Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаОториноларингологія
« Попередня Наступна »
Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції ), 2000 - перейти до змісту підручника

Лікування отогенних внутрішньочерепних ускладнень

Лікуванням хворих з отогенними внутрішньочерепними ускладненнями займаються в основному оториноларингологи і нейрохірурги. Але в цьому повинні приймати активну участь невропатологи, терапевти, педіатри, інфекціоністи, окулісти.

Лікування хворих з отогенними внутрішньочерепними ускладненнями включає хірургічне втручання та інтенсивну медікаментозну терапію.

Хірургічне лікування спрямовано на елімінацію гнійного вогнища у середньому вусі і ліквідацію ускладнення, яке розвинулося. При гострому гнійному запаленні середнього вуха проводиться розширена ан-тромастоїдотомія, при хронічному - розширена загальнопорожнинна радикальна операція.

При отогенному менінгіті у ході операції вскриваються середня і задня черепні ямки з метою елімінації можливих екстрадуральних абсцесів.

При тромбозі сігмовидного синуса і отогенному сепсисі проводиться та чи інша операція на вусі з обов'язковим вскриттям задньої черепної ямки, оголенням стінки сігмовидного синуса і його пункцією. При знаходженні тромбу і гною стінку синуса розтинають і тромб, гнійні маси видаляються. Якщо тромб заповнює і цибулину яремної вени, остання оголюється шляхом резекції верхівки сосковидного відростку, розтинається її стінка, і тромб видаляється. При поширені тромбу на внутрішню яремну вену, відкривається вена на шиї, перев'язується нижче тромба, розтинається її стінка, і тромб видаляється. Таке хірургічне втручання робиться з метою попередження розповсюдження інфекції за кровотоком.

При отогенних екстра- і субдуральному абсцесах в ході операції вскриваються середня і задня черепні ямки. Для ліквідації екстрадурального абсцесу видаляються навколо гнійника кісткові утвори до неураженої твердої мозкової оболонки. При видаленні периси-нуозного абсцесу необхідно обов'язково виключити ураження запальним процесом сігмовидного синусу. Інтрадуральний і субду-ральний абсцеси ліквідуються шляхом розтинання твердої мозкової оболонки.

При отогенних абсцесах мозку і мозочка в оториноларингологічних клініках антромастоїдотомія або радикальна операція вуха доповнюється розтином задньої або середньої черепної ямки, оголенням твердої мозкової оболонки, пункцією речовини мозку, вскриттям абсцесу по голці і введенням в порожнину дренажу. В нейрохірургічну клініку хворий переводиться при абсцесах, що значно віддалені від первинного вогнища у вусі. Застосування тільки нейрохірургічних методів лікування недостатньо, оскільки при них не вскриваються уражені ділянки порожнин середнього вуха.

У практиці лікарів - оториноларингологів та нейрохірургів - нерідко буває дуже важко вирішити питання про стадію захворювання (менінгоенцефаліт, абсцедуючий енцефаліт, сформований абсцес).

Ефективність лікування абсцесів мозку залежить від правильно обраної тактики. У початкових стадіях (менінгіт, менінгоенцефаліт) доцільне проведення консервативного лікування (антибіотики, дезінтоксікація, дегідратація, люмбальна пункція з введенням антибіотиків). Якщо стан хворого погіршується і є дані, що формується чи сформувалась капсула абсцесу (третій тиждень після гострого періоду), доцільно провести оперативне лікування.

Відсутність ефекту від консервативної терапії, прогресуюче погіршення стану хворого ставлять показання до проведення операції, а поява дислокаційних симптомів диктує необхідність невідкладного проведення оперативного лікування. Протипоказань до операцій при наявності абсцесу мозку немає.

Існує три методи хірургічного лікування абсцесів мозку:

1. Пункція абсцесу (одноразова або багаторазові).

2.
Розтин порожнини абсцесу з дренуванням його.

3. Тотальне видалення абсцесу.

Найбільш радикальним методом лікування є тотальне видалення абсцесу разом з капсулою. Характер нейрохірургічних операцій залежить від локалізації абсцесу.

Переваги нейрохірургічних підходів заключаються у тому, що нейрохірурги завжди намагаються видаляти абсцеси мозку через непо-шкоджену мозкову речовину. Це, як правило, виключає інфікування довколишніх тканин. Але ці втручання більш травматичні, ніж оториноларингологічні.

Коли доцільно проводити пункцію та дренування абсцесу в ході ЛОР-операції на вусі? Накопичений досвід свідчить, що це потрібно робити у наступних випадках.

1. Діагноз абсцесу не викликає сумніву. У протилежному випадку при пункції через трепанаційну рану сосковидного відростку, можливий заніс інфекції у речовину мозку.

2. Поверхневе залягання абсцесу.

В інших випадках при операціях на вусі не потрібно пунктувати мозок через інтактну тверду мозкову оболонку, оскільки ця операція не забезпечить радикального видалення абсцесу, а у ряді випадків може навіть сприяти інфікуванню непошкодженої мозкової речовини.

Після встановлення діагнозу одночасно з хірургічним втручанням призначається інтенсивна медикаментозна терапія. Необхідно пам'ятати, що запорукою успішного лікування отогенних внутрішньочерепних ускладнень і сепсису є своєчасна госпіталізація пацієнтів в спеціалізований стаціонар, проведення доступних в кожному випадку клінічних, біохімічних, бактеріологічних, рентгенологічних досліджень, встановлення показань і вибір раціонального хірургічного втручання, предопераційна підготовка, вибір методу анестезії, післяопераційна інтенсивна медикаментозна терапія.

Інтенсивна терапія заключається у наступному.

1. Призначають антибіотики широкого спектру дії для ін'єкцій: міліонні дози пеніциліну, амоксіциллін/клавуланат (амоксіклав), ампіциллін/сульбактам, левоміцетін (хлорамфенікол), цефалоспорини 3-го покоління, аміноглікозиди, метронідазол (метроджил).

Призначення таких старих антибіотиків як пеніцилін та левоміцетін виправдане тим, що вони долають гематоенцефалічний бар'єр. Використовуються великі дози пеніциліну, від 12 000 000 до 40 000 000 од. на добу протягом першого тижня, потім доза зменшується при поліпшенні стану або антибіотик змінюють.

З цефалоспоринів 3-го покоління використовують цефтриаксон (офрамакс, роцефін, цефтріаксон-КМП та інш.), цефтазідім (діє на синьогнійну паличку), цефотаксім, цефіксім, цефоперазон (діє на синь-огнійну паличку).

Аміноглікозиди підключають до лікування при важких гнійних ускладненнях в якості другого антибіотика. Для монотерапії вони в теперішній час не використовуються. Серед аміноглікозидїв слід віддавати перевагу амікацину, оскільки він має меншу ототоксичну дію.

Метроджил вводять в схему антибактеріальної терапії як препарат, що діє на анаеробні бактерії.

Для профілактики грибкового ураження організму, дизбактеріозу необхідно призначати ністатін або леворін до 2 000 000 - 3 000 000 од. на добу.

Поряд з антибіотиками необхідно назначити сульфініламідні препарати внутрішньом'язовоабо внутрішньовенно.

2. Назначаються дезінтоксикаційні і дегідратаційні речовини. Внутрішньовенно вводяться:

а) реополіглюкін - 250-400 мл через день;

б) нативна плазма крові - 300-500 мл;

в) при вираженому набряку мозку - альбумін (200 мл);

г) 15% розчин манітолу - 200-400 мл;

д) лазікс - 2-4 мл на добу;

є) 40% розчин глюкози - 20 мл і 10% розчин хлориду натрія - 10 мл;

ж) 40% розчин уротропіну (гексаметилентетраміну);

з) 5% розчин аскорбінату натрію - 5 мл; і) 6% розчин тіаміна броміду - 1 мл;

к) суспензія гідрокортизону ацетату - 125 мг на добу.
Дегідратаційні (протинабрякові) препарати вводяться в потрібних комбінаціях і під контролем артеріального тиску.

3. Назначаються в розчині антигістамінні препарати внутрішньом'язово - дімедрол 1%, піпольфен 2,5%, супрастін 2% по 1 мл 2-3 рази на добу.

4. При психомоторному збудженні - оксібутират натрію у дозі 50-100 мг/кг, седуксен по 2-4 мл (10-20 мг) внутрішньовенно в 20 мл 40% розчину глюкози.

5. При стафілококовій інфекції проводиться імунотерапія (наприклад, антистафілококовим імуноглобуліном - внутрішньом'язово через день тричі по 1,5-2 дози).

6. Симптоматична терапія складається з призначення серцевих глікозидів, аналептиків і анальгетиків.

7. Всім хворим з підозрою на отогенний менінгіт проводиться діагностична (вона ж лікувальна) люмбальна пункція. З лікувальною метою люмбальні пункції проводяться тільки хворим в тяжкому стані або при повільній санації ліквора. У спинно-мозковий канал вводиться хлоркальцієвий комплекс стрептоміцину (100000 - 200 000 од.) і преднізолон (10-20 мг).

8. При лікуванні тромбозу сігмовидного синусу призначаються також антикоагулянти (гепарін, сінкумар, неодікумарін та ін.) під контролем коагулограми.

Важливе місце в проведенні інтенсивної терапії хворим з отогенними внутрішньочерепними ускладненнями відводиться заходам по зниженню внутрішньочерепного тиску і лікуванню набряку мозку.

У якості протинабрякових речовин використовуються осмодіуретики (манітол 0,5-1,0 на 1 кг маси внутрішньовенно крапельно), 40% розчин глюкози по 200 мл з 20 од. інсуліну, сірчанокисла магнезія 25% розчин по 10 мл, лазікс по 40 мг внутрішньовенно 1 раз на добу. Дпя лікування і профілактики набряку мозку достатньо ефективним є глюкокортикоїди. Кортикостероїдні гормони призначаються короткими курсами у дозах: преднізолон - 0,5 мг/кг на добу, гідрокортизон - 5 мг/кг на добу, дек-саметазон - 0,3 мг/кг на добу з подальшим пониженням дози.

Одним з моментів боротьби з набряком мозку є нормалізація функції мембран клітин гемато-енцефалітичного бар'єру. З цією метою застосовуются вітамін С - 5% розчин по 10 мл 2 рази на добу внутрішньовенно, глюкокортикоїди, антигістамінні препарати, 10% розчин кальцію хлориду по 10 мл 2 рази на добу, рутін 0,02 3 рази в день внутрішньо.

Для поліпшення мозкового кровообігу внутрішньовенно вводять еуфілін 2,4% по 10 мл 1-2 рази на добу, трентал по 200-300 мг в 150 мл ізотонічного розчину хлориду натрію до 2 разів на добу. Протекторами від гіпоксії є: 20% розчин оксибутирату натрію - 40-60 мг/кг внутрішньовенно крапельно, 1% розчин глютамінової кислоти 200 мл внутрішньовенно крапельно, тіопентал натрію 3-5 мг/кг внутрішньовенно крапельно (повільно).

Таким чином, сьогодні Ви познайомились з отогенними внутрішньочерепними ускладненнями, з принципами і методами їх діагностики і лікування. Наслідки їх в більшості визначаються діагностикою і своєчасним хірургічним лікуванням. Тому кожен лікар в процесі лікування хворих на гострий і хронічний гнійний отит повинен пам'ятати про можливість виникнення при цих захворюваннях внутрішньочерепних ускладнень. Хворий з підозрою на отогенне внутрішньочерепне ускладнення повинен бути терміново покладений в стаціонар і забезпечений спеціалізованою оториноларингологічною допомогою.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Лікування отогенних внутрішньочерепних ускладнень"
  1. Прогноз та наслідки внутрішньочерепних ускладнень
    Процент летальних наслідків при цих захворюваннях і до цього часу великий. Як показують наші багаторічні спостереження, найбільш високий процент летальних наслідків у хворих з внутрішньочерепними ускладненнями відзначається при поєднанні абсцесів мозку і мозочка з менінгоенцефалітом, тобто у тих випадках, коли диференційна діагностика особливо складна. Найбільш висока летальність (30-40%)
  2. Методичні рекомендації

    . Принципи діагностики та лікування хворих На гострі респіраторні вірусні захворювання, 2009

    Вступ Загальні відомості про ГРВЗ Етіологія та епідеміологія ГРВЗ Клінічні ознаки ГРВЗ Клінічна характеристика захворювань, що входять в групу ГРВЗ Ускладнення ГРВЗ Специфічна лабораторна діагностика ГРВЗ Принципи лікування ГРВЗ Противірусні засоби для лікування та профілактики ГРВЗ Специфічна профілактика
  3. Ускладнення ГРВЗ
    Ускладнення гострих респіраторних вірусних захворювань (див. додаток.1) умовно можна розділити на дві групи - специфічні, що зумовлені безпосередньою дією етіологічного фактору, та неспецифічні, що зумовлені дією інших етіологічних чинників (суперінфекцією або активацією хронічного вогнища інфекції в
  4. ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ СИНУЇТІВ
    Хворі на гострий синуїт потребують ліжкового режиму, а у важких випадках - стаціонарного лікування. Лікування хворих на гострий синуїт включає слідуючі заходи: 1. Протизапальна терапія. В якості стартових антибіотиків в лікуванні гострих синуїтів добре себе зарекомендували макроліди - кларитроміцин (клацид); напівсинтетичні пеніциліни - амоксииилін (амоксил-КМП), у тому числі захищені
  5. ОТОГЕННИЙ ТРОМБОЗ СИГМОВИДНОГО СИНУСУ. ОТОГЕННИЙ СЕПСИС
    При гнійному запаленні середнього вуха, як гострому, так і хронічному, інфекція може проникнути до кровоносної системи. Найбільш часто це відбувається через вени і венозні синуси, інколи - через лімфатичні судини. Клінічна практика свідчить про те, що генералізація гнійної інфекції при отитах і виникнення отогенного сепсису частіше всього відбувається внаслідок тромбофлебіту сигмовидного
  6. РИНОГЕННІ ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ
    Риногенні орбітальні та внутрішньочерепні ускладнення виникають внаслідок розповсюдження інфекції з носа та приносових пазух в орбіту та порожнину черепа. До захворювань, що спричинюють їх розвиток, належать: фурункул носа, абсцес носової переділки, гострі та хронічні параназальні синуїти, травматичні ушкодження носа та приносових пазух, хірургічні втручання на цих органах. Передумовою до
  7. Принципи лікування ГРВЗ
    Ліжковий режим, можливе лікування вдома за умови легкого/середньо тяжкого перебігу. 2. Повноцінне харчування, дієта № 13. 3. За наявності інтоксикації - рясне питво (морс, чай, фруктові соки, мінеральна вода). При необхідності - внутрішньовенна дезінтоксикаційна терапія кристалоїдними розчинами, реосорбілактом. 4. Аскорбінова кислота, рутин в звичайних дозах. 5. Протигістамінні
  8. ОТОГЕННИЙ РОЗЛИТИЙ ГНІЙНИЙ МЕНІНГІТ
    Інша назва цього захворювання - розлитий гнійний лептоменінгіт, тому що запалюється павутинна і м'яка (судинна) оболонки. Лепто-менінкс (leptomeninx, leptos - тонкий, ніжний, meninx - мозкова оболонка) - сукупність павутинної та м'якої мозкових оболонок. Запалення твердої мозкової оболонки називається пахіменінгіт. Глибоко помиляються ті студенти, які називають запалення твердої мозкової оболонки
  9. Додаток 1
    Можливі ускладнення грипу та інших
  10. ЛАБІРИНТИТ (labyrinthitis)
    Одним з ускладнень гострого та хронічного гнійного середнього отиту є лабіринтит. Інфекція з порожнин середнього вуха проникає у внутрішнє вухо і викликає в ньому запальний процес. Лабіринтит є запальним інфекційним захворюванням внутрішнього вуха. Етіологія лабіринтиту. Безпосередньою причиною лабіринтиту є мікроби - збудники гострого і хронічного гнійного середнього отиту. Некротичний
  11. ТОНЗИАОГЕННИЙ МЕДІАСТИНІТ
    Медіастиніт - запалення клітковини межистіння, флегмона межистіння. Інфекція по судинно-нервовому пучку поширюється в клітковину межистіння. Захворювання характеризується бурхливим розвитком. Температура тіла підвищується до 39-40°С. З'являється пульсуючий біль за грудиною, задишка, ціаноз, тахікардія, задуха, тяжка інтоксикація. Відмічається набряклість у ділянці грудних хребців, над
  12. Лікування ангін
    1. Хворим на ангіну необхідно провести такі обстеження: а) взяти мазок із слизової оболонки глотки та носа на наявність палички дифтерії (BL); б) провести загальний аналіз крові, оскільки ангіна може бути лише симптомом важкого захворювання крові. 2. Режим: хворого слід утримувати в ліжку та ізолювати в домашніх умовах. Якщо загальний стан хворого важкий, необхідно госпіталізувати його у
  13. АДЕНОФЛЕГМОНА ШИЇ
    В результаті проникнення інфекції з мигдалика в шийні лімфатичні вузли (частіше - в верхні з вузлів, що розташовані по передньому краю грудинно-ключично-сосковидного м'яза) розвивається гострий лімфаденіт, абсцедування та некроз вузла, паралімфаденіт, аденофлегмона. Аденофлегмона - гнійне запалення клітковини, що оточує лімфатичні вузли, ускладнення гострого лімфаденіту. Хворого турбує
  14. ОРБІТАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ
    До риногенних орбітальних ускладнень відносять слідуючі захворювання. 1. Реактивний набряк клітковини орбіти та повік. 2. Періостит (негнійний та гнійний). 3. Абсцес повік. 4. Субперіостальний абсцес. 5. Ретробульбарний абсцес. 6. Флегмона орбіти. Реактивний набряк орбіти та повік розвивається частіш за все у дитячому віці при гострих етмоїдитах, що виникають на фоні гострої
  15. ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ
    1. Діафаноскопія. Метод у наш час має історічне значення і полягає у просвічуванні приносових пазух за допомогою спеціальної лампи {лампа Герінга) в темній кімнаті. 2. Рентгенографія. На сьогодні цей метод дослідження приносових пазух є основним. 3. Теплобачення (інфрачервона термографія). 4. Ехографія. Термографія та ехографія приносових пазух мають ту перевагу, що вони належать до
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека