Головна
ГоловнаПсихологіяВійськова психологія і педагогіка
« Попередня Наступна »
П. І. Образцов, В. М. Косухін. Дидактика вищої військової школи, 2004 - перейти до змісту підручника

Технологія навчання: сутність, змістовна характеристика і структура

Епіграфом для розгляду цієї проблеми може служити вислів знаменитого педагога А. С. Макаренко: "Наше педагогічне виробництво ніколи не будувалося за технологічною логікою, а завжди за логікою моральної проповіді. Саме тому у нас відсутні всі важливі відділи педагогічного виробництва: технологічний процес, облік операцій, конструкторська робота, застосування кондукторів та пристроїв, нормування, контроль, допуски і бракування "[74].

Появі в педагогіці терміну "технологія" сприяло бурхливий розвиток науково-технічного прогресу в різних галузях теоретичної і практичної діяльності людини, а також бажання педагогів домагатися у своїй професійній роботі гарантованих результатів.

Противники ідеї технологізації в педагогічній діяльності вважають неприпустимою вільністю розглядати творчий, суто інтимний, як вони думають, педагогічний процес як технологічний. Однак будь-яка діяльність може бути або технологією, або мистецтвом. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія - на науці. З мистецтва все починається, технологією закінчується, щоб потім все почалося спочатку. Будь-яке планування, а без нього в педагогічній діяльності не обійтися, суперечить експромту, діям з натхнення, по інтуїції, тобто вже є початком технології.

Навколо поняття "технологія навчання" в усьому світі ведуться серйозні наукові дискусії, що не дозволяють дати однозначне, всіма прийняте визначення. Поряд з цим поняттям в науково-методичної та популярній літературі широко застосовуються такі поняття, як педагогічна технологія, освітня технологія, технологія виховання і навіть технологія розвитку. Причому чіткого розмежування між ними поки також не встановлено.

Вивчення літератури з проблеми використання технологій у сфері освіти показує, що тільки за останні два роки XX століття було виконано більше трьох десятків великих робіт (монографій, докторських і кандидатських дисертацій, навчальних та навчально-методичних посібників) , грунтовно розробляють цю тему. Їх достаток свідчить про те, що предмет дослідження являє собою значний інтерес. Однак необхідно відзначити, що сучасні підходи до трактування цього поняття, відображені в публікаціях монографічного та навчально-методичного характеру, відрізняються від поглядів 5-10-річної давності.

За ці роки змінився зміст самого поняття "технологія": для сучасних підходів характерний більш конкретний погляд на предмет. Так, наприклад, значне число дослідників [12, 26, 30, 68, 73] сходяться на тому, що з технологічної точки зору застосування названого терміна в галузі виховання та розвитку є неправомірним. Справа в тому, що до теперішнього часу в сучасній педагогіці однозначно не виявлено критерії оцінки вихованості людини, сформованості певних якостей особистості, ціннісних орієнтацій та інших результатів виховання та розвитку. А за відсутності таких критеріїв неможливо говорити про досягнення гарантованих педагогічних результатів. Використання суб'єктивних експертних оцінок не дозволяє сьогодні вирішити позначену проблему. Більше того, розглядаючи військову освіту як сферу, об'єднуючу в собі навчання, виховання, розвиток і психологічну підготовку, можна зробити також висновок про некоректність застосування термінів "освітня технологія" або "педагогічна технологія".

Обсяг матеріалу, який підлягає дослідженню в цьому напрямку, поступово зменшується, а поле досліджень звужується. Це, зокрема, проявляється в тому, що вчені все частіше схиляються до близьких точкам зору. В результаті досліджень, проведених спочатку в різних напрямках, відбувається "відхід" від найбільш загальних позицій. Більшість авторів починають використовувати як робочий варіант конкретні і детальні підходи до розкриття цього поняття. Однак слід констатувати, що різнорідність змісту, вкладається в нього, все одно залишається значною. Звідси можна зробити висновок про те, що дефініція "технологія навчання" в сучасній педагогіці є досі не сформувалася.

Разом з тим, поняття "технологія" міцно увійшло в суспільну свідомість у другій половині XX століття і стало своєрідним орієнтиром наукового і практичного мислення. Його регулятивний вплив в тому, що воно спонукає дослідників і практиків у всіх сферах людської діяльності, у тому числі і в галузі освіти:

- знаходити підстави результативності діяльності;

- мобілізувати кращі досягнення науки і досвіду, щоб гарантувати отримання необхідного результату;

- будувати діяльність на інтенсивній, тобто максимально наукової, а не на основі екстенсивного, що веде до невиправданих витрат сил, часу і ресурсів;

- приділяти велику увагу прогнозуванню і проектуванню діяльності з метою скорочення кількості процедур її можливої ??корекції в процесі реалізації;

- використовувати під всезростаючої ступеня новітні інформаційні засоби, максимально автоматизувати рутинні операції тощо

Іншими словами, технологічність стає домінуючою характеристикою діяльності людини, означає перехід на якісно новий щабель ефективності, оптимальності, наукоємності освітнього процесу. Узагальнюючи, можна зробити висновок, що технологія - не данина моді, а стиль сучасного науково-практичного мислення. Вона відображає спрямованість прикладних досліджень (у тому числі педагогічних) на радикальне вдосконалення людської діяльності, підвищення її результативності (в сенсі гарантії досягнення мети), інтенсивності, инструментальности, технічної озброєності. Технологія - це діяльність, в максимальній мірі відображає об'єктивні закони предметної сфери і тому забезпечує найбільшу для даних умов відповідність результатів поставленим цілям.

Спробуємо з цих позицій провести аналіз поняття "технологія навчання". Зробимо це для того щоб знайти відповіді на наступні питання: у чому полягає дидактична сутність технології навчання? Що слід розуміти під технологічністю навчального процесу? Які зміст і структура технології навчання?

Поняття "технологія навчання" вперше введено на конференції ЮНЕСКО в 1970 році. У доповіді "Вчитися, щоб бути", опублікованому цією організацією, названа дефініція визначається як рушійна сила модернізації освітнього процесу, а в доповіді "Як вчитися" вперше наводиться її визначення. У ньому технологія навчання характеризується як сукупність способів і засобів зв'язку (спілкування) між людьми, що виникають в результаті інформаційної революції і використовуються в дидактиці.

Природною слід вважати спробу педагогів-дослідників обгрунтувати сутність категорії "технологія навчання" у відповідності з початковим значенням поняття "технологія", так як перша є похідним від другого.

Зміст поняття "технологія" в технічних науках включає, по-перше, процес обробки і перетворення, в результаті якого виходить готова продукція, по-друге, нормативну сторону цього процесу, визначальну, як і що треба робити, щоб реалізувалися необхідні процеси перетворення.

Таким чином, в технічних словниках під технологією розуміється спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу шляхом поділу його на систему послідовних взаємопов'язаних процедур і операцій, які виконуються більш-менш однозначно і мають на меті досягнення гарантованого результату. Процедура в цьому випадку розуміється як набір дій, за допомогою яких здійснюється той чи інший головний процес (або його окремий етап), що виражає суть конкретної технології, а операція - це безпосереднє практичне вирішення завдання в рамках процедури, тобто однорідна логічно неподільна частина конкретного процесу.

Технологія (технологічний процес) характеризується трьома ознаками:

- поділом процесу на взаємопов'язані етапи;

- координованим і поетапним виконанням дій, спрямованих на досягнення шуканого результату (поставленої мети);

- однозначністю виконання включених в технологію процедур і операцій, що є неодмінною і вирішальною умовою досягнення результатів, адекватних поставленої мети.

Всі розроблені і використовувані в даний час в світі технології можна розділити на два види: промислові та соціальні. Причому цей поділ не умовне, а принципове. До промислових відносяться технології переробки природної сировини (нафти, газу, деревини і т. п.) або одержання з неї готової продукції (метал, прокат, окремі деталі і вузли і т. д.). "Соціальної називають технологію, в якій вихідним і кінцевим результатом виступає людина, а основним параметром, що піддаються зміні - одне або декілька його властивостей (якостей)" [87].

Особливості соціальних технологій та їх відмінність від промислових добре розкриті в роботах С. А. Смирнова [73]. Він обгрунтовує, що перші насамперед гнучкіші і не так жорстко детерміновані. Підбір певній послідовності навіть найрезультативніших процесів або заходів не може гарантувати повної ефективності. Справа в тому, що людина занадто багатофакторна система і на нього впливає величезна кількість зовнішніх впливів, сила і спрямованість яких різна, а часом і протилежна, внаслідок чого заздалегідь передбачити ефект того чи іншого впливу часто неможливо. Соціальні технології пристосовуються до будь-яких умов: вони здатні скорегувати недоліки окремих процесів і операцій, з яких складається технологічний процес. Особливість соціальних технологій і в тому, що в них більш значиму роль грає зворотний, що дозволяє на етапах корекції організувати навіть повторення окремих елементів технологічного процесу. І, нарешті, соціальні технології більш складні за своєю організації. Таким чином, якщо промислові технології являють собою ланцюжки точно підібраних природних процесів, то "соціальні технології - це спеціально організований комплекс різноманітних і використовуються в різній послідовності і ступеня заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети" [73].

Підводячи підсумок, можна стверджувати, що відмінність соціальних технологій від промислових зумовлено насамперед тим, що сфера педагогічної діяльності не може бути охарактеризована чітким предметним полем, однозначним набором функцій, окремістю власне професійних дій від спонтанного спілкування, переживання. Операциональная сторона педагогічної діяльності не може бути відокремлена від її особистісно-суб'єктивних параметрів, раціональна регуляція - від емоційної. Суб'єктивність, отсроченность, варіативність результату не дозволяють забезпечити такий же рівень його передбачуваності та гарантованості, як у промислових областях.

Слід вказати і на той факт, що будь-яка технологія є ніби проміжною ланкою між певною наукою і відповідним виробництвом. Загальновідома істина про необхідність такої ланки, на жаль, абсолютно ігнорується в системі освіти. Ясно, що закони фізики не можна безпосередньо використовувати на виробництві, минаючи їх технологізацію. Тим часом, в сотнях робіт з проблем освіти, а також в офіційних документах йдеться про безпосередній впровадження результатів педагогічних досліджень у практику навчання, хоча зробити це в принципі неможливо. У педагогіці в якості такого проміжної ланки зараз виступає технологія навчання. У цьому випадку вона являє собою як би проекцію теорії навчання на діяльність викладачів і навчаються.

З російських педагогів найбільший внесок у розробку проблеми технології навчання внесли В. П. Беспалько, Н. Ф. Тализіна, Ю. Г. Татур, М. В. Кларін, Н. В. Кузьміна, В. А. Сластенін, С. А. Смирнов та інші. Із зарубіжних дослідників слід відзначити Л. Андерсона, Дж. Блока, Б. Блума, Т. Гілберта, Р. Мейджер та інші. Не завжди погляди вчених збігаються. Одні фахівці розглядають технологію навчання як педагогічної науки, інші вважають, що вона займає проміжне положення між наукою і практикою. Треті технології навчання відводять проміжне положення між наукою і мистецтвом, а четверті пов'язують її тільки з проектуванням навчального процесу. При цьому, як правило, представники всіх підходів підкреслюють, що кожна із зазначених трактувань технології навчання не охоплює її повністю, а відображає лише певну сферу застосування.

Аналогічна картина спостерігається і при спробі сформулювати ємне і однозначне визначення технології навчання. Наприклад, одні автори трактують її як засіб гарантованого досягнення дидактичних цілей, підкреслюючи при цьому, що вона завжди існує в будь-якому навчальному процесі і в цьому відношенні розвиває класичну дидактику. Інші дослідники визначають технологію як спосіб реалізації змісту навчання, передбаченого навчальними програмами, що представляє собою систему форм, методів і засобів навчання, що забезпечує найбільш ефективне досягнення поставлених цілей. Треті обгрунтовують її як сукупність методико-організаційних дій педагога, спрямованих на оптимізацію навчального процесу за допомогою технічних та інформаційних засобів навчання.

Аналіз визначень, наведених у різних наукових і навчально-методичних джерелах (64 джерела) показує, що більшість дослідників сходяться на тому, що технологія навчання пов'язана з оптимальним побудовою і реалізацією навчального процесу з урахуванням гарантованого досягнення дидактичних цілей. Це положення є ключовим, оскільки саме у визначенні найбільш раціональних способів гарантованого досягнення поставлених цілей і полягає основний сенс технологізації навчального процесу. Таким чином, технологічний підхід до навчання передбачає проектування навчального процесу з метою гарантованого досягнення дидактичних цілей виходячи із заданих вихідних установок (соціальне замовлення, освітні орієнтири, цілі і зміст навчання).

  В якості другого ключового положення, що дозволяє розкрити сутність технологічного підходу до навчального процесу, доцільно розглядати застосування педагогом відповідних засобів навчання.

  У класичному змісті поняття "технологія" означає процес виробництва продукції з використанням конкретних технічних засобів (верстати, потокова лінія і т. п.). Це означає, що будь-яка зміна в наборі засобів призводить до зміни характеристик параметрів процесу і, отже, до зміни самої технології. Таким чином, засоби виробництва грають у технології домінуючу роль.

  Якщо перевести цей висновок на мову педагогічних термінів, то в будь-якій технології навчання велике навантаження по реалізації дидактичних функцій відводиться застосовуваним викладачем засобам. Однак значення цієї складової технології навчання не потрібно абсолютизувати.

  Висока продуктивність засобів навчання та особливості їх використання створюють зовсім іншу модель навчання, іншу культуру освітнього процесу. Але не будь-які засоби виробництва мають високу продуктивність і, отже, можуть використовуватися в технологіях. Це означає, що не будь-які засоби навчання можуть створювати технології і виступати в ролі технологоформірующего фактора.

  Виходячи з аналізу підходів, що існують в сучасній дидактиці вищої військової школи, поряд із зазначеними, в якості основних характеристик технології навчання дослідники називають її системність, науковість, інтегративність, відтворюваність, ефективність, якість і вмотивованість навчання, новизну, алгоритмічність, информационность, можливість тиражування, переносу в нові умови і ін

  Таке різноманіття характеристик вимагає виділити якийсь узагальнений інваріантний ознака технології навчання, що відображає її сутність. С. А. Смирнов пропонує визначати його як законодоцільність технології [87]. Адже технологія навчання - це насамперед педагогічний процес, максимально реалізує в собі дидактичні закони і закономірності і завдяки цьому забезпечує досягнення конкретних кінцевих результатів. Чим повніше збагнені і реалізовані ці закони та закономірності, тим вище гарантія отримання необхідного результату. Таким чином, критерієм законосообразности повинні відповідати всі провідні ознаки технології навчання.

  В якості узагальненого визначення пропонується наступне: технологія навчання - це законодоцільність педагогічна діяльність, яка реалізує науково обгрунтований проект дидактичного процесу і володіє більш високим ступенем ефективності, надійності і гарантованості результату, ніж це має місце при традиційних моделях навчання.

  Це базове визначення може бути модифіковане в тих значеннях, коли технологія навчання виступає як задачного детермінований, логічно структурований дидактичний процес, инвариантно протікає під впливом певних педагогічних умов і забезпечує прогнозований результат, або як цілісна система концептуально і практично значущих ідей, принципів, методів, засобів навчання, що гарантує досить високий рівень ефективності та якості навчання при її наступному відтворенні і тиражуванні. З цієї точки зору технологія навчання може розглядатися як упорядкована сукупність педагогічних дій, операцій і процедур, інструментально забезпечують досягнення прогнозованого результату навчання в умовах, що змінюються освітнього процесу.

  Доцільно зупинитися на ще одній із значущих особливостей технології навчання. У цілому ряді науково-методичних і науково-популярних джерел авторами робиться спроба співвіднести це поняття з поняттям "методика навчання". Причому в більшості випадків автори чомусь намагаються протиставити їх один одному. Спробуємо відповісти на питання: "У чому різниця між методикою і технологією навчання, чи не йде підміна одного поняття іншим?"

  По-перше, основним їх відмінністю є те, що методика дозволяє відповісти на питання: "Яким шляхом можна досягти необхідних результатів у навчанні?", А технологія на питання: "Як зробити це гарантовано?" По-друге, технологія навчання носить яскраво виражений персоніфікований характер і по своїй суті дуже близька до поняття "авторська методика навчання". Якщо поняття "методика" висловлює процедуру використання комплексу методів і прийомів навчання, як правило, безвідносно до діячеві, їх здійснює, то технологія навчання передбачає прісовокупленіем до неї особистості викладача у всіх її різноманітних проявах. Звідси очевидно, що будь-яка дидактична задача може бути ефективно вирішена за допомогою технології, спроектованої і реалізованої кваліфікованим педагогом-професіоналом. Таким чином, технологія навчання нерозривно пов'язана з педагогічною майстерністю педагога. Досконале володіння нею і є майстерність. Але педагогічна майстерність, з іншого боку, - вищий рівень володіння технологією, хоча воно і не обмежується тільки операціональним компонентом. У середовищі педагогів міцно утвердилася думка, що педагогічна майстерність суто індивідуально, тому його не можна передати з рук в руки. Однак якщо розглядати технологію навчання не як педагогічний процес, а як його проект, своєрідний інструментарій для організації та здійснення педагогічної діяльності, то з усією очевидністю можна стверджувати, що технологія може реалізовуватися не тільки її автором, але і його послідовниками. При цьому, звичайно, вона уточнюватиметься з урахуванням особистих професійних якостей і параметрів, але основні її структурні компоненти все ж залишатимуться незмінними, оскільки вони пов'язані системно у відповідності з конкретними цілями і завданнями, для яких проектувалися. У цьому, на наш погляд, полягає одна з найважливіших відмінностей технології навчання від методики.

  Думається, що не можна протиставляти ці два поняття. З нашої точки зору, технологія навчання це не що інше, як більш висока стадія розвитку методики, коли поряд з її персоніфікацією проводиться детальна розробка основних складових - целеобразованіе, прогнозування, вибір оптимальних форм, методів і засобів навчання, організація взаємодії учасників навчального процесу, оцінка , контроль і корекція знань, навичок і вмінь учнів з метою гарантованого досягнення дидактичних цілей. Таким чином, технологію навчання слід розглядати в якості чергового кроку в розвитку дидактичного процесу у вищій військовій школі.

  В якості критеріїв того, що діяльність військового викладача організована на технологічному рівні, можуть бути виділені наступні:

  - Наявність чітко і діагностично заданої мети, тобто коректно вимірного представлення понять, операцій, діяльності курсантів та слухачів як очікуваного результату навчання, способів діагностики досягнення цієї мети;

  - Представлення досліджуваного змісту у вигляді системи пізнавальних і практичних завдань, орієнтовної основи і способів їх вирішення;

  - Наявність досить жорсткої послідовності, логіки, певних етапів засвоєння теми (матеріалу, набору професійних функцій і т. п.);

  - Вказівка ??способів взаємодії суб'єктів навчального процесу на кожному етапі (викладача і учнів, що навчаються один з одним);

  - Використання військовою викладачем найбільш оптимальних (з погляду результативності навчального процесу) засобів навчання;

  - Мотиваційне забезпечення діяльності викладача, курсантів і слухачів, заснований на реалізації їх особистісних функцій у цьому процесі (вільний вибір, креативність, змагальність, життєвий і професійний сенс);

  - Вказівка ??кордонів правілосообразной (алгоритмічної) і творчої діяльності військового викладача, допустимого відступу від однакових правил.

  Стратегію сучасної вищої військової освіти складають розвиток і саморозвиток особистості майбутнього офіцера, здатного не тільки обслуговувати наявні соціальні технології, але й виходити за межі нормативної діяльності, здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості в широкому сенсі. Ця стратегія втілюється в принциповій спрямованості змісту і форм навчального процесу вищої військової школи на пріоритет особистісно-розвиваючих та професійно-орієнтованих технологій навчання. Міра їх ефективності істотно залежить від того, в якій мірі повно представлений в них людина в його різній суб'єктивності, як враховані його характерологічні та психологічні особливості, які перспективи їх розвитку або згасання.

  Зі сказаного випливають вимоги до технологій навчання у вищій військовій школі: облік особистісних якостей курсантів і слухачів, оптимальність, непротиворечие дидактичним принципам, спрямованість на активізацію пізнавальної діяльності учнів.

  Таким чином, в основі розробки технологій навчання лежить проектування високоефективної навчальної діяльності курсантів та слухачів та управлінської діяльності військового викладача. Логіка такого проектування буде докладно розглянута в наступному розділі, але в самому загальному вигляді її можна представити таким чином:

  - Постановка загальних цілей та їх максимальне уточнення відповідно до необхідного змістом;

  - Формулювання приватних дидактичних цілей з орієнтацією на досягнення прогнозованих і планованих результатів;

  - Вибір оптимальних методів, форм і засобів навчання;

  - Організація ходу навчального процесу;

  - Оцінка поточних результатів і, при необхідності, поправка, корекція навчального процесу з метою гарантованого досягнення поставлених цілей.



  Рис. 4.1.

 Схематичне уявлення технології навчання



  Схематично логіка проектування технології навчання може бути представлена ??наступним чином (рис. 4.1). Зі схеми видно, що одним з ключових елементів будь-якої технології навчання є зворотний зв'язок, здійснювана між кінцевим результатом навчальної діяльності та кожним проміжним етапом технології. Вона виступає в якості зв'язуючої артерії, яка пронизує весь навчальний процес у військовому вузі і дозволяє його оперативно і своєчасно уточнювати і коректувати.

  Узагальнюючи викладене, обгрунтуємо, в чому полягає сутність технології навчання. По-перше, в попередньому проектуванні навчального процесу з подальшою можливістю відтворення цього проекту в педагогічній практиці, по-друге, у спеціально організованому целеобразовании, що передбачає можливість об'єктивного контролю якості досягнення поставлених дидактичних цілей, по-третє, у структурній і змістовної цілісності технології навчання, тобто в неприпустимість внесення змін в один з її компонентів, не зачіпаючи інші, по-четверте, у виборі оптимальних методів, форм і засобів, що диктуються цілком визначеними і закономірними зв'язками всіх елементів технології навчання, по-п'яте, в наявності оперативного зворотного зв'язку, що дозволяє своєчасно і оперативно коригувати процес навчання. Звідси можна зробити висновок: технологія навчання представляє собою цілісну дидактичну систему, що дозволяє найбільш ефективно, з гарантованою якістю вирішувати педагогічні завдання. До структурним складовим технології як дидактичної системи доцільно віднести дидактичні цілі і завдання, зміст навчання, засоби педагогічної взаємодії (методи навчання), організацію навчального процесу (форми навчання), засоби навчання, що навчається, викладача, а також результат їх спільної діяльності.

  Технологія навчання (як процес) є послідовність (не обов'язково строго впорядкована) педагогічних процедур, операцій і прийомів, що становлять у сукупності цілісну дидактичну систему, реалізація якої в педагогічній практиці призводить до досягнення гарантованих цілей навчання і сприяє цілісному розвитку особистості студента.

  Процедури, операції і прийоми, з яких вона складається, взагалі-не можна інтерпретувати як ланки алгоритму, детально описує шлях досягнення того чи іншого педагогічного результату. Швидше, їх слід розглядати як опорні дидактичні засоби, що забезпечують в сукупності рух суб'єкта навчання до заданим цілям. Таким чином, під технологією навчання слід розуміти послідовну взаємозв'язану систему дій військового педагога, спрямованих на вирішення дидактичних завдань, або планомірне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого педагогічного процесу.

  Слід підкреслити, що технологія навчання може розглядатися не тільки як дидактичний процес, але і як результат діяльності військового педагога з його проектування.

  Технологія навчання (як результат) - науковий проект (опис, модель) дидактичного процесу, відтворення якого гарантує успіх педагогічних дій.

  Сформулюємо в узагальненому вигляді основні ознаки та функції технології навчання. До найбільш істотним ознаками можна віднести діагностичне целеобразованіе, результативність, економічність, алгорітміруемость, проектованої, системну цілісність, керованість, корректируемого і візуалізацію. Коротко розкриємо їх зміст.

  Діагностичне целеобразованіе і результативність припускають гарантоване досягнення цілей та ефективності всього навчального процесу. Слід уточнити, що мета поставлена ??діагностично, якщо дотримані наступні умови: дано настільки точний опис прогнозованого результату навчання, що його можна безпомилково диференціювати серед будь-яких інших; мається спосіб, "інструмент", критерій для однозначного його виділення; існує шкала оцінки, що спирається на результати вимірювань.

  Економічність висловлює якість технології, що забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці військового викладача і на цій основі досягнення запланованих дидактичних результатів.

  Наступна група ознак - алгорітміруемость, проектованої, системна цілісність і керованість - відображають різні сторони ідеї відтворюваності технології навчання у педагогічній практиці.

  Ознака корректируемого передбачає можливість постійної оперативного зворотного зв'язку, послідовно орієнтованої на чітке цілепокладання. У цьому сенсі ознаки діагностичного цілеутворення, результативності та корректируемого взаємопов'язані і доповнюють один одного.

  Ознака візуалізації зачіпає питання застосування в рамках технології навчання аудіовізуальної, електронно-обчислювальної та іншої інформаційної техніки, а також конструювання та використання різних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

  Технологія навчання реалізує три основні функції: описову, пояснювальну і проектувальних. Описова функція розкриває істотні аспекти практичної реалізації навчального процесу. Користуючись відповідним інструментарієм, різні фахівці повинні дати однакову опис цього процесу. Пояснювальна функція дозволяє з'ясувати ефективність різних компонентів навчання (наприклад ефективність різних методів) і визначити оптимальні їх комбінації. Проектувальна функція здійснюється при описі навчального процесу на всіх рівнях, включаючи рівень педагогічної реалізації. Таким чином, можна стверджувати, що реалізм педагогічної системи в її технологічності, тобто відтворюваності на практиці.

  Так як у сучасній дидактиці вищої школи ще не вироблені спільні підходи до єдиного трактування поняття "технологія навчання", не існує і однозначно визнаною їх класифікації. Незважаючи на це, окремі автори пропонують свої підходи до вирішення завдання, що дозволяє сподіватися на її швидке рішення.

  Зокрема, заслуговує на увагу класифікація НДІ вищої освіті Російської Федерації, запропонована А. Я. Савельєвим [66]. Відповідно до неї пропонується класифікувати існуючі технології за наступними критеріями:

  - За спрямованістю дії (особистісно-розвиваючі та професійно-орієнтовані і т. д.);

  - Цілям навчання (одержання знань, вироблення навичок і вмінь, формування професійних якостей особистості і т. п.);

  - Предметної середовищі (гуманітарні та соціально-економічні, природничі, технічні, спеціальні дисципліни);

  - Чинним технічним засобам (аудіовізуальні, інформаційні, телекомунікаційні та т. д.);

  - Організації навчального процесу (індивідуальні, колективні, змішані).

  Інтерес представляє класифікація технологій навчання, запропонована С. А. Смирновим [73]. Він пропонує класифікувати їх відповідно з використовуваними засобами навчання та рівнями реалізації змісту освіти (див. у третьому розділі). Автором розглядаються рівень навчального заняття, рівень навчального предмета, рівень всього навчання (з усіх предметів і впродовж усіх років навчання у вузі) і пропонується розділити технології навчання також на три рівні:

  - Технологія заняття або завершеного циклу занять (2-4);

  - Технологія предмета;

  - Технологія повного засвоєння.

  Найбільш широке застосування у вищій школі отримала класифікація технологій навчання відповідно до дидактичними теоріями, на яких вони базуються. За цим критерієм виділяють технології асоціативно-рефлекторного навчання, поетапного формування розумових дій, проблемного, розвивального, програмованого, контекстного, модульного навчання та інші. 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Технологія навчання: сутність, змістовна характеристика і структура"
  1.  Військова акмеологія
      План 1. Військова акмеологія як складова частина акмеологической теорії. 2. Предмет військової акмеології. 3. Сутність військової праці, його структура. 4. Особливості управлінської діяльності військовослужбовців. 5. Оптимальність військової праці. Ключові слова: акмеограмма військового професіонала, акмеологические закономірності та принципи, акмеологічний критерій, акмеологія військова,
  2.  Особистісний аспект продуктивної професійної діяльності
      Як ми вже показали, необхідність синтетичного підходу до дослідження професійної діяльності неодноразово підкреслювалася багатьма дослідниками. Такий підхід повинен включати в себе розгляд цілісних характеристик особистості, змістовно об'єднують всі психічні явища, лише формально представлені в схемі діяльності. Водночас ми спеціально звернули увагу на те
  3.  Антропотехніческіе засоби підвищення професійної майстерності
      На роль такої системи підготовки професіоналів, яка була б націлена на відтворення цілісного феномена професійної майстерності, при цьому включала б у себе відтворення його змістовно-технологічної складової, як відноситься до рівня дій, тобто до власне професійних знань та вмінь, так і до рівня професійно важливих особистісних якостей, за рахунок створення
  4.  БУТИ ПРОФЕСІОНАЛОМ В ПСИХОЛОГІЇ - ЦЕ ОБОВ'ЯЗКОВО
      У кожній професії (а заняття психологією - це теж професія) є просто працівники, фахівці, професіонали екстра класу. Під працівниками слід розуміти зайнятих в даній конкретній сфері діяльності людей, що допомагають основним фахівцям виконувати їх основні функції. Наприклад, якщо мати на увазі психологію, вони обслуговують апаратуру, застосовувану у своїй діяльності психологом.
  5.  Методологічні основи акмеології
      Методологія - це вчення про наукових принципах і метод пізнання. Спочатку методологія стала предметом філософської рефлексії і виступала як система соціально апробованих принципів і правил пізнання в їх співвідношенні з законами об'єктивної дійсності. Методологія хоча і має тісні зв'язки з теорією, але не є їй тотожною. В даний час прийнято вважати, що теорія є
  6.  Акмеологический підхід у вивченні розвитку зрілої особистості
      Опис акмеології як самостійної науки в системі людинознавства буде неповним, якщо не провести порівняльний аналіз акмеологічної позиції і підходів до вирішення важливої ??міждисциплінарної проблеми розвитку особистості стосовно підходам, прийнятим в психології. Такий аналіз дозволить чіткіше окреслити предметну і об'єктну області акмеології і коло вирішуваних проблем. Своєрідність і
  7.  Категоріально-понятійний апарат акмеології
      На даному етапі розвитку акмеології як науки у теоретичних акмеологічних дослідженнях особлива увага приділяється створенню власного категоріально-понятійного апарату, без якого ніяка наука не має права претендувати на самостійний статус. Доказове обгрунтування базових акмеологічних категорій і понять є важливою теоретико-методологічної та прикладної завданням.
  8.  Зміст акмеологической концепції
      Проведений теоретико-методологічний аналіз можливостей застосування акмеологічних знань і підходів у вирішенні проблеми розвитку суб'єкта до рівня професіонала, професіоналізму особистості або діяльності, узагальнення проведених акмеологічних теоретичних досліджень дозволили приступити власне до задачі розробки акмеологічної концепції розвитку професіонала. Її якісно суворе
  9. С
      Самоактуалізація (від лат. Дійсний, справжній) - одне з концептуальних понять гуманістичної психології. За поглядами А. Маслоу, С. - це бажання стати бoльшим, ніж являєшся; це потреба у самовдосконаленні, у реалізації свого потенціалу. Цей шлях важкий, він пов'язаний з переживанням страху невідомості і відповідальності, але він же шлях до повноцінної, внутрішньо багатого життя.
  10.  Фактори, що забезпечують продуктивний розвиток аутопсихологической компетентності держслужбовців
      Важливим методологічним підгрунтям комплексно-цільової програми розвитку аутопсихологической компетентності з'явилося положення про єдність зовнішніх і внутрішніх факторів (С.Л.Рубинштейн). Фактори продуктивного розвитку АК є активними детермінантами та ініціаторами процесу становлення АК. Їх вплив може надавати як позитивне, так і негативний вплив на розвиток АК. Наприклад,
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека