загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Меліоїдоз

Меліоїдоз (Melioidosis, сапоподібна хвороба, сап Рангуна) - септико-піємічне захворювання гризунів, собак, котів, рідко сільськогосподарських тварин, що характеризується катарально-гнійним запаленням слизових оболонок, утворенням гнійних осередків та численних казеозних вузликів у різних органах і тканинах. Смертельно хворіє людина.

Історична довідка. Перше свідчення про хворобу зроблено в 1911 р. англійським військовим лікарем А. Уайтмором, який описав подібні до сапу патологоанатомічні зміни, виявлені під час розтину трупів людей у Рангуні (Бірма). У 1912 р. А. Уайтмор разом з К. Крішнасвамі виділили збудника хвороби і дали йому назву Bacterium pseudomallei. У 1918 р. Стентон описав епізоотію у гризунів і висловив думку про вірогідність зараження меліоїдозом людей при споживанні продуктів, забруднених виділеннями інфікованих щурів і мишей. Назву хвороби «меліоїдоз» було прийнято в 1921 р. на IV Конгресі Далекосхідної асоціації тропічної медицини. Захворювання на меліоїдоз коней виявили в 1927 р. в Індії Стентон, Флетчер і Саймондс, великої рогатої худоби - в 1930 р. на Цейлоні Ні- кольс. У 1949 р. Котью описав ензоотію меліоїдозу овець в Австралії, в 1954 р. Олдсон та Льюїс сповістили про спалах цього захворювання серед кіз. У наступні роки хвороба неодноразово спостерігалась серед диких гризунів і свійських тварин у країнах Південно-Східної Азії (Бірма, Індія, Індонезія, Камбоджа, Таїланд), Південної Америки, у Панамі, США, на Мадагаскарі, Цейлоні. Економічні збитки, яких завдає меліоїдоз, незначні, оскільки хвороба має спорадичний характер і трапляється переважно серед гризунів. Основна небезпека полягає у сприйнятливості до меліоїдозу людини, яка може заражатися від гризунів і свійських тварин.

Збудник хвороби - Pseudomonas pseudomallei - маленька, (2,0...0,5) ? (6...1,0) мкм, паличкоподібна із заокругленими кінцями рухлива бактерія, що не має капсули і не утворює спор. Грамнегативна, добре забарвлюється усіма аніліновими фарбами та за Романовським - Гімза. У мазках з патологічного матеріалу виявляються біполярні палички та ниткоподібні форми завдовжки до 20 мкм. На відміну від палички сапу, збудник меліоїдозу має соматичний і джгутиковий антигени. Росте на звичайних живильних середовищах, а також на елективному 5 %-му гліцериновому агарі. В МПБ спричинює помутніння, утворює на поверхні товсту зморшкувату плівку, що не спостерігається при культивуванні бактерії сапу, продукує токсин. На МПА через 24 год з'являються гладенькі колонії, які згодом стають шерехатими і плоскими, набувають жовто-брунатного кольору. На гліцериновому агарі через 48 год утворює характерні зморшкуваті колонії. З експериментальних тварин до меліоїдозу сприйнятливі морські свинки, щури, миші та кролі.

Збудник хвороби досить стійкий у зовнішньому середовищі. На поверхні грунту залишається життєздатним упродовж 27 діб, у воді - 44 доби, у фекаліях - 27 діб, у сечі - 15 - 17 діб, у трупах гризунів - 8 діб, за температури 4 °С - до 3 тижнів. Водойми можуть залишатися небезпечними для людей і тварин кілька тижнів після їх інфікування. Хлорне вапно, що містить 3 % активного хлору, 1 %-й розчин формальдегіду, 5 %-й розчин фенолу інактивують бактерії меліоїдозу через 24 год, нагрівання до 56 °С - через 10 хв.

Епізоотологія хвороби. До меліоїдозу сприйнятливі гризуни (миші, щури, кролі, морські свинки), вівці, кози, собаки, коти, свині та мавпи. Встановлено спорадичні випадки захворювання у великої рогатої худоби та коней. Основним резервуаром збудника інфекції в природі є дикі гризуни.
трусы женские хлопок
Джерелом збудника хвороби можуть бути хворі на меліоїдоз або латентно інфіковані тварини, насамперед гризуни, що виділяють бактерії меліоїдозу з гноєм шкірних виразок, витіканнями з носа, а також із сечею та фекаліями. Факторами передавання збудника є корми, вода стоячих водойм, земля, харчові продукти, забруднені виділеннями інфікованих тварин, особливо диких гризунів. Зараження відбувається через травний канал, дихальні шляхи, а також уражену шкіру. Собаки, коти, свині можуть заражатися при поїданні трупів інфікованих гризунів. Встановлено можливість передавання збудника інфікованими москітами та щу- рячими блохами, в організмі яких бактерії зберігаються до 50 діб. Меліоїдоз серед диких гризунів проходить у вигляді епізоотій. Іноді до епізоотичного процесу залучаються собаки, коти, свині, вівці. Коні та велика рогата худоба захворюють на меліоїдоз рідко, інфекція у них має спорадичний характер.

Патогенез. Після проникнення в організм збудник хвороби гематогенним і лімфогенним шляхом заноситься в легені та інші паренхіматозні органи, зумовлюючи в них специфічний для меліоїдозу запальний процес із залученням регіонарних лімфовузлів.

В уражених органах утворюються маленькі вузлики з казеозним розпадом, навколо яких з часом виникають вторинні гнійні вузлики продуктивного типу. В шкірі та слизових оболонках також формуються вузлики й виразки. У регіонарних лімфовузлах та м'язах утворюються гнійні абсцеси. Далі розвивається септицемія, генералізація процесу і настає загибель тварини. Інтенсивність перебігу інфекційного процесу залежить від виду зараженої тварини, ступеня її резистентності, а також вірулентності збудника. У коней і буйволів меліоїдоз проходить доброякісно, без сепсису й утворення абсцесів у внутрішніх органах. Нерідко через 2 - 3 тижні після зараження розвивається алергія.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 - 11 діб. Перебіг хвороби - гострий, підгострий та хронічний.

У овець і кіз спостерігається пропасниця, втрата апетиту, кашель, задишка, слизисто-гнійні виділення з носа, сльозотеча. Надалі внаслідок генералізації процесу розвивається поліартрит, нагноєння передлопаткових лімфатичних вузлів, іноді менінгоенцефаліт. Хвороба триває 8 - 30 діб і часто закінчується летально.

У гризунів, собак і котів у разі гостро го та підг острог о перебігу хвороби швидко розвивається сепсис. Спостерігаються гарячка, діарея, гнійний кон'юнктивіт, риніт, утворення виразок на слизовій оболонці носа, нагноєння підщелепових лімфатичних вузлів. Гнійні осередки виявляються також у внутрішніх органах. Під час хронічного перебігу хвороби настає виснаження тварини, утворення в шкірі та м'язах численних виразок, у внутрішніх органах - абсцесів. Тривалість хвороби за гострого перебігу - 14 - 21 доба, за хронічного - 15 - 30 діб.

У свиней найчастіше уражаються заглоткові лімфовузли. У коней і великої рогатої худоби перебіг захворювання доброякісний, супроводжується утворенням вузликів з казеозним розпадом у шкірі та абсцесів у м'язах, іноді розвивається флегмонозне запалення.


Діагноз установлюють на підставі аналізу епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.


Лабораторна діагностика. Передбачає бактеріологічні та біологічні дослідження. У лабораторію надсилають цілими трупики гризунів, а від великих тварин - частини паренхіматозних органів, кров, гній з абсцесів і сечу, які використовують для виділення чистої культури збудника в посівах на живильних середовищах. Біопробу проводять на морських свинках, яких заражають шляхом підшкірного введення суспензії патологічного матеріалу. Через 2 - 3 доби на місці введення утворюються флегмона, некроз тканини, потім виразки й нагноєння регіонарних лімфовузлів. Через 15 - 21 добу тварина гине. В разі внутрішньочеревного зараження самців швидко розвиваються орхіт і перитоніт. Для виявлення латентних форм хвороби використовують реакцію зв'язування комплементу та реакцію аглютинації. Розроблено алергічну діагностику (кон'юнктивальна та внутрішньошкірна проби).

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення у коней сапу. Враховують характерні для сапу клінічні ознаки (носова й шкірна форми хвороби), наслідки малеїнізації, результати дослідження сироваток крові за РЗК.

Лікування. Не проводять у зв'язку з великою потенційною загрозою зараження людей. Інфікованих тварин знищують, трупи спалюють. Вимушений забій на м'ясо хворих або підозрюваних щодо захворювання на меліоїдоз тварин заборонено.

Імунітет. Вивчений недостатньо. У крові хворих тварин утворюються аглютиніни і комплементзв'язувальні антитіла. У латентно інфікованих тварин розвивається тривала алергія. У США для щеплення людей і тварин проти меліоїдозу запропоновано вакцину.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти занесенню меліоїдозу в країну, на державному кордоні та транспорті існують постійно діючі регіонарні служби державного ветеринарного контролю, в обов'язок яких входить захист країни від можливого завезення інфікованих тварин, утримування завезених тварин, що надійшли з-за кордону, на карантині та їх обстеження. В аеропортах здійснюють дезінсекційну та дератизаційну обробку приміщень у літаках,що прибувають з країн, небезпечних щодо трансмісивних захворювань тварин. У разі виявлення меліоїдозу вживають відповідних заходів проти поширення хвороби (карантинування неблагополучного пункту, негайне знищення інфікованих тварин, ретельна дезінфекція, дезінсекція та дератизація приміщень тимчасового перебування тварин). Про появу хвороби повідомляють медичну службу. Вимушений забій на м'ясо хворих або підозрюваних щодо захворювання на меліоїдоз тварин забороняється.

Меліоїдоз у людини. Люди захворюють на меліоїдоз у разі вживання в їжу молока та м'яса, отриманих від хворих на меліоїдоз овець, корів і свиней, поїдання забруднених виділеннями інфікованих гризунів харчових продуктів і води, а також через укуси бліх та москітів. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний. Гостри й перебіг характеризується гарячкою, блюванням, проносом, болями в м'язах і суглобах. Наприкінці хвороби розвиваються абсцеси в м'язах, пустули та вузлики на шкірі. Здебільшого хвороба закінчується летально. При пі дг острому та хронічному перебігу в легенях утворюються абсцеси, виникають орхіти й остеомієліти, численні виразки в шкірі. Для профілактики меліоїдозу потрібно вести боротьбу з гризунами і не допускати їх проникнення до харчових продуктів і джерел водопостачання. Не дозволяється використовувати в їжу молоко та м'ясо хворих на меліоїдоз корів, свиней та овець.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Меліоїдоз"
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...