Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Паравірусний ентерит собак

Паравірусний ентерит собак (Parvovirus enteritis canum, парво- вірусна інфекція собак, геморагічний ентерит собак) - гостра висококонтагіозна хвороба, що характеризується геморагічним запаленням кишок, міокардитом та лейкопенією.

Історична довідка. Парвовірусна інфекція собак вперше була зареєстрована в 1976 р. у Бельгії, виявлена Аппелем у 1978 р. в США. Нині є однією з найпоширеніших інфекційних хвороб собак, при якій смертність серед цуценят 6-місячного віку може досягати 50 - 80 %.

Збудник хвороби - ДНК-геномний вірус з родини Parvoviridae, споріднений в антигенному відношенні зі збудниками панлейкопенії котів і ентериту норок. Віріони сферичної форми, діаметром 18 - 26 нм, мають ікосаедральний капсид, одноланцюгову ДНК, три структурних білки. Ліпідів, вуглеводів і ферментів у складі віріонів не виявлено. Антигенних різновидів вірусу не встановлено. Вірус склеює еритроцити свині, мавпи, собаки, кота й хом'яка. Репродукується в первинних культурах клітин нирок цуценят і кошенят, а також у перещеплюваних лініях А-72 або CREK. В організмі інфікованих тварин зумовлює утворення віруснейтралізувальних, компліментзв'язувальних та гемаглютинувальних антитіл, що використовується при серодіагностиці хвороби.

Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі: в замороженому стані залишається життєздатним упродовж одного року, за кімнатної температури - до 6 міс, при нагріванні до 60 ?С - впродовж 1 год. Не інактивується під дією ефіру, хлораміну, а також звичайних дезінфектантів.

Епізоотологія хвороби. Захворювання уражає собак усіх вікових груп, проте частіше хворіють цуценята у віці 14 - 60 діб і дорослі тварини до 3 років. Найчутливішими є собаки культурних і декоративних порід. Сприйнятливі також куниці та єнотовидні собаки, особливо у 2 - 15-тижневому віці. Норки, червоні лисиці, єноти і скунси не хворіють. Джерелом збудника інфекції є хворі собаки, які виділяють вірус з фекаліями в перші 3 - 7 діб після захворювання, та вірусоносії впродовж 6 міс. Природне зараження відбувається через травний канал та дихальні шляхи, при безпосередньому контакті під час обнюхування, а також через контаміновані збудником корми, воду, речі догляду, різні предмети. Виникненню хвороби сприяють різні порушення ветеринарно-санітарних правил утримання та годівлі тварин, стреси при пересаджуванні звірів у клітки, проведення вакцинацій тощо.

Патогенез. Вірус після проникнення в організм репродукується в епітеліальних клітинах кишкових крипт, зумовлюючи їх лізис, а також діарею, лейкопенію, віремію та підвищення температури тіла на 4 - 5-ту добу хвороби.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 4 - 10 діб. Перебіг хвороби надгострий (блискавичний), гострий та підгострий. Розрізняють дві форми хвороби - кишкову (хворіють собаки до 3 років) і серцеву (уражаються цуценята віком від 2 до 15 діб). Іноді буває змішана форма хвороби. При надгострому перебігу кишкової форми у цуценят 6 - 10-тижневого віку спостерігаються різке пригнічення, повна відмова від корму, сухість носового дзеркальця, раптова загибель через кілька годин від початку хвороби без прояву ентериту.
Гострий перебіг кишкової форми триває 5 - 6 діб. Спочатку відмічається анорексія, потім починається блювання, а через 6 - 24 год - діарея. Фекалії рідкі, жовто-сірого, а згодом зеленого кольору, містять багато слизу та прожилки крові. Температура тіла підвищується до 39,5 - 41,0 ?С або залишається в нормі.

Блювання і пронос призводять до швидкого зневоднення організму і загибелі впродовж перших 24 - 96 год хвороби. Летальність у цуценят становить 50 %, у дорослих - 5 - 10 %. Серцева форма буває рідко, переважно у цуценят віком від 1 до 2 (іноді до 7) міс. Спостерігається серцева недостатність, прискорений ниткоподібний пульс, набряк легень. Загибель цуценят часто настає раптово внаслідок гострої серцевої недостатності. Летальність при цій формі досягає 96 %.

Патологоанатомічні зміни. При кишковій формі відмічається ураження тонких кишок. Слизова оболонка набрякла, геморагічно запалена, мезентеріальні лімфовузли також набряклі, збільшені в розмірі. Селезінка збільшена, на її поверхні спостерігаються світлі плями. При кишковій формі під час гістологічного дослідження в кишках спостерігають некротичні зміни епітелію крипт, лімфоїдної тканини, пейєрових бляшок, а також лімфатичних вузлів і тимуса. Іноді вдається виявити внутрішньоядерні включення. При серцевій формі виявляються розширення клапанів, блідість і в'ялість міокар- да, набряк легень, ознаки гострого гепатиту й осциту, крововиливи.

Діагноз установлюють на підставі клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних (гістологічних) змін та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає виявлення в патологічному матеріалі віріонів методами електронної та імуноелектронної мікроскопії; індикацію та ідентифікацію вірусного антигену за РІФ, РГА, РЗГА (з еритроцитами свині), РНГА (з еритроцитарним діагностикумом), ELISA-методом.

Виділення вірусу проводять у первинній культурі клітин нирок цуценят або кошенят, а також перещеплюваних лініях А-72 або CREK. Індикацію вірусу здійснюють за РІФ через 3 доби після зараження, ЦПД при цій інфекції не проявляється. У разі потреби ставлять біопробу на цуценятах 8 - 10-тижневого віку, яких заражають орально. В позитивних випадках через 5 діб у цуценят розвиваються характерні клінічні ознаки хвороби: пригнічення, анорексія, блювання, пронос з домішками крові у фекаліях, загибель на 5 - 6-ту добу. На розтині виявляють геморагічне запалення тонких кишок, при гістологічному дослідженні - некроз лімфоїдної тканини пейєрових бляшок, селезінки, тимуса, лімфовузлів, атрофію кишкових ворсинок. Специфічність уражень підтверджується шляхом виявлення вірусного антигену за РІФ. Ретроспективну діагностику здійснюють шляхом визначення в парних сироватках крові специфічних антитіл за РЗГА,РНГА, а також за РН у культурі клітин у поєднанні з РІФ.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення чуми, інфекційного гепатиту, лептоспірозу, сальмонельозу, коронавірусної інфекції, гастроентеритів аліментарного й паразитарного походження.


Лікування має бути комплексним. Застосовують полівалентну сироватку проти чуми, парвовірусної інфекції й гепатиту м'ясоїдних, а також антибіотики широко спектра дії та сульфаніламідні препарати. Використовують також симптоматичні засоби для усунення блювання, зневоднення організму, профілактики ацидозу і бактеріальної інфекції. Хворим собакам призначають атропін, алоперидол, перорально - розчин сульфату барію, лужну мінеральну воду, зв'язуючі і обволікаючі препарати, серцеві засоби (кофеїн, глюкоза). Необхідно дотримуватися дієти. Хворих тварин забезпечують доброякісним і легкозасвоюваним кормом (міцні м'ясні відвари, заправлені яєчним жовтком, свіжий м'ясний фарш, свіже сире м'ясо або печінка, замість молока дають АБК, ПАБК, різні закваски та ін.). Знесиленим тваринам вводять підшкірно цитровану кров або нормальну кінську сироватку в дозі 3 - 5 мл на 1 кг маси.

Імунітет. У перехворілих на парвовірусний ентерит собак формується стійкий імунітет, який триває не менш як 3 роки. Для специфічної профілактики запропоновано ефективні інактивовані й живі культуральні вакцини проти панлейкопенії котів і парвовірусного ентериту собак, які створюють несприйнятливість відповідно на 6 і 12 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають загальну та специфічну профілактику парвовірусного ентериту собак у спеціалізованих розплідниках та звірівницьких господарствах. Щоб запобігти занесенню збудника хвороби, комплектування розплідників проводиться тільки з благополучних господарств здоровими собаками. Но- воприбулих тварин обов'язково витримують у профілактичному карантині впродовж 30 діб, а службових собак - 3 тижні. Увесь цей час тварини перебувають під постійним ветеринарним наглядом, їх піддають передбаченим діагностичним дослідженням та щепленням. У разі появи парвовірусного ентериту ферму карантинують. Хворих і підозрюваних щодо захворювання на парвовірусний ентерит собак негайно ізолюють і лікують. Решту тварин вакцинують. Собак у віці від 2 міс до 1 року щеплюють дворазово з інтервалом 2 - 3 тижні, у віці понад 1 рік - одноразово. Після кожного випадку видалення хворої собаки проводять дезінфекцію будиночків та кліток для тварин, а також ґрунту під клітками, переносних ящиків, інвентарю тощо. В ізоляторах дезінфекцію проводять щодня. Карантин з неблагополучної ферми знімають через 30 діб після останнього випадку видужання або загибелі тварини і проведення остаточної дезінфекції. Вивезення собак з ферми дозволяється не раніше ніж через 45 діб після зняття карантину. Для дезінфекції використовують 0,2 - 0,3 %-ві розчини формальдегіду або кальциновану соду в розведенні 1 : 20.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Паравірусний ентерит собак"
  1. ГЕЛЬМИНТОЗЫ (HELMINTHOSES)
    Гельминтозы собак широко распространены и наносят ущерб собаководству. У собак могут одновременно паразитировать гельминты нескольких видов. Интенсивность инвазии (число гельминтов у одной собаки) может быть различной - от единиц до сотен и более экземпляров. Гельминты собак большинства видов в половозрелой стадии паразитируют в желудочно-кишечном тракте, но отдельные виды приспособились к
  2. Заключение.
    В целом эпизоотическое состояние района благополучно, однако всё же иногда встречаются эпизоотии. Наиболее часто регистрируются следующие болезни: бруцеллез КРС, стафилококкоз и пироплазмоз собак, токсокароз кошек, дирофилятиоз собак. Ежегодно регистрируются: лейкоз КРС, микроспория собак и кошек, а так же инвазионные болезни. В ветеринарной клинике Дзержинского района проводятся все необходимые
  3. ВЫВИХ МЕЖПОЗВОНОЧНОГО ДИСКА У СОБАК
    Происходит на фоне листрофического заболевания позвоночника, которому подвержены таксы (каждая вторая собака), бассеты, боксеры, пекинесы, французские бульдоги, спаниели, карликовые шнауцеры и др. Доказаны существование наследственного предрасположения к дегенеративному повреждению межпозвоночных дисков у собак, а также аутоиммунная природа данного заболевания. При спаривании больных
  4. Нозологический профиль инфекционных болезней животных
    Для определения нозологического профиля инфекционных и инвазионных болезней животных, зарегистрированных на территории города Волгограда, были использовали данные отчетов государственной ветеринарной службы и амбулаторных журналов Дзержинской ветеринарной лечебницы за год. Про анализировав нозологический профель можно сделать вывод что за последние три года из заболеваний чаще всего
  5. Белов А.Д., Данилов Е.П., Дукур И.И.. Болезни собак, 2010
    В общей часть книги рассматриваются способы фиксации собак, методы клинического исследования систем и органов, пути терапевтического воздействия на организм и дозы лекарственных веществ. В специальной части представлены незаразные, хирургические, гинекологические и опухолевые болезни, инфекции и ИНВАЗИИ. Для ветеринарных
  6. РАСПРОСТРАНЕННОСТЬ
    Собаки и кошки часто обследуются по причине проявления признаков заболеваний нижнего отдела мочевыводящих путей, включая гематурию, дизурию, поллакиурию, недержание и ненадлежащее мочеиспускание. Обзор данных, полученных от Veterinary Medical Data Base между 1980 и 1995, выявил, что распространенность заболеваний нижнего отдела мочевыводящих путей у собак составляла 3,0%, у кошек в период с 1980
  7. КРИСТАЛЛУРИЯ ГИППУРОВОЙ КИСЛОТЫ
    Кристаллы гиппуровой кислоты бесцветные, удлиненные образования различной величины. Обычно они имеют шесть сторон, которые соединены закругленными углами. Эти кристаллы снова привлекли внимание ветеринарных специалистов по причине их возможной связи с этиленгликолевым отравлением собак и кошек. Однако в последних исследованиях кошек и собак с этиленгликолевым отравлением кристаллы мочи,
  8. ВВЕДЕНИЕ
    Для поддержания хорошего здоровья кошки нуждаются в правильном и качественном кормлении и уходе. Для правильного кормления кошек, необходимы знания об их потребностях в кормах в зависимости от стадии жизни и физиологического состояния. Специфические отличия в кормлении кошек по сравнению с собаками обусловлены поведенческими, анатомическими, физиологическими и метаболическими особенностями.
  9. Курсовая работа. Гастриты и лечение гастритов у собак, 2010
    В настоящее время гастрит является серьезной проблемой животноводства, связанной с появлением большого числа магазинных кормов, которые не всегда являются оптимальным питанием для животного. Поэтому целью настоящей работы является лечение собаки с диагнозом: хронический
  10. ТЕМАТИКА КУРСОВЫХ РАБОТ
    Оперативная хирургия, 7 семестр 1. Предупреждение роста рогов у телят. 2. Обезроживание взрослого крупного рогатого скота. 3. Оперативное лечение ценуроза у овец. 4. Купирование ушных раковин и хвоста у собак. 5. Ампутация хвоста у ягнят и телят. 6. Трахеотомия у животных. 7. Операции на желудке у собак и кошек. 8. Руменотомия у крупного рогатого скота. 9. Кесарево
  11. ПОВРЕЖДЕНИЯ ПРИ ТЕПЛОВОМ И СОЛНЕЧНОМ УДАРАХ
    Возникают в результате нарушения терморегуляции организма в условиях пониженной теплоотдачи. К тепловому удару предрасположены собаки брахиоморфных (боксеры, бульдоги, мопсы и др.) и длинношерстных пород при длительном пребывании их в замкнутом пространстве с недостаточной вентиляцией (автомобиль, транспортировочная сумка). Солнечный удар возможен у короткошерстных собак в результате
  12. Хвороби собак і хутрових звірів
    Хвороби собак і хутрових
  13. КРИСТАЛЛУРИЯ МОЧЕВОЙ КИСЛОТЫ
    Особенности Кристаллы мочевой кислоты часто встречаются желтого или желто-коричневого цвета различных форм. Наиболее характерная форма - алмаза или ромбической пластины с концентрическими кругами (рис. 57-61). Также они могут встречаться в виде розеток, состоящих из нескольких агрегированных кристаллов мочевой кислоты. Иногда они встречаются как ромбические пластины с одним или несколькими
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека