Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Сальмонельоз

Сальмонельоз (Salmonellosis) - гостра контагіозна хвороба хутрових звірів, що характеризується гарячкою, ураженням кишок, селезінки та печінки.

Історична довідка. Сальмонельоз, як самостійне захворювання сріблясто-чорних лисиць, вперше був описаний у колишньому Радянському Союзі О. П. Любимовою в 1930 р., нутрій і песців - О. О. Буровим та С. Я. Любашенком у 1932 р. Захворювання мало епізоотичне поширення, завдавало значних економічних збитків у зв'язку з високою летальністю звірів (40 - 90 %). У 1940 р. хворобу було виявлено в Німеччині, Англії, Норвегії. Нині реєструється у вигляді спорадичних випадків та незначних ензоотій у різних країнах Європи та Америки. Трапляється в звірогосподарствах України.

Збудники хвороби - Salm. typhimurium, Salm. dublin, Salm. cholerae suis, що належать до родини Enterobacteriaceae. Дуже поширені в природі, перебувають у кишках здорових звірів. Штами сальмонел, що виділяються від хворих звірів, за біологічними властивостями не відрізняються від штамів сальмонел в інших тварин. Культивуються на звичайних живильних середовищах, а також на диференціально-діагностичних середовищах Ендо, Левіна, Плоскирева, бісмут-сульфатному агарі. Патогенні для лабораторних тварин, насамперед мишей, а також морських свинок і кролів. Сальмонели досить стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті залишаються життєздатними 30 - 270 діб, у трупах - до 100 днів, у відкритих водоймах і питній воді - 11 - 120 діб, у замороженому м'ясі - 6 - 13 міс, у яйцях - до 13 міс. Руйнуються під дією прямого сонячного проміння через 5 - 9 год, звичайних дезінфектантів - через 15 - 20 хв.

Епізоотологія хвороби. На сальмонельоз хворіють сріблясто-чорні лисиці, песці, нутрії, єноти, соболі, норки. Більш стійкі до збудника норки, бобри, єноти. Дорослі звірі захворюють рідше, ніж молодняк.

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та самиці- бактеріоносії, у приплоді яких і хворіють щенята. З організму інфікованих тварин сальмонели виділяються з фекаліями, сечею, слиною, носовими витіканнями.

Зараження тварин відбувається аліментарно, аерогенно, можливо, і внутрішньоутробно. Основними факторами передавання збудника є м'ясо, м'ясо-кісткове борошно та молоко від хворих і перехворілих на сальмонельоз сільськогосподарських тварин. У цьому разі захворювання в короткий термін уражає багато звірів і супроводжується високою летальністю. Далі хвороба поширюється через контаміновані збудником корми, воду, предмети догляду, руки і одяг обслуговуючого персоналу. Збудник інфекції може бути занесений на звіроферму мишами, щурами, птахами, мухами. Можливе й спонтанне виникнення хвороби внаслідок загострення дуже поширеного бактеріоносійства серед дорослого маточного поголів'я звірів. У цьому разі хвороба уражає окремі приплоди і має характер обмежених ензоотій. Сальмонельоз реєструється переважно влітку - у червні - серпні. У разі спалаху сальмонельозу в період вагітності спостерігаються масові аборти і висока загибель новонароджених 1 - 10-денних щенят.

Появі та поширенню хвороби сприяють різні порушення зоогігієнічних вимог щодо годівлі та утримання маточного поголів'я і молодняку хутрових звірів - нестача в раціонах тваринних білків, вітамінів або мінеральних речовин, тривале транспортування, скупченість, підвищена вологість, перегрівання тварин. У щенят стресовими факторами можуть стати зміна зубів, різні інвазії та відлучення їх від матерів. Захворюваність хутрових звірів при сальмонельозі становить 42 - 60 %, летальність 20 - 90 %.

Патогенез. Після проникнення в кишки сальмонели швидко розмножуються і виробляють токсини, спричинюючи запальні явища, порушення всмоктування поживних речовин, посилену перистальтику. Занесення збудника в кров та паренхіматозні органи зумовлює бактеріємію, дистрофічні й некробіотичні явища в тканинах, крововиливи в серозних і слизових оболонках.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 - 20 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. За г о с т р о г о перебігу звірі відмовляються від кормів, стан збудження змінюється пригніченням. Температура тіла підвищується до 41 - 42 °С і утримується впродовж усієї хвороби.
Захворілі тварини більше лежать або повільно пересуваються по клітці, згорблені, до всього байдужі, із запалими очима. Часто спостерігається пронос, блювання. У окремих звірів відмічають значну слинотечу, клонічні судоми, парези заду, мимовільне виділення сечі й калу. Загибель настає на 1 - 3-тю добу хвороби.

Основною ознакою п і д г о с т р о г о перебігу є розлади функції кишок. Фекалії водянисті, в них виявляються бульбашки газу, значна кількість слизу, іноді домішки крові. Тварини пригнічені, відмовляються від кормів, шерстний покрив скуйовджений, очі запалі. Температура підвищена до 40 - 41 °С, дихання прискорене, поверхневе.

У лисиць та песців нерідко спостерігаються кашель, кератит, гнійний кон'юнктивіт, гнійні виділення з носа, очей, а при сальмонельозі, зумовленому S. cholerar suis, також жовтяничність слизових оболонок, шкіри, кон'юнктиви. Можуть розвиватися парези та паралічі задніх кінцівок. Загибель настає через 7 - 14 діб від початку хвороби.

Х р о н і ч н и й перебіг спостерігається лише у лисиць та песців. У хворих звірів відмічають слабкість, анемію, поганий апетит, проноси зі значною кількістю слизу, гнійний кон'юнктивіт. Тварини гинуть через 3 - 4 тижні в стані сильного виснаження. У захворілих у період гону й вагітності самиць спостерігається масова безплідність (14 - 20 %), аборти (до 15 %) і висока смертність (до 20 %) щенят у перші дні життя.

Патологоанатомічні зміни. Трупи загиблих внаслідок сальмонельозу звірів виснажені. У лисиць, песців та єнотів часто виявляються жовтяничність кон'юнктиви, підшкірної сполучної тканини, скелетних м'язів, слизових оболонок та серозних покривів, а також органів грудної й черевної порожнин. Печінка збільшена, в'ялої консистенції, забарвлена за гострого перебігу хвороби в темно-червоний колір, іноді з жовтяничним відтінком, за хронічного перебігу - в глинисто-жовтий колір. Селезінка різко збільшена, в'ялої консистенції, темно-коричневого або темно-червоного кольору. Нирки збільшені, пронизані крапчастими крововиливами. М'яз серця в'ялий,при хронічному перебігу хвороби - в стані жирової дегенерації. Лімфатичні вузли, особливо середостінні, в 2 - 3 рази збільшені, набряклі, сіро-червоного кольору.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних даних та результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу для виділення та ідентифікації збудника хвороби. У лабораторію надсилають трупи захворілих звірів або шматочки печінки, селезінки, мезентеріальні лімфовузли та проби крові, взятої з вушної вени хворих тварин.

Для виділення культури сальмонел патологічний матеріал висівають у пробірки з м'ясо-пептонним бульйоном та м'ясо-пептонним агаром, а також на диференціальні середовища Ендо, Левіна, Плоскирева, бісмут-сульфатний агар. Виділені культури досліджують за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними властивостями. Серогрупову типізацію виділених культур сальмонел проводять за реакцією аглютинації спочатку з сальмонельозними аглютинувальними полівалентними О-сироватками, а в разі отримання позитивних результатів - окремо з кожною з О-сироваток, яка входить до складу О-полівалентної сироватки. Після встановлення О-групи виділену культуру досліджують з монорецепторними Н-сироватками для встановлення серологічного типу збудника хвороби. Вірулентність виділеної культури сальмонел визначають підшкірним введенням білим мишам у дозі 0,2 - 0,3 мл. Загибель заражених мишей настає через 2 - 6 діб.

Діагноз на сальмонельоз вважається встановленим, якщо виділена культура має типові морфологічні, культуральні, біохімічні властивості і дає чіткі результати за реакцією аглютинації з відповідними монорецепторними сироватками.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення лептоспірозу, чуми, енцефаломієліту й пастерельозу. Основною клінічною ознакою лептоспірозу є жовтяничність, що встановлюється у 80 - 90 % захворілих звірів. На відміну від сальмонельозу, висока температура тіла спостерігається лише на початку хвороби, до появи жовтяниці.
Селезінка не збільшена в розмірі.

Мікроскопічні, бактеріологічні та серологічні дослідження патологічного матеріалу дають змогу безпомилково встановити збудника лептоспірозу. Чума характеризується високою контагіозністю з охопленням значної кількості звірів. Супроводжується серозними, гнійними кон'юнктивітами й ринітами, проносами з домішкою крові, ураженням центральної нервової системи. Бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу дають змогу надійно диференціювати ці хвороби. При чумі слід мати на увазі можливість перебігу сальмонельозу у вигляді секундарної інфекції. Для енцефаломієліту характерними домінуючими ознаками є ураження нервової системи, підвищена збудливість на будь-які зовнішні подразнення. Упродовж дня нервові напади повторюються багаторазово і призводять до повного виснаження і загибелі тварини. Бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу виключають наявність збудника сальмонельозу.

На пастерельоз хворіють звірі всіх вікових груп. Виділення біполярного збудника пастерельозу дає змогу надійно дифренціювати цю хворобу від сальмонельозу.

Лікування. Проводять якомога раніше, до розвитку в організмі незворотних патологічних змін. Застосовують гіперімунну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу окремо або разом з антибіотиками (біоміцин, левоміцетин, тераміцин, окситетрациклін), сульфаніламідними й нітрофурановими препаратами. Біоміцин і левоміцетин застосовують разом з кормами впродовж 4 - 6 діб підряд у дозах: молодняку - 10 - 15 г, дорослим звірям - 20 - 30 г. Фуразо- лідон використовують 2 рази на день упродовж 7 - 10 діб підряд у дозі 30 мг на 1 кг маси тварини. Проводять симптоматичну терапію. У звірогосподарстві оптимізують умови утримання і раціони годівлі звірів, сумлінно виконують відповідні ветеринарно-санітрані заходи.

Імунітет. Після перехворювання на сальмонельоз хутрові звірі набувають тривалого нестерильного імунітету. У неблагополучних та загрозливих щодо сальмонельозу звірогосподарствах для імунізації використовують полівалентну вакцину проти сальмонельозу і колібактеріозу хутрових звірів. Щеплюють тільки клінічно здорових тварин основного стада і молодняку (лисиць, песців, нутрій). Вакцину вводять підшкірно в ділянку внутрішньої поверхні стегна за 2 - 3 год до годівлі. Імунітет настає на 10 - 12-ту добу після введення вакцини і зберігається до 6 міс.

Заходи профілактики та боротьби. Передбачають суворий санітарний контроль під час завезення племінних звірів з метою запобігання занесенню збудника інфекції. Забороняється згодовування звірам незнезараженого сирого м'яса і молока від хворих і перехворілих на сальмонельоз сільськогосподарських тварин. М'ясні корми перед даванням звірам добре проварюють, а молоко пастеризують і згодовують у вигляді ацидофільного молока.

У разі виникнення сальмонельозу хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Підозрюваним у зараженні тваринам упродовж 3 діб дають з першою порцією корму фуразолідон у дозі по 15 мг на 1 кг маси. Через 10 діб після останнього давання лікувального корму всіх здорових звірів щеплюють полівалентною вакциною проти сальмонельозу і колібактеріозу хутрових звірів. Проводять увесь комплекс ветеринарно-санітарних заходів з очищення та дезінфекції приміщень і місць перебування звірів. Забороняють переміщення та зважування звірів, поліпшують умови утримання й годівлі тварин. Клітки для утримання хутрових звірів, годівниці, кормові дощечки й столики очищають від бруду та гною і дезінфікують не рідше одного разу на тиждень. Фекалії під клітками періодично засипають тирсою, торфом або піском і не рідше 2 - 3 разів на рік вивозять для біотермічного знезараження. Землю під клітками дезінфікують хлорним вапном або 2 - 3 %-м розчином їдкого натру. Перед комплектуванням основного стада звірів і відсаджуванням молодняку клітки, різні приміщення для утримання звірів очищають і дезінфікують. Звірогосподарство (ферму) вважають оздоровленим від сальмонельозу через 3 міс після одужання хворих, вакцинації здорових звірів та проведення остаточної дезінфекції.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Сальмонельоз"
  1. Ентеровірусний гастроентерит свиней
    Ентеровірусний гастроентерит свиней (Gastrienteritis enterovirosis suum) - гостра інфекційна хвороба молодих поросят, що характеризується розладом функції травного каналу (діарея, блювання, запори), дегідратацією організму та загальним виснаженням. Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1948 р. Маннінгер під назвою «інфекційний гастроентерит свиней». Ентеровіруси першим виділив від
  2. Чума свиней
    Чума свиней (Pestis suum, класична, або європейська, чума свиней) - висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується за гострого перебігу гарячкою, явищами септицемії та геморагічного діатезу, за підгострого й хронічного перебігу - крупозним запален- ням легень та крупозно-дифтеритичним колітом. Історична довідка. Захворювання вперше було виявлено в 1833 р. у Північній Америці, звідки в
  3. Гафніоз
    Гафніоз бджіл (Hafniosis, інфекційний пронос бджіл) - інфекційна хвороба дорослих бджіл-робітниць, що характеризується ураженням кишок, ослабленням та масовою загибеллю бджолиних сімей. Історична довідка. Збудника хвороби вперше описав Бар у 1919 р. під назвою «бацила паратіфі алвей». У 1956 р. на VII Міжнародному конгресі мікробіологів цей мікроорганізм був віднесений до родини
  4. Чума м'ясоїдних
    Чума м'ясоїдних (Pestis carnivorum, хвороба Карре, чума собак, інфекційна катаральна лихоманка собак) - гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок органів дихання, травлення й сечовиділення, а також ураженням центральної нервової системи, очей та шкіри. Історична довідка. Чуму м'ясоїдних установлено в Європі та Росії в другій половині
  5. Дизентерія свиней
    Дизентерія свиней (Dysenteria bacterialis suum) - висококонтагіозна хвороба свиней, яка характеризується симптомами гострого катарально-геморагічного коліту і проявляється профузним проносом з домішками у фекаліях крові та слизу. Історична довідка. Хворобу вперше описали Дойль (1918) і Уайтінг (1921) у США. Як збудники хвороби різними авторами називались кишкові вібріони, балантидії,
  6. Фузаріотоксикоз
    Фузаріотоксикоз (Fusariotoxicosis) - інтоксикаційне захворювання всіх видів сільськогосподарських тварин, що виникає внаслідок поїдання концентрованих, соковитих або грубих кормів, уражених токсичними грибами - фузаріями, і характеризується геморагічним діатезом, ураженням центральної нервової системи, токсичною алейкемією, порушенням функції травного каналу. Історична довідка. Перші випадки
  7. Анаеробна дизентерія молодняку
    Анаеробна дизентерія молодняку (Dysenteria anaerobica agnorum suum, bovum et caprarum) - гостра інфекційна хвороба новонароджених ягнят, поросят, телят і козенят, що характеризується загальною інтоксикацією, діареєю, геморагічним запаленням кишок та високою летальністю. Історична довідка. Захворювання ягнят з клінікою дизентерії вперше було описано в Англії на початку XVIII ст. Деллінг і
  8. Африканська чума свиней
    Африканська чума свиней (Pestis africana suum, АЧС, хвороба Монтгомері) - висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується гарячкою, геморагічним діатезом, значними крововиливами, дистрофічно-некротичними змінами у внутрішніх органах, надзви- чайно високою смертністю. Історична довідка. Збудник інфекції тривалий час циркулював у дикій природі Африки в замкненому колі між дикими свиньми та
  9. Бешиха свиней
    Бешиха свиней (Erysipelas suum) - інфекційна хвороба свиней 3 - 12-місячного віку, що характеризується за гострого перебігу септицемією і запальною еритемою шкіри, за хронічного - ендокардитом, поліартритами та некротичним ураженням шкіри. На бешиху хворіє людина. Історична довідка. До другої половини ХІХ ст. це захворювання не диференціювалося від сибірки, тифу та інших хвороб свиней. У 1869
  10. Бруцельоз
    Бруцельоз (Brucelosis) - хронічне інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських і диких ссавців, що характеризується абортами із затримкою посліду, розладом репродуктивної здатності тварин, ендометритами, орхітами, бурситами, гігромами та артритами. На бруцельоз хворіє людина. Історична довідка. Симптоми бруцельозу у людей були описані ще Гіппократом. Бруцельозом цю хворобу почали
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека