Головна
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаОториноларингологія
« Попередня Наступна »
Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції ), 2000 - перейти до змісту підручника

ТУБЕРКУЛЬОЗ

Туберкульоз - хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу. Захворювання викликається мікобактеріями людського або коров'ячого типу.

Особливістю мікобактерій туберкульозу є їх висока стійкість до впливу хімічних та фізичних факторів: кислот, лугів, спиртів та ін. Вони тривалий час можуть зберігатись в харкотинні, в пилу, на предметах.

В патогенезі туберкульозу значну роль грають шляхи зараження. Найчастіше вхідними воротами інфекції є дихальні шляхи (аерогенний шлях зараження); при цьому може мати місце як повітряно-краплинна, так і повітряно-пилова інфекція. Джерелом зараження, як правило, є хвора людина, що виділяє мікобактерії туберкульозу з харкотинням і слизом при кашлі, чханні і розмові. В розповсюдженні туберкульозної інфекції мають значення і тварини, що хворі на туберкульоз. В таких випадках зараження частіше відбувається через молочні продукти (аліментарний шлях зараження). Можливий і контактний шлях: через шкіру, слизові оболонки. В рідких випадках встановлена можливість трансплацентарного зараження.

Різноманітність клінічних проявів при туберкульозі визначає не лише збудник. Вирішальну роль відіграють стан організму, його реактивність та опірність, яка може знижуватись при несприятливих умовах праці і побуту, різних захворюваннях: цукровому діабеті, виразковій хворобі шлунка, захворюваннях, що потребують тривалого прийому глюкокортикоїдів.

В клінічній класифікації туберкульозу до групи II - туберкульоз органів дихання - входять підгрупи: туберкульоз верхніх дихальних шляхів, трахеї, бронхів. До цієї групи відноситься також туберкульоз порожнини рота і глотки.

Звичайно ураження верхніх дихальних шляхів виникає як ускладнення активного первинного або вторинного туберкульозу легенів, найчастіше при хронічних фіброзно-кавернозних або гематогенно-диссемінованих формах туберкульозу легенів, коли хворі виділяють з харкотинням мікобактерії туберкульозу. В цих випадках можна говорити про спутогенний шлях інфікування слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.

Гематогенний шлях ураження верхніх дихальних шляхів спостерігається рідше: він може мати місце при міліарному, гематогенно-диссемінованому туберкульозі легенів, а також при загостренні позалегеневих вогнищ туберкульозу. Лімфогенне зараження частіше всього відмічається при туберкульозі трахеї, бронхів, особливо в дитячому віці при ураженні трахеобронхолегеневих лімфатичних вузлів.

Туберкульоз носа спостерігається відносно рідко, переважно в молодому віці, частіше у жінок. Мікобактерії туберкульозу можуть потрапити в ніс лімфатичним і кровоносним шляхами. В рідких випадках інфекція потрапляє через тріщини слизової оболонки носа.

Патоморфологічним субстратом є вузлик або туберкул - розміром з просяне зерно, білувато-сірого або жовтого кольору. Мікроскопічно він утворюється за рахунок скопичення дрібних, крупних, гігантських та епітеліоїдних клітин серед тонких сполучнотканинних волокон. Клітинний склад горбика в подальшому зазнаєтворожистого переродження. Скопичення таких туберкулів може утворювати інфільтрат в підслизовій тканині, котрий в своєму розвитку набуває характеру продуктивного або ексудативного процесу. Остання форма схильна до некрозу і утворення виразок.

Туберкульозна виразка являє собою поверхнево розташований дефект слизової оболонки, дно якого вкрите грануляційною тканиною; при гіпореактивному стані організму він може стати більш глибоким з підритими краями. Іноді туберкульозний інфільтрат в його продуктивній формі за виглядом нагадує пухлину. Такий інфільтрат називається туберкуломою. Таким чином, туберкульоз в носі проявляється у вигляді інфільтрата, виразки або туберкуломи.

Розрізняють такі клінічні форми при туберкульозі носа:

1) інфільтративна - дифузна чи обмежена;

2) виразкова - поверхнева та глибока з перихондритом та хондритом;

3) рубцева.

Найбільш часто туберкульозні ураження спостерігаються на слизовій оболонці передньої частини носової переділки і передньому кінці нижньої носової раковини, іноді на середній раковині і на дні носа.

Суб'єктивні симптоми в початковій стадії мало виражені, по мірі збільшення інфільтратів хворих турбує затруднення носового дихання. Після розпаду інфільтратів і утворення виразок з'являються виділення, які можуть бути слизово-гнійними або чисто гнійними, іноді забарвлені кров'ю. Кірки, що утворюються, утруднюють носове дихання і викликають зуд в носі. Видалення кірок може викликати кровотечу і оголити туберкульозну виразку на слизовій оболонці. Може виникнути перфорація хрящевої тканини переділки носа,

Діагноз не викликає затруднень при наявності інших туберкульозних вогнищ. Його можна підтвердити за допомогою біопсії.

Туберкульоз глотки і порожнини рота зустрічається відносно рідко. Він може бути ізольованим або поєднуватись з туберкульозом гортані. Туберкульозне ураження глотки пов'язане, головним чином, зі зниженням загальної і місцевої опірності організму.

При гематогенному шляху розповсюдження виникає міліарна форма туберкульозу. На слизовій оболонці м'якого піднебіння, піднебінних дужок та мигдаликів з'являється висип міліарних горбиків у вигляді сірувато-жовтуватих крапок на фоні помірно набряклої, інфільтрованої, гіперемованої слизової оболонки. Поява висипу супроводжується значним підвищенням температури тіла.


При спутогенному розповсюдженні інфекції поява інфільтратів не супроводжується вираженими запальними змінами. Інфільтрати частіше мають розповсюджений характер, рідше бувають обмеженими. При прогресуванні утворюються виразки.

Стадія інфільтрації і висипання міліарних горбиків частіше не супроводжується скаргами з боку хворих. Скарги з'являються в період утворення виразок. Виразки мають нерівні підриті краї і блідо-рожеве забарвлення; їх поверхня може бути вкрита гнійним нальотом, під яким розташоване дно виразки з грануляціями. При несвоєчасному лікуванні виразки зливаються і приймають обширні розміри.

Основний суб'єктивний симптом при туберкульозі глотки - значна болючість при ковтанні. При інфільтрації м'якого піднебіння і утворенні дефектів їжа потрапляє в ніс, мова стає гугнявою, нерозбірливою. Приєднання вторинної інфекції викликає появу неприємного запаху з рота і погіршує перебіг процесу.

Туберкульоз носоглотки у вигляді виразкового ураження, а також у вигляді туберкуломи зустрічається рідко. Туберкуломи розташовані звичайно у ділянці склепіння носоглотки. Вони мають м'яку консистенцію і гладку поверхню. При первинному огляді їх нерідко приймають за аденоїди.

Туберкульоз ротоглотки має різноманітну локалізацію, вражає піднебінні мигдалики, дужки, м'яке піднебіння і задню стінку глотки. Ізольовані ураження піднебінних мигдаликів зустрічаються дуже рідко; частіше вони спостерігаються в комбінації з ураженням інших відділів верхніх дихальних шляхів.

Туберкульозні ураження гортаноглотки зустрічаються рідше всього і звичайно виникають внаслідок переходу процесу з ротоглотки або зовнішнього кільця гортані.

Великий клінічний інтерес представляє рідка склерозуюча форма туберкульозу глотки. Вона характеризується щільною інфільтрацією, що захоплює всю глотку. Часто процес поширюється на гортань. Слизова оболонка в ділянці інфільтрованих відділів нерізко гіперемована. Звертає на себе увагу значна щільність інфільтрації, що досягає щільності хряща. Ця форма звичайно зустрічається при мало виражених проявах легеневого процеса. Вона супроводжується неприємними відчуттями в горлі, невеликим болем при ковтанні.

Необхідно згадати про можливість утворення в глотці холодних абсцесів (натічників), що зобов'язані своїм виникненням кістковому туберкульозу одного з верхніх шийних хребців. Вони мають вигляд м'якої припухлості на задньо-боковій стінці глотки. Слизова оболонка, що їх покриває, нормально забарвлена. Це ускладнення туберкульозного спонділіту перебігає безболісно.

Туберкульоз гортані. З усіх відділів верхніх дихальніх шляхів частіше при туберкульозі вражається гортань (90-95%).

Особливо часто туберкульоз гортані зустрічається у хворих, що виділяють мікобактерії. Гематогенний шлях спостерігається значно рідше, виникаючи головним чином при генералізованому процесі.

Існує залежність між локалізацією процесу в гортані та шляхом інфікування. Присінок гортані вражається внаслідок гематогенного інфікування, а середній і нижній відділи частіше вражаються спутогенно.

Симптоми туберкульозу гортані різноманітні. При деяких локалізаціях процеса (задня поверхня надгортанника, присінок), обмежених інфільтратах і поверхневих виразках, що не заважають функціям ковтання і голосоутворення, хворі не мають неприємних відчуттів. В зв'язку з можливим безсимптомним початком туберкульозу гортані необхідний періодичний огляд гортані у всіх хворих з відкритими формами туберкульозу легенів. В більшості випадків симптоми туберкульозу гортані з'являються з раннього періоду хвороби. Хворі скаржаться на сухість, біль в горлі, охриплість. При цьому розрізняють три ступеня дисфонії: І - періодична охриплість; II - стійка охриплість; III -афонія. В залежності від вираженості больового синдрома розрізняють три ступеня дисфагії: І - непостійний біль при ковтанні їжі; II - постійний біль, що підсилюється при ковтанні, кашлі, розмові; III - значний постійний біль, що іррадіює в вуха. Дисфонія частіше спостерігається за умови розміщення інфільтрату на голосовій складці, у міжчерпакува-тому просторі. Біль при ковтанні характерна для виразок, що локалізовані на надгортаннику, черпакуватонадгортанних складках, на задній поверхні черпакуватих хрящів. При локалізації процесу в задніх відділах гортані хворого турбує кашель. У разі розвитку хондроперихондриту також відзначається значна болючість, і в частини хворих може спостерігатись задишка, тому що розвивається гострий стеноз гортані.

Ларингоскопічно початкова форма ураження голосових складок проявляється у вигляді гіперемії та інфільтрації її окремих ділянок, переважно в задніх відділах, характерен монохордит. Інфільтрат з часом перетворюється на виразку з блідо-сірим дном. Нерідко виразки на голосових складках розміщуються на їх вільному краї. При цьому голосова складка нагадує лезо пилки. При локалізації туберкульозного процесу в міжчерпакуватому просторі тут також формується інфільтрат (ту-беркулома), що може досягти великих розмірів, нагадуючи пухлину. При розпаді інфільтратів утворюються глибокі виразки. Туберкульозні інфільтрати складок присінку надають їм подушкоподібної форми. Ураження складок присінку звичайно розповсюджується і на надгортанник. При гострих ексудативних формах надгортанник різко збільшується і у вигляді пухлини з набряклою слизовою оболонкою нависає над входом в гортань.
Гострі ексудативні форми ураження надгортанника швидко прогресують, з'являються виразки, що зливаються. Іноді можливе майже повне руйнування надгортанника. Одночасно з надгортанником, складками присінку, міжчерпакуватиіи простором уражуються ділянки черпакуватих хрящів, частіше з двох боків, в ділянці яких виникає набряк слизової оболонки з подальшим утворенням виразок і ураженням охрястя та хрящів. Ураження черпакуватих хрящів може супроводжуватись їх нерухомістю, що при двобічному процесі призводить до затруднення дихання.

Лікування туберкульозу верхніх дихальних шляхів має бути своєчасним, комплексним та тривалим. Лікування проводять стрептоміцином, ріфампіцином, ізоніазідом, фтивазідом та іншими протитуберкульозними препаратами першого ряду. Для того, щоб створити підвищену концентрацію протитуберкульозних препаратів в вогнищах туберкульозного ураження, окрім парентерального і перорального прийому, їх призначають місцево, використовуючи аерозольтерапію.

Для ліквідації больового синдрома користуються масляними інгаляціями, місцевим застосуванням анестезуючих засобів. Виразки припікають трихлороцтовою кислотою або розчином нітрату срібла. Не втратили свого значення і новокаїнова блокада верхньогортанного нерва за Гофманом, вагосимпатична блокада за А.В.Вишневським та внутрішньошкірна новокаїнова блокада шиї. Ці процедури є симтоматичним лікуванням при дисфагії, нав'язливому кашлі.

Туберкульоз вуха, як правило, є проявом вторинного туберкульозу.

Туберкульоз вушної раковини зустрічається рідко і проявляється звичайно у вигляді сизуватого вузлика на мочці вуха, що чітко обмежений від здорових тканин. В подальшому може утворюватись виразка. В ряді випадків виникає туберкульозний перихондрит, частіше у дітей. Підозра на специфічний характер ураження виникає при наявності легеневого туберкульозу або іншого первинного вогнища, оскільки процес на вушній раковині є вторинним і виникає гематогенним шляхом. Діагноз підтвержується з допомогою біопсії.

Значно більше значення має туберкульоз середнього вуха, оскільки він зустрічається частіше і дає серйозні ускладнення (мастоїдит, карієс кісткових утворень, лабірінтит). Туберкульоз середнього вуха виникає завжди вторинно і частіше гематогенним шляхом (з первинного вогнища в легенях абс лімфатичних вузлах), рідше зараження відбувається тубарним шляхом - через слухову трубу при потраплянні інфікованого харкотиння з носоглотки (наприклад, за наявності виразок в глотці). Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки.

Для туберкульозного середнього отита характерні майже безсимп-томний початок (відсутність болів у вусі, підвищення температури тіла) та млявий, тривалий перебіг (процес набуває хронічного характеру). Типовим для туберкульозного отиту є численність перфорацій, а також швидкий безболісний розпад барабанноїперетинки. Однак діагностичну цінність має лише наявність цього симптома. відсутність його (тобто поодинока перфорація) не свідчить проти туберкульозного процесу. Гностеча з вуха незначна, виділення мають неприємний запах. Лімфатичні вузли, що оточують вухо, збільшуються. В результаті казеозного руйнування горбиків на слизовій оболонці середнього вуха утворюються виразки, що оточені грануляціями. При більш важкому перебігу процес набуває некротичного характеру з карієсом, іноді секвестрацією стінок барабанної порожнини і зовнішнього слухового проходу, слухових кісточок, лабіринту, утворенням норицьта інше.

Хворого може турбувати шум у вухах і зниження слуху. Це звичайно спостерігається за декілька днів до виникнення перфорації. Потім слух продовжує знижуватись, іноді дуже швидко, приглухуватість може досягати сильних ступенів.

Встановлення туберкульозного характеру процесу в середньому вусі має великі труднощі, оскільки мікобактерію в гнійних виділеннях можна виявити не завжди. Найбільш достовірним є гістологічне дослідження грануляцій та зараження морських свинок гнійними виділеннями з вуха.

Туберкульозний мастоїдит - досить часте ускладнення у дітей. Він не відрізняється особливо характерними проявами. Діагноз звичайно ставиться на підставі гістологічного дослідження грануляцій, отриманих при трепанації сосковидного відростка. Туберкульозні мастоїдити у дітей дають високий відсоток одужання.

Іноді туберкульозний середній отит ускладнюється лабіринтитом з млявим перебігом. Спочатку виникає обмежений лабіринтит, котрий повільно переходить в дифузний. Симптоми з боку вестибулярного апарата виражені мало або взагалі відсутні.

У туберкульозних хворих може спостерігатись ізольоване ураження слухового нерва. При гістологічному дослідженні нерва виявляється більше дегенеративних, ніж запальних змін, що дозволяє думати про його токсичне пошкодження.Ці форми проявляються в вигляді повільно прогресуючої приглухуватості перцептивного типу, ступінь якої пропорційний ступеню туберкульозної кахексії.

Лікування проводиться специфічними протитуберкульозними препаратами. Для місцевого лікування, як при звичайному отиті, використовують неототоксичні препарати. При мастоїдиті виконують трепанацію сосковидного відростка.

Прогноз при туберкульозі верхніх дихальних шляхів і вуха, як правило, сприятливий: в більшості випадків наступає одужання.

Профілактика полягає в своєчасному і раціональному лікуванні туберкульозу легенів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ТУБЕРКУЛЬОЗ"
  1. Законодательная база Украины как основа для реализации прав ребенка на жизнь и здоровье
    Рекомендуемая литература: - 1.Валеологія (інформ.-метод.збірник. - К.: Т-во "Знання" України. - 1996, стр.115 - 145. - 2.Законодавство України про охорону здоров'я. Збірник нормативно-правових актів.-К.:КНТ, 2004. - 208 с. - - Дополнительный блок информации. - Основные нормативные документы, провозглашающие необходимость обучения молодежи здоровому образу жизни: 1 «Національна
  2. Показання та протипоказання для виконання дихальних вправ Стрельникової.
    З часом стало відомим, що гімнастика Стрельникової благотворно впливає на організм в цілому та допомагає людині позбавитись від різних хвороб, і не тільки від тих, які пов'язані з органами дихання - від астми, пневмонії, бронхіту, хронічного нежиті, гіпотонії, гіпертонії, аритмії, остеохондрозу. Виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, варикозної хвороби вен, та багатьох інших хворою.
  3. АКТУАЛЬНІСТЬ ОТРИМАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРОДУКТІВ ЗДОРОВОГО ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ
    Збереження здоров'я та збільшення тривалості повноцінного життя є пріоритетним завданням як у масштабах країни, так і для кожної людини зокрема. Харчування населення належить до найважливіших чинників, що визначають здоров'я нації, її потенціал та перспективи розвитку. Здорове харчування є запорукою активного довголіття, підвищення стійкості організму до несприятливих впливів довкілля,
  4. Туберкульоз
    Туберкульоз (Tuberculosis) - хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина. Історична довідка. Захворювання на туберкульоз знайоме людству з давніх-давен. В історичних рукописах Вавилона, Китаю та Індії є записи, що
  5. Лейкоз птиці
    Лейкоз птиці (Leucosis avium) - хронічна вірусна хвороба, що характеризується системними пухлинними розростаннями кровотворної тканини. Історична довідка. Хворобу вперше установив Капріні в 1896 р. Віруси еритробластозу й мієлобластозу виявили Еллерман і Банг у 1908 р. Раус у 1911 р. ізолював вірус саркоми, який згодом був названий його ім'ям. Збудника лімфоїдного лейкозу відкрив Бурмістер
  6. . НЕОБХІДНІСТЬ ОРІЄНТАЦІЇ НА ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я В СУЧАСНИХ УМОВАХ f
    Незважаючи на те, що валеологія як наука не нараховує й двох десятиліть, її витоки сягають у глибину тисячоліть й мають певні ознаки в язичництві, античних ритуалах, середньовічних схоластиках, у філософських, релігійних, наукових школах усіх континентів нашої планети. Бо на всіх етапах розвитку суспільства життя людини проходило у протиборстві з хворобами, що знайшло відображення в пошуках
  7. Нодулярний дерматит
    Нодулярний дерматит (Dermatitis nodularis bovum, шкірна бугорчатка, вузликова екзантема) - вірусна хвороба великої рогатої худоби, що характеризується лихоманкою, утворенням типових вузликів (горбиків) у шкірі, генералізованим лімфаденітом, набряками підшкірної клітковини, внутрішніх органів та кінцівок, ураженням очей, слизових оболонок травного каналу й дихальних шляхів. Історична довідка.
  8. Валеологія як наука
    Сучасна епоха ставить перед біологічним видом Ноmо sapiens складні завдання, що випливають із тенденції та напрямку суспільного розвитку* Це, перш за все, прискорений суспільний розвиток і пов'язані з ним глобальні зміни - соціальні, економічні, технологічні і навіть кліматичні. Усе це ставить перед людиною, її організмом дуже складні завдання постійної адаптації до умов життя. Тому характерною
  9. Вісна-маєді
    Вісна-маєді (Visna-Maedi) - повільна вірусна інфекція овець і кіз, що проявляється ознаками негнійного менінгоенцефаліту або прогресуючої інтерстиціальної пневмонії. Можливе одночасне ураження нервової системи й легень. Історична довідка. Захворювання вперше описав у 1957 р. в Ісландії Сігурдсон, який ізолював збудника інфекції. Назва хвороби складається з двох ісландських слів - «вісна», що
  10. . Методи загартовування
    Загартовування - це своєрідне тренування термоадаптаційних механізмів організму, їхня підготовка до своєчасної мобілізації, це один із методів профілактики захворювань і укріплення здоров'я. Відомий російський фізіолог І.Р. Тарханов, автор книги "О закаливании человеческого организма" писав, що загартовування людини схоже із процесами, що відбуваються із залізом при його загартовуванні, коли воно
  11. Аспергілотоксикоз
    Аспергілотоксикоз (Aspergillotoxicosis, аспергільоз) - інтоксикаційне захворювання сільськогосподарських тварин і птиці, що виникає внаслідок згодовування кормів, уражених грибками аспергілами, і проявляється запальними явищами з утворенням мікозних гранульом в органах дихання і травлення, ураженням нервової сис- теми та дегенеративними змінами в різних органах. На аспергіло- токсикоз хворіє
  12. Валеологія і нова парадигма охорони здоров'я
    Медицина як комплекс знань і практичних методів по збереженню і зміцненню здоров'я людини, профілактиці захворювань і лікуванню хворих є основою соціального інституту, який ми називаємо охороною здоров'я. Те, що охорона здоров'я бере на озброєння з багатого арсеналу медицини, визначається не тільки характером негайних задач, що стоять перед охороною здоров'я, але і інтелектом, рівнем освіти,
  13. Актиномікоз
    Актиномікоз (Actinomycosis) - хронічне неконтагіозне грибкове захворювання свійських і деяких видів диких тварин, що характе- ризується утворенням специфічних гранульом - актиноміком, переважно в ділянці голови. На актиномікоз хворіє людина. Історична довідка. Захворювання відоме давно, але друзи грибка при так званому «дерев'яному язиці» великої рогатої худоби виявив Давен лише в 1850 р.
  14. Гемофільозний полісерозит (хвороба Глессера)
    Гемофільозний полісерозит (Poliserositis haemophilosis) - гостра септична хвороба поросят відлученого віку, що характеризується серозно-фібринозним запаленням серозних оболонок (очеревини, плеври, перикарда), суглобів та негнійним менінгоенцефалітом. Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1910 р. К. Глессер,який під час мікроскопічного дослідження серозного ексудату черевної та інших
  15. Псевдотуберкульоз
    Псевдотуберкульоз (Pseudotuberculosis, єрсеніоз) - інфекційне захворювання різних видів тварин, що супроводжується інтоксикацією, утворенням у різних органах казеозних вузликів та сирнисто- некротичних осередкових уражень, подібних до туберкульозних. Може хворіти людина. Історична довідка. Туберкульозоподібне захворювання було вперше описане у гризунів у 1883 р. Маляссе та Віньялем, у овець -
  16. Лейкоз
    Лейкоз (Leucosis) - хронічна інфекційна хвороба великої рогатої худоби, інших ссавців та різних видів птахів, що характеризується порушенням процесу дозрівання клітинних елементів крові, злоякісним розростанням кровотворної та лімфоїдної тканин, утворенням у різних органах пухлин. На лейкоз хворіє людина. Історична довідка. Захворювання вперше описав під назвою «лейкемія» Р. Вірхов у 1845 р. у
  17. Контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби
    Контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби (Pleuropneumonia contagiosa bovum, пошесне запалення легень, перипневмонія великої рогатої худоби, КПП) - хронічне висококонтагіозне захворювання, що характеризується серозним запаленням інтерло- булярних лімфатичних судин, серозно-фібринозним плевритом, крупозною пневмонією з утворенням у легенях анемічних осередків некрозу (секвестрів).
  18. Паратуберкульоз
    Паратуберкульоз (Paratuberculosis, хвороба Іоне) - хронічна інфекційна хвороба жуйних тварин, що характеризується специфічним продуктивним ентеритом, періодичною діареєю, прогресуючим виснаженням. Історична довідка. Захворювання під назвою «діарея корів» вперше було описане в 1829 р. Кертрайтом і Уайтчерчем в Англії. Пізніше Фарроу (1831) і Гансен (1881) виділили такі основні ознаки хвороби,
  19. ПРО ПРІОНИ І ВІРОЇДИ
    Крім хвороб, які викликають віруси, є незвичайна група захворювань центральної нервової системи - підгострих спонгіозних трансмісивних енцефалопатій (ПСТЕ) - скрепі (захворювання овець і кіз), трансмісивна енцефалопатія норок, губчаста енцефалопатія ВРХ і чотири хвороби людини: куру - ендемічне захворювання жителів гірських районів Нової Гвінеї, хвороба Крейтцфельда - Якоба, синдром Герстманна -
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека