ГоловнаПсихологіяВійськова психологія і педагогіка
« Попередня Наступна »
Ягупов В. Військова психологія, 2004 - перейти до змісту підручника

Розвиток малої соціальної групи як колективу та її основні характеристики

То які ж фактори лежать в основі виникнення малої соціальної групи? Яка етапність її розвитку? Для офіцера дуже важливо розумітися на стадіях розвитку колективу, передумовах і механізмах його переходу від одного якісного стану в інший. Вирішення цих проблем допомагає офіцерові цілеспрямовано, конкретно і більш змістовно організувати управління своїм підрозділом. Нарешті, кожний офіцер має чітко уявляти різницю між малою групою і колективом.

Розвиток малої соціальної групи починається з низьких рівнів і завершується на вищих. У радянській психології найвищим рівнем розвитку групи вважався колектив. У західній психологічній науці поняття «колектив» відсутнє. Безумовно, колектив виростає з групи. При цьому, згідно з Галиною Андреєвою, «причини виникнення малої групи лежать поза нею та поза індивідами, що утворюють її, в ширшій соціальній системі» [4, с. 248]. Розглядаючи це поняття, автор більшу увагу приділяє організованим соціальним малим групам, різновидом яких є також і військовий підрозділ.

Саме існування військових підрозділів засвідчує обгрунтованість попереднього положення, оскільки його існування й організація визначені відповідними державними органами влади. У більшості випадків військовослужбовець потрапляє в той чи інший підрозділ не за власним бажанням, а за посадовим призначенням. Відоме також обмеження, порівняно з цивільними організаціями, можливості переходу з однієї організованої малої групи в іншу. Таким чином, виникнення організованої малої групи в збройних силах слід розглядати як подвійний процес, що передбачає, по-перше, повідомлення про неї як формальну, офіційну ланку соціальної організації та, по-друге, зібрання до неї конкретних воїнів, здатних кваліфіковано розв'язувати поставлені бойові завдання.

Мала організована група, виникнувши, безперечно, розвивається. При цьому не кожна досягає рівня колективу. Від моменту, коли незнайомі воїни збираються разом для спільної діяльності, до періоду, коли цю малу організовану групу можемо назвати військовим колективом, минає іноді тривалий час. На шляху становлення колективу група долає ряд етапів - вона згуртовується, розвиваються внутрішньогрупові стосунки, які відповідають рівневі розвитку групової діяльності.

Існує кіпькалюделей утворення колективу. Наприклад, концепція про поетапний розвиток колективу Антона Макаренка, який для характеристики кожного рівня його розвитку використовував такі показники, як рівень вимогливості в колективі, результати діяльності, рівень активності в суспільному житті, стиль праці керівників. На основі цих показників він виділив три стадії розвитку колективу:

1) вимоги до всіх членів колективу ставить керівник малої групи;

2) вимоги керівника до колективу підтримує актив;

3) коли кожна особистість ставить до себе вимоги на тлі вимог колективу [63].

Наступна модель, яка має назву стратометричноїконцепції, належить до діяльного підходу й розроблена академіком А.В. Петровським та його співробітниками [80, 81]. Слушною в цій моделі групового розвитку є чітка реалізація в ній принципу діяльності, що дає можливість вивести аналіз проблеми за межі окремо взятої малої групи і розглянути її в системі широких соціальних стосунків. Ця модель включає кілька прошарків, де кожен характеризується певним принципом побудови міжособистісних стосунків і, відповідно, своєрідністю вияву тих чи інших групових феноменів і процесів. Центральною ланкою вважається сама конкретна діяльність групи, її змістовні (суспільно-економічні та соціально-політичні) характеристики.

По суті, цей прошарок визначає своєрідність офіційних стосунків у групі. Три наступні прошарки за своїм змістом - психологічні. Перший визначає позитивне ставлення кожного члена групи до групової діяльності, її мети, завдань, принципів, на яких вона грунтується, мотивацію діяльності, її соціальне значення для кожного учасника. Другий прошарок визначає міжособистісні стосунки, опосередковані змістом групової спільної діяльності, її метою та завданнями, визнаними в групі принципами і ціннісними орієнтаціями тощо. Третій прошарок характеризується поверховими міжособистісними стосунками, коли спільна діяльність та загальнозначущі для малої групи ціннісні орієнтації не виступають як провідний фактор, що опосередковує особистісні контакти членів групи. Проте в цій моделі існують труднощі, пов'язані з конкретними ознаками колективу. Тому спеціалісти, які працюють у межах стратометричної концепції, диференціюючи групи за рівнем розвитку, звертаються до традиційного життєвого критерію: низький - середній - високий рівень.

Ще одна модель розвитку групи, яку може використовувати в своїй діяльності офіцер - це параметрична концепція (рис. 8-3).

У цій концепції найбільш детально розроблено критерії розвитку групи як колективу. її запропонував Л.І. Уманський [119, 120], який критеріями розвитку групи як колективу вважає:

- зміст моральної спрямованості групи - інтегративну єдність її цілей, мотивів, ціннісних орієнтацій;

- організаційну єдність групи;

- групову підготовленість у сфері своєї діяльності;

- психологічну єдність (інтелектуальна, емоційна, вольова комунікативність, що характеризує, відповідно, процес міжособистісного пізнання і надійність групи в екстремальних умовах).



Груїш-конґломерат - це сукупність певної кількості людей (осіб), які раніше не були між собою знайомі й опинилися в одному просторі в один і той самий час (наприклад, молоді воїни на курсі молодого бійця або військовий підрозділ, який формується з воїнів одного періоду служби). На цьому етапі група дістає назву, наприклад, перший взвод.

На рівні асоціації військовослужбовці об'єднані спільною метою, але не всі однаково її сприймають, діяльність групи здійснюється, хоча дії членів ще не скоординовані та відокремлені.
З'являються перші ознаки колективоутворення. Але водночас така група постійно потребує командирів, актив лише починає складатися. Особистісні стосунки налагоджуються досить швидко, але лише у вигляді емоційної припустимості, вони ще не опосередковуються змістом службової діяльності.

Група-кооперація характеризується чітко вираженою єдністю дій членів групи, спільністю поглядів на основні її цінності, прагненням до них. Крім цього, вона відрізняється успішнодійною організаційною структурою, високим рівнем групової підготовленості та співробітництва. Міжособистісні стосунки і, групове спілкування, що мають діловий характер, підпорядковані досягненню високого результату в розв'язанні конкретного завдання.

Від кооперації до колективу мала група проходить рівень автономізації, що характеризується високою внутрішньою єдністю в усіх загальних якостях, крім інтергрупової активності. Саме на цьому етапі члени групи ідентифікують себе з нею («моя група»). Проте група-автономія може відійти від колективу до корпорації. Це можливо в тому разі, якщо відбувається гіперавтономізація, тобто відокремлювання, що призведе до замкнутості, і група почне протиставляти себе іншим групам та досягати мети в будь-який спосіб, у тому числі й за рахунок інших груп. Вона в цьому випадку перетворюється на корпорацію, яка спрямовує свою діяльність на вузькогрупові егоїстичні цілі. У корпораціях відсутня узгодженість їхньої мети з цілями та завданнями суспільства. Групова мета може бути навіть антисоціальною (наприклад, у релігійних сектах).

Колектив - це найвищий рівень розвитку групи. Під терміном колектив (від лат. collektivus - збірний) розуміють групу людей, що досягла в процесі соціально бажаної спільної діяльності високого рівня розвитку. Саме спільна діяльність, яка має суспільнокорисний характер, стає сенсом її існування. У повсякденній практиці під колективом часто розуміють групу осіб, об'єднаних спільною працею та інтересами. Таке розуміння колективу хибне. Бо тоді й бандитське угруповання слід вважати колективом. Неприпустиме сплутування справжнього колективу, що визначається характером його суспільно корисної діяльності та впливом на суспільство, із псевдоколективами з їхньою корпоративною метою, а в ряді випадків і шкідливих для суспільства.

Таким чином, за характером і формами організації діяльності виокремлюють такі рівні розвитку контактних груп (табл. 8-2).

Основними соціально-психологічними якостями колективу є три риси.

Характерною першою рисою колективу виступає згуртованість, яка виявляється в тому, що всі зусилля його членів поєднані прагненням досягти соціально важливих цілей. Вона сприяє виконанню суспільно корисної діяльності, але без такого спрямування може спостерігатися й в інших типах груп. Оскільки офіцерові доведеться конкретно працювати над згуртуванням військового підрозділу, детальніше зупинимося на цій проблемі. Слід зазначити, що за 40-річну історію його дослідження ще й досі немає однозначної дефініції згуртованості.

Артур Петровський визначає згуртованість як «ціннісноорієнта-ційну єдність», яка має вигляд характеристики системи внутрішньогрупових стосунків, що виявляє ступінь збігу оцінок, настанов і позицій групи щодо об'єктів (осіб, завдань, ідей, подій), найбільш важливих для групи в цілому [79, с. 182]. Така згуртованість визначається перш за все близькістю оцінок в моральній і діловій сферах, у підході до мети і завдань спільної діяльності.



Табл. 8-2.

Рівні розвитку контактних груп





Практика свідчить, що необхідно виділити кілька форм ціннісноорієн-тсщійної єдності в колективі, оскільки виділення лише предметно-ціннісного компонента (збіг поглядів, що стосується предмета спільної групової діяльності) недостатнє, наприклад, для колективів, які реалізують кілька видів діяльності. Для них дуже важливий емоційний компонент згуртованості, який слід обов'язково виділити в усіх колективах, особливо військових.

В екстремальних умовах військовослужбовці тривалий час спільно виконують різні завдання, оскільки сучасна зброя, бойова техніка, тактика передбачають колективний вид діяльності, бойове завдання, де моральний фактор набуває першорядного значення. Не випадково Наполеон І наголошував, що духовна сила відноситься до фізичної, як три до одного. Тому у військовому колективі емоційна сфера життєдіяльності має таке саме значення, що й професійна спрямованість і його однакове розуміння всіма членами колективу. У зв'язку з цим цілком обгрунтоване запровадження поняття емоційно-ціннісна єдність військового колективу, яке відображає ступінь емоційного єднання воїнів певного підрозділу, що будується на подібності їхніх ціннісних систем. Одним із показників наявності такої єдності є неформальні мікрогрупи, котрі виникають у підрозділі. Якщо емоційно-ціннісні орієнтації таких неформальних мікрогруп збігаються з метою спільної діяльності, ми говоримо про мікрогрупи позитивного спрямування, а в протилежному разі - негативного спрямування. За несвоєчасного їх виявлення такі мікрогрупи вносять розлад у життєдіяльність військового колективу. Знання офіцером такого компонента згуртованості військового колективу допомагає йому розставити особовий склад за посадами, відділеннями, підрозділами, виходячи з принципу психічної, психофізіологічної сумісності військовослужбовців. Якщо не враховувати цього, у взаєминах членів екіпажів, відділень можуть виникати психологічні напруження.

Завершальним компонентом групової згуртованості вважається стійкість колективу до деструктивних (руйнівних) впливів.

У такому випадку вимальовується цілісна картина згуртованості колективу, що має три рівні:

- емоційно-ціннісна єдність (перший поверховий рівень);

- предметно-ціннісна єдність (другий рівень, пов'язаний зі ставленням членів колективу до мети і завдань його діяльності);

- стійкість колективу до деструктивних впливів (третій рівень згуртованості колективу).


Для вимірювання групової згуртованості в малих соціальних групах і колективах можна вдатися до соціометричного опитування.

За допомогою цієї методики визначаються емоційна привабливість членів групи, наявність і характер неформальних мікрогруп, а також статус кожного члена групи. Він будується на припущенні: чим більша кількість членів групи подобається один одному, тим привабливіша група в цілому, тим вищий індекс групової згуртованості. Такий коефіцієнт виходить як частка від поділу числа взаємних позитивних виборів на теоретично можливу їх кількість. Критерієм такого вибору є вибір партнера для певних спільних дій. У ході соціометричннх опитувань офіцер отримує також індивідуальні коефіцієнти на кожного воїна підрозділу. Воїн, що отримав найбільше число виборів у групі, має високий статус, а той, що отримав найменшу кількість, характеризується низьким статусом.

Нарешті, у ході такого опитування виявляються неформальні мікрогрупи в підрозділах. Офіцер, аналізуючи склад цих мікрогруп, характер ставлення до військової діяльності, може визначити їхню спрямованість. Наявність мікрогруп негативної спрямованості знижує рівень згуртованості будь-якого колективу. Офіцерові не слід забувати, що соціометрія не дає можливості з'ясувати причини й зміст тих чи інших стосунків та їх мотивацію. Для цього потрібно застосувати інші методи.

Таким чином, показниками згуртованості групи є: стиль лідерства; процес прийняття групових рішень; характер взаємин між членами групи; ступінь подібності в настановах і поглядах щодо спільної діяльності та емоційних переживань; особистісні особливості членів групи та їх психофізіологічна сумісність; результати спільної діяльності тощо.

Другою соціально-психологічною рисою колективу є оптимістичний соціально-психологічний клімат (СПК), під яким розуміють панівні, відносно стійкі настрої та судження колективу, що відображають умови його життєдіяльності.

Оптимістичний СПК можна розглядати як результат групової сумісності, що характеризується соціально-психологічними показниками згуртованості групи воїнів, яка забезпечує задоволеність і безконфліктність спілкування. СПК виражається в стилі спілкування членів колективу.

Основними факторами, що обумовлюють СПК у колективі, є:

- міжособистісні стосунки;

- міжособистісна сумісність;

- стиль керування колективом;

- вплив керівних адміністративних та інших організацій;

- характер і якість спільної діяльності;

- своєчасне забезпечення особового складу всіма видами постачання.

Таким чином, СПК в колективі можуть формувати як формальні, так і неформальні міжособистісні стосунки воїнів у процесі їхньої сумісної діяльності. Тому успішне розв'язання завдань керування підрозділом можливе лише за умови розуміння офіцерами природи і структури СПК.

СПК у колективі може бути як позитивним (життєрадісність, оптимізм, захопленість), так і негативним (песимізм, депресія, пригніченість, роздратованість). СПК здебільшого має стійкий характер, відносно велику енергію. При цьому чимало часу, цілеспрямованих зусиль потрібно для формування оптимального СПК, але значно менше - щоб його зруйнувати. Тому до цієї роботи офіцер має ставитися вдумливо.

Основними напрямами роботи офіцера щодо утворення оптимального СПК є: відповідність стилю керівництва рівневі розвитку колективу; своєчасне та повне зняття психічної напруженості, що виникла в групі; розподіл особового складу за посадами та підрозділами виходячи з принципу міжособистісної сумісності, індивідуально-психічних особливостей; керівництво формуванням колективного настрою; відкрите обговорення проблем, що непокоять членів колективу; створення умов для задоволення всебічних потреб особового складу; якісне здійснення спільної діяльності й створення умов для досягнення в ній значущих результатів тощо.

Третьою соціально-психологічною рисою колективу є його висока потенційна ефективність. Ця риса характеризується творчою здатністю до самоорганізації, самоуправління, самовдосконалення й зумовлена сприятливими умовами для виявлення здібностей кожного, взаємною відповідальністю, взаємовиручкою та взаємним доповненням. Потенційна ефективність військового колективу повністю виявляється в сумісності, злагодженості, взаємодопомозі, виконанні в разі потреби функцій товаришів по службі, у тому числі й командирів, особливо за екстремальних обставин.

Існують також три основні непсихологічні якості групи як колекти-ву [93].

1) якість виконання суспільнокорисної функції, передбаченої для кожного колективу. У військовому підрозділі - це рівень бойової та мобілізаційної готовності, ефективність навчально-виховного процесу;

2) ступінь відповідності життєдіяльності групи соціальним очікуванням, загальнолюдським цінностям. Тут у першу чергу маємо на увазі морально-психологічний стан особового складу;

3) здатність групи забезпечувати кожному своєму члену всебічний розвиток власних здібностей.

Отже, офіцер у своїй діяльності має справу з різними групами та колективами. Знання соціально-психологічних явищ, що відбуваються в цих соціальних групах, допомагають йому глибше розуміти процеси, що мають місце у військовому підрозділі, та змістовніше організовувати свою діяльність із навчання та виховання особового складу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Розвиток малої соціальної групи як колективу та її основні характеристики"
  1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ
    Розглядаючи фактори формування і розвитку особистості в попередніх темах, ми наголошували, що одним із таких провідних факторів є соціальне середовище. Воно не тільки формує психіку особистості, а й наповнює її конкретним змістом. Соціальне середовище впливає на особистість через різні спільноти, які називаються групами (рис. 8-1). {foto35} Серед них можна виділити великі й малі. До
  2. Поняття малої групи і колективу
    Вихідним є поняття «мала група». Як у повсякденній мові, так і в літературі, ми часто стикаємося з хибним ототожненням понять «мала група» і «колектив». Отже, є потреба в чіткому розмежуванні цих понять і наповненні їх конкретним соціально-психологічним змістом. Про складність такої простої, здавалося б, проблеми свідчить як достатньо повне визначення цього поняття у західній соціальній
  3. Військовий колектив як різновид малої соціальної групи
    Військові підрозділи (відділення, взвод, рота, а інколи й батальйон) мають усі загальні ознаки, що характеризують практично будь-яку малу організовану соціальну групу. Це суспільна діяльність, загальні цілі й завдання, спілкування, певна організація, інтенсивні міжособистісні стосунки тощо. Малі соціальні групи, які функціонують у Збройних силах України, підпорядковані загальним
  4. Сутність, функції та структура спілкування 10.1.1. Поняття спілкування
    Результатом спілкування є налагодження контактів між людьми, а сутністю - організація взаємодії суб'єктів діяльності. Поняття спілкування в соціальній психології вживається в різних значеннях. Ними є такі: - один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г. Ананьев, І.С. Кон, О.О. Леонтьев); - атрибут інших видів людської діяльності (О.О. Леонтьев, В.М. Панферов); - обмін
  5. Ягупов В. Військова психологія, 2004
    Матеріал підручника з проблем військової психології відповідає програмам з навчальних дисциплін «Військова психологія» для курсантів, які навчаються за спеціальностями «Психологія», «Основи педагогіки та псиоології», для курсантів усіх спеціальностей. Підручник містить дані про особливості функціонування і розвиток психіки воїна й різних соціально-психологічних явищ військового колективу у
  6. Особливості функціонування емоційно-вольової сфери особистості в умовах військової діяльності
    Почуття і воля - важливі складові психічної сфери військовослужбовця. Розуміння їх сутності та особливостей дає змогу якісно впливати на його діяльність в інтересах ефективного виконання завдань, що стоять перед ним. Емоціїїа почуття, як і психічні пізнавальні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але на відміну від останніх, вони відображають реальну дійсність у
  7. Методи емпіричного психологічного дослідження
    Спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціо-метрія, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик тощо - це емпіричні методи психологічного дослідження. Розглянемо деякі з них докладніше. . Спостереження Метод спостереження широко використовується у військовій психології. Він полягає в
  8. Методи формування культури спілкування
    Для формування культури спілкування керівника та формування його власного стилю можна запропонувати такі методи: соціально-психологічний тренінг (СПТ), групову дискусію, рольові ігри, тренінг соціальної перцепції тощо. Найпоширенішою формою такої підготовки є СПТ-специфічна психологічна технологія, зорієнтована на використання активних методів групової роботи для розвитку і підвищення
  9. Зміст і завдання психологічної роботи у військовому підрозділі (частині) у мирний час
    Нормативно проблема психологічного забезпечення була піднята і поставлена на рівень державної справи у Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України. Окремі її аспекти під час ведення бойових дій були уточнені у Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки і ведення операцій (бойових дій) Збройних сил України (затверджена наказом міністра оборони
  10. Формування батареї тестів при професійному відборі
    Тестова батарея- це сукупність груп тестових завдань (субтес-тів), об'єднаних в одну психодіагностичну методику і спрямованих на вимірювання різних сторін складного психодіагностичного конструкта. З цією метою можна використовувати такі тести: Тести апаратурні - це такий тип методик, які вимагають застосування спеціального обладнання для здійснення досліджень або реєстрації отриманих дослідних
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека