загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Псевдотуберкульоз

Псевдотуберкульоз (Pseudotuberculosis, єрсеніоз) - інфекційне захворювання різних видів тварин, що супроводжується інтоксикацією, утворенням у різних органах казеозних вузликів та сирнисто- некротичних осередкових уражень, подібних до туберкульозних. Може хворіти людина.

Історична довідка. Туберкульозоподібне захворювання було вперше описане у гризунів у 1883 р. Маляссе та Віньялем, у овець - у 1891 р. Прейсом і Гінаром, у коней - у 1893 р. Нокардом, у птиці - в 1897 р. Вороновим і Синьовим. У 1899 р. Пфайффер вперше виділив збудника хвороби з лімфатичних вузлів хворого коня і дав йому назву Васillus pseudotuberculosis. Псевдотуберкульоз реєструється в різних країнах світу, не завдає відчутних збитків у зв'язку зі спорадичним або ензоотичним проявом.

Збудники хвороби - Corynobacterium ovis (pseudotuberculosis) i Yersenia pseudotuberculosis. Обидва збудники - маленькі, (1...3) ?? (0,5...1) мкм, поліморфні аеробні бактерії. С. ovis (pseudotuberculosis) - нерухома грампозитивна паличка, рівномірно забарвлюється усіма аніліновими фарбами. Спор і капсул не утворює. При культивуванні в МПБ спричинює помутніння середовища, утворення пластівців та поверхневої плівки. Продукує екзо- і ендотоксини з гемолітичними, піогенними, дермонекротизуючими властивостями. На МПА утворює маленькі складчасті колонії, які при тривалому культивуванні набувають червонуватого кольору. На кров'яному агарі бактерії утворюють зону ?-гемолізу. З лабораторних тварин до корінобактерій сприйнятливі білі миші, морські свинки та кролики.

C. ovis можуть тривалий час зберігатись у фекаліях, гною, землі, м'ясі. Швидко інактивуються 0,25 %-м розчином формальдегіду та 2,5 %-м розчином фенолу.

Y. pseudotuberculosis - рухлива грамнегативна бактерія, фарбується за Романовським - Гімза біполярно, спор і капсул не утворює.

Росте на звичайних живильних середовищах. У МПБ спричинює помутніння, утворює звислу плівку та осад на дні пробірки. На МПА через 24 год формує червоні прозорі колонії S-, О- та R-форми. Гладкі бактерії S-форми продукують сильні екзо- та ендотоксини. За наявністю термостабільних О-антигенів і термолабільних Н-антигенів у РА розрізняють 6 серотипів збудника, які мають загальний R-антиген, що забезпечує можливість виготовлення єдиної вакцини проти всіх серотипів.

Збудник чутливий до дії сонячного випромінювання і висушування. Швидко руйнується 3 - 5 %-м розчином хлораміну, 4 %-м розчином формаліну. Довго зберігається в харчових продуктах і воді, де може навіть розмножуватися.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до псевдотуберкульозу найсприйнятливіші дикі гризуни, птахи та звірі, менш чутливі вівці, рідко хворіють коні, велика рогата худоба, свині. Захворювання має значне поширення в природі у зв'язку з високою інфікованістю гризунів та диких птахів, формуванням природних осередків хвороби. Джерелом збудника інфекції можуть бути також перехворілі сільськогосподарські тварини, які виділяють його з фекаліями та серозно-гнійними витіканнями з носа. Факторами передавання можуть бути контаміновані збудником вода, земля, корми, різні предмети зовнішнього середовища. Зараження відбувається через дихальні шляхи, травний канал, рідше - через ушкоджену шкіру і, можливо, пуповину. Хвороба частіше виникає в зимовий період, захворюють у першу чергу молоді тварини на фоні різкого зниження резистентності організму внаслідок скупченого утримання та неповноцінної годівлі. Хвороба трапляється у вигляді спорадичних випадків, іноді у формі ензоотії, уражаючи 60 - 70 % ягнят. Летальність серед хворих тварин досягає 14 - 16 %.

Поширенню інфекції у вівчарських господарствах сприяють порушення правил асептики під час кастрації, обрізування хвостів, стриження шерсті, догляду за пуповиною новонароджених.
трусы женские хлопок
У деяких вівчарських господарствах псевдотуберкульоз набуває стаціонарного характеру і реєструється впродовж 4 - 6 років. При виникненні захворювання, зумовленого Y. pseudotuberculosis, серед свійської птиці та диких птахів, а також зайців, лисиць, нутрій, норок, щурів інфекція набуває характеру спустошливої епізоотії з дуже високою летальністю.

Патогенез. Після проникнення в організм корінобактерії осідають у лімфовузлах, зумовлюючи гнійне запалення, або течією крові поширюються по всьому організму і спричинюють септицемію, утворення характерних гнійно-некротичних осередків у лімфатичних вузлах та паренхіматозних органах. Згодом осередки ураження зазнають казеозного переродження та інкапсуляції. Уражаються кровоносна і нервова системи. Тварини гинуть від асфіксії, серцевої недостатності та кахексії.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 9 - 14 діб. У овець псевдотуберкульоз має хрон ічний перебіг без виражених клінічних ознак. Виявляється переважно при розтині трупа після загибелі або під час ветеринарно-санітарної експертизи туш. У клінічно вираженій формі хвороба спостерігається лише в разі значного ураження органів. Відмічається припухання й болісність поверхневих лімфатичних вузлів, які згодом стають твердими, безболісними, іноді флуктують. Через кілька днів уражені лімфатичні вузли розкриваються з виділенням густого жовто-зеленого гною. При ураженні легень розвивається бронхопневмонія, що характеризується прискореним і утрудненим диханням, пригніченістю, виснаженням, сухим болісним кашлем, слизисто- гнійними виділеннями з носа, лобулярним осередковим притупленням у легенях. Захворювання вимені виявляється в збільшенні його об'єму, щільності, горбистості. Надвим'яні лімфатичні вузли запалені, молоко набуває шафранового кольору, має фібринозні згустки. Розвивається загальна інтоксикація, анемія, наприкінці 3 - 5-го тижня захворілі вівці гинуть. У разі захворювання нирок спостерігаються явища хронічного пієлонефриту: в сечі виявляють білок, нирковий епітелій, лейкоцити, циліндри. Хвороба триває 2 - 3 тижні і веде до загибелі. У баранів спостерігається опухання та ущільнення сім'яників і придатків. У ягнят часто трапляються запалення пуповини та суглобів, під шкірою розвиваються численні абсцеси.

У коней псевдотуберкульоз супроводжується розвитком виразкового лімфангоїту. На початку хвороби в ділянці нижньої частини живота й грудної клітки виявляються дифузні болючі припухання шкіри та підшкірної клітковини, які згодом можуть поширюватися на вим'я, мошонку, внутрішню поверхню стегон, кінцівки. Надалі утворюються множинні абсцеси, які визрівають, розкриваються, з нориці витікає тягучий гній кремового кольору з домішкою крові.

Далі процес поширюється по ходу лімфатичних судин, утворюються нові абсцеси і виразки. Розвивається генералізований виразковий процес, який призводить до загибелі тварини. Абсцеси у внутрішніх органах і мезентеріальних лімфовузлах бувають дуже рідко. У кобил можуть виникати мастити і аборти.

Псевдотуберкульоз птиці, зумовлений Y. pseudotuberculosis, часто набуває го стро го перебігу і закінчується раптовою загибеллю.

При підгострому перебігу спостерігаються пронос, виснаження, блідість сережок і гребеня, паралічі. Летальність птиці становить 30 - 50 %.

Основною клінічною ознакою псевдотуберкульозу у великої рогатої худоби є пневмонія, бувають мастити і аборти. У свиней спостерігаються жовтяничність, пронос, набряки повік і в ділянці живота; у собак - гастроентерити і анемія; у котів - жовтяничність, пронос, різке схуднення; у гризунів - скуйовдженість волосяного покриву, пронос, слабкість, втрата апетиту, виснаження, паралічі.

Патологоанатомічні зміни.
Трупи тварин виснажені, у коней спостерігається виразковий лімфангоїт. Лімфатичні вузли збільшені, часто виявляється казеозне переродження та інкапсуляція. На ранній стадії розвитку хвороби вміст уражених лімфатичних вузлів має вигляд клейкої маси зеленувато-жовтого кольору, на пізній стадії - сирнистоподібної маси сірувато-білого кольору. В уражених паренхіматозних органах і м'язах спостерігаються розлиті осередки або маленькі вузлики з сирнистою масою. У овець ураження найчастіше виявляються в легенях та лімфатичних вузлах, рідко - в печінці, селезінці й нирках.

У птиці при гострій формі хвороби відмічається геморагічне запалення кишок і збільшення селезінки. При хронічній формі у внутрішніх органах і грудних м'язах виявляються сірувато-білі дрібні вузлики з казеозним розпадом. У гризунів спостерігаються некротичні ураження органів черевної порожнини та брижових лімфатичних вузлів. У легенях відмічаються емфізематозні ділянки, в селезінці - горбис- тість і гіперплазія. Під час гістологічного дослідження некротичної маси з центральної частини вузликів виявляється значне збільшення кількості гранулоцитів і плазмоцитів, а з периферії - круглі клітини й сполучнотканинні волокна, що формують капсулу.

Лабораторна діагностика. У лабораторію для дослідження надсилають трупи дрібних тварин або паренхіматозні органи великих тварин. У лабораторії проводять мікроскопію мазків та мазків-відбитків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середовища, виділення та ідентифікацію збудника хвороби. В разі необхідності проводять біопробу на білих мишах, які гинуть через 2 - 4 доби після зараження патологічним матеріалом, а також на морських свинках і кроликах, загибель яких настає в термін від 2 до 35 діб.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення в овець і птиці туберкульозу, а в птиці, крім того, - пастерельозу і лейкозу, у гризунів - туляремії та лістеріозу, у коней - сапу та епізоотичного лімфангоїту.

Лікування. Специфічну терапію псевдотуберкульозу не розроблено. Проводять хірургічне лікування абсцесів, використовують антибіотики широкого спектра дії (хлорамфенікол, неоміцин, ампіцилін, окситетрациклін) та сульфаніламідні препарати. Набряки змащують іхтіоловою маззю, абсцеси розтинають, рани обробляють антисептичними препаратами.

Імунітет не вивчено. Встановлено, що сироватка крові перехворілих овець не має превентивних властивостей, хоча і нейтралізує токсини збудника. За кордоном для щеплення овець використовують вакцину.

Профілактика та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання занесенню в господарство збудника хвороби ззовні тваринами і з кормами, створення оптимальних зоогігієнічних умов утримання тварин і птиці. Не допускається скупчення овець, утримання їх у темних, вологих кошарах. Потрібне систематичне очищення тваринницьких приміщень від гною, дератизацію та дезінфекцію місць перебування сприйнятливих тварин. У вівчарських господарствах ретельно виконують необхідні умови асептики й антисептики під час хірургічної обробки тварин після кастрації, обрізування хвостів та пуповини. У разі появи інфекції хворих та виснажених тварин забивають на санітарній бойні, за сприйнятливими тваринами установлюють ветеринарний нагляд з обов'язковою пальпацією один раз на тиждень поверхневих лімфатичних вузлів. Для дезінфекції тваринницьких приміщень застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-й розчин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дезінфекційного креоліну, 5 %-й розчин хлориду йоду, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Псевдотуберкульоз"
  1. Епізоотичний лімфангоїт
    Епізоотичний лімфангоїт (Lymphangitis epizootica) - хронічна хвороба однокопитних тварин, що характеризується гнійним запаленням лімфатичних судин шкіри й підшкірної клітковини та регіонарних лімфовузлів. Історична довідка. Збудник хвороби був виявлений у 1873 р. італійським ученим Рівольта в гною виразок тварин, підозрюваних щодо захворювання на сап. Хворобу вперше описали Рівольта і
  2. Чума верблюдів
    Чума верблюдів (Pestis camelorum, зооантропонозна чума) - гостра природно-осередкова хвороба, що характеризується септицемією, явищами геморагічного діатезу, тяжкою інтоксикацією організму, геморагічно-некротичним ураженням лімфатичної системи та лобарною пневмонією з осередками гепатизації. Чума верблюдів майже завжди реєструється в ендемічних осередках чуми людей. Історична довідка.
  3. Інфекційний епідидиміт баранів
    Інфекційний епідидиміт баранів (Epididymitis infectiosa arietum) - хронічна хвороба, що супроводжується проліферативним запаленням і атрофією сім'яників та придатків у баранів, зниженням їх репродуктивної функції. Історична довідка. Збудник хвороби вперше був ізольований від овець у 1953 р. Сімонсом і Халлом в Австралії, Бюдлом і Бойєсом у Новій Зеландії. В 1956 р. Brucella ovis був визначений
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...