загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Інтерферони

Інтерферони - родина білків, що були ідентифіковані у риб, птахів, рептилій і ссавців як антивірусні агенти широкого спектру дії. Інтерферони впливають на ріст клітин і функції імунної системи. Така дія інтерферонів на клітини зумовлена змінами у метаболізмі, що виникають після зв'язування інтерферону зі специфічним рецептором. Інтерферони досліджували головним чином як антивірусні агенти. Вони сприяють лікуванню застудних захворювань, гепатитів, оперізувального лишаю тощо. Вважається, що при вірусній інфекції клітини синтезують інтерферон і секретують його у міжклітинний простір. Тут молекули інтерферону зв'язуються з рецепторами сусідніх неінфікованих клітин. У клітині під дією інтерферону дерепресується мінімум два гении і починається синтез двох ферментів: протеінкінази, що фосфорилює рибосомальний білок, та факторів ініціації, необхідних для трансляції. Таким чином, пригнічується трансляція мРНК. Другий фермент каталізує утворення короткого полімеру аденілової кислоти, що активує латентну ендонуклеазу, і це призводить до деградації мРНК як вірусу, так і клітини-господаря. У будьякому випадку кінцевим результатом дії інтерферону є утворення бар'єру з неінфікованих клітин навколо вогнища вірусної інфекції.

Про ефективність дії інтерферону in vivo свідчать досліди із введення інфікованим мишам антисироватки до власних інтерферонів. При цьому летальна доза вірусу була у кілька сотень разів менша, ніж у контрольній групі. Інтерферони важливі не тільки для лікування, а й для профілактики цілого ряду захворювань. Інтерферони як система білків мають значно ширшу біологічну дію. Ферменти, синтез яких індукують інтерферони, здатні пригнічувати поділ клітин господаря, модулювати активність інших клітин (наприклад UK), тобто розглядаються як перспективні протипухлинні препарати.

Інтерферони утворюються не лише в організмі людини, а й у інших хребетних. Доведено, що інтерферони є чітко видоспецифічними білками. Тому інтерферони тваринного походження не вдається успішно застосовувати для лікування людини.

Інтерферони продукуються, як правило, у відповідь на дію різних стимуляторів, які називаються індукторами інтерфероногенезу. Такими індукторами можуть бути віруси, хімічні речовини, а також імунологічні взаємодії.

За антигенними властивостями інтерферони поділяють на три групи: альфа-лейкоцитарні; бета-фібробластні; гамма-імунні.

У людини формується велика кількість підтипів альфа-інтерферону (нині відомо 23), які є найсильнішими антивірусними агентами, проте ідентифіковано один основний тип людського бета-інтерферону, який є сильним противірусним агентом. Людський гамма-інтерферон має незначну подібність до альфа- і бета-інтерферонів. Він є модулятором імунної відповіді. Природні молекули гамма- і бета-інтерферонів глікозильовані.

Альфа-лейкоцитарний інтерферон. Перші спроби отримати інтерферони здійснено у середині 50-х років XX CT. Тоді з клітин периферичної крові людини, активованих вірусом Сендай, виділили альфа-інтерферон. Однак таким способом можна було отримати невеликі кількості інтерферону, непридатні для широкомасштабного клінічного використання.

Нині застосовують два способи: генно-інженерний, коли альфа-інтерферон експресується культурою клітин Escherichia coli, трансформованої вектором, у який вбудовано послідовність ДНК, що кодує зрілий білок, та отримання інтерферонів у культурі лімфобластоудних клітин. За цим способом грубий матеріал із культури лімфобластоїдних клітин, попередньо активованих вірусом Сендай, очищали на імунохроматографічних колонках (імуноафінна хроматографія з моноклональними антитілами, специфічними до альфа-інтерферону). У зв'язку з використанням для вироблення інтерферону лімфобластоїдних клітин виникло кілька запитань з приводу можливості використання трансформованих клітин у біотехнологічних процесах одержання медичних препаратів. Деякі лінії, особливо отримані з клітин лімфоми Беркіта, є злоякісними. Використання трансформованих клітинних ліній, особливо пухлинного походження, для вироблення медичних препаратів було вперше застосовано саме для виробництва альфа-інтерферону. Питання про можливість використання таких препаратів широко обговорювалося, але нині загальновизнано, що перещеплювальні лінії можна використовувати для виробництва фармацевтичних препаратів при достатньому очищенні кінцевого продукту та дотриманні певних вимог. Ці вимоги стосуються клітин, що використовуються як субстрат готового очищеного продукту, та методу очистки. Щодо методу, то має бути доведено, що при цьому елімінуються або інактивуються будь-які дійсно або потенційно шкідливі домішки, які наявні у неочищеному продукті. Особлива увага приділяється контролю у процесі виробництва і стабільності параметрів виробничого процесу. Система GMP (good manufacturing practice) формалізує ці вимоги. Вона застосовується в усіх біологічних виробництвах. Крім того, існує необхідний контроль активності, ідентичності, чистоти, токсичності, пірогенності і стерильності готового препарату.

Особливу увагу при одержанні інтерферонів з культур лімфобластоїдних клітин слід звертати на можливу присутністьу готовому продукті таких домішок:

- біологічно активних сторонніх агентів (ДНК, білки, сторонні інфекційні агенти, ендогенні ретровіруси). Ці агенти можуть бути в неочищенному препараті, але не в готовому продукті;

- матеріалів з культурального середовища, речовин, які використовують для підсилення продукції інтерферону, індукторів інтерфероногенезу, а також речовин, що використовувались для очищення препарату.

Одразу після отримання перших партій штучного альфа-інтерферону почались дослідження щодо можливості його використання для лікування онкологічних захворювань.

Бета-фібробластний інтерферон синтезується фібробластами, які легко підтримувати в культурі, проте вони ростуть лише у вигляді моношару. Для збільшення площі поверхні у ферментери вносять спеціальні гранули субстрату. Також досліджували можливість використання фібробластного інтерферону для лікування множинної мієломи, раку молочної залози.

Гамма-імунний інтерферон отримують при культивуванні Т-лімфоцитів людини за наявності мітогенів. Ця технологія також є традиційною, її характеризує низький вихід, висока вартість очистки та низька чистота одержаних препаратів. Усі надії на масштабне виробництво інтерферонів покладалися на технологію рекомбінантних ДНК.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Інтерферони"
  1. ПАТОГЕНЕЗ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ
    Позаклітинний віріон біологічно інертний. Ця інертність зберігається до того часу, поки віріон не проникає в клітину і вірусний геном не почне функціонувати як самостійна генетична структура. Лише з цього моменту проявляється своєрідність взаємовідносин вірусу і клітини. Отже, вірусна інфекція клітини - це сукупність процесів, які виникають при взаємодії клітини з вірусним геномом. Зараження
  2. Класифікація вірусів по тропізму
    Дерматропні віруси: натуральна віспа людини, ящур, везикулярний стоматит, вісповакцина, везикулярна екзантема свиней, везикулярна хвороба свиней, інфекційний ларинготрахеїт птахів, віспа птахів, міксоматоз кролів, контагіозна ектима овець і кіз, віспа свиней, віспа овець та інші. Нейротропні віруси: сказ, хвороба Борна, енцефаліти коней, полімієліт, енцефаломієліт птахів, вісна-маеді, хвороба
  3. ПРОТИВІРУСНИЙ ІМУНІТЕТ
    Імунітет являє собою цілісну систему біологічних механізмів самозахисту організму, за допомогою якої він розпізнає і знешкоджує все чужорідне (тобто все те що генетично відрізняється від нього), якщо воно проникає в організм або виникає в ньому. За допомогою цих механізмів підтримується структурна і функціональна цілісність організму протягом всього його життя, тобто зберігається фізичне
  4. НЕСПЕЦИФІЧНІ КЛІТИННІ І ЗАГАЛЬФІЗІОЛОГІЧНІ РЕАКЦІЇ У ПРОТИВІРУСНОМУ ІМУНІТЕТІ
    Захисна роль температури. Негативний вплив на віруси підвищеної температури виявляється інактивацією їх під впливом нормальної температури тіла тварини (36- 38,50 С). Захисна роль високої температури була показана при експериментальному зараженні кроликів вірусом міксоми; утримання їх в умовах 39-400 С попереджала загибель тварин від вірулентного штаму вірусу. Навпроти, низька температура
  5. ІНТЕРФЕРОН
    Роль інтерферону. Відкриття інтерферону - це новий розділ імунології - вчення про несприйнятливість організму до інфекцій. Інтерферон - особливий противірусний білок, який продукується зараженими клітинами чи цілим організмом. Відкрили його англійські вірусологи Айзекс і Лінденман (1957). Цьому відкриттю передувало велике число робіт з вірусної інтерференції. Власне, зі спостережень за цим
  6. Фактори клітинного імунітету
    Т-клітини мають на поверхні антигенспецифічні рецептори. При стимуляції антигеном Т-клітини здійснюють три різні функції: 1) специфічно убивають чужорідні клітини чи власні клітини організму, інфіковані вірусами; 2) допомагають специфічним Т- чи В-лімфоцитам відповідати на антиген і можуть активізувати деякі інші клітини (не лімфоцити), наприклад макрофаги; 3) пригнічують (супресія) відповіді
  7. Специфічний (набутий) противірусний імунітет
    Набутий імунітет строго специфічний і в спадщину не передається. Розрізняють активно і пасивно набутий імунітет. Перший з них розвивається в результаті природного (клінічно вираженого чи безсимптомного) перехворювання тварини чи після вакцинації живими чи убитими вакцинами. Пасивно набутий імунітет може бути створений штучно шляхом введення в організм імунних сироваток, гамма-глобулінів,
  8. Місцевий секреторний противірусний імунітет
    Еволюція хребетних організмів створила додаткову імунологічну систему, що одержала назву місцевого секреторного імунітету. Нагромадилося багато фактів, що свідчать про важливу роль факторів місцевого захисту при вірусних інфекціях. Щира природа цього процесу прояснилася лише в 1959 р., коли був виділений імуноглобулін A (Ig), що є присутнім на слизистих покривах і виділяється плазматичними
  9. ОСОБЛИВОСТІ ЕПІЗООТОЛОГІЇ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ
    У епізоотології вірусних хвороб є особливості, що відрізняють їх від інфекцій бактеріального характеру. Плин вірусної інфекції. Гострий плин характеризується яскравим проявом клінічних ознак хвороби (наростанням їх числа і виразністю прояву, потім - у залежності від біологічних властивостей вірусу, фізіологічного й імунобіологічного стану організму, видужання чи загибелі тварини). Приклади
  10. АД'ЮВАНТИ І ІМУНОМОДУЛЯТОРИ
    Пріоритет у дослідженні ад'ювантів і імуномодуляторів належить угорському досліднику Jules Frend. Їм вперше отримані повні (FCA) і неповні (FIA) ад'юванти з убитими туберкульозними бацилами. Однак ці ад'юванти не одержали практичного використання для людей і тварин. У інактивованих вакцинах ветеринарного призначення широко використовують такі ад'юванти, як гідроокис алюмінію й аеросил. Ці
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...