загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Початок та історія розвитку валеології

Прогрес зумовлений фізичним, інтелектуальним і духовним потенціалом людства. Для їх розвитку утворюються відповідні інститути, зокрема інтелектуальний потенціал підтримується та розвивається системою освіти та виховання, наукою; духовний - вірою, ідеологією;

фізичний - фізичним вихованням, спортом. Ці потенціали мають певний зв'язок. Одним із критеріїв потенціалу людини є її здоров'я. Це надзвичайна соціальна цінність. Хороше здоров'я - основна умова для виконання людиною ЇЇ біологічних і соціальних функцій, фундамент самореалізації ЇЇ особистості.

Проблема зберігання здоров'я людей, нації - піклування не лише медицини, а всієї держави. Не зважаючи на великі кошти, які витрачає людство на медицину, здоров'я не покращується, а навпаки зростає кількість хворих людей. Так, згідно з даними Асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров'я, з 1980 по 1990 рік кількість хворих і інвалідів на Землі значно зросла. Онкологічні та ендокринні захворювання у світі є причиною смерті у 54%, а в розвинутих країнах навіть у 75% випадках. Кількість хворих цукровим діабетом зростає вдвічі через кожні 15-20 років. Серед хворих на цукровий діабет виявляють інсулінозалежну форму у 4% випадків у Європі та у 7% у США.

Слід враховувати і те, що не всі люди, які потребують цього, у змозі використовувати сучасні досягнення медицини та біології через велику вартість діагностичних і лікувальних методів, здатних поглинути весь бюджет навіть розвинутих держав.

У свою чергу надмірне використання ліків (лікарська епідемія) призводить теж до порушення здоров'я, зокрема різних проявів алергії.

Людина - предмет вивчення багатьох природничих (біологія, антропологія, фізіологія, медицина) і суспільних (соціологія, психологія, філософія та інші) наук. Але проблема її здоров'я до цього часу монополізована медициною, яка фактично є наукою про хвороби людини.

Процес управління здоров'ям вимагає формування, підтримки та закріплення здоров'я, він складається з таких формальних етапів:

1. Збирання й аналіз інформації про стан об'єкта, його прогнозування.

2. Формування програми дії з предметом, її реалізація.

3. Аналіз адекватності управлінням здоров'ям (зворотний зв'язок).

Створення здорових умов існування людини, які розробляє гігієна - це пасивно-захисний шлях профілактики захворювань. Активну позицію оздоровлення неможливо обґрунтувати без визначення суті індивідуального здоров'я, яким слід управляти.

Це основна проблема вчення про здоров'я. Проблему індивідуального здоров'я розглядали Гіппократ, Гален, Авіценна. Саме Гален сформулював поняття "третього" стану - перехідного між здоров'ям і хворобою. Цій проблемі приділяли увагу С.П. Боткін, І.П. Павлов, М.М. -Амосов, І.О. Аршавський, а ІЛ.Мечніков уперше висловив думку, що хвороба є взаємодією збудника (причини) і організму.

Уперше спробу сформувати сучасне уявлення про стан здоров'я та механізми здоров'я зробили в 60-х роках ХХ-го століття патологи С.М. Павленко і С.Ф. Олійник. Вони обгрунтували напрямок, який отримав назву САНОЛОГІЯ - загальне вчення про протидію організму хворобі, в основі якого лежить саногенез. Саногенез - це динамічний комплекс захисно-пристосувальних механізмів, які проявляються при дії надмірних подразників протягом усього часу патологічного процесу. Вони також запропонували терміни "передхвороба" і "оздоровлення".

Проте ця концепція хоч і була прогресивною, але її не сприйняла медицина.

Суттєвий внесок у розвиток валеології зробили представники військової медицини, що готували людей до роботи в екстремальних умовах - водолазів, космонавтів тощо (Апанасенко Г.Б., Баєвський P.M. та інші).

Вони сформували поняття "донозологічна діагностика", а також учені в галузі спортивної медицини, що вивчали фізичний стан людини (Душанін С .А., Муравов І,В. та інші).

Засновником валеології у сучасному розумінні цього слова став учень Н.В. Лазарева - 1.1. Брехман, який уперше у 1982 році на науковій основі розглянув проблему збереження та закріплення здоров'я практично здорових людей. Він запропонував вивчити кількість і якість здоров'я у здорового індивідуума. У своїй роботі "Вступ до Валеології - науки про здоров'я" він стверджував, що наука про здоров'я не повинна бути проблемою лише для медицини, а має стати інтегральною, формуватись на основі медицини, екології, біології, психології та інших наук. Медицина є наукою про хвороби людини, а її здоров'я розглядається як наслідок боротьби з хворобами.

У1989 р. на кафедрі фізіології Алтайського медінституту (м. Барнаул) підготовлено перший підручник із валеології (В.П. Куликов).

У 80-і роки Ю.П. Лисицин запропонував поняття про суспільне здоров'я (санологію), а також категорію "Образ життя". У 1987 р. в Ленінграді в медичному інституті відкрилась перша кафедра валеології.

З 1991 року проблемами валеології у Росії широко цікавиться Державний науково-дослідний центр МОЗ (І.А. Гундаров, О.О. Александров).

В Україні курс валеології почав викладатися з 1991 року завдяки проф. І.В. Муравову у Кримському медичному університеті на кафедрі фізичного виховання і здоров'я.

31996 р. в Україні та Росії видається журнал "Валеологія"

Валеологія вирішує проблему індивідуального здоров'я, а суспільне здоров'я - це предмет соціальної гігієни, однак валеологія широко використовує фактори соціальної гігієни для формування, закріплення й удосконалення індивідуального здоров'я.

Проблеми валеології цікавлять психологів, біологів, дієтологів, народних умільців, духовних учителів. Усі вони ставлять здоров'я у центр науки й практики, що має гуманістично орієнтувати сучасну медицину й біологію, скоротити по мірі можливостей відстань між людиною та ЇЇ здоров'ям, озброїти її практичними знаннями про власне тіло і душу, перенести проблему вилікування від хвороб із соціального та медичного плану у власний.

Mens sana in corpore sana - у здоровому тілі здоровий дух.

Хвороба розглядається соціумом як засіб укріплення душі.

Хвороба, окрім філософського та релігійного позитивного ставлення, отримує поступку з боку медицини. Це та основа, на якій вона тримається. Цьому сприяють і суспільство, і його члени, які мають на меті лікуватись. Дуже багато простих методів, які використовували наші діди й прадіди, зараз забуті. Сучасне суспільство сприймає лікування як благо, як об'єкт споживання. Хвороба отримує повне визнання. Сучасна реклама просуває не ті товари, які сприяють здоров'ю і здоровому способу життя, а лише засоби лікування та медичні послуги. Не користуватись послугами лікаря вважається ознакою бідності, маргінальності. Постійно надходить інформація про успіхи мікрохірургії, трансплантації тощо.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Початок та історія розвитку валеології"
  1. Грибан В.Г.. Валеологія, 2011
    Зміст Від автора Поняття про валеологію. Об'єкт, Метед та методологічні основи, шсторія розвитку науки Валеологія як наука Здоров'я та хвороба Об'єкт валеології Методологічні основи валеології Основні завдання валеології початок та історія розвитку валеології Дефініції та понятійний апарат Вплив екологічних факторів на здоров'я людини Людина та її Здоров'Я з
  2. ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ НОВОЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКИ ПРО ЗДОРОВ'Я
    Стає очевидним, що основна причина хвороб людини криється у руйнівних пристрастях, у нездоровому (неправильному) способі життя. Лікарі, діагностуючи хворобу окремого органу, часто нехтують загальним станом організму й основною причиною хвороби - психоемоційним перенапруженням, лікують окремий орган, між тим як хвороба є наслідком патології всього організму. З іншого боку, останнім часом на
  3. ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ
    Захворювання - процес виникнення й розвитку хвороби. Захворювання розвивається поступово при переході з донозологічних станів у преморбідні, а потім -у нозологічні. Такий перехід відбувається в результаті тривалого впливу чинників ризику як необхідної умови розвитку неспецифічних адаптаційних реакцій. Здоров'я людини - це континіум природних станів життєдіяльності, що характеризується
  4. Здоров'я та хвороба
    СТРУКТУРА ВАЛЕОЛОГІЯ ЯК НАУКИ ВАЛЕОЛОГІЯ Предмет валеології - індивідуальне здоров'я людини, його механізми. Проаналізуємо більш конкретно цю категорію. Здоров'я та хвороба - основні категорії наукового пізнання в медицині. Так як це пов'язано з людиною, що проживає в суспільстві, то ці категорії мають медико-соціальний характер, тобто здоров'я і хвороба - соціально-детермінований стан
  5. Вступ
    Ще зовсім не так давно мікробіологія займалась також вивченням і вірусів. Але останні дуже і дуже своєрідні об'єкти, які різко відрізняються своїми біологічними властивостями від інших груп мікроорганізмів. Маніпуляції з ними вимагають розробки спеціальних методик, які відрізняються від загальноприйнятих в мікробіології. Це послужило основою для виділення вчення про віруси в самостійну область
  6. ПРО ПРИРОДУ І ПОХОДЖЕННЯ ВІРУСІВ
    На підставі встановлених фактів про фізичну структуру, хімічний склад, механізми репродукції вірусів з'явилася можливість освітити питання про природу і походження їх. Ясно, що в міру подальшого заглибленого вивчення вірусів розуміння, що нижче приводяться, неминуче деякою мірою будуть змінюватися й уточнюватися. Представлення про природу вірусів і їх походження перетерпіли значні зміни протягом
  7. ПРО СТРУКТУРУ І ФУНКЦІЮ ВІРУСНОГО ГЕНОМА
    У соматичних клітинах кожного біологічного виду в нормі є строго визначений набір хромосом. Кожна хромосома є парною. Набір хромосом подвійний (диплоїдній), а в зрілих статевих клітинах - одиничний (гаплоїдний). При мітозі відбувається подвоєння хромосом і звичайно рівний розподіл їх між клітинами. Вірусам, як і більш досконалим організмам, притаманні спадковість і мінливість. Дослідженням
  8. ІНТЕРФЕРОН
    Роль інтерферону. Відкриття інтерферону - це новий розділ імунології - вчення про несприйнятливість організму до інфекцій. Інтерферон - особливий противірусний білок, який продукується зараженими клітинами чи цілим організмом. Відкрили його англійські вірусологи Айзекс і Лінденман (1957). Цьому відкриттю передувало велике число робіт з вірусної інтерференції. Власне, зі спостережень за цим
  9. Клітинна основа імунітету
    Імунна система. Вона складається з мільярдів лімфоцитів. За імунітет відповідальні лімфоцити - одна з груп лейкоцитів. Вони містяться у великих кількостях у крові і лімфі й у спеціалізованих лімфоїдних тканинах, таких, як тимус (вилочкова заліза), лімфатичні вузли, селезінка й апендикс. Лімфоцити розвиваються в тимусе і кістковому мозку, які називають центральними лімфоїдними органами.
  10. ОСОБЛИВОСТІ ЕПІЗООТОЛОГІЇ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ
    У епізоотології вірусних хвороб є особливості, що відрізняють їх від інфекцій бактеріального характеру. Плин вірусної інфекції. Гострий плин характеризується яскравим проявом клінічних ознак хвороби (наростанням їх числа і виразністю прояву, потім - у залежності від біологічних властивостей вірусу, фізіологічного й імунобіологічного стану організму, видужання чи загибелі тварини). Приклади
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...