Головна
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВнутрішні хвороби
« Попередня Наступна »
Маколкін В.І., Овчаренко С.І. . Внутрішні хвороби, 2005 - перейти до змісту підручника

Синдром роздратованого кишечника

Синдром роздратованого кишечника (СРК) - стійка сукупність функціональних розладів, що виявляється болем і / або почуттям дискомфорту в животі, які проходять після дефекації, і супроводжується зміною частоти і консистенції стільця. Ці розлади повинні продовжуватися не менше 12 тижнів протягом останніх 12 міс.

Захворювання широко поширене, за даними світової статистики, СРК страждають 15-20% населення, жінки хворіють в 2-4 рази частіше, ніж чоловіки. Найбільша поширеність захворювання відзначається серед JjU 30-40 років. Перша поява симптомів захворювання в літньому віці вважається малоймовірним, тому діагноз СРК в подібних випадках

сумнівний.

Етіологія і патогенез. Має значення спадкова схильність (симптоми СРК у однояйцевих близнюків зустрічаються частіше, ніж у двуяйцевих). Велика увага приділяється психоемоційного стресу (в анамнезі таких хворих часто відзначаються так звані життєві стресові ситуації, а також стан тривоги або ж епізоди депресії).

У патогенезі важливе місце відводиться різних порушень рухової функції кишечника. Ці порушення, хоча і не є специфічними для СРК і зустрічаються при інших захворюваннях кишечника, все ж вважаються основною причиною виникнення болів і порушень стільця. У хворих з СРК відзначається зниження порога чутливості прямої кишки (вісцеральна гипералгезия), яка проявляється зниженням порога сприйняття болю, а також більш інтенсивним відчуттям болю при нормальному її сприйнятті. У частини хворих з СРК виявляють зміни товстого кишечника у вигляді зменшення його ємності («короткий» кишечник) або додаткову петлю в області сигми («збільшення ємності»).

Класифікація. Згідно з рекомендаціями Міжнародних робочих нарад (Рим, 1988, 1998), виділяють три форми захворювання: з переважанням болів і метеоризму, з переважанням діареї, з переважанням запорів. Для СРК характерні наступні симптоми: 1) частота стільця менше 3 разів на тиждень; 2) частота стільця більше 3 разів на день; 3) твердий або грудкуватий стілець; 4) рідкий (кашкоподібний) стілець; 5) напруга при акті дефекації; 6) невідкладні (імперативні) позиви на стілець; 7) відчуття неповного випорожнення кишечника; 8) виділення слизу при дефекації; 9) здуття живота.

Для варіанту СРК з переважанням діареї характерно поєднання ознак 2, 4, 6 і відсутність ознак 1, 3, 5.

Для варіанту СРК з переважанням запорів характерно поєднання ознак 1, 3, 5 в відсутність ознак 2, 4, 6.

Клінічна картина. На I етапі діагностичного пошуку опитування хворого дозволяє з великою ймовірністю припустити у пацієнта наявність СРК. Болі локалізуються зазвичай в клубової області, вони можуть бути ниючими, тупими або переймоподібними, не іррадіюють, посилюються після прийому їжі і зменшуються після відходження газів або дефекації. Вночі болю, як правило, не виникають. У жінок болі можуть посилюватися під час менструацій.

При переважанні закрепів болі можуть бути постійними і залежать від спастичного скорочення сигмовидної кишки. Порушення рухової Функції товстої кишки обумовлює появу стільця у вигляді «овечого» калу або горішків. Для нормалізації функції кишечника хворі часто вдаються до прийому проносних засобів або застосуванню очисних клізм.

333

Діарея у пацієнтів з СРК має ряд особливостей: вона відсутня вночі і виникає або рано вранці (при пробудженні хворого) - так званий симптом будильника або після прийому їжі («гастроколітіче-ський» рефлекс, за визначенням старих авторів). Позиви на дефекацію носять часто імперативний характер, що пояснюється посиленням рухової функції кишечника і підвищеним газоутворенням. Такі хворі погано переносять легко бродять продукти (молоко, чорний хліб, морозиво, виноград), тоді як кисломолочні продукти переносять добре точно так само як і варене м'ясо, каші (особливо гречану). Частота стільця не перевищує, як правило, 2-5 разів на день. Позиви на дефекацію виникають з невеликими інтервалами протягом короткого часу. При першому акті дефекації стілець може бути оформленим, при наступних актах - кашкоподібним і рідким. Загальна маса виділеного калу зазвичай не перевищує 200 м.

Досить часто зустрічаються позакишкові симптоми: схильність до серцебиття і частих головних болів типу мігрені, загальна підвищена збудливість, незадоволеність диханням (гіпервентіляціонний синдром).
Кишкові порушення часто поєднуються з синдромом роздратованого сечового міхура (до 30%), невиразкової диспепсії (зміна апетиту, відрижка, печія), сексуальними порушеннями.

На II етапі діагностичного пошуку виявляється трохи значущих для діагнозу ознак. Проте можна виявити непостійну болючість по ходу спазмовані товстого кишечника, «шум плескоту» і бурчання в області сліпої кишки. Відзначаються симптоми вегетативної дисфункції: холодні кисті і стопи, підвищене потовиділення, виражений дермографізм, схильність до тахі-або брадикардії; часто виявляється гіпотонія.

Дані III етапу діагностичного пошуку потрібні насамперед для виключення інших захворювань шлунково-кишкового тракту, так як діагноз СРК є «діагнозом виключення». Цьому допомагають дослідження калу, ендоскопія і рентгенологічне дослідження.

Аналіз калу передбачає мікроскопію, хімічне дослідження (визначення в добовому калі аміаку і органічних кислот), бактеріологічне дослідження. На підставі цих досліджень виділяють типові копрологіческіе синдроми при СРК.

| Синдром бродильной диспепсії:

а) кашкоподібні кал кислої реакції;

б) незначна кількість мив і жирних кислот;

в) дуже багато крохмалю, перевариваемой клітковини і йодофільной флори;

г) вміст органічних кислот в добовій кількості калу повели чено.

| Синдром гнильної диспепсії:

а) кашкоподібні темно-коричневий кал лужної реакції з гнило стним запахом;

б) в калі зміст звичайних інгредієнтів не перевищує норму;

в) різко збільшений вміст аміаку в добовій кількості калу. Дослідження бактеріальної флори калу часто виявляє дісбактерй-

оз - зменшення кількості біфідо-і лактобактерій, збільшення кількості гемолітичних і лактозонегативних ешерихій, патогенного стафілокока, протея, гемолітичного стафілокока.

334

Визначення добової втрати жиру дозволяє виключити зовнішньосекреторної-уторовану недостатність підшлункової залози при хронічному панкреа-

jjire. Для виявлення прихованої лактозной недостатності використовують тест з навантаженням лактозою.

При ендоскопічному дослідженні різних відділів товстого кишечника насамперед виключають запальні захворювання (неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона), а також пухлини, поліпи, дивертикули. Слизова оболонка товстого кишечника зазвичай не змінена.

При рентгенологічному дослідженні виявляють типові ознаки дискінезії: нерівномірне наповнення і спорожнення, чергування спастически скорочених і ділатірованних ділянок кишечника, надлишкову секрецію в просвіт кишечника.

Дані ультразвукового дослідження (за показаннями виконують комп'ютерну томографію черевної порожнини) дозволяють виключити жовчнокам'яну хворобу, наявність кіст і кальцинатів в підшлунковій залозі, об'ємних утворень в органах черевної порожнини, здатних зумовити симптоми кишкових розладів.

Біохімічне та клінічне дослідження крові не виявляє будь-яких змін.

Діагностика. Розпізнавання хвороби грунтується на виявленні типових симптомів (зазначених вище) і виключення «органічних» поразок кишечника, а також інших захворювань шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються кишковими розладами.

Істотно, що клінічні критерії, укладаються в рамки «Римських критеріїв» СРК, не є специфічними і можуть зустрічатися при багатьох органічних захворюваннях (пухлини кишечника, хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт, хронічний панкреатит). У той же час можна відзначити ряд ознак, за наявності яких діагноз СРК стає досить імовірним. До них належать такі: 1) тривалий перебіг захворювання (як правило, багаторічне) без помітного прогресування; 2) різноманіття наявних скарг, обумовлених вегетативної дисфункцією; 3) мінливий характер скарг; 4) зв'язок погіршення самопочуття з психоемоційними факторами; 5) відсутність болів і кишкових розладів (діареї) у нічний час; 6) відсутність так званих симптомів тривоги - домішки крові в калі, лихоманки, нез'ясовного схуднення, анемії, збільшення ШОЕ та ін

Кишкова диспепсія спостерігається як ізольований ознака при різних аліментарних перевантаженнях, найчастіше при перевантаженні вуглеводами, рідше - білковою їжею.
У першому випадку відзначається діарея, у другому - запори. Якщо немає харчових порушень, то скарг може і не бути. Причини діареї - розмноження йодофільной флори, що можливо і на тлі звичайного харчування. При ендоскопії змін слизової оболонки не спостерігається. При дослідженні калу виявляють типові копрологіческіе синдроми бродильной або гнильної диспепсії без ознак запалення або підвищеного виділення ферментів. Рентгенологічно виявляють ознаки дискінезії товстого кишечника. Загальний стан пацієнта не змінюється. Нормалізація харчування швидко приводить до поліпшення стану.

Пухлини кишечника слід виключити при першому зверненні хворого до лікаря. При локалізації пухлини в правій половині товстого кишечника в клінічній картині домінує залізодефіцитна анемія, а «кишкові» симптоми виражені мало. У зв'язку з цим усім хворим середнього та похилого віку із залізодефіцитною анемією слід проводити коло-носкопія. Локалізація пухлини в лівій половині товстого кишечника обумовлює наполегливі запори (іноді перериваються епізодами діареї). Проносні засоби, а також клізми спочатку сприяють спорожнити-

335

нию кишечника, а надалі стають малоефективними. Ці сім-птоми повинні привернути увагу лікаря (діагноз встановлюють після ендоскопічного дослідження).

Хронічний ентерит, неспецифічний виразковий коліт і хвороба Крона (див. відповідні відділи даної глави).

Слід еше раз нагадати, що діагноз СРК ставлять після виключення цілого ряду захворювань і станів, що супроводжуються порушенням діяльності кишечника.

Лікування. Лікування хворого СРК має бути комплексним і включати: 1) загальні заходи («освіта хворого» для правильного розуміння істоти наявних у нього симптомів); 2) дієтичні заходи; 3) лікарську терапію (залежно від переважання діареї або запорів).

Необхідно пояснити хворому доброякісність його страждання, демонструючи йому дані лабораторних та інструментальних досліджень, що свідчать про відсутність у нього важких захворювань (насамперед пухлин кишечника та інших відділів шлунково-кишкового тракту).

Дієтичні заходи в даний час піддалися істотному перегляду, проте слід детально розпитати хворого про переносимість тих чи інших продуктів з тим, щоб дати певні рекомендації (при діареї виключаються легко бродять вуглеводи, груба клітковина; навпроти , при запорах виправдані харчові добавки - пшеничні висівки, насіння льону).

При СРК з переважанням діареї призначають: а) регулятори моторики - лоперамід в дозі по 0,002 г 2 таблетки 1 раз на день під язик до стабілізації стільця (1-3 дні й більше), б) смекту - 1 пакетик 3 рази на день до їжі до оформлення стільця; в) один з прибутків - біфіформ по 1-2 капсули 2 рази на день (2 тижні), лінекс 1-2 капсули 3 рази на день (4 тижні), лактобактерин 5 доз 2 рази на день (4 тижні); г) пребиотик - хілак-форте по 60 крапель 3 рази на день (4 тижнів).

При СРК з переважанням запорів призначають: а) мукофальк по 1-2 чайні ложки на ніч (2 тижні) або макрогель-4000 по 10-20 г (1-2 пакетики) на ніч; б ) лактулозу по 10-30 мл.

При СРК з переважанням болю застосовують: а) спазмолітик Міотроп-ного ряду - мебеверін по 0,2 г 2 рази на день; б) пінаверія бромід по 0,05 г 3 рази на день.

Важливим компонентом лікування хворих СРК є застосування психотропних засобів, що обумовлюється частою зв'язком симптомів СРК з психотравмуючої ситуацією, підвищеним рівнем тривоги і депресії, які виявляються у 40-60% пацієнтів. Найчастіше призначають (на 4-6 міс) тианептин (Коаксил) по 1 таблетці 3 рази на день. Препарат дуже ефективний, добре переноситься і не має побічних ефектів.

Прогноз. СРК не має тенденції до прогресування, що робить його сприятливим, хоча повної ліквідації симптомів може і не бути.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Синдром роздратованого кишечника "
  1. Захворювання кишечника
    ЗАХВОРЮВАННЯ КИШЕЧНИКУ є досить частими, однак> ш справжня зустрічальність точно невідома, так як поразку ішетнш може бути як самостійною патологією, так і супроводжувати іншим ^ захворювань травного тракту (наприклад, хР ° птес ™ ^ ™ J №> хронічному панкреатиту). Точний облік частоти захворюванні ™ Еч ™ утруднений ще й тому, що на різні патологічні впливу кишечник
  2.  Синдром роздратованого кишечника (шифр К 58)
      Визначення. Синдром роздратованого кишечника - порушення моторної і секреторної функції, в основному товстої кишки, не пов'язані з органічною патологією, що продовжуються не менше 3 місяців. Статистика. Патологічна ураженість становить 14-48% дорослого населення. Найбільш поширена хвороба в осіб у віці 20-50 років, жінки хворіють в 2 рази частіше, ніж чоловіки. Етіологія, патогенез.
  3.  ЛІКУВАННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ
      Будь-яких усталених схем лікування БА не існує. Можна говорити тільки про принципи терапії даного контингенту хворих, висуваючи на перший план принцип індивідуального підходу до лікування. Найбільш простим і ефективним методом є етіотропне лікування, що полягає в усуненні контакту з виявленим алергеном. При підвищеній чутливості до домашніх алергенів або професійним
  4.  Ревматоїдний артрит. ХВОРОБА БЕХТЕРЕВА
      Ревматологія як самостійна науково-практична дисципліна формувалася майже 80 років тому у зв'язку з необходімостио більш поглибленого вивчення хвороб цього профілю, викликаної їх широким розповсюдженням і стійкою непрацездатністю. У поняття "ревматичні хвороби" включають ревматизм, дифузні захворювання сполучної тканини, такі як системний червоний вовчак, системна
  5.  ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ
      Гломерулонефрит є основною проблемою сучасної клінічної нефрології, найчастішою причиною розвитку хронічної ниркової недостатності. За даними статистики, саме хворі на гломерулонефрит становлять основний контингент відділень хронічного гемодіалізу та трансплантації нирок. Термін "гломерулонефрит" вперше запропонував Klebs, який застосував його в "Керівництві по
  6.  СІМТОМАТОЛОГІЯ І клінічес КАРТИНА
      Сечокам'яна хвороба дещо частіше спостерігається у чоловіків (58%), ніж у жінок, переважно у віці від 20 до 55 років. Сечокам'яна хвороба проявляється характерними симптомами, зумовленими в основному порушенням уродинаміки, зміною функції нирки, що приєдналася запальним процесом в сечових шляхах. Основними симптомами нефролітіазу є біль, гематурія, піурія, рідко анурія
  7.  СИСТЕМНІ ВАСКУЛІТИ
      Вузликовий періартеріїт Вузликовий періартеріїт (УП) - системний некротизуючий вас-кулит за типом сегментарного ураження артерій дрібного і середнього калібру з утворенням аневризматичних випинань. Хворіють переважно чоловіки середнього віку. Вперше описаний А.Кусмауль і К.Майер (1966). ПАТОМОРФОЛОГІЯ. Найбільш характерним патоморфологическим ознакою є ураження артерій
  8.  КЛІНІЧНА КАРТИНА
      Симптоматика та особливості перебігу некалькулезного Хроні-чеського холециститу пов'язані з низкою факторів, які обумовлені інтенсивністю запального процесу, супутніми порушен-нями моторики жовчних шляхів, а так само хронічними захворюваннями інших органів травлення. Захворювання починається поволі, поступово, нерідко в юнакові-ському віці. Помірно виражені скарги виникають не
  9.  Хронічному бронхіті. Хронічним легеневим серцем.
      За останні роки, у зв'язку з погіршення екологічної ситуацією, поширеністю куріння, зміною реактивності організму людини, відбулося значне збільшення захворюваності хронічними неспецифічними захворюваннями легень (ХНЗЛ). Термін ХНЗЛ був прийнятий в 1958 р. в Лондоні на симпозіумі, скликаному фармацевтичним концерном "Ciba". Він об'єднував такі дифузні захворювання
  10.  Хронічний ентерит
      Хронічний ентерит (ХЕ) - захворювання тонкої кишки, що характеризується порушенням її функцій, насамперед перетравлення і всмоктування, внаслідок чого виникають кишкові розлади і зміни всіх видів обміну речовин. У зарубіжній літературі терміну ХЕ відповідає "синдром мальабсорбції внаслідок надлишкового росту бактерій в тонкому кишечнику". ЕТІОЛОГІЯ Хронічний ентерит є
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека