Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Інфекційний епідидиміт баранів

Інфекційний епідидиміт баранів (Epididymitis infectiosa arietum) - хронічна хвороба, що супроводжується проліферативним запаленням і атрофією сім'яників та придатків у баранів, зниженням їх репродуктивної функції.

Історична довідка. Збудник хвороби вперше був ізольований від овець у 1953 р. Сімонсом і Халлом в Австралії, Бюдлом і Бойєсом у Новій Зеландії. В 1956 р. Brucella ovis був визначений як новий самостійний вид бруцел, що спричинює патологію відтворної функції у овець. Захворювання зустрічається в багатьох країнах світу. В

Україні було вперше зареєстроване Г. Д. Лиховидовим, К. С. Булигіною в 1971 р. Економічні збитки складаються із затрат у зв'язку з порушенням племінної роботи, вибраковуванням тварин, тривалим карантинуванням, проведенням ветеринарно-санітарних і господарських заходів для ліквідації хвороби.

Збудник хвороби - Brucella ovis - відрізняється від інших видів бруцел з роду Brucella за антигенними та імуногенними властивостями, являє собою стійку R-форму. Це дрібна, (0,7...1,2) ? ? (0,5...0,7) мкм, нерухома грамнегативна кокобактерія, яка в патологічному матеріалі найчастіше розміщується купками по 5 - 20 клітин. Спор і капсул не утворює. У забарвлених за методом Козловського препаратах має червоний колір, за Ціль-Нільсеном - рожевий. Бруцели культивують на спеціальних живильних середовищах - м'ясо-пептонному печінковому бульйоні, м'ясо-пептонному печінково-глюкозно-гліцериновому агарі, печінково-глюкозно-гліцериновому бульйоні і агарі з 1 % глюкози та 2 - 3 % гліцерину, картопляному агарі, сироватко-декстрозному агарі та ін. в атмосфері вуглекислого газу (10 - 15 %). На поверхні щільних середовищ бруцели утворюють дрібні, круглі, прозорі (у вигляді крапель роси) з блакитним відтінком колонії. У напіврідких середовищах ріст бруцел супроводжується незначним помутнінням та утворенням невеликого осаду. Бруцели добре розмножуються в 7-денних курячих ембріонах, які через 42 - 72 год після зараження гинуть. Культура Br. ovis не аглютинується моноспецифічними сироватками антиабортус та антимелітензіс, однак вступає в реакцію аглютинації з R-антисироватками проти різних видів бруцел. Культура Br. ovis резистентна відносно

бруцельозного фага «Тб». Бруцели досить стійкі проти дії факторів зовнішнього середовища: у вологому ґрунті зберігаються понад 70 діб, у гноївці - до 5 діб. За температури 60 °С бруцели гинуть через 30 хв, при 70 °С - через 5 - 10 хв, при 90 - 100 °С - миттєво. Сонячне випромінювання інактивує їх упродовж 3 - 4 год.

Епізоотологія хвороби. До збудника Br. ovis чутливі тільки вівці.

Найчастіше уражуються статевозрілі баранчики у віці 2 - 7 років.

Ягнята до 6-місячного віку зазвичай не хворіють. Основним джерелом збудника інфекції є інфіковані барани, використання яких для запліднення може призвести до виникнення абортів у 100 % вівцематок. У хворих баранів збудник виділяється з організму зі спермою (упродовж 2 - 3 років) та сечею, в овець - з абортованими плодами, плодовими оболонками та післяродовими водами. Виділення бактерій у зовнішнє середовище з виділеннями зі статевих шляхів після викидня триває впродовж 20 - 60 діб. У разі наявності маститу збудник хвороби може виділятися з молоком. У вівчарських господарствах джерелом збудника можуть бути також хворі на бруцельоз сторожові собаки, які виділяють бруцели із сечею.

Занесення Br. ovis у вільні від цієї інфекції господарства відбувається в разі завезення приховано інфікованих племінних баранів, а також змішування благополучних і неблагополучних отар на пасовищах та в місцях водопою. Заражаються вівцематки під час парування з інфікованими баранами, в сім'яниках та придатках яких бруцели можуть зберігатися й розмножуватися роками, або при штучному заплідненні контамінованою бруцелами спермою. В отарних баранів збудник інфекції передається при спільному утриманні, а в період парування - від інфікованих вівцематок. У неблагополучних стадах хворіє до 78 % дорослих баранів. На відміну від баранів, у більшості вівцематок через 3 - 4 міс настає самовидужання, але збудник зберігається в матці упродовж 2 - 3 років і довше.

У середньому 10 % вагітних вівцематок абортує за 2 - 4 тижні до нормальних окотів. Спочатку спостерігають поодинокі аборти, в окотний період вони досягають максимуму, потім кількість їх зменшується. У більшості вівцематок після викидня настає тривале безпліддя, під час парування вони заражають здорових баранів.
Найбільша кількість (до 17 %) інфікованих вівцематок виявляється за РТЗК через 1,5 - 2 міс після спарювання, аборту чи окоту.

Хвороба в період парувальної кампанії проходить у вівцематок у вигляді ензоотичних спалахів, у баранчиків 10 - 15-місячного віку - спорадично. Для епізоотичного процесу епідидиміту баранів характерні стаціонарність, дуже повільне поширення інфекції, відсутність сезонності та періодичності.

Патогенез. Визначається статтю та віком тварин, наявністю вагітності, місцем проникнення збудника в організм, його вірулентністю, мірою стійкості організму. У статевозрілих баранів бруцели локалізуються в сім'яниках та придатках, спричинюють запалення інтерстиціальної тканини, звуження або повне закупорювання сім'явиносних канальців, що призводить до порушення статевої функції плідника. У вагітних вівцематок внаслідок проникнення бруцел у матку та їх розмноження виникає запальний процес, що зумовлює порушення живлення плоду, аборт, народження слабкого,нежиттєздатного молодняку. Запальні зміни в матці часто набувають хронічного характеру, що призводить до тимчасової безплідності. У невагітних тварин інфекція локалізується в лімфовузлах, має латентний характер, може загострюватися під час чергової вагітності або під впливом секундарної інфекції.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 - 8 тижнів. Перебіг хвороби гострий або хронічний. Під час г о с т р о г о перебігу хвороби, що буває у баранчиків у 12,2 % випадків,спостерігаються загальне пригнічення, підвищення температури тіла до 41 - 42 °С, погіршення апетиту, болючість сім'яників та збільшення їх розміру в 5 - 7 разів. Придатки сім'яників також збільшуються, іноді до розмірів курячого яйця. Шкіра в ділянці мошонки гаряча, напружена, болісна. Через 10 - 20 діб гострий перебіг хвороби переходить у хронічний. У багатьох баранчиків інфекція протікає безсимптомно, однак супроводжується порушенням сперматогенезу, некроспермією та аспермією, що стає причиною низької заплідненості вівцематок.

При х р о н і ч н о м у перебігу хвороби у баранів виявляються асиметрія мошонки, одночи двобічне збільшення хвоста придатка сім'яника, флуктуація або щільна горбистість, зменшення або відсутність їх рухливості. Аборти у вівцематок відбуваються легко, без затримки посліду, однак у деяких трапляється ускладнення і загибель від сепсису. Кількість перегулів збільшується на 13 - 18 %, а яловість може досягати 20 - 60 %. Через 7 - 14 діб після народження спостерігається загибель багатьох слаборозвинених ягнят.

Патологоанатомічні зміни. У баранів основні ураження локалізуються в придатках сім'яника, у самих сім'яниках та міхурцеподібних залозах і проявляються некротичними та гнійними запаленнями, секвестрами, петрифікованими осередками, розростанням фібринозної тканини, зрощенням піхвової оболонки з сім'яником та придатком. У вівцематок на поверхні навколоплідної оболонки й хоріоналантоїса накопичується гноєподібна маса. У 90 % випадків у запальний процес залучається хвіст придатка сім'яника, розмір якого може збільшуватись у 4 - 9 разів.

Діагноз проводять на підставі аналізу епізоотичної ситуації, характерної клінічної картини хвороби, патологоанатомічних змін і результатів серологічних, бактеріологічних та алергічних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні й бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу, взятого від загиблих тварин, а також серологічні дослідження сироваток крові хворих і перехворілих овець. У лабораторію направляють від баранів уражені сім'яники разом з придатками, від вівцематок - абортовані плоди з плодовими оболонками, уражені ділянки рогів матки, яєчники, тазові лімфовузли, а також виділення зі статевих шляхів, взяті у перші 5 діб після аборту. Для серологічних досліджень відбирають парні проби крові після аборту, а потім від тих самих тварин через 8 - 10 діб. У разі позитивних результатів мікроскопічного дослідження забарвле- них за Козловським мазків з патологічного матеріалу на зеленому фоні препарату виявляють маленькі червоні бруцели кокоподібної форми.

У посівах на щільних живильних середовищах на 7 - 9-ту добу спостерігається ріст культури Br. ovis у вигляді характерних маленьких колоній сіро-білого кольору з блакитним відтінком. Водночас досліджують морфологічні та культурально-біохімічні властивості виділеної культури, проводять її серологічну ідентифікацію.
Для цього двом кролям внутрішньовенно вводять двічі з інтервалом 7 - 8 діб 2-добову ізольовану культуру бруцел. Через 10 - 12 діб проводять дослідження їхньої крові за допомогою РТЗК з овісним антигеном. Реакцію вважають позитивною, а діагноз на епідидиміт баранів установленим у разі затримки гемолізу в два або чотири хрести при розбавлянні сироваток 1 : 5 - 1 : 10.

Диференціальна діагностика. Потребує виключення бруцельозу,диплококової інфекції, псевдотуберкульозу, сальмонельозу, кампі-лобактеріозу, лістеріозу, хламідіозу, травматичних епідидимітів. До бруцельозу більш сприйнятливі вівцематки, серед яких кількість абортів може досягати 30 - 50 %. Сироватки крові дають позитивні результати за РЗК і РА з бруцельозним антигеном. При диплококовій інфекції та псевдотуберкульозі у вівцематок не буває абортів, епідидиміти у баранів трапляються спорадично. РТЗК з овісним антигеном негативна. Саль монельоз супроводжується масовими абортами у вівцематок, які в 60 - 80 %

випадків після цього гинуть з ознаками сепсису. У баранів відсутні епідидиміти. Результати РА сироваток крові хворих тварин із сальмонельозними антигенами позитивні. При кампілобактеріозі у 10 - 70 % вівцематок аборти реєструють за 30 - 45 діб до окотів. Результати реакції аглютинації сироваток крові хворих вівцематок з інтестинальним кампілобактеріозним антигеном позитивні. Лістеріоз проявляється спорадично, з високою летальністю (50 - 100 %) у разі нервової форми хвороби. Сироватки крові абортованих вівцематок дають позитивні результати за РА і РЗК з лістеріозними антигенами. При хламідіозі у 25 - 60 % вівцематок відбуваються аборти, у тварин інших вікових груп перебіг інфекції латентний. Результати РЗК парних сироваток крові з інтервалом 10 - 12 діб при використанні хламідіозного антигену позитивні. Травмат и чні епідидиміти реєструються в поодиноких тварин. Результати РТЗК з овісним антигеном негативні.

Лікування не розроблено. Хворих і реагуючих за РТЗК баранів та вівцематок вибраковують для відгодівлі.

Імунітет. Для активної імунізації баранчиків у неблагополучних щодо інфекційного епідидиміту господарствах застосовують суху живу вакцину зі штаму Рев-1 бруцела мелітензіс. Вакцину вводять підшкірно в безшерсте місце за ліктьовим суглобом. Імунітет настає через 3 тижні і зберігається не менш як 2 роки.

Вакцинованих баранчиків досліджують серологічно (РБП або РА і РТЗК) не раніше ніж через 12 міс після вакцинації, але обов'язково перед парувальною кампанією. У разі виявлення баранів, що реагують на інфекційний епідидиміт, усіх тварин цієї групи перевіряють за допомогою РТЗК через кожні 30 діб до отримання двох підряд негативних результатів по групі, а потім залишають під контрольним спостереженням на 6 міс, упродовж яких їх досліджують двічі. У разі отримання негативних результатів та відсутності клінічних ознак хвороби групу визнають оздоровленою, а баранів допускають для використання у відтворенні. Якщо під час дослідження виявлено тварин з позитивними реакціями на бруцельоз, групу надалі досліджують кожні 30 діб серологічними (РБП або РЗК) та алергічним методами і чинять з тваринами так, як зазначено вище. Тварин, які серолоічно реагують на бруцельоз або інфекційний епідидиміт, вибраковують для відгодівлі.

Профілактика та заходи боротьби. Усіх баранів, яких завозять з інших господарств, слід обов'язково карантинувати й досліджувати на інфекційний епідидиміт. У племінних господарствах та підприємствах з штучного осіменіння один раз на рік, перед початком парувальної кампанії проводять також обов'язкове діагностичне дослідження на інфекційний епідидиміт баранів-плідників. Молодих баранів досліджують з 12-місячного віку. У разі виявлення захворювання баранів на інфекційний епідидиміт племінну станцію оголошують неблагополучною і запроваджують карантинні обмеження. Баранів з клінічними ознаками хвороби або тих, що позитивно реагують під час дослідження за РТЗК, здають для забою. Оздоровлення неблагополучної отари проводять або шляхом відправлення для забою всіх тварин і повної заміни всього поголів'я племінного господарства, або шляхом систематичних серологічних досліджень один раз на місяць до отримання двічі підряд негативних результатів.

Для дезінфекції застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 2 - 3 %-ву емульсію креоліну, 5 %-ве свіжогашене вапно з експозицією 1 - 3 год.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Інфекційний епідидиміт баранів"
  1. Класифікація родини CORONAVIRIDAE
    Родина коронавірусів (Соrоnaviridae) включає в себе два роди: Сoronavirus та Torovirus. В рід Torovirus включають торовіруси людини, ВРХ, коней, свиней, овець, кіз, кроликів і мишей, які дотепер залишаються мало вивченими. Характерною рисою коронавірусів є широкий спектр їх природних господарів в поєднанні з вираженим видовим обмеженням патогенності. По здатності вражати різні
  2. Поняття про венеричні хвороби
    Венеричні захворювання - це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної
  3. ОДЕРЖАННЯ СУЧАСНИХ ДІАГНОСТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ
    Медицина здавна успішно використовує досягнення природничих наук, а також інтенсивно застосовує нові технології для діагностики і лікування захворювань. Профілактику й лікування будь-якого інфекційного захворювання значно полегшує рання і точна ідентифікація патогенного мікроорганізму, що його викликав. Для проведення діагностики традиційним шляхом необхідно спочатку виростити культуру потенційно
  4. Класифікація родини BIRNAVIRIDAE
    Бірнавіруси (від англ. bi-подвійний, rna - рибонуклеїнова кислота) - невелика група вірусів, що уражає хребетних, безхребетних і комах. Віріони бірнавірусів являють собою сферичні частки діаметром 60 нм. Родина Birnaviridae складається з 3-х родин: Aguabirnavirus (вірус інфекційного некрозу підшлункової залози риб), Avibirnavirus (вірус інфекційної бурсальної хвороби - ІБХ) і
  5. ПАТОГЕНЕЗ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
    Патогенез вірусних інфекцій - це сукупність процесів, які спричиняють захворювання при взаємодії вірусу з організмом господаря і визначають закономірність його розвитку. Якщо в дуже загальних рисах охарактеризувати патогенез вірусних інфекцій, то ми отримаємо таку картину. Для того, щоб викликати хворобу, вірус повинен проникнути в організм господаря та досягнути чутливих тканин і клітин, де
  6. Бруцельоз
    Бруцельоз (Brucelosis) - хронічне інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських і диких ссавців, що характеризується абортами із затримкою посліду, розладом репродуктивної здатності тварин, ендометритами, орхітами, бурситами, гігромами та артритами. На бруцельоз хворіє людина. Історична довідка. Симптоми бруцельозу у людей були описані ще Гіппократом. Бруцельозом цю хворобу почали
  7. СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ВІРУСНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
    Профілактика вірусних хвороб будується в загальному на тих же принципах, що і профілактика інших інфекційних хвороб. Міри попередження і боротьби, можна розділити на три групи: організаційні заходи, специфічна профілактика і хіміопрофілактика. Організаційні заходи боротьби з вірусними інфекціями викладені в підручниках по епізоотології, а хіміопрофілактика вірусних хвороб ще слабко розроблена,
  8. Класифікація родини RHABDOVIRIDE
    На сьогоднішній день до рабдовірусів відноситься більше 60 вірусів. Головним критерієм їх класифікації є морфологія: "рабдо" означає "палочковидний"; всі рабдовіруси витягнуті в довжину і мають форму кулі для вогнепальної зброї (закруглені на одному кінці і плоскі на другому), або бацили (закруглені на обох кінцях). Класифікація, що основується виключно на морфології, привела до напрочуд
  9. Синтез вірусних білків
    В основі цього синтезу лежить той же механізм, що і при синтезі білка в нормальних клітках. Синтез вірусоспецифічного білка залежить від синтезу вірусної іРНК, але і впливає на нього: якщо синтез білка порушений, відбувається перевиробництво утворених іРНК у місцях її синтезу і гальмується подальший її синтез. Вірусні білки в процесі інфекції синтезуються в надлишковій кількості, чим потрібно для
  10. Вступ
    Гострі респіраторні захворювання (далі - ГРЗ) - збірна група захворювань, спричинюваних різними збудниками, що поєднані на основі спільності особливостей епідеміології, патогенезу та особливостей клініки. Захворювання верхніх дихальних шляхів є найбільш поширеними інфекційними захворюваннями. Серед причин тимчасової втрати працездатності вони посідають перше місце - навіть в
  11. Синтетичні антигени
    Традиційні процедури діагностики збудників інфекції спираються або на набір характеристик патогенного мікроорганізму, або, що важливіше, на одну унікальну, легко помітну його особливість. Саме таким є метод, заснований на застосуванні високоспецифічних антитіл до збудника або до його діагностичних антигенів, та ідентифікація комплексів антиген-антитіло у тій чи іншій системі, наприклад в
  12. А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002

  13. Класифікація родини ВІРУСУ АФРИКАНСЬКОЇ ЧУМИ СВИНЕЙ - African swine fever virus
    АФРИКАНСЬКА ЧУМА СВИНЕЙ *Класифікація родини HERPESVIRIDAE Представники родини Herpesviridae розбиті на основі їх біологічних властивостей на три підродини - ?, ? і ? (Alphaherpesvirinae, Betaherpesvirinae, Gammaherpesvirinae). Alphaherpesvirinae. Члени цієї підродини характеризуються широким спектром хазяїнів, відносно коротким репродуктивним циклом,
  14. МЕТОДИ СЕЛЕКЦІЇ ВІРУСІВ
    Тому що вірусологи досліджують властивості не окремих вірусних часток, а вірусної популяції в цілому, то для прояву зміни спадковості вірусу необхідний інший процес- селекція, тобто створення таких умов, при яких відбувається переважне розмноження вірусних часток зі зміненою спадковістю, у результаті чого уся вірусна популяція буде складатися з однорідних генетичних мутантних віріонів.
  15. АД'ЮВАНТИ І ІМУНОМОДУЛЯТОРИ
    Пріоритет у дослідженні ад'ювантів і імуномодуляторів належить угорському досліднику Jules Frend. Їм вперше отримані повні (FCA) і неповні (FIA) ад'юванти з убитими туберкульозними бацилами. Однак ці ад'юванти не одержали практичного використання для людей і тварин. У інактивованих вакцинах ветеринарного призначення широко використовують такі ад'юванти, як гідроокис алюмінію й аеросил. Ці
  16. ЖИВІ ЦІЛЬНОВІРІОННІ ВАКЦИНИ
    Вони можуть бути гомологічні з ослаблених вірусів, проти яких використовуються з профілактичною метою, і гетерологічні з гетерологічних вірусів. Головним компонентом будь-якої вакцини є збудники чи їх субодиниці. Вітчизняна біологічна промисловість виготовляє велику кількість вакцинних препаратів проти вірусних інфекцій. Багаторічне планове використання засобів специфічної профілактики
  17. Інфекційний бурсит курей (хвороба Гамборо)
    Інфекційний бурсит курей (Bursitis infectiosa galli, хвороба Гам- боро) - гостра контагіозна хвороба молодих курей, що характеризується запаленням фабрицієвої сумки з наступною її атрофією, а також суглобів і кишок. Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1962 р. А. Косгрове, який у 1957 р. спостерігав її в містечку Гамборо (США). Поряд з гіпертрофією фабрицієвої сумки дослідник виявив
  18. Законодательная база Украины как основа для реализации прав ребенка на жизнь и здоровье
    Рекомендуемая литература: - 1.Валеологія (інформ.-метод.збірник. - К.: Т-во "Знання" України. - 1996, стр.115 - 145. - 2.Законодавство України про охорону здоров'я. Збірник нормативно-правових актів.-К.:КНТ, 2004. - 208 с. - - Дополнительный блок информации. - Основные нормативные документы, провозглашающие необходимость обучения молодежи здоровому образу жизни: 1 «Національна
  19. СТІЙКІСТЬ ВІРУСІВ У НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩІ
    Різні групи вірусів мають неоднакову стійкість у зовнішнім середовищі. Найменш стійкі віруси, що мають ліпопротеїдні оболонки, найбільш стійкі ізометричні віруси. Так, наприклад, ортоміксовіруси і параміксовіруси інактивуються на поверхнях за кілька годин, тоді як віруси поліомієліту, адено-, реовіруси зберігають інфекційну активність кілька днів. Однак з цього правила є і виключення. Так,
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека