Головна
Медицина || Психологія
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія та нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна та санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство та гінекологія
ГоловнаМедицинаОториноларингологія
Наступна »
Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції), 2000 - перейти до змісту підручника

Загальна характеристика та історія предмета оториноларингології

Насамперед дозвольте дати визначення предмета, курс якого я починаю читати вам сьогодні.

Оториноларингологія - клінічна дисципліна, що вивчає морфологію, фізіологію і патологію вуха, верхніх дихальних шляхів та суміжних з ними ділянок. Назва її походить від чотирьох грецьких слів: otos - вухо, rhinos - ніс, laryngos - гортань і logos - вчення. Скорочено, за першими літерами слів, що позначають основні розділи, спеціальність називають OPJ1 або ЛОР. Однак, це не зовсім повно відповідає обсягу питань, які розробляє оториноларингологія. Сучасна оториноларингологія займається діагностикою та лікуванням, в тому числі хірургічним, таких захворювань, як менінгіт, абсцеси мозку, тромбоз мозкових синусів, сторонні тіла стравоходу, перфорації стравоходу, пластика гортані, трахеї, обличчя, кісти, пухлини, флегмони шиї.

Все це стосується безпосередньо ЛОР-клініки Національного медичного університету, яка вже протягом декількох десятиріч є центром міста Києва з надання ургентної допомоги хворим з ото- і риногенними внутрішньочерепними ускладненнями, сторонніми тілами стравоходу та їх ускладненнями, а також є центром з реконструктивно-відновної хірургії ЛОР-органів.

Даючи загальну характеристику дисципліни, необхідно відзначити, що оториноларингологія займається вивченням норми та патології більшості аналізаторів: слухового, вестибулярного, нюхового та смакового. У цьому велике соціальне значення спеціальності. Без нормальної діяльності цих аналізаторів різко звужуються професійні можливості, знижується працездатність, порушується моральний стан людини. Завдяки слуховому аналізатору формується мовлення, яке є складовою діяльності другої сигнальної системи.

Характеризуючи оториноларингологію потрібно відзначити, що це перш за все хірургічна спеціальність, в рамках якої виконується великий діапазон операцій: на вусі, в порожнині носа, на приносових пазухах, в глотці, гортані, трахеї. Оториноларингологи виконують складні маніпуляції- езофагоскопію, бронхоскопію, пункції приносових пазух. ЛОР-спеціалісти є піонерами мікрохірургії. В даний час значна частина хірургічних операцій і маніпуляцій на вусі і гортані виконуються за допомогою операційного мікроскопа. Широко використовується телевідео-ендоскопічна хірургія порожнини носа та приносових пазух.

Велика кількість людей потребує консультативної та лікувальної допомоги оториноларингологів - біля 15% від загального числа хворих. Це пояснюється тим, що ЛОР-органи, з одного боку, є своєрідним аванпостом організму. Саме вони стикаються з більшістю зовнішніх подразників. З іншого боку, верхні дихальні шляхи і вухо тісно взаємозв'язані з різними органами і системами організму. Обумовлено це нервово-рефлекторними механізмами. Рефлекси із слизової оболонки носа, глотки та гортані виконують важливу роль у підтримці нормальної життєдіяльності організму. Таким прикладом є тонзило-кардіальний рефлекс. Під час виникнення патології у верхніх дихальних шляхах вони можуть стати джерелом патологічної імпульсації, котра призводить до розвитку різних порушень в організмі. Так, порушення носового дихання призводить до головного болю, приступів бронхіальної астми, епілепсії, в ранньому дитячому віці - до порушень лицевого скелету, психіки, нічного нетриманя сечі. Важливий і такий факт, що нормальне носове дихання є єдиною рушійною силою для спинномозкової рідини.

В той же час, захворювання інших органів і систем позначаються на стані вуха та верхніх дихальних шляхів. Атеросклероз, гіпертонічна хвороба, остеохондроз шийного відділу хребта можуть призвести до порушення слуху і вестибулярної функції. Частими причинами носової кровотечі є гіпертонічна хвороба, захворювання системи крові. Цілий ряд гострих інфекційних захворювань (дифтерія, скарлатина) та захворювання системи крові (інфекційний мононуклеоз, лейкоз) можуть призвести до ангіни. Грамотний лікар будь-якої спеціальності повинен добре знати, що ангіна може бути первинною і вторинною. Інакше - можуть бути припущені грубі діагностичні помилки. Початковим проявом таких грізних захворювань, як аневризма аорти, враження лімфовузлів межистіння при лімфогрануломатозі, пухлини межистіння, стравоходу, бронхів, легень може бути захриплість, пов'язана з паралічем м'язів гортані внаслідок здавлення поворотного нерва. Нерідко ураження слизової оболонки глотки (фарингіт) є наслідком захворювання шлунково-кишкового тракту. При деформації скронево-нижньощелепного суглоба можуть виникати вестибулярні розлади (синдром Костена).

Всі ці приклади яскраво демонструють зв'язок верхніх дихальних шляхів і вуха з іншими органами і системами організму.

Тепер дозвольте перейти до історії оториноларингологи. До середини минулого століття викладання та лікування небагатьох відомих тоді вушних хвороб входило, головним чином, у курс хірургії, а захворювання верхніх дихальних шляхів стосувалися предмета терапії. Виділення оториноларингології в самостійну дисципліну почалося з середини XIX століття. Підставою для об'єднання хвороб вуха, горла і носа була анатомо-топографічна єдність цих органів, їх фізіологічний взаємозв'язок, а також введення у практику ендоскопічних методів дослідження ЛОР-органів. Це викликало створення нових діагностичних і лікувальних, в тому числі хірургічних методик, дало змогу вивчити клініку захворювань вуха та верхніх дихальних шляхів.

Ось тільки окремі основні віхи становлення оториноларингології.
В 1841 році німецький лікар Гофман (Hofmann) запропонував оглядати глибокі ділянки вуха, носа і горла за допомогою дзеркала, в центрі якого у вигляді невеличкого кружальця зчищена амальгама. Пізніше вюрц-бурзький лікар Трьольч (F.J. Troltsch) створив лобний рефлектор. В 1854 році іспанський співак і один з найвидатніших викладачів співу професор Паризької консерваторії і Королівської академії музики в Лондоні М.Гарсія (M.Garsia) запропонував метод непрямої ларингоскопії. Застосовуючи гортанне дзеркало Гарсія вивчав фізіологію голосу співаків. Методику огляду гортані, розроблену М.Гарсія, вже через рік почали застосовувати лікарі. Він же за цей винахід і трактат з голо-соутворення одержав ступінь доктора медицини. Слідом за цим була запропонована методика задньої (1859), а потім передньої та середньої риноскопії. Значно пізніше розробляються прямі методи дослідження: пряма ларингоскопія (Kirstem, 1894), бронхоскопія (КІІІіап, 1897), дихальна бронхоскопія (Fridel, 1956), бронхофіброскопія (Ikeda, 1969).

Незвичайна історія розробки методу езофагоскопії. Мюллер в 1868 році запрошує до клініки свого вчителя Куссмауля вуличного артиста, що ковтав шпаги. Шпагоковтання було спадковою професією, артиста готували з дитинства. Подразнюючи на протязі довгого часу задню стінку глотки гусячим пером, досягали повного знищення блювотного рефлексу. Ковтали артисти шпаги довжиною до 40 см із затупленим кінцем. Куссмауль пропонує артисту проковтнути трубку. Той з успіхом це робить. Потім до трубки прикріплюється освітлювач від ендоскопа Дезармо. Так був сконструйований перший езофагоскоп. Але Куссмауль раптово припиняє свої дослідження в цьому напрямку і нічого про них не публікує. Про причини цього ми можемо тільки здогадуватись. Найбільш імовірно, причиною було ускладнення, яке виникло під час дослідження стравоходу. Про роботу Куссмауля ми дізнаємося з його записів, котрі були знайдені та опубліковані Кілліаному 1901 році. Першу успішну езофагоскопію здійснив Микулич у 1881 році. Він під час езофагоскопії у жінки проштовхнув кістку із стравоходу у шлунок.

У 1880 році Цім (K.Ziem) розробив новий діагностичний метод - пробний прокол верхньощелепної пазухи. Якщо після екстирпації зуба не відкривався хід у пазуху, він просвердлював альвеоли і через утворений отвір вводив інструмент. Потім була запропонована пункція через середній носовий хід, але вона призводила до ускладнень, тому що при цьому існувала велика небезпека травми орбіти. Цю методику повністю витісняє пункція через нижній носовий хід, яка вперше була виконана і описана М.Шмідтом (М.Schmidt) у 1888 році. Після пункції він за допомогою шприца відсмоктував вміст пазухи. Методика радикальної операції з приводу гаймориту була розроблена американцем Колдуеллом (YCaldwell, 1893) та французом Люком (H.Luc, 1897). Роботою німецького лікаря Шварца (Н.Зсп\магІ2е),який запропонував у 1873 році трепанацію сосковидного відростка (антротомію), покладено початок отохірургії.

Популяризації і втіленню оториноларингології у лікарську практику і в медичну освіту сприяло затвердження в ряді університетів приват-доцентських курсів.

На медичному факультеті Київського університета святого Володимира про деякі захворювання ЛОР-органів згадувалося в лекціях з хірургії, терапії та інших дисциплін. Так, перші лекції з захворювань гортані у 1860-1862 роках читав доцент кафедри акушерства доктор медицини І.П.Лазаревич (курс мав назву "Болезни дьіхательного горла и его ветвей и страдание гортани"), а з захворювань вуха - в курсі теоретичної та оперативної хірургії професор Ю.К.Шимановський.

Приват-доцентський курс з рино- і ларингології з 1864 по 1866 рік читав Л.А.Маровський, який був у 1864 році затверджений приват-доцентом з діагностики та ларингоскопії. Ним написані праці "Про лікування крупу", "Про причини глухоти" та інші. В1867-1871 роках курс не читався. З 1871 по 1880 рік приват-доцентський курс з отіатрії читав М.В.Успенський, а потім з 1882 по 1884 р. курс "Хвороби горла" читав Н.Н. Жук.

Першим на Україні, хто став викладати систематичний курс з оториноларингології, був Микола Маркіянович Волкович (1858-1928), хірург та оториноларинголог, заслужений професор та академік (мал.1). З 1889 року по 1903 рік він веде факультативний курс оториноларингології. Він один з перших звернув належну увагу на вивчення склероми верхніх дихальних шляхів і взяв активну участь у розробці питань етіології, патогенезу та лікування цієї хвороби.

У 1889 році М.М.Волкович захистив дисертацію на ступінь доктора медицини на тему "Риносклерома з клінічної, патологоанатомічної і бактеріологічної точок зору", котра в тому ж році була опублікована у вигляді монографії, яка не втратила свого значення в наш час. В теперішній час екземпляр цієї рідкісної книги, як реліквія, зберігається на нашій кафедрі. Ви можете її побачити на одному з стендів у приміщенні кафедри.

Оториноларингологія своїм хірургічним напрямком багато в чому завдячує М.М.Волковичу. Ним широко проводились операції на приносо-вих порожнинах і сосковидному відростку, він першим у царській Росії опублікував повідомлення про два випадки екстирпації гортані при захворюванні її раком, розробляв хірургічне лікування хронічних стенозів гортані. У 1896 році він виступив на VI Пироговському з'їзді в Києві з доповіддю "О костно-пластическом иссечении лобной полости".

М.
М.Волкович вже тоді прекрасно розумів профілактичний напрямок нашої дисципліни, про що свідчить назва його вступної лекції "Про важливість хвороб носа в патології та їх значення в економії організму".

В 1903 році М.М.Волкович переходить на хірургічну кафедру, а курс оториноларингології очолив професор Микола Павлович Трофімов (1861-1918). З 1906 року цей курс із факультативного стає обов'язковим. М.П.Трофімов (мал. 2) організував у Києві ЛОР-секцію місцевого лікарського товариства. Ним організована перша ЛОР-клініка в м.Києві, яка була розгорнута при військовому госпіталі.

Після смерті М.П.Трофімова приват-доцентський курсз 1918 року по 1921 рік продовжував читати доктор медичних наук Олександр Васильович Бєляєв, учень М.М.Волковича та М.П.Симановського. Його докторська дисертація, котру він захистив у 1907 році, називалася "Про вплив штучної барабанної перетинки на поліпшення слуху". Погодьтесь, що й сьогодні це звучить більш ніж актуально.

Такий же розвиток оториноларингологія пройшла в Одесі, Харкові та інших великих містах України.

У 1921 році відбулася історична для нашої спеціальності подія: оториноларингологія була введена в програму медичних факультетів університетів та медичних інститутів як обов'язковий предмет.

Кафедра оториноларингології Київського медичного інституту почала свою роботу з 1921 року, коли Олександр Митрофанович Пучківсь-кий розпочав роботу як завідуючий кафедрою (мал. 3). Він закінчив Петербурзьку Воєнно-медичну академію, дуже багато зробив для становлення оториноларингології в Одесі. О.М. Пучківський посідав одне з перших місць на Україні по вивченню склероми, туберкульозу верхніх дихальних шляхів, новоутворень ЛОР-органів, в реконструктивно-відновній хірургії. В 1937 році він був без підстав репресований.

У 1938-1939 роках обов'язки завідуючого кафедрою тимчасово виконував доцент Леонід Ларіонович Гиренко(мал.4), а в 1939-1943 роках нею керував професор Абрам Львович Гінзбург (мал. 5). В роки війни кафедра функціонувала в місті Челябінську. Серед наукових інтересів А.Л.Пнзбурга було хірургічне лікування озени.

З 1944 по 1963 рік кафедру очолював заслужений діяч науки професор Яків Олександрович Шварцберг (мал. 6). З 1944 по 1955 рік він був головним спеціалістом МОЗ України, він же відновив діяльність Київського наукового ЛОР-товариства. В 1948 році в Києві відбувся II з'їзд оториноларингологів України, на якому Я.О.Шварцберг був обраний головою Правління Республіканського ЛОР-товариства. З 1963 по 1969 рік він був консультантом кафедри.

З 1963 по 1984 роки, на протязі 21 року, кафедрою завідував Лауреат Державної премії України, Заслужений діяч науки, професор Іван Авксентійович Курилін (мал. 7). Він був головним редактором "Журналу вушних, носових і горлових хвороб", головою Республіканського наукового товариства оториноларингологів, автором 5 монографій, написаних у співавторстві з учнями і співробітниками кафедри.

27 червня 1985 року за конкурсом обраний на посаду завідуючого кафедрою професор Юрій Володимирович Мітін (мал. 8), який приступив до роботи 26 серпня 1985 року.

Якщо характеризувати розвиток оториноларингології на Україні в цілому, то слід відмітити появу фундаментальних робіт починаючи з 20-30-х років. CM.Компанієць, О.М.Пучківський, О.С.Коломійченко розробляють питання діагностики та лікування гнійних отитів і зв'язаних з ними внутрішньочерепних ускладнень. М.Я.Харшак створює школу оториноларингологів-онкологів. Г.С. Тромбицький, М.Ф.ПІтенко та С.М.Компанієць активно розвивають питання крайової та професіональної ЛОР-патології.

Великий внесок у вивчення етіології, патогенезу, епідеміології, діагностування та лікування склероми дихальних шляхів внесли праці М.М.Волковича, В.Г.Дроботько, Л.О.Зарицького, В.П.Ярославського, О.М.Пучковського, С.В.Михайловського.

У 1924 році починає видаватися "Журнал вушних, носових та горлових хвороб".

У 1930 році в Харкові був організований науково-дослідний інститут отоларингології, директором якого стає О.О. Скрипт. Тут розроблялися проблеми тонзиліту, фізіології і патології носа, профілактики та лікування глухоти і приглухуватості. Інститут проіснував 25 років.

У 1960 році відбулося відкриття Київського Науково-дослідного інституту отоларингології. Ініціатором цього і директором інституту до 1974 року був член-кореспондент АН України, Лауреат Ленінської премії, професор Олексій Сидорович Коломійченко. Його на цьому посту змінив Лауреат Державної премії України професор Олексій Іванович Циганов. З 1985 року інститут очолює Заслужений діяч науки України член-кореспондент АМН України професор Дмитро Ілліч Заболотний.

Відбулося 8 з'їздів оториноларингологів України.

У 1938 році відбувся 1-й з'їзд оториноларингологів України у м.Харкові, потім у 1948 - 2-й ум. Києві, в 1964 - 3-й у м. Києві, у 1971 -4-й ум. Києві, у 1977 -5-й у м.Донецьку, у 1983 - 6-й ум. Львові, у 1989 - 7-й у м. Одесі, у 1995 - 8-й у м. Києві.

За нашого часу на Україні є 17 кафедр і курсів оториноларингології при університетах і медичних інститутах, 5 кафедр - при академіях післядипломної освіти і факультетах удосконалення лікарів медичних вузів.

За даними на 2000 рік на Україні працює 3655 оториноларингологів і є 8591 ЛОР-ліжка.
Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Загальна характеристика та історія предмета оториноларингології"
  1. Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції), 2000

  2. Грибан В.Г.. Валеологія, 2011
    Зміст Від автора Поняття про валеологію. Об'єкт, Метед та методологічні основи, шсторія розвитку науки Валеологія як наука Здоров'я та хвороба Об'єкт валеології Методологічні основи валеології Основні завдання валеології початок та історія розвитку валеології Дефініції та понятійний апарат Вплив екологічних факторів на здоров'я людини Людина та її Здоров'Я з
  3. А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002

  4. Психологічні основи змісту навчання
    У галузь психологічних досліджень входять зміст навчальних предметів та їх структура. Останні складають умови навчання, а тому кожного педагога цікавить вплив особливостей змісту, структури навчальних предметів на засвоєння досвіду учнями та на їх психічний розвиток. Зміст навчання відображений у програмі, що конкретизується у підручниках та посібниках. В.В. Давидов сформулював ряд загальних
  5. Ташута С.Г.. Загальна вірусологія, 2004
    Хімічний склад і фізична структура вірусів репродукція вірусів сучасна класифікація та номенклатура вірусів хребетних генетика вірусів патогенез вірусних хвороб противірусний імунітет екологія вірусів та епізоотологія вірусних інфекцій вакцинопрофілактика та
  6. Рівні розвитку сюжетно-рольової гри у дошкільника
    Провідна діяльність у дошкільному віці - сюжетно-рольова гра. Педагогів вона цікавить як така форма активності дитини, у якій виникають новоутворення даного віку, а також як найважливіший засіб корекції відхилень у розвитку дошкільника. У попередній темі розкривається загальна характеристика дитячої гри та психологічні особливості її організації, а тепер розглянемо нормативні показники
  7. Мнемотехнические принципы Гарри Лорейна
    Данная техника [2] предназначена для развития ряда гностических способностей (запоминания информации, эффективной работы с текстом). Последовательность слов /предметов/, предназначенных для запоминания, необходимо представить в виде ярко иллюстрированного мультфильма, используя по возможности комплекс следующих принципов: 1. Представлять все предметы в активном действии в трех модальностях
  8. Основні характеристики спілкування
    До основних характеристик спілкування, на нашу думку, слід віднести його структурні компоненти, основні форми та акти, зміст. На основі діяльнісного підходу щодо розуміння природи спілкування можна виділити такі його структурні компоненти: - предмет спілкування - це інший воїн, партнер по спілкуванню; - потребау спілкуванні - це прагнення воїна до пізнання й оцінки інших, а через них і
  9. Качественные методы оценки
    К настоящему времени в отечественной и мировой практике разработано значительное число систем оценки управленческого персонала, которые можно классифицировать по различным основаниям. Решение вопроса о содержании (или предмете) оценки является одним из исходных при формировании любой системы. Анализ того, что является содержанием оценки, - а именно: какие стороны управленческой деятельности
  10. ХРОНІЧНИЙ ЛАРИНГІТ
    Хронічні запальні процеси в гортані складають близько 8% всіх захворювань ЛОР-органів. Хронічні захворювання гортані є соціальною проблемою, тому що, викликаючи порушення голосу, призводять до втрати працездатності людей багатьох професій, інколи на довгий строк. Крім того, саме на фоні хронічних захворювань гортані нерідко розвивається рак гортані. У 16 - 20% хворих на рак гортані попереднім
© 2014-2022  medbib.in.ua - Медична Бібліотека