Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Інфекційна плевропневмонія кіз

Інфекційна плевропневмонія кіз (Pleuropneumonia infectiosa caprarum) - контагіозна хвороба, що характеризується крупозним запаленням легень, серозно-фібринозним плевритом та серозним запаленням інтерлобулярної тканини.

Історична довідка. Інфекційну плевропневмонію кіз уперше описав Тома в 1873 р. в Алжирі. В 1940 р. Ленглей довів, що хворобу спричинюють мікоплазми. В Росії хворобу спостерігали в 1895 -1896 рр. В. Я. Бенкевич та В. Н. Матвєєв. Нині захворювання періодично реєструється в Киргизстані, Казахстані та Узбекистані. Хвороба дуже поширена в Індії, Китаї, Монголії, Іспанії та країнах Середнього й Близького Сходу. Економічні збитки визначаються високою летальністю (80 - 100 %), а також витратами на проведення карантинних та оздоровчих заходів.

Збудник хвороби - Mycoplasma mycoides var. capri - міститься в легенях і плевральному ексудаті. За своїми культурально-морфологічними властивостями дуже подібний до збудника перпневмонії великої рогатої худоби, однак відрізняється від нього за антигенною структурою. Характерною особливістю збудника хвороби є його поліморфізм та здатність проходити крізь бактеріальні фільтри. Забарвлюється за Романовським - Гімза. Добре культивується лише на елективних живильних середовищах з добавлянням 10 - 30 % свіжої кінської сироватки. У рідких середовищах зумовлює легку опалесценцію, на поверхні бульйону утворює ніжну плівку. На щільних елективних середовищах утворює типові колонії з центром, що вростає в агар. Важко адаптується до курячих ембріонів, не патогенний щодо лабораторних тварин.

Збудник хвороби не стійкий у зовнішньому середовищі та проти дії різних фізичних і хімічних факторів. У легенях загиблих кіз зберігається при 10 - 12 °С впродовж 40 діб, при 4 °С - до 2 міс. При висушуванні на повітрі залишається життєздатним 3 доби, при 2 °С - не менш як 15 діб, при 58 - 60 °С інактивується через 30 хв. У висихаючому на сонці гною зберігається до 8 діб, у затемнених місцях - упродовж кількох тижнів. У 50 %-му розчині гліцерину залишається життєздатним за кімнатної температури до 27 діб, при 10 - 12 °С у темному місці - 50 діб. Швидко інактивується під дією 3 - 5 %-ї емульсії креоліну, 0,5 %-го розчину формаліну, 2 - 3 %-го розчину їдкого натру, 2 %-го розчину фенолу.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах хвороба уражає дорослих кіз, козенята-сисуни хворіють рідко. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та довгострокові бактеріоносії, що виділяють мікоплазми з носовими виділеннями та слизом під час кашлю. Резервуаром збудника в природі можуть бути дикі кози, косулі та інші парнокопитні. Зараження відбувається аерогенним шляхом при вдиханні контамінованого мікоплазмами повітря. Під час спалаху інфекції захворюють майже всі дорослі кози, а також козенята 5 - 8- місячного віку. Поширенню хвороби сприяє скупчене утримання кіз у темних, тісних та вологих кошарах або довгі перегони, перевтома, недостатня годівля тварин. При цілорічному пасовищному утриманні інтенсивна захворюваність і летальність (до 90 - 100 %) у неблагополучних отарах спостерігається в другій половині осені, взимку та навесні, тобто в період різких коливань температури, холодних дощів, буранів. З появою тепла і зеленого травостою захворювання кіз поступово припиняється.

Патогенез. Після проникнення в легені мікоплазми швидко розмножуються в перибронхіальній інтерстиціальній тканині, спричинюють запальний процес, набряк тканини, розширення й тромбоз судин. Проникність судинних стінок забезпечує вихід збудника в кров'яне русло та появу гарячки.
В цей період до ураження інтерлобулярної тканини приєднується запалення альвеол, розвиваються характерні для крупозної пневмонії стадії гепатизації. Надалі до процесу залучається плевра й регіонарні лімфовузли. В уражених лімфатичних і кровоносних судинах утворюються тромби, які сприяють розвитку в легеневій тканині осередків некрозу та секвестрів.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 - 3 тижні. Перебіг хвороби гострий, рідше - хронічний. Під час г о с т р о г о перебігу спостерігаються швидке підвищення температури тіла до 41 - 42 °С, пригнічення, погіршення апетиту, спрага,ослаблення жуйки, хворі кози відстають від стада, стоять, зігнувшись, опустивши голову й вуха. Відмічається кашель, спочатку нечастий і сухий, а потім вологий і частий. З носових отворів і очей спостерігаються серозні, згодом слизисто-гнійні виділення. Дихання утруднене, супроводжується хрипами й стогоном, пульс частий, аритмічний. Хворі тварини болісно реагують при натисканні на міжреброві проміжки грудної порожнини, стогнуть. Кітні кози абортують.

Аускультацією виявляють однобічне ураження легень, посилене везикулярне, а в окремих уражених ділянках бронхіальне дихання, шуми тертя плеври, хрипи. Перкусією визначають окремі ділянки притуплення. Наприкінці хвороби часто з'являється пронос з домішкою крові, температура знижується до 35 - 36 °С. Загибель більшості тварин настає впродовж 7 - 10 діб хвороби.

Під час х р о н і ч н о г о перебігу хвороби гарячка триває 10 - 12 діб, клінічні ознаки виражені слабко. Проте повне видужування не настає. У перехворілих тварин спостерігається періодичне підвищення температури тіла, анорексія, симптоми хронічної пневмонії. У разі утримання кіз у несприятливих умовах можуть виникати рецидиви хвороби, які часто закінчуються загибеллю або вимушеним забоєм тварини.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів кіз, що загинули внаслідок гострого перебігу хвороби, у грудній порожнині виявляють від 1 до 2 літрів солом'яно-жовтого кольору транссудату з домішкою фібрину. Середостінні лімфовузли соковиті, з дрібними крововиливами, збільшені в 4 - 5 разів. Уражені ділянки легень збільшені, гепатизовані, на розрізі мають мармуровий малюнок. Осередки червоної й сірої гепатизації оточені набряклими тяжами сполучної тканини, чергуються з ділянками легень звичайного забарвлення.

У гепатизованих ділянках легень зустрічаються гнійнонекротичні осередки, оточені сполучнотканинною капсулою. Між ураженими легенями, грудною порожниною, діафрагмою та окремими ділянками перикарда часто трапляються спайки. На плеврі виявляють фібринозні нашарування, а також сполучнотканинні спайки між костальною й легеневою плеврою. Селезінка збільшена,краї заокруглені. Серце збільшене, м'язи серця в'ялі. Нирки набряклі, під капсулою спостерігають крапчасті крововиливи. Печінка кровонаповнена, з ознаками дистрофії.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних, а також за результатами бактеріологічних досліджень і біопроби.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середовища і біопробу на козенятах. Для дослідження в лабораторію в термосі з льодом або в замороженому вигляді направляють серце, частини уражених легень, бронхіальні та середостінні лімфовузли, плевральний ексудат, шматочки печінки й селезінки від трупів або забитих з діагностичною метою тварин. Під час мікроскопічних досліджень мазків-відбитків з патологічного матеріалу, забарвлених за Романовським - Гімза, в разі позитивних результатів виявляють маленькі поліморфні коко-, кільце- або ниткоподібні мікоплазми рожевого кольору.
У посівах на елективні середовища ріст збудника хвороби з'являється на 5 - 7-му добу інкубації при 37 - 38 °С. На щільних агарових середовищах мікоплазми формують характерні маленькі росинчасті колонії зі світлою периферичною зоною і темним центром, що вростає в агар. У рідких живильних середовищах спостерігається опалесценція або незначне помутніння без утворення осаду. Для підтвердження діагнозу на інфекційну плевропневмонію кіз обов'язково проводять біопробу на двох 6 - 12-місячних козенятах. Їх внутрішньоплеврально заражають 10 %-ю суспензією патологічного матеріалу або 3 - 4-денною свіжовиділеною культурою збудника.

У разі позитивних результатів у заражених тварин упродовж 2 - 15 діб розвивається типова експериментальна інфекція. Загибель настає на 7 - 20-ту добу після зараження. З уражених легень і плеврального транссудату проводять реізоляцію збудника хвороби.

Діагноз на інфекційну плевропневмонію вважають установленим у разі наявності одного з таких показників: виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для збудника цієї хвороби, і загибелі заражених тварин з наступною ізоляцією культури збудника з їхніх органів; загибелі хоча б однієї зараженої тварини та виділення з її органів культури з властивостями, характерними для цього збудника, якщо навіть у посівах з вихідного матеріалу культури збудника не виділено; наявності в легенях заражених не захворілих тварин типових патологоанатомічних змін і виділення культури з властивостями, характерними для цього збудника, якщо навіть у посівах з вихідного матеріалу культури збудника не виділено. Термін дослідження - 60 діб.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення пастерельозу та інфекційної агалактії кіз і овець. При пастерельозі в посівах з патологічного матеріалу культуру пастерел виділяють на загальних живильних середовищах, а при інфекційній плевропневмонії кіз ріст мікоплазм спостерігається лише на елективних середовищах зі свіжою кінською сироваткою. При інфекційній агалактії овець і кіз завжди уражуються молочні залози, суглоби й очі. На розтині виявляють крупозну пневмонію.

Лікування не проводять. Хворих на інфекційну плевропневмонію кіз забивають. Для профілактики та лікування цінних племінних тварин на початку хвороби застосовують новарсенол, який у вигляді 3 - 10 %-го водного розчину вводять внутрішньовенно з розрахунку 0,01 г сухого препарату на 1 кг маси. Рекомендуються також осарсол та антибіотики тетрациклінової групи.

Імунітет вивчено недостатньо. Для активної профілактики запропоновано формолгідроксидалюмінієву вакцину, яка призначена для застосування в неблагополучних і загрозливих господарствах. Імунітет настає через 7 - 12 діб і триває від 8 до 12 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Оскільки територія нашої країни благополучна щодо інфекційної плевропневмонії кіз, потрібно чітко додержуватися вимог ветеринарно-санітарного нагляду під час завезення цього виду тварин з-за кордону. В разі виявлення інфікованих тварин необхідно негайно провести поголовний забій і знищення всіх кіз неблагополучної групи з наступним ретельним очищенням і дезінфекцією місць їх тимчасового перебування та забою.

Для дезінфекції застосовують 10 - 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 2 %-й гарячий розчин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дезінфекційного (фенольного) креоліну.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Інфекційна плевропневмонія кіз"
  1. Класифікація родини CORONAVIRIDAE
    Родина коронавірусів (Соrоnaviridae) включає в себе два роди: Сoronavirus та Torovirus. В рід Torovirus включають торовіруси людини, ВРХ, коней, свиней, овець, кіз, кроликів і мишей, які дотепер залишаються мало вивченими. Характерною рисою коронавірусів є широкий спектр їх природних господарів в поєднанні з вираженим видовим обмеженням патогенності. По здатності вражати різні
  2. Поняття про венеричні хвороби
    Венеричні захворювання - це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної
  3. ОДЕРЖАННЯ СУЧАСНИХ ДІАГНОСТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ
    Медицина здавна успішно використовує досягнення природничих наук, а також інтенсивно застосовує нові технології для діагностики і лікування захворювань. Профілактику й лікування будь-якого інфекційного захворювання значно полегшує рання і точна ідентифікація патогенного мікроорганізму, що його викликав. Для проведення діагностики традиційним шляхом необхідно спочатку виростити культуру потенційно
  4. Класифікація родини BIRNAVIRIDAE
    Бірнавіруси (від англ. bi-подвійний, rna - рибонуклеїнова кислота) - невелика група вірусів, що уражає хребетних, безхребетних і комах. Віріони бірнавірусів являють собою сферичні частки діаметром 60 нм. Родина Birnaviridae складається з 3-х родин: Aguabirnavirus (вірус інфекційного некрозу підшлункової залози риб), Avibirnavirus (вірус інфекційної бурсальної хвороби - ІБХ) і
  5. ПАТОГЕНЕЗ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
    Патогенез вірусних інфекцій - це сукупність процесів, які спричиняють захворювання при взаємодії вірусу з організмом господаря і визначають закономірність його розвитку. Якщо в дуже загальних рисах охарактеризувати патогенез вірусних інфекцій, то ми отримаємо таку картину. Для того, щоб викликати хворобу, вірус повинен проникнути в організм господаря та досягнути чутливих тканин і клітин, де
  6. Гемофільозна плевропневмонія свиней
    Гемофільозна плевропневмонія свиней (Pleuropneumonia haemophilosis suum) - септична контагіозна хвороба, що характеризується за гострого перебігу геморагічним запаленням легень і фібринозним плевритом, за підгострого та хронічного перебігу - осередковою гнійною некротизуючою пневмонією та фібринозним плевритом. Історична довідка. Хворобу вперше встановили й описали П. Метьюз та І. Патіссон у
  7. СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ВІРУСНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
    Профілактика вірусних хвороб будується в загальному на тих же принципах, що і профілактика інших інфекційних хвороб. Міри попередження і боротьби, можна розділити на три групи: організаційні заходи, специфічна профілактика і хіміопрофілактика. Організаційні заходи боротьби з вірусними інфекціями викладені в підручниках по епізоотології, а хіміопрофілактика вірусних хвороб ще слабко розроблена,
  8. Класифікація родини RHABDOVIRIDE
    На сьогоднішній день до рабдовірусів відноситься більше 60 вірусів. Головним критерієм їх класифікації є морфологія: "рабдо" означає "палочковидний"; всі рабдовіруси витягнуті в довжину і мають форму кулі для вогнепальної зброї (закруглені на одному кінці і плоскі на другому), або бацили (закруглені на обох кінцях). Класифікація, що основується виключно на морфології, привела до напрочуд
  9. Синтез вірусних білків
    В основі цього синтезу лежить той же механізм, що і при синтезі білка в нормальних клітках. Синтез вірусоспецифічного білка залежить від синтезу вірусної іРНК, але і впливає на нього: якщо синтез білка порушений, відбувається перевиробництво утворених іРНК у місцях її синтезу і гальмується подальший її синтез. Вірусні білки в процесі інфекції синтезуються в надлишковій кількості, чим потрібно для
  10. Вступ
    Гострі респіраторні захворювання (далі - ГРЗ) - збірна група захворювань, спричинюваних різними збудниками, що поєднані на основі спільності особливостей епідеміології, патогенезу та особливостей клініки. Захворювання верхніх дихальних шляхів є найбільш поширеними інфекційними захворюваннями. Серед причин тимчасової втрати працездатності вони посідають перше місце - навіть в
  11. Синтетичні антигени
    Традиційні процедури діагностики збудників інфекції спираються або на набір характеристик патогенного мікроорганізму, або, що важливіше, на одну унікальну, легко помітну його особливість. Саме таким є метод, заснований на застосуванні високоспецифічних антитіл до збудника або до його діагностичних антигенів, та ідентифікація комплексів антиген-антитіло у тій чи іншій системі, наприклад в
  12. А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002

  13. Класифікація родини ВІРУСУ АФРИКАНСЬКОЇ ЧУМИ СВИНЕЙ - African swine fever virus
    АФРИКАНСЬКА ЧУМА СВИНЕЙ *Класифікація родини HERPESVIRIDAE Представники родини Herpesviridae розбиті на основі їх біологічних властивостей на три підродини - ?, ? і ? (Alphaherpesvirinae, Betaherpesvirinae, Gammaherpesvirinae). Alphaherpesvirinae. Члени цієї підродини характеризуються широким спектром хазяїнів, відносно коротким репродуктивним циклом,
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека