Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВірусологія
« Попередня Наступна »
Ташута С.Г.. Загальна вірусологія, 2004 - перейти до змісту підручника

Клітинна основа імунітету

Імунна система. Вона складається з мільярдів лімфоцитів. За імунітет відповідальні лімфоцити - одна з груп лейкоцитів. Вони містяться у великих кількостях у крові і лімфі й у спеціалізованих лімфоїдних тканинах, таких, як тимус (вилочкова заліза), лімфатичні вузли, селезінка й апендикс. Лімфоцити розвиваються в тимусе і кістковому мозку, які називають центральними лімфоїдними органами. Новостворені лімфоцити мігрують з цих центральних тканин у периферичні лімфоїдні тканини (мигдалини, лімфатичні вузли, селезінку, пейєрові бляшки в тонкому кишечнику, апендикс), де вони можуть реагувати з антигеном. Загальне число лімфоцитів в організмі дуже велике (у людини приблизно 2?1012). По клітинній масі імунна система порівнянна з печінкою чи мозком. Роль лімфоцитів в імунітеті була встановлена наприкінці 50-х років. Лімфоцити відповідальні як за вироблення антитіл, так і клітинно опосередковану форму імунітету.

Класи лімфоцитів. У 60-і роки минулого століття було встановлено два основних класи лімфоцитів: Т-клітини, що розвиваються в тимусе, та відповідальні за клітинний імунітет і В-клітини, що розвиваються незалежно від тимуса, і відповідальні за утворення антитіл. Однак деякі з Т-клітини відіграють важливу роль у регуляції імунітету і функціонують як помічники В-клітин у процесі гуморальної відповіді.

Лімфоцити розвиваються з стовбурних кліток, що дають початок усім кліткам крові, включаючи еритроцити, лейкоцити і тромбоцити. Стовбурні клітини знаходяться головним чином у печінці (у плоду) і кістковому мозку (у дорослих). Деякі з їх нащадків мігрують з цих кровотворних тканин зі струмом крові в тимус, де вони розмножуються і диференціюються в Т-лімфоцити. Однак ні тимус, ні фабрициєва сумка не є місцем утворення лімфоцитів. Лімфоцити утворюються в кістковому мозку, де відбувається лейкопоез. В обох цих органах відбувається диференціювання в Т-лімфоцити і В-лімфоцити. Хоча багато лімфоцитів гинуть незабаром після своєї диференціації в центральних лімфоїдних органах, частина з них мігрує зі струмом крові в периферичні лімфоїдні органи - лімфатичні вузли, селезінку і деякі ділянки травного тракту (пейєрові бляшки в тонкому кишечнику, апендикс, мигдалини, аденоїди), де вони стають Т-лімфоцитами (лімфоцитами, що походять з тимуса) і В-лімфоцитами (що походять в птахів з фабрициєвої сумки - Bursa Fabricius). Оскільки ссавці не мають фабрициєвої сумки, у них лімфоцити частково утворюються зі стовбурних клітин у самих кровотворних тканинах, а потім мігрують у периферичні лімфоїдні тканини, щоб стати В-лімфоцитами. Таким чином, у ссавців кровотворні тканини служать одночасно і центральними лімфоїдними тканинами.


Оскільки міграція лімфоцитів з тимуса і фабрициєвої сумки (і з кровотворних тканин у ссавців) відбувається в основному на ранніх стадіях розвитку, видалення якого-небудь з цих органів у дорослої тварини порівняно слабко впливає на імунні відповіді; саме тому їх роль в імунітеті довго залишалася невідомою. Проте й у зрілому організмі увесь час відбувається відновлення лімфоцитів (у людини, наприклад, щохвилини утворюється і гине приблизно 108 лімфоцитів), і протягом усього життя нові лімфоцити продовжують розвиватися зі стовбурних клітин у центральних лімфоїдних органах.

Т- і В-лімфоцити можна морфологічно розрізнити тільки після стимуляції антигеном. Нестимульовані («спочиваючі») Т- і В клітини виглядають дуже подібно навіть в електронному мікроскопі: це звичайно невеликі, лише дещо крупніше еритроцита клітин, у яких велику частину об'єму займає ядро. Ті й інші активізуються антигеном, який викликає їх проліферацію і диференціацію. Активізовані В-лімфоцити диференціюються і стають надалі продуцентами антитіл з цих клітин. Найбільш зрілі плазматичні клітини з надзвичайно розвинутим гранулярним ендоплазматичним ретикулумом. На відміну від них активізовані Т-лімфоцити містять дуже мало елементів ретикулуму і не продукують антитіл.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Клітинна основа імунітету"
  1. Вступ
    Ще зовсім не так давно мікробіологія займалась також вивченням і вірусів. Але останні дуже і дуже своєрідні об'єкти, які різко відрізняються своїми біологічними властивостями від інших груп мікроорганізмів. Маніпуляції з ними вимагають розробки спеціальних методик, які відрізняються від загальноприйнятих в мікробіології. Це послужило основою для виділення вчення про віруси в самостійну область
  2. ПРО ПРІОНИ І ВІРОЇДИ
    Крім хвороб, які викликають віруси, є незвичайна група захворювань центральної нервової системи - підгострих спонгіозних трансмісивних енцефалопатій (ПСТЕ) - скрепі (захворювання овець і кіз), трансмісивна енцефалопатія норок, губчаста енцефалопатія ВРХ і чотири хвороби людини: куру - ендемічне захворювання жителів гірських районів Нової Гвінеї, хвороба Крейтцфельда - Якоба, синдром Герстманна -
  3. МУТАЦІЯ У ВІРУСІВ
    Віруси змінюють свої властивості як у природних умовах розмноження, так і в експерименті. В основі спадкоємної зміни властивостей вірусів можуть лежати два процеси: 1) мутація, тобто зміна послідовності нуклеотидів у визначеній ділянці генома вірусу, що веде до фенотипічної вираженої зміни окремої властивості, і 2) рекомбінація, тобто обмін генетичним матеріалом між двома близькими вірусами, але
  4. ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
    Стадії патогенезу вірусних інфекцій. В патогенезі вірусних інфекцій розрізняють такі стадії: 1) проникнення вірусу в організм; 2) первинна репродукція віруса в місці проникнення; 3) поширення вірусу в організмі; 4) локалізація віруса в організмі; 5) пошкодження чутливих клітин; 6) імунна відповідь; 7) персистентність віруса. Не всі віруси проходять зазначені стадії кожен
  5. СПЕЦИФІЧНІ ФАКТОРИ ІМУНІТЕТУ
    Оскільки в нормі імунну реакцію запускають чужі організму молекули, то здатність відрізняти чуже від свого є найважливішою властивістю імунної системи. Однак, якщо вона приймає (що буває рідко) «своє» за «чуже» і починає діяти проти власних клітин організму, такі реакції одержали назву аутоімунних. Вони можуть приводити до смертельного результату. Імунна система може розрізняти антигени дуже
  6. Фактори клітинного імунітету
    Т-клітини мають на поверхні антигенспецифічні рецептори. При стимуляції антигеном Т-клітини здійснюють три різні функції: 1) специфічно убивають чужорідні клітини чи власні клітини організму, інфіковані вірусами; 2) допомагають специфічним Т- чи В-лімфоцитам відповідати на антиген і можуть активізувати деякі інші клітини (не лімфоцити), наприклад макрофаги; 3) пригнічують (супресія) відповіді
  7. ПРОТИВІРУСНІ ВАКЦИНИ
    Виготовлення, контроль та застосування. 1) Класифікація і типи вакцинних препаратів. 2) Інактивовані вакцини. 3) Живі вакцини. 4) Гетерологічні вакцини. 5) Субодиничні вакцини. 6) Реасортантні вакцини. 7) Рекомбінантні живі вакцини. 8) Рекомбінантні субодиничні вакцини. 9) Синтетичні вакцини. 1. Класифікація і типи вакцинних препаратів.
  8. ХІМІЧНИЙ СКЛАД ВІРУСІВ
    Віріони просто організованих вірусів являють собою вірусну нуклеїнову кислоту, укладену в оболонку (капсид), що складається з повторюваних субодиниць (капсомерів). Кожен капсомер побудований з одного чи декількох білків, закодованих у геномі вірусу. Крім нуклеїнової кислоти і білків вони містять ліпіди і гліколіпіди, які здебільшого розташовуються в зовнішній (суперкапсидній) оболонці віріонів.
  9. ПЕРША ФАЗА РЕПРОДУКЦІЇ
    Адсорбція віріонів на поверхні клітини. Прикріплення вірусних часток до поверхні клітини-хазяїна - перша стадія інфекційного процесу. Початковий контакт вірусу з клітиною відбувається в результаті випадкового зіткнення по типу броунівського руху. В основі адсорбції лежать два механізми. Перший з них (неспецифічний) визначається силами електростатичної взаємодії, що виникають між різнойменно
  10. ДРУГА ФАЗА РЕПРОДУКЦІЇ
    Транскрипція Транскрипція - це переписування інформації з ДНК на РНК за законами генетичного коду. Це означає, що РНК складається з нуклеотидних послідовностей, комплементарних ДНК. Нитки ДНК у ділянці транскрипції розділяються і функціонують як матриці, до яких приєднуються комплементарні нуклеотиди завдяки спарюванню комплементарних основ (аденін зв'язується з тиміном, урацил - з
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека