загрузка...
« Попередня Наступна »

Педагогічне спілкування

Відомо, що всі сучасні педагогічні концепції (педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка, особистісно орієнтована педагогіка) ґрунтуються на демократичному, рівноправному і гуманному спілкуванні та формуванні суб'єкт-суб'єктних взаємин у педагогічному процесі. В.Г. Кремень визначає роль спілкування у діяльності педагога так: «Спілкування з дітьми для нього - особистісно значуща цінність, йому властиві широта захоплень, співпереживання, професійна інтуїція, воля і цілеспрямованість, постійне намагання досягнення мети» [50, с. 21].

Власне, характер цього спілкування надає їм особливого забарвлення: високої емоційної насиченості, виразного виховного відтінку, осо-бистісно-гуманного підходу до вихованців та ін. Вони виявляються у «...вмінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні взаємини з учнями, їхніми батьками, колегами, керівниками навчального закладу» [88, с. 241].

Також у дослідженнях Ю.П. Азарова, М.І. Болдирєва, І. А. Зязю-на, Н.В. Кузьміної, О.В. Сластьоніна, Г.М. Сагач вказується нате, що майстерність слова є «обов'язковим компонентом у діяльності педагога, хоча вона й досі відіграє другорядну роль у комплексі професійно-педагогічних умінь» [34, с. 159].

Г.М. Сагач наголошує на необхідності розвитку нової галузі педагогічної науки - теорії і технології виконавсько-мовленнєвої діяіьно-сті педагога. Вона, на її думку, вимагає відродження національної риторичної спадщини, формування національної школи красномовства, викладання куроу риторики в школах нового типу, ВНЗ України з метою виховання риторичної культури в системі народної освіти через концепцію гуманітаризації і гуманізації неперервної освіти [34, с. 159].

Педагогічне спілкування - це безпосередня форма вияву комунікації у навчально-виховному процесі між педагогом та вихованцями, яка спрямована на формування і розвиток особистості вихованця у цьому процесі, на спільне розв'язання різноманітних педагогічних завдань, на створення умов для реалізації творчих здібностей вихованців та сприяння їхній самбактуалізації.

У зв'язку з цією дефініцією педагогічного спілкування слушними є слова Шота Амонашвілі: «Спілкування є основою і сутністю, і інтегральним методом виховання» [2, с. 62] і підхід Василя Сухомлин-ського до спілкування, який вбачав мудрість педагога у збереженні до нього довіри дитини, в її бажанні спілкуватися з педагогом як з другом і наставником. На його думку, слово педагога мас бути спрямоване не до слуху дитини, а до її серця.

«Сумісність у процесі спілкування педагога з учнями грунтується на принципах доброзичливості, принциповості і відповідальності. У процесі спілкування педагог повинен обов'язково збагачувати учнів інтелектуально, морально, естетично, діяльнісно. Спілкування обов'язково передбачає формування у педагога і учнів образів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасника спілкування...» [34, с. 108]. Отже, яке спілкування, таке й виховання. Відповідно, таке спілкування має перейнятися життєрадісністю, гуманністю, людяністю, емоційністю й оптимізмом. Спілкування відбувається переважно за допомогою слова. Російський філософ Олександр Лосев про слово сказав так: «Слово - могутній діяч думки й життя, слово піднімає уми і серця... Слово рухає народними масами, ...слово пробуджує свідомість, волю, глибину почуттів, робить слабку людину героєм, злиденне існування - титанічним устремлінням... Іменем і словами створений і стоїть світ» [59, с. 482].

Педагогічне спілкування виконує такі функції:

- пізнавальну (взаємопізнання вихователя і вихованця);

- перцеппшвпо-комунікативну (обмін між ними думками, почуттями та інформацією);

- практичну (організація і здійснення різноманітних та багатогранних навчально-виховних заходів);

- самоактуалізації(самовираження, самовизначення і самоутвердження учасників цього процесу).

Навчитися мистецтву спілкування педагогові можна і необхідно. Автори навчального посібника «Краса педагогічної дії» вважають за необхідне виховання культури риторичної особистості студента педагогічного ВНЗ, що вимагає формування у вчителя спеціальних умінь на основі тісного зв'язку із вихованням мовленнєвої культури особистості. Для формування мисленнсво-мовленнсвоїта комунікативної культури студента вони пропонують включати в навчальний процес такі предмети: рідну мову, іноземну мову, логіку, педагогіку, психологію, філософію, риторику, прагмариторику, ораторське мистецтво, мистецтво ділового спілкування, еристику, полемічну майстерність оратора, теорію і практику аргументації [34, с. 250].

В. А. Кан-Калик і О.О. Леонтьев розробили спеціальні вправи для формування навичок педагогічного спілкування.

Наприклад. В.А. Кан-Калик об'єднує ці вправи в два цикли, а саме:

- практичне оволодіння технікою й технологією педагогічної комунікації;

- оволодіння системою спілкування в заданій педагогічній ситуації.
трусы женские хлопок


Перший цикл спрямовано на формування органічних і послідовних дій у публічній обстановці; м'язової свободи в педагогічній діяльності; відчуття м'язової свободи й емоційного благополуччя в аудиторії; навичок довільної уваги,спостережливості, зосередженості; міміки й пантоміміки; педагогічно доцільних переживань; безпосередньої мобілізації творчого самопочуття перед спілкуванням; техніки й логіки мовлення, його виразності й емоційності; вміння вибудовувати логіку майбутнього спілкування з аудиторією.

Другий цикл вправ включає дві підгрупи:

а) дії в типових ситуаціях (спостереження за діяльністю вчителя в процесі виконання загальних завдань заняття; розвиток уміння «читати» переживання з облич учнів; виділення під час заняття конкретних педагогічних явищ; інсценування педагогічних завдань);

б) розвиток педагогічної уяви, інтуїції, навичок педагогічної імпровізації (складання аналогічних ситуацій з певною настановою, аналіз картини чи кінофрагмента; складання й виконання введеної умови для інсценізованих завдань) [94, с. 101].

Для цього офіцерам як педагогам також слід вивчати передовий досвід педагогів-новаторів сучасності, гуманістичні концепції навчання, відповідну педагогічну і психологічну літературу, постійно вдосконалювати оптимальний стиль спілкування й опрацьовувати власні ефективні прийоми та способи виховного впливу на вихованців.

На думку І. А. Зязюна, «Навчально-виховний процес у школі -явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю в світі. Для вчителя ця розкіш - не інше, як професійна необхідність. З її допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних партнерів суб'єктів - вчителя і учня. Щоб він був ефективним, у вчителя і учня мають переважати такі позитивні естетичні почуття, як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак і працездатності, її результативності» [33, с. 39].

Г.О. Балл визначає передумови продуктивного спілкування: «Передумовою продуктивного діалогу є додержання його учасниками принципу конкордності і толерантності. Принцип конкордності фіксує необхідність згоди учасників діалогу щодо базових знань, норм і цінностей, якими вонн-керуються... Суть принципу толерантності... вбачається у "презумпції прийнятності" найрізноманітніших виявів людської активності» [7, с. 341].

І.А. Зязюн виділяє три компоненти спілкування: пізнавальний, естетичний і поведінковий: «Спілкування обов'язково передбачає формування у педагогів і учнів образів один одного і понять про особисті-сні властивості кожного учасника спілкування; воно несе в собі естетичну характеристику- зовнішню і внутрішню подобу учасників спілкування, викликає певне до себе ставлення; у спілкуванні виявляється і поведінковий компонент - слова і справи, адресовані педагогом учням і навпаки» [33, с. 41].

За В.А. Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає:

- прогностичний етап, зміст якого полягає в моделюванні майбутнього спілкування з аудиторією;

- комунікативний етап, що передбачає організацію спілкування на початку навчально-виховного заходу (комунікативна атака);

-управлінський етап, сутність якого полягає в здійсненні безпосереднього спілкування протягом навчально-виховного заходу;

- завершальний етап, смисл якого полягає в аналізі перебігу спілкування та його результатів і внесенні відповідних корективів у модель майбутнього спілкування [38, с. 27].

Характер спілкування вихователя з вихованцем визначає основні стилі його роботи. Виокремлюють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі взаємодії.

Авторитарний стіаь роботи характеризується жорсткою формою управління взаємодією учасників навчально-виховного процесу за допомогою наказів, вказівок, інструкцій тощо. Цей стиль з точки зору гуманізації та демократизації європейської і світотзої освіти вважається абсолютно неприйнятним, оскільки порушує права особистості. Європейські вчені дійшли таких висновків: авторитарний стиль дає змогу підтримувати високий рівень дисципліни та результативності навчального процесу, проте лише за умови постійних демонстрацій влади вчителя; зовнішні показники дисциплінованості та комформності учнів не завжди є виявом злагоди, а внутрішній психологічний конфлікт, підґрунтям якого є притлумлений протест учня проти диктату вчителя, часто сублімується в різноманітні форми девіантної та антисоціальної поведінки молодої особистості [138, с. 50-54].

Демократичний стіаь виявляється в опорі педагога на навчальний колектив, у намаганні зацікавити вихованців як учнів навчально-пізнавальною діяльністю, заохоченні їхньої ініціативи та самостійності. Пропонують три засадові умови підтримання вчителем демократичних взаємин з учнями: вчитель є зразком, прототипом дорослості, гідною моделлю для самоідентифікації учнів; вчитель виконує радше функцію арбітра, ніж судді.
він не шкодить формуванню позитивного «Я-образу» учня й уникає засудження незадовільних вчинків «з висоти кафедри»; вчитель допомагає дітям бути свідомими власних дій, обмірковувати їх і передбачати можливі наслідки [149, с. 295].

Ліберальний стиль характеризується самоусуненням педагога від відповідальності за хід і результати навчально-виховних заходів, формалізмом, потуранням і анархізмом.

Найоптимальніший і водночас найскладніший стиль, безперечно, демократичний.

Також можна визначити стилі ставлення педагога до колективу: стій-ко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаиійно-неґатив-ний, стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення педагога до колективу виділяють такі його стилі спілкування:

- спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю;

- спілкування на основі дружнього ставлення;

- спілкування-дистанція;

- спілкування-лякання;

- спілкування-загравання.

Стиль педагогічного спілкування визначає три типи вчителів: Проективний вчитель ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти з вихованцями, його настанова змінюється разом із досвідом. Він знає, чого хоче, і розуміє, щб у його поведінці сприяє досягненню мети. Реактивний вчитель також гнучкий у своїх настановах, але внутрішньо слабкий. Не він, а його вихованці диктують характер спілкування з класом. У нього розпливчасті цілі та відкрито пристосувальницька поведінка. Надактивний вчитель схильний до гіпертрофованих оцінок своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спілкування. На його думку, коли учень активніший від інших - він бунтар і хуліган, а коли пасивніший - ледар і нероба. Ним же видумані оцінки змушують такого вчителя діяти відповідним чином: він від часу до часу впадає в крайності, підпорядковуючи своїм стереотипам реальних учнів [88, с. 269-270].

Узагальненим вираженням стилю спілкування педагога є педагогічний такт, в якому акумулюються всі складові педагогічної культури педагога і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на вихованців, у дотриманні почуття міри у спілкуванні з ними, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування у педагогічному процесі та в пошані до особистості вихованця. Костянтин Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог «ніколи не може стати хорошим вихова-телем-практиком без такту. ...Жодна психологія неспроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці з огляду на те, що діє швидко і вмить... і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без причепливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумну діяльність» [121, с. 259]. Основними показниками педагогічного такту педагога є:

- людяність без зарозумілості;

- вимогливість без брутальності та причепливості;

- педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця;

- уміння виражати розпорядження, вказівки та прохання без упрохування, але і без зарозумілості;

- уміння слухати співрозмовника, не виражаючи байдужості та вищості;

- врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості;

- простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;

- принциповість і наполегливість без затятості;

- уважність, чутливість і емпатичність без їх вип'ячування;

- гумор без посмішки;

- скромність без удаваності.

Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виражається у педагогічній діяльності. Він є показником зрілості педагога'як майстра своєї справи. Це великий засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників або, навпаки, суперників. Педагог має працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так немає межі й виявленню різноманітних і багатогранних сторін педагогічного такту.

Отже, ці основні психологічні положення, які стосуються особистості будь-якого педагога, є актуальними для кожного офіцера - командира (начальника), який водночас є вихователем всього особового складу. Творче застосування вищенаведених положень щодо педагогічного спілкування буде сприяти його ефективній педагогічній діяльності, що неможливе без щирого і довірливого спілкування між військовослужбовцями.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Педагогічне спілкування"
  1. Подробнее про введение
    Вообще-то, как правило, введение пишут в последний момент, когда вся работа уже готова. Ниже я опишу, из чего оно состоит, чтобы у вас не возникало вопросов, и вы правильно его оформили. Введение состоит из: определения актуальности исследуемой проблемы, цели работы, предмета и объекта исследования, гипотез, задач, используемых методов, теоретико-методологической основы исследования,
  2. Додатоки
    Додаток 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ Формула темпераменту (за А. Бєловим) Обіжник-Айзенка Оцінка комунікативних та організаторських здібностей (за Б. Федоришиним) Обіжник FPI Психологічна характеристика темпераменту Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика «Прогноз» за В. Бодровим) Додаток 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ ДОСЛІДЖЕННЯ
  3. Внесок в розвиток валеології українських вчених
    Засновником науки про здоров'я людини в сучасному її розумінні справедливо вважають І.І.Брехмана, який працював у Владивостоку. Саме він сформулював методологічні основи збереження та зміцнення здоров'я практично здорових осіб. Під час своїх досліджень ролі адаптогенів, наслідком чого став запропонований ним новий науковий напрям - фармакосанація ("ліки" для здорових), він дійшов висновку про
  4. Предмет, функції та завдання дисципліни
    Дисципліна «Етичний кодекс психолога» призначена для викладання студентам спеціальності «Психологія», «Практична психологія», «Соціальна психологія», «Педагогічна психологія». Це відносно нова дисципліна, яка сформувалася на межі психології, етики, юриспруденції. Етичний кодекс психолога - дисципліна, спрямована на вивчення основних норм, правил та цінностей, яких повинен дотримуватися
  5. Етичні проблеми у науково-дослідницькій діяльності психологів
    Серед етичних проблем у науково-дослідницькій діяльності психолога виокремимо такі [6, c.289-294]: 1) Надмірне експериментування. Психолог заради отримання «цікавих результатів» ставить інтереси науки чи свої кар'єрні інтереси вище за інтереси клієнтів. Звичайно, і психолог-дослідник, і психолог-практик повинні вести науковий пошук, але як тільки вони відчують, що почали ставитися до клієнтів
  6. Етичні принципи у роботі психолога
    Сучасний рівень науки і практики та їх зростаючий вплив на соціальні та економічні процеси вимагають спеціального регламентування дій психологів, як у процесі дослідницької роботи, так і в ході реалізації їх рекомендацій. Підвищення ефективності роботи психологів у різних галузях, виключення випадків дискредитації психології вимагають введення в практику етичних принципів і правил роботи
  7. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА ПРОГРАМА З КУРСУ «ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА»
    Пояснювальна записка Сучасний рівень психологічної науки і практики, така, що зростає міра їх впливу на соціальні та економічні процеси, вимагають спеціального регламентування дій психологів, як у процесі дослідницької, консультативної, профілактичної роботи, так і в ході реалізації їх рекомендацій. Неправильні дії психологів можуть не покращити, а навпаки, погіршити психологічний клімат в
  8. Виникнення і розвиток військової психології
    Військова психологія як галузь психологічної науки розвивалася й розвивається з врахуванням конкретних особливостей військової діяльності, яка має екстремальний характер. Розвиткові військової психології притаманні ті самі тенденції розвитку і становлення, що й загальній психології в нашій країні. Розглянемо два головні етапи виникнення і розвитку військової психології - дореволюційний і
  9. Військова психологія в структурі сучасної психології
    Сучасна психологія -- це розгалужена система наукових дисциплін, що вивчають різні сфери практичної діяльності людини. Нині їх налічується близько 50. За змістом це самостійні науки, але всі вони грунтуються на загальній психології, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку психіки. Серед завдань загальної психології головними є розроблення методологічних основ з'ясування
  10. Основні фактори формування особистості
    Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, але як особистість - двічі. Вперше тоді, коли дитина починає говорити «Я», відокремлюючись з оточення, протиставляючи себе іншим людям та порівнюючи себе з іншими (це відбувається десь на третьому році життя). Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, власні моральні потреби та
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...