Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Парагрип великої рогатої худоби

Парагрип (Paragrippus bovum, транспортна лихоманка, параінфлюенца-3) - гостра контагіозна хвороба молодняку великої рогатої худоби, що характеризується гарячкою та ураженням органів дихання.

Історична довідка. Вперше захворювання описав Скотт і Тарлей у 1932 р. в США під назвою «транспортна лихоманка». Вірус парагрипу-3 був ізольований у 1955 р., ідентифікований Рейзінгером у 1959р. Хвороба реєструється в багатьох країнах світу, особливо з розвиненим тваринництвом. У колишньому Радянському Союзі парагрип-3 установили Алі Муса та В. В. Гуненков (1968, 1970), Н. В. Сюрина (1968). В Україні хворобу виявили й вивчили В. І. Стеценко (1975),Є. В. Андрєєв (1979), В. А. Атамась (1980). Економічні збитки, яких завдає парагрип-3, досить значні і зумовлюються високою захворюваністю (до 90 %), зниженням приростів маси тварин (на 30 - 40 %) та летальністю (до 20 %).

Збудник хвороби - РНК-геномний вірус, належить до родини Paramyxoviridae, роду Paramyxovirus. Віріони поліморфні, мають сферичну форму, діаметр 120 - 250 нм, спіральний нуклеокапсид,6 структурних білків, вкриті зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою з численними ворсинками на поверхні. Вірус містить фермент нейрамінідазу, гемаглютинін, а також F-фактор, що зумовлює гемоліз і злиття клітин. Високу гемаглютинувальну та гемадсорбівну активність вірусу використовують під час установлення діагнозу та диференціальної діагностики хвороби. Близька антигенна спорідненість бичачого парагрипозного вірусу та вірусу парагрипу-3 людини свідчить про можливість взаємного інфікування. Вірус ПГ-3 репродукується в первинних культурах клітин нирок або легень ембріонів корови, нирок або тестикул телят, а також у перещеплюваних лініях Hela та Hep-2.

Репродукція вірусу супроводжується округленням і зернистістю клітин, формуванням еозинофільних тілець-включень у цитоплазмі та ядрі, утворенням багатоядерних гігантських клітин, симпластів і синцитіальних полів, деструкцією моношару. Вірус може розмножуватись при зараженні в амніотичну порожнину 6 - 10-денних курячих ембріонів.

Вірус малостійкий проти дії різних факторів зовнішнього середовища, ефіру, хлороформу, кислот, лугів, нагрівання, ультрафіолетового випромінювання. За кімнатної температури вірус гине через 2 - 3 год, при + 56 °С - через 30 - 60 хв, при + 100 °С - миттєво.

Швидко руйнується при заморожуванні та відтаванні. Інактивується під дією надвисоких частот через 15 хв, гамма-випромінювання - через 40 хв, електричного поля - через 5 год, лазерного випромінювання - через 4 год, прискорених електронів - через 3 год. Лазерне опромінення культурального вірусу силою 2 мВт/см2 впродовж 2 год або електричне поле напругою 6 кВ упродовж 4 год стимулюють гемаглютинувальну активність вірусу парагрипу-3 в 2 - 4 рази (А. Ф. Каришева, 1977). Розчин формальдегіду (1 - 2 %-й), їдкого натру (0,5 %-й), хлорного вапна (1 %-й) убивають вірус через 5 хв (Є. В. Андрєєв, В. С. Білокінь, А. А. Кучерявенко, 1975). Вірус добре зберігається в ліофілізованому стані (до 4 років), за мінусових температур (при - 60 °С - кілька місяців) та при + 4 °С (до 30 діб).

Епізоотологія хвороби. До захворювання сприйнятливі лише молоді телята у віці від 10 діб до 12 міс. У дорослих тварин перебіг інфекції безсимптомний, супроводжується утворенням специфічних антитіл. Є повідомлення про виділення вірусу ПГ-3 від буйволів,коней, собак, щурів. Парагрипозні антитіла виявляються у овець,кіз та верблюдів. Джерелом збудника хвороби є хворі тварини, що виділяють вірус з видихуваним повітрям, виділеннями з носа та очей, краплями слизу під час кашлю, вагінальними виділеннями з абортованим плодом та плодовими оболонками, можливо, з фекаліями та молоком. Зараження відбувається при спільному утриманні хворих тварин зі здоровими, повітряно-краплинним шляхом, а також через контаміновані збудником корми, воду, підстилку, предмети догляду за тваринами.

Появі та поширенню хвороби сприяють різні стрес-фактори, що знижують природну резистентність молодих тварин, - перегрівання, переохолодження, тривале транспортування (звідси давня назва хвороби - «транспортна лихоманка»), значне скупчення тварин у вологих, погано вентильованих приміщеннях,нестача в кормах вітамінів та мікроелементів. Парагрип-3 проходить у вигляді осередкових ензоотій, характеризується високою контагіозністю та швидким перебігом хвороби. Зазвичай парагрип-3 впродовж 2 - 3 тижнів охоплює до 70 - 80 % наявного поголів'я телят, однак летальність при цьому не перевищує 20 %. Тривалість ензоотії може подовжуватися за рахунок ускладнень секундарною мікрофлорою (бактеріями, мікоплазмами, хламідіями) або спільного проходження з рота-, корона- чи парвовірусною інфекціями.

Патогенез майже не вивчено. Характерною для парагрипозного процесу є локальна репродукція вірусу безпосередньо в місцях проникнення в епіталіальні клітини дихальних шляхів, без тенденції до поширення. Розвивається катаральний запальний процес, спостерігається деструкція клітинного шару бронхіол, утворення дефектів слизової оболонки, що зумовлює проникнення в організм секундарної мікрофлори і ускладнення перебігу хвороби. Згодом настає генералізація і ураження легенів. Гістологічні зміни характеризуються наявністю еозинофільних цитоплазматичних та внутрішньоядерних включень, що є характерною ознакою парагрипозної інфекції.


Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 - 5 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. При г о с т р о м у перебігу спостерігається підвищення температури тіла (до 41 - 42 °С), пригнічення, поверхове та прискорене дихання,кашель, серозні виділення з носа, сльозотеча. Виявляється підвищена чутливість у ділянці гортані й трахеї, гіперемія слизової оболонки носової порожнини, пізніше з'являються осередки притуплення і вологі хрипи в легенях. Більшість тварин одужує впродовж 1 - 2 тижнів. У тяжких випадках на 3 - 4-ту добу хвороби виділення стають гнійними, в ротовій порожнині з'являються виразки та ерозії. Тварини лежать або стоять з витягнутою вперед шиєю, широко розставленими передніми кінцівками, часто перебувають у стані прострації, дуже пригнічені, апетит відсутній. Прогноз несприятливий, тяжко хворі телята гинуть.

При п і д г о с т р о м у перебігу відмічають підвищення температури тіла до 40 - 40,5 °С, прискорення пульсу й дихання, гнійні виділення з носа та очей, депресія, зниження апетиту, іноді ентерити. Задишка супроводжується сильним болючим кашлем, хрипами,тварини часто дихають ротом. Аускультацією та перкусією визначається пневмонія.

Х р о н і ч н и й перебіг, який, як правило, є наслідком ускладнення секундарною інфекцією, супроводжується ознаками плевриту та пневмонії. Летальність коливається в межах 5 - 20 %. У тільних корів можливе внутрішньоутробне зараження плоду, аборти, народження нежиттєздатних телят.

Патологоанатомічні зміни. Виявляють, головним чином, у верхівкових, серцевих та діафрагмальних частках легень. Уражені ділянки збільшені в об'ємі, щільні, синьо-червоного, темно-червоного або сірого кольору (червона або сіра стадії гепатизації), нерідко з ознаками емфіземи по периферії. Інтерстиціальна сполучна тканина набрякла,бронхіальні та середостінні, рідше заглоткові та шийні лімфовузли збільшені, гіперемійовані, іноді з осередками некрозу. Відмічається також катаральне запалення слизових оболонок носової порожнини і трахеї з накопиченням слизово-гнійного ексудату, нашарування фібрину на поверхні плеври, епікарда, перикарда.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічних ознаках хвороби, патологоанатомічних змінах та результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає визначення парагрипозного антигену в патологічному матеріалі імунофлуоресцентним методом; виділення збудника від хворих та загиблих тварин у первинній культурі клітин нирок або легень ембріона корови, нирок або тестикул телят; індикацію вірусу за ЦПД та РГА і РГАд; ідентифікацію виділеного вірусу за РЗГА, РЗГАд, РН, РІФ та ELISA-методом; зараження 6 - 10-денних курячих ембріонів в амніотичну порожнину, індикацію та ідентифікацію вірусу в екстраембріональній рідині за РГА і РЗГА; виявлення приросту віруснейтралізувальних парагрипозних антитіл в парних сироватках крові, віді- браних на 4 - 5-ту добу хвороби, у потім через 14 - 21 добу. Для дослідження в лабораторію від хворих тварин надсилають серозні ви- ділення з носа і очей, зскрібки й мазки зі слизової оболонки носової порожнини, які відбирають у тварин з 2-ї по 5-ту добу хвороби (у період найбільшого прояву клінічних ознак хвороби).

Від трупів і забитих тварин направляють шматочки носової перетинки й трахеї, легень, селезінки, нирки, середостінні та брижові лімфатичні вузли, а також парні сироватки крові. У зв'язку з малою стійкістю парагрипозного вірусу патологічний матеріал відбирають не пізніше ніж за 2 год від загибелі тварини і транспортують у термосі з льодом. Після доставки в лабораторію патологічний матеріал відразу досліджують, а в разі неможливості негайно заморожують при - 20...60 °С. Для ретроспективної діагностики парні сироватки крові досліджують за допомогою реакції нейтралізації.

Диференціальна діагностика. Парагрип-3 необхідно відрізняти від інфекційного ринотрахеїту, аденовірусної інфекції, вірусної діареї, хламідіозів та пастерельозу. Інфекційний ринотрахеїт характеризується більш повільним і поступовим розвитком ензоотії,утворенням пухирцевого висипу й дифтеритичних плівок на слизових оболонках дихальних шляхів та генітальних органів. Остаточний діагноз установлюють за результатами виділення збудника та ідентифікації його за РН, РІФ, РДП та ІФА. Аденові р усну інфекцію діагностують за результатами РЗК, РН, РІФ, РДП,РЗНГА. Ві русна діарея супроводжується ерозійно-виразковим ураженням слизових оболонок травного каналу, в інфікованих вірусом клітинах відсутні внутрішньоцитоплазматичні та внутрішньоядерні включення. Пастерельоз і хлам ідіоз діагностують за результатами бактеріологічних досліджень (виявлення збудника у патологічному матеріалі).

Лікування. Проводять якомога раніше, відразу після появи перших ознак хвороби. Застосовують гіперімунну сироватку і сироватки реконвалесцентів, які розпилюють за допомогою апарата САГ-1 впродовж 5 - 7 діб підряд з розрахунку 10 мл на 1 м3 при експозиції 1 год у герметично закритому приміщенні. Сироватки можна використовувати й підшкірно в дозі 2 мл на 1 кг маси тіла тварини. Для профілактики секундарних інфекцій до сироваток добавляють різні антибіотики, які добирають за результатами попереднього визначення чутливості до них мікрофлори дихальних шляхів хворих телят.
Особливо ефективні антибіотики тетрациклінового ряду пролонгованої дії, які застосовують упродовж 3 - 6 діб.

Використовують також різні комбінації інших препаратів: сульфадимезин та норсульфазол перорально в дозі 0,1 г/кг, пеніцилін у дозі 20 - 30 тис. ОД/кг і стрептоміцин - 30 мкг/кг підшкірно, біоміцин у дозі 25 мг/кг, фуразолідон - 7 мг/кг, хлортетрациклін у дозі 20 мг/кг, сульфадимезин - 0,2 г/кг, аскорбінова кислота - 5 мг/кг перорально. Проводять симптоматичну та загальнозміцнювальну терапію.

Останнім часом для профілактики та лікування парагрипу-3 у телят рекомендують ветазол, хвойну хлорофільно-каротинову пасту,протефлазид, який випоюють з молоком або згодовують з комбікормами впродовж 20 - 30 діб у дозі 1,5 краплі препарату на 1 кг маси тіла з профілактичною метою і 3 краплі на 1 кг маси тіла - з лікувальною метою (В. П. Литвин, 2000).

Імунітет. Перехворілі на парагрип-3 телята набувають несприйнятливості до повторного зараження впродовж 3 міс. Телята, народжені від імунних матерів, мають колостральні антитіла, які зберігаються в них упродовж 3 - 9 міс і, на жаль, перешкоджають формуванню імунітету при парентеральному застосуванні вакцин, не захищаючи їх при цьому від зараження епізоотичними штамами вірусу. Разом з тим інтраназальна вакцинація телят у перші тижні життя, навіть на фоні лактогенного імунітету, зумовлює активну імунобіологічну перебудову організму і захисту телят від інфекції.

Для активної імунізації проти парагрипу-3 запропоновано живу ліофілізовану вакцину «Паравак» проти парагрипу-3 великої рогатої худоби й суху культуральну асоційовану вакцину «Бівак» проти парагрипу-3 та інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби.

Вакцину «Паравак» застосовують для профілактичної імунізації проти парагрипу-3 в загрозливих і неблагополучних господарствах.

Вакцина не шкідлива для тільних корів, може використовуватись і для щеплень телят з 10-денного віку. Імунітет настає через 7 - 10 діб і триває після ревакцинації не менш як 6 міс. Суху культуральну асоційовану вакцину «Бівак» застосовують у неблагополучних щодо цих захворювань господарствах. Імунітет формується через 14 діб після початку вакцинації і триває не менш як 6 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Включають охорону господарств від занесення збудника інфекції, проведення комплексних заходів для підвищення загальної резистентності організму, чітке дотримання ветеринарно-санітарних правил вирощування молодняку великої рогатої худоби, своєчасну діагностику захворювання,знищення вірусу в зовнішньому середовищі (профілактична дезінфекція). Для захисту господарства від занесення збудника ПГ-3 потрібно комплектувати ферми лише здоровими тваринами з благополучних щодо інфекційних хвороб репродуктивних ферм. Тварин доставляють у господарство спеціально обладнаним автотранспортом. Приміщення слід заповнювати молодняком одного віку з дотриманням принципу «все вільно - все зайнято», не допускаючи скупчення, протягів, сирості та високої загазованості. Новоприбулих тварин упродовж 30 діб витримують на карантині, під постійним ветеринарним наглядом.

Проводять термометрію та огляд поголів'я для своєчасного виявлення захворювань серед завезених тварин. Обладнують дезінфекційні бар'єри, регулярно здійснюють профілактичну дезінфекцію; забороняється відвідування ферми сторонніми особами.

У неблагополучних господарствах слід проводити пасивну або активну імунізацію всього завезеного поголів'я. Під час перебування на карантині телят з профілактичною метою обробляють аерозолями молочної кислоти чи хлорскипидару, хлориду йоду, йодетиленгліколю (В. А. Атамась, 1984). У разі появи захворювання та встановлення діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо парагрипу-3, у ньому запроваджують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється вивезення тварин в інші господарства та їх перегрупування. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Хворим тваринам надають спокій, забезпечують повноцінним кормом та оптимальними умовами утри- мання без протягів, скупченості, підвищеної вологості та загазованості. Усіх здорових тварин вакцинують. У приміщеннях проводять дезінфекцію, стічні жолоби посипають хлорним вапном.

Туші вимушено забитих тварин за відсутності в м'ясі дегенеративних змін випускають без обмежень. У разі виявлення запальних та некротичних осередків на слизовій носової порожнини, трахеї, легень, травного каналу їх піддають технічній утилізації.

Господарство оголошують благополучним щодо ПГ-3 і знімають з нього карантинні обмеження через 14 діб після останнього випадку одужання чи забою хворої тварини, а також проведення остаточної дезінфекції. Для дезінфекції застосовують гарячий 2 %-й розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна, що містить не менш як 2 % активного хлору, 1 %-й розчин формальдегіду, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна при дворазовому нанесенні. Гній знезаражують біотермічним методом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Парагрип великої рогатої худоби"
  1. Хвороби великої рогатої худоби
    Хвороби великої рогатої
  2. Класифікація родини RETROVIRIDAE
    Ретровіруси являють собою обширну родину. Вони виділені від різноманітних тварин і людини. Назва родини пов'язана з ферментом - зворотною транскриптазою (англ. revers transcriptase), який входить до складу віріону. Родина ретровірусів включає три підродини: Оncovirinae, Spumavirinae, та Lentivirinae. Підродина Oncovirinae (від лат. Oncos - пухлина) включає збудників ряду неопластичних
  3. Класифікація родини ASTROVIRIDAE
    Астровіруси були вперше описані в 1975 році в результаті вивчення спалаху гострого гастроентериту в центрі матері і дитини в Шотландії. Родина має тільки один рід Astrovirus. В наш час астровіруси ізольовані від птахів, собак, котів, свиней, овець, великої рогатої худоби і людей. Від людей виділено 7 серологічних типів астровірусів. Подібно ротавірусам, астровіруси викликають гострі ентерити
  4. Класифікація родини CALICIVIRIDAE
    Родина каліцивірусів включає ряд збудників поширених хвороб тварин, зокрема вірус везикулярної екзантеми свиней, вірус каліцивірусної інфекції великої рогатої худоби, вірус геморагічної хвороби кролів, вірус каліцивірусної інфекції котів та ін. Каліцивіруси причетні також до патології людини, вони є збудниками гастроентеритів у дітей. Назва родини походить від слова Caleх - чаша..
  5. Діючі речовини та їх властивості
    Токсична дія чемериці зумовлена наявністю ряду алкалоїдів. Корiння i кореневище мiстять алкалоїди, дубильнi речовини, смоли, цукри, пігменти. Із кореневища виділяють: єрвин, псевдоєрвин, рубієрвин, зорубієрвин. Алкалоїди чемерицi лобелієвої: гермiн, гермерин, вератрозин, вератрин, вератрамiн, протоверин, провератрин, протовератридин, рубнєрвин, єрвинжервин. Із всіх цих алкалоїдів найотруйнішим
  6. Класифікація родини FLAVIVIRIDAE
    Родина Flaviviridae заснована у 1985 році на базі роду Flavivirus, що належав до родини Togаviridae. Нині вона налічує понад 60 вірусів більшість з яких патогенні для людини ( збудники жовтої пропасниці, кліщового та японського енцефаліту і ін.). Резервуаром та перенощиками названих вірусів є членистоногі - комахи, кліщі у зв'язку з чим вони віднесені до групи арбовірусів. У тварин
  7. Класифікація родини PARAMYXOVIRIDAE
    Параміксовіруси (від грец. para - біля і муха - слиз) - група вірусів, що уражає хребетних тварин. Віріони параміксовірусів - частки плеоморфної, частіше округлої форми, діаметром 150-300 нм, складаються з нуклеокапсиду спіральної симетрії і ліпопротеїнової оболонки, на поверхні якої знаходяться виступи довжиною 8-12 нм. Виступи розташовані на відстані 7-10 нм один від іншого. Діаметр спіралі
  8. ЖИВІ ЦІЛЬНОВІРІОННІ ВАКЦИНИ
    Вони можуть бути гомологічні з ослаблених вірусів, проти яких використовуються з профілактичною метою, і гетерологічні з гетерологічних вірусів. Головним компонентом будь-якої вакцини є збудники чи їх субодиниці. Вітчизняна біологічна промисловість виготовляє велику кількість вакцинних препаратів проти вірусних інфекцій. Багаторічне планове використання засобів специфічної профілактики
  9. Хвороба Акабане
    Хвороба Акабане (Morbus Akabanae) - трансмісивна хвороба великої й дрібної рогатої худоби, що проявляється абортами у вагітних тварин та народженням мертвих плодів. Є підстави підозрювати, що до хвороби сприйнятлива людина. Історична довідка. Хворобу було встановлено в 1959 р. в Японії. Відомості про наявність цього захворювання в інших країнах, крім Японії та Австралії, обмежені.
  10. Клінічні ознаки отруєння різних видів тварин
    Клінічна картина отруєння у тварин залежить від кількості з'їдених рослин (дози), виду і статі тварини, фізіологічного стану, наявності хронічних хвороб, імунної системи і ін. Отруєння тварин чемерицею протікає в гострій формі у всіх видів і перші ознаки його наступають відразу після поїдання чемериці. Велика рогата худоба. Тварина збуджена, загальний стан пригнічений, зіниці звужені,
  11. Губчастоподібна енцефалопатія великої рогатої худоби
    Губчастоподібна енцефалопатія (спонгіформна енцефалопатія, трансмісивна губчастоподібна енцефалопатія) належить до пріонних інфекцій і характеризується тривалим інкубаційним періодом, повільним перебігом, ознаками ураження центральної нервової системи, дифузною дистрофічною енцефалопатією. Хвороба завжди закінчується летально. Історична довідка. Перші випадки губчастої енцефалопатії великої
  12. Класифікація родини RHABDOVIRIDE
    На сьогоднішній день до рабдовірусів відноситься більше 60 вірусів. Головним критерієм їх класифікації є морфологія: "рабдо" означає "палочковидний"; всі рабдовіруси витягнуті в довжину і мають форму кулі для вогнепальної зброї (закруглені на одному кінці і плоскі на другому), або бацили (закруглені на обох кінцях). Класифікація, що основується виключно на морфології, привела до напрочуд
  13. Меліоїдоз
    Меліоїдоз (Melioidosis, сапоподібна хвороба, сап Рангуна) - септико-піємічне захворювання гризунів, собак, котів, рідко сільськогосподарських тварин, що характеризується катарально-гнійним запаленням слизових оболонок, утворенням гнійних осередків та численних казеозних вузликів у різних органах і тканинах. Смертельно хворіє людина. Історична довідка. Перше свідчення про хворобу зроблено в
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека