ГоловнаПсихологіяВійськова психологія і педагогіка
« Попередня Наступна »
Ягупов В. Військова психологія, 2004 - перейти до змісту підручника

Проблема суїциду і суїцидальної поведінки в психологічній науці

Суттєвий інтерес являє дослідження проблеми суїциду науковцями у різних країнах. Аналіз праць представників різних напрямів суїцидології необхідний для системного, комплексного і поглибленого дослідження суїциду як соціально-психологічної проблеми Збройних сил України і є дуже важливим для усвідомлення науковцями, командирами та вихователями феномену самогубства серед військовослужбовців. Для з'ясування детермінантів і механізмів суїцидальної поведінки військовослужбовців ця проблема потребує наукового ставлення до опрацювання дійових методик і заходів профілактики суїцидів у військовому середовищі, оптимальної організації реабілітації суїцидентів.



Проблема суїциду і суїцидальної поведінки у західній психологічній науці

Так, різні аспекти суїцидальних виявів досліджували П. Шнайдер, М. Гальбвакс, М. Фарбер, К. Менінгер, Г. Гендинім, П. Сейнсбері та ін.

Швейцарський суїцидолог П. Шнайдер вважає, що суїцидальні думки і суїцидальні дії не мають один до одного жодного стосунку. На його думку, у певної кількості людей у важкі моменти життя виникають думки про самогубство як про ймовірний спосіб розв'язання цієї конфліктної ситуації. Проте лише незначна кількість людей їх реалізує.

Інший дослідник суїциду М. Гальбвакс, обмежуючи сферу суїцидологічних досліджень, вважає, що тільки скоєні суїцидальні дії являють собою єдине підтвердження істинності самогубства.

Відомий американський суїцидолог М. Фарбер виділяє чотири види суїцидальних дій, які відбивають наміри і кінцевий результат дій суїцидентів. Це:

1) позитивний намір - кінцевий результат позитивний;

2) негативний намір - кінцевий результат позитивний;

3) позитивний намір -- кінцевий результат негативний;

4) негативний намір - кінцевий результат негативний.

Це, відповідно, є доказом того, що будь-які суїцидальнІ дії представляють великий інтерес для командирів, вихователів і психологів. їх дослідження необхідні не тільки для більш точного виявлення військовослужбовців, які мають суїцидальнІ вияви та перебувають у кризовій ситуації, а й для пошуку та обґрунтування дійових методик профілактики суїциду у військовому середовищі й наданні військовослужбовцям, які схильні до суїцидальної поведінки, своєчасної кваліфікованої допомоги.

Американський психоаналітик Карл Менінгер вважає, що самогубство - це наслідок інстинкту смерті і є певним виявом комплексів садизму і мазохізму. Він у суїциді виділяє три основні елементи: бажання вбити; прагнення бути вбитим; бажання смерті. Таким чином, на його думку, в самогубстві об'єкт і суб'єкт агресії поєднуються.

Альфред Адлер вважав потяг до самогубства захисною реакцією, формою усвідомлюваної або неусвідомлюваної помсти самому собі або іншій особі, що, на його думку, наприклад, сприяє подоланню дитячих комплексів і самоутвердженню.

Інший дослідник суїциду Г. Гендинім виокремив і дослідив у динаміці контингент суїцидонебезпечних верств населення в Америці та Великій Британії. Він визначив співвідношення завершених самогубств і суїцидальних спроб для різних вікових категорій населення США, яке склало 1:10. Серед людей молодого віку на кожен один завершений акт суїциду припадає сто суїцидальних спроб, а серед осіб похилого віку - 1:1.

Суттєвий внесок у розвиток суїцидології зробив американський вчений Е. Шнейдман. Отримані ним дані свідчать про те, що 70 % осіб, які здійснюють суїцидальнІ дії, попередньо висловлювали свої наміри найближчому оточенню.

Англійський вчений П. Сейнсбсрі, досліджуючи різні райони Лондона, встановив статистичні кореляції поміж частотою суїцидальних актів із соціальними характеристиками 28 районів цього міста. Він виявив взаємозв'язок між суїцидами, які завершилися летально, і соціальною ізоляцією суїцидентів. За його даними, 27 % від загальної кількості проаналізованих ним самогубств було виявлено в осіб, які були самотні.



Проблема суїциду і суїцидальної поведінки у вітчизняній психологічній науці



У СРСР суїцидологія як наука пройшла складний шлях. Лише в 70-ті pp. XX ст. при Московському НДІ психіатрії Міністерства охорони здоров'я СРСР був створений Всесоюзний суїцидальний центр. Перші суїцидологічні дослідження були здійснені у Москві, Ленінграді, Ризі й Баку. Вони послужили поштовхом до наукового вивчення теоретичних і практичних аспектів суїциду та сприяли організації його профілактики серед населення. Ці дослідження визначили основні напрями ефективного вирішення проблеми суїциду. Ці напрями мають складати систему таких заходів: психологічних, соціально-психологічних, соціологічних, медичних, педагогічних, правових, психіатричних. Важливе теоретико-методологічне і методичне значення для діагностики й профілактики суїциду і суїцидальної поведінки військовослужбовців містять наукові праці російських дослідників.

На думку А.Г. Амбрумової, при дослідженні суїциду і для його оптимального попередження потрібен комплексний підхід. Вона розробила концепцію, згідно з якою суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікро соціального конфлікту, який вона переживає. Дослідниця виокремила і описала окремий клас суїцидонебезпечних станів, які називаються психалгіями.

Володимир Тихоненко розробив класифікацію суїцидальних виявів. Він наводить дві типологічні схеми:

перша - ґрунтується на категорії мети, яка диференціює справжні самогубства, суїцидальнІ спроби і тенденції від демонстративно-шантажних суїцидальних виявів, самопошкоджень і нещасних випадків (це - небезпечні для життя дії, викликані іншими мотивами);

друга - орієнтується на категорію особистісного смислу, що передбачає розходження мсти дії (безпосередньо суїциду) і мотиву діяльності суїцидента (це- протест, помста, заклик, уникнення, самопокарання та відмова).

Він також виділив чотири типи постсуїцидальних станів: критичний, маніпулятивний, аналітичний і суїцидально фіксований. Він також розробив рекомендації з подолання найближчого, раннього та пізнього постсуїцидальних періодів.

Л.Г. Смоленський описав суїцидонебезпечні ситуаційні реакції осіб з акцентуаціями характеру. Він простежив динаміку ситуаційних реакцій, відзначив, що в деяких випадках можлива їх трансформація у психопатологічні стани. Суїцидальний ризик при цьому значно знижується тому, що спрацьовують патологічні механізми психологічного захисту. Однак в окремих випадках такі реакції набувають не лише суїцидонебезпечного, але й криміногенного характеру.

Дослідження агресивного та аутоагресивного типів особистості було здійснено А.Г. Амбрумовою і А.Р. Ратиновим. Вони досліджували суїцидальну поведінку в аспекті соціальної девіації, аналізували детермінанти її виникнення. Вона проступає у формі девіантних і делінквентних виявів.

Соціологічні аспекти суїцидальної поведінки розглядалися Л.І. Постоваловою, яка зазначала, що соціологічний аналіз такої поведінки має в собі кілька достатньо автономних аспектів дослідження:

- соціокультурологічний аналіз, спрямований на встановлення статистичних кореляцій між частотою суїцидальних дій і демографічними показниками, які включають: статевовіковий аспект; етнічний склад населення; релігійну і професійну належність; соціальний статус; функціонування інститутів родини;

- соціально-демографічний аналіз, що зосереджує увагу на географічному розподілі суїциду, регіонах з найбільшим відсотком самогубств і суїцидогенних екологічних факторах;

- соціоєкологічний аналіз, що спрямований на вивчення ролі соціальних настанов суїциду та визначення їх впливу на ухвалення суїцидального рішення;

- соціально-психологічний аналіз, що орієнтований на дослідження мікросоціального оточення суїцидента, визначення типів і особливостей суїцидогенних конфліктів, встановлення порушень у сфері міжособистісного спілкування.

Суїцидальній поведінці серед молоді присвячені праці А. А. Султанова, який подає результати досліджень особливостей суїцидальної поведінки практично здорових людей молодого віку.

Н.Д. Кибрик наводить аналіз умов і причин виникнення дезадаптації у студентів [41]. Вона виокремлює такі умови, що сприяють виникненню дезадаптації:

- особистісні риси: невідповідність інтелектуального та емоційного ставлення до обраного навчального закладу; невідповідність властивостей особистості вимогам, які до неї висуваються в процесі навчання; невідповідність інтелектуальних можливостей обсягу і змісту навчального матеріалу тощо;

- психогенні впливи: хвороба, смерть родичів; конфлікт з партнером, навколишніми, викладачами; фінансові труднощі; дошлюбна близькість; вагітність; заражения венеричними захворюваннями тощо;

- соматогенії: наявність хронічної хвороби; виникнення тимчасового захворювання тощо.

Конфліктам у родинній та інтимно-особистіснІй сферах, проблемі самотності, а також питанням їх профілактики присвячені праці А.Г. Амбрумової, Л.І. Постовалової, Н.Д. Кибрика, Є.Ю. Собчик.

А.Г. Амбрумова і Л.І. Постовалова, проаналізувавши результати родинної діагностики і профілактики суїцидальної поведінки, виокремили два типи родин зі слабким психологічним захистом: 1) в родині є дезадаптована особа: 2) родина дезадаптована щодо суспільства. Вони зазначили, що суїцидальна поведінка виникає, як правило, в родині внаслідок конфліктів, спровокованих дією деструктивних факторів.

На думку дослідників М.Г. Балашова та Є.Ю. Собчик, причинами суїцидів можуть бути ситуації, що породжують відчуття самотності:

а) втрата значущого близького в результаті смерті:

- суб'єктивна самотність, що обумовлена старістю, різким послабленням або втратою усіх соціальних зв'язків, у тому числі й родинних;

- суб'єктивна самотність, яка виникає внаслідок фіксації на спогадах про втрачену людину;

б) розрив родинних уз;

в) відсутність взаєморозуміння між батьками й дітьми;

г) труднощі соціальної дезадаптації і спілкування у дисгармонійних, акцентуйованих особистостей.

Роль виробничих конфліктів, які можуть спровокувати суїцидальні дії, відображено в роботі A.M. Понизовського та В.І. Демидова. Ці автори не лише наводять аналіз виробничих конфліктів, розглядають їхню специфіку, відмінність від конфліктів в інших сферах діяльності, а й пропонують ряд можливих шляхів надання допомоги особам з виробничими конфліктами (психологічна корекція неадаптивних когнітивних настанов, сеанси гіпносугестивної психотерапії, аутотренінг, медикаментозна терапія, різні види соціальної допомоги).

Специфіці вікових особливостей у осіб періоду інволюції, які виявляють суїцидальні тенденції, присвячені роботи:

Л.Г. Магурдумової, яка розглядає специфіку в змісті психогенних суїцидонебезпечиних конфліктів і типи реакцій відповідно до особистісних відмінностей суїцидентів і вікових періодів інволюції, аналізує причини виникнення життєвих криз;

Р.Х. Шамієва, який подає опис суїцидонебезпечних депресій у осіб похилого віку та особливості, що визначають суїцидальну поведінку при різних типах депресій.

І.С. Лазарашвілі, який дослідив повторні суїцидальні дії у практично здорових людей, осіб з акцентуаціями характеру і суїцидентів, які потерпають від деяких форм психопатій. Він зазначив, що для прогнозу повторних суїцидальних дій необхідно враховувати вікові, соціально-психологічні фактори, дослідити структуру, гостроту, характер суїцидогенних конфліктів, клініку постсуїцидального періоду.

Викладений аналіз вивчення природи суїциду в різних наукових школах свідчить про те, що ця проблема с вкрай актуальною для всіх країн і різних прошарків населення. Суїцид має свою природу, детермінанти, динаміку перебігу та специфіку вияву у різних верств населення.

Адже знання основних напрямів дослідження природи суїциду, методик з'ясування його детермінант І визначення особливостей вияву суїцидальної поведінки у різні вікові періоди допомагає фахівцям структур виховної роботи цілеспрямованіше організувати дослідження військовослужбовців, які схильні до суїцидальної поведінки, з'ясувати соціальні, соціально-психологічні, психічні та інші аспекти такої поведінки у військовому середовищі, своєчасно діагностувати ступінь суїцидального ризику військовослужбовця, прогнозувати його поведінку в конфліктних ситуаціях, обгрунтувати ефективні засоби суїцидологічної превенції та реабілітації осіб, які робили суїцидальні спроби.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Проблема суїциду і суїцидальної поведінки в психологічній науці"
  1. Природа суїцидальної поведінки та її детермінанти
    Важливу роль у правильній діагностиці і профілактиці суїцидальної поведінки у військовому середовищі має знання класифікації її виявів. У психологічній науці мається така класифікація суїцидальних виявів. Питання 2.1. Загальна характеристика суїцидальної поведінки Внутрішня суїцидальна поведінка включає суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких
  2. Психодіагностичні та психофізіологічні методики діагностики суїцидальної поведінки
    Використання психодіагностичних та психофізіологічних методик дає змогу досліджувати особливості нервової системи, виявляти військовослужбовців, що мають специфічні характерологічні якості або перебувають у такому психічному стані, який може перешкодити нормальному виконанню службових обов'язків. За допомогою психодіагностичних методик нерідко вдається виявити психопатологічні симптоми, які за
  3. Профілактика суїцидальної поведінки у військовому середовищі
    В діяльності посадових осіб щодо профілактики суїцидальної поведінки має бути чітка система роботи. Вона має включати найрізноманітніші заходи безпосереднього й опосередкованого впливу командирів (начальників), вихователів і медичних працівників на військовослужбовців, у поведінці яких спостерігається суїцидальний ризик або помітні окремі елементи його вияву. Спершу у військовому підрозділі
  4. Додатоки
    Додаток 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ Формула темпераменту (за А. Бєловим) Обіжник-Айзенка Оцінка комунікативних та організаторських здібностей (за Б. Федоришиним) Обіжник FPI Психологічна характеристика темпераменту Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика «Прогноз» за В. Бодровим) Додаток 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ ДОСЛІДЖЕННЯ
  5. Предмет, функції та завдання дисципліни
    Дисципліна «Етичний кодекс психолога» призначена для викладання студентам спеціальності «Психологія», «Практична психологія», «Соціальна психологія», «Педагогічна психологія». Це відносно нова дисципліна, яка сформувалася на межі психології, етики, юриспруденції. Етичний кодекс психолога - дисципліна, спрямована на вивчення основних норм, правил та цінностей, яких повинен дотримуватися
  6. Етичні проблеми та зваби практичної психології
    Здоровою є людина не вільна від проблем, а та, котра вміє з ними поводитись. Н. Пезешкіан Якщо у психолога немає професійної гідності й совісті, то в нього немає й етичних проблем. Наслідки спілкування з психологом мають велику особистісну значимість для клієнта. Яким буде втручання психолога - розвиваючим чи руйнуючим особистість клієнта - залежить від дотримання психологом етичних
  7. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА ПРОГРАМА З КУРСУ «ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА»
    Пояснювальна записка Сучасний рівень психологічної науки і практики, така, що зростає міра їх впливу на соціальні та економічні процеси, вимагають спеціального регламентування дій психологів, як у процесі дослідницької, консультативної, профілактичної роботи, так і в ході реалізації їх рекомендацій. Неправильні дії психологів можуть не покращити, а навпаки, погіршити психологічний клімат в
  8. Додаток Б
    Етичні стандарти психологів /Авторське право належить Американській психологічній асоціації, січень, 1963. Передруковано (і відредаговано) з журналу «Американський психолог», січень 1963, поправки внесені у вересні 1965 р. і грудні 1972 р. Ці стандарти також надруковані в Біографічному довіднику Американської психологічної асоціації/. Психолог надає великого значення достоїнству та цінності
  9. Історія розвитку психології
    Психології властиві парадокси. Як наука вона водночас і стародавня, і молода. На думку Германа Ебінгауза (1850-1909), «психологія своїм корінням сягає сивої давнини, але як наука має коротку історію». її проблеми цікавили людство з найстародавніших часів, у той же час її історія має близько 100 років. Найперші документальні відомості щодо спроб проникнення в таємниці людської душі належать до
  10. Загальна характеристика особистості
    Проблема особистості у курсі психології є однією з центральних. Формування та діагностика особистості військовослужбовця, визначення найефективніших напрямів виховного впливу на неї неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування, розвитку і самовдосконалення. Водночас особистість є предметом дослідження багатьох інших дисциплін - філософії, соціології, педагогіки,
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека