Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Сальмонельоз

Сальмонельоз (Sallmonellosis, паратиф) - інфекційна хвороба молодняку різних видів сільськогосподарських і диких промислових тварин, що характеризується септицемією, токсемією, ураженням травного каналу та органів дихання, а у кобил і овець - абортами. На сальмонельоз хворіє людина.

Історична довідка. У 1885 р. під час дослідження патологічного матеріалу від загиблих свиней Сальмон і Сміт виявили паличку, яку назвали Bact. suipestifer (нині - Salmonella cholerae suis). Гертнер у 1883 р. виділив збудника паратифу телят - Bact. enteridis Gartneri, Леффлер у 1890 р. - збудника тифу мишей - Bact. typhimurium. Масові випадки пулорозу курчат під назвою «пташиний сальмонельоз» вперше описав Клейн (1889) в Англії. У 1934 р. Міжнародне товариство мікробіологів рекомендувало всі бактерії цієї групи назвати на честь їх відкривача «сальмонелами», а захворювання - «сальмонельозом». У колишньому Радянському Союзі сальмонельоз телят першими встановили А. В. Синьов, С. К. Беззубець (1925), овець - П. В. Тавельський (1929), свиней - А. Н. Уранов (1929). Вакцину проти сальмонельозу свиней запропонував у 1949 - 1950 рр. М. М. Іванов.

Сальмонельоз молодняку поширений у багатьох країнах світу. Реєструється переважно в господарствах з незадовільним ветеринарно-санітарним станом у разі порушень нормативних вимог утримання й годівлі молодняку (Р. А. Ціон, 1936). В Україні це захворювання вивчали й розроблювали засоби боротьби з ним такі відомі вчені, як Н. А. Міхін (1934) та П. М. Андреєв (1937). Заподіювані сальмонельозом економічні збитки визначаються втратами,пов'язаними з летальністю молодняку в межах 20 - 80 %, відставанням у рості та розвитку перехворілих тварин, а також матеріальними затратами на проведення тривалих оздоровчих заходів.

Збудник хвороби - сальмонели, які належать до роду Salmonella і за схемою Кауфмана - Уайта поділяються на 20 родів і 2200 сероваріантів. При цьому одні сероваріанти сальмонел спричинюють захворювання у різних видів, інші трапляються переважно в одного виду тварин. Сальмонельоз у телят найчастіше викликають S. typhimurium, S. dublin; у поросят - S. choleraesuis, S. typhisuis,S. typhimurium, S. dublin; у ягнят - S. abortusovis, S. typhimurium;у лошат - S. abortusegui; у курей - S. pullorum (gаllinarum); у водоплавних птахів - S. typhimurium, S. anatum, S. london; у хутрових звірів - S. typhimurium, S. choleraesuis, S. dublin.

У морфологічному відношенні різні сероваріанти сальмонел не відрізняються один від одного і являють собою грамнегативні, рухливі, крім S. pullorumgollinarum, палички з округлими кінцями, величиною (1...4) ? (0,4...0,8) мкм. Добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами. Спор і капсул не утворюють. Ростуть на звичайних живильних середовищах в аеробних і анаеробних умовах при рН=7,2 - 7,6, за температури 36 - 38 °С. У бульйоні спричинюють інтенсивне помутніння, утворюючи великий осад на дні пробірки та плівку на поверхні. Після посіву на МПА впродовж 24 год утворюються округлі колонії діаметром 2 - 5 мкм, що мають сірувато-білий колір з блакитним відтінком та соковиту, блискучу поверхню, крім S. abortusegui, яка має суху крихку поверхню. Більш ніжний ріст на агарі спостерігається у S. abortusovis та typhisuis.

З диференційно-діагностичних середовищ найчастіше застосовують середовища Плоскирєва, Левіна, Мюллера, Кауфмана та бісмут-сульфітний агар (середовище Вільсона - Блера). Сальмонели ферментують глюкозу, маніт (крім S. typhimurium), арабінозу (крім S. choleraesuis), дульцит (крім S. dublin, S. rostock), утворюють сірководень (крім S. choleraesuis i S. typhisuis). Сальмонели, на відміну від ешерихій, не ферментують лактозу й сахарозу, не утворюють індол, не розкладають сечовину, не розріджують желатину. Антигенна структура сальмонел представлена соматичним О-антигеном, розміщеним на поверхні клітини, джгутиковим К-антигеном і капсульним К-антигеном.

Сальмонели досить стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті,гною, воді зберігаються 8 - 14 міс, у сухих фекаліях свиней - до 3 років, на контамінованому одязі - 1,5 - 2 міс, у висушеному стані витримують дію прямого сонячного проміння 150 діб, заморожування 2 - 4 міс. У м'ясному розсолі при 6 - 12 °С сальмонели залишаються життєздатними до 4 міс, у засоленому й копченому м'ясі - до 2,5 - 3 міс, у молоці за кімнатної температури - до 5 діб, у сирі, маслі - до 6 міс, за низьких температур зберігаються до 3 років. Інактивуються при 70 - 75 °С через 15 - 30 хв, при кип'ятінні - миттєво.Швидко руйнуються під дією звичайних дезінфекційних речовин.

Епізоотологія хвороби. На сальмонельоз захворює молодняк різних видів тварин: телята у віці від 10 до 60 діб; поросята - з першої доби народження до 4 міс, переважно відлученого віку; ягнята - у перші дні життя; лошата заражаються здебільшого в утробі матері,значно рідше - через пуповину і з молоком матері; молодняк хутрових звірів - до 2-місячного віку. У дорослих тварин перебіг інфекції безсимптомний, за винятком кобил та овець, які часто абортують. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі на сальмонельоз тварини, що виділяють збудник з фекаліями, сечею, слиною,витіканнями з носа.

Небезпечним резервуаром сальмонельозної інфекції є тварини-бактеріоносії, які впродовж цілого року після зараження виділяють сальмонели з калом і сечею. Факторами передавання збудника можуть стати контаміновані сальмонелами корми, вода, підстилка, предмети догляду, пасовища, загони, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Особливо небезпечними є моло- зиво й молоко, контаміновані збудником під час доїння, а також ін- фіковані відвійки, що надходять у господарство з молокозаводу, згодовування яких може призвести до масового зараження телят і поросят. Механічними переносниками збудника інфекції можуть бути миші, щури, таргани, різні птахи.

Спонтанне зараження молодняку відбувається аліментарно, рідко - аерогенно, у лошат - внутрішньоутробно. Серед телят і поросят сальмонельоз проходить у вигляді ензоотії, однак може набувати й характеру епізоотії. На початку спалаху інфекції хворіють слабкі тварини, а згодом, після підвищення вірулентності збудника внаслідок пасажу, заражається і гине добре вгодований молодняк. Сальмонельоз може проходити в господарстві як самостійне захворювання з характерними клінічними ознаками та патологоанатомічними змінами, так і у вигляді секундарної інфекції, значно ускладнюючи перебіг чуми та пастерельозу свиней. У разі первинного виникнення сальмонельозу в благополучних господарствах спостерігається швидке й широке охоплення поголів'я та висока летальність серед молодняку відлученого віку. У стаціонарно неблагополучних стадах перебіг інфекції в'ялий, триває місяцями й роками, переважно серед неімунного молодняку.

Стаціонарність хвороби зумовлюється тривалим сальмонелоносійством свиноматок та стійкістю збудника у зовнішньому середовищі. Ензоотії сальмонельозу не мають чітко вираженої сезонності, однак частіше поширюються взимку та навесні, що пов'язано зі збільшенням кількості неімунного молодняку в період відлучення та зниженням у ці періоди року резистентності організму. У виникненні сальмонельозу дуже важливу роль відіграють порушення зоогігієнічних правил годівлі та утримання. Деякі дослідники навіть вважають сальмонельоз ендогенною інфекцією, появу якої пов'язують з такими провокуючими факторами, як тривале транспортування, перегони, охолодження та інші стресові явища.

У овець сальмонельоз трапляється рідко. Уражуються кітні вівцематки, у яких спостерігаються одноразові аборти і народження мертвих ягнят. У ягнят перебіг хвороби тяжкий, з дуже високою летальністю. Сальмонельоз лошат обмежується спорадичними випадками, оскільки зараження відбувається в основному внутрішньоутробно. У телят захворюваність досягає 100 %, летальність коливається від 20 до 80 %, захворюваність поросят становить 20 %, летальність - до 50 %, ягнят - відповідно 40 і 60 %.

Патогенез. Після проникнення в кишки аліментарним шляхом (з молоком, водою, кормом) сальмонели швидко розмножуються, спричинюючи розвиток специфічного для цього захворювання гострокатарального, а згодом крупозно-дифтеритичного запалення кінцевого відрізку клубової кишки та товстого відділу кишок. Аерогенне зараження у телят зумовлює катаральну бронхопневмонію. За септичної форми бактерії з кишок проникають у кров, спричинюють бактеріємію, а згодом - гостру септицемію з гіперплазією лімфовузлів та селезінки, гострим катаральним запаленням слизової оболонки кишок, набряком легень, ураженням серцево-судинної системи, токсико-дистрофічними процесами в паренхіматозних органах.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період у молодняку триває від кількох годин до 5 - 8 діб. У телят, поросят, ягнят перебіг хвороби гострий, іноді підгострий або хронічний, у лошат - гострий та підгострий.

У телят і ягнят раннього віку за г о с т р о г о перебігу відмічають різке підвищення температури тіла до 41,5 - 42 °С, слабкість, пригнічення, прискорення пульсу й дихання, відмову від молозива.
Наприкінці другого дня з'являється профузний пронос. Виділення мають сірувато-жовтий колір, містять значну кількість слизу у вигляді сіруватих тяжів, бульбашки газу, пізніше з'являються прожилки крові. Телята гинуть упродовж 4 - 7 діб. У деяких телят сальмонельоз протікає у формі сепсису й закінчується смертю без розвитку ентериту. В цих випадках може спостерігатися гострий артрит, кульгання.

У разі виникнення сальмонельозу серед телят 1 - 3-місячного віку хвороба проходить х р о н і ч н о, з розвитком бронхопневмонії.

У хворих телят тривалий час зберігається підвищена температура тіла, спостерігається масовий кашель, особливо зранку під час підйому, з носової порожнини витікають слизисто-гнійні виділення. Аускультацією виявляють бронхіальне дихання та вологі хрипи. Тривалість хвороби - 1,5 - 2 міс. У тільних корів можливі аборти.

У поросят-сисунів, а також у поросят відлученого віку на початку ензоотії перебіг сальмонельозу го стри й. Спостерігаються гарячка, пригніченість, відсутність апетиту, напади блювання, пронос.

На 2 - 4-ту добу захворювання шкіра в ділянці підгруддя, черева й вух набуває синьо-червоного забарвлення, загальний стан хворих поросят погіршується. Наприкінці хвороби температура тіла спадає нижче норми, поросята гинуть упродовж 5 - 10 діб з ознаками сильної слабкості.

У поросят відлученого віку сальмонельоз перебігає хронічно, іноді підгостро. За п і д г о с т р о г о перебігу гарячка стає переміжною,пронос чергується із запором. Апетит мінливий, спостерігаються спрага, швидке схуднення, задишка, кашель. Тривалість хвороби - 3 - 5 тижнів. За х р о н і ч н о г о, найбільш характерного перебігу сальмонельозу, відмічаються хронічні ентерити і пневмонії. Шкіра хворих поросят бліда, набуває сіруватого кольору, волосся втрачає блиск, грубішає, з часом розвивається струпоподібна екзема. Спостерігається рецидивний пронос з гнильним запахом, випорожнен- ня мають жовто-сірий колір, часто містять домішки фібрину або згустки крові. У багатьох випадках хвороба ускладнюється пневмонією, з'являються кашель, виділення з носа, пригнічення, прискорене дихання черевного типу, іноді судоми, потовщення суглобів. Хворі поросята відстають у рості, погано відгодовуються, більшість із них гине або їх вибраковують. У інфікованих свиноматок можливі аборти.

У лошат перебіг сальмонельозу го стри й, характеризується пропасницею, відсутністю апетиту, проносом, іноді гемоглобінурією.

Захворілі лошата нерідко гинуть упродовж перших 1 - 3 діб життя.

Патологоанатомічні зміни. У телят і поросят за гострого перебігу сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне запалення слизової оболонки тонкого відділу кишок та шлунка, крововиливи в дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гіперплазію мезентеріальних лімфовузлів та селезінки, значне збільшення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів.

У телят за хронічного перебігу сальмонельозу виявляють значні ураження легень - серозно-катаральну або крупозну пневмонію,осередки некрозу, а також плеврити, перикардити, артрити колінного й скакального суглобів. Середостінні та бронхіальні лімфовузли збільшені в об'ємі, іноді в них виявляють сирнисті некротичні осередки жовтого кольору. Селезінка значно збільшена, печінка набрякла, в'яла, з осередками некрозу.

У поросят при хронічному перебігу хвороби основні зміни виявляють у товстому відділі кишок - дифтеритичні та виразково-некротичні процеси в сліпій, ободовій, частково клубовій кишках, <ураження пейєрових бляшок і солітарних фолікулів, які різко збільшені в об'ємі, просочені фібринозним ексудатом, у вигляді струпів виступають на поверхні висівкоподібного нальоту. Після їх некрозу та відторгнення з'являються різного розміру виразки з плоскими,інколи валикоподібно припіднятими краями та некротичними масами на дні. Дифтеритичні струпи та виразки знаходять також у шлунку й мигдаликах. У тонкому відділі кишок відмічають гостро-катаральне запалення, у лімфатичних вузлах та паренхіматозних органах - некротичні осередки. Інколи спостерігають катаральну або катарально-гнійну бронхопневмонію.

У ягнят при розтині виявляють геморагічне запалення слизової оболонки сичуга і тонких кишок, гіперплазію лімфатичних вузлів,збільшення селезінки.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічного обстеження господарства, клінічної картини хвороби, даних розтину трупів загиблих чи забитих тварин та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає мікроскопічне дослідження мазків з патологічного матеріалу та виділених культур, забарвлених за Грамом або флуоресціюючими сальмонельозними О-сироватками; виділення чистих культур збудника на диференціювально-діагностичних середовищах; ідентифікацію виділених культур за культурально-біохімічними ознаками; ідентифікацію виділених культур за допомогою пластинчастої РА з сальмонельозною полівалентною О-аглютинувальною сироваткою, потім Н-аглютинувальними сироватками першої і другої фаз.

У лабораторію для зажиттєвої діагностики направляють пробу фекалій з прямої кишки за наявності у них крові, плівок слизу і гною.

Для посмертної діагностики направляють свіжі трупи дрібних тварин і птиці; від трупів великих тварин надсилають паренхіматозні органи (печінку з жовчним міхуром і лімфатичними вузлами,селезінку, нирку), мезентеріальні лімфатичні вузли, трубчасту кістку. В разі підозри щодо хронічної форми сальмонельозу від свиней надсилають також сліпу кишку з її вмістом, від телят - змінені ділянки легень; при абортах - свіжий плід з плодовими оболонками та навколоплідну рідину.

Діагноз на сальмонельоз вважають установленим, якщо виділена культура має характерні для сальмонел морфологічні, культуральні та біохімічні властивості і дає чіткі результати в реакції аглютинації з відповідними аглютинувальними монорецепторними сироватками. У сумнівних випадках проводять біопробу на білих мишах, яким досліджувану культуру вводять підшкірно в дозі 0,2 - 0,3 мл у концентрації 50 - 100 млн мікробних тіл в 1 мл. Заражені миші гинуть упродовж 3 - 10 діб.

Диференціальна діагностика. У поросят під час установлення діагнозу на сальмонельоз потрібно виключити чуму, дизентерію, ешерихіоз (колібактеріоз), вірусний трансмісивний гастроентерит; у телят виключають ешерихіоз (колібактеріоз) і диплококову інфекцію;у ягнят виключають анаеробну дизентерію; у всіх тварин виключають діарею незаразної етіології. За клінічними та патологоанатомічними ознаками сальмонельоз подібний до чу ми свиней, однак при чумі хворіють свині різного віку, захворювання супроводжується тривалою високою температурою тіла, геморагічним діатезом. У селезінці спостерігають інфаркти, у лімфовузлах - «мармуровість»; у кишках виявляють некротичні ураження, в клубовій та сліпій кишках - характерні «бутони». Слід пам'ятати про часті випадки ускладнення чуми сальмонельозною інфекцією.

Дизентерія проходить лише гостро, уражає свиней будь-якого віку, характерною клінічною ознакою є кривавий пронос, некротичний коліт. Ефективним є застосування осарсолу та інших протидизентерійних препаратів. Ві ру сн и й трансмісивний г а строентерит уражує поросят до 15-денного віку, перебіг хвороби гострий, з високою, майже 100 %-ю летальністю. У кишках відсутні дифтеритичні зміни. На ко лібакте р іо з хворіють в основному новонароджені поросята й телята. Перебіг хвороби гострий, спостерігається «білий» пронос, ентерити, але не коліти. При бактеріологічному дослідженні виділяють кишкову паличку. У разі диплококової інфекції з органів телят виділяють патогенну культуру диплокока. Анаеробна дизентерія ягнят характеризується масовістю, кривавим проносом, високою летальністю. Характерним є виразковий геморагічний процес у тонкому відділі кишок, змін селезінки не спостерігається.

При бактеріологічному дослідженні виділяють анаеробну паличку. Діаре ї незаразної етіолог і ї вникають після згодовування недоброякісних кормів, характеризуються масовістю; температура тіла не підвищується. У посівах з органів збудники інфекційних захворювань не виділяються.

Лікування. З лікувальною метою широко застосовують антибіотики, сульфаніламідні, нітрофуранові та комбіновані препарати. Використовують полівалентну гіперімунну антитоксичну сироватку проти паратифу телят, поросят, ягнят, овець і птиці; полівалентну антитоксичну сироватку проти паратифу та колібактеріозу телят, ягнят, овець і птиці; бівалентну антитоксичну сироватку проти па- ратифу і колібактеріозу телят, а також бактеріофаг проти паратифу телят і поросят. Проводять симптоматичну терапію, забезпечують повноцінну дієтичну й вітамінну годівлю, а за підгострого та хронічного перебігу хвороби дають ацидофілін, АБК і ПАБК, використовують антибіотики, сульфаніламідні, нітрофуранові та комбіновані препарати, які запобігають розвитку патогенних мікроорганізмів.


Антибіотики вибирають на підставі даних антибіотикограми. Ефективним є пероральне застосування левоміцетину по 20 - 25 мг тричі на добу, а також тетрацикліну в дозі 0,03 - 0,05 г/кг 2 - 3 рази на добу впродовж 4 - 6 діб, синтоміцину й тераміцину в дозі 002 - 0,04 г/кг тричі на добу впродовж 5 діб, фуразолідону по 0,2 - 0,5 г (залежно від віку) 2 - 3 рази на добу з молоком, біовітину й біовіту-40 відповідно по 80 і 200 мг/кг. При пневмоніях антибіотики (суміш 5 - 10 тис. ОД/кг пеніциліну і 2,5 мл емульсії екмоліну) вводять внутрішньом'язово. Виражений лікувальний ефект спостерігається також при застосуванні неоміцину в дозі 100 тис. ОД/кг.

Більш ефективним є сумісне застосування антибіотиків із сульфаніламідними препаратами - норсульфазолом, етазолом, дисульфаном, сульцимідом. Добова доза сульфаніламідних препаратів у перший день лікування має становити не менш як 0,1 г на 1 кг маси тварини на чотири прийоми, у наступні дні добову дозу зменшують на 1/4. Застосовують нітрофуранові препарати - фуразолідон, фурадонін, фуразонал. Фуразолідон дають усередину з молоком телятам по 0,2 - 0,3 г, поросятам - 0,2 г, ягнятам - 0,12 г двічі-тричі на день. Рекомендується також ендофарм, діарекс, тримеразин, триметосул, рифавет, оксикан, а після закінчення курсу лікування - різні пробіотики (АБК, ПАБК, сухий ацидофілін та ін.). Хворим телятам і поросятам перорально впродовж 3 діб через кожні 2 год 3 рази застосовують бактеріофаг проти паратифу з розрахунку 1 - 2 мл/кг. За 10 - 15 хв перед даванням бактеріофага випоюють 3 - 5 %-й розчин питної соди з розрахунку 0,2 - 0,5 мл/кг для нейтралізації в шлунку соляної кислоти.

Після 3 діб лікування бактеріофагом роблять перерву на 1 - 2 доби, а далі за потреби лікування можна продовжити. Особливу увагу слід звертати на дієту, не можна допускати згодовування молочнокислого й кислого корму, требазастосовувати послаблювальні й дезінфекційні препарати. Добрі результати дає одночасне застосування хворим телятам і поросятам бактеріофага в дозі 30 - 40 мл та специфічної сироватки в дозі 40 - 50 мл.


Імунітет. Перехворілі на сальмонельоз тварини набувають тривалого нестерильного імунітету. З метою формування пасивного колострального імунітету у новонароджених телят, поросят і ягнят вакцинують глибокотільних самок концентрованою формолгалуновою вакциною проти сальмонельозу дворазово в дозах 10 і 15 мл з інтервалом 8 - 10 діб.. Для пасивної імунізації застосовують полівалентну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу телят, ягнят,поросят, овець і птиці та полівалентну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу і колібактеріозу телят, ягнят, овець і птиці. Препарати вводять внутрішньом'язово в дозах: телятам - 15 - 40 мл,ягнятам - 5 - 10 мл, старшим вівцям - 60 - 100 мл.

Для активної імунізації молодняку запропоновано цілий ряд живих та інактивованих вакцин, призначених для щеплення різних видів тварин. Залежно від епізоотичної ситуації використовують вакцину проти сальмонельозу телят із атенуйованого штаму S. dublin, яка після одноразового введення формує несприйнятливість упродовж 6 міс; вакцину проти сальмонельозу молодняку з атенуйованого штаму S. typhimurium i S. dublin; вакцину проти сальмонельозу свиней із супресорного ревертанта S. chjleraesuis, якою щеплюють поросят внутрішньом'язово або перорально. Імунітет після введення живих вакцин зберігається не менш як 6 міс. Вакцину живу суху проти сальмонельозу свиней зі штаму ТС-177 використовують для вакцинації поросят 40 - 45-денного віку. Імунітет настає через 10 - 14 діб після другого введення вакцини і триває не менш як 6 міс.

До інактивованих вакцин, які знайшли практичне застосування, належать: концентрована формолгалунова вакцина проти сальмонельозу (паратифу) телят, призначена для щеплення телят і тільних корів; концентрована формолгалунова вакцина проти паратифу поросят, призначена для щеплення поросят і супоросних свиноматок; вакцина проти сальмонельозу, пастерельозу й ентерококової інфекції поросят; формолтіомерсалова полівалентна вакцина проти сальмонельозу овець; полівалентна вакцина проти сальмонельозу і колібактеріозу хутрових звірів.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти появі сальмонельозу в благополучному господарстві, комплектування стада потрібно проводити тваринами з благополучної щодо цього захворювання ферми, а в період карантину обов'язково досліджувати сироватки їхньої крові за допомогою РА, а фекалій - бактеріологічним методом для своєчасного виявлення приховано інфікованих тварин. Особливу увагу слід звертати на додержання чистоти в родильних приміщеннях, профілакторіях, телятниках, забезпечення маточного поголів'я впродовж усього періоду вагітності й лактації повноцін- ним раціоном та прогулянками. Усі корми тваринного походження (м'ясо-кісткове, рибне борошно, комбікорми), що надходять у госп дарство, обов'язково досліджують на відсутність сальмонел. У неблагополучних щодо сальмонельозу господарствах проводять планову вакцинацію, дезінфекцію, дератизацію, дезінсекцію. Рекомендується з профілактичною метою згодовувати молодняку ацидофілін, АБК та ПАБК.

У разі виникнення хвороби господарство оголошують неблагополучним щодо сальмонельозу, в ньому запроваджують карантинні обмеження, припиняють будь які перегрупування тварин, введення та виведення їх з ферми. Проводять поголовний клінічний огляд і термометрію молодняку неблагополучної ферми. Хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують.

Решту молодняку сприйнятливого віку щеплюють протисальмонельозними вакцинами. Хронічно хворих тварин і тих, що відстають у рості та розвитку, вибраковують, перехворілих свиноматок і овець після абортів утримують ізольовано від здорових, відгодовують і здають на забій.

Приміщення, де перебували хворі тварини, ретельно очищають та дезінфікують. Гній знезаражують біотермічним методом. Ферму оголошують благополучною щодо сальмонельозу через 30 діб після ліквідації захворювання, проведення комплексу ветеринарно-санітарних, зоогігієнічних і господарських заходів, дератизації та остаточної дезінфекції. Для дезінфекції приміщень застосовують 4 %-й гарячий розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору, 10 %-ву емульсію дезінфекційного креоліну,20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 2 %-й розчин формальдегіду. Можливе проведення аерозольної дезінфекції формаліном з розрахунку 15 мл на 1 м3 приміщення за експозиції 6 год.

Сальмонельоз (паратиф) у людини. Спричинюють S. paratyphi A i B, які зумовлюють загальне септичне захворювання, а також S. typhimurium, S. enteritidis, S. cholеraesuis, S. dublin pullorum (gallinarum), що викликають гостроінтестинальну форму хвороби (харчове отруєння). В останньому випадку сальмонельоз виникає після поїдання сирих або недостатньо проварених продуктів - м'яса, молока, яєць, отриманих від хворих на паратиф тварин, або контамінованих під час забою тварин, розбирання та зберігання туш м'ясних продуктів. Харчові продукти можуть бути контаміновані також сальмонелоносіями - людьми, котами, собаками, гризунами та механічними переносниками збудника хвороби - мухами й тарганами.

У разі порушення санітарного режиму виготовлення м'ясних і рибних кулінарних виробів (котлет, холодців, паштетів, ліверної та кров'яної ковбас) створюються сприятливі умови для розмноження сальмонел у продуктах і виникає велика загроза харчових токсикоінфекцій. Захворювання людини може розпочатися уже в перші 24 год після зараження, інфекція має гострий характер, супроводжується пропасницею, ознобом, блюванням,проносом, м'язовою та суглобовою болючістю, триває кілька днів.

Прогноз у разі своєчасної й правильної антибіотикотерапії сприятливий. Після одужування у людини можливе тривале бактеріоносійство.

З метою профілактики сальмонельозу у людей слід чітко дотримуватись усіх ветеринарно-санітарних вимог у період передзабійного утримання тварин, під час їх забою, виготовлення м'ясної продукції, а також забезпечувати виконання вимог ветеринарно-санітарного режиму роботи молочних і кулінарних підприємств та їдалень. Не дозволяється реалізація на загальних підставах м'яса та субпродуктів при вимушеному забої тварин, вживання в їжу сирих гусячих і качиних яєць та інших продуктів, що потребують спеціальної переробки і цільового використання. Працівникам харчових підприємств потрібно регулярно перевірятись на сальмонелоносійство. Слід систематично вести боротьбу з гризунами, мухами, тарганами.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Сальмонельоз"
  1. Сальмонельоз
    Сальмонельоз (Salmonellosis) - гостра контагіозна хвороба хутрових звірів, що характеризується гарячкою, ураженням кишок, селезінки та печінки. Історична довідка. Сальмонельоз, як самостійне захворювання сріблясто-чорних лисиць, вперше був описаний у колишньому Радянському Союзі О. П. Любимовою в 1930 р., нутрій і песців - О. О. Буровим та С. Я. Любашенком у 1932 р. Захворювання мало
  2. Стрептококоз
    Стрептококоз (Streptococcosis, диплококоз, диплококова септицемія) - інфекційна хвороба молодняку різних видів тварин, що характеризується явищами сепсису, ураженням суглобів, запаленням легень і травного каналу. Історична довідка. Вперше ланцетоподібний диплокок виділив з трупів ягнят Плаут (1877). У телят стрептокок виявив Пельс (1895). У колишньому Радянському Союзі стрептококоз молодняку
  3. Ентеровірусний гастроентерит свиней
    Ентеровірусний гастроентерит свиней (Gastrienteritis enterovirosis suum) - гостра інфекційна хвороба молодих поросят, що характеризується розладом функції травного каналу (діарея, блювання, запори), дегідратацією організму та загальним виснаженням. Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1948 р. Маннінгер під назвою «інфекційний гастроентерит свиней». Ентеровіруси першим виділив від
  4. Чума свиней
    Чума свиней (Pestis suum, класична, або європейська, чума свиней) - висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується за гострого перебігу гарячкою, явищами септицемії та геморагічного діатезу, за підгострого й хронічного перебігу - крупозним запален- ням легень та крупозно-дифтеритичним колітом. Історична довідка. Захворювання вперше було виявлено в 1833 р. у Північній Америці, звідки в
  5. Гафніоз
    Гафніоз бджіл (Hafniosis, інфекційний пронос бджіл) - інфекційна хвороба дорослих бджіл-робітниць, що характеризується ураженням кишок, ослабленням та масовою загибеллю бджолиних сімей. Історична довідка. Збудника хвороби вперше описав Бар у 1919 р. під назвою «бацила паратіфі алвей». У 1956 р. на VII Міжнародному конгресі мікробіологів цей мікроорганізм був віднесений до родини
  6. Пастерельоз
    Пастерельоз (Pasteurellosis, геморагічна септицемія) - інфекційна хвороба багатьох видів свійських і диких тварин, а також птиці, що характеризується при гострому перебігу ознаками септицемії і геморагічного діатезу, при хронічному перебігу - гнійно- некротичною пневмонією, інколи й геморагічним ентеритом. Історична довідка. Захворювання відоме давно, але вперше було описане лише в 1877 р.
  7. Хвороба Ауєскі
    Хвороба Ауєскі (Morbus Aujeszky) - гостре контагіозне захворювання всіх видів свійських тварин, диких і синантропних м'ясоїдних, хутрових звірів та гризунів, що характеризується ураженням центральної нервової системи (збудження, судоми, паралічі), нестерпним свербінням та розчухуваннями (за винятком свиней, норок, соболів). Історична довідка. Вперше хвороба Ауєскі була диференційована від
  8. Чума м'ясоїдних
    Чума м'ясоїдних (Pestis carnivorum, хвороба Карре, чума собак, інфекційна катаральна лихоманка собак) - гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок органів дихання, травлення й сечовиділення, а також ураженням центральної нервової системи, очей та шкіри. Історична довідка. Чуму м'ясоїдних установлено в Європі та Росії в другій половині
  9. Колібактеріоз
    Колібактеріоз (Colibacteriosis, ешерихіоз, колібацильоз, колідіарея, колісепсис) - гостре захворювання телят, поросят, ягнят, курчат і молодняку хутрових звірів, що проявляється профузним проносом, зневодненням організму, ознаками тяжкої інтоксикації, іноді - септицемією. Історична довідка. Заразний характер так званого «білого проносу сисунів» установив Обіх у 1865 р. Збудник колібактеріозу
  10. Дизентерія свиней
    Дизентерія свиней (Dysenteria bacterialis suum) - висококонтагіозна хвороба свиней, яка характеризується симптомами гострого катарально-геморагічного коліту і проявляється профузним проносом з домішками у фекаліях крові та слизу. Історична довідка. Хворобу вперше описали Дойль (1918) і Уайтінг (1921) у США. Як збудники хвороби різними авторами називались кишкові вібріони, балантидії,
  11. Гемофільозна плевропневмонія свиней
    Гемофільозна плевропневмонія свиней (Pleuropneumonia haemophilosis suum) - септична контагіозна хвороба, що характеризується за гострого перебігу геморагічним запаленням легень і фібринозним плевритом, за підгострого та хронічного перебігу - осередковою гнійною некротизуючою пневмонією та фібринозним плевритом. Історична довідка. Хворобу вперше встановили й описали П. Метьюз та І. Патіссон у
  12. Фузаріотоксикоз
    Фузаріотоксикоз (Fusariotoxicosis) - інтоксикаційне захворювання всіх видів сільськогосподарських тварин, що виникає внаслідок поїдання концентрованих, соковитих або грубих кормів, уражених токсичними грибами - фузаріями, і характеризується геморагічним діатезом, ураженням центральної нервової системи, токсичною алейкемією, порушенням функції травного каналу. Історична довідка. Перші випадки
  13. Кампілобактеріоз (вібріоз)
    Кампілобактеріоз (Campуlobacteriosos, вібріоз) - інфекційне захворювання великої та дрібної рогатої худоби, що характеризується абортами, частими перегулами, тимчасовою безплідністю, народженням нежиттєздатного потомства. На кампілобактеріоз хворіє людина. Історична довідка. Хворобу вперше виявили в 1909 р. в Англії Мак-Федієн і Штокман, які ізолювали культуру збудника з матки та плодових
  14. Інфекційний епідидиміт баранів
    Інфекційний епідидиміт баранів (Epididymitis infectiosa arietum) - хронічна хвороба, що супроводжується проліферативним запаленням і атрофією сім'яників та придатків у баранів, зниженням їх репродуктивної функції. Історична довідка. Збудник хвороби вперше був ізольований від овець у 1953 р. Сімонсом і Халлом в Австралії, Бюдлом і Бойєсом у Новій Зеландії. В 1956 р. Brucella ovis був визначений
  15. Анаеробна дизентерія молодняку
    Анаеробна дизентерія молодняку (Dysenteria anaerobica agnorum suum, bovum et caprarum) - гостра інфекційна хвороба новонароджених ягнят, поросят, телят і козенят, що характеризується загальною інтоксикацією, діареєю, геморагічним запаленням кишок та високою летальністю. Історична довідка. Захворювання ягнят з клінікою дизентерії вперше було описано в Англії на початку XVIII ст. Деллінг і
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека