загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Хвороба Ауєскі

Хвороба Ауєскі (Morbus Aujeszky) - гостре контагіозне захворювання всіх видів свійських тварин, диких і синантропних м'ясоїдних, хутрових звірів та гризунів, що характеризується ураженням центральної нервової системи (збудження, судоми, паралічі), нестерпним свербінням та розчухуваннями (за винятком свиней, норок, соболів).

Історична довідка. Вперше хвороба Ауєскі була диференційована від сказу в 1902 р. угорським професором Аладаром Ауєскі, який описав основні клінічні ознаки хвороби у великої рогатої худоби, собак, котів. У Росії про спорадичні випадки хвороби Ауєскі у великої рогатої худоби вперше сповістив А. Акулов (1909), у свиней і овець - Н. Д. Степанов (1915). Вірусну природу збудника довів у 1910 р. Шмідхоффер. Починаючи з 1930 р. хвороба Ауєскі, як захворювання, що вражає різні види тварин, зареєстрована в багатьох країнах світу, в тому числі в усіх європейських країнах, у Північній та Південній Америці, США, Азії, Африці. Над вивченням хвороби Ауєскі і розробкою заходів боротьби з нею працювали М. Г. Нікітін, І. І. Лукашов, П. С. Соломкін, В. І. Ротов, П. М. Андрєєв, І. А. Артюх, К. Е. Конаржевський, І. М. Надточій, Ю. А. Собко та ін.

Хвороба завдає значних економічних збитків свинарським та звірівницьким господарствам, спричинюючи загибель 80 - 90 % молодняку.

Збудник хвороби - ДНК-вмісний вірус із родини Herpesviridae, має сферичну форму, діаметр 180 - 200 нм, вкритий зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою. Вірус має ікосаедральний капсид, дволанцюгову ДНК, понад 20 структурних білків. Зумовлює утворення в організмі віруснейтралізуючих, преципітувальних та комплементзв'язувальних антитіл. Вірус пантропний, виявляється у верхніх дихальних шляхах, легенях, головному мозку, селезінці, печінці, нирках, мигдаликах, лімфатичних вузлах, м'язах та шкірі хворих і загиблих тварин. У свиней на 1 - 6-ту добу хвороби виявляється в носовому слизі, в крові - тільки на початку хвороби, у мигдаликах знаходиться 120 діб. Персистенція вірусу спостерігається у свиней упродовж 180 - 360 діб і навіть довше, у мишей та сірих щурів - 130 - 140 діб.

Вірус культивується в первинних культурах клітин курячих фібробластів, нирок або щитоподібної залози поросят, тестикул телят, у нирках ембріонів свині й корови, а також у перещеплюваних лініях клітин РК-15 і ВНК-21. Репродукується в ядрі, викликає характерну цитопатогенну дію, зумовлюючи округлення клітин, утворення внутрішньоядерних еозинофільних тілець-включень, симпластів і гігантських форм з 2 - 10 ядрами. Після адаптації вірус вдається культивувати в 12-денних курячих ембріонах, у яких спостерігається генералізована інфекція, специфічні ураження хоріон-алантоїсної оболонки, загибель через 24 - 96 год після зараження. З лабораторних тварин до вірусу чутливі кролі, молоді коти, цуценята.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі, залишаючись життєздатним у висушеному та замороженому стані впродовж одного року, в ліофілізованому - понад 2 роки, при мінус 40 °С - 5 - 10 років. У гної, воді, кормах вірус зберігається взимку до 30 - 46 діб, влітку - 10 - 12 діб, на поверхні землі й трави навесні та влітку - від 12 до 72 год, у сечі влітку - 3 тижні, взимку - 8 - 15 тижнів, у гниючих трупах тварин - 10 - 28 діб, у висохлих трупах гризунів - до 1 року. При 1...4 °С вірус залишається активним від 130 діб до 4 років, у заморожених органах при - 8...- 25 °С - до 110 діб, у насиченому розчині хлориду натрію - не менш як 3 міс, у 40 %-му розчині гліцерину та гліцерофосфатному буфері - до 2 - 3 років.

Пряме сонячне проміння руйнує вірус через 6 год, розсіяне - через 12 - 48 год, ультрафіолетове випромінювання - через 1 хв, кип'ятіння - через 5 - 10 хв. Стійкий до креоліну та фенолу. При біотермічному знезаражуванні гною вірус інактивується влітку через 5, взимку - через 12 діб.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до хвороби Ауєскі найсприйнятливіші свині, собаки, коти, дикі м'ясоїдні, гризуни; рідше хворіє рогата худоба та хутрові звірі, дуже рідко - коні, осли, мули. Птахи, примати й холоднокровні тварини до вірусу хвороби Ауєскі не чутливі. Молоді тварини порівняно з дорослими хворіють тяжче і з більшою летальністю. Описано випадки захворювання людини. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та вірусоносії, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з носовим слизом, слиною, сечею, кон'юнктивальним секретом, виділеннями з піхви, а також зі спермою, калом, молоком. У благополучних господарствах первинне виникнення інфекції найчастіше пов'язане із завезенням для комплектування свиней- вірусоносіїв. Роль інших джерел вірусу, зокрема мишей-вірусоносіїв та щурів, у виникненні хвороби значно менша.

В організм тварин вірус проникає аліментарно, через дихальні шляхи, а також через ушкоджену шкіру (дуже рідко). Для хвороби Ауєскі характерним є легке передавання вірусу від свиней-вірусоносіїв здоровим тваринам, особливо в разі їх спільного утримання, під час парування, а також від матері плоду. Поросята часто заражаються через молоко хворої свиноматки. Велика рогата худоба, вівці та кози інфікуються при контакті з хворими свиньми. Факторами передавання збудника найчастіше стають корми, вода, підстилка, інвентар, забруднені виділеннями хворих та перехворілих свиней-вірусоносіїв. Механічними переносниками вірусу можуть бути різні паразити (воші, блохи), а також птахи. Собаки й коти здатні самі хворіти і поширювати вірус в інших господарствах та фермах. Зараження свиней і м'ясоїдних тварин може статися при поїданні трупів інфікованих гризунів (мишей, щурів), а також незнешкоджених кормів тваринного походження.

Для хвороби Ауєскі характері відсутність сезонності та схильність до стаціонарності. У невеликих свинарських господарствах інфекція спершу проявляється у вигляді ензоотії з охопленням упродовж перших 8 - 10 діб від 60 до 100 % поголів'я. Одночасно або перед ензоотією свиней можуть хворіти й гинути гризуни, собаки, коти. Ензоотія триває зазвичай упродовж 1 - 1,5 міс, потім затухає. При цьому до 92,8 % свиней довгий час залишаються вірусоносіями і підтримують у стаді латентну інфекцію. У спеціалізованих відгодівельних господарствах з періодичним заведенням нових неімунних тварин хвороба Ауєскі може набувати характеру тривалої стаціонарної ензоотії. При хворобі Ауєскі захворюваність і летальність свиней зменшуються з віком і становлять відповідно у віці 1 - 10 днів - 94 - 90 %, 10 - 20 днів - 70 -75 %, 21 - 35 днів - 40 і 30 %. Хвороба Ауєскі у свиней може ускладнюватись секундарними інфекціями (геморагічна септицемія, сальмонельоз). Серед хутрових звірів ензоотії хвороби Ауєскі пов'язані в основному зі згодовуванням не знешкоджених боєнських відходів, проходять дуже швидко (5 - 7 діб), супроводжуються високою летальністю. У великої рогатої худоби хвороба Ауєскі трапляється рідко, у вигляді спорадичних випадків, але майже завжди закінчується летально.

Патогенез. Відносно шляхів поширення й репродукції вірусу хвороби Ауєскі існують різні погляди. За однією з концепцій, вірус є суворо нейротропним і після проникнення в організм відразу просувається до центральної нервової системи. Репродукується в довгастому мозку, амонових рогах та варолієвому мосту, зумовлює в них запальний процес, який спричинює параліч нервів, тяжкі патологічні зміни в усьому організмі. Згідно з другою концепцією, вірус хвороби Ауєскі є пантропним, зумовлює септицемію, репродукується в крові, паренхіматозних органах, м'язах, шкірі. Вірусемія спричинює пропасницю, судинні порушення. Через 48 год після зараження вірус хвороби Ауєскі по язикоглотковому й трійчастому нервах проникає в центральну нервову систему, репродукується в мозкових клітинах, зумовлюючи картину негнійного менінгоенцефаломієліту.

Пневмотропні штами вірусу хвороби Ауєскі уражають легені, спричинюють катаральну пневмонію. В місцях проникнення вірусу в організм порушується вміст ацетилхоліну, гістаміну та інших речовин, що призводить до свербіння та різних ушкоджень шкіри.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період становить у свиней 5 - 10 діб, у великої рогатої худоби - 6 - 15 діб, у собак - 2 - 4 доби. Перебіг хвороби завжди го стри й.
трусы женские хлопок


У свиней клінічна картина хвороби залежить від віку тварин. Найтяжче хворіють 1 - 10-денні поросята-сисуни, які вже народжуються інфікованими або заражаються через молоко інфікованої свиноматки. У таких поросят характерних клінічних ознак хвороби немає. Спостерігається лише загальна слабкість, пригнічення, іноді окремі судоми, хиткість ходи. Поросята не ссуть свиноматку, весь час лежать, майже всі гинуть упродовж першої доби. У поросят-сисунів 10 - 20-денного віку, у поросят, щойно відлучених від свиноматки, а також у 3 - 4- місячних підсвинків хвороба Ауєскі проходить у класичній септичній формі з ураженням центральної нервової системи.

У хворих поросят спочатку спостерігається лихоманка (до 41 - 42 °С), пригнічення, відмова від корму, хиткість ходи. Згодом температура тіла знижується, з'являються ознаки ураження центральної нервової системи: раптові епілептичні напади, конвульсії, судоми окремих груп м'язів, часті жувальні руки, хода по колу, парези кінцівок. Характерні слабкість заду, прогинання спини, а в лежачому стані - плавальні рухи передніх і задніх кінцівок. Спостерігаються також салівація, ознаки риніту та кон'юнктивіту. Хвороба триває 2 - 3 доби, летальність досягає 70 - 90 %. Іноді хвороба Ауєскі у молодих підсвинків проходить в оглумоподібній формі. При цьому хворі поросята стоять, упираючись головою в стінку станка, підлогу або годівницю, проявляють до всього повну байдужість.

З ротової порожнини витікає значна кількість слини, з носа - слизова рідина. Спостерігаються втрата голосу, розлад серцевої діяльності, прискорення пульсу й дихання, часте запалення та набряк легенів. У поросят віком понад 3 міс і дорослих свиней хвороба Ауєскі проходить доброякісно, переважно з ураженням органів дихання. Інфекція швидко поширюється серед неімунного поголів'я, проявляється лихоманкою, слабкістю, відсутністю апетиту, чханням, кашлем. Через 3 - 7 діб настає видужання майже всіх свиней. Летальність не перевищує 3 - 5 %.

У великої рогатої худоби характерною клінічною ознакою хвороби Ауєскі є нестерпне свербіння у ділянці дзеркальця, губ, голови, щік, очей, рідше - шиї, плечей, задніх кінцівок, вимені. Тварина розчухує і гризе до крові сверблячі ділянки, має зляканий вигляд, дуже збуджена, мичить, хитає головою, рветься з прив'язі, травмується, але ніколи не виявляє агресивності. Напади занепокоєння чергуються з періодами заціпеніння й сонливості, судомами жувальних та шийних м'язів. Спостерігається короткочасне підвищення температури тіла до 40,0 - 40,9 °С, слинотеча, спрага, посилена пітливість, часте сечовиділення. Жуйка, рух рубця й молоковиділення припиняються. Загибель тварини настає на 2 - 3-тю добу, видужування майже ніколи не буває.

У овець і кіз перебіг захворювання такий самий, як і у великої рогатої худоби, але збудження не спостерігається. Тяжко хворіє і завжди гине молодняк.

У коней хвороба Ауєскі спостерігається дуже рідко, виникає внаслідок контакту з хворими свиньми. У разі доброякісного перебігу хвороби відмічаються короткочасна гарячка, в'ялість, пригнічення, відмова від корму, прогинання спини й попереку. Через 2 - 4 доби тварина видужує. У разі злоякісн ого перебігу хвороби спостерігаються симптоми енцефаліту, сильний свербіж, розчухування шкіри в різних ділянках тіла, салівація. Загибель настає наприкінці 1 - 2-ї доби.

У собак інкубаційний період триває 2 - 4 доби. Визначається сильне свербіння, занепокоєння, полохливість, жалібний хрипкий гавкіт, інколи збудження, як при сказі, але водобоязкості й агресивності відносно людини не буває. Спостерігаються паралічі глотки, часті жувальні рухи з виділенням з ротової порожнини значної кількості пінистої слини. Температура тіла нормальна. Загибель настає впродовж перших 2 діб. Одужання майже не буває.

У котів свербіння буває рідко. Хворі тварини дуже збуджені, різко реагують на зовнішні подразнення, жалісно нявчать, з рота витікає слина. Спостерігається параліч глотки, періодичні судомні скорочення м'язів голови та шиї, інколи вражаються легені. Загибель настає впродовж 24 - 36 год, випадки одужання бувають дуже рідко.

У хутрових звірів хвороба Ауєскі проходить у нервові й або легеневі й формі. Спостерігається сильне нерівномірне розширення зіниць, розчухування шкіри майже до крові, а також збудження, манежні рухи, судоми м'язів. При ураженні легень тварини важко, з хрипом дихають, кашляють, широко розставляють лапи і сильно витягують уперед шию. Загибель настає впродовж 2 - 3 діб.

Патологоанатомічні зміни. При зовнішньому огляді трупів тварин, крім свиней, норок і соболів, що загинули від хвороби Ауєскі, виявляються розчухування, облисіння, травмування шкіри в ділянці голови або в інших місцях. Патологічні зміни найчастіше спостерігаються в головному мозку: гіперемія оболонок, крововиливи, розм'якшення мозкової речовини, накопичення серозного випоту в шлуночках. Виявляється набряк легенів, збільшення бронхіальних лімфовузлів. У поросят трапляються крововиливи під капсулою нирок, а також у слизовій оболонці надгортанника. Іноді в печінці виявляються дрібні осередки некрозу. Під час гістологічного дослідження в головному й спинному мозку визначається картина гострого негнійного менінгоенцефаломієліту. У м'ясоїдних тварин шлунок забитий шерстю, слизова оболонка шлунка геморагічно запалена.

Діагноз установлюють на підставі характерних клініко-епізоотологічних показників, патологоанатомічних даних і результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. В лабораторію для досліджень надсилають свіжий труп тварини або патологічний матеріал (голову, шматочки головного або довгастого мозку, заглоткові й бронхіальні лімфовузли, шматочки мигдаликів, слизові оболонки носа, легень, печінки, селезінки, нирок) від загиблих або забитих в агональному стані тварин. Трупи дрібних тварин відправляють цілими.

Лабораторні дослідження включають виявлення вірусу в патологічному матеріалі, виділення його та ідентифікацію в чутливій культурі клітин за допомогою реакції нейтралізації, проведення біопроби на кролях шляхом підшкірного або внутрішньом'язового зараження. За наявністю вірусу в патологічному матеріалі у заражених кролів на 3 - 5-ту добу з'являються характерні ознаки хвороби - збудження, свербіння, розчухування, паралічі та загибель.

Для ретроспективної діагностики проводять дослідження парних сироваток крові за реакцією нейтралізації в культурі клітин і на кролях, а також РДП, РЗК, РНГА та EZISA-методом. Ретроспективну діагностику можна здійснювати також алергічним методом.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність відрізняти хворобу Ауєскі в усіх видів тварин від сказу, а у свиней також від чуми, хвороби Тешена, сальмонельозу, грипу, лістеріозу, пастерельозу, А- і D-авітамінозів та отруєнь хлоридом натрію. Сказ завжди пов'язаний з укусами, характеризується великою агресивністю хворих тварин відносно інших тварин і людей. Позитивні результати біопроби на мишах, а також гістологічних досліджень щодо виявлення тілець Бабеша - Негрі. При виключенні чуми враховують високу летальність серед свиней різного віку, характерну для цієї хвороби картину геморагічного діатезу, специфічні патологічні зміни в кишках, «мармуровість» лімфовузлів, інфаркти селезінки, позитивні біопроби на неімунних поросятах.

Хвороба Тешена не супроводжується септичними явищами, не спостерігається загибель гризунів, собак та котів. Кролі до вірусу хвороби Тешена не чутливі. Лістеріоз, сальмонельоз і пастерельоз діагностуються бактеріологічними методами. Авітамінози й кормові отруєння не супроводжуються лихоманкою, характеризуються масовістю, визначаються за результатами лабораторних досліджень кормів і патологічного матеріалу. Слід мати на увазі можливість ускладнення хвороби Ауєскі сальмонельозом і пастерельозом, що встановлюється бактеріологічними дослідженнями.

Лікування. На початку захворювання застосовують специфічний гамма-глобулін. Молодняку препарат вводять підшкірно, дорослим тваринам - внутрішньом'язово в дозах: поросятам до 15-денного віку - 8 - 10 мл, від 15-денного до місячного - 8 - 12 мл, від 1- до 2-місячного - 12 - 18 мл, підсвинкам 2-місячного віку і старшим - 24 - 30 мл, дорослим свиням - 40 - 50 мл; телятам до 15-денного віку - 20 - 25 мл, від 15-денного до 2-місячного - 30 - 45 мл, від 2- місячного віку й старшим - 50 - 75 мл, дорослій великій рогатій худобі - 120 - 180 мл.
Специфічний гамма-глобулін знайшов широке застосування в хутрових звірогосподарствах. З метою профілактики секундарних інфекцій використовують антибіотики і сульфаніламідні препарати, вітаміни А і D.

Імунітет. У перехворілих на хворобу Ауєскі тварин формується стійкий імунітет, який триває 1 - 3 роки. Поросята-сисуни набувають від імунних свиноматок колострального імунітету, який, однак, не забезпечує їм захисту від зараження. Для активної імунізації тварин у неблагополучних і загрозливих щодо хвороби Ауєскі господарствах України запропоновано рідку культуральну інактивовану вакцину проти хвороби Ауєскі свиней, овець і хутрових звірів (К. Є. Конаржевський, І. М. Надточій, В. І. Берест). Вакцинують тільки клінічно здорових тварин дворазово, з інтервалом 7 - 8 діб у дозі від 1 до 5 мл залежно від виду й віку тварин. Імунітет настає через 7 діб і триває у свиней 9 міс, у овець та хутрових звірів - 6 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Мають бути спрямовані на охорону благополучних господарств від хвороби Ауєскі, ліквідацію хвороби в неблагополучних пунктах, оздоровлення тварин та викорінювання цієї хвороби.

Заходи профілактики хвороби Ауєскі. З метою запобігання виникненню хвороби в благополучних господарствах комплектування стада проводять тваринами тільки з благополучних щодо хвороби Ауєскі господарств, утримують завезених тварин під час 30-добового карантину під суворим ветеринарним наглядом, перевіряють на вірусоносійство алергічним або серологічним методом. У разі придбання пле- мінних свиней для репродукції за кордоном слід переконатися, щоб у документах, передбачених міждержавними умовами, були відомості про відсутність щеплень проти хвороби Ауєскі у вихідному стаді, відсутність клінічного прояву хвороби Ауєскі серед поголів'я впродовж 12 міс перед відправленням, про повне ізольоване утримання свиней у господарстві-постачальнику впродовж 30 діб до відправлення на карантинну станцію та негативні результати діагностичного тестування на наявність вірусу хвороби Ауєскі.

На карантинній станції завезених свиней слід ще раз піддати лабораторно-діагностичному тестуванню для виключення інфікованості їх вірусом хвороби Ауєскі.

У тваринницьких приміщеннях, на території ферм, пасовищ, а також на комбікормових заводах, складах, млинах, кормокухнях потрібно систематично вести боротьбу з гризунами, здійснювати профілактичну дезінфекцію та дезінсекцію, не допускати перебування бродячих собак і котів. Не дозволяється згодовування в сирому вигляді свиням та м'ясоїдним тваринам непереварених м'ясопродуктів, отриманих від вимушено забитих тварин, а також відходів боєнь, їдалень та кухонь.

Заходи в разі підозри на хворобу Ауєскі. При появі у тварин клінічних ознак, типових для хвороби Ауєскі (судоми, колові рухи, свербіння), а також при масовій загибелі гризунів терміново викликають лікаря ветеринарної медицини, припиняють господарські контакти з благополучними фермами, виключають з раціону підозрілі щодо контамінації вірусом корми та замінюють їх іншими або знезаражують. Після прибуття лікар ветеринарної медицини повинен установити попередній діагноз, відібрати та надіслати в лабораторію патологічний матеріал, організувати заходи для запобігання поширенню хвороби.

Заходи щодо ліквідації хвороби Ауєскі. Після встановлення діагнозу господарство (ферму, розплідник, приватне господарство, окремий двір) визнають неблагополучним щодо хвороби Ауєскі, в ньому запроваджують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється завезення, вивезення, перегрупування тварин, випасання, напування та утримання хворих тварин разом зі здоровими, вивезення продуктів тваринництва, а також кормів, фуражу, шкур, овчин, що зберігались на неблагополучній фермі. Щодня здійснюють клінічний огляд та термометрію поголів'я. Хворих тварин забивають і утилізують, а клінічно здорове поголів'я, в тому числі поросят 2 - 3-денного віку, щеплюють вакциною проти хвороби Ауєскі. При сумісному та суміжному утриманні кількох видів тварин вакцинують усе поголів'я, яке перебуває в тваринницькому приміщенні. Проводять дезінфекцію, дератизацію, дезінсекцію; знищують гризунів, бродячих собак і котів. Трупи тварин спалюють або утилізують. Дезінфекцію в станках проводять після кожного випадку виявлення хворої тварини, а всього приміщення - через кожні 5 діб до відміни карантину.

Для дезінфекції використовують 2 - 3 %-й гарячий розчин їдкого натру, 1 %-й розчин формальдегіду, прояснений розчин вапна, який містить 5 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна. Гній знезаражують біотермічно, гноївку - хлорним вапном з розрахунку 12 кг на 1 м3. Заходи щодо оздоровлення свинопоголів'я від хвороби Ауєскі. Проводять згідно з Інструкцією про заходи з профілактики та боротьби з хворобою Ауєскі сільськогосподарських тварин і хутрових звірів (2002 р.). Клінічно здорове поголів'я, включаючи поросят 2 - 3- денного віку, щеплюють живою або інактивованою вакциною проти хвороби Ауєскі відповідно до чинних настанов.

Після виведення всіх тварин і проведення дезінфекції в небла- гополучних свинарниках знімають і спалюють дерев'яну підлогу, верхній шар ґрунту завтовшки 15 см знешкоджують, вивозять за межі ферми, складають для кагатування. Територію навколо свинарників знезаражують 20 %-ю суспензією свіжогашеного вапна й переорюють двічі з інтервалом 5 - 6 діб.

Карантинні обмеження з неблагополучного щодо хвороби Ауєскі свинарського господарства знімають через один місяць після припинення захворювання, видалення перехворілих та інфікованих тварин або їх ізольованого утримання з метою відгодівлі та забою, а також після проведення санітарного ремонту приміщень і всього комплексу ветеринарно-санітарних заходів.

Надалі у таких у м о в н о б л а г о п о л у ч н и х г о с п о д а р с т в а х один раз на 6 міс проводять клінічне обстеження усіх тварин ремонтного стада, свиноматок та кнурів, а також вибіркові дослідження тварин інших вікових груп. Інфікованих свиней видаляють зі стада, відгодовують і забивають. У цих господарствах не дозволяється утримання в одному приміщенні свиноматок, кнурів і ремонтного молодняку з поголів'ям свиней, призначеним для відгодівлі. Вивезення свиней дозволяється тільки для відгодівлі в господарства, що проводять профілактичну вакцинацію проти хвороби Ауєскі. Для репродукції вивозити свиней з умовно благополучних господарств забороняється. Усіх свиней умовно благополучного господарства щеплюють вакцинами до повного звільнення стада від інфікованих тварин.

У б л а г о п о л у ч н и х г о с п о д а р с т в а х з метою контролю відносно хвороби Ауєскі один раз на 12 міс проводять серологічні дослідження до 5 % поголів'я свиней різних вікових груп. У разі виявлення серопозитивних свиней без клінічних ознак хвороби господарство вважають умовно благополучним. Усіх реагуючих тварин відгодовують і здають на забій. Подальші дослідження здійснюють один раз на 6 міс і, якщо кількість серопозитивних тварин перевищує 5 %, усе поголів'я вакцинують проти хвороби Ауєскі.

У з а г р о з л и в и х г о с п о д а р с т в а х вибіркові серологічні дослідження проводять у 20 % свиней різних вікових груп. У разі виявлення серопозитивних тварин рішення щодо застосування вакцини приймають залежно від конкретної епізоотичної ситуації.

Заходи щодо оздоровлення великої та дрібної рогатої худоби від хвороби Ауєскі. Велику рогату худобу і овець щеплюють проти хвороби Ауєскі, якщо у цих видів тварин її виявлено або якщо вони утримуються в одному приміщенні з інфікованими свиньми. Карантинні обмеження з неблагополучного щодо хвороби Ауєскі господарства великої рогатої худоби або овець знімають через 1 міс після останнього випадку захворювання та проведення комплексу ветеринарно-санітарних заходів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Хвороба Ауєскі"
  1. Поняття про венеричні хвороби
    Венеричні захворювання - це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної
  2. СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ВІРУСНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
    Профілактика вірусних хвороб будується в загальному на тих же принципах, що і профілактика інших інфекційних хвороб. Міри попередження і боротьби, можна розділити на три групи: організаційні заходи, специфічна профілактика і хіміопрофілактика. Організаційні заходи боротьби з вірусними інфекціями викладені в підручниках по епізоотології, а хіміопрофілактика вірусних хвороб ще слабко розроблена,
  3. . Об'єкт валеології
    Об'єктом науки є предмет, на який спрямована її активність. У медицині об'єктом є хвороба людини та середовище якому проходить життєдіяльність індивіда. Здорова людина не потрапляє у поле зору лікаря. Саме тому процес зниження рівня здоров'я, формування передхвороби і початкових (недемонстративних) форм захворювання відбувався без контролю лікаря, без активних заходів із попередження розвитку
  4. Класифікація родини CALICIVIRIDAE
    Родина каліцивірусів включає ряд збудників поширених хвороб тварин, зокрема вірус везикулярної екзантеми свиней, вірус каліцивірусної інфекції великої рогатої худоби, вірус геморагічної хвороби кролів, вірус каліцивірусної інфекції котів та ін. Каліцивіруси причетні також до патології людини, вони є збудниками гастроентеритів у дітей. Назва родини походить від слова Caleх - чаша..
  5. Хвороби риб
    Хвороби
  6. Хвороби молодняку
    Хвороби
  7. Хвороби коней
    Хвороби
  8. Хвороби птиці
    Хвороби
  9. Хвороби бджіл
    Хвороби
  10. Хвороби овець і кіз
    Хвороби овець і
  11. Тропічні хвороби
    Тропічні
  12. Хвороби свиней
    Хвороби
  13. Хвороби великої рогатої худоби
    Хвороби великої рогатої
  14. Хвороби собак і хутрових звірів
    Хвороби собак і хутрових
  15. А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002

  16. Хвороби, спільні для кількох видів тварин
    Хвороби, спільні для кількох видів
  17. ПАТОГЕНЕЗ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
    Патогенез вірусних інфекцій - це сукупність процесів, які спричиняють захворювання при взаємодії вірусу з організмом господаря і визначають закономірність його розвитку. Якщо в дуже загальних рисах охарактеризувати патогенез вірусних інфекцій, то ми отримаємо таку картину. Для того, щоб викликати хворобу, вірус повинен проникнути в організм господаря та досягнути чутливих тканин і клітин, де
  18. Що
    СНІД (синдром набутого імунодефіциту) визивається специфічним вірусом. Цей вірус потрапляє у кров і пошкоджує певний тип білих кров'яних кульок (лімфоцитів), які є важливим ланцюгом захисної (імунної) системи організму. В результаті заражена людина стає "беззахисною" перед мікробами та опухлями. Хвороба розвивається повільно, на протязі декількох років єдиною ознакою хвороби може бути
  19. Класифікація родини FLAVIVIRIDAE
    Родина Flaviviridae заснована у 1985 році на базі роду Flavivirus, що належав до родини Togаviridae. Нині вона налічує понад 60 вірусів більшість з яких патогенні для людини ( збудники жовтої пропасниці, кліщового та японського енцефаліту і ін.). Резервуаром та перенощиками названих вірусів є членистоногі - комахи, кліщі у зв'язку з чим вони віднесені до групи арбовірусів. У тварин
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...