ГоловнаПсихологіяВікова психологія
« Попередня Наступна »
О.В.Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук. Вікова та педагогічна психологія, 2001 - перейти до змісту підручника

Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

Як зазначають психологи, поведінка, яка не відповідає моральним нормам і вимогам суспільства, позначається терміном асоціальна. Асоціальна поведінка соціально детермінована, обумовлена впливом негативного мІкросередовища, недоліками, помилками сімейного і шкільного виховання.

«Важкі» діти - це педагогічно запущені діти. Моральна деформація їх особистості - результат педагогічних прора-хунків (мова Йде не про дітей з відхиленнями в нервовій системі, не про розумово відсталих дітей, а про психічно і фізично здорових дітей). Найбільш рельєфно типові особливості «важкої» дитини проявляються в підлітковому віці, коли змінюється соціальна позиція дитини, обумовлюючи не тільки нову спрямованість його діяльності, але й нове ставлення до неї. Складність даного етапу психічного розвитку полягає в тому, що, з одного боку, підлітковий вік - це типова епоха дитинства. З іншого - ми маємо справу з підростаючою людиною, яка стоїть на порозі дорослого життя, прагне до самостійності, самоствердження, визнання з боку дорослих її прав, її потенційних можливостей. Л.С.Виготський відмічав, що складність структури «важкого» підлітка викликана впливами життя, характером взаємин. Терміном «важкий» позначають дітей, яким необхідна корекція їх особистості.

До даної групи відносять неслухняних, впертих, примхливих дітей, які протистоять вимогам, порадам дорослих. Вияснення реальних причин подібних відхилень, увага до потреб і інтересів дитини при одночасній вимогливості до неї і включення в колективні форми діяльності - ось основний шлях подолання неслухняності, впертості.

Частина дітей відрізняється недисциплінованістю, грубістю. До таких учнів доцільно застосовувати індивідуальний підхід і, перш за все, встановлення джерел їх неслухняності. Робота з цими дітьми включає цілеспрямовану організацію їх активності, ініціативи, поваги до їх гідності, прав на певну самостійність.

Особливу групу складають діти, поведінка яких характеризується відсутністю бажання і звичок до трудових зусиль - лінощами. Вихователю важко підмічати і заохочувати прагнення таких дітей, стимулювати в них потребу працювати, знаходити радість в діяльності.

Виділяються і група дітей, для яких характерна найбільш негативна риса - брехливість. Брехня може бути як результат І страх покарання, прагнення приховати вчинок і бажання самоутвердитися, викликати увагу оточуючих. Необхідна цілеспрямована робота вихователя, щоб виявити причини брехливості, створити обстановку правдивості, довіри, взаємної поваги і вимогливості, тактовно показати всю непорядність брехні, її взаємозв'язку з лицемірством, боягузтвом.

У частини дітей через довготривале незадоволення яких-небудь суттєвих потреб розвиваються афективні форми поведінки, їх характеризує або зарозумілість, агресивність, бравада, або підвищена образливість, ранимість, в результаті виникають своєрідні конфлікти між рівнем домагань (які мають завищену самооцінку або, навпаки, невпевненість в собі) і фактичним становищем дитини в колективі.
Довготривале збереження афективних переживань і афективних форм поведінки призводить до формування відповідного ставлення дітей до інших людей, себе, діяльності. Необхідно вирішити внутрішній конфлікт і запобігти розвитку у дітей афективних форм поведінки.

Робота з «важкими» дітьми обумовлює необхідність особливо коректного індивідуального підходу, що враховує: І) уважне, доброзичливе ставлення до дитини; 2) опору на його позитивні риси; 3) довіру до моральних сил, потенційних можливостей.

Як зазначають психологи, у «важких» підлітків формується своєрідне ставлення до товаришів і педагогів, своєрідно проявляється і «опір» вихованню. Тому важлива типізація «важких» підлітків, яка створює можливість намітити типологію прийомів виховної роботи. В психології є ряд достатньо розроблених орієнтовних класифікацій «важких» дітей. Одна, з них, проведена у відповідності ч типом поведінки, типом входження дітей в систему суспільно-корисної діяльності, при врахуванні всього комплексу даних про моральну сферу їх особистості.

Першу групу характеризують стійкий комплекс суспільно-негативних аномальних, аморальних, примітивних потреб, система відверто антисуспільних поглядів, деформація ставлень, оцінок. У дітей цієї групи сформовані нечіткі уявлення про дружбу, сміливість, почуття сорому. Вони цинічні, грубі, агресивні. Егоїзм, байдужість до переживань інших, усвідомленість здійснюваних правопорушень, відсутність працьовитості і прагнення до споживацького проведення часу - ось типові особливості цієї групи.

Другу групу складають школярі з деформованими потребами І прагненнями. Підлітки намагаються наслідувати тих неповнолітніх правопорушників, у яких проявляється стійкий комплекс аморальних потреб і відверто антисуспільної спрямованості ставлень, поглядів. Відрізняючись загостреним індивідуалізмом, нелагідністю, представники цієї групи прагнуть до привілейованого положення, кривдять слабких. Правопорушення здійснюють ситуативно.

Третю групу характеризує конфлікт між деформованими і позитивними потребами, ставленнями, Інтересами, поглядами. Діти цієї групи усвідомлюють недостоиність здійснюваних ними правопорушень. Сформовані правильні моральні погляди не стали переконаннями. Егоїстичні прагнення до одержання задоволень або невміння протистояти ситуації сприяють антисуспІльним вчинкам, призводять до нагромадження аморального досвіду поведінки.

Четверту групу характеризують учні з слабо деформованими потребами. У них проявляється невпевненість в своїх силах, запопадливість перед вольовими товаришами.

В п'яту групу входять школярі, що стали на шлях правопорушень випадково. Вони піддаються впливу групи або лідера.

Типологія «важких» дітей орієнтує вихователя на корекцію системи виховних впливів у цілому, відкриває шляхи застосування індивідуального підходу до кожної дитини, яка знаходиться в конфліктній ситуації, орієнтує на організацію системи суспільно-корисної діяльності.


Т.М. Титаренко (1987) зазначає, що важковиховуваність досить часто є наслідком деяких відхилень у розвитку особистості, що проявляється в акцентуації. Підліток-акцентуант має посилені індивідуальні відмінності, а тому виявляє вибіркову вразливість щодо певних виховних впливів при нормальній чи навіть підвищеній стійкості проти інших. Основною умовою успіху у виховній роботі з підлітками-акцеитуантами є формування в них мотивації самовдосконалення, потреби в самовихованні. Було виявлено три групи підлітків з так званою лабільною акцентуацією (33,3%), психастенічною (20%), та збудливою (19%).

Труднощі у спілкуванні вчителя з класом значною мірою залежать від переважання трьох типів акцентуацій. Ефективність виховної роботи вчителя залежить від того, наскільки правильно й глибоко він розуміє індивідуально-психологіч-ну своєрідність розвитку своїх вихованців, може пояснити ті причини, які зумовлюють специфіку реагування класу на зауваження, покарання, вимоги, заохочення.

Підвищення відповідальності за свої дії, розвиток внутрішнього контролю, більшої інтернальності - один із засобів розвитку потреби в самовихованні.

З цією метою необхідно навчити підлітка аналізувати своє ставлення до самого себе, усвідомлювати, як образ «Я» складається поступово з оцінок оточуючих, самооцінок, рефлексивних очікувань тощо. Образ самого себе складається з «Я» - минулого», (того, яким мене бачать інші люди, хоч я вже й не такий), «Я» - теперішнього» (того, яким я сам себе бачу в даний момент) і «Я» - майбутнього» (того, яким я обов'язково скоро стану). Три часових компоненти образу: «Я» минулий, про який всі знають за звичайною поведінкою, теперішній, що є регулятором сьогоднішньої поведінки за актуальними мотивами, та майбутній, про який ніхто не здогадується, крім самого підлітка, передбачають перспективи самовиховання, допомагають усвідомити досягнення, знайти засоби просування вперед у самовдосконаленні.

Таким чином, психологія виховання вивчає психологічні закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, розглядає виховання лк процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою"
  1. Особливості поведінки дітей з різними типами темпераменту
    Вікові особливості темпераменту виявляються у всіх дітей порізному. Навіть діти - представники одного типу темпераменту розрізняються у своїй поведінці та реакціях. Як відзначав М. І. Касаткін, за 25 років вивчення ранніх умовних рефлексів у немовлят він не зустрічав двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Водночас, представники одного типу темпераменту мають між
  2. Вікові аспекти виховання
    Виховання дітей, підлітків, юнацтва, спрямоване на формування у них самостійності і відповідальності, принциповості і почуття гідності, творчої активності і критичного мислення. Удосконалення системи виховання вимагає не тільки якісної зміни діяльності спеціальних установ (шкіл різного типу дитячих і молодіжних суспільних організацій тощо), але й переорієнтації всіх інститутів суспільства,
  3. Предмет педагогічної психологи
    Педагогічна психологія також є галуззю психології. Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником української і російської педагогічної психології був психолог і педагог К.Д.
  4. Загальне поняття про психологію виховання
    Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових - виховання нової людини ік особистості. Виховання становить головну внутрішню утність навчання і грунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах. Однозначного підходу до виховання сьогодні немає ні у вітчизняній науці, ні у
  5. Психолого-педагогічні прийоми виховання
    Прийоми виховання - складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями. Методи та прийоми можуть у конкретних ситуаціях переходити один в одного. Дослідники В.Г. Рогожкін (1971), М.І. Болдирев (1981), Ї.С. Мар'єнко (1971) виділяють такі групи мегодів
  6. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП
    Психологію військового колективу становлять різноманітні соціально-психологічні явища, в яких виявляються зміст, динаміка та різноманітні особливості його життєдіяльності. її розуміння як цілісного явища й розкриття загальної характеристики можливе лише в межах системного підходу. Для класифікації явищ колективної психології можна використати різні критерії. Так, наприклад, у межах
  7. Психологічні особливості ранньої обдарованості
    Дітей, у яких виявляється досить високий рівень можливостей у певній діяльності, які відзначаються схильністю до її виконання, активність яких ніби вибудовується навколо улюблених занять, вважають обдарованими. Обдарована дитина відзначається високим рівнем досягнень, а також значними можливостями їх отримання у майбутньому в таких сферах: інтелектуальній, академічних досягнень, творчого
  8. Ягупов В. Військова психологія, 2004
    Матеріал підручника з проблем військової психології відповідає програмам з навчальних дисциплін «Військова психологія» для курсантів, які навчаються за спеціальностями «Психологія», «Основи педагогіки та псиоології», для курсантів усіх спеціальностей. Підручник містить дані про особливості функціонування і розвиток психіки воїна й різних соціально-психологічних явищ військового колективу у
  9. Додаток А
    Додаток 3 до наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 № 864 Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України КВАЛIФIКАЦIЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА Практичний психолог Посадові обов'язки Бере участь в організації освітньо-виховного процесу з метою
  10. Методи і прийоми формування досвіду громадянської поведінки
    Головним завданням у процесі формування особистості є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді вихованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитися інакше. Знання, що не підштовхують учня до позитивних дій, стають ширмою, за якою ховається лицемірство. Тому
  11. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ
    Розглядаючи фактори формування і розвитку особистості в попередніх темах, ми наголошували, що одним із таких провідних факторів є соціальне середовище. Воно не тільки формує психіку особистості, а й наповнює її конкретним змістом. Соціальне середовище впливає на особистість через різні спільноти, які називаються групами (рис. 8-1). {foto35} Серед них можна виділити великі й малі. До
  12. Предмет вікової психології
    Психологія, як і інші науки, вийшла з філософії. Цей вихід стався у XVII ст. Пізніше у психологічній науці відбулася її диференціація, у результаті якої утворився рід психологічних наук. Однією з гілок була генетична психологія. Її предметом є вивчення розвитку психіки тварин і людини. У свою чергу генетична психологія зазнала диференціації. З неї виділились такі галузі психології: порівняльна
  13. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання
    Психологічна готовність до шкільного навчання - це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції» - положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння, провідною Й
  14. МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК
    Розвиток діяльності молодшого школяра. За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною. Вступ дитини
  15. Насильство у сімейних відносинах, насильство проти жінок та дітей
    Сім'я як наукова дефініція є об'єктом дослідження багатьох наук: соціології, філософії, права, психології, педагогіки, валеології, демографії, економіки, медицини тощо. Кожна з цих наук вивчає відповідно до предмета специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї: економісти - домогосподарство і споживчу функцію, соціолога -як соціальний інститут, заснований на шлюбі і виконує певні
  16. Психологічні механізми виховання
    Одне з найважливіших завдань психології - виховання полягає у вивченні психологічних механізмів формування особистості, які є необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог суспільства у внутрішні регулятори поведінки і діяльності підростаючої особистості. М.Й. Боришевський (1986), П.Р. Ігнатенко, В.Л. Поплужний, Н.І. Косарєва, Л.В. Крицька(1997)А.М. Бойко (1996) тощо, І.А. Зимняя(1997) та
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека