Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВірусологія
« Попередня Наступна »
Ташута С.Г.. Загальна вірусологія, 2004 - перейти до змісту підручника

ЖИВІ ЦІЛЬНОВІРІОННІ ВАКЦИНИ

Вони можуть бути гомологічні з ослаблених вірусів, проти яких використовуються з профілактичною метою, і гетерологічні з гетерологічних вірусів. Головним компонентом будь-якої вакцини є збудники чи їх субодиниці.

Вітчизняна біологічна промисловість виготовляє велику кількість вакцинних препаратів проти вірусних інфекцій. Багаторічне планове використання засобів специфічної профілактики дозволило практично цілком ліквідувати багато хвороб і забезпечити надійне благополуччя суспільного тваринництва на величезних територіях нашої країни (ящур, чума свиней, чума великої рогатої худоби, віспа овець, ньюкаслська хвороба, віспа птахів і ін.). Масштаби профілактичних щеплень величезні.

Противірусні вакцини повинні відповідати наступним вимогам: бути специфічними, тобто мати антигенну ідентичність зі збудником хвороби; повну загальну нешкідливість; імунологічну реактогенність; стерильність і імуногенність.

Принципи одержання живих противірусних вакцин викладені в розділі "Генетика вірусів". Вони включають одержання аттенуйованих штамів вірусів шляхом:

*** різного роду адаптації патогенних вірусів до малочутливим чи зовсім несприйнятливих лабораторних тварин (штам Л3 Накамура для профілактики чуми великої рогатої худоби, virus fіхе - сказу, штам К- чуми свиней та багато інших);

- до курячих ембріонів (аттенуйовані штами вірусів інфекційного бронхіту, інфекційного ларинготрахеїту птахів, ньюкаслської хвороби, чуми м'ясоїдних, хвороби Ауескі й ін.);

- до культур клітин (штам ЛТ чуми великої рогатої худоби, штами парагрипу-3 і інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби, чуми свиней і ін.). При аттенуації (ослабленні) вакцинний штам (на відміну від дикого) розмножується в організмі обмежено чи внаслідок підвищеної температурної чутливості в умовах організму хазяїна (ts-мутанти), чи внаслідок зміни тропізму і втрати здатності уражати відповідні тканини. Однак обидва типи аттенуації ведуться паралельно з добором модифікованих клонів у лабораторних умовах за допомогою спеціальних прийомів. В даний час знаходять усе більше застосування температурочутливі вакцинні штами в зв'язку зі здатністю їх розмножуватися тільки в тканинах організму, що мають придатну температуру; при інтраназальному уведенні їх розмноження обмежується верхніми дихальними шляхами, що забезпечує надійний захист тварин від респіраторних вірусних інфекцій;

*** селекції природно-ослаблених штамів вірусів при атипових чи латентних інфекціях (штами B1, La Sota, F, FR і Бор-74 ВДНКІ вірусу ньюкаслської хвороби і ін.
);

*** використання гетеротипічних антигенно родинних апатогенних штамів як живі вакцини (штами вірусу віспи голубів для профілактики віспи курей, штам ФС-126 вірусу герпесу індичок для профілактики хвороби Марека в курей, вірус фіброми Шоупа для профілактики міксоматозу кроликів, вірус кору для захисту собак від чуми м'ясоїдних, вакцинний вірус чуми свиней для профілактики діареї великої рогатої худоби і т.п.).

Живі противірусні вакцини представляють ліофілізовані суспензії вакцинних штамів вірусів, вирощених у різних біологічних системах (курячих ембріонах, культурах клітин, організмі лабораторних тварин). Основна властивість вірус-вакцин, що корінним чином відрізняє їх від циркулюючих у природі патогенних штамів,- стійка втрата здатності викликати в організмі щепленої тварини типову інфекційну хворобу. Разом з тим вакцинні штами мають здатність «приживлятися» в організмі тварини, тобто розмножуватися як у місці введення, так і в регіонарних лімфатичних вузлах і внутрішніх органах. Перебування і розмноження в організмі вакцинного штаму (так названа вакцинальна інфекція) продовжуються здебільшого від 5-10 днів до декількох тижнів і не супроводжуються клінічними проявами, характерними для даної інфекційної хвороби, приводять до формування імунітету проти, інфекційної хвороби, яку викликають патогенні форми відповідного збудника.

Живі вакцини, отримані на основі аттенуйованих вакцинних штамів вірусів, мають значні переваги перед інактивованими. Головна з них - висока напруженість і тривалість створюваного ними імунітету, що наближається до постінфекційного. Важливе достоїнство живих вакцин - можливість для більшості з них однократного введення. Розвиток вакцинальної інфекції супроводжується розмноженням вакцинного штаму в організмі, утворенням і надходженням в організм протягом тривалого часу активних антигенних субстанцій, що забезпечують формування напруженого імунітету. Другою та істотною перевагою живих вакцин є можливість застосовувати їх не тільки підшкірно, але і перорально, інтраназально й аерозольно, тобто з використанням групових методів вакцинації.

Однак живі вакцини поряд з відзначеними перевагами мають і ряд недоліків, зв'язаних з тим, що діючий початок цих препаратів (живі віруси) дуже відчутні до несприятливих факторів, які виникають при виготовлені, транспортуванні, збереженні і застосуванні.
В Україні та в інших країнах світу усі противірусні вакцини для ветеринарної практики випускаються в сухому виді. Ці вакцини повинні транспортуватися і зберігатися при температурі не вище 4 - 8 °С. Зовсім неприпустиме порушення вакууму в ампулах з живими вакцинами: потрапляння повітря і вологи призводить до інактивації препарату. Спеціальні вимоги передбачають якість компонентів живих вакцин і особливо чистоту вірусомісткого матеріалу. При одержанні живих вакцин на культурах клітин, у курячих ембріонах субстрати можуть виявитися контамінованими сторонніми вірусами, мікоплазмами, бактеріями та грибами. У цьому відношенні особливо небезпечні гомологічні тканини. Наприклад, культури клітин свинячого походження нерідко інфіковані вірусом класичної чуми свиней і парвовірусом, тканини великого рогатого худоби - вірусами інфекційного ринотрахеїту і діареї, курячі ембріони - вірусами лейкозно-саркоматозного комплексу, латентними аденовірусами, авірулентними штамами вірусу ньюкаслської хвороби. Неконтрольоване потрапляння сторонніх вірусних агентів у вакцини може призвести до серйозних наслідків.

Живі вакцини не містять консервантів, тому при розкритті ампул і розчиненні їхнього вмісту необхідно строго дотримуватись правила асептики. При нашкірному методі вакцинації неприпустиме використання для попередньої обробки таких дезинфікуючих речовин, як настойка йоду, розчини карболової кислоти й інших речовин, які тривалий час можуть залишатися в місці застосування препарату.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ЖИВІ ЦІЛЬНОВІРІОННІ ВАКЦИНИ"
  1. ПРОТИВІРУСНІ ВАКЦИНИ
    Виготовлення, контроль та застосування. 1) Класифікація і типи вакцинних препаратів. 2) Інактивовані вакцини. 3) Живі вакцини. 4) Гетерологічні вакцини. 5) Субодиничні вакцини. 6) Реасортантні вакцини. 7) Рекомбінантні живі вакцини. 8) Рекомбінантні субодиничні вакцини. 9) Синтетичні вакцини. 1. Класифікація і типи вакцинних препаратів.
  2. МЕТОДИ СЕЛЕКЦІЇ ВІРУСІВ
    Тому що вірусологи досліджують властивості не окремих вірусних часток, а вірусної популяції в цілому, то для прояву зміни спадковості вірусу необхідний інший процес- селекція, тобто створення таких умов, при яких відбувається переважне розмноження вірусних часток зі зміненою спадковістю, у результаті чого уся вірусна популяція буде складатися з однорідних генетичних мутантних віріонів.
  3. Класифікація вірусів по тропізму
    Дерматропні віруси: натуральна віспа людини, ящур, везикулярний стоматит, вісповакцина, везикулярна екзантема свиней, везикулярна хвороба свиней, інфекційний ларинготрахеїт птахів, віспа птахів, міксоматоз кролів, контагіозна ектима овець і кіз, віспа свиней, віспа овець та інші. Нейротропні віруси: сказ, хвороба Борна, енцефаліти коней, полімієліт, енцефаломієліт птахів, вісна-маеді, хвороба
  4. ІНТЕРФЕРОН
    Роль інтерферону. Відкриття інтерферону - це новий розділ імунології - вчення про несприйнятливість організму до інфекцій. Інтерферон - особливий противірусний білок, який продукується зараженими клітинами чи цілим організмом. Відкрили його англійські вірусологи Айзекс і Лінденман (1957). Цьому відкриттю передувало велике число робіт з вірусної інтерференції. Власне, зі спостережень за цим
  5. ЕВОЛЮЦІЯ ВІРУСІВ ТА ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ
    Вплив антропогенних факторів на екологію вірусів. На екологію вірусів великий вплив мають антропогенні фактори, а саме: забруднення довкілля промисловими відходами; тотальне застосування пестицидів, антибіотиків, вакцин та інших біопрепаратів, урбанізація з величезною концентрацією населення в мегаполісах; розвиток сучасних транспортних засобів, господарське освоєння нових територій, створення
  6. ІНАКТИВОВАНІ ВАКЦИНИ
    Інактивовані вакцини - складні по складу препарати. Виробництво їх вимагає великої кількості вірусу. Наприклад, у виробництві інактивованої протиящурної вакцини використовуються реактори ємністю до 2 т для вирощування клітин ВНК-21 і вірусу глибинним методом. У виготовленні інактивованих противірусних вакцин з кожним роком проблема сировини (біологічної системи, у якій репродукується вірус)
  7. ЭТИОЛОГИЯ.
    По современным данным миокардит может быть связан с любой инфекцией. Практически все инфекци-онные заболевания могут сопровождаться миокардитами. Выделя-ют: - инфекционные (дифтерия, скарлатина, брюшной тиф); - вызванные вирусной инфекцией (наиболее часто вирусами гриппа, Коксаки, полимиелита, аденовирусами); - спирохитозные (сифилис, лептоспироз, возвратный тиф); - паразитарные
  8. СИСТЕМНЫЕ ВАСКУЛИТЫ
    Узелковый периартериит Узелковый периартериит (УП) - системный некротизирующий вас-кулит по типу сегментарного поражения артерий мелкого и среднего калибра с образованием аневризматических выпячиваний. Болеют преимущественно мужчины среднего возраста. Впервые описан А.Кусмауль и К.Майер (1966). ПАТОМОРФОЛОГИЯ. Наиболее характерным патоморфологическим признаком является поражение артерий
  9. ХРОНИЧЕСКИЕ ГЕПАТИТЫ
    Во всем мире заболевания печени занимают существенное место среди причин нетрудоспособности и смертности населения. С каждым годом наблюдается рост заболеваемости острыми и хроническими гепатитами, которые всё, чаще трансформируются в циррозы печени. Термин «хронический гепатит» объединяет, рбширный круг заболевание печени различной этиологии, которые отличаются по клиническому течению
  10. БЕРЕМЕННОСТЬ И РОДЫ ПРИ СЕРДЕЧНО-СОСУДИСТЫХ ЗАБОЛЕВАНИЯХ, АНЕМИЯХ, ЗАБОЛЕВАНИЯХ ПОЧЕК, САХАРНОМ ДИАБЕТЕ, ВИРУСНОМ ГИПАТИТЕ, ТУБЕРКУЛЕЗЕ
    Одно из самых тяжелых экстрагенитальных патологий у беременных являются заболевания сердечно-сосудистой системы, и основное место среди них занимают пороки сердца. Беременных с пороками сердца относят к группе высокого риска материнской и перинатальной смертности и заболеваемости. Это объясняют тем, что беременность накладывает дополнительную нагрузку на сердечно-сосудистую систему женщин.
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека