Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаОториноларингологія
« Попередня Наступна »
Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції ), 2000 - перейти до змісту підручника

Особливості перебігу отитів при інфекційних захворюваннях

У групі гострих гнійних середніх отитів при інфекційних захворюваннях найтяжчі зміни спостерігаються при скарлатині і дещо менше виражені при кору. Шлях проникнення інфекції у середнє вухо при цих захворюваннях - гематогенний. В 30-х роках отит спостерігався у 24,5% хворих на скарлатину, в 50-х роках цей процент знизився до 4,6-8,7, у теперішній час цей процент зовсім незначний (A.M. Гідон, 1952). Велику роль в цьому відіграли антибіотики. Скарлатинозний отит, як правило, буває двобічним. Основна патологоанатомічна особливість при цих отитах - некротичні процеси. У зв'язку з вираженими змінами в судинах розвивається некроз слизової оболонки, зв'язок, стінок барабанної порожнини, слухових кісточок, трабекул клітин сосковидного відростка, барабанної перетинки, а іноді виникає секвестрація лабіринта. Некроз веде до розпаду і відторгнення слизової оболонки середнього вуха, слухових кісточок (молоточка, ковадла), до великих зруйнувань. Виділення із вухазловонні внаслідок руйнування кістки. При некротичному пошкодженні лабіринта спостерігається стійке виключення слуху і функції вестибулярного апарату. У дітей раннього віку таке двобічне ураження може призвести до глухонімоти.

Особливо відрізняються патолого-анатомічні зміни в середньому вусі при грипозному отиті. Вони характеризуються скупченням геморагічного ексудату в усіх порожнинах середнього вуха. Судини різко розширені, утворюються екстравазати. Крововиливи локалізуються у слизовій оболонці, в зв'язках і м'язах середнього вуха, під епідермісом барабанної перетинки і шкіри кісткового відділу зовнішнього слухового проходу. Ці крововиливи часто видно при отоскопії у вигляді бул, наповнених кров'ю. Таку форму грипозного отиту ще називають бульозною. Для грипозного отиту характерна нейросенсорна приглухуватість. Грип як причина ней-росенсорної приглухуватості посідає перше місце серед інших причин.

Туберкульозний отит як первинне захворювання спостерігається рідко. Частіше це гематогенне занесення мікобактерій туберкульозу при туберкульозі легень, лімфатичних вузлів, кісток. Характерна повна відсутність болю на початку захворювання і множинні перфорації бара-ранної перетинки. Множинні перфорації можна пояснити тим, що вони виникають на місці розпаду туберкульозних горбиків, які у великій кількості локалізуються саме в барабанній перетинці.

Однак, при довготривалому перебігу захворювання множинні перфорації можуть зливатися, і на їх місці утворюється одна велика перфорація. При розповсюдженні процесу на кісткові структури виділення з вуха стають сметаноподібними з неприємним запахом.

З цього приводу я згадую одного з хворих нашої клініки - чоловіка 34 років, який помер від епітимпаніту, ускладненого отогенним розлитим гнійним менінгітом. Мікробіологічно було встановлено діагноз туберкульозного менінгіту. У хворого не було туберкульозного пошкодження легень, кісток, лімфовузлів на час перебування у клініці. Однак, із анамнезу стало відомо, що в дитинстві у нього був туберкульоз стегна. Це дозволило пояснити виникнення захворювання таким чином. У хворого був гематогенний занос мікобактерій туберкульозу у вухо, що спонукало до розвитку хронічного отиту. Туберкульоз стегна був вилікува-ний, але туберкульозний отит залишився. Через багато років виник отогенний туберкульозний менінгіт, який і привів до трагічного кінця.

Наслідки гострого гнійного середнього отиту

1.
Повне видужання.

2. Зниження слуху як наслідок адгезивного процесу у вусі. Може бути неперфоративний і перфоративний адгезивний отит.

3. Перехід у хронічну форму - хронічний гнійний середній отит.

4. Розвиток ускладнень - мастоїдит, лабіринтит, парез лицевого нерва, сепсис, внутрішньочерепні ускладнення.

Лікування

Перша стадїя захворювання.

1. Режим повинен бути домашнім, при високій температурі тіла - ліжковим. Важкий загальний стан є показанням до госпіталізації.

2. Дієта повинна бути такою, що легко засвоюється, вітамінізованою..

3. Етіотропне лікування включає призначення антибактеріальних препаратів. Переважно призначаються антибіотики, оскільки примінення сульфаніламідів в теперішній час є обмеженим. Із антибіотиків в оториноларингології перевага надається макролідам, амінопеніцилінам і цефалоспоринам. Ці антибіотики, як правило, перекривають своєю активністю бактеріальну флору, яка спричиняє запальні захворювання вуха і верхніх дихальних шляхів. В лікуванні гострих гнійних середніх отитів із макролідів добре себе зарекомендував кларитроміцин (клацид), із амінопеніцилінів -амоксил (амоксил-КМП); напівсинтетичних пеніцилінів, захищених клавулановою кислотою - амоксицилін з клавулановою кислотою (енханцин, аугментін, амоксиклав); з цефалоспоринів 1-го покоління - цефазолін (рефлін, цефазолін-КМП); з 2-го покоління - цефаклор (верцеф), цефуроксим, лоракарбеф, цефпрозил; з 3-го покоління - цефтриаксон (сфрамакс, цєфтриаксон-КМП), цефіксим, цефотаксим, цефтазідім.

За затяжного перебігу отиту для посилення протизапальної терапії призначається олфен. Олфен - це нестероїдний протизапальний препарат з вираженою протизапальною, аналгезуючою і жарознижуючою дією. Активною речовиною олфену є диклофенак. Препарат застосовується курсом 7 днів, в таблетках по 50 мг, тричі на день, до їди.

Звичайно, коли є гнійний вміст у зовнішньому слуховому проході, необхідно визначити чутливість мікробної флори до антибіотиків. Не слід призначати ототоксичні антибіотики.

Дуже ефективним видом лікування гострого гнійного середнього отиту є парамеатальне введення антибіотиків і новокаїна (парамеа-тальна блокада). Лікувальний розчин вводять в завушну ділянку углиб м'яких тканин верхньозадньої стінки зовнішнього слухового проходу.

4. До патогенетичної терапії входить призначення судинозвужуючих крапель у ніс, щоб покращити дренажну функцію слухової труби.

5. Місцево у вухо при неперфоративному отиті призначають: 3% борний спирт, 5% карболово-гліцеринові краплі або камфорне масло (в теплому вигляді), отінум, отіпакс.

6. Симптоматична терапія. Це, насамперед, призначення знеболюючих та протигарячкових препаратів: анальгін, аспірин, парацетамол, кеторолак (кетанов), ібупрофен з парацетамолом (брустан).

7. Фізіотерапевтичні процедури. На хворе вухо призначається УВЧ, ЛУЧ-2, лампа "Солюкс". В домашніх умовах використовують зігріваючий компрес, сухі теплі пов'язки, синє світло.

У другій стадії гострого гнійного середнього отиту (перфоративній) необхідно 2-3 рази на день проводити туалет вуха сухою ватою на вушному зондику або за допомогою 3% перекису водню (Sol. Hydrogenii peroxydi dilutae 3%). В стаціонарах, звичайно, туалет проводиться за допомогою електровідсмоктувача. Після туалету у вухо вводять різні дезинфікуючі речовини: 3% борний спирт, 5% сульфацило-вий спирт, 0,1% фурациліновий спирт, софрадекс, бівацин, гаразон, розчин етакридінулактату(1:1000), нормакс.


Якщо спиртові розчини викликають біль у вусі, то їх необхідно відмінити і перейти на водні лікові розчини. Усі названі засоби використовуються тільки теплими у вигляді крапель або на турундах, які вводяться углиб зовнішнього слухового проходу до барабанної перетинки.

При алергічному отиті призначається активна загальна (зокрема, терфенадін-трексил, лоратадін, супрастін, тавегіл та інш.) та місцева гіпосенсебілізуюча терапія.

Усе інше лікування, що проводилось у 1 -му періоді захворювання (за виключенням масляних крапель у вухо), залишається і в другому періоді.

Як правило, при гострому перебігу отиту перфорація барабанної перетинки з'являється на 2-3 день хвороби. Сильний біль у вусі, висока температура тіла та інші прояви загальної інтоксикації, а також випинання барабанної перетинки і біль при натисненні на сосковидний відросток, коли перфорації барабанної перетинки немає, є показанням до тимпанопункції або парацентезу,

У практиці з дорослими звичайно починають з тимпанопункції, якщо вона малоефективна, то проводять парацентез. У молодшому дитячому віці відразу починають з парацентезу. Тимпанопункцію і парацентез слід проводити під місцевим знеболенням: на 10 хвилин у зовнішній слуховий прохід кладеться турунда з 5% розчином дикаїну або яким-небудь іншим анестетиком поверхневої дії. Тимпанопункція проводиться за допомогою тонкої голки з тупим зрізом, котра одягнена на шприц. Проколюється барабанна перетинка в ділянці задніх квадрантів або в місці найбільшого випинання. Вміст барабанної порожнини відсмоктується за допомогою шприця і потім промивається розчином антибіотиків та кортикостероїдів. Попадання розчину в носоглотку свідчить про те, що слухова труба прохідна.

Парацентез проводиться спеціальною списоподібною голкою, яка називається парацентезною. Підчас виконання парацентезубарабанна перетинка проколюється на межі верхнього і нижнього задніх квадрантів, тому що саме там барабанна перетинка більше віддалена від медіальної стінки, що дає можливість уникнути її травмування. Гній і кров, які одразу з'являються після парацентезу в зовнішньому слуховому проході, видаляють за допомогою вати і вушного зонда, або проводять туалет вуха за допомогою канюлі, з'єднаної з електровідсмоктува-чем. Після парацентезу бажано на декілька хвилин покласти у зовнішній слуховий прохід турунду з розчином адреналіну (1:1000) або іншим судинозвужуючим розчином. Це допоможе розширити парацентезний отвір і покращити відтікання гною із барабанної порожнини.

Подальше лікування проводиться як у перфоративній стадії захворювання.

Слух від тимпанопункції і парацентезу не страждає, тому що місце проколу барабанної перетинки гоїться без помітного рубця. Парацентезу і тимпанопункції не слід уникати, а застосовувати ці методи частіше.

Лікування у 3-й стадії захворювання зводиться до реабілітації функції слуху: проводиться продування вух за Політцером, катетерізація слухових труб, пневмомасаж барабанних перетинок. Ці маніпуляції сприяють відновленню прохідності слухових труб та рухливості ланцюга слухових кісточок і барабанної перетинки.

Одним із наслідків гострого гнійного середнього отиту можуть бути ускладнення. Розглянемо одне з найчастіших ускладнень - мастоїдит.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Особливості перебігу отитів при інфекційних захворюваннях"
  1. Реферат. Венеричні захворювання, 2000
    Поняття про венеричні хвороби. Перебіг сифілісу. Перебіг гонореї. Боротьба з венеричними захворюваннями. Фактори, що ускладнюють боротьбу з венеричними захворюваннями.
  2. А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002

  3. Поняття про венеричні хвороби
    Венеричні захворювання - це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної
  4. Особливості перебігу гострого гнійного середнього отиту в ранньому дитячому віці
    Анатомо-фізіологічні особливості структури середнього вуха у немовлят та дітей молодшого дошкільного віку визначають не тільки частоту виникнення отитів, про що я вже говорив у розділі "Патогенез", але і перебіг захворювання та впливають на діагностику. Це наступні моменти. 1. У дітей барабанна перетинка значно товща, ніж у дорослих. Це заважає самовільному прориву гною і переходу захворювання
  5. Класифікація родини CORONAVIRIDAE
    Родина коронавірусів (Соrоnaviridae) включає в себе два роди: Сoronavirus та Torovirus. В рід Torovirus включають торовіруси людини, ВРХ, коней, свиней, овець, кіз, кроликів і мишей, які дотепер залишаються мало вивченими. Характерною рисою коронавірусів є широкий спектр їх природних господарів в поєднанні з вираженим видовим обмеженням патогенності. По здатності вражати різні
  6. Вступ
    Гострі респіраторні захворювання (далі - ГРЗ) - збірна група захворювань, спричинюваних різними збудниками, що поєднані на основі спільності особливостей епідеміології, патогенезу та особливостей клініки. Захворювання верхніх дихальних шляхів є найбільш поширеними інфекційними захворюваннями. Серед причин тимчасової втрати працездатності вони посідають перше місце - навіть в
  7. ОДЕРЖАННЯ СУЧАСНИХ ДІАГНОСТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ
    Медицина здавна успішно використовує досягнення природничих наук, а також інтенсивно застосовує нові технології для діагностики і лікування захворювань. Профілактику й лікування будь-якого інфекційного захворювання значно полегшує рання і точна ідентифікація патогенного мікроорганізму, що його викликав. Для проведення діагностики традиційним шляхом необхідно спочатку виростити культуру потенційно
  8. НЕГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ВУХА
    До групи захворювань, об'єднаних загальною назвою "Негнійні захворювання вуха", відносяться наступні нозологічні одиниці: 1) гострий та хронічний катар середнього вуха; 2) нейросенсорна приглухуватість; 3) отосклероз; 4) хвороба Меньера. Для цих захворювань є спільними такі прояви: 1) зниження слуху: 2) шум у вухах; 3) відсутність ознак гнійного запалення вух. В той же
  9. ІНФЕКЦІЙНІ ГРАНУЛЬОМИ ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ
    До групи захворювань, що об'єднані загальною назвою "інфекційні гранульоми", відносять такі захворювання: склерома, сифіліс, туберкульоз. До цієї групи також належить і проказа, Однак, враховуючи те, що це захворювання для України не є характерним, я не буду на ньому зупинятися. Всі захворювання цієї групи об'єднує те, що їх морфологічним субстратом є продуктивний процес, що веде до утворення
  10. Етіологія та епідеміологія
    Респіраторні віруси розповсюджені як в людській популяції, так і серед тварин. У природних умовах вони непатогенні або мало патогенні для людини. Але, за певних умов, вони можуть викликати захворювання у людини - тяжкий гострий респіраторний синдром (англ. - SARS), пташиний грип. ВООЗ здійснює роботу з глобального моніторингу грипую. Це пов'язано насамперед з поширенням пташиного грипу і
  11. Фактори, що ускладнюють боротьбу з венеричними захворюваннями
    Державна система боротьби з венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники мають сучасні методи і засоби діагностики й лікування венеричних захворювань. Проте хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу з венеричними хворобами.
  12. Патогенез гострих тонзилітів
    Ангіна - це інфекційне захворювання, для якого характерна висока контагіозність. Захворювання передається повітряно-крапельним шляхом. Джерелом інфекції є хвора людина та побутові предмети. Ангіна може бути проявом загострення хронічного тонзиліту. Велике значення має наявність хронічних вогнищ інфекції. При певних умовах сапрофітна мікрофлора стає патогенною. Захворювання ГРВЗ у значній мірі
  13. Рикетсійний моноцитоз
    Рикетсійний моноцитоз (Monocytosis rickettsiosa) - гостра інфекційна хвороба жуйних тварин і собак, що супроводжується пропасницею та ознаками інтоксикації. Історична довідка. Рикетсійний моноцитоз вперше був установлений у 1935 р. серед піддослідних собак в Інституті імені Пастера в Алжирі. В 1936 р. Донасьєн і Лестокар виявили це захворювання в Алжирі у великої рогатої худоби. Нині хвороба
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека