Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Септицемія

Септицемія бджіл (Septicemia apis) - гостра інфекційна хвороба дорослих бджіл, що характеризується ураженням гемолімфи, грудних м'язів, специфічним розпадом трупиків на окремі сегменти.

Історична довідка. Вперше септицемію бджіл спостерігав у 1888 р. Чешайр. У 1928 р. Борнсайд детально описав це захворювання бджіл на пасіках США, виділив і дав назву збуднику хвороби «апісептикум». Ландрід (1963) і Бейлі (1963) віднесли збудника хвороби до роду псевдомонад. Септицемія бджіл має значне поширення в багатьох країнах світу з розвиненим бджільництвом. Спричинює значні збитки в зв'язку з масовою загибеллю бджолиних сімей, зниженням продуктивності пасік, витратами на проведення профілактичних та лікувальних заходів.

Збудник хвороби - Bacterium (Pseudomonas) aрisepticus - невеличка, (0,8...2,0) ? (0,7...0,8) мкм поліморфна рухлива грамнегативна паличка. Спор і капсул не утворює. Належить до умовно-патогенних мікроорганізмів. Дуже поширений у природі, зустрічається в землі на території пасіки, у водоймах, виявляється в здорових сім'ях бджіл. Мікроб добре культивується на звичайних живильних середовищах при 20 - 37 °С, рН=7,2 - 7,4. На агарі виростають великі з рівними краями каламутно-опалові в центрі і світлі на периферії маслянисті колонії. У бульйоні ріст бактерій супроводжується легким помутнінням і утворенням незначного осаду. На пластинчастій желатині утворюються колонії з глибоким центром розрідження, а в разі посіву уколом спостерігається лійкоподібне розрідження желатину з утворенням нагорі пухирців газу. На агарі Ендо формуються червоні колонії без зміни кольору середовища. На картоплі виростають опуклі маслянисті колонії, які поступово змінюють свій колір від бурого до чорного.

Культури Bact. abisepticus мають різкий гнильний запах. Вважається, що вірулентними відносно бджіл є лише такі штами мікроба, які не розщеплюють маніт і лактозу, не утворюють індол, ростуть за наявності КСN, розщеплюють глюкозу й адоніт, дають позитивну реакцію Фогес - Проскауера,утворюють Н2S і повільно розріджують желатин. Згодовування культури збудника хвороби із цукровим сиропом викликає загибель від 3 до 10 % бджіл, обприскування змивом культури збудника - 60 - 100 %. У разі підселення до хворих гине 15 - 20 % здорових бджіл. Білі миші, голуби та кролі до цього мікроба не чутливі. Нагрівання до 73 - 74 °С інактивує мікроб через 30 хв, до 100 °С - через 3 хв, дія сонячних променів і формаліну - через 7 год.
Збудник хвороби відзначається високою стійкістю в зовнішньому середовищі. На вуликах у літній період за температури повітря 16 - 28 °С зберігає свою життєздатність до 35 діб, в осінньо-зимовий період за температури повітря від плюс 2 до мінус 25 °С і відносної вологості 60 - 98 % - до 150 діб. За цих самих умов у комірках стільників бактерія виживає влітку до 40 діб, взимку - до 180 діб. В організмі кліщів вароа зберігається впродовж 12 - 14 год, в їхніх трупах - 25 - 30 діб, в екскрементах - до 25 діб. На дерев'яній поверхні вуликів, рамок, стельових дощок від інфікованих бджолиних сімей збудник хвороби гине під дією 3 %-го розчину пероксиду водню або розчину, до складу якого входить 1 % пероксиду водню, 0,5 % мурашиної кислоти та 2 % розчину глутарового альдегіду, - через 2 год.
Упродовж цього ж часу збудник хвороби інактивується на стільниках під дією 3 %-го розчину пероксиду водню й 1 %-го розчину глутарового альдегіду.

Епізоотологія хвороби. Септицемія уражає робочих бджіл будь-якого віку, а також маток і трутнів. Джерелом збудника інфекції є хворі бджоли. Факторами передавання палички псевдомонас можуть бути різні контаміновані нею предмети (стільники, рамки, ву- лики, різне знаряддя). До організму бджоли збудник потрапляє через органи дихання й травлення, а також через зовнішні покриви в разі порушення їх цілісності різними паразитами бджіл (трахейни- ми й зовнішніми кліщами, самками кліща вароа, личинками мух і жуків). Поширенню хвороби сприяє дощове літо, розташування пасік у низинних, затінених, заболочених місцевостях, вологі зимівники для бджіл, діряві дахи вуликів.

Септицемія частіше спостерігається навесні або в осінньо-зимовий період. Уражаються окремі сім'ї, рідко відмічаються ензоотії. У разі гострого перебігу впродовж 3 - 4 діб може загинути до 20 % льотних бджіл. Особливо тяжкий перебіг септицемії спостерігається при змішаній інфекції з вароозом і акарапідозом, які не лише значно підвищують летальність у період спалаху хвороби, а й негативно впливають на зимівлю бджолиних сімей. Установлено,що кліщі вароа якобсоні можуть бути резервуаром збудника септицемії в природі та джерелом інфекції для здорових бджолиних сімей.

Патогенез майже не вивчено. В організм бджоли збудник хвороби проникає через органи дихання, розмножується в травному каналі й гемолімфі, спричинює сепсис.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг хвороби дуже швидкий, смерть настає через кілька годин після появи перших клінічних ознак. Спочатку захворілі бджоли поводяться дуже неспокійно,потім настає різке пригнічення, малорухливість. Внаслідок ураження грудних м'язів бджоли втрачають здатність літати, вилазять з вуликів, безпорадно махають крильцями, розповзаються і впродовж кількох годин від початку хвороби гинуть у легких конвульсіях (судомне скорочення черевця, тремтіння ніжок, хоботка). Розмноження псевдомонозної бактерії в гемолімфі й травному каналі призводить до розладу травлення, спричинює пронос. Фекалії забруднюють рамки, стінки вуликів, передльоткові дошки, що сприяє подальшому поширенню збудника хвороби. Гемолімфа втрачає світло-коричневий колір, стає білуватою, розрідженою. Грудні м'язи також різко змінюють звичайний колір на коричневий, потім на чорний, розкладаються, перетворюються на мазку мастильну масу.

Трупики загиблих бджіл внаслідок руйнування м'язів, що сполучають хітинові сегменти тіла бджоли, розпадаються на окремі дрібні сегменти (голівка, вусики, черевце, крила, ніжки й волосинки від хітину), що є патогномонічною ознакою для септицемії бджіл.

Діагноз ґрунтується на підставі дуже характерних ознак хвороби,а також результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні й бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу (гемолімфи) для виявлення та ідентифікації збудника хвороби.
У сумнівних випадках проводять біопробу на здорових бджолах. У лабораторію для дослідження направляють у скляних банках, закритих 2 - 3 шарами марлі, не менш як 50 живих бджіл з ознаками захворювання.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти появі септицемії на пасіках, треба створювати сильні сім'ї, забезпечувати їх необхідною кількістю доброякісного меду та перги, утримувати в сухих вуликах і зимівниках. Улітку пасіки розміщують на сухих підвищених місцевостях, вулики розставляють льотками на південь. Для бджіл улаштовують напувалки з чистою водою. У разі виявлення захворювання бджіл на септицемію на пасіці запроваджують карантинні обмеження, проводять комплекс оздоровчих заходів. Захворілі бджолині сім'ї переганяють у сухі продезінфіковані вулики, гнізда скорочують і утеплюють. Проводять заміну матки, організовують лікування захворілих бджіл. Для виготовлення лікувального корму до 1 л цукрового сиропу в концентрації 1 : 1 добавляють тетрациклін або біоміцин по 300 тис. ОД. Зазначені препарати спочатку розчиняють у 30 - 50 мл теплої (38 - 40 °С) води, потім добавляють у сироп і ретельно розмішують.

Лікувальний корм дають у чистих годівницях по 100 - 150 мл на вуличку бджіл 3 рази з інтервалом 5 - 6 діб.

Особливу увагу слід приділяти очищенню та дезінфекції вуликів, обладнання й пасічницького інвентарю. Вулики після механічного очищення дезінфікують 3 %-м розчином пероксиду водню чи 2 %-м розчином глутарового альдегіду або розчином, що містить 1 % пероксиду водню і 0,5 % мурашиної кислоти, з розрахунку 0,5 л/м2, впродовж 2 год. Можлива й аерозольна обробка дезінфекантом (в аерозольному балоні), який розпилюють упродовж 1 хв з розрахунку 60 - 65 г аерозолю на один рамковий вулик. Потім усередині обробленого вулика розміщують дрібний пасічницький інвентар, роївні, годівниці, димарі, маточні кліточки, які швидко (1,5 - 2 хв) зрошують до рівномірного зволоження, після чого вулик на 2 год щільно закривають. Вулик та продезінфікований інвентар провітрюють (2 - 3 год), промивають водою й висушують.

Дерев'яні частини порожніх стільників очищають від фекалій і зрошують з обох боків з гідропульта чи дезустановки до повного заповнення комірок 3 %-м розчином пероксиду водню або розчином, до складу якого входить 1 % пероксиду водню і 0,5 % мурашиної кислоти, або 1 %-м розчином глутарового альдегіду. Після 2 год експозиції дезінфекційні розчини з комірок видаляють, стільники промивають водою і висушують (О. Ф. Гробов, А. М. Смирнов, Є. Г. Попов, 1987). Карантинні обмеження з пасіки знімають через один рік після повної ліквідації захворювання, проведення остаточної дезінфекції та виконання всіх передбачених санітарних заходів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Септицемія"
  1. Геморагічна септицемія (краснуха) коропів
    Геморагічна септицемія коропів (Septicaemia haemorrhagica cyprinorum, краснуха коропів, аеромоноз коропів) - інфекційна хвороба ставкових риб, що проявляється геморагічним запаленням шкіри й внутрішніх органів, водянкою, утворенням на тілі специфічних виразок. Історична довідка. Хворобу вперше описали М. Плен у Німеччині (1904), Ф. Штафф у Польщі (1910). Бактерію Achromobacter punctatum
  2. Меліоїдоз
    Меліоїдоз (Melioidosis, сапоподібна хвороба, сап Рангуна) - септико-піємічне захворювання гризунів, собак, котів, рідко сільськогосподарських тварин, що характеризується катарально-гнійним запаленням слизових оболонок, утворенням гнійних осередків та численних казеозних вузликів у різних органах і тканинах. Смертельно хворіє людина. Історична довідка. Перше свідчення про хворобу зроблено в
  3. Гафніоз
    Гафніоз бджіл (Hafniosis, інфекційний пронос бджіл) - інфекційна хвороба дорослих бджіл-робітниць, що характеризується ураженням кишок, ослабленням та масовою загибеллю бджолиних сімей. Історична довідка. Збудника хвороби вперше описав Бар у 1919 р. під назвою «бацила паратіфі алвей». У 1956 р. на VII Міжнародному конгресі мікробіологів цей мікроорганізм був віднесений до родини
  4. Стрептококоз
    Стрептококоз (Streptococcosis, диплококоз, диплококова септицемія) - інфекційна хвороба молодняку різних видів тварин, що характеризується явищами сепсису, ураженням суглобів, запаленням легень і травного каналу. Історична довідка. Вперше ланцетоподібний диплокок виділив з трупів ягнят Плаут (1877). У телят стрептокок виявив Пельс (1895). У колишньому Радянському Союзі стрептококоз молодняку
  5. Пастерельоз
    Пастерельоз (Pasteurellosis, геморагічна септицемія) - інфекційна хвороба багатьох видів свійських і диких тварин, а також птиці, що характеризується при гострому перебігу ознаками септицемії і геморагічного діатезу, при хронічному перебігу - гнійно- некротичною пневмонією, інколи й геморагічним ентеритом. Історична довідка. Захворювання відоме давно, але вперше було описане лише в 1877 р.
  6. Гемофільозна плевропневмонія свиней
    Гемофільозна плевропневмонія свиней (Pleuropneumonia haemophilosis suum) - септична контагіозна хвороба, що характеризується за гострого перебігу геморагічним запаленням легень і фібринозним плевритом, за підгострого та хронічного перебігу - осередковою гнійною некротизуючою пневмонією та фібринозним плевритом. Історична довідка. Хворобу вперше встановили й описали П. Метьюз та І. Патіссон у
  7. Хвороба Ауєскі
    Хвороба Ауєскі (Morbus Aujeszky) - гостре контагіозне захворювання всіх видів свійських тварин, диких і синантропних м'ясоїдних, хутрових звірів та гризунів, що характеризується ураженням центральної нервової системи (збудження, судоми, паралічі), нестерпним свербінням та розчухуваннями (за винятком свиней, норок, соболів). Історична довідка. Вперше хвороба Ауєскі була диференційована від
  8. Сальмонельоз
    Сальмонельоз (Sallmonellosis, паратиф) - інфекційна хвороба молодняку різних видів сільськогосподарських і диких промислових тварин, що характеризується септицемією, токсемією, ураженням травного каналу та органів дихання, а у кобил і овець - абортами. На сальмонельоз хворіє людина. Історична довідка. У 1885 р. під час дослідження патологічного матеріалу від загиблих свиней Сальмон і Сміт
  9. Інфекційна агалактія овець і кіз
    Інфекційна агалактія овець і кіз (Agalactia ovium et caprarum) - контагіозна хвороба, що характеризується ураженням вимені, суглобів, очей та припиненням секреції молока. Історична довідка. Вперше хворобу описав Метакс у 1816 р. в Італії. Пізніше її було установлено в Іспанії, Греції, Туреччині, Ірані, Швейцарії. У 1936 р. захворювання було виявлене М. М. Фарзалієвим в Азербайджані, потім М.
  10. Колібактеріоз
    Колібактеріоз (Colibacteriosis, ешерихіоз, колібацильоз, колідіарея, колісепсис) - гостре захворювання телят, поросят, ягнят, курчат і молодняку хутрових звірів, що проявляється профузним проносом, зневодненням організму, ознаками тяжкої інтоксикації, іноді - септицемією. Історична довідка. Заразний характер так званого «білого проносу сисунів» установив Обіх у 1865 р. Збудник колібактеріозу
  11. Хвороба Ньюкасла
    Хвороба Ньюкасла (Newcastle disease, азійська чума птиці, псевдочума птиці) - гостра висококонтагіозна хвороба птиці ряду курячих, що характеризується вірусемією, явищами геморагічного діатезу, ураженням травного каналу, дихальних органів і центральної нервової системи. Історична довідка. Хворобу вперше встановив у 1926 р. Краневельд на о. Ява в Індонезії, де спостерігалось широке охоплення
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека