загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

ЛАБІРИНТИТ (labyrinthitis)

Одним з ускладнень гострого та хронічного гнійного середнього отиту є лабіринтит. Інфекція з порожнин середнього вуха проникає у внутрішнє вухо і викликає в ньому запальний процес. Лабіринтит є запальним інфекційним захворюванням внутрішнього вуха.

Етіологія лабіринтиту. Безпосередньою причиною лабіринтиту є мікроби - збудники гострого і хронічного гнійного середнього отиту. Некротичний лабіринтит виникає звичайно при туберкульозному або скарлатинозному отиті.

Класифікація лабіринтиту. Розрізняють гострий та хронічний лабіринтит. Виділяють наступні форми гострого та хронічного лабіринтиту:

1)серозний;

2) гнійний;

3)некротичний.

В свою чергу хронічний лабіринтит підрозділяється на:

1) обмежений;

2) дифузний.

Під дифузним лабіринтитом потрібно розуміти процес, який охоплює всі структури внутрішнього вуха. Під обмеженим - процес, який охоплює тільки частину лабіринту. Така ситуація буває тільки при хронічному лабіринтиті, за наявності фістули у бічному півколовому каналі. Фістула є наслідком каріозного процесу.

Залежно від шляху проникнення інфекції у внутрішнє вухо виділяють також слідуючі різновиди лабіринтитів:

1) тимпаногенний;

2) менінгогенний; 3) гематогенний.

Лабіринтит тимпаногенний. При ньому інфекція проникає в лабіринт із середнього вуха, частіше з барабанної порожнини. Це найчастіша форма лабіринтиту. Інфекція у внутрішнє вухо проникає внаслідок руйнування плотної лабіринтної кісткової капсули або через вікна завитки та присінка.

Лабіринтит менінгогенний виникає переважно при епідемічному цереброспинальному менінгококовому менінгіті і викликається інфекцією, яка розповсюджується у внутрішнє вухо з субарах-ноїдального простору. Інфекція проникає за преформованими шляхами: через внутрішній слуховий прохід та водопровід завитки. Цей лабіринтит іноді виникає при туберкульозному, рідко грипозному, скарлатинозному, кіревому та тифозному менінгітах. Менінгогенний лабіринтит частіше за все буває гнійним, зрідка серозним та зазвичай уражує обидва вуха. В більшості випадків виникають стійка повна глухота та втрата збудливості лабіринта. Цереброспинальний епідемічний менінгіт уражує частіше дітей раннього віку. Такі діти стають глухонімими, оскільки відсутність слуху не дозволяє їм оволодіти мовою.

Лабіринтит гематогенний. При цій формі лабіринтиту інфекція заноситься у внутрішнє вухо з кров'ю. Це спостерігається при інфекційних захворюваннях (наприклад, епідемічному паротиті), при яких немає ознак ураження мозкових оболонок. Для ураження лабіринту при епідемічному паротиті характерний розвиток однобічної глухоти з боку запалення привушної слинної залози.

Клініка і лікування лабіринтиту

Охарактеризуємо окремі форми тимпаногенного лабіринтиту. Лабіринтит обмежений (labyrinthitis circumscripta)

зустрічається при хронічному гнійному середньому отиті, ускладненному карієсом та особливо холестеатомою. Кісткова капсула лабіринту, частіше за все бічного півколового каналу, поступово руйнується з утворенням нориці, яка доходить до внутрішньої стінки капсули - ендос-та. Тут утворюється у відповідь на запалення грануляційний вал, який перешкоджає подальшому проникненню інфекції.
трусы женские хлопок


Хворий, який страждає на обмежений лабіринтит, пред" являє скарги на періодичні запаморочення, які супроводжуються нудотою та блювотою, порушенням рівноваги. В період змальованих симптомів може з'являтися спонтанний ністагм, зазвичай спрямований в бік хворого вуха, оскільки цей лабіринт знаходиться в стадії збудження (подразнення). Спонтанний ністагм при цьому має наступні характеристики - горизонтальний або горизонтально-ротаторний, дрібно- або середньорозмашистий. Запаморочення є систематизованим: відчуття обертання навколишніх предметів або власного тіла проходить в якомусь одному напрямку.

Наступною важливою ознакою є фістульний симптом або пресорний ністагм. Внаслідок наявності нориці в бічному півколовому каналі при згущенні повітря в зовнішньому слуховому проході ураженого вуха з'являється ністагм в цей самий бік, при розрядженні - в бік здорового вуха. Зазвичай фістульний симптом викликають, надавлюючи пальцем на козелок, іноді він з'являється при очистці вуха ватним тампоном, коли останнім доторкаються до медіальної стінки барабанної порожнини.

Ністагм, що спричинений подразненням лабіринту, супроводжується запамороченням, нудотою та відхиленням або падінням в бік повільного компоненту ністагму, тобто протилежний хворому вуху (при згущенні повітря).

Збудливість лабіринту при цій формі лабіринтиту зберігається, хоча й знижена. Характерна збереженість слуху або різке його зниження внаслідок запального процесу в середньому вусі.

Після операції на вусі процес, як правило, припиняється. Грануляційний вал заміщується спочатку сполучною тканиною, а надалі кісткою. Якщо ж гнійне вогнище у скроневій ділянці не усувається, то більшою частиною рано або пізно загострення хронічного отиту та прогресуючий деструктивний процес руйнують обмежений бар'єр і виникає гнійний лабіринтит. Самовиліковування без операції спостерігається рідко.

Таким чином, анамнез з характерними лабіринтними атаками, наявність фістульного симптому і збережений, хоча і знижений, слух дозволяють правильно розпізнати захворювання.

Лікування обмеженого лабіринтиту. При загостренні процесу призначається ліжковий режим, антибіотики, сульфаніламіди, дегідратація.

Проводиться сануюча операція на середньому вусі. Грануляції в ділянці нориці обережно видаляються і нориця закривається вільним клаптем фасції скроневого м'язу.

Лабіринтит гострий дифузний серозний (labyrinthitis serosa diffusa acuta). Гострий дифузний серозний лабіринтит може розвинутись при гострому середньому отиті або загостренні хронічного гнійного середнього отиту. Збудник або токсини проникають через сполучнотканинні утворення вікон присінка та завитки.

Патологічна анатомія. Реакція перетинчастого лабіринту проявляється в гіперемії і набряку, виникає гіперсекреція лабіринтної лімфи, нерідко виражені дегенеративні зміни нейроепітелію. При швидкій ліквідації запального процесу можливо повне морфологічне і функціональне відновлення структур лабіринту. При затяжному перебігу запального процесу можуть виникнути стійкі зміни перелімфи, перетинчастого лабіринту та нейроепітелію. Якщо гнійне вогнище в порожнинах середнього вуха своєчасно не ліквідується, то можливе гнійне розплавлення сполучнотканинних бар'єрів вікон та розвиток гнійного лабіринтиту.


Клініка. Типові порушення як слухової, так і вестибулярної функції. Характерно виражене пониження слуху. З'являється ністагм в бік ураженого вуха, який переходить потім в здоровий бік, запаморочення, нудота і блювота, порушення рівноваги. Таким чином, симптоматика при дифузному серозному лабіринтиті вкладається в класичне поняття периферичного кохлео-вестибулярного синдрому.

Вестибулярні симптоми виражені різко. При зміні положення голови запаморочення посилюється та супроводжується блювотою. Запаморочення систематизоване. Збудливість вестибулярного апарату знижена.

Характерним для серозного лабіринтиту є повне або часткове відновлення слухової та вестибулярної функцій після ліквідації запального процесу.

Лікування. Призначаються спокій, протизапальна та дегідра-таційна терапія. При гострому середньому отиті консервативне лікування нерідко приводить до видужання. При мастоїдиті та хронічному гнійному середньому отиті показане хірургічне лікування (сануюча операція на середньому вусі), в протилежному випадку можлива не тільки втрата функцій лабіринту, але й виникнення внутрішньочерепних ускладнень. На фоні лікування антибіотиками оперувати потрібно не очікуючи закінчення гострої стадії лабіринтиту. Операція на лабіринті при серозному лабіринтиті ніколи не проводиться.

Лабіринтит гострий дифузний гнійний (labyrinthi-tis purulenta acula diffusa). Ця форма лабіринтиту є надзвичайно важкою і за перебігом, і за наслідками, оскільки завжди закінчується повною втратою слуху та вестибулярної функції. Крім того, гнійний лабіринтит небезпечний можливістю виникнення внутрішньочерепних ускладнень (менінгіту та абсцесу мозочка).

Клініка. Гнійний лабіринтит відрізняється бурхливим початком та перебігом з перших днів захворювання. Основними симптомами є виражене запаморочення, нудота і блювота, різке порушення рівноваги, спонтанний ністагм. Повна безповоротна втрата слухової та вестибулярної функцій настає через короткий час. В цьому полягає відмінність гнійного від серозного лабіринтиту. На самому початку при гнійному лабіринтиті з'являється спотанний ністагм в бік ураженого вуха, як прояв подразнення лабіринту. Але вже через декілька годин ністагм змінює свій напрямок в бік здорового вуха, у зв'язку з пригніченням хворого лабіринту.

При несприятливому перебігу можуть виникнути ускладнення - менінгіт, абсцес мозочка.

Лікування. Виконують сануючу операцію на вусі. В умовах ан-тибіотикотерапії операція на самому лабіринті не показана, тому що вона може призвести до розвитку менінгіту.

Лабіринтит некротичний (labyrinthitis necrotica). Некротичний лабіринтит спостерігається переважно при скарлатинозному та туберкульозному отиті, іноді при кору. З появою антибіотиків некротичний отит та лабіринтит зустрічаються як виняток. Некроз на кістковий лабіринт розповсюджується внаслідок тромбозу однієї з гілок внутрішньої слухової артерії. Можуть утворюватись секвестри.

Клініка некротичного лабіринтиту аналогічна клініці гнійного лабіринтиту, але перебіг ще більш важкий.

Некротичний лабіринтит є показанням до операції на вусі з втручанням на лабіринті.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ЛАБІРИНТИТ (labyrinthitis)"
  1. ГОСТРИЙ ЕТМОЇДИТ
    Анатомічна близькість, тісний венозний та лімфатичний зв'язок ґратчастого лабіринту з іншими приносовими пазухами пояснюють часту комбінацію етмоїдиту з іншими синуїтами. Цим пояснюється й той факт, що етмоїдити часто бувають нерозпізнаними. Багатопорожнинна будова ґратчастої пазухи має велике клінічне значення, оскільки запальний процес може бути обмежений групою клітин. Глибоке розташування
  2. ГОСТРИЙ СФЕНОЇДИТ
    Ізольоване захворювання основних пазух зустрічається рідко. Запалення їх частіш за все поєднується з ураженням задніх клітин ґратчастого лабіринту. Характерними для сфеноїдиту є біль у потилиці, рідко у ділянці лоба, тім"я, скронях, підвищення температури тіла, порушення нюху, підвищена втомлюваність, іноді психічна пригніченність. При передній риноскопії визначається набряк і гіперемія
  3. ОТОСКЛЕРОЗ
    В основі цього захворювання знаходиться вогнищеве остеодистрофічне ураження кісткової капсули вушного лабіринта. В 1877 році Трьольч назвав це захворювання "склерозом", розглядаючи наявну нерухомість стремена як особливу форму хронічного катару середнього вуха. Термін "отосклероз" ввів в 1893 році Політцер, який вважав, що анкілоз стремені зумовлений особливим патологічним процесом в капсулі
  4. ХВОРОБА МЕНЬЄРА
    Це захворювання описане в 1861 році французьким отиатром Проспером Меньєром. Заслуга П.Меньєра полягає не тільки в тому, що він детально та чітко описав основні симптоми захворювання: приступи запаморочення в співдружності з шумом в вусі та зниженням слуху. Головним в його праці було те, що він вперше зв'язав ці симптоми з ураженням внутрішнього вуха. До Меньєра подібні симптоми відносили до
  5. ХРОНІЧНІ СИНУЇТИ
    Причиною хронічних синуїтів є невилікований гострий синуїт. Переходу гострого процеса у хронічний сприяють слідуючі фактори. 1. Змінена реактивність організма, знижена опірність. 2. Фактори, що утруднюють відтікання секрету з приносових пазух (деформація носової переділки, хронічний гіпертрофічний риніт). 3. Неповноцінність слизової оболонки пазух. Прикладом останнього є синдром
  6. Етика проведення досліджень з участю людей і тварин
    Без конкретного предмету вивчення проведення наукових досліджень було б неможливим. У фізиці предметом дослідження є субатомні частини, у ботаніці - рослини, в хімії - елементи періодичної таблиці, а в психології - психічні процеси, явища і т.д., які відбуваються з людьми, які виступають в ролі досліджуваних. Іноді характер процедур, які використовуються не дозволяє залучати в ролі досліджуваних
  7. Психолого-педагогічні умови розвитку уваги дошкільника
    Найважливіша задача дошкільного виховання - розвиток довільної уваги. Надалі вона забезпечить успішність навчання дитини в школі, допоможе їй виконувати вказівки вчителя і контролювати себе. Психолого-педагогічні умови розвитку уваги: 1. Розвиток уваги прямо залежить від якості спілкування дорослого з малюком. Організація спілкування дитини з дорослим має відповідати віковим особливостям
  8. Психолого-педагогічні умови розвитку мислення
    У розвитку мислення дитини слід забезпечувати гармонійне поєднання його мотиваційних та операційних компонентів. Формування мотиваційних компонентів пов'язане із задоволенням та розвитком пізнавальних потреб малюка. Загальними умовами формування у дитини пізнавальної мотивації є демократичний стиль виховання (Лісіна М. І.), позитивне, тепле, інтимне, емоційно забарвлене і виразне ставлення
  9. ТУБЕРКУЛЬОЗ
    Туберкульоз - хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу. Захворювання викликається мікобактеріями людського або коров'ячого типу. Особливістю мікобактерій туберкульозу є їх висока стійкість до впливу хімічних та фізичних факторів: кислот, лугів, спиртів та ін. Вони тривалий час можуть зберігатись в харкотинні, в пилу, на предметах. В патогенезі
  10. КАТАР СЕРЕДНЬОГО ВУХА
    В основі цього захворювання лежить порушення функції слухової труби, або дисфункція слухової труби. Основними функціями слухової труби є: вентиляційна, дренажна та захисна. Катар середнього вуха є захворюванням, яке характеризується катаральним запаленням слизової оболонки середнього вуха, обструкцією або обтурацією слухової труби, зниженням слуху та, дуже часто, наявністю рідини в середньому
  11. СЛУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР
    Слуховий аналізатор відноситься до дистантних екстероцепторів, тобто до таких аналізаторів, які виконують аналіз сигналів на відстані від їх джерела. Слухове відчуття розвинулося із тактильного відчуття, яке загострилося у вусі в мільйони разів. Адекватним подразником слухового аналізатора є звук, тобто періодичне коливання молекул оточуючого середовища. Для нас таким середовищем є повітря.
  12. СИФІЛІС
    Сифіліс також належить до захворювань, що об'єднуються в групу інфекційних гранульом. Історія боротьби із цим захворюванням є давньою і нагадує гостро-сюжетний серіал. Перші відомості щодо цього захворюванння знаходять у працях часів Гіпократа, опис сифілітичного ураження носа можна знайти у працях Амбруаза Паре (XVI в.). Різні народи по-різному називали це захворювання: французи називали
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...