ГоловнаПсихологіяВійськова психологія і педагогіка
« Попередня Наступна »
Ягупов В. Військова психологія, 2004 - перейти до змісту підручника

Поняття малої групи і колективу

Вихідним є поняття «мала група». Як у повсякденній мові, так і в літературі, ми часто стикаємося з хибним ототожненням понять «мала група» і «колектив». Отже, є потреба в чіткому розмежуванні цих понять і наповненні їх конкретним соціально-психологічним змістом. Про складність такої простої, здавалося б, проблеми свідчить як достатньо повне визначення цього поняття у західній соціальній психології, так і його відсутність у вітчизняній військовій психології.

Які властивості мусить мати певна сукупність людей, щоб її можна було назвати «малою групою»?

Проблеми малої групи почали досліджувати 1897 р. Тоді ж американський психолог Н. Триплет опублікував результати першого експериментального дослідження проблеми малої групи, сформульованої таким чином: «Які зміни в окремій дії індивідуума відбуваються, коли присутні інші люди?» [цит. за: 52, с. 13].

Наприклад, американські соціальні психологи Д. Картрайт і А. Зан-дер визначають такі властивості малої групи, які, на їхню думку, створюють сукупність індивідів: часта взаємодія між собою; визначення себе як членів однієї групи; додержання загальних норм щодо їхніх інтересів; участь у єдиній системі розподілу ролей; ідентифікація себе з одними і тими самими об'єктами та ідеалами; уявлення групи як джерела задоволення; кооперативна взаємозалежність; відчуття себе як певної єдності; координація своїх дій щодо соціального середовища.

Більш упорядкований список необхідних якостей малої групи дають французькі соціальні психологи Д. Анґ'є та Ж. Мартен. На їхній погляд, мала група характеризується такими властивостями:

- обмеженою кількістю членів (щоб кожен мав індивідуальне уявлення про всіх інших);

- спільним активним досягненням загальної мети групи, що відповідає різним інтересам як індивіда, так і всієї групи;

- емоційними взаєминами між членами групи, можливістю виникнення мікрогруп на основі міцних симпатій;

- міцною взаємозалежністю членів групи, які пов'язані почуттям солідарності та моральної єдності, навіть поза спільними діями;

- диференціацією ролей між членами групи;

- відпрацюванням загальних норм і специфічної групової культури'[цит. за: 28, с. 19-20].

Іноземна соціально-психологічна наука вивчає групову психологію за такими теоретичними напрямами, як теорія поля; інтеракціоністська концепція; теорія систем; соціометрична концепція; психоаналітична орієнтація; загальнопсихологічний підхід; емпірично-статистичний напрям; формально-модельний підхід; теорія підкріплення.

Розгорнута викладка цих напрямів є у працях О.І. Донцова, К.М. Дубовської, Р.Л. Кричевського, Я. Шматки [28, 52, 156].

Проте аналіз властивостей цих напрямів свідчить, що основний їх зміст - емоційно-почуттєвий компонент. Тут увага акцентується на сприйнятті однією людиною іншої. Відповідно, під групою мається на увазі сукупність вільно об'єднаних, корисних одне одному індивідів, які в процесі кооперативної взаємодії задовольняють власні потреби та бажання. Однак такий підхід до вивчення малих груп, незважаючи на його позитивні риси - неповний.

Якщо ми звернемося до радянських підручників з військової психології та педагогіки, то на поняття «мала група» не натрапимо взагалі. В них є тільки характеристика військового колективу, утвореного державою для захисту Батьківщини. Ця мета характеризується в тих підручниках як основна ознака колективу. До його психологічних характеристик відносять громадську думку, груповий настрій, колективні традиції і міжособистісні взаємини. У зв'язку з цим робота офіцера щодо формування військового колективу уявлялася досить простою і не потребувала будь-якої соціально-психологічної технології. Проблема групової динаміки, соціально-психологічні механізми утворення колективу не розглядалися взагалі. А такі важливі соціально-психологічні проблеми, як лідерство, порушення статутних правил взаємин між воїнами строкової служби, неформальні мікрогрупи у військових підрозділах, емоційні аспекти взаємин між військовослужбовцями, вважалися негативними рисами військового колективу або на них просто не звертали уваги.

Слід зауважити, що як у першому варіанті, так і в другому не чітко визначено й не обґрунтовано об'єктивних умов виникнення малих соціальних груп. Перший підхід найбільш відповідає динаміці функціонування неофіційних груп. Справа в тому, що офіцер взаємодіє першою чергою з військовим підрозділом, який є різновидом офіційної малої соціальної групи. У зв'язку з цим ми не можемо обмежуватися тільки вивченням міжособистісних взаємин, оскільки, як зазначають багато дослідників, є суттєва різниця між високими показниками міжособистісних взаємин і спілкуванням у групі, з одного боку, і низькими показниками її діяльності - з іншого. В такому разі, у груповій свідомості відбувається зміщення мети функціонування групи з предмета сумісної діяльності на спілкування, від якого члени цієї групи отримують велике задоволення. Цей феномен стає самоціллю групи.

Тут доцільне використання поняття неправдивий колектив, що характеризується круговою порукою, яка, створюючи незадовільну морально-психологічну атмосферу в підрозділі, заважає службовій діяльності особового складу підрозділу і негативно впливає на його бойову готовність. У ряді досліджень було зафіксовано такий факт, коли високоефективна робота спостерігалася і в таких групах, де люди недостатньо знали одне одного або були взагалі незнайомі. Такі результати отримано в групах, де працювали працівники високої кваліфікації та які були тимчасово створені для розв'язання певного завдання.

Таким чином, обидва описані підходи до вивчення соціально-психологічних явищ таких груп потерпають від однобокості, хоча можуть розглядатись як взаємодоповнювальні. Групу слід вивчати з двох позицій: по-перше, з погляду емоційно-почуттєвої сумісності, тобто як особистість відчуває себе в ній: комфортно чи ні, та, по-друге, з погляду результатів спільної діяльності.

У радянській соціальній психології цю проблему починають швидко розробляти у 70-ті pp. XX ст. У це десятиріччя сформувалися дві найвідоміші й докладно описані в літературі концепції колективу: стра-тометрична [93] та параметрична [119]. Згодом сформувалися ще дві концепції групової психології: соціометрична [43] та організаційно-управлінська [92, 106]. Суть їх така.

Стратометрична концепція групової активності Артура Петров-ського, яка за критерії побудови типології груп бере ступінь опосередкування міжособистісних стосунків у групі, зміст спільної діяльності та суспільну значущість останньої, передбачає у своїй основі діяльний підхід.

Велика заслуга в розвитку соиіометричного напряму належить Я.Л. Коломинському, який широко використовував різні варіанти со-ціометричного опитування в емпіричній роботі щодо вивчення малих груп.

Творцем параметричної концепції є Лев Уманський; його головна ідея полягає в передбаченні того, що мала група розвивається поетапно завдяки розвитку її найважливіших соціально-психологічних параметрів (організаційних, емоційних та динамічних).

Біля джерел організаційно-управлінського підходу стоять психологи ленінградської школи (перш за все Є.С. Кузьмін). В його основу вони поклали уявлення про соціальну організацію та управлінську діяльність. Докладніше деякі з цих концепцій розглядаються нижче.

Такими є основні сучасні підходи до вивчення малих груп у радянській соціальній психології. Але як у ній, так і в західній соціальній психології є цілий ряд проблем як теоретичного, так і практичного характеру у вивченні малих груп і колективів. Які це проблеми?

По-перше, необхідно сформувати універсальне, всебічно обгрунтоване визначення поняття «мала група», якого на сьогодні не існує. Найбільш точну та містку дефініцію малої групи у радянській психології запропонувала Галина Андреева: «Мала група- це група, в якій суспільні взаємини виступають у формі безпосередньо особистих контактів» [4, с. 228]. Тут важливим моментом виступає трактування її як ланки системи суспільних взаємин, закладених у специфіці безпосередніх міжособистісних контактів, розвиток яких, опосередкований факторами спільної діяльності, веде до набуття групою різних соціально-психологічних характеристик.

По-друге, необхідно чітко співвіднести поняття «мала соціальна група» і «колектив». Якщо в розумінні малої групи різночитань не дуже багато, то стосовно поняття «колектив» такої єдності немає. В деяких випадках ці поняття ототожнюють, що неправильно. Наприклад, А.В. Петровський дає дефініцію колективу як групи, де групові процеси опосередковані змістом спільної суспільно цінної та особистісно значущої діяльності [93]. Інші автори під колективом розуміють особливий якісний стан малої групи, що досягла високого (а на думку деяких авторів - найвищого) рівня соціально-психологічної зрілості. Таке розуміння колективу веде до формування положення (яке стало майже трюїзмом), що будь-який колектив являє собою малу групу, але не будь-яка група може бути визнана колективом.

У зв'язку з цим постає нова проблема - розроблення проблематики групового розвитку, тобто операціоналізація ознак колективу. Ця проблема ускладнюється ще й тією обставиною, що ще й досі мають місце істотні розбіжності в розумінні групового процесу, визначенні тих чи інших групових характеристик. Тому не дивно, що рівні розвитку малої групи визначаються такими розпливчастими поняттями, як «високий рівень розвитку колективу», «низький рівень розвитку колективу» та ін. [76, 93]. Як наслідок, деякі теоретично обгрунтовані ознаки колективу не мають практичного підтвердження, оскільки вони мають спрощений ідеалістичний характер.

Іншим «вузьким» місцем у дослідженні групи є вивчення таких специфічних атрибутів, як її згуртованість, система групових норм і цінностей, прогнозування поведінки особистості в групі.

Розглянемо класифікацію малих соціальних груп. Мала група характеризується незначною кількістю контактувальних індивідів, об'єднаних спільними метою та завданнями. Заведено говорити про нижню та верхню кількісні межі групи. Згідно з думкою багатьох дослідників, мала соціальна група розпочинається з «діади». Визначаючи верхню кількісну межу малої групи, слід виходити з відповідності вимогам реалізації її суспільної функції та критерію забезпечення безпосередніх особистісних емоційних контактів між членами цієї групи.

Групи класифікуються за кількома ознаками (рис. 8-2).



Виділяють лабораторні та звичайні природні групи. До перших належать групи, спеціально створені для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах; до других - ті, що функціонують у реальних життєвих ситуаціях.

За суспільним статусом групи поділяють на формальні (офіційні, організовані) та неформальні (спонтанні, неофіційні). Ті й інші належать до категорії звичайних (природних) груп. Формальні групи становлять собою елементарні осередки соціальної організації, виникнення яких зумовлене необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій. Неформальні зароджуються стихійно, мимовільно, як у середині організованих груп, так і поза ними, у процесі спілкування людей, що є результатом взаємних емоційних переваг останніх.

За значущістю групи можуть бути референтними та групами членства. Основа такої класифікації - ступінь значущості групи для індивіда з погляду його орієнтування на групові норми і цінності, впливу групи на систему його настанов. Так, в одному випадку група може розглядатись як місце перебування індивіда в соціумі, віддалене від його життєвих настанов та ціннісних орієнтацій. У такому разі йдеться лише про групу членства. Можливе, однак, існування групи іншого типу, норми та цінності якої індивід поділяє, співвідносячи з нею свої настанови. Причому робить це незалежно від членства в певній конкретній групі. У такому разі йдеться про референтну групу. Інакше вона визначається як група, в якій людина прагне бути або зберегти членство.

За характером контактів між членами об'єднання виділяють первинні (безпосередні контакти) і вторинні (немає безпосередніх контактів) групи.

За рівнем розвитку виділяють колективи (високий рівень розвитку) та асоціації, корпорації \ дифузні групи (низький рівень розвитку). У соціальній психології заведено виділяти такі основні якості групи.

1. Інтегративність - міра єдності, згуртованості та спільності в групі (її відсутність означає дезінтеграцію, роз'єднаність групи).

2. Референтність - ступінь прийняття членами певної групи групових норм і цінностей.

3. Наслідком попередньої якості є соціально-психологічний клімат, який визначає самопочуття кожної особистості в колективі, її задоволення групою, відчуття комфорту від перебування в ній.

4. Лідерство - ступінь провідного впливу тих або інших членів групи на групу в цілому, у напрямі здійснення групових завдань.

5. Інтрагрупова активність - міра активізації групою особистостей, що належать до неї.

6. Ішцергрупова активність - ступінь впливу певної групи на інші.

Крім цих, відзначаються й додаткові якості. Наприклад, Артур Петровський розглядає й такі:

а) спрямованість групи - соціальна цінність її мети, методів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;

б) організованість - реальна здатність групи до самоуправління;

в) інтелектуальна комунікативність - характер міжособистісного сприймання і налагодження взаєморозуміння;

г) емоційна комунікативність - міжособистісні стосунки емоційного характеру, переважаючий емоційний настрій групи;

д) вольова комунікативність - здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її стресостійкість, надійність в екстремальних умовах [81, с. 67-75].

Табл. 8-1.

Психологічна характеристика малої соціальної групи

(параметри соціально-психологічного аналізу)





До основних характеристик малої соціальної групи (табл. 8-1) (іноді їх називають параметрами соціально-психологічного аналізу групи) відносять: її кількісний склад (від 2-3 до 30-40 осіб); структуру стосунків між її членами (структура офіційних взаємин, яку називають каналами комунікації, та структура неофіційних стосунків - психологічний клімат); групові норми - загальні правила поведінки, яких додержуються члени групи (групові думки, традиції та правила поведінки); групові процеси (етапи виникнення, розвитку й розпаду малої групи, рівні її розвитку, керівництво та лідерство); систему санкцій (заохочувальні й заборонні, позитивні та негативні).

Знання цих параметрів і та їхніх характеристик допомагає офіцерові в його роботі з особовим складом підрозділу досягти ефективності бойової та гуманітарної підготовки, формувати здоровий морально-психологічний клімат у підрозділі як передумови підтримання постійної високої бойової готовності підрозділу, а також вести свій підрозділ від одного рівня розвитку до іншого, більш високого, а саме до колективу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Поняття малої групи і колективу"
  1. Розвиток малої соціальної групи як колективу та її основні характеристики
    То які ж фактори лежать в основі виникнення малої соціальної групи? Яка етапність її розвитку? Для офіцера дуже важливо розумітися на стадіях розвитку колективу, передумовах і механізмах його переходу від одного якісного стану в інший. Вирішення цих проблем допомагає офіцерові цілеспрямовано, конкретно і більш змістовно організувати управління своїм підрозділом. Нарешті, кожний офіцер має чітко
  2. Військовий колектив як різновид малої соціальної групи
    Військові підрозділи (відділення, взвод, рота, а інколи й батальйон) мають усі загальні ознаки, що характеризують практично будь-яку малу організовану соціальну групу. Це суспільна діяльність, загальні цілі й завдання, спілкування, певна організація, інтенсивні міжособистісні стосунки тощо. Малі соціальні групи, які функціонують у Збройних силах України, підпорядковані загальним
  3. Тести та завдання для самоконтролю
    8-1. Яка з нижчєперелічених концепцій малої групи не належить до іноземних психологічних концепцій групи? а) теорія поля; б) інтеракціоністська концепція; в) теорія систем; г) соціометрична концепція; д) психоаналітична орієнтація; е) загальнопсихологічний підх|д; є) емпірично-статистичний напрям; ж) формально-модельний підхід; з) теорія підкріплення; і)
  4. Ягупов В. Військова психологія, 2004
    Матеріал підручника з проблем військової психології відповідає програмам з навчальних дисциплін «Військова психологія» для курсантів, які навчаються за спеціальностями «Психологія», «Основи педагогіки та псиоології», для курсантів усіх спеціальностей. Підручник містить дані про особливості функціонування і розвиток психіки воїна й різних соціально-психологічних явищ військового колективу у
  5. Військова психологія в структурі сучасної психології
    Сучасна психологія -- це розгалужена система наукових дисциплін, що вивчають різні сфери практичної діяльності людини. Нині їх налічується близько 50. За змістом це самостійні науки, але всі вони грунтуються на загальній психології, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку психіки. Серед завдань загальної психології головними є розроблення методологічних основ з'ясування
  6. Особливості вияву темпераменту і характеру воїна у навчально-виховному процесі
    Психіка кожного воїна унікальна. її неповторність пояснюється як особливостями соціальних зв'язків і контактів, так і особливостями біологічної та фізичної будови й розвитку організму. До біологічно зумовлених підструктур особистості належать темперамент, а також статеві і вікові властивості психіки. Темперамент - сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей воїна, які
  7. Методика психологічного дослідження
    В уніфікованому вигляді технічна методологія являє собою синтез методик психологічного дослідження. Поняття «.методика» визначає конкретні форми і способи використання методів дослідження, за допомогою яких відбувається глибоке пізнання різних психічних явищ. Порівняно з методологією, методика вирішує тактичні проблеми і має на меті розроблення певного алгоритму дослідницької діяльності в
  8. Методи емпіричного психологічного дослідження
    Спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціо-метрія, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик тощо - це емпіричні методи психологічного дослідження. Розглянемо деякі з них докладніше. . Спостереження Метод спостереження широко використовується у військовій психології. Він полягає в
  9. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ
    Розглядаючи фактори формування і розвитку особистості в попередніх темах, ми наголошували, що одним із таких провідних факторів є соціальне середовище. Воно не тільки формує психіку особистості, а й наповнює її конкретним змістом. Соціальне середовище впливає на особистість через різні спільноти, які називаються групами (рис. 8-1). {foto35} Серед них можна виділити великі й малі. До
  10. Соціометрична методика
    Метод соціометрії належить до ефективних інструментів соціально-пснхологічного дослідження малих груп. У цілому соціометричну методику офіцер може використовувати з метою: - діагностики міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх зміни, поліпшення та вдосконалення; - вивчення типології соціальної поведінки воїнів в умовах групової діяльності; - оцінювання соціально-психічної
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека