загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Про роль антитіл в противірусному імунітеті

У В-лімфоцитів відомо дві функції - вироблення антитіл і В - супресія. Антитіла можуть існувати в мільйонах різновидів - кожна зі своєю унікальною ділянкою для зв'язування антигену. У сукупності названі імуноглобуліном (скорочено Ig), антитіла-білки утворюють один з основних класів білків крові, складаючи по масі приблизно 20% сумарного білка плазми (Рис. 25).



Рис. 25. Структура антитіл.

Антитіла, що синтезуються зрілою В-клітиною до її диференціювання в плазматичну клітину, не секретуються, а вбудовуються в плазматичну мембрану, де служать рецепторами для антигену. Коли антиген приєднується до мембранних антигенспецифічних рецепторів В-клітини, настає клітинна проліферація і диференціювання з утворенням клітин, які секретують антитіла. З'ясовано, що для вироблення В-лімфоцитами антитіл до більшості антигенів необхідні ще Т-лімфоцити і спеціалізовані антигенпрезентуючі клітини.

Антитіла мають дві ідентичні антигензв'язуючі ділянки. Найпростіші молекули антитіл схематично мають форму букви Y із двома ідентичними антигензв'язуючими ділянками - по одному на кінці кожної з двох кінців. Оскільки таких ділянок дві, тому ці антитіла називають бівалентними. Такі антитіла збивають молекули антигену у велику мережу, якщо кожна молекула антигену має три чи більшу кількість антигенних детермінант. Захисна дія антитіл пояснюється не просто їх здатністю зв'язувати антиген. Вони виконують і цілий ряд інших функцій. Молекула імуноглобулінів G, D, Е і сироваткового IgА складається з чотирьох поліпептидних ланцюгів - двох легких і двох важких. Основну структурну одиницю молекули антитіла утворюють чотири поліпептидних ланцюги - дві ідентичні легкі (L-ланцюги, кожний складається приблизно з 220 амінокислот) і два ідентичні важкі (Н- ланцюги кожний - приблизно з 440 амінокислот).
трусы женские хлопок
Усі чотири ланцюги з'єднані між собою за допомогою нековалентних взаємодій і ковалентних зв'язків (дисульфідних містків). Молекула складається з двох однакових половинок, у яких L- і Н- ланцюги вносять абсолютно рівний внесок у побудову двох ідентичних антигензв'язуючих ділянок.

У вищих хребетних існує п'ять різних класів антитіл - IgA, IgD, IgE, IgG і IgM. IgG - антитіла складають основний клас імуноглобулінів, що знаходяться в крові. Вони виробляються у великих кількостях при вторинній імунній відповіді. «Хвостова» область (Fc- область) молекул IgG зв'язується зі специфічними рецепторами фагоцитуючих клітин, таких, як макрофаги і поліморфноядерні лейкоцити, і в результаті ці клітини можуть більш ефективно поглинати і руйнувати мікроорганізми (у тому числі і віруси), покриті IgG-антитілами, виробленими у відповідь на інфекцію. Fc-область IgG може зв'язуватися не тільки з фагоцитуючими клітинами але і з першим компонентом системи комплементу - С3в, тим самим активізуючи його.

Молекули IgG - єдині антитіла, що можуть переходити від матері до плоду, однак у свині молекули жодного з класів імуноглобулінів не проходять через плаценту. Клітини плаценти, що стикаються з материнською кров'ю, мають рецептори, що зв'язують Fc-області молекул IgG і забезпечують тим самим їх перехід у плід. Антитіла інших класів не зв'язуються з цими рецепторами і тому не можуть проходити через плаценту.

Хоча IgG - явно переважний клас антитіл, утворених при більшості вторинних імунних відповідей, на ранніх стадіях первинної імунної відповіді в кров надходять головним чином антитіла IgМ. Вони також перший клас антитіл, що продукуються В-клітинами, хоча В-клітини згодом переключаються на вироблення антитіл інших класів.


IgА - основний клас антитіл у секретах молока, слини, сльозах, секретах дихальних шляхів і кишкового тракту.

Зв'язування антитіла з антигеном. Комплементарні антигену області молекули антитіла - це її дві ідентичні антигенз'вязуючі ділянки, а відповідна область антигену - його антигенна детермінанта. Більшість антигенних макромолекул мають багато різних детермінант; якщо дві з них чи більше число однакові, антиген називають мультивалентним.

Спорідненість антитіла до антигену залежить від того, наскільки добре антигенна детермінанта відповідає окремій антигенз'вязуючій ділянці, яким би не було число таких ділянок. Тому авідність антитіла залежить від числа залучених у реакцію антигензв'язуючих ділянок. Антитіла, що утворюються на ранніх стадіях імунної відповіді, мають значно меншу спорідненість до антигену, чим ті, котрі виробляються пізніше. Завдяки високій спільній авідності антитіла IgМ (основного класу Ig, що виробляються на початку імунної відповіді) можуть ефективно функціонувати навіть при низькій спорідненості окремих єднальних ділянок. Розмір утворених комплексів антиген - антитіло залежить від валентності антигену і від відносних концентрацій антигену й антитіла.

Антитіла захищають хребетних від інфекцій, інактивуючи віруси, мобілізуючи комплемент і різні клітини, що убивають і поглинають мікроорганізми (у тому числі і віруси).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Про роль антитіл в противірусному імунітеті"
  1. НЕСПЕЦИФІЧНІ КЛІТИННІ І ЗАГАЛЬФІЗІОЛОГІЧНІ РЕАКЦІЇ У ПРОТИВІРУСНОМУ ІМУНІТЕТІ
    Захисна роль температури. Негативний вплив на віруси підвищеної температури виявляється інактивацією їх під впливом нормальної температури тіла тварини (36- 38,50 С). Захисна роль високої температури була показана при експериментальному зараженні кроликів вірусом міксоми; утримання їх в умовах 39-400 С попереджала загибель тварин від вірулентного штаму вірусу. Навпроти, низька температура
  2. Фактори клітинного імунітету
    Т-клітини мають на поверхні антигенспецифічні рецептори. При стимуляції антигеном Т-клітини здійснюють три різні функції: 1) специфічно убивають чужорідні клітини чи власні клітини організму, інфіковані вірусами; 2) допомагають специфічним Т- чи В-лімфоцитам відповідати на антиген і можуть активізувати деякі інші клітини (не лімфоцити), наприклад макрофаги; 3) пригнічують (супресія) відповіді
  3. Специфічний (набутий) противірусний імунітет
    Набутий імунітет строго специфічний і в спадщину не передається. Розрізняють активно і пасивно набутий імунітет. Перший з них розвивається в результаті природного (клінічно вираженого чи безсимптомного) перехворювання тварини чи після вакцинації живими чи убитими вакцинами. Пасивно набутий імунітет може бути створений штучно шляхом введення в організм імунних сироваток, гамма-глобулінів,
  4. ЕВОЛЮЦІЯ ВІРУСІВ ТА ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ
    Вплив антропогенних факторів на екологію вірусів. На екологію вірусів великий вплив мають антропогенні фактори, а саме: забруднення довкілля промисловими відходами; тотальне застосування пестицидів, антибіотиків, вакцин та інших біопрепаратів, урбанізація з величезною концентрацією населення в мегаполісах; розвиток сучасних транспортних засобів, господарське освоєння нових територій, створення
  5. ПРО ПРІОНИ І ВІРОЇДИ
    Крім хвороб, які викликають віруси, є незвичайна група захворювань центральної нервової системи - підгострих спонгіозних трансмісивних енцефалопатій (ПСТЕ) - скрепі (захворювання овець і кіз), трансмісивна енцефалопатія норок, губчаста енцефалопатія ВРХ і чотири хвороби людини: куру - ендемічне захворювання жителів гірських районів Нової Гвінеї, хвороба Крейтцфельда - Якоба, синдром Герстманна -
  6. ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
    Стадії патогенезу вірусних інфекцій. В патогенезі вірусних інфекцій розрізняють такі стадії: 1) проникнення вірусу в організм; 2) первинна репродукція віруса в місці проникнення; 3) поширення вірусу в організмі; 4) локалізація віруса в організмі; 5) пошкодження чутливих клітин; 6) імунна відповідь; 7) персистентність віруса. Не всі віруси проходять зазначені стадії кожен
  7. Класифікація вірусів по тропізму
    Дерматропні віруси: натуральна віспа людини, ящур, везикулярний стоматит, вісповакцина, везикулярна екзантема свиней, везикулярна хвороба свиней, інфекційний ларинготрахеїт птахів, віспа птахів, міксоматоз кролів, контагіозна ектима овець і кіз, віспа свиней, віспа овець та інші. Нейротропні віруси: сказ, хвороба Борна, енцефаліти коней, полімієліт, енцефаломієліт птахів, вісна-маеді, хвороба
  8. ІНТЕРФЕРОН
    Роль інтерферону. Відкриття інтерферону - це новий розділ імунології - вчення про несприйнятливість організму до інфекцій. Інтерферон - особливий противірусний білок, який продукується зараженими клітинами чи цілим організмом. Відкрили його англійські вірусологи Айзекс і Лінденман (1957). Цьому відкриттю передувало велике число робіт з вірусної інтерференції. Власне, зі спостережень за цим
  9. Особливість противірусного імунітету
    Фактори і механізми противірусного імунітету мають свої особливості, що відрізняють їх від імунних реакцій у відношенні бактерій та інших патогенних агентів тваринного і рослинного походження. Ці особливості визначається природою вірусів. Їх абсолютним внутрішньоклітинним паразитизмом на генетичному рівні. Вірусна інфекція - це перш за все інфекція чутливих клітин. Взаємодія вірусу та
  10. Клітинна основа імунітету
    Імунна система. Вона складається з мільярдів лімфоцитів. За імунітет відповідальні лімфоцити - одна з груп лейкоцитів. Вони містяться у великих кількостях у крові і лімфі й у спеціалізованих лімфоїдних тканинах, таких, як тимус (вилочкова заліза), лімфатичні вузли, селезінка й апендикс. Лімфоцити розвиваються в тимусе і кістковому мозку, які називають центральними лімфоїдними органами.
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...