загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Регуляція дихання

Частота та глибина дихання залежить від потреб організму і регулюється нервовими та гуморальними механізмами.

Основна частина дихального центру знаходиться у довгастому мозку, але в інших частинах мозку також є структури, які впливають на дихання.

Під час вдиху альвеоли легень розширюються, що зумовлює розтягування рецепторів, які знаходяться в їхніх стінках. Імпульси від рецепторів надходять до довгастого мозку, що гальмує вдих і викликає видих. Таким чином, пневмотаксичний центр забезпечує почергово вдих та видих, а пошкодження клітин центру зумовлює припинення дихання. На стані центру позначаються сигнали, які надходять з інших нервових центрів. Так, подразнення слизової оболонки трахеї та бронхів, особливо з ділянки біфуркації, викликає рефлекс кашлю.

Кірка великих півкуль забезпечує можливість довільної зміни роботи дихальної системи. Зв'язок між кіркою та дихальним центром підтверджується створенням умовних рефлексів на основі дихання, а також його зміною під впливом гіпнозу, під час емоцій.

Особливу роль серед гуморальних речовин, які впливають на дихання, відіграє вуглекислий газ.
трусы женские хлопок
Ця речовина подразнює клітини дихального центру, змушує їх надсилати більше імпульсів до дихальних м'язів, тому дихання частішає та стає більш глибоким, легенева вентиляція зростає. Крім вуглекислого газу, збуджуються хеморецептори судин через накопичення у крові органічних кислот, переважно молочної. Ці кислі речовини стимулюють дихання доти, доки їхня концентрація знизиться до нормальних значень.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Регуляція дихання"
  1. Патогенез
    Чемериця потрапивши в шлунково-кишковий тракт, під впливом різноманітних ферментів перетравлюється і виділяє складові в ній алкалоїди, які викликають місцеву подразнюючу дію на слизову і моторні закінчення. Після резорбції алкалоїди проявляють сильну токсичну дію на ЦНС. В травному тракті розвивається запалення, а у жуйних посилює скорочення передшлунків і гальмується їх моторика, а згодом настає
  2. Клінічні ознаки отруєння різних видів тварин
    Клінічна картина отруєння у тварин залежить від кількості з'їдених рослин (дози), виду і статі тварини, фізіологічного стану, наявності хронічних хвороб, імунної системи і ін. Отруєння тварин чемерицею протікає в гострій формі у всіх видів і перші ознаки його наступають відразу після поїдання чемериці. Велика рогата худоба. Тварина збуджена, загальний стан пригнічений, зіниці звужені,
  3. Діагностика
    Діагноз на отруєння слід ставити виходячи з комплексу даних, що грунтуються на: анамнезі, клінічних симптомах, результатах патолого-анатомічного розтину та хіміко-токсикологічного дослідження кормів, води, органів і тканин загиблих або вимушено забитих тварин. Важливе значення при встановленні діагнозу мають анамнестичні дані. При зборі анамнезу необхідно обов'язково вияснити клінічний стан
  4. ДРУГА ФАЗА РЕПРОДУКЦІЇ
    Транскрипція Транскрипція - це переписування інформації з ДНК на РНК за законами генетичного коду. Це означає, що РНК складається з нуклеотидних послідовностей, комплементарних ДНК. Нитки ДНК у ділянці транскрипції розділяються і функціонують як матриці, до яких приєднуються комплементарні нуклеотиди завдяки спарюванню комплементарних основ (аденін зв'язується з тиміном, урацил - з
  5. Класифікація родини ORTHOMYXOVIRIDAE
    Віруси мають особливу спорідненість до мукополісахаридам і глікопротеїдам (зокрема, із клітинними рецепторами, що містять сіалову кислоту). Крім того, мають подібні біологічні властивості, а саме: здатність аглютинувати еритроцити, наявність у деяких представників нейрамінідази, легкість культивування в КЕ і тропізм до органів дихання. Віруси мають принципові розходження по внутрішньоклітинній
  6. ПРО СТРУКТУРУ І ФУНКЦІЮ ВІРУСНОГО ГЕНОМА
    У соматичних клітинах кожного біологічного виду в нормі є строго визначений набір хромосом. Кожна хромосома є парною. Набір хромосом подвійний (диплоїдній), а в зрілих статевих клітинах - одиничний (гаплоїдний). При мітозі відбувається подвоєння хромосом і звичайно рівний розподіл їх між клітинами. Вірусам, як і більш досконалим організмам, притаманні спадковість і мінливість. Дослідженням
  7. ПАТОГЕНЕЗ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ
    Позаклітинний віріон біологічно інертний. Ця інертність зберігається до того часу, поки віріон не проникає в клітину і вірусний геном не почне функціонувати як самостійна генетична структура. Лише з цього моменту проявляється своєрідність взаємовідносин вірусу і клітини. Отже, вірусна інфекція клітини - це сукупність процесів, які виникають при взаємодії клітини з вірусним геномом. Зараження
  8. Місцевий секреторний противірусний імунітет
    Еволюція хребетних організмів створила додаткову імунологічну систему, що одержала назву місцевого секреторного імунітету. Нагромадилося багато фактів, що свідчать про важливу роль факторів місцевого захисту при вірусних інфекціях. Щира природа цього процесу прояснилася лише в 1959 р., коли був виділений імуноглобулін A (Ig), що є присутнім на слизистих покривах і виділяється плазматичними
  9. ХІМІОТЕРАПІЯ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
    Впливати на віруси, що проникнули в клітини, складно, основна складність сучасної хіміотерапії укладена не в токсичності препаратів на рівні клітин in vitro чи токсичності для конкретного виду клітин in vivo, а в токсичності й інших побічних ефектах на рівні організму. Хіміотерапевтичні препарати придушують здебільшого який-небудь тип вірусоспецифічних ферментативних реакцій. У результаті цього
  10. ВЧЕННЯ В. ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ ТА НООСФЕРУ. НЕОБХІДНІСТЬ КОЕВОЛЮЦІЇ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ
    Засновник нової наукової дисципліни - біогеохімії -академік Володимир Іванович Вернадський, фундатор і перший президент Академії наук України, вважав, що грандіозна картина загальнопланетарного розвитку включала в себе і появу людини - носія Розуму, котра багатократно прискорила всі процеси на планеті. Породивши Людину, Природа отримала ще один могутній каталізатор світового процесу розвитку.'
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...