загрузка...
« Попередня Наступна »

Характерні особливості учбової діяльності

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. Її основні компоненти: дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набуття знань, умінь та павичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші навички вміння вчитися.

Розглянемо складові навчальної діяльності молодших школярів.

Змістові складові навчальної діяльності. До змісту навчання ставлять такі основні вимоги: науковість, ідейність, духовність. Ці принципи стосуються змісту кожного навчального предмету. У змісті підручників та інформації класоводу має бути правильне пояснення явищ природи і суспільного життя. У межах можливостей розуміння молодшими школярами світ має розглядатись як певна цілісність, відповідно до наукових положень першого президента АН України В.І. Вернадського та ін. Явища у згаданих джерелах мають розглядатися під кутом зору практики, моральних принципів, екології. Вже молодших школярів важливо орієнтувати на активну участь у сфері матеріального виробництва, загальнолюдських моральних норм, духовних основ українського народу, народів України.

Важливою проблемою для психологів, методистів і класоводів при формуванні змістового компоненту уміння молодших школярів є тривале утримання учнів на конкретному. Подальше спрямування їх до загальних уявлень, а в деяких випадках і до понять, призводить до затримки їх розумового розвитку, а швидкий перехід до викладу абстрактного матеріалу - до нерозуміння учнями навчального матеріалу, до «зубріння» тощо. Так, вже з перших днів навчання першокласників класовод має активізувати дітей до рахунку на паличках, горіхах тощо, стимулюючи їх до вимовлення рахунку «вголос», далі пошепки, а вже потім «про себе». За такою схемою відбувається засвоєння навчального матеріалу з мови та інших навчальних предметів. Проте, тут треба враховувати не тільки вік учнів, а й індивідуальні відмінності та ступінь труднощів, зв'язаних із змістом навчального матеріалу.

Зміст навчального матеріалу має бути оптимальним. Великий за обсягом зміст неминуче призводить до втоми учнів, до зниження інтересу до навчання, до погіршення і гальмування інтелектуального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння змісту навчання.

Цільові складові навчальної діяльності. У порівнянні із дошкільника-ми складнішими стають цілі діяльності молодших школярів. Вони визначаються програмним змістом навчання. При характеристиці цільових компонентів навчання, як і інших складових, важливо диференціювати цілі, які ставить учитель і цілі, які усвідомлює і приймає учень у процесі учіння. Класовод ставить перед собою мету домогтися, щоб його учні оволоділи визначеною навчальною програмою системою знань, умінь і навичок; способами пізнавальної і практичної діяльності, формувати в учнів позитивне ставлення до учіння, засвоєння знань, формування умінь і навичок тощо. Учень має усвідомлювати мету, яку ставить перед ним учитель на кожному етапі навчання. Досвід показує, що майже всі першокласники у другій половині навчального року більш-менш чітко усвідомлюють мету, яку ставить перед ними учитель. Труднощі тут виникають у тому, що далеко не всі молодші школярі, навіть при усвідомленні цілі навчання, приймають поставлену учителем ціль, тобто далеко не V всіх молодших школярів поставлена вчителем мета стає їх власною метою. Наприклад, деякі учні других і дещо більша кількість третьокласників здатні усвідомити, що від їх уважності залежить їх шкільна успішність. Проте, усвідомлення цього, ще не означає, що учні приймають мету бути уважними. Механізм прийняття учнями цієї та іншої навчальної теми ще залишається далеко невивченим.

Мотиваційні складові учіння. В учнів молодшого шкільного віку формуються різноманітні навчальні мотиви. Першокласнику подобається вчитися, читати, писати, лічити. Його цікавлять оповідання про подвиги людей, історичні події, про явища природи, життя тварин, роботу промислових підприємств. У процесі навчання інтереси дитини збагачуються й диференціюються. У багатьох дітей навчальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи для них як самоціль.

При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на запитання: Що спонукає їх до даної конкретної навчальної діяльності? Яке ставлення учня до виконання навчального завдання?

Мотиви учіння учнів 1-3-х класів за даними дослідження О.В. Скрип-ченка (

табл. 4.2.

):



У деяких першокласників мотиви учіння пов'язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч вони спонукають до учбових дій. Як правило, учні перших класів на запитання «Чому ти вчишся в школі?» відповідають коротко: «Щоб бути грамотним», «Навчитись читати, писати» і т.п. Їхні відповіді - це, в основному, судження дорослих, побажання батьків. Учні других класів здебільшого відповідають повніше і свідоміше: «Всі діти, такі, як я, повинні вчитися», «Треба вчитися, так мені мама сказала», «Щоб навчитися писати, рахувати», «Щоб перейти в третій клас» і т.д. Усі ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут уміння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності (наприклад, задоволення соціальної потреби в самоутвердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов'язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов'язку, а також вузькі особисті мотиви - задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків (М.І. Алєксєєва, Л.І. Божович, С.О. Мусатов).

Друга група мотивів учіння молодших школярів - це так звані внутрішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння - вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв'язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів. С.О. Мусатов зазначає, що серед усвідомлених школярами мотивів учіння інтерес до окремих предметів займає важливе місце в добре та безпосередньо встигаючих учнів (його виявили 39% цих школярів) і менш виражений у слабовстигаючих {відповідний показник становив тут лише 8%). Пізнавальний інтерес, безпосередньо пов'язаний з процесом засвоєння нових знань, виявили 32% встигаючих, 25% посередньо встигаючих і 17% слабо встигаючих. Більшість учнів III класу вважали цікавими для себе ті навчальні предмети, де вони найкраще встигали. Разом з тим спілкування з товаришами в школі більшою мірою мотивувало прийняття слабо встигаючими (у 22% випадків), ніж посередньо встигаючими (13%) і тим більше, добре встигаючими (5%). Виявлено також, що сталість і дієвість інтересу до того чи іншого предмета визначається успіхами у розв'язуванні відповідних учбових задач.

Деяким учням початкових класів властивий недостатній рівень розумової активності, що є наслідком багатьох причин (насамперед неадекватних методів активізації мислительної діяльності). Це стримує повноцінне формування у них учбово-пізнавального інтересу, здатного мотивувати стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям у II і III класах більш властиві мотиви обов'язку, престижу, ніж інтересу до змісту навчальних предметів.

В цілому інтерес молодших школярів до учіння з віком зростає. Так, у порівнянні з першим класом, у другому - в 1,5, в третьому - у 2 і в четвертому - у 2,4 раза. Але цей ріст залежить не тільки від віку дітей, а й змісту та методів навчання (О.І. Киричук). Так, інтерес до математики у молодших школярів ефективно формується, коли робота з учнями проходить у такій послідовності: 1) розв'язання конкретної задачі; 2) введення відповідних математичних термінів; 3) формулювання і розв'язання конкретної задачі в більш абстрактній формі; 4) порівняння рішень конкретних і абстрактних задач тощо (Б.Г. Друзь).

Операційні складові учіння. Оволодіння знаннями вимагає формування в учнів нових потрібних дій. На перший план у навчанні виступають мислительні, мовні дії, потрібні для того, Щоб усвідомити навчальне завдання, зрозуміти його змісі, розкрити внутрішні зв'язки, причинні залежності в пізнавальних об'єктах. їм підпорядковуються мнемічні, уявні, практичні й інші Дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (мова, математика, природознавство, ручна праця тощо). (О.В. Скрипченко).

Отже, повноцінне навчання залежить від активізації і формування в учнів моторних, перцептивних, мислительних, мовних, вольових та інших дій. Кожна з цих дій має свою специфіку. Наприклад, мислительна дія мас таку структуру: виникнення навчальної задачі, виникнення асоціацій, пов'язаних із змістом І структурою задачі; відсів асоціацій; поява передбачення, плану розв'язання навчальної задачі; підтвердження чи уточнення або заперечення результату.

При характеристиці операційних складових учіння, користуються поняттями «дія», «уміння», «навичка». Під діями розуміють рухи учнів , спрямовані на предмети або людей , їх поведінку, вчинки тощо. Дії складаються з окремих операцій. Операція є спосіб діяння, який відповідає умові навчального завдання. Операція контролюється метою дії. Дії діляться на орієнтовні, виконавчі, контролюючі, завершальні, а також на згорнуті і розгорнуті. До дій відносяться уміння і навички.

Уміння характеризуються повільним виконанням дій; можливістю помилкових рухів і дій; необхідністю у довільній увазі учня, свідомому контролі. Навичка є автоматизованим компонентом учіння. Успіх у формуванні умінь учнів залежить від знання ним кожного результату виконання навчальної вправи, від розуміння учнем суті своєї помилки тощо. Молодші школярі оволодівають багатьма уміннями і навичками. Наприклад, у першокласників формується уміння підбирати речі для занять згідно розкладу, розставляти предмети на парті у необхідному порядку. Ці уміння формуються неоднаково і з певними труднощами. Так, у другій половині вересня уміють підібрати речі для занять 18% учнів, витрачаючи на це 7 хв., а наприкінці січня -80%, витрачаючи 3- 5 хв. (Я. Кодлюк). Для з'ясування того, які у першу чергу слід формувати навчальні уміння у молодших школярів, Я. Кодлюк і Н. Співак були здійснені масові опитування учителів початкових класів. На перше місце досвідчені вчителі поставили уміння підтримувати порядок на робочому місці та запам'ятовувати; на друге - уважно слухати та швидко виконувати вказівки вчителя; на третє - уміння порівнювати предмети. З великими труднощами формується у молодших школярів уміння працювати з підручником та здійснювати самоконтроль. Навчальні дії (уміння і навички) як складові учіння учнів вивчались Й. Лін-гартом, В.Ф. Паламарчук, Я.О. Савченко, Н.Ф.
трусы женские хлопок
Скрипченко, Н.В. Співак та ін. Ними була здійснена класифікація цих дій. У згаданих авторів вона співпадає і не співпадає, але майже у всіх класифікаціях виділяються такі навчальні дії, тобто уміння і навички: організаційні (підготовка до сприймання учнями навчального матеріалу, вміння працювати у потрібному темпі, уміння застосовувати правила навчальної роботи, уміння створювати необхідні умови для виконання домашніх робіт тощо); інтелектуальні ДІЇ; інформаційні та комунікативні уміння.

Формування навчальних дій виступає як складний аналі-тико-синтетичний процес, який здійснюється цілим рядом перцептивних, мнемічних, мислительних, мовленнєвих, імаженативних, вольових операцій в умовах заінтересованості учня та інтелектуального задоволення учбовою роботою. До навчальних дій молодших школярів входять обчислювальні та орфографічні уміння і навички. Формування обчислювальних умінь і навичок включає збагачення учнями уявлення про склад числа, поступовий перехід учнів від дії з реальними предметами до дії над уявними предметами. Формування орфографічних дій здійснюється на основі усвідомлення учнями загальної структури слова, шляхом виділення окремих орфограм, підведення учнів до формування нових правил. Ці та раніше згадувані навчальні дії ефективно формуються в умовах, коли класовод орієнтує учнів на узагальнення типів навчальних вправ, на використання учнями цих узагальнень (при виконанні певних навчальних вправ, коли класовод враховує не тільки вікові, а й індивідуальні можливості учнів). А індивідуальні відмінності у формуванні навчальних дій не є однозначними. Так існують значні індивідуальні відмінності у формуванні орфографічних навчальних дій. Індивідуальні відмінності в цій групі навчальних дій зростають з віком учнів під впливом навчання (І кл. - ± 1,4; II кл. - ± 5,7; III кл. - ±7,3). За обчислювальними діями діапазон індивідуальних відмінностей спочатку розширюється, а потім звужується (1 кл.- ±2,7; II кл. - ± 4,0; III кл. - ± 4,1; IV кл. - ± 3,3) (Н.Ф. Скрипченко, О.В. Скрипченко).

У першому класі діти оволодівають графічними навчальними діями (уміннями І навичками) протягом усього навчального року. З цією метою використовуються спеціальні зошити, у яких даються завдання для підготовки дітей до письма: предметні малюнки і схеми слів для звукобуквенного, складового аналізу слів, словосполучень та речень; зразки літер та їх поєднань, складів, слів, словосполучень і речень. V другій половині III чверті, коли діти навчились орієнтуватись у сітці зошита з друкованою основою, можна перейти (І раз на тиждень) до роботи у зошитах для першого класу, радили Н. Скрипченко і О. Прищепа. Вправи варто диференціювати, оріентуючись на розвиток м'язової системи руки учнів. При переході до письма складів, слів у рядку, на думку Н. Скрипченко, краще добирати спочатку склади, слова, елементи у буквах, які не виходять за рядок, наприклад: на, са, ко, липа, сосна, школа. У післябуквар-ний період триває робота у зошиті без друкованої основи, розвиваються уміння правильно писати і поєднувати літери в цьому зошиті.

Якість учіння учнів залежить і від дій учителя, методів навчання. Учбова діяльність учнів проходить по-різному, залежно від удосконаленості методів керування нею вчителем. За даними М.Д. Левітова, на цій діяльності учнів негативно позначаються такі хиби в роботі вчителя, як багатослів'я, несистематичність і надмірна стислість викладу, зловживання розважальними засобами тощо.

Класовод має формувати і активізувати всі якісно відмінні дії учнів, оскільки зосередження уваги тільки на одній групі не призводить до гармонійного розвитку учнів. Розв'язування учнями різних навчальних задач (математичних, мовних тощо) сприяє розвитку мислительних дій, використання наочності сприяє розвитку перцептивних дій. Наочність відіграє особливу роль у навчанні молодших школярів. Але використання наочності не є самоціллю, а засобом здобування учнями чуттєвих даних, необхідних для утворення уявлення і понять про пізнавальні об'єкти, розвитку здатності сприймати предмети та явища об'єктивної дійсності, спостерігати їх. При цьому слід зважати на те, що наочність - це не тільки предмети і різноманітне зображення предметів і ситуацій. Наочність - це схема, формули, математичні вирази тощо. Наочність - це опора опанування учнями змісту навчального матеріалу. Без наочності неможливо молодшим школярам доброякісно засвоїти навчальний матеріал, проте ніяка наочність і технічні

засоби не підвищать якості знань, якщо предмети, малюнки, діючі моделі тощо не втілюються у логіку уроку, не доповнюються живим словом класовода, не стають основою для учня, для їх учіння (О.В. Скрипченко).

Емоційно-вольові складові учіння. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів і класоводїв. (Стрес - від англ. напруга). Стрес виникає у людини у процесі діяльності, найбільш складних умов життя. Не є винятком і молодші школярі. Стрес у них виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений класоводом термін, при одержанні небажаної оцінки тощо. Кожний стрес пов'язаний із витратою енергії, але не кожний негативно впливає на навчання учнів. Відносно невеликий стрес може навіть стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки вікові, а й індивідуальні особливості дітей. У деяких молодших школярів невеликий стрес стимулює їх до швидшого закінчення навчального завдання, до появи внутрішньої впевненості в тому, що вони з успіхом виконали вказівки класовода.

Шкільний психолог має контролювати навчальний процес з метою недопущення великого рівня стресів в учнів. Корисно шкільному психологу періодично, перед виконанням учнями третього класу відносно складних навчальних завдань, приводити вправи подібні тим, які рекомендує Д. Скотт. (Діти заспокойтесь. Закрийте очі. Спокійно три рази скажемо собі «Я зможу написати диктант (чи іншу роботу). Діти, уявіть собі, що ви пишете (розв'язуєте задачу) і скажіть «Я розв'язую задачу»).

Для закріплення успіху дітей у навчанні необхідно класово-ду, шкільному психологу, батькам розкрити у дітей впевненість у собі, власну гідність, пам'ятаючи, що почуття впевненості є важливою ланкою у досягненні дитиною навчальної мети, поставленої класоводом. Досягнення цілі дитиною, у свою чергу, породжує у неї почуття впевненості у собі. Для того, щоб у дитини виникла впевненість у собі, важливо класоводу, шкільному психологу і батькам звертати увагу на позитивні якості дитини, яка відстає у навчанні. З певними дітьми шкільний психолог може провести індивідуальну чи групову роботу на зразок згаданої, вставляючи такі слова: «Говоріть діти: «Я зможу зробити, як би важко не було». (Діти промовляють 2-3 рази), а психолог потім говорить: Ви маєте вірити в те, що досягнете мети» тощо.

Комунікативні компоненти уміння. Зростає значення слова, мовлення (спочатку усного, а потім писемного) вчителя І учнів у їх учбовій діяльності в міру того, як учні ними оволодівають, навчаються читати, користуватися підручником й іншими книжками.

Для молодших школярів, особливо учнів 1-II класів, характерна велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як правило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, Його вимоги дитина намагається виконати, хоч, звичайно, не завжди так, як цього вимагає вчитель. Учитель початкових класів має враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактичне ставлення до кожного учня, розуміти переживання і прагнення дитини, пам'ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання І виховання.

Ставлення класоводів до молодших школярів деякі психологи ділять на п'ять ТИПІВ. Перший - стало-позитивний тип, Класовод цього типу характеризується рівним, щирим ставленням до дітей. Другий - нестало-позитивний тип. Дії цих учителів інколи залежать від їхнього настрою і переживань, а оцінка ними особистості дитини - від рівня їх знань, поведінки, уваги. Третій - пасивно-позитивний тип. Класово-ди, що відносяться до цього типу, характеризуються нечітко вираженою емоційно-позитивною спрямованістю спілкування з дітьми. Замкнутість, сухість поводження та офіційний тон класовода є в основному результатом його особистого переконання, що тільки сувора вимогливість може забезпечити успіх у навчанні та вихованні школярів. Четвертий тип - активно-негативний. Він характеризується емоційно-негатив-ною спрямованістю взаємин учителя з дітьми. Класоводи цього типу відзначаються низьким рівнем загальної і педагогічної культури. П'ятий тип - пасивно-негативний. Класоводи цього типу відзначаються прихованою емоційно-негативною спрямованістю. У класоводів цієї групи педагогічні Інтереси відсутні, або слабо розвинені, працюють вони байдуже, уникають вступати з учнями в неформальне спілкування (М.О. Березовій).

У спілкуванні з учнями класовод мас надавати особливу увагу українській мові, пам'ятаючи, що в Україні протягом більше трьох століть існував не один десяток тільки офіційних указів імператорського уряду на заборону спілкування українською мовою. Спілкування молодших школярів з ровесниками і вчителем у процесі навчання сприяє їх соціалізації (засвоєнню соціальних уявлень, понять, моделей поведінки тощо).

Результативні складові учіння. Результатами учІння учнів є їх знання, уміння, навички, психічний розвиток (спостережливість, пам'ять, мислення, уява, воля, почуття, характер) і вихованість учнів.

Знання є головним елементом освіти учнів. Знання поділяються на наукові, тобто такі, які відображають дійсність у формі загальних уявлень та понять; на художні, тобто знання, які відображають світ у формі художніх образів; на житейські та донаукові, у яких описані і констатовані факти однобічно або викривлено.

До результатів учіння відносять психічний, зокрема інтелектуальний та моральний, розвиток учнів (сприймання, пам'ять, мислення, увага, мотиви, інтереси, моральні якості учнів). ЦІ результати у навчальній діяльності не слід вважати побічними.

Результативність учіння учнів залежить від якості підручників, навчальних програм та планів, розкладу занять; від класифікації класовода, рівня його методичного і виховного впливу на учнів; від попередньої підготовки учнів; від моральної спрямованості неофіційних лідерів II -IV класів.

Контрольно-оцінні складові уміння. Вони пов'язані із контролем діяльності учнів та їх самоконтролем, який зароджується у молодших школярів. При перевірці результатів учіння важливо враховувати темперамент учня. Темперамент учня ніяким чином не може впливати на оцінку результатів навчання учня.

Виділяють різні види контролю і оцінки результатів учіння: традиційний {попередній, поточний контроль тощо), оцінювання рейтинговє, модульне тощо. їх ефективність щодо молодших школярів заслуговує на спеціальне вивчення. Але при всіх видах оцінювання молодші школярі, як правило, з інтересом ставляться до оцінних суджень учителя у перших класах та балових оцІноку II -IV класах. У ставленні до оцінок вчителя спостерігаються індивідуальні відмінності учнів. Одні з них особливо хвилюються при чеканні і отриманні за свою роботу оцінки вчителя. Деякі з них надзвичайно болісно переживають, коли дістають несхвальну оцінку. В інших учнів емоційне сприймання оцінки дещо послаблене.
Для зміцнення інтересу до оцінки вчителя важливо, щоб батьки учнів надавали особливе значення оцінці, яку одержує дитина за виконану навчальну роботу. Поступово формується у молодших школярів самооцінка результатів їх учІння. Так, учні молодших класів здатні вказати на деякі причини результатів своєї навчальної діяльності. Усі причини недостатньої успішності, які вказують молодші школярі, можна поділити на дві групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх причин учні відносять власну неуважність, недостатню старанність, відсутність інтересу, порушення дисципліни, невміння слухати пояснення на уроці, непосидючість при виконанні домашніх завдань. До зовнішніх учні відносять: захворювання, перенавантаження роботою чи заняттями, які не пов'язані зі школою тощо. Тут проявляються і вікові відмінності. Першокласники переважно вказують на зовнішні фактори. У 3 класі лише третина учнів називає зовнішні, а решта - внутрішні причини. У 3 класі, у порівнянні з першим, утроє зменшусться кількість посилань на те, зо заважають вчитись інші учні. Є відмінності і у групах, які встигають і не встигають у навчанні. Серед відмінників 1 - 2 класів на внутрішні причини вказують дві третини, а на зовнішні - тільки третина учнів. У З класі в кожній групі переважають внутрішні причини, але розширюється діапазон зовнішніх причин (М.Т. Дригус).

Здатність молодших школярів до самоконтролю обумовлена розвитком у них метакогнитивних процесів, тобто складних інтелектуальних процесів, які дозволяють їм здійснювати поточний контролі, за своїм мисленням, пам'яттю, знаннями, цілями і діями (Г. Крайг). А таке новоутворення впливає і на розвиток Інших складових учіння, зокрема на планування своїх дій, на прийняття рішень, на пошук прийомів запам'ятовування тощо.

Розвитку самооцінки у дітей класоводи і батьки мають приділяти особливу увагу, пам'ятаючи, що самооцінка є одним із найважливіших факторів розвитку особистості дитини, зокрема вона виступає як внутрішній механізм саморегулювання. Звичайно, класоводи І батьки мають прагнути, щоб у їх дітей формувалась адекватна самооцінка, тобто така, яка дозволяє дітям суб'єктивно критично ставитись до самого себе, до своїх сил, відповідно до навчальних та інших завдань. Особливо негативно впливає на розвиток дитини занижена самооцінка. Вона, як правило, призводить до пасивності дитини не тільки у навчанні, а й інших видах діяльності, негативного ставлення до учіння тощо (М.Й. Боришевський, Л.О. Скрип-ченко та Ін.).

Ставлення учнів до учіння. Першокласники, в переважній більшості, зацікавлено й сумлінно ставляться до навчання, виявляють інтерес до навчального матеріалу. Мотиви їх старанного ставлення породжуються самою навчальною діяльністю. Водночас уже в І класі діти усвідомлюють, що їх становище серед товаришів і дорослих залежить від успіхів в учінні. Місце того чи іншого першокласника в класному колективі залежить, головним чином, від успіхів у набуванні знань, а також моральних якостей, таких як акуратність, працьовитість, відповідальність тощо. У 11-Ш класах згадані моральні якості учнів та їх навчальні успіхи також є важливим фактором при визначенні їх місця в класі. Це є ознакою здорового ставлення класу до навчання. Воно має місце там, де вчитель дбає про формування громадської думки учнів, колективних відносин, ціннісних орієнтацій. (А.К. Дусовиць-кий, Н.П. Зубалій, О.І. Киричук, Л.О. Скрипченко та ін.).

Стійкість інтересів до учбової діяльності молодших школярів залежить від того, як ця діяльність організовується, як учитель уміє збуджувати й підтримувати інтерес своїх вихованців до набування знань, як пов'язуються ці знання з життям. Формуванню пізнавальних інтересів учнів сприяє вміло побудована позакласна робота {заняття в гуртках, самостійне читання, перегляд телепередач тощо).

Переборення учнями труднощів, на які вони натрапляють в учбовій діяльності, є невід'ємною внутрішньою умовою зміцнення інтересу до неї, її мотивації. Нагромадження невдач викликає зниження інтересу до учіння. При слабкості мотивів, породжуваних самою учбовою діяльністю, ширші соціальні мотиви, пов'язані, наприклад, з прагненням школяра заслужити похвалу дорослих, виявляються недійовими. Успішне переборення учнями труднощів у навчальній діяльності, а отже, і ставлення до неї, значною мірою залежать від того, як формується в них уміння вчитися. Формування цих умінь К.Д. Ушинський вважав важливим завданням школи, починаючи з перших етапів її роботи. Формування уміння вчитись. Дана проблема є актуальною у школах усього світу. Вона обумовлена зростанням потоку інформації, швидкою зміною та необхідністю сучасної людини оперативно опрацьовувати її. В таких умовах перед педагогами постає завдання зосереджувати увагу учнів на засвоєнні часто не пов'язаних між собою фактів, на самостійному відборі інформації, критичному її осмисленні та інших складових.

Уміння вчитись виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає їм знаходити раціональні засоби їх виконання, яке місце залишається для доступної учням активності й самостійностІ, як узгоджуються методи керування роботою дітег вчителем І батьками.

Активність І самостійність у навчанні пов'язані між собою але не тотожні. Молодший школяр може активно повторюваті певні дії визначеним йому способом (списування тексту заучування вірша тощо) і пасувати перед труднощами, які у нього виникають, коли змінюється характер завдань, виникай потреба знайти спосіб розв'язування задачі, дещо відмінної від раніше розв'язуваних.

Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу самостійних робіт нз уроках, урізноманітнення завдань, запровадження творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Співвідношення творчих і тренувальних робіт в учбовій діяльності молодших школярів залежить від етапу навчання, його змісту і мети уроку. Неодмінною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями. Усвідомлення їх учнями спрямовує розумову активність. Розумова активність учнів під час самостійної роботи залежить від того, як усвідомлюють вони її мету.

Самостійна робота активізує діяльність вихованців, посилює у них інтерес до певного матеріалу, розвиває ініціативу і привчає застосовувати набуті знання в пізнанні нових фактів та в практичній діяльності.

Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей. Американський психолог Г. Крайг, узагальнюючи дослідження своїх колег, виділив три ознаки у поведінці тих батьків, у яких діти мають хороші результати у навчанні. 1. Батьки мають реальне уявлення про поточні досягнення своїх дітей. Такі батьки допомагають дітям розвивати упевненість у собі, заохочують до виконання відповідних віку завдань у школі І вдома. 2. Ставлення батьків до дітей відрізняється теплотою і любов'ю. Вони використовують методи контролю і підтримки дисципліни, характерні скоріше для авторитарного, ніж демократичного стилю. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почувають себе у безпеці І знають, що вони бажані і любимі. 3. Батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книги, уважно вислуховують дітей, розмовляють з ними, підтримують інтерес до пізнання {Г. Крайг та ін.).

Розлучення батьків, насилля в родині створюють сильні стреси у дітей і суттєво впливають на їх шкільне навчання. Ще до розлучення батьків молодший школяр здатний помічати розлади між батьками, що створює емоційну напругу та різні уявлення про те, що буде з ним після розлучення батьків. У більшості випадків у таких дітей знижується навчальна успішність. Коли ж наступає розлучення, у молодшого школяра з'являється почуття суму, гніву, тривоги. Дитина стає придушеною, або занадто подразливою і, у більшості випадків, починає погано вчитися, стає неслухняною, а у 4-7 класах може, з великою імовірністю, втратити емоційний зв'язок з родиною.

Неповна родина по-різному впливає на навчальні успіхи молодших школярів. У тих випадках, коли мати-одиначка не має постійної роботи, матеріально незабезпечена, в неї виникає постійна емоційна напруга, депресія, невротична тривога. Все це у більшості випадків негативно відбивається І на емоційному стані дитини, її розумовому розвитку, на успіхах у навчанні. Дещо краще становище у того молодшого школяра, де мати-одиначка має постійну роботу, яка їй подобається. У такій неповній родині часто спостерігається високий рівень самоповаги і відносно сильне почуття родинної єдності і солідарності. Все це створює соціально-психологічні умови для успішного навчання дитини (Г. Крайг та ін.).

Ігрова діяльність. Перехід дитини від гри до учіння є серйозною подією в житті, пов'язаною з появою нових мотивів. Але це не означає, що гра має бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою використовуються Ігрові дії. Гра, як вид діяльності, не тільки зберігається в їх житті, а й продовжує розвиватися.

Особливе значення для розвитку дитини мас сюжетно-рольова гра. У молодшому шкільному віці вона стає змістовнішою, ніжу дошкільному. У рольових іграх дошкільнята творчо успадковують та копіюють події з життя сім'ї, дитячого садка, тоді як рольова гра молодших учнів грунтується на взаємовідносинах у класному і шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольовій грі діти розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоюванні соціальних форм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду, важливого для подальшого їхнього розвитку. У рольовій грі дитина підлягає прийнятим правилам. Вона виявляє готовність, на вимогу партнерів по грі, взяти на себе іншу, менш цікаву роль.

Подальшого розвитку у молодшому шкільному віці набувають конструктивні ігри. Вони сприяють більшій обізнаності з властивостями різних матеріалів, усвідомленню просторового їх розміщення, диференціації форм тощо. Особливої уваги потребують ігри, пов'язані з комп'ютером. Це питання вимагає спеціального вивчення змісту ігор, їх впливу на розвиток дитини, її психофізіологічний стан, включаючи і здоров'я дитини.

Вміло спрямована вчителем і батьками гра молодших учнів може стати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Якщо в процес навчальної діяльності включити елементи гри, то можна викликати у дітей приємні переживання і тим підвищити їх пізнавальну активність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують трудові завдання ігрового характеру.

Розвиток ігрової діяльності в молодших школярів іде від побутових ігор з виробничим сюжетом та із тим, що відображає суспільно-політичні події. Поряд із сюжетними значне місце займають рухливі і настільні ігри.

Є значні індивідуальні й вікові особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. В одних дітей число їх за тиждень не перевищує п'яти, а в Інших - доходитьдо чотирьох на день. Найактивніші, щодо кількості різноманітних ігор, учні других класів. В учнів третіх класів їх трохи менше, але вони змістовніші. Є також деякі відмінності в іграх хлопчиків та дівчаток. Перші віддають перевагу розвагам з автомашинами, літаками, ракетами. У других переважають ігри з ляльками. УII- IV класах інтерес дівчаток до гри з ляльками дещо знижується, але продовжує займати значне місце.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Характерні особливості учбової діяльності"
  1. МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК
    Розвиток діяльності молодшого школяра. За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною. Вступ дитини
  2. Тести та завдання для самоконтролю
    1-1. Науково обґрунтуйте основні умови становлення психіки особистості. Основними умовами становлення психіки особистості є: 1) людське суспільство; 2) активна трудова діяльність (гра, учіння, праця); 3) розвиток мови, абстрактного мислення й свідомості; 4) високоорганізовані, нормально функціонуючі мозок та нервова система. 1 -2. Яка з нижчєперелічених форм вияву психіки людини
  3. Тести та завдання для самоконтролю
    8-1. Яка з нижчєперелічених концепцій малої групи не належить до іноземних психологічних концепцій групи? а) теорія поля; б) інтеракціоністська концепція; в) теорія систем; г) соціометрична концепція; д) психоаналітична орієнтація; е) загальнопсихологічний підх|д; є) емпірично-статистичний напрям; ж) формально-модельний підхід; з) теорія підкріплення; і)
  4. ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ
    Ця тема логічно продовжує і конкретизує знання, вже здобуті під час вивчення теми «Психологія особистості», де було подано загальні уявлення про психологію особистості військовослужбовця, основні фактори її формування, а також її психологічну структуру. Провідними компонентами структури особистості виступають психічні властивості (спрямованість, характер, здібності, темперамент). На основі
  5. Ягупов В. Військова психологія, 2004
    Матеріал підручника з проблем військової психології відповідає програмам з навчальних дисциплін «Військова психологія» для курсантів, які навчаються за спеціальностями «Психологія», «Основи педагогіки та псиоології», для курсантів усіх спеціальностей. Підручник містить дані про особливості функціонування і розвиток психіки воїна й різних соціально-психологічних явищ військового колективу у
  6. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ
    Розглядаючи фактори формування і розвитку особистості в попередніх темах, ми наголошували, що одним із таких провідних факторів є соціальне середовище. Воно не тільки формує психіку особистості, а й наповнює її конкретним змістом. Соціальне середовище впливає на особистість через різні спільноти, які називаються групами (рис. 8-1). {foto35} Серед них можна виділити великі й малі. До
  7. ПСИХІЧНІ СТАНИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ЇХНІ ВИЯВИ У ВІЙСЬКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
    На сучасному етапі реформування і розвитку Збройних сил України в процесі спілкування військовослужбовців та їх виховання на перший план виходить принцип гуманізації та демократизації міжособистісних взаємин як важлива умова підвищення людського фактора в бойовій та гуманітарній підготовці. Суттєвий вклад у розв'язання цієї актуальної проблеми - правильне розуміння командирами та вихователями
  8. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ З
    Чому І. Брехман виділив поняття "індивідуального" здоров'я в окрему категорію валеології? 2. Яким є стан здоров'я населення України за останніми даними? 3. Що можна сказати про здоров'я дітей та підлітків в Україні? 4. Що являє собою поняття "здоров'я" та його основні визначення? 5. Здоров'я як фізіологічна рівновага в організмі. 6. Які зміни відбулись останнім часом у системі
  9. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ Й УМОВИ ЇХ АКТИВІЗАЦІЇ У ВІЙСЬКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
    ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ Й УМОВИ ЇХ АКТИВІЗАЦІЇ У ВІЙСЬКОВІЙ
  10. Лідер і лідерство
    У соціальній психології під лідерством у малих групах розуміють діяльність особи, яка веде групу до досягнення мети та якій надається право брати на себе найбільш відповідальні рішення, що стосуються інтересів групи. Лідер- це авторитетна особистість, яка впливає на членів групи, веде їх за собою, виявляє ініціативу, бере на себе провідну роль. Лідером може бути лише такий воїн, який сам цього
  11. Характеристика побутової діяльності дитини раннього віку
    Ранній вік становить важливий етап у розвитку побутової діяльності, зокрема навичок самообслуговування. Побутова діяльність, яка передбачає володіння виконавцем складними й різноманітними предметними діями, розвивається особливо інтенсивно у дитини цього віку на основі успіхів дитини у предметній діяльності, що виступає для цього віку провідною. Мотивація освоєння побутової діяльності
  12. НЕ 2.1. Основні етичні проблеми та «зваби» у практичній та науково-дослідницькій діяльності психолога
    НЕ 2.1. Основні етичні проблеми та «зваби» у практичній та науково-дослідницькій діяльності
  13. Діяльність молодшого школяра
    Навчальна діяльність - провідна для психічного розвитку молодшого школяра. На початок шкільного навчання дитина володіє окремими елементами навчальної діяльності. Наприклад, за вказівкою учителя дитина виконує певні вправи, завдання, але повна структура навчальної діяльності із системою взаємопов'язаних її компонентів формується протягом усього початкового навчання. При оволодінні учнем
  14. Тести та завдання для самоконтролю
    10-1. Автоконтрольний блок. Спілкування - це процес контактів між ________, який дає змогу________перебіг сумісної_______ за рахунок______ індивідуальних дій, розподілу або здійснити цілеспрямований вплив на формування окремих осіб. Людям Змінити Налагодження Функцій Діяльності Погодження 10-2. Яка з нижче вказаних властивостей не належить до структури спілкування?
  15. Окремі аспекти вивчення психологом особистості військовослужбовця и соціально-психологічних явищ у військових підрозділах
    Основні методи психологічної роботи щодо вивчення особистості військовослужбовця і різноманітних соціально-психологічних явищ у малих соціальних групах військового середовища були розкритті у темах 7 і 9 цього підручника. їх творче застосування забезпечує психолога необхідною інформацією для організації і здійснення виховної роботи. Увагу слід акцентувати на необхідності всебічного вивчення
  16. Комунікативний бік спілкування та його характеристика
    Що таке комунікація! Існує близько ста різних визначень комунікації. Проте насьогодні визначення, яке задовольнило б усіх, немає. Л. Баркер визначає комунікацію як процес взаємозв'язаних елементів, що працюють разом, щоб досяітн необхідного результату або мети. На думку К. Мортенсен, комунікація маг місце, коли люди надають значення поведінці, пов'язаній з повідомленнями. Дж. Маєрс і М.
  17. Основні напрями роботи командира щодо формування та підтримання позитивного психічного стану
    Як свідчить військова практика, у військовій діяльності психічні стани, особливо в бойовій обстановці (зокрема на війні), відіграють важливу роль. Яким чином командир може впливати на механізми виникнення позитивних психічних станів? Відповідь на це запитання є в характеристиках психічного стану (конкретна ситуація, індивідуально-психічні особливості воїна, «системотворний фактор»). Першим
  18. Психологічні особливості ранньої обдарованості
    Дітей, у яких виявляється досить високий рівень можливостей у певній діяльності, які відзначаються схильністю до її виконання, активність яких ніби вибудовується навколо улюблених занять, вважають обдарованими. Обдарована дитина відзначається високим рівнем досягнень, а також значними можливостями їх отримання у майбутньому в таких сферах: інтелектуальній, академічних досягнень, творчого
  19. Тести та завдання для самоконтролю
    5-1. Автоконтрольний блок. _____Психічний стан - це______ особистістю ситуації в психічної діяльності, що виражається в поведінки та переживання на певному____ .
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...