загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Меланоз

Меланоз (Melanosis apis) - мікозна хвороба бджолиних маток, що супроводжується припиненням яйцевідкладання, некрозом яєчників, утворенням калової пробки на кінці черевця.

Збудник хвороби - дріжджоподібний незавершений гриб Melanosella mors apis, належить до родини Dematiaceae. Утворює гіфи жовтого чи жовто-коричневого кольору, овальні оїдії й темно- коричневі круглі або овальні одноклітинні хламідоспори. Розмір спор становить (2,8...4,8) ? (1,6...2,8) мкм. Спороцисти мають овальну форму, розвиваються з ендоспор, іноді брунькуванням. Зі спороцист утворюються спорові гіфи, які розпадаються й існують у вигляді самостійних паличкоподібних клітин розміром (3,5...5,5) ? (0,8...1,2) мкм, які розміщуються у вигляді ланцюжків. Гриб забарвлюється за Грамом позитивно. Культивується на сусло-агарі, картопляно-морквяному або сливовому агарі при 28 - 32 °С.

Збудник стійкий до дії різних фізико-хімічних факторів. Залишається життєздатним після багаторазових заморожувань і відтавань, на сонячному світлі виживає впродовж 8 міс, у меду - 12 міс. Гине під дією 2 %-го розчину хлориду йоду через 5 хв, 0,1 %-го розчину йоду і 70 %-го етилового спирту - через 10 хв.

Епізоотологія хвороби. До меланозу сприйнятливі бджоломатки різних порід, а також бджоли-робітниці й трутні. Уражаються пере-

важно дорослі бджоли, рідше - молоді. У разі експериментального зараження загибель бджіл настає через 6 - 7 діб. У природних умовах гриб досить часто знаходиться на рослинах, звідки бджолами заноситься у вулики.
трусы женские хлопок
Шляхи проникнення збудника в організм матки і бджіл-робітниць до кінця не з'ясовані. Значному поширенню меланозу сприяють підвищена вологість та різке похолодання, неякісний, з домішкою паді мед, порушення санітарного режиму утримання бджіл.

Патогенез. Після проникнення в гемолімфу збудник спричинює сепсис, розноситься по всьому організму, зумовлюючи виникнення метастазів і некрозів у різних тканинах і органах, у тому числі й у яєчниках, які набувають спочатку жовтого забарвлення, а згодом коричневого й чорного. У бджіл-робітниць і трутнів уражаються кишки, спермоприймач та м'язи.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг захворювання на меланоз часто має латентну форму. Хвороба виявляється, як правило, лише в другій половині літа, коли під впливом різких несприятливих погодних змін матка скорочує яйцевідкладання, а у вулик починає надходити значна кількість падевого меду, який порушує нормальну роботу травного каналу бджіл. Захворілі матки стають млявими, нерухомими, тривалий час перебувають у коматозному стані, раптово відриваються від стільників і падають на дно вулика. Уражене черевце потовщується і відвисає, анус закупорюється пробкою з калових мас. У захворілих трутнів спостерігається вивертання назовні вивідних шляхів статевих органів і настає швидка смерть. Бджоли- робітниці також хворіють, втрачають здатність літати і гинуть. У гніздах захворілих сімей немає яєць і молодих личинок.

Діагноз установлюють на підставі характерної клінічної картини хвороби та результатів лабораторних досліджень.


Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні й мікологічні дослідження тканини яєчників уражених бджоломаток та бджіл-робітниць з обов'язковим виділенням культури збудника на сусло-агарі. У лабораторію для дослідження направляють трупики бджоломаток у 50 %-му розчині гліцерину.

Лікування, способи дезінфекції вуликів, стільників і пасічницького інвентарю для цього захворювання не розроблено.

Профілактика та заходи боротьби. Появі хвороби на пасіці запобігають суворим додержанням санітарно-гігієнічних правил догляду та годівлі бджіл упродовж цілого року, утриманням на пасіках тільки сильних сімей, своєчасною заміною старих бджоломаток на молодих віком не більш як 2 роки, систематичним очищенням та дезінфекцією вуликів, користуванням тільки знезараженим пасічницьким інвентарем. Щоб уникнути занесення бджолами падевого меду, на припасічних ділянках висівають поживні медоноси, що цвітуть у другій половині літа. У разі виникнення хвороби поліпшують умови утримання бджолосімей, неякісний мед замінюють цукровим сиропом. У неблагополучні бджолосім'ї підсаджують плідних здорових маток, а хворих направляють у лабораторію для дослідження. На пасіці проводять загальнооздоровчі санітарні заходи.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Меланоз"
  1. МЕЛАНОЗ
    Меланоз - это черная окраска различных тканей. Связана с избыточным накоплением в тканях туши пигмента меланина. Регистрируют у крупного рогатого скота, лошадей и реже у свиней. Чаще всего меланин накапливается в печени, в портальных лимфатических узлах, иногда в легких, подкожной клетчатке, а при генерализации процесса - на плевре, брюшине, в фасциях, хрящах, костях. При незначительном поражении
  2. Меланоз
    Меланоз - хроническое инфекционное заболевание пчелиных маток, сопровождающееся поражением яичников, семяприемника, большой ядовитой железы, заднего отдела кишечника, образованием фекальной пробки и прекращением яйцекладки. Этиология. Возбудитель - Aureobasidium pullulans (Melanosella mors apis) - несовершенный гриб. В молодом возрасте гифы светлые, старых культурах гриб формирует в большом
  3. МЕЛАНОЗ
    Меланоз (англ. - Melanosis, H-melanosis) - инфекционная, хронически протекающая болезнь маток и рабочих пчел, сопровождающаяся поражением яичников, спермоприемника, большой ядовитой железы, заднего отдела кишечника и прекращением яйцекладки маткой, нарушением проходимости кишечника и гибелью рабочих особей. Историческая справка, распространение, степень опасности и ущерб. Впервые почернение
  4. Пигментные невусы
    Пигментные невусы (родимые пятна) образуются в результате скопления в эпидермисе или дерме невоидных клеток, содержащих меланин. Одной из разновидностей приобретенных пигментных невусов является лентиго. Лентиго представляет собой четко отграниченное, гладкое пигментное пятно округлой формы, темно-коричневого цвета диаметром до 1 см. Юношеское лентиго появляется в детском возрасте и локализуется
  5. НАРУШЕНИЯ ПИГМЕНТАЦИИ ТКАНЕЙ
    В изменении цвета мяса, приобретении им необычной окраски играют роль красящие вещества эндогенного происхождения, а также поступающие в организм животных извне. Неестественная пигментация может быть следствием незаразных, инфекционных болезней, стрессов, обильного потребления некоторых растительных кормов. У убойных животных более часто устанавливают желтушность тканей. Ее подразделяют
  6. Опухоли нейроэктодермальные
    Невусы пигментные Изменения кожи пятнистого или папулезного характера, обусловленные скопления невусных или пигментных клеток в эпидермисе и дерме. Клиническая картина разнообразная. Различают следующие разновидности: пограничный невус (локализуется преимущественно на ладонях, подошвах и в ано-гениталь-ной области); внутриэпидермальный (самый частый и разнообразный по клинической картине с
  7. Ветилиго- что это?
    Способность клеток кожи образовывать пигмент меланин является специфическим механизмом ее защиты от ультрафиолетового облучения. Нарушения меланиновой пигментации (меланозы) имеют разнообразные клинические проявления. Наиболее распространенное заболевание из гипомеланозов - витилиго. Витилиго - это заболевание из группы дисхромий (гипопигментации) кожи, которое характеризуется развитием
  8. ЗЛОКАЧЕСТВЕННАЯ МЕЛАНОМА КОЖИ
    Томас Б. Фитцпатрик, Артур Дж. Собер, Мартин С. Мим Первичная злокачественная меланома кожи служит наиболее частой причиной смерти от всех кожных раковых заболеваний, поэтому выявление ее ранних признаков представляет собой первоочередную задачу любого врача, независимо от профиля специалиста. Каждый раз, когда врачу представляется возможность осмотреть кожу больного, он должен
  9. Тема 3. Крапивница. Токсикодермии
    Крапивница - заболевание токсико-аллергического характера, которое проявляется внезапным возникновением волдырей на различных участках кожи и реже на слизистых оболочках, появление высыпаний сопровождается значительным зудом. Заболевание может иметь острое и хроническое течение, проявляться в виде острых вспышек длительностью от нескольких часов до нескольких дней, или случаев, в несколько
  10. КОЖНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ ЗЛОКАЧЕСТВЕННЫХ НОВООБРАЗОВАНИЙ ВНУТРЕННИХ ОРГАНОВ
    Харлей А. Хейнес (Harley A. Haynes) Одним из наиболее важных аспектов дерматологического диагноза служит возможность выявления опухолей внутренних органов в курабельной стадии. Оценка состояния кожных покровов помогает в решении трудных диагностических задач даже в тех стадиях, когда оказать эффективную лечебную помощь больному уже практически невозможно. Иногда эти изменения вызваны
  11. Заболевания надпочечников и беременность
    Физиология надпочечников Надпочечники являются парными органами внутренней секреции, расположены над верхними полюсами почек на уровне позвонков от ThXI до L[. Имеют вид вертикально стоящих плоских пластинок в виде пирамиды или треугольника. Средняя масса обоих надпочечников 10-12 г. Размеры в среднем 4,5 х 2-3 см, толщина 0,6- 1 см. Левый надпочечник больше правого. Зачатки
  12. ВЕТЕРИНАРНО-САНИТАРНАЯ ЭКСПЕРТИЗА ПРОДУКТОВ УБОЯ ЖИВОТНЫХ ПРИ БОЛЕЗНЯХ НЕЗАРАЗНОЙ ЭТИОЛОГИИ
    При ветеринарно-санитарной экспертизе в условиях мясоперерабатывающего предприятия, лаборатории ветсанэкспер-тизы продовольственного рынка или убойного пункта хозяйства могут быть обнаружены патологические изменения в продуктах убоя, обусловленные незаразными болезнями. В этом случае измененные внутренние органы направляют в техническую утилизацию. Туши при нормальных внешних признаках выпускают
  13. ЗАПОР, ДИАРЕЯ И НАРУШЕНИЯ АНОРЕКТАЛЬНОЙ ФУНКЦИИ
    Стефен Е. Голдфингер (Stephen E. Goldfinger) Функция толстого кишечника в норме Каждые сутки в пищеварительный тракт поступает приблизительно 9 л жидкости; из этого количества 2 л приходится на долю выпитых жидкостей, а остальные представляют собой секреты слюнных и желудочных желез, желчь, секреты поджелудочной железы и желез кишечника, необходимые для того, чтобы обеспечить
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...