Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаОториноларингологія
« Попередня Наступна »
Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції ), 2000 - перейти до змісту підручника

РИНОГЕННІ ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ

Синуїт або запалення приносових пазух - це запальний процес, що уражує слизову оболонку, підслизовий шар, а іноді - окістя та кісткові стінки приносових пазух.

Яким чином, згідно латинської граматики, утворюється слово "синуїт"? Від слова "sinus" (пазуха), що належить до четвертої відміни, беруть родовий відмінок множини - sinuum. Відкидають закінчення "urn". Залишається основа слова "sinu" та додається закінчення "itis" - утворюється "sinuitis". Таким чином, вірною є назва запального процесу приносових пазух - "синуїт", а не "синусит".

Синуїт є поширеним захворюванням, яке за даними загальноприйнятої статистики, становить 25-30% від загальної кількості стаціонарних хворих та 15-16% серед амбулаторних пацієнтів. Заданими нашої клініки, на стаціонарному лікуванні протягом року знаходиться близько 21% хворих з цією патологією.

Найбільш часто уражується верхньощелепна пазуха (гайморит), друге місце за частотою ураження посідає ґратчаста пазуха (етмоїдит), третє - лобна пазуха (фронтит) і рідше за все - основна (сфеноїдит).

Чому найбільш часто уражується верхньощелепна пазуха? Існує думка (яка була надзвичайно поширена у минулі роки), що це пов'язано із поганою евакуацією вмісту з верхньощелепної пазухи, оскільки співустя пазухи з порожниною носа розташоване високо - у верхній третині її медіальної стінки. В свій час існувала навіть теорія, що це виникло внаслідок помилки в ході еволюції. В давнину наші предки пересувалися на чотирьох кінцівках і внаслідок цього співустя нібито знаходилось низько і відтік був добрий. Все змінилось із виникненням пря-моходіння - співустя пазухи тепер знаходилось вище її дна, тобто виникла помилка природи. Однак ці твердження не переконливі. Чотириногі ссавці тримають голову так само, які люди, носові ходи та співустя приносових пазух в них мають таке саме розташування, але вони не хворіють на синуїти. У свій час ця теорія мала таку популярність, що були запропоновані спеціальні інструменти для накладання співустя у нижньому носовому ході з метою профілактики. Так само, як колись пропонували профілактичні тонзілектомію та апендектомію. Однак високе розташування співустя доцільне, оскільки слизова оболонка пазухи (її товщина складає кілька десятих міліметра) має невелику кількість залоз, що є логічним в умовах замкненої порожнини. Таке розташування співустя запобігає висиханню слизової оболонки пазухи.

У дітей молодшого віку на першому місці за частотою виникнення стоїть етмоїдит, який складає близько 80-92% від усіх захворювань при-носових пазуху дітей цієї вікової категорії.
Це пов'язано із особливостями формування приносових пазух у дітей. Пазухи виникають внаслідок резорбції кістки. Раніш за все пневматизується ґратчастий лабіринт та основна пазуха, більш повільно - верхньощелепна та лобна пазухи. Саме тому у дітей молодшого віку найбільш часто виникають етмоїдити.

Верхньощелепна пазуха у новонароджених має вигляд дивертикулу слизової оболонки носа, що знаходиться біля зовнішнього кута орбіти. Два ряда зародків молочних та постійних зубів знаходяться між альвеолярним краєм верхньої щелепи та дивертикулом. Проникнення інфекції відбувається через альвеолярний відросток (інфікований сосок чи іграшка) або гематогенно. Виникає гінгівіт, потім інфекція поширюється на зубні зародки та кістку. У дітей першого року патологічний процес, що виникає у тілі верхньощелепної кістки, розцінюють як остеомієліт верхньої щелепи та запалення передніх клітин ґратчастої кістки. Після року процес розглядають як гаймороетмоїдит.

Об'єм верхньощелепної пазухи дорослої людини становить 10-12 см3, але може досягати ЗО см3 (А.Г.Лихачев, 1962).

Запальний процес може вражати одну чи кілька пазух. Якщо уражена одна пазуха, процес має назву моносинуїт, кілька - полісинуїт. Різновидом полісинуїту є гемісинуїт (уражуються всі пазухи з одного боку) та пансинуїт (уражені всі пазухи з обох боків). Частіш за все зустрічається поєднання гаймориту та етмоїдиту - гаймороетмоїдит.

Етіологія синуїтів. Безпосередньою причиною смнуїтів є різноманітні мікроорганізми: вірусна та бактеріальна флора. При гострих синуїтах переважно зустрічається монофлора: стафілококи, стрептококи, пневмококи. Процес переважно починається внаслідок гострої респіраторної вірусної інфекції, тобто спочатку організм зазнає дії вірусної інфекції, а бактеріальні збудники приєднуються вторинно.

При хронічних синуїтах переважає змішана флора, перш за все у вигляді комбінацій мікроорганізмів, що наведені вище. Можливе приєднання паличкової флори та патогенних грибів. Окрім аеробів, при хронічних синуїтах у приносових пазухах можуть знаходитись і представники анаеробів - бактероїди, фузобактерії, анаеробний стрептокок.

Патогенез синуїтів. За походженням синуїти поділяють на первинні та вторинні. Первинні синуїти зустрічаються рідко, при травмі або алергії. Частіш за все синуїти бувають вторинними, тобто запальний процес поширюється з іншого вогнища інфекції. У зв'язку з цим синуїти поділяють на:

1) риногенні;

2) одонтогенні;

3) травматичні;

4) гематогенні;

5) алергічні.
.

Риногенний синуїт - це процес проникнення інфекції у приносові пазухи з порожнини носа. Він розвивається при захворюванні людини на гостру респіраторну вірусну інфекцію, одним з проявів якої є гострий риніт. Гострий риніт проходить всі стадії перебігу захворювання, що йому притаманні: напруги (або суху), рясних серозно-слизових виділень та розв'язання (або гнійних виділень). На 7-10 день захворювання нежить може стати однобічною (банальна нежить завжди двобічна), підвищується температура тіла, з'являється головний біль. Це свідчить про розповсюдження інфекції на приносові пазухи. Якщо процес двобічний то нежить буде також двобічною. Це звичайна картина розвитку риногенного синуїту.

Одонтогенний синуїт може виникнути лише у верхньощелепній пазусі. 4, 5, 6 верхні зуби своїми коренями близько підходять до нижньої стінки верхньощелепної пазухи. Можливий навіть анатомічний варіант, коли верхівки коренів зубів розташовані безпосередньо під слизовою оболонкою верхньощелепної пазухи. У зв'язку з цим патологічний процес може розповсюджуватись з коренів зубів або альвеолярного відростка (остеомієліт) на нижню стінку верхньощелепної пазухи.

Гематогенні (метастатичні) синуїти виникають внаслідок занесення гнійної інфекції через кровоносні судини,

Травматичні синуїти є наслідками черепно-лицевих травм, що нерідко супрводжуються деформацією лицевих стінок пазух та орбіти. Корекція цих деформацій потребує хірургічних втручань, які широко впроваджені в нашій кліниці.

Алергічний синуїт розвивається в тому випадку, коли при виникненні алергічного процесу шоковим органом стають приносові пазухи. У більшості випадків це полісинуїт. Мова йде частіш за все про алергічний риносинуїт.

До факторів, що сприяють розвитку синуїтів відносять.

1. Зниження реактивності, загальне ослаблення організме.

2. Наявність патологічних зрушень з боку носа та носоглотки, що порушують дренажні можливості приносових пазух, сприяють проникненню інфекції у пазухи.

За наявності цих факторів вірусна та бактеріальна інфекції можуть реалізуватись у вигляді синуїтів. Підвищення загальної реактивності організма та санація порожнини носа і носоглотки є найбільш доцільними заходами щодо профілактики розвитку синуїтів.

Синуїти поділяються на гострі та хронічні,
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "РИНОГЕННІ ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ"
  1. ГОСТРІ СИНУЇТИ
    Патологічна анатомія. При гострому синуїті у слизовій оболонці приносових пазух відбувається артериальна гіперемія, дрібноклітинна інфільтрація, мукоїдний набряк, ексудація. Ексудат спочатку має слизовий, серозний або геморагічний характер, але швидко стає гнійним. Якщо значного пошкодження зазнає судинне русло, виникає некроз слизової оболонки і навіть кістки. При руйнуванні кістки у ділянці
  2. Ускладнення ГРВЗ
    Ускладнення гострих респіраторних вірусних захворювань (див. додаток.1) умовно можна розділити на дві групи - специфічні, що зумовлені безпосередньою дією етіологічного фактору, та неспецифічні, що зумовлені дією інших етіологічних чинників (суперінфекцією або активацією хронічного вогнища інфекції в
  3. Прогноз та наслідки внутрішньочерепних ускладнень
    Процент летальних наслідків при цих захворюваннях і до цього часу великий. Як показують наші багаторічні спостереження, найбільш високий процент летальних наслідків у хворих з внутрішньочерепними ускладненнями відзначається при поєднанні абсцесів мозку і мозочка з менінгоенцефалітом, тобто у тих випадках, коли диференційна діагностика особливо складна. Найбільш висока летальність (30-40%)
  4. Додаток 1
    Можливі ускладнення грипу та інших
  5. ОРБІТАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ
    До риногенних орбітальних ускладнень відносять слідуючі захворювання. 1. Реактивний набряк клітковини орбіти та повік. 2. Періостит (негнійний та гнійний). 3. Абсцес повік. 4. Субперіостальний абсцес. 5. Ретробульбарний абсцес. 6. Флегмона орбіти. Реактивний набряк орбіти та повік розвивається частіш за все у дитячому віці при гострих етмоїдитах, що виникають на фоні гострої
  6. УСКЛАДНЕННЯ ГОСТРИХ ПЕРВИННИХ ТОНЗИЛІТІВ
    До ускладнень гострих первинних тонзилітів або ангін відносяться наступні захворювання: 1. Паратонзилітта паратонзилярний абсцес (флегмонозна ангіна). 2. Латерофарингеальний абсцес. 3. Внутрішньомигдаликовий абсцес. 4. Аденофлегмона шиї. 5. Розлита флегмона шиї. 6. Тонзилогенний медіастиніт. 7. Тонзилогенний
  7. Методичні рекомендації

    . Принципи діагностики та лікування хворих На гострі респіраторні вірусні захворювання, 2009

    Вступ Загальні відомості про ГРВЗ Етіологія та епідеміологія ГРВЗ Клінічні ознаки ГРВЗ Клінічна характеристика захворювань, що входять в групу ГРВЗ Ускладнення ГРВЗ Специфічна лабораторна діагностика ГРВЗ Принципи лікування ГРВЗ Противірусні засоби для лікування та профілактики ГРВЗ Специфічна профілактика
  8. ТОНЗИАОГЕННИЙ МЕДІАСТИНІТ
    Медіастиніт - запалення клітковини межистіння, флегмона межистіння. Інфекція по судинно-нервовому пучку поширюється в клітковину межистіння. Захворювання характеризується бурхливим розвитком. Температура тіла підвищується до 39-40°С. З'являється пульсуючий біль за грудиною, задишка, ціаноз, тахікардія, задуха, тяжка інтоксикація. Відмічається набряклість у ділянці грудних хребців, над
  9. АДЕНОФЛЕГМОНА ШИЇ
    В результаті проникнення інфекції з мигдалика в шийні лімфатичні вузли (частіше - в верхні з вузлів, що розташовані по передньому краю грудинно-ключично-сосковидного м'яза) розвивається гострий лімфаденіт, абсцедування та некроз вузла, паралімфаденіт, аденофлегмона. Аденофлегмона - гнійне запалення клітковини, що оточує лімфатичні вузли, ускладнення гострого лімфаденіту. Хворого турбує
  10. Принципи лікування ГРВЗ
    Ліжковий режим, можливе лікування вдома за умови легкого/середньо тяжкого перебігу. 2. Повноцінне харчування, дієта № 13. 3. За наявності інтоксикації - рясне питво (морс, чай, фруктові соки, мінеральна вода). При необхідності - внутрішньовенна дезінтоксикаційна терапія кристалоїдними розчинами, реосорбілактом. 4. Аскорбінова кислота, рутин в звичайних дозах. 5. Протигістамінні
  11. ОТОГЕННИЙ ТРОМБОЗ СИГМОВИДНОГО СИНУСУ. ОТОГЕННИЙ СЕПСИС
    При гнійному запаленні середнього вуха, як гострому, так і хронічному, інфекція може проникнути до кровоносної системи. Найбільш часто це відбувається через вени і венозні синуси, інколи - через лімфатичні судини. Клінічна практика свідчить про те, що генералізація гнійної інфекції при отитах і виникнення отогенного сепсису частіше всього відбувається внаслідок тромбофлебіту сигмовидного
  12. ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ СИНУЇТІВ
    Хворі на гострий синуїт потребують ліжкового режиму, а у важких випадках - стаціонарного лікування. Лікування хворих на гострий синуїт включає слідуючі заходи: 1. Протизапальна терапія. В якості стартових антибіотиків в лікуванні гострих синуїтів добре себе зарекомендували макроліди - кларитроміцин (клацид); напівсинтетичні пеніциліни - амоксииилін (амоксил-КМП), у тому числі захищені
  13. Мастоїдит
    Мастоїдит - запальне захворювання кістки сосковидного відростка. Як правило, мастоїдит буває вторинним - як ускладнення гострого гнійного середнього отиту, або розвивається в результаті загострення хронічного гнійного середнього отиту. Виключно рідко буває первинний мастоїдит, тобто самостійне захворювання, яке виникло без попереднього гострого або хронічного середнього отиту. Первинно мастоїдит
  14. Препарати, що застосовуються для пригнічення імунної відповіді
    Існує ціла група препаратів, одержаних у біотехнологічних процесах, за допомогою яких можна регулювати чи контролювати імунну відповідь, як у випадку супресії небажаної імунної відповіді, так і стимульовання захисної імунної дії при деяких хворобах. З небажаною дією імунної системи ми стикаємося у разі аутоімунних хвороб, відторгнення трансплантатів і алергії. Існування зазначених явищ
  15. ДИФТЕРІЯ ГЛОТКИ
    Оториноларинголог зобов'язаний знати клініку, епідеміологію та профілактику дифтерії. При всіх формах ангіни він має проводити ди-ференційний діагноз із дифтерією глотки. З 1990 року відмічено різке підвищення захворюваності на дифтерію. Особливістю структури сучасної захворюваності є переважання серед хворих на дифтерію дорослого населення. Збудником дифтерії є корінебактерія дифтерії
  16. ЛАБІРИНТИТ (labyrinthitis)
    Одним з ускладнень гострого та хронічного гнійного середнього отиту є лабіринтит. Інфекція з порожнин середнього вуха проникає у внутрішнє вухо і викликає в ньому запальний процес. Лабіринтит є запальним інфекційним захворюванням внутрішнього вуха. Етіологія лабіринтиту. Безпосередньою причиною лабіринтиту є мікроби - збудники гострого і хронічного гнійного середнього отиту. Некротичний
  17. ЛАТЕРОФАРИНГЕАЛЬНИЙ АБСЦЕС
    Іншими назвами латерофарингеального абсцесу є боковий глотковий абсцес, парафарингеальний абсцес. Латерофарингеальний абсцес - це нагноєння клітковини бокового глоткового простору. Не слід латерофарингеальний абсцес плутати з заглотковим абсцесом. Це різні патологічні процеси. Заглотковий абсцес - це нагноєння лімфовузлів та прилеглої клітковини, що розташовані в заглотковому просторі.
  18. Лікування ангін
    1. Хворим на ангіну необхідно провести такі обстеження: а) взяти мазок із слизової оболонки глотки та носа на наявність палички дифтерії (BL); б) провести загальний аналіз крові, оскільки ангіна може бути лише симптомом важкого захворювання крові. 2. Режим: хворого слід утримувати в ліжку та ізолювати в домашніх умовах. Якщо загальний стан хворого важкий, необхідно госпіталізувати його у
  19. Особливості навчальної діяльності підлітка
    Ускладнення змістовного боку знань вимагає від учнів і досконаліших способів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування і узагальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають більш усвідомленими, обгрунтованими й логічно досконалішими. Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій
  20. ТИМПАНОПЛАСТИКА ЛАБІРИНТИТ
    Попередня лекція була присвячена гострому гнійному середньому отиту. Ми відмітили, що одним з наслідків гострого гнійного середнього отиту є перехід у хронічну форму. Це відбувається: по-перше, при високій вірулентності мікроорганізмів; по-друге, при ослабленні захи-стних сил макроорганізма. Хронічний гнійний середній отит (otitis media purulenta chronica) - довготривале запальне інфекційне
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека