загрузка...
« Попередня Наступна »

Особливості вияву темпераменту і характеру воїна у навчально-виховному процесі

Психіка кожного воїна унікальна. її неповторність пояснюється як особливостями соціальних зв'язків і контактів, так і особливостями біологічної та фізичної будови й розвитку організму. До біологічно зумовлених підструктур особистості належать темперамент, а також статеві і вікові властивості психіки.

Темперамент - сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей воїна, які виявляються в динаміці його поведінки й діяльності. Так, спостерігаючи за поведінкою і діяльністю воїнів, ми бачимо, що вони різні не лише зовнішньо, а й за вчинками. Одні з них завжди спокійні, неговіркі, мляві, інші дуже рухливі, говіркі тощо. При цьому слова в них супроводжуються активною жестикуляцією та відповідною мімікою. Така різниця в поведінці воїнів зумовлена їхнім темпераментом.

Перш ніж розглянути різні типи й особливості темпераменту, слід відразу зазначити, що немає кращих або гірших темпераментів - кожен із них має свої позитивні аспекти, тому головні зусилля мають бути спрямовані не на його виправлення (що неможливо внаслідок природженості темпераменту), а на розумне застосування в конкретній військовій діяльності позитивних якостей і оптимальне врахування й нівелювання слабких сторін.

Так, нестриманий холерик дуже активний, безстрашний; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили і ґрунтовність; нерішучий меланхолік напрочуд чутлива людина, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи темпераментів у житті майже не трапляються, існує багато проміжних форм.

Коротко розглянемо історію становлення поняття «темперамент» і його типології. Поняття «темперамент» вживається із V ст. до нашої ери - відколи грецький вчений-лгкар Гіпократ позначив таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного, духовного життя. За Гіпократом, усі тіла - як мікрокосмос, так і макрокосмос - складаються з одних і тих самих стихій. Перевагу однієї з чотирьох стихій визначає темперамент.

У перекладі з латинської «темперамент» - належне співвідношення частин, їх змішування. Правильне змішування чотирьох рідин забезпечує здоров'я людини, неправильне призводить до хвороби. Виходячи із вчення про чотири рідини, стихії, що їх частіше називають гуморами (лат.: волога, сік), відомий лікар Античності Клавдій Ґален розробив першу типологію темпераментів, яка відома й сьогодні. Переважання крові (лат: сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр.: флегма)- флегматика, переважання жовчі (гр.: хом) - холерика, переважання чорної жовчі (гр.: меланахом) - меланхоліка.

Існують різні підходи до типології темпераменту. Наприклад, конституційна типологія. Ці властивості темпераменту безпосередньо пов'язують з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Найвідомішим представником конституційної типології є Ернст Кречмер (1888-1964), німецький психолог і психіатр, який 1921 р. видав нині вже класичну працю «Будова тіла і характер». Головна ідея книги полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань [51].

Е. Кречмер виокремив чотири конституційні типи: лептосоматика (людину високого зросту, тендітної будови тіла з вузькими плечами, довгими тонкими ногами, витягнутим обличчям), пікника (людину невеликого зросту, товсту, з круглою головою на короткій шиї), атлетика (людину з розвинутою мускулатурою, міцною будовою тіла, широкими плечима і вузькими стегнами) та диспластика (будова тіла деформована, диспропорційна, наприклад, занадто великий зріст).

Відповідно до цих типів будови тіла Кречмер розрізняє такі темпераменти: шизотимічний, циклопіимічний та іскотемічний. Шизотимік має лептосоматичне або атлетичне тіло. Замкнутий, відлюдькуватий, він схильний до значних коливань емоцій - від роздратування до сухості. Це дуже затята людина з досить ригідними настановами та поглядами. Циклотимік має пікнічну будову тіла. Він легко контактує з іншими, має реалістичні погляди, жваві емоційні реакції, що коливаються між радістю та сумом. Він завжди спокійний, не дуже вразливий. Його жести, міміка не досить виразні. Гнучкість мислення невисока. Він важко пристосовується до нових ситуацій [36].

Особистість не існує без тіла, як будинок не існує без стін. Наші потреби, прагнення мають серед інших соматичні джерела. Характер виражається в тілі й через типові рухи, ходу, пози, мускульні затиски. Тому не слід відкидати такі типології темпераментів, як типологія Е. Кречмера, В. Шелдона або К. Конрада. Інтегрування їх із факторними типологіями Ґ. Гейманса й Е. Вірсми, С. Бертаабо Дж. Ґіл-форда може бути досить плідним.

У XX ст. англійський психолог Ганс Юрген Айзенк (1916-1997) відокремив такі типи темпераментів: екстраверт та інтроверт. У загальному розумінні екстраверсія - це направленість особистості на навколишніх людей та події, інтроверсія - поняття, синонімічне стурбованості - виявляється як емоційна нестійкість, напруженість, емоційна збудливість, депресивність.

Так, екстраверт, порівняно з інтровертом, складніше виробляє умовні рефлекси, володіє більшою терпимістю до сенсорної депривації, внаслідок чого не переносить одноманітності, частіше відволікається під час роботи! та ін. Типовими виявами в поведінці екстраверта є товариськість, імпульсивність, недостатній самоконтроль, висока пристосованість до середовища, відкритість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, впевнений у собі, прагне до лідерства, має багато друзів, нестриманий, схильний до розваг, полюбляє ризикувати, дотепний, не завжди -обов'язковий.

Інтроверт часто заглиблений у свої думки, відчуває труднощі, налагоджуючи контакти з людьми та адаптуючись до реальності. Він здебільшого спокійний, врівноважений, миролюбний, його дії продумані та реальні. Коло друзів має невелике. Високо оцінює естетичні норми, зазвичай планує майбутнє, міркує над тим, як діятиме, не піддається моментальним спонукам, песимістичний. Інтроверт не зносить хвилювань, дотримується усталеного життєвого порядку, обов'язковий.

Значний внесок у вивчення основ темпераменту зробили І.П. Павлов та його наукова школа. Вчений вважав темперамент найзагальні-шою характеристикою людини. Він звернув увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи і відокремив такі основні типи:

1) сильний, врівноважений, рухливий;

2) сильний, врівноважений, інертний;

3) сильний, неврівноважений;

4) слабкий, загальмований тип.

Цей поділ відповідає поділу, здавна усталеному в психології, відповідно до якого розрізняють сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний темпераменти [75, 76].

І.П. Павлов чітко розумів, що описані ним типи нервової системи - не реальні портрети, оскільки жодна конкретна людина не має усіх ознак того чи іншого типу темпераменту. Павловська концепція зв'язку типів темпераменту з типами нервової системи виявилася серйозним кроком на шляху дослідження основ класифікації темпераментів, вона спрямувала увагу на подальшу деталізацію окремих властивостей нервової системи з конкретним типом темпераменту.

Дослідження Б.М. Теплова та В.Д. Небиліцина довели, що від кожної з означених Павловим властивостей нервової системи залежить кілька інших властивостей. Було*експериментально відкрито нові якості, а саме: динамічність - швидкість вироблення позитивних та негативних умовно-рефлекторних зв'язків, стабільність - швидкість виникнення збуджувального або гальмувального процесу.

Останніми роками основними складовими темпераменту вважають дві характеристики поведінки - енергетичний рівень і тимчасові параметри. Згідно з концепцією Яна Стреляу, перша характеристика описує активність і реактивність, а друга - пластичність і темп психічних реакцій. Реактивність людини тим вища, чим слабший подразник, здатний викликати реакцію. Вона свідчить, наскільки сильно різні люди реагують на однакові стимули: високореактивні -дуже збуджені, але маловитривалі за дії сильних або повторних подразників. Співвідношення реактивності та активності свідчить про те, що сильніше діє на людину - випадкові фантазії чи довготривала мета. За Стреляу, активність і реактивність перебувають у зворотній залежності: високореакти-вні люди сильно реагують на подразники, наділені слабкою активністю та інтенсивністю дій, їхні фізіологічні процеси ніби посилюють стимуляцію, і вона швидше стає для них надмірною. Низькореактивні - активніші, реагуючи слабше, вони можуть довше підтримувати більшу інтенсивність дій, оскільки їхні фізіологічні процеси швидше пригнічують стимуляцію. Таким чином, для високоефективних людей завжди більше стимулів надмірних та надсильних, серед яких можуть бути і шкідливі, і ті, що викликають реакцію страху у військовослужбовців [112].

Але з цього не випливає, що кожна людина належить до одного з перелічених типів темпераменту в його чистому вигляді, оскільки такий темперамент трапляється в житті досить рідко і швидше в дитячому віці.

Це пов'язано з тим, що тип вищої нервової діяльності природжений. У зв'язку з цим тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію остаточного формування, набуття нових якостей під впливом життєвих обставин. Врівноваженість нервових процесів формується в підлітковому віці, й остаточно тип темпераменту набуває закінченості в юнацтві. Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин у своїх дослідженнях довели, що варіацій темпераменту значно більше. Проте, якщо в характері людини чітко домінують риси того чи іншого типу темпераменту, його відносять до одного з чотирьох означених типів. Підбиваючи підсумки вищенаведеного, можна зауважити, що темперамент пронизує всі психічні вияви особистості (емоції, мислення, вольові та інші психічні процеси) і виражається в таких основних властивостях.

1. Сенситивність (чутливість). Про цю властивість судять із того, яка найменша сила зовнішніх дій необхідна для певних психічних реакцій воїна. Сьогодні вже доведено, що найчутливішим типом є меланхолік.

2. Реактивність. Про неї ми можемо скласти уявлення з того, наскільки емоційно воїни реагують на зовнішні або внутрішні дії однієї і тієї ж сили. Найвища реактивність - це реактивність холерика.

3. Активність. Виражається ступенем впливу воїна на зовнішній світ, його здатністю долати перешкоди під час досягнення мети. Також характеризує здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою.

4. Темп реакції. Це швидкість перебігу різноманітних реакцій і процесів (швидкість рухів і розуму, темп мови, кмітливість).

5. Пластичність -ригідність. Про цю властивість ми складаємо уявлення з того, наскільки легко і гнучко пристосовується воїн до мінливої реальності (пластичність) або, навпаки, наскільки інертна і млява його поведінка (ригідність). Таким чином, пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів.

6. Екстраверсія - інтроверсія. За визначення цієї властивості враховують: від чого переважно залежать реакції діяльності воїна - від зовнішніх вражень, що виникають у конкретний момент (екстраверсія), чи від образів, уявлень і думок, пов'язаних із минулим і майбутнім (інтроверсія). Таким чином, вони свідчать про загальну направленість особистості зовні або всередину.

Функції темпераменту: регуляція динаміки психічної діяльності; пристосувальна; енергетична.

У процесі службової діяльності офіцерові доводиться прогнозувати поведінку своїх підлеглих, призначати їх на посади, виходячи з їх індивідуально-психічних особливостей. Але водночас йому необхідно контролювати особисту поведінку, враховуючи особливості власної психіки. Ось чому так необхідно знати основні вияви різних типів темпераментів.

Особи сангвінічного темпераменту рухливі та врівноважені. І.П. Павлов, характеризуючи їх, писав, що сангвінік - палкий, дуже продуктивний діяч, але тільки тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження [74, с. 86]. Якщо ж таких справ немає, він нудьгує, стає млявим. Для нього характерні легкість і швидкість виникнення нових почуттів та емоційних станів (горя, радості, ненависті тощо), які швидко змінюються й у пам'яті закарбовуються ненадовго.
трусы женские хлопок
Як правило, воїн з цим темпераментом має гнучкий розум, дотепний. Він безтурботний, легко пристосовується до нових умов, товариський, швидко налагоджує контакт з людьми і може підтримати добрий настрій у військовому колективі. Сангвінік охоче береться за нову справу, але не завжди доводить її до кінця, може втратити інтерес до неї, а надто якщо ця справа потребує терпіння і тривалої копіткої праці. Типовими сангвініками серед видатних особистостей були Георгій Жуков, Михайло Лєрмонтов, Наполеон Бонапарт, Юрій Гагарін, із літературних персонажів - ОстагьБендер.

Представники холеричного темпераменту відрізняються підвищеною рухливістю, неврівноваженістю в поведінці, діях і вчинках. Воїн з холеричним темпераментом, як правило, агресивний, запальний, прямолінійний у стосунках з навколишніми, енергійний. Іван Павлов зазначав, що це завзятий, боновий тип, легко і швидко дратується [74, с. 56]. Воїн із цим типом темпераменту вирізняється різкою зміною глибоких почуттів, які супроводжуються сильними емоційними переживаннями, що завжди зовнішньо виражаються в міміці, жестах, швидкій мові. Воїни з цим темпераментом продуктивні за умови нєодноманітної роботи, там, де треба швидко приймати рішення, ризикувати, виявляти ініціативу. Холериками були Петро І, Олександр Суворов, Василь Чапаев, Іван Павлов, із літературних персонажів - д'Артаньян. Наприклад, Олександра Суворова вирізняла стрімкість, рухливість. Він ніби не знав спокою і справляв на сучасників враження людини, яка прагла відразу займатися сотнею справ. Навіть у старості він не ходив, а бігав, не їздив, а мчав, не обходив стілець, а перестрибував через нього.

Особи з флегматичним темпераментом, на думку Івана Павлова, спокійні, врівноважені, наполегливі й завзяті трудівники [74, с. 86]. Інертність нервових процесів у них створює умови для спокою і холоднокровності. Флегматиків за будь-яких обставин вивести із себе практично неможливо. Ці якості виявляються і в стосунках із товаришами по службі. Ця людина в міру товариська, настрій її завжди рівний. Працездатна, вона ніколи не марнує сил, розраховує їх наперед, справу, як правило, доводить до кінця, нову інформацію засвоює повільно, але грунтовно. Флегматику важко переключитися з однієї діяльності на іншу, важко пристосуватися до нових умрв, міміка в нього невиразна.

Флегматиком був Михайло Кутузов. Спокійно, навіть ніби сонливо, він керував військовою радою у Філях, на якій вирішувалася доля Російської імперії. І, очевидно, якраз об цей спокій, ніби об скелю в бурхливому морі, розбилися пристрасті воєначальників, і залишилось місце тільки для холодного розрахунку розуму. Всупереч намірам більшості генералів дати бій перед Москвою, Кутузов сказав: «...владою, довіреною мені моїм государем і Вітчизною, я наказую відступ».

Типовими флегматиками є космонавт Андріян Ніколаєв, кіногерой - Штирліц.

Для воїнів з меланхолічним темпераментом характерна дуже висока емоційна чутливість; вони дуже вразливі, швидко втомлюються. Рухи в них сповільнені. Емоційні переживання меланхоліків характеризуються великою глибиною, що часто накладає відбиток на особистість у цілому. Вони нерішучі, тяжко переживають невдачі, кожну з яких вони сприймають як особисту трагедію. Меланхоліки відлюдькуваті, часто ніяковіють, почуваються незручно, відчувають розгубленість і нерішучість. «Я з числа тих людей, - говорив про себе Гі де Мопасан, - в яких здерта шкіра і нерви оголені». І не випадково багато поетів, композиторів, артистів є меланхоліками, наприклад, Микола Гоголь, Федір Достоєвський, Петро Чайковський.

Тепер звернімося до такого важливого аспекту проблеми, як взаємозв'язок темпераменту й поведінки воїна. Із врахуванням властивостей темпераменту конкретного воїна можна з певною імовірністю прогнозувати особливості його реагування в заданій ситуації. Темперамент позначається па способах спілкування, визначаючи, зокрема більшу чи меншу активність контактів.

Взаємозв'язок способу реагування з темпераментом яскраво й образно ілюструє Анатолій Коні (1844-1927) у праці «Пам'ять і увага», характеризуючи вплив темпераменту на свідомість, а саме розповідаючи про те, як поставився би свідок до того чи іншого явища або події. Можна як приклад уявити собі ставлення носіїв різних темпераментів до однієї і тієї самої по-| дії: трамвай наїхав на жінку, яка переходила колію, і заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження або, можливо, і смерть - внаслідок того, що вона сама не звернула уваги на застережний дзвінок або якщо такий пролунав занадто пізно.

Сангвінік, хвилюючись, скаже: «Це була жахлива картина - пролунав надривний крик, бризнула кров. Мені вчувся тріск кісток, ця картина стоїть перед моїми очима, переслідує мене, хвилюючи і непокоячи».

Меланхолік скаже: «При мені вагон роздавив нещасну жінку, і ось людська доля: можливо, вона поспішала до коханого чоловіка, до улюблених діток, рідної домівки. І все розбито, знищено, залишилися сльози і скорбота за непоправною втратою, і осиротіла родина».

Холерик, сповнений обурення, скаже: «Роздавили жінку! Я давно казав, що міське управління недбайливе у виконанні своїх обов'язків: чи можна доручити керування трамваєм таким водіям, які не вміють вчасно попередити неуважних та тугих на вухо перехожих. І ось наслідок. Потрібно судити за такий недогляд, і суворо судити».

А флегматик скаже: «їду я і бачу: стоїть трамвай, біля нього натовп, щось розглядають; я підвівся на прогоні й бачу: лежить якась жінка упоперек колії, певно, наїхали і роздавили. Я сів на своє місце і сказав візнику: їдьмо швидше» [46, с. 89]. Отже, тип темпераменту людини можна визначити за поведінкою.

Офіцерові потрібно пам'ятати про те, що темперамент не визначає характер військовослужбовця, але він виявляється в стилі його діяльності, у взаєминах у військовому колективі, що, природно, може позначатися на військово-професійних успіхах.

Відомо, що тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі показники темпераменту воїна можуть змінюватися від умов його учіння, виховання, самовдосконалення та життєдіяльності. Умови життя впливають на функціонування центральної нервової системи. Одні з них сприяють певному розвиткові сили й рухливості психічних процесів, емоційній збудливості, інші, навпаки, - повільності, стриманості тощо.

Так, спокійний врівноважений флегматик за умови багаторазового повторювання одноманітних сильних емоційних подразників емоційно вибухає і поводиться як холерик. А холерик під впливом певних факторів навколишнього середовища може виявляти невпевненість, розгубленість, нерішучість як меланхолік.

У зв'язку з цим одним з основних напрямів позитивного впливу командира на темперамент підлеглих є високий рівень організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі, змістовна і якісна виховна робота з підлеглими та чіткий статутний порядок у військовому колективі. Весь процес повсякденної життєдіяльності воїна, з одного боку, має сприяти загартуванню й розвитку позитивних рис типів темпераменту, а з іншого - допомагати позбутися певних слабких аспектів конкретного темпераменту.

Офіцерові слід зважати ще й на той факт, що особливості темпераменту воїнів позначаються на їхній службі та бойовому навчанні. Воїни з різними типами темпераментів відрізняються не рівнем можливостей психіки, а своєрідними її виявами. Так, слабкість типу - це не лише брак сили збуджувального та гальмівного процесів, а й пов'язана з цим висока чутливість і реактивність. Таким чином, кожен темперамент має і свої слабкі аспекти. Наприклад, офіцер, доводячи своїм підлеглим завдання, має враховувати особливості його виконання кожним воїном, виходячи з особливостей типів їх темпераменту. Дослідження свідчить, що результативність військової діяльності також залежить від темпераменту. Річ у тому, що воїни з різними типами темпераментів досягають мети кожен у свій спосіб. Так, якщо завдання поділити на три етапи - підготовчий, виконавчий і контрольний, то процес виконання завдання залежатиме від темпераменту. Виявляється, що холерики і сангвініки мало часу приділяють підготовчим і контрольним діям, а флегматики і меланхоліки - навпаки. Перші також можуть довго виконувати кілька завдань, не плануючи їх спеціально і не розподіляючи в часі. Інші, виконуючи завдання, розраховане на тривалий час, намагаються свою діяльність планувати. Вони беруться за нову справу лише тоді, коли залагодять попередню, краще справляються з монотонною роботою, але їм не вдаються такі види діяльності, в яких треба мати справу з сильними, несподіваними подразниками.

Рухливість та інертність нервових процесів можуть також впливати на якість праці воїна, її ефективність і мають свої позитивні та негативні аспекти. Вивчення відмінностей між воїнами з жвавішими й інертні-шими темпераментами за опанування військової майстерності дало таку картину. Рухливі (холерики і сангвініки) у швидкому темпі виконували різні завдання, але дещо ненадійно, що виявилось у пропусках складових завдання. Інертні (флегматики) воїни краще виконують завдання, які вимагають повільних рухів. У них спостерігаються затримки у процесі роботи, але завдання виконано завжди чітко, що є безперечною перевагою. Вони також сильніше мотивовані на виконання більш простих дій, ніж рухливі, менше втомлюються і дратуються від їх повторення. У таких воїнів максимум мотивації виявляється у завданнях з великою імовірністю успіху.

Військова справа - така фахова діяльність, в якій саме від властивостей темпераменту може залежати її ефективність. Це зумовлює потребу в відборі воїнів за такими властивостями.

Цьому сприяє професійний добір, що допомагає виділити претендентів з найбільш відповідними для певної спеціальності психофізіологічними якостями. Наприклад, якщо офіцер добирає воїна на сержантську посаду з трьох кандидатів з різними темпераментами .(холеричний, флегматичний, сангвінічний), то йому належить зважати на те, що холерик імпульсивний, різкий у спілкуванні, підвищено збуджений, для сержанта це не оптимальний спосіб впливу. Флегматик - наполегливий, рівний з товаришами по службі, але повільно переводить увагу на інше завдання, малорухливий, його краще використовувати в самостійній, незалежній від спілкування роботі. З цього дослідження випливає, що для посади сержанта найбільше годиться сангвінік. Це справді так.

Особливості темпераменту виявляються і в розумовій праці. Вони надають своєрідності стилю і манері діяльності. Тому офіцерові, наприклад, у навчально-виховному процесі підлеглих для оптимізації їх учіння корисно контролювати навчальну діяльність холерика. В роботі з ним недопустимі різкість, нестриманість, бо вони можуть викликати негативну відповідну реакцію. У той же час, кожну його провину слід вимогливо і справедливо гудити. Щодо нього негативну оцінку допустимо застосовувати в дуже енергійній формі й так часто, як це потрібно для поліпшення результатів його служби чи учіння. Перед сангвініком слід ставити нові, цікаві завдання, які потребували б від нього зосередженості й напруженості, також необхідно постійно включати його в активну діяльність і систематично заохочувати. Флегматика потрібно залучати до активної діяльності й зацікавлювати. Він вимагає систематичної уваги. Його не слід швидко відволікати від одного завдання для розв'язання іншого. Стосовно меланхоліка недопустимі не тільки різкість, грубість, а й просто підвищений тон, іронія. Про провину, скоєну меланхоліком, краще говорити з ним наодинці. До нього необхідно виявляти особливу увагу, своєчасно похвалити за успіхи, рішучість тощо. Негативну оцінку належить давати якомога обережніше, усіляко її пом'якшуючи. Наприклад, для деяких воїнів ситуація іспиту може бути стресовою. Так, складаючи іспит, флегматик реагує на запитання повільно, й може скластися враження, що він не знає матеріалу, і, щоб не вивести його з рівноваги, необхідне особливе терпіння. Зайва поспішність сангвініка або невиправданачіюривчастість холерика в цій ситуації можуть призвести їх до недостатньо обміркованих відповідей. Тут офіцерові необхідно багаторазово уточнювати, що власне вони хотіли сказати. Меланхолік- найчутливіший і найвразливіший тип. З ним потрібно бути якомога доброзичливішим.


Військова праця - це колективна праця. Тому в її організації офіцерові також необхідно враховувати особливості вияву темпераментів. Динамічні риси темпераменту військовослужбовця найкраще впливають на результати, якщо разом служать воїни різних темпераментів і якщо потрібно сприятливе їх поєднання, і навпаки. Так, діяльність холерика стає ефективнішою, коли він працює разом із флегматиком або сангвініком. За роботи з меланхоліком, а надто холериком, результати набагато гірші. Таким чином, не можна оцінювати значення властивостей темпераменту без врахування спільного характеру багатьох видів військової діяльності.

Офіцеру слід також пам'ятати про те, що для розвитку позитивних якостей темпераменту воїнів, він мусить працювати над собою, займатися самовихованням. Це вкрай необхідно, інакше військовослужбовець не може стати високоморальною, гармонійною особистістю. Отже, офіцер має допомагати воїнові вивчити свій темперамент, знати його позитивні та негативні риси, а також озброїти його методикою роботи над собою щодо вдосконалення сильних сторін свого темпераменту і звільнення від негативних аспектів.

За звичайних умов темперамент виявляється тільки в особливостях індивідуального стилю, не визначаючи результативності діяльності. За екстремальних умов - а бойові дії для психіки завжди екстремальні - вплив темпераменту на ефективність діяльності посилюється, завчені й попередньо засвоєні дії стають неефективними, і знадобиться додаткова енергетична та динамічна мобілізація організму, щоб впоратися з несподіваними або надсильними впливами. Тут багато що залежить від якості попередньої психологічної підготовки особового складу до бойових дій, а також озброєння воїнів різними прийомами самонавіювання, аутотренінгу, емоційно-вольової саморегуляції тощо.

На закінчення необхідно зазначити, що темперамент має вплив на спрямованість особистості, характер воїна. Все це потребує комплексного підходу у формуванні й розвитку його особистості у бойовій і гуманітарній підготовці. Від темпераменту залежить, в який спосіб воїн реалізує свої дії у навчально-пізнавальній діяльності, екстремальних умовах бойової підготовки і бойової служби. Темперамент виявляється в динамічних аспектах поведінки особистості. Це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота. Тому його необхідно враховувати в індивідуальному підході під час виховання, навчання, психологічної підготовки воїнів.

Доведено, що тип темпераменту у воїна - вроджений, а від яких властивостей його вродженої організації він залежить, ще остаточно не з'ясовано.

Наступна психічна властивість особистості воїна - характер, що визначає його поведінку і ставлення до навколишнього середовища, праці, інших людей і самого себе. Якщо в темпераменті виявляється ставлення воїна до подій, які відбуваються навколо нього, то характер - у ставленні до власної діяльності. Темперамент і характер чітко розрізняють не завжди. Тимчасом саме характер, а не темперамент ми називаємо сильним, слабким, твердим, м'яким, тяжким, наполегливим тощо. Описів темпераменту значно менше.

На відміну від темпераменту, який залежить головно від природженого типу вищої нервової діяльності, характер більше визначають умови учіння, виховання, стосунки в родині, військовому колективі тощо. Основні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціального середовища, тобто в процесі соціалізації.

Тому в психології характер розглядається як сукупність істотних, стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей особистості, що виявляються в діяльності, спілкуванні воїна та в його поведінці. Слово «характер» походить від грецького «character» - карбування, печатка, риса. Пізнання' характеру воїна дає змогу досить точно прогнозувати його поведінку можливі вчинки та дії. Дуже важливо виявити і негативні риси характеру, такі як грубість, зарозумілість, жадібність, неправдивість, лицемірство тощо. У цілому вони виявляються у ставленні воїна до навколишніх, до себе, до праці, до речей. Але ми говоримо про риси характеру лише тоді, коли вони стали для воїна типовими, стійкими.

І.П. Павлов у своїх дослідженнях виявив, що фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду (динамічний стереотип), і тип вищої нервової діяльності людини. Впливаючи на динамічний стереотип, можна змінити характер людини, тобто немає характеру, який би неможливо було змінити і переінакшити. Нарікання слабохарактерних на те, що «у мене такий характер, і я з собою нічого не можу вдіяти», з психологічного погляду цілком недоречне. Змінюючи обставини, життєдіяльність воїна, його звички, можна впливати на формування його характеру.

Тип вищої нервової діяльності впливає на характер двояко:

- по-перше, він може допомогти або ускладнити виховання певних властивостей характеру (наприклад, у воїна зі слабким типом нервової системи складніше виховувати впевненість у собі, ніж у воїна сильного і врівноваженого типу);

- по-друге, коли в результаті соціальних умов у воїна склалися певні стосунки, то від типу нервової системи залежатимуть ті способи дій, за допомогою яких він буде їх виявляти (наприклад, працелюбність у флегматика і холерика виявляється по-різному, бо темперамент при цьому є динамічним боком характеру воїна).

Психічні якості особистості, які дають змогу з певною імовірністю передбачати поведінку воїна в конкретних умовах, називаються расами характеру. При цьому маємо на увазі, що рисами характеру називаємо лише ті чи інші особливості поведінки воїна, які систематично виявляються в різних видах його діяльності. Вони поділяються на позитивні

(мужність, сумлінність, дисциплінованість, ініціативність тощо) і негативні (боягузтво, безпринципність, недбальство тощо). Існує кілька типів характеру (рис. 3-1).

Проблема класифікації характерів завжди приваблювала людей. Наприклад, ще в IV ст. до Р.Х. Теофраст, що запровадив поняття «характер», описав у трактаті «Етичні характери» 31 його вид. В основу класифікації він поклав риси моральності. У словнику української мови наведено понад 1500 понять і термінів, які розкривають різні риси характеру. При цьому офіцерові, що вивчає риси характеру підлеглих, не можна обмежуватися його окремими якостями. Характер воїна не просто сукупність, випадковий набір особливостей або рис. Різні властивості характеру взаємопов'язані, взаємозалежні. Закономірні зв'язки і взаємозв'язки між різними рисами характеру визначають його структурність, яка має власну ієрархічність. Це означає, що серед рис характеру деякі



основні, провідні, визначальні, інші -другорядні. Основні риси підкоряють собі другорядні.

Залежно від переважального впливу тих чи інших властивостей психіки на стосунки і діяльність воїна, можна виділити моральні, інтелектуальні, емоційні та вольові риси характеру.

Інтелектуальними властивостями характеру вважають такі якості: теоретичний чи практичний склад розуму має воїн, володіє тонкою спостережливістю чи ні, має гнучкий розум чи йому, навпаки, притаманні точність та інертність.

Коли йдеться про емоційні риси характеру, то мають на увазі показник збудження, пристрасне або розсудливе ставлення до явищ дійсності, що він любить і що ненавидить тощо.

Залежно від вольової активності характери поділяють на сильні та слабкі. Звичайно, воїни, які мають сильний характер, рішучі, цілеспрямовані, сміливі, готові до ризику, витримані й володіють собою. їм властива відповідальність за власні дії; коли вони керують, то покладають на себе відповідальність за стан справ у колективі. Сильні особистості частіше трапляються серед сангвініків. Вольовими рисами воїна вважаються: наполегливість, упертість, схильність до навіювання тощо.

Б.М. Теплов класифікував риси характеру за такими позиціями:

- загальні - ініціативність, розсудливість, легковажність;

- особливості ставлення до самого себе - скромність, зарозумілість;

- ставлення до інших людей - товариськість, доброта, чуйність, замкнутість тощо;

- ставлення до праці - працьовитість, лідерство.

Системи взаємопов'язаних психічних якостей називаються симпто-мокомплексами. Існують чотири групи рис характеру, які створюють симптомокомплекси:

1) риси, що характеризують ставлення воїна до колег, до військового колективу загалом, до суспільства (товариськість, чуйність, повага до інших воїнів, колективізм і протилежні їм риси - замкнутість, байдужість, бездушність, презирство до товаришів по службі тощо);

2) риси, що засвідчують ставлення воїна до військової праці (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність, відповідальність, ініціативність і протилежні їм риси -лінощі, безвідповідальність, пасивність);

3) риси, що засвідчують ставлення воїна до самого себе (почуття власної гідності, самокритичність, скромність і протилежна їй зарозумілість, яка деколи переходить у нахабство, пихатість, егоїзм, егоцентризм).

В індивідуальному плані особистість характеризується тим, як вона ставиться до власної особи. Психологи це називають «атрибуцією відповідальності». Одні люди вбачають причини успіхів або невдач у собі, своїх вчинках, інші ж - в обставинах, інших людях. Відоме твердження В. Гюґо про те, що в людини три характери: тон, який їй приписують, той, що вона сама собі приписує, той який є насправді. Л.М. Толстой порівнював людину з дробом, у якому чисельник - те, що вона собою являє, а знаменник - що вона про себе думає. Очевидно, чим більший знаменник, тим менший дріб;

4) риси, які характеризують ставлення воїна до речей (охайність або неохайність, дбале або недбале ставлення до свого обмундирування, речей).

Структуру характеру в цілому визначають також такі властивості:

- ступінь глибини (зв'язок рис характеру зі стрижневими стосунками особистості);

- цілісність (внутрішня єдність характеру, відсутність у ньому протилежних рис, відповідність між направленістю і діяльністю);

- рівень прискіпливості (визначається мірою важливості мети і завдань, які особистість обирає і ставить перед собою);

- ступінь стійкості характеру (дає змогу дійти висновку про його визначеність);

- активність (виявляється як постійна потреба воїна бути в діяльному стані);

- сила характеру (визначається тим, наскільки енергійно воїн досягає мети у послідовності дій і завзятості тощо).

Офіцер мусить мати чітке уявлення про те, що характер можна виховувати, формувати, змінювати, загартовувати. Характер людини змінюється протягом усього її життя в процесі спілкування й діяльності. У зв'язку з цим основними факторами формування характеру воїна є: соціальне середовище, в якому діє воїн; діяльність; виховання; самовиховання. Тому завдання офіцера як вихователя полягає в тому, щоб всебічно підтримати вияви позитивних рис характеру підлеглих і не створити умов для розвитку в них негативних якостей.

Характер - це життєвий почерк людини, це каркас особистості. Відоме східне прислів'я: «Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю».

Основними психологічними умовами формування і розвитку характеру військовослужбовців є:

- вивчення підлеглих і на цій основі формування змістовних і різносторонніх мотивів їх службової діяльності;

- цілеспрямована виховна робота з підлеглими;

- вибір серед товаришів по службі такої особи, яка для воїна стала би прикладом;

- психологічна насиченість бойової підготовки;

- залучення воїна до такої діяльності, де він зміг би розвинути свої риси характеру;

- керівництво самовихованням підлеглих;

- заохочення мужніх вчинків;

- статутна організація життєдіяльності воїнів тощо. Характер воїна.тісно пов'язаний з іншими психічними властивостями (наприклад, безпосередньо з темпераментом і спрямованістю), тому на нього можна також впливати через них.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Особливості вияву темпераменту і характеру воїна у навчально-виховному процесі"
  1. Військова психологія в структурі сучасної психології
    Сучасна психологія -- це розгалужена система наукових дисциплін, що вивчають різні сфери практичної діяльності людини. Нині їх налічується близько 50. За змістом це самостійні науки, але всі вони грунтуються на загальній психології, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку психіки. Серед завдань загальної психології головними є розроблення методологічних основ з'ясування
  2. Розвиток здібностей у військовослужбовців у ході військово-професійної діяльност
    Як відомо, центральним завданням, яке покликаний вирішувати офіцер спільно з іншими командирами, є підготовка воїна-професіонала, тобто військовослужбовця, готового і здатного виконувати бойове завдання. Успішність виконання цього завдання здебільшого залежить від певних властивостей воїна, що визначаються поняттям «здібності». У сучасній психології та протягом усієї історії її розвитку можна
  3. Методи емпіричного психологічного дослідження
    Спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціо-метрія, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик тощо - це емпіричні методи психологічного дослідження. Розглянемо деякі з них докладніше. . Спостереження Метод спостереження широко використовується у військовій психології. Він полягає в
  4. Розвиток малої соціальної групи як колективу та її основні характеристики
    То які ж фактори лежать в основі виникнення малої соціальної групи? Яка етапність її розвитку? Для офіцера дуже важливо розумітися на стадіях розвитку колективу, передумовах і механізмах його переходу від одного якісного стану в інший. Вирішення цих проблем допомагає офіцерові цілеспрямовано, конкретно і більш змістовно організувати управління своїм підрозділом. Нарешті, кожний офіцер має чітко
  5. Основні напрями психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій
    У військовій практиці склалася така система основних напрямів психологічної підготовки: - формування мотиваційних основ бойової діяльності воїнів;br> - їх інформування про навчально-бойові завдання, способи і прийоми їх розв'язання; - залучення особового складу до активних практичних дій у процесі бойової підготовки в умовах, близьких до реального бою; - озброєння воїнів засобами
  6. Розвиток особистості у військовій діяльності
    Психологічна наука розглядає формування та розвиток особистості воїна як активного суб'єкта крізь призму його діяльності, як «систему систем», що має свої внутрішні гіереходи і перетворення, свій розвиток [43, с. 85]. Тому високоорганізована і мотивована військова діяльність рішуче впливає на розвиток особистості військовослужбовця. У зв'язку з цим, офіцер скеровує свою цілеспрямовану роботу на
  7. Військовий колектив як різновид малої соціальної групи
    Військові підрозділи (відділення, взвод, рота, а інколи й батальйон) мають усі загальні ознаки, що характеризують практично будь-яку малу організовану соціальну групу. Це суспільна діяльність, загальні цілі й завдання, спілкування, певна організація, інтенсивні міжособистісні стосунки тощо. Малі соціальні групи, які функціонують у Збройних силах України, підпорядковані загальним
  8. Сутність і зміст психологічної підготовки військовослужбовців
    У процесі підготовки особового складу до бойових дій необхідно враховувати труднощі, що мають місце у сучасному бою. Ці труднощі, які можна назвати психологічними факторами бою, спеціально створюються супротивником для досягнення в ньому перемоги. Як свідчить досвід колишніх війн, сучасних воєнних конфліктів і контр терористичних операцій, їх усвідомлення, урахування і вміле застосування
  9. Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців
    У зв'язку з чим виникає необхідність здійснення психологічної реабілітації воїнів? По-перше, у воїнів, які протягом певного часу перебувають під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їхньої бойової діяльності. Стомленість - це відчуття слабкості, безсилля, в'ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою
  10. Додатоки
    Додаток 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ Формула темпераменту (за А. Бєловим) Обіжник-Айзенка Оцінка комунікативних та організаторських здібностей (за Б. Федоришиним) Обіжник FPI Психологічна характеристика темпераменту Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика «Прогноз» за В. Бодровим) Додаток 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ ДОСЛІДЖЕННЯ
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...