Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Інфекційний гепатит м'ясоїдних

Інфекційний гепатит м'ясоїдних (Hepatitіs infectiosa carnivorum, хвороба Рубарта, ензоотичний енцефаломієліт лисиць) - гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок дихальних шляхів і травного каналу, ураженням печінки та центральної нервової системи.

Історична довідка. У 1928 р. канадський учений Р. Г. Грін установив енцефаліт у лисиць і виділив від хворих тварин фільтрівний вірус. У 1947 р. шведський учений Рубарт описав інфекційне запалення печінки у собак. Пізніше Карлсон і Зідентопф (1949) довели ідентичність збудників цих хвороб, які за сучасною класифікацією мають назву «інфекційний гепатит м'ясоїдних».

Захворювання поширене в багатьох країнах світу, передусім там, де займаються штучним розведенням хутрових звірів. Завдає значної економічної шкоди службовому собаківництву та хутровому звірівництву.

Збудник хвороби - ДНК-геномний вірус, що належить до родини Adenoviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 70 - 90 нм, без зовнішньої оболонки. Вірус має один серотип, аглютинує еритроцити щура, морської свинки і людини. Культивується в первинній культурі клітин нирок і сім'яників собак, нирок єнота, тхора, зумовлюючи ЦПД з утворенням скупчень у вигляді грона та внутрішньоядерних еозинофільних тілець-включень.

Вірус тривалий час залишається життєздатним при мінус 30 °С, при + 4 °С - понад 6 міс, за кімнатної температури - впродовж 1 - 4 міс, при 36 °С - впродовж 15 - 60 діб. Не руйнується в разі повторного заморожування та відтавання, добре витримує висушування.

Збудник інактивується при 56 °С через 30 - 60 хв, при 100 °С - миттєво, під дією УФ-випромінювання - через 30 - 60 хв.

Епізоотологія хвороби. Тривалий час вважалось, що на інфекційний гепатит хворіють тільки собаки (хвороба Рубарта). Згодом було встановлено патогенність вірусу для багатьох хутрових звірів з ряду хижих - лисиць, песців, вовків, шакалів, ведмедів, тхорів, серед яких хвороба спостерігається в природних умовах. Більш сприйнятливі щенята віком 1,5 - 6 міс, рідко хворіють тварини віком понад 3 роки. Резервуаром вірусу в природі вважають диких звірів і бродячих собак. Джерелом збудника інфекції є хворі звірі й перехворілі вірусоносії, які впродовж кількох місяців виділяють вірус гепатиту з витіканнями з носа, очей, слиною, носоглотковим слизом, сечею, калом.

Природне зараження відбувається при безпосередньому контакті з інфікованими тваринами або аліментарним шляхом. Доведено можливість внутрішньоутробного зараження. Факторами передавання збудника можуть стати трупи загиблих тварин, вода, корми, предмети догляду, одяг та взуття обслуговуючого персоналу, забруднені виділеннями хворих тварин. Інфекційний гепатит м'ясоїдних проходить у вигляді спорадичних випадків або ензоотій. При кліт- ковому утриманні поширюється повільно і обмежується ураженням окремих гнізд. Наростання ензоотії спостерігається в літньо-осінній період, за значного збільшення сприйнятливого молодняку та скупченості звірів на фермі.

У разі первинного виникнення хвороби й тісного утримання великих груп тварин захворюваність може сягати 75 %, летальність серед собак - 20 %, хутрових звірів - 40 % і більше.

Патогенез. Після проникнення в організм вірус гепатиту локалізується в мигдаликах, потім потрапляє в лімфатичні вузли, де репродукується. Далі з'являється в крові, зумовлює вірусемію, розноситься течією крові по всіх органах, спричинюючи запальні та дистрофічні ураження печінки, нирок, міокарда, нервових центрів головного й спинного мозку, численні крововиливи в слизових оболонках та серозних покривах. Патологічний процес нерідко ускладнюється діяльністю секундарної мікрофлори.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває у собак 6 - 9 діб, у хутрових звірів - 10 - 20 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий та хронічний. Н а д г о с т р и й перебіг спостерігається на початку ензоотії. У захворілої тварини раптово з'являються судоми, хитка хода, тварина падає і гине.
Г о с т р и й перебіг характеризується підвищенням температури тіла до 40,5 - 41,7 °С, пригніченістю, втратою апетиту, спрагою, блюванням з домішкою жовчі, проносом, кон'юнктивітом. Іноді буває одно- або двобічне помутніння рогівки. Виявляють слабкість задніх кінцівок, збільшення печінки, набряки мигдаликів та підшкірної клітковини. Постійною ознакою хвороби є сильна болючість у ділянці мечоподібного відростка, правої реберної дуги та черева. Гострий перебіг у 5 - 10 % випадків закінчується загибеллю тварини. Хр о н ічний перебіг відмічається у дорослих тварин в стаціонарних епізоотичних осередках.

У лисиць характерним є ураження центральної нервової системи, що має вигляд гострого енцефаліту. Напади зазвичай нетривалі (3 - 5 хв), але виникають по кілька разів на день, призводять до паралічів і коми. Летальність сягає 50 % і більше. Під час х р о н і ч н о г о перебігу, який буває в стаціонарно неблагополучних осередках, виявляють анемію, поганий апетит, схуднення, кератит, періодичний пронос. Кератит триває довго, інколи призводить до помутніння рогівки і сліпоти. У самок спостерігаються аборти, народження нежиттєздатних щенят.

Патологоанатомічні зміни. Найхарактерніші зміни виявляються в печінці. Вона збільшена в розмірі, набрякла, в'яла, світло- коричневого або темно-червоного кольору з наявністю на поверхні фібринозних нашарувань та крововиливів. На серозній оболонці жовчного міхура, а в молодих щенят і в інтерстиції зобної залози, виявляють драглисто-геморагічний набряк. У серозних порожнинах спостерігається накопичення значної кількості каламутної рідини з кров'ю. Жовчний міхур переповнений жовчю, постійно визначається драглистий набряк його стінок і ложа. Спостерігаються запалення та крововиливи слизових оболонок травного каналу. Селезінка збільшена майже вдвічі, нирки переповнені кров'ю, пронизані крапчастими або смугастими крововиливами. Патогномонічними є крововиливи і драглисті набряки вилочкової залози, мигдаликів, шийних та брижових лімфовузлів, накопичення серозного або кров'янистого ексудату в черевній порожнині.

Гістологічні зміни особливо чітко виражені в печінці. При дослідженні спостерігають осередкові та розлиті некрози паренхіми, оточені зонами жирового некробіозу, в клітинах печінки, ендотелію судин, ретикулярних клітинах селезінки знаходять великі (0,5 - 0,75 мкм) внутрішньоядерні еозинофільні включення - тільця Рубарта, оточені зоною просвітлення. Виявлення тілець-включень Рубарта є підставою для швидкого й достовірного встановлення діагнозу на інфекційний гепатит м'ясоїдних.

Діагноз пов'язаний зі значними труднощами у зв'язку з мінливим і малохарактерним перебігом цієї хвороби. Тому вирішальними показниками є результати лабораторних досліджень патологічного матеріалу, відібраного від хворих чи загиблих тварин. Беруть до уваги також клініко-епізоотологічні дані та патологоанатомічні зміни.

Лабораторна діагностика. Передбачає гістологічні дослідження з метою виявлення в уражених клітинах печінки внутрішньоядерних тілець-включень Рубарта і серологічні дослідження патологічного матеріалу за реакцією дифузної преципітації (РДП) в агаровому гелі. Позитивні її результати дають змогу встановити попередній діагноз упродовж 18 - 24 год.

У разі первинного встановлення діагнозу в раніше благополучних господарствах або не зовсім чітких результатів попередніх досліджень проводять виділення збудника хвороби та ставлять біопробу. Патологічним матеріалом (10 %-ва суспензія печінки загиблих тварин) заражають первинну культуру клітин нирок собак з наступною індикацією вірусу в РГА та ідентифікацією виділеного вірусу за реакцією нейтралізації цитопатогенної дії специфічною сироваткою. Біопробу ставлять на 2 - 2,5-місячних щенятах, яким вірусвмісний патологічний матеріал вводять в об'ємі 0,2 мл у передню камеру ока та 5 мл - у черевну порожнину. Помутніння рогівки на 4 - 5-ту добу після зараження, підвищення температури тіла до 41 - 41,5 °С, а та- кож загибель на 8 - 9-ту добу з характерними патологоанатомічними змінами є підставою для встановлення остаточного діагнозу.


Диференціальна діагностика. Ґрунтується на виключенні аліментарної інтоксикації, авітамінозу В1, чуми м'ясоїдних, лептоспірозу. Аліментарну інтоксикацію виключають на підставі результатів аналізу кормів. У разі авітамінозу В1 уражається печінка (дистрофія, переродження), що встановлюється за допомогою гістологічних та біохімічних досліджень. Чума м'ясоїдних є контагіозною хворобою, яка впродовж 3 - 4 міс уражає 50 - 60 % сприйнятливих звірів, супроводжується серозно-гнійним кон'юнктивітом, розладом функції травного каналу, пустульозним висипанням на шкірі черева та стегон, чого не буває при інфекційному гепатиті. Патогномонічними для чуми є тільця-включення в протоплазмі епі- теліальних клітин слизової оболонки сечового міхура, які майже завжди трапляються у лисиць і песців, рідше - у норок. При лептоспірозі характерними є жовтяниця та виразки на слизовій оболонці ротової порожнини. Хвороба легко діагностується на підставі результатів серологічних та бактеріологічних досліджень.

Лікування. На початку хвороби ефективна специфічна гіперімунна сироватка, яку застосовують парентерально в дозі 2 - 3 мл/кг маси тварини. Використовують також симптоматичні засоби, вітаміни групи В, гамма-глобулін, екстракти з печінки великої рогатої худоби. У зв'язку з розвитком гіпоглікемії рекомендується внутрішньовенне введення через кожні 3 - 6 год по 5 - 10 мл 50 %-го розчину глюкози. У неблагополучному господарстві поліпшують умови утримання та годівлі тварин.

Імунітет. Перехворілі звірі набувають стійкого тривалого імунітету. Підсисні щенята мають пасивний імунітет від імунних матерів. Для активної імунізації використовують живі вакцини з атенуйованих штамів, а також інактивовані вакцини, які часто поєднують з вірусвакциною проти чуми м'ясоїдних або вакцинами проти лептоспірозу і сказу.

Профілактика та заходи боротьби. Оскільки джерелом збудника інфекційного гепатиту в господарстві є звірі-вірусоносії, їх потрібно своєчасно виявляти і забивати восени перед забоєм на хутро, а потім взимку (січень - лютий) до початку гону. З племінного стада вибраковують також самиць, у гніздах яких спостерігалась загибель або захворювання щенят, а також абортуючих самок. Особливу увагу слід приділяти усуненню різних несприятливих факторів, що знижують загальну резистентність звірів. Поліпшують годівлю, вводять вітамінні добавки, створюють оптимальні умови мікроклімату й температурного режиму, не допускають скупченого утримання тварин. Організовують заходи з недопущення на звіроферми диких звірів та бродячих собак.

У разі появи хвороби в господарстві запроваджують обмеження, забороняють вивезення та ввезення хутрових тварин, перегрупування, зважування, бонітування, таврування, дегельмінтизацію звірів. Хворих тварин ізолюють у клітках по одному і проводять їх індивідуальне лікування. Перехворілих звірів утримують ізольовано, а після дозрівання волосяного покриву забивають.

Для профілактики інфекційного гепатиту в неблагополучних та загрозливих звірогосподарствах проводять щеплення дорослих звірів у грудні, щенят лисиць і песців - з 4-місячного віку. Вакцину вводять по 2 мл внутрішньом'язово дворазово, з інтервалом 14 діб.

Вакцинацію проводять не пізніше ніж за 1 місяць до гону звірів і не раніше ніж через 20 діб після імунізації проти інших захворювань.

У господарстві здійснюють ретельне механічне очищення подвір'я, приміщень, кліток, інвентарю, предметів догляду, а потім дезінфекцію. Обмеження знімають через 30 діб після останнього випадку видужання чи загибелі тварини внаслідок інфекційного гепатиту та проведення остаточної дезінфекції гарячим 2 %-м розчином їдкого натру, 1 %-м розчином формальдегіду, 10 - 15 %-ю суспензією свіжогашеного вапна. Землю під клітками дезінфікують 10 - 20 %-м розчином хлорного вапна.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Інфекційний гепатит м'ясоїдних"
  1. Класифікація родини CORONAVIRIDAE
    Родина коронавірусів (Соrоnaviridae) включає в себе два роди: Сoronavirus та Torovirus. В рід Torovirus включають торовіруси людини, ВРХ, коней, свиней, овець, кіз, кроликів і мишей, які дотепер залишаються мало вивченими. Характерною рисою коронавірусів є широкий спектр їх природних господарів в поєднанні з вираженим видовим обмеженням патогенності. По здатності вражати різні
  2. Поняття про венеричні хвороби
    Венеричні захворювання - це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної
  3. Понятие «гепатита С»
    Гепатит (Hepatitis) - в общем виде понятие, характеризующее поражение печени с признаками воспаления. Вирусный гепатит С (ГС) - инфекционное заболевание, характеризующееся преимущественно скрытым течением, неблагоприятными ближайшими исходами и отдаленными клиническими последствиями (хронический гепатит, цирроз печени и гепатоцеллюлярная карцинома). До 1989 г. инфекцию называли "гепатит ни А,
  4. Гепатит G (ГG)
    Вирус пока не классифицирован. Основные группы риска заражения оказались те же, что при ГВ и ГС. Это дает основание отнести гепатит G к группе парентеральных инфекций. Общие для этой группы инфекций меры профилактики должны быть эффективными и при
  5. МЕТОДИ СЕЛЕКЦІЇ ВІРУСІВ
    Тому що вірусологи досліджують властивості не окремих вірусних часток, а вірусної популяції в цілому, то для прояву зміни спадковості вірусу необхідний інший процес- селекція, тобто створення таких умов, при яких відбувається переважне розмноження вірусних часток зі зміненою спадковістю, у результаті чого уся вірусна популяція буде складатися з однорідних генетичних мутантних віріонів.
  6. ЖИВІ ЦІЛЬНОВІРІОННІ ВАКЦИНИ
    Вони можуть бути гомологічні з ослаблених вірусів, проти яких використовуються з профілактичною метою, і гетерологічні з гетерологічних вірусів. Головним компонентом будь-якої вакцини є збудники чи їх субодиниці. Вітчизняна біологічна промисловість виготовляє велику кількість вакцинних препаратів проти вірусних інфекцій. Багаторічне планове використання засобів специфічної профілактики
  7. Реферат. Хронические гепатиты, 2009
    Хронический гепатит. Хронический гепатит В. Патогенез. Симптомы и течение. Хронический репликативный ГВ. Цирроз печени. Дифференциальная диагностика. Лечение. Прогноз. Хронический гепатит С. Симптомы и течение. Хронический репликативный ГВ. Цирроз печени. Дифференциальная диагностика. Лечение. Прогноз. Хронический гепатит Д. Патогенез. Симптомы и течение. Хронический репликативный ГВ. Цирроз
  8. ОДЕРЖАННЯ СУЧАСНИХ ДІАГНОСТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ
    Медицина здавна успішно використовує досягнення природничих наук, а також інтенсивно застосовує нові технології для діагностики і лікування захворювань. Профілактику й лікування будь-якого інфекційного захворювання значно полегшує рання і точна ідентифікація патогенного мікроорганізму, що його викликав. Для проведення діагностики традиційним шляхом необхідно спочатку виростити культуру потенційно
  9. Инфекция, вызванная вирусом гепатита D
    ^ Возбудитель - вирус гепатита D, для репликации нуждается в HBsAg. ^ Распространенность - 5-75 % HBsAg-носителей. ^ Путь передачи - парентеральный, половой, перинатальная инфекция связана с репликативным гепатитом В - вертикальная коинфекция. ^ Клиника у беременной - 90 % суперинфекций носят хронический характер. ^ Диагностика - серология и ПЦР у HBsAg-носителей. ^ Влияние на
  10. Класифікація родини BIRNAVIRIDAE
    Бірнавіруси (від англ. bi-подвійний, rna - рибонуклеїнова кислота) - невелика група вірусів, що уражає хребетних, безхребетних і комах. Віріони бірнавірусів являють собою сферичні частки діаметром 60 нм. Родина Birnaviridae складається з 3-х родин: Aguabirnavirus (вірус інфекційного некрозу підшлункової залози риб), Avibirnavirus (вірус інфекційної бурсальної хвороби - ІБХ) і
  11. Хронический гепатит С (ХГС)
    Хронический гепатит С
  12. Хронический гепатит В (ХГВ)
    Хронический гепатит В
  13. ПАТОГЕНЕЗ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
    Патогенез вірусних інфекцій - це сукупність процесів, які спричиняють захворювання при взаємодії вірусу з організмом господаря і визначають закономірність його розвитку. Якщо в дуже загальних рисах охарактеризувати патогенез вірусних інфекцій, то ми отримаємо таку картину. Для того, щоб викликати хворобу, вірус повинен проникнути в організм господаря та досягнути чутливих тканин і клітин, де
  14. Синтетичні антигени
    Традиційні процедури діагностики збудників інфекції спираються або на набір характеристик патогенного мікроорганізму, або, що важливіше, на одну унікальну, легко помітну його особливість. Саме таким є метод, заснований на застосуванні високоспецифічних антитіл до збудника або до його діагностичних антигенів, та ідентифікація комплексів антиген-антитіло у тій чи іншій системі, наприклад в
  15. Вирусные гепатиты
    Заболевания печени встречаются у беременных с частотой приблизительно 1 на 1000. В 40-50 % случаев причиной желтухи являются вирусные гепатиты. В 60 % случаев гепатит обусловлен гепатотропными вирусами типов А-С, в то время как ЦМВ, ВПГ и вирус Эпстайна - Барр играют только вспомогательную роль. По сравнению с нормальной популяцией только острый гепатит Е связан у беременных с отчетливо более
  16. Инфекция, вызванная вирусом гепатита Е
    ^ Возбудитель - вирус гепатита Е. ^ Распространенность - эндемичен (Индия, Южная Азия, Центральная Америка, Турция). ^ Путь передачи - фекально-оральный, возможен парентеральный путь, вертикальная передача. ^ Клиника у беременной - В III триместре - фульмитантная форма. ^ Диагностика - серология, прямое выявление вируса, ПЦР. Возможна фульмитантная форма гепатита. ^ Влияние на плод
  17. БОЛЕЗНЬ БОТКИНА
    {foto6} Болезнь Боткина ? вирусные заболевания, протекающие с общей интоксикацией и преимущественным поражением печени. К ним относится вирусный гепатит А (инфекционный гепатит), вирусный гепатит В (сывороточный гепатит) и гепатит ни А ни В. Вирус гепатита А устойчив к эфиру, кислотам, хлору, чувствителен к формалину, при кипячении инактивируется в течение 5 мин. Выделяется с испражнениями,
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека