Головна
Медицина || Психологія
Гендерна психологія / Вікова психологія / Військова психологія та педагогіка / Введення в професію «Психолог» / Акмеологія
ГоловнаПсихологіяВведення в професію «Психолог»
Наступна »
бархани Б.П., Сиромятніков І.В.. Введення в професію: від соціальної ролі до професійної суб'єктності, 2003 - перейти до змісту підручника

ВСТУП

На сьогоднішній день однією з найбільш затребуваних професій є професія психолога. В даний час більше 150 вузів країни готують відповідних фахівців. Наявний досвід їх підготовки у вищій школі переконливо доводить, що образ майбутньої професії випускника повинен бути таким же об'єктом формування, як і професійні знання, уміння, навички та способи мислення. У зв'язку з цим державним освітнім стандартом передбачено вивчення у вузах спеціальної навчальної дисципліни - «Введення в професію».

Цілеспрямоване формування розуміння майбутніми фахівцями ціннісних пріоритетів професійної діяльності багато в чому сприяє досягненню ними професійної самостійності, заснованої на осмисленому і зацікавленій відношенні до результатів своєї праці. Посилення уваги до проблеми самостійного і ефективного функціонування людини в умовах військової діяльності є характерним і для сучасного етапу розвитку Збройних Сил Росії. Зміцнення морально-психологічного стану та психологічної стійкості особового складу, підвищення його готовності і здатності до виконання завдань у будь-яких умовах обстановки здійснюються в рамках загальної стратегічної лінії держави на професіоналізацію армійських структур. Забезпечення професіоналізації військових кадрів, в свою чергу, передбачає необхідність науково обгрунтованого психологічного забезпечення даного процесу.

Одним з напрямків у реалізації даної вимоги є введення у військах посад психологів, здійснюване в рамках проведеної з початку 90-х років ХХ століття реорганізації всієї системи виховання і навчання особового складу. В даний час накопичений певний досвід діяльності психологів, триває пошук оптимальних шляхів і способів їх підбору, підготовки та використання. Позитивним кроком є процес поступового оформлення основних структурних підрозділів психологічної служби, що створює можливість розширення професійної взаємодії як самих психологів між собою, так і їх професійного супроводу.

Разом з тим процес входження психологів у нову посаду, виконання ними професійних обов'язків виявляється на ділі досить складним, а часом і малоефективним. Як показують дослідження професійного становлення психологів, ефективність даного процесу залежить від цілого ряду умов і факторів, що складають соціальну ситуацію професійного розвитку.

Успішність професійного становлення та виконання функціональних обов'язків багато в чому визначається ступенем включеності психолога в таку структуру професійно-діяльнісних зв'язків і відносин, взаємодію з суб'єктами якої на кожному з етапів становлення сприяє формуванню у нього самого здатності бути повноцінним суб'єктом різних видів професійної діяльності. Дана (інтегральна) здатність бути суб'єктом діяльності, або професійна суб'єктність фахівця, зв'язується, насамперед, з його здатністю до самостійного цілепокладання і регулювання професійної діяльності на основі внутрішніх критеріїв ефективності та доцільності, планування і здійснення професійного саморозвитку.

Разом з тим відсутність чіткого уявлення про специфіку професійної діяльності психолога у посадових осіб, недостатня відповідність організаційних структур потребам їх професійного зростання ускладнюють вироблення оптимальної моделі функціонування психолога в системі професійно-діяльнісного та службової взаємодії з іншими суб'єктами психологічної роботи. Крім того, розмитість, а в ряді випадків відсутність чітких критеріїв оцінки професіоналізму психолога і предметного розмежування сфери його діяльності з діяльністю інших фахівців утрудняє процеси його професійної ідентифікації і самовизначення, що виступають як необхідної основи професійного розвитку психолога.


Необхідність всебічного забезпечення умов цілеспрямованого формування та розвитку професійної суб'єктності фахівця обумовлена і самим характером професії психолога. Діяльність його вельми специфічна за характером спряженості психологічних, етичних, правових та інших аспектів використовуваної інформації, яка має відношення до її головного предмету - психічної реальності людей. У цьому зв'язку важливим завданням є формування у психологів адекватного розуміння необхідності, можливості і заходи свого професійного втручання в особисте життя іншої людини. Рішення даної задачі лише в рамках формування професіоналізму та професійної компетентності видається не зовсім достатнім.

Освоєння соціально обумовлених норм професії - це необхідна, але недостатня умова для досягнення дійсно самостійного, творчого та ініціативного виконання професійної діяльності. Справа в тому, що професіоналізм завжди передбачає певну обмеженість розвитку особистості психолога колом завдань, що вирішуються в процесі конкретного виду діяльності. Водночас у його професійній практиці досить часті ситуації, що вимагають переходу від рольових відносин до особистісно-смисловим. Найчастіше це відбувається тоді, коли перед психологом виникає проблемно-конфліктна ситуація, подолати яку за допомогою раніше засвоєних стереотипів соціальної поведінки не представляється можливим. У цьому випадку від нього вимагається здатність орієнтуватися в складній системі цінностей і змістотворних мотивів. Саме в подібній ситуації вільного вибору особистість психолога особливо рельєфно проявляється як суб'єкт діяльності.

У даній зв'язку показовим є період, що співпадає з початком самостійної діяльності після закінчення вузу, коли значно змінюється тип і характер його взаємодії з іншими суб'єктами. Щодо структурована (в плані цілеспрямованого і контрольованого характеру освоєння норм професії) навчальне середовище ВВНЗ змінюється обстановкою, в якій різко зростає кількість актів самостійного функціонального самовизначення психолога, пов'язаних з проблемними ситуаціями його діяльності. В умовах дефіциту зовнішньої пролонгованої професійної орієнтації психолога в нормах професії зростають вимоги до його особистісно-професійного потенціалу, здатності на основі поглибленого самопізнання, співвіднесення своїх особистісних якостей з вимогами гуманістичної парадигми забезпечити адекватний вибір способу і заходи професійного втручання в життя іншої людини.

Таким чином, враховуючи сучасні вимоги до рівня професіоналізму військових кадрів, формування у майбутніх фахівців адекватного уявлення про зміст та особливості обраної професії є необхідною умовою їх успішного професійного становлення. Важлива роль у вирішенні даної задачі належить навчальному курсу «Введення в професію».

За своїми теоретичним основам цей курс сходить до психології праці, профессіологіі, дидактиці вищої школи. Одна з перших книг про професійному становленні - «Керівництво вибором професії» - вийшла у Франції в 1849 році. Подальші наукові дослідження в цій області сприяли розвитку діяльності, спрямованої на побудову типології професій, з'ясування вимог кожної з них до професійно важливим якостям людини, надання допомоги при виборі тієї чи іншої спеціальності. В даний час виділяють наступні напрямки в дослідженні професіоналізації фахівця.

У руслі першого напряму досліджуються проблеми розвитку людини як суб'єкта діяльності: вивчаються вікові закономірності формування людини; роль здібностей, інтересів, психологічних і фізіологічних особливостей людини в процесі вибору професії та оволодіння спеціальністю у ВНЗ; способи і засоби формування інформаційних утворень, мотивації, навичок і умінь, індивідуального стилю діяльності, проблеми професійного самовизначення.


Другий напрямок об'єднує психологічні дослідження, що розкривають об'єктивну сторону конкретних професій і спеціальностей: їх типологію, зміст і структуру, роль у життєдіяльності суспільства, вимоги до фахівців, критерії успішності їхньої діяльності.

Третій напрям пов'язаний з вивченням умов, що супроводжують процес професіоналізації, дослідженням проблем входження фахівця в професійне середовище і професійне співтовариство; факторів, що впливають на успішність здійснення професійної діяльності та сприяють підвищенню ефективності соціальних форм регулювання процесу професіоналізації фахівця.

Необхідність всебічного аналізу даних проблем зумовила структуру даного навчального курсу, яка передбачає вивчення трьох основних розділів:

Розділ I. Психологія як наука.

Розділ II. Психологія як професійна діяльність.

Розділ III. Психологія оволодіння професійною діяльністю психолога.

Психологія постає перед учнями як наукове знання, створювати і розвивати силами вчених-дослідників, і як певна сфера діяльності практичних психологів. У цьому зв'язку навчальна дисципліна «Введення в професію» покликана ознайомити курсантів з утриманням та специфікою обраної професійної діяльності.

У ході освоєння курсу, крім знайомства з психологією як системою наукового знання і практичних методів його використання, курсанту необхідно усвідомити: 1) шляхи і засоби свого входження в цю систему як активного суб'єкта; 2) шляхи і способи «проникнення» цієї системи в кожного фахівця. Мета такого входження в психологію для курсантів - навчитися перетворювати безособові знання навчальних дисциплін в особистісно значущі чинники свого становлення як суб'єкта діяльності.

У результаті вивчення дисципліни «Введення в професію» курсанти повинні:

а) мати уявлення:

- про основні етапи і закономірності розвитку професіоналізму психолога;

- про зміст професійних вимог до особистості психолога.

Б) знати:

- предмет, методи та основні категорії психологічної науки;

- провідні принципи, форми, засоби і методи діяльності практичних психологів;

- основні вимоги до процесу професійної підготовки психологів у ВВНЗ;

- функції психології та сфери застосування психологічних знань у різних сферах життя;

- ключові завдання і функціональне призначення військових психологів;

в) вміти:

- практично використовувати отримані знання з психології в умовах навчальної діяльності, організовувати свою навчальну діяльність з урахуванням психологічних закономірностей;

- користуватися основними методами самодіагностики професіоналізму та його динаміки в процесі навчання;

- володіти прийомами оцінки рівня розвитку своїх здібностей;

- користуватися психологічної літературою, матеріалами конкретних психологічних досліджень.

Викладання дисципліни здійснюється в тісному взаємозв'язку з загально-професійних дисциплін. При цьому розкривається роль психологічних знань у здійсненні майбутньої діяльності та в навчальному процесі. Для того щоб курсанти могли найбільш повно усвідомити специфіку та методи психологічної роботи, в ході вивчення дисципліни планується залучати фахівців із середовища військових психологів, представників психологічної служби ЗС РФ.

Автори сподіваються, що представлене навчальний посібник стане відчутною підмогою для курсантів у практичному освоєнні ними майбутньої професійної діяльності.
Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна" ВСТУП"
  1. КЛАСИФІКАЦІЯ бронхоектазом
    (А.І.Борохов, Н.Р.Палеев, 1990) 1. За походженням: 1.1. Первинні (вроджені кісти) бронхоектази. 1.1.1. Одиночні (солітарні). 1.1.2. Множинні. l .. l-З.Кістозное легке. 1.2. Вторинні (придбані) бронхоектази. 2. За формою розширення бронхів: 2.1. Циліндричні. 2.2. Мішечкуваті. 2.3. Веретеноподібні. 2.4. Змішані. 3. По важкості перебігу
  2. ХВОРОБА (СИНДРОМ) Шегрена
    Поєднання сухого кератокон'юнктивіту, ксеростомии та хронічного поліартриту було настільки детально описано шведським офтальмологом Шегреном (Шегрен, 1933), що незабаром привернуло увагу клініцистів різних країн до цього дуже своєрідного клінічного феномену, хоча поодинокі спостереження подібної тріади або окремих проявів секреторною залозистої недостатності описувалися і раніше. За
  3. КЛІНІЧНА КАРТИНА БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ
    Основною клінічною ознакою бронхіальної астми є напад експіраторной задишки внаслідок оборотної генералізованою обструкції дихальних шляхів в результаті бронхоспазму, набряку слизової оболонки бронхів і гіперсекреції бронхіальної слизу . У розвитку нападу ядухи прийнято розрізняти три періоди: I. Період провісників або продромальний період характеризується появою
  4. ЛІКУВАННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ
    Будь-яких усталених схем лікування БА не існує. Можна говорити тільки про принципи терапії даного контингенту хворих, висуваючи на перший план принцип індивідуального підходу до лікування. Найбільш простим і ефективним методом є етіотропне лікування, що полягає в усуненні контакту з виявленим алергеном. При підвищеній чутливості до домашніх алергенів або професійним
  5. ревматоїдний артрит. ХВОРОБА БЕХТЕРЕВА
    Ревматологія як самостійна науково-практична дисципліна формувалася майже 80 років тому у зв'язку з необходімостио більш поглибленого вивчення хвороб цього профілю, викликаної їх широким розповсюдженням і стійкою непрацездатністю. У поняття "ревматичні хвороби" включають ревматизм, дифузні захворювання сполучної тканини, такі як системний червоний вовчак, системна
  6. ДЕФОРМІВНИЙ ОСТЕОАРТРОЗ. ПОДАГРА.
      ДЕФОРМІВНИЙ ОСТЕОАРТРОЗ (ДОА). У 1911 році в Лондоні на Міжнародному конгресі лікарів всі захворювання суглобів були розділені на дві групи: первинно-запальні та первинно-дегенеративні. Ревматоїдний артрит і хвороба Бехтерева відносяться до першої групи. Представником другої групи є деформуючого остеоартрозу (ДОА), що представляє собою: дегенеративно-дистрофічних захворювань
  7. ПАТОГЕНЕЗ
      Традиційно, серед механізмів беруть участь у формуванні та підтримці нормального або зміненого АД прийнято виділяти: гемодинамічні фактори, що безпосередньо визначають рівень АТ і нейрогуморальні системи, що регулюють стан гемодинаміки на необхідному рівні шляхом впливу на гемодинамічні чинники. I. До гемодинамічним факторів належать: 1) Серцевий викид, або
  8. КЛІНІЧНА КАРТИНА
      Початок доброякісно протікає АГ, в більшості випадків непомітно для хворого. Перші підйоми артеріального тиску рідко супроводжуються характерною симптоматикою. Можливі, принаймні, два варіанти дебюту АГ: 1) розвиток АГ після прикордонної артеріальної гіпертензії та 2) становлення без попереднього прикордонного періоду. Часто підвищені цифри АТ є випадковою знахідкою.
  9. ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ
      Гломерулонефрит є основною проблемою сучасної клінічної нефрології, найчастішою причиною розвитку хронічної ниркової недостатності. За даними статистики, саме хворі на гломерулонефрит становлять основний контингент відділень хронічного гемодіалізу та трансплантації нирок. Термін "гломерулонефрит" вперше запропонував Klebs, який застосував його в "Керівництві по
  10. ДЕСТРУКТИВНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ
      Розрізняють три основні клініко-морфологічні форми: абсцес, гангренозний абсцес і гангрену легені. Абсцесом легені називається більш-менш обмежена порожнина, що формується в результаті гнійного розплавлення легеневої паренхіми. Гангрена легені являє собою значно більш важкий патологічний стан, що відрізняється поширеним некрозом і іхо-розное розпадом ураженої
© 2014-2022  medbib.in.ua - Медична Бібліотека