ГоловнаПсихологіяВведення в професію «Психолог»
« Попередня Наступна »
Т.А.Колтунович. Етичний кодекс психолога, 2007 - перейти до змісту підручника

Мораль та її соціально-психологічна детермінація. Психологічне підґрунтя моральності особистості

Мораль є тією частиною філософії, яку значно більше тлумачать,

але щонайменше виконують

А.Б.Княжнін

Проблема сучасного суспільства - падіння морального рівня людей - загальна причина багатьох соціальних проблем. Частково проблема моральності пов'язана з економічними труднощами, але в будь-якому випадку психологія не може залишатися осторонь від процесів, які протікають у суспільстві та які не можуть не зачіпати саме психологічне співтовариство.

Поняття моралі в нашій країні злегка заексплуатоване. Падіння збанкрутілої соціалістичної системи потягнуло за собою не тільки кризу моралі, але й її девальвацію загалом. Жорстока та складна дійсність зламала та зіпсувала мораль багатьох людей.

Альберт Швейцар, мислитель-гуманіст, вважав, що культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад [5, c.6].

Людина за будь-яких умов відчуває потребу в ціннісних орієнтаціях, оскільки вони зміцнюють духовні сили, збагачують життя сенсом, визначають діяльну спрямованість її життя.

Мораль характеризується свободою та необхідністю. Є речі, які не може дозволити собі порядна людина, так само як є й те, чого вона не може не робити, доки залишається собою: ми повинні виконувати свій обов'язок, протистояти нахабству і жорстокості, бути чуйними, ввічливими, створювати навколо себе атмосферу приязні та відкритості.

Моральну позицію людини утворюють сукупність ставлень людини до світу, людей і до самої себе.

Таким чином, аналіз етичної складової особистості людини не може обійтись без виділення двох утворень - моралі та моральності, які хоча й близькі, але все таки відрізняються своєю співвіднесеністю з внутрішнім (моральність) чи зовнішнім (мораль) світом. Сутність моралі полягає в оцінці людської поведінки ззовні, у дозволі чи забороні конкретних дій і вчинків зі сторони суспільства. Саме тому мораль має своє вираження в моральному законі, нормах, які дозволяють конкретні форми поведінки. В існуванні моралі зацікавлене суспільство, тому воно так опікується мораллю своїх членів через певну нагороду за моральну поведінку, яка має цілком реальні форми: від похвали і престижу до матеріальних та інших благ, чи, навпаки, через накладання санкцій за відхилення від дозволеної моральними нормами поведінки.

П.Ж.Прудон, французький соціолог, економіст, писав: «мораль - це не безсилля в дії» [5, c.12].

Мораль - предмет етики, реальне явище, яке нею вивчається. Відмінність між двома поняттями в тому, що етика має значення науки, а мораль - реального явища. Мораль - певна форма свідомості; сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки.

Мораль є результатом засвоєння (інтеріоризації) особистістю зовнішніх регуляторів поведінки (норм, правил і загальноприйнятих цінностей), слідування яким дозволяє індивіду адекватно входити у дане співтовариство, будучи механізмом його адаптації до світу. Моральність людини виступає в якості механізму прояву (екстеріоризації) її внутрішніх цінностей, сформованих у процесі особистісного розвитку і таких, що ґрунтуються на доброзичливому ставленні до людей, на визнанні людини як вищої цінності.

Мораль - загальноприйнятий у суспільстві модус/тип поведінки і ставлення одного індивіда до іншого. Останньою інстанцією, яка контролює моральні норми, є совість конкретної людини як суб'єкта моральної поведінки.

Совість - особиста форма морально-емоційного самоконтролю; це процес самооцінки людиною себе за певною ціннісною шкалою, яка базується на суспільно прийнятих критеріях добра і зла, справедливості та порядності [6].

Результатом такої оцінки у випадку аморального вчинку виступає гостре відчуття провини, емоційно тривожне переживання невідповідності своїх намірів, дій суспільно визначеним зразкам бажаної поведінки, які органічно увійшли в уявлення особистості про гідну самоповаги та поваги поведінку.

Морально зріла особистість використовує власні моральні знання і почуття як орієнтир в організації своїх дій, прагнучи діяти «по совісті».


Таким чином, совість як ціннісно-рефлективний елемент моральної свідомості особистості поряд з моральними ідеалами і знаннями відіграє роль внутрішнього регулятора соціальної активності.

Можна виділити три види моральної саморегуляції:

- навмисну (довільна) - людина свідомо приймає рішення діяти відповідно до моральних вимог і, контролюючи власну поведінку, виконує цей намір, навіть якщо він суперечить її безпосереднім бажанням;

- мимовільну - людина чинить морально через те, що моральні мотиви є сильнішими порівняно з усіма іншими стимуляторами її активності;

- безпосередню - не передбачає ані зовнішнього, ані внутрішнього тиску на людину.

Виділяють два шляхи формування моральної саморегуляції:

І шлях характерний для ранніх стадій онтогенезу: формування моральних звичок відбувається через закріплення певних форм поведінки, розвиток моральних почуттів - у ході стихійного нагромадження морального досвіду (у цьому випадку не передбачається свідоме ставлення). Так закріплюються елементарні правила та норми: вітатися, поступатися місцем старшому та ін.;

ІІ шлях: моральна саморегуляція формується у ході самовиховання (спочатку довільно, під особистим контролем на противагу іншим бажанням, а потім безпосередньо). Свідомо засвоєні моральні принципи, збагатившись відповідними переживаннями, стають мотивами поведінки, тобто перетворюються в переконання особистості, які складають ідеальне підґрунтя її совісті [5].

Ці шляхи перегукуються з запропонованою Л.Кольбергом теорією морального розвитку особистості, у якій кожна стадія зумовлюється певною інтелектуальною спроможністю дитини, виділивши два рівні: доморальний (мораль повинності, вимушена мораль) та рівень «конвенційної моралі».

Психологія як наука про людину не може проходити осторонь питань моральності, суспільної моралі, добра і зла, обов'язку і доброчинності. Досліджуючи природу людини, психологи зіштовхуються з такими феноменами, як моральний вибір, моральна, чи навпаки, аморальна поведінка, агресія і т.д.

До теми психологічного обґрунтування моральної поведінки зверталися С.Л.Рубінштейн, Ж.Піаже, Е.Фромм, Л.Кольберг, але найчастіше моральні якості особистості не розглядалися як окрема, і разом з тим, власне психологічна категорія, яка вимагає уваги, вивчення і розвитку. Тільки недавно з'явилася «моральна психологія» (Б.С.Братусь, А.Гармаєв), яка безпосередньо звертається до даної проблематики з точки зору психології як науки.

Сьогодні існує проблема психологічної інтерпретації моральної та аморальної поведінки особистості. Тема моральності дуже «незручна» і для будь-якого автора досить ризикована, невиграшна, заплутана та громіздка. Вона досить заплутана та безоб'ємна. До того ж, вона ускладнюється тим, що у будь-якої людини є право на своє розуміння моральності. І, звичайно, кожен вважає себе великим спеціалістом з даної проблеми. Тому розмірковувати про моральність можна тільки не претендуючи на «останню істину». Саме у проблемі моральності ідея різноваріантності стає найважливішою умовою розмови як з професіоналами, так і з клієнтами.

Моральність має значення тоді, коли існуючих правових і моральних норм недостатньо для гідної поведінки у складних ситуаціях, які припускають етичний вибір. Моральне питання - це таке питання, яке ще не стало предметом загальної уваги, і саме його обговорення часто припускає нерозуміння в аудиторії. Моральна проблема знаходиться тільки на стадії «визрівання» коли багато людей ніби здогадуються про її існування, але часто бояться навіть подумати про неї, а не те, щоб говорити вголос.

При трактуванні проблеми моральності психолога можна виділити два аспекти:

1) ставлення психолога до клієнта, що як раз і відображається у різних етичних кодексах та положеннях;

2) ставлення психолога до самого себе, до власного уявлення про необхідне, гідне та справедливе.


У якості головного поняття більшість психологів розглядають «почуття власної гідності», про яке ще Дж.Ролз говорив як про «первинну цінність» людини. На його думку, почуття власної гідності (самоповага) включає в себе: 1) відчуття людиною своєї власної значимості, тверде переконання в тому, що її концепція власного блага, життєвого плану заслуговує на реалізацію; 2) впевненість у власних здібностях, можливостях, оскільки людина має можливості виконати власні наміри.

На жаль, у сучасній Україні проблема людської гідності стоїть як ніколи гостро. «Я» людини тут ніяк не охороняється. У такій ситуації, коли обмежується одне з найважливіших прав людини - право на почуття власної гідності, головним етичним завданням стає, як мінімум, постійне звернення до цієї проблеми, а в перспективі, по можливості, допомога людині у встановленні цього найважливішого почуття.

Психолог Б.Беттельгейм (1903-1990) спостерігаючи за людьми в умовах фашистського концтабору, де й сам був ув'язнений, зробив такий висновок: найбільш стійкими, здатними до виживання й до опору виявилися ті в'язні, котрі могли підпорядкувати своє існування вільно обраним (а не нав'язаним ззовні) моральним засадам, створити навколо себе своєрідну зону суверенної поведінки. Ті, хто прагнули тільки зберегти своє життя - гинули, або переходили на службу до табірного керівництва. Ті, хто ставив вище за життя свідомість обов'язку, - зберігали сили для боротьби.

О.І.Титаренко пише: мораль - такий практично-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла [5, c.21].

На відміну від моралі, моральність має універсальний та безумовний характер, і коріниться не в постанові суспільства, не є продуктом домовленості чи погодження. Моральність не виражається у кінцевих, конкретних нормах і формах поведінки. Вона формується разом з особистістю індивіда, має відношення до його внутрішнього світу і невіддільна від його «Я». Моральна поведінка самодостатня, не орієнтується я на зовнішні стимули, не припускає яких-небудь зовнішніх перешкод.

Моральність - втілення принципів, правил, норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними.

До сфери моральності відносяться: проблеми обов'язку, свободи, відповідальності, глибокий світ внутрішніх суб'єктивних переживань, ідеалів, прагнень, питань добра і зла, сенсу життя, ставлення до смерті, честі та гідності, сорому, совісті, любові, співчуття, проблеми людської діяльності, стосунків і т.д.

Неможливо бути людиною моральною, нехтуючи моральними цінностями власної культури і не поважаючи особливості ціннісного світу представників інших людських спільнот.

Золоте правило моральності чи імператив взаємності звучить так: чого не любиш в інших, того й сам не роби.

Загальнолюдська мораль - система, що кристалізується в ході людської історії. Моральність не є явищем виключно соціальним, оскільки моральна гідність людини жодною соціальною мірою не може бути вичерпана; у моральній сфері людини знаходимо противагу й протидію соціальному тиску; соціальний прогрес далеко не завжди збігається з моральним удосконаленням особи; нерідко за найважливіших соціальних обставин розкривається моральний вимір буття людини, особистість постає на повний зріст [5].

Звичайно, у царині моральності є чимало того, що перебуває у залежності від соціальних відносин і процесів їхньої історичної трансформації.

Моральність часто орієнтована на поведінку інших людей. Сфера соціальної орієнтації та суспільної детермінованості окреслюють її соціальне буття і дають підґрунтя говорити про неї як про соціальний феномен. Суспільна функція моралі полягає в регуляції людської поведінки та міжособистісних стосунків.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Мораль та її соціально-психологічна детермінація. Психологічне підґрунтя моральності особистості"
  1. МОДУЛЬ 1. ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ У ПСИХОЛОГІЇ
    НЕ 1.1. Вступ до курсу «Етичний кодекс психолога» План: 1. Проблема етики та етичності у психології. 2. Поняття «професійної етики психолога». 3. Основні етичні норми та вимоги до особистості психолога. Література: 1. Етичний кодекс психолога / Психолог. - 2004. - №43 (139). - С.1-4 (вкладка). 2. Вачков И.В. Введение в профессию «психолог»: Учеб. пособие / В.И.Вачков,
  2. Модуль - контроль (підсумковий)
    Модуль 1 1. Охарактеризуйте значення, функції та завдання дисципліни «Етичний кодекс психолога». Дайте характеристику основним поняттям дисципліни. 2. Дайте визначення поняттю «професійна етика психолога». Охарактеризуйте основні норми та вимоги, яких психологу необхідно дотримуватися у професійній діяльності. 3. Розкрийте міждисциплінарні зв'язки дисципліни. Чи можна говорити про
  3. Основні поняття дисципліни
    Оскільки психологи знаходять все більше і більше механізмів впливу на поведінку людини, природним чином постає питання етичності подібного роду впливів на іншу людину. Одні вважають, що це обмежує свободу особистості. Інші заявляють, що з допомогою обумовлення наш світ стане кращим, оскільки люди не будуть здійснювати небажаних та егоїстичних вчинків, і бачатимуть у можливості цілеспрямованої
  4. Спілкування як царина людської моральності та соціально-психологічний процес. Парадигма спілкування у сучасній культурі
    Єдина справжня розкіш - це розкіш людського спілкування (А. де Сент-Екзюпері) Спілкування у його людинотворчій функції - одна з центральних тем філософії ХХ ст., за своїм походженням і змістом воно - продукт вітчизняної психології та філософії. Різноманітний світ людських відносин виступає сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому своєму аспекті, в якому він
  5. МОДУЛЬ 1. ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ У ПСИХОЛОГІЇ
    НЕ 1.1. Вступ до курсу «Етичний кодекс психолога» План: 1. Поняття етичного кодексу психолога. Функції та завдання дисципліни. 2. Зв'язок етики та психології. 3. Основні поняття дисципліни. 4. Історія становлення етичного кодексу психолога у світі та в Україні. Домашнє завдання: Окресліть міждисциплінарні зв'язки дисципліни «Етичний кодекс психолога» Література: 1. Етичний
  6. Зв'язок етики та психології. Проблема моральності у психології
    Теоретичний фундамент дисципліни «Етичний кодекс психолога» складають: філософія, психологія, етика, юриспруденція, аксіологія та ін. Якщо говорити про міждисциплінарні зв'язки, то вони очевидні та багатогранні. Дисципліна «Етичний кодекс психолога» черпає відомості з різноманітних галузей психологічних, загальногуманітарних, соціологічних знань, збагачуючи водночас і їх своїми відкриттями.
  7. Етичний кодекс психолога-діагноста
    Етичний кодекс психолога-діагноста [8] прийнятий з метою попередження неправильного використання психологічних тестів, опитувальників та інших методик. Спрямований на дотримання ряду застережень, що стосуються самих методик, їх оцінок, наступного використання результатів. Основні етичні проблеми, пов'язані з галуззю психодіагностики: 1) Рівень кваліфікації людей, які використовують
  8. Професійний кодекс етики для психологів
    (Бонн, ФРН, 1986 р.) [2, с.148-153] Даний кодекс трохи відрізняється від аналогічних текстів, наприклад від «Етичних принципів психолога», опублікованих Американською психологічною асоціацією: як це прийнято в ФРН для всіх вільних професій, кодекс містить не тільки етичні принципи, але й інтерпретацію деяких законодавчих положень, які стосуються психологів. Зокрема, закон про фармакологічну
  9. НОВІ ВАЛЕОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ
    Санкт-Петербурзький учений В. Сиренський запро вадив поняття валеологічного підтримання, що означає систему заходів щодо підтримання людини в розкритті її внутрішніх резервів, досягненні успіху в будь-якій справі, в тому числі й у творенні здоров'я. Валеологічне підтримання - це система, яка озброює людину знаннями й уміннями, необхідними для зміцнення віри у власні сили, що потрібні для
  10. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ЯК КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ
    На думку лікаря з Чернігова Н. Дейкун, однією із стратегічних помилок є те, що під системою охорони здоров'я населення в Україні та й колишньому СРСР мали на увазі мережу санітарно-профілактичних, лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санаторно-курортних, аптечних, науково-медичних та інших установ (Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р., ст. 16). Таке
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека