Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаОториноларингологія
« Попередня Наступна »
Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції ), 2000 - перейти до змісту підручника

ГОСТРИЙ ТОНЗИЛІТ АБО АНГІНА

Гострий первинний тонзиліт є захворюванням мигдаликів, ведучою ланкою якого є ураження саме мигдаликів. При цьому страждає весь організм, часто виникають ускладнення з боку серця, суглобів, нирок. Гострий тонзиліт є загальним захворюванням із яскраво вираженими місцевими змінами лімфаденоїдної тканини. Гострі первинні тонзиліти за частотою виникнення посідають друге місце після грипу.

Гострі вторинні тонзиліти - це один з симптомів основного захворювання, який не є обов'язковим.

Лікар має чітко усвідомлювати, що ангіна може бути первинною, але може бути і симптомом інших захворювань. Якщо лікар не буде пам'ятати про це, можливі грубі діагностичні помилки. Я можу навести чимало таких прикладів.

Пригадую дівчину, що звернулась зі скаргами на гугнявість. Під час огляду було виявлено парез м'якого піднебіння. Інших патологічних змін з боку ЛОР-органів не було визначено. Лікар не надав належного значення тому, що пацієнтка за тиждень до звернення перенесла ангіну, і відпустив її до дому. Через деякий час у хворої розвився важкий міокардит і вже ретроспективно був встановлений діагноз дифтерії у стадії реконвалесценції та ускладнень. Лікар, що припустив цю помилку, дістав адміністративне покарання. Його помилка полягала в тім, що він не встановив діагнозу дифтерії та не направив хвору у інфекційне відділення. Це призвело до виникнення у хворої, внаслідок відсутності своєчасного лікування, важкого захворювання серця. Крім того, хвора представляла значну небезпеку для оточуючих, оскільки вона могла бути бацилоносієм дифтерії.

Частою діагностичною помилкою є встановлення діагнозу паратонзиліту при дифтерії. При цьому дифтерія не діагностується. Така діагностична помилка може призвести до трагічних наслідків - загибелі хворого. Нажаль, на моїй пам'яті були й такі хворі.

Можливі і такі випадки, коли, навпаки, спочатку був встановлений діагноз дифтерії, а потім цей діагноз було знято, і встановлений діагноз захворювання крові. Дозвольте навести таке спостереження. Хвора О.В.П., 28 років, поступила у відділення інфекційної реанімації ЦМКЛ з ЛОР-відділення для хворих на ангіну з діагнозом: "Поширена плівчаста дифтерія ротоглотки". Хвора скаржилась на біль у горлі при ковтання, підвищення температури тіла до 38,5°С, утруднення при ковтанні та диханні.

Захворіла 10.12.94, в той самий день звернулася до ЛОР-лікаря поліклініки, де були взяті мазки на BL та призначене лікування (ген-таміцин). У зв'язку із погіршенням стану протягом наступних двох днів хвору було госпіталізовано до ангінозного відділення.

Під час вступу до відділення інфекційної реанімації ЦМКЛ загальний стан хворої важкий, AT - 100/60 мм рт.
ст., пульс 82 уд. за одну хвилину, частота дихання - 26 в одну хвилину. Шкіра бліда, набряку шиї немає. Визначене збільшення та болючість підщелепних, шийних та потиличних лімфатичних вузлів. Печінка на два сантиметри виступає з-під реберної дуги. Коса не збільшена.

ЛОР-статус. Слизова оболонка піднебінних дужок, мигдаликів та м'якого піднебіння гіперемована, інфільтрована, вкрита брудно-сірим нальотом. При проведенні непрямої ларингоскопії - надгортанник інфільтрований, вкритий білим нальотом, інші відділи гортані оглянути неможливо.

Хворій був встановлений діагноз: "Поширена плівчаста дифтерія ротоглотки та гортані клінічно".

Введено 80 тисяч МОд протидифтерійної сироватки. Призначена антибактеріальна (пеніцилін по 1 млн 6 разів на добу, гентаміцин 80 мг З рази на добу), дезінтоксикаційна, протинабрякова терапія.

У наступні дві доби стан хворої мав тенденцію до погіршення: з'явились загальна слабкість, неможливість ковтання, температура тіла залишалась підвищеною, тахікардія (пульс 100 ударів в одну хвилину), задишка (частота дихання - 26-28 в одну хвилину). Збільшився набряк тканин ротоглотки, з'явився некроз слизової оболонки піднебінних мигдаликів, брудно-сірий наліт на надгортаннику, голосову щілину оглянути не можливо.



З наведених аналізів крові видно, що в хворої різко знижена кількість лейкоцитів.

Хвора була консультована гематологом, який встановив діагноз аг-ранулоцитоза. Проведена пункція крила кубової кістки. Аналіз кісткового мозку підтвердив діагноз агранулоцитоза. Діагноз дифтерії було скасовано.

У зв'язку із погіршенням стану хворої та збільшенням дихальної недостатності після попередньої інтубації була виконана верхня трахеостомія. Для подальшого лікування хвора була переведена у гематологічне відділення.

Багато разів мені доводилось встановлювати діагноз мононуклеозу дітям та дорослим, що марно лікували ангіну великими дозами антибіотиків протягом кількох тижнів і навіть більше. Не зважаючи на високу температуру тіла протягом 7-10 днів, стабільність фарингоскопічної картини, різко збільшені майже безболісні лімфовузли шиї, відсутність ефекту від протизапальної терапії, лікар не зробив припущення про наявність захворювання крові. Помилка лікаря полягала в тому, що він не згадав про наявність вторинних гострих тонзилітів.

Неодноразово у нашій клініці у хворих з незвичайним перебігом гострої запальної патології піднебінних мигдаликів встановлювався діагноз лейкоза. Наведу одне з спостережень.

Хворий Д.М.
П., 61 рік, поступив у нашу клініку 3.11.96 року (історія хвороби №41/08021) із скаргами на інтенсивні болі в горлі, більше з правого боку, утруднення ковтання та дихання, головний більта загальну слабкість.

Захворів гостро за 4 доби до госпіталізації, коли вперше з'явилися болі у ділянці підборіддя, які поширились у підщелепну ділянку праворуч. Потім виникли болі у горлі, більш виражені з правого боку. Інтенсивність симптомів поступово наростала, з'явилось утруднення при ковтанні та диханні.

Під час огляду загальний стан хворого середньої важкості, температура тіла - 39°С.

При пальпації визначене збільшення та незначна болісність шийних лімфовузлів. Шкіра звичайного кольору, чиста. З боку внутрішніх органів: незначне збільшення та болючість печінки та збільшення коси. Пульс - 100 ударів в одну хвилину, AT - 130/70 мм.рт.ст. Фізіологічні відправлення без зрушень.

ЛОР-статус. Тризм жувальних м'язів незначно виражений. Зів різко асиметричний, гіперемія слизової оболонки та інфільтрація паратонзилярної клітковини праворуч, правий піднебінний мигдалик різко зміщений вліво, мигдалик вкритий білим нальотом, набряк uvulae та правої задньої піднебінної дужки.

При непрямій ларингоскопії визначена набряклість та гіперемія надгортанника, гіперемія язикового мигдалика, слиностаз у грушовидних синусах. Голосова щілина широка, голосові складки не змінені, моторика гортані не порушена.

Попередній діагноз: "Правобічний паратонзилярний абсцес. Шийний лімфаденіт".

Було проведено діагностичну пункцію паратонзилярної клітковини з правого боку: отримано рясний геморагічний вміст. Стан хворого покращився. Призначено масивне протизапальне та протинабрякове лікування.

4.11.96, не зважаючи на терапевтичні заходи, що проводились, стан хворого погіршився. У зв'язку з цим було проведено розтин паратонзилярної клітковини з правого боку, отримано мутний геморагічний вміст у великій кількості. Після проведення маніпуляції стан хворого покращився.

Аналіз крові від 4.11.96: ерітроцити - 5,6x1017л; гемоглобін - 189 г/л, кольоровий показник - 1,0; гематокрит - 0,52; тромбоцити - 156,8x109/л; лейкоцити - 60,2x107л, паличкоядерні - 7%; сегментоядерні - 16%; базофіли - 10%; лімфоцити - 61%; моноцити - 6%; ШОЕ - 11 мм/год.

Була проведена консультація гематолога. Встановлено діагноз: "Хронічний мієлолейкоз". 5.11.96 хворий був переведений до відділення гематології.

У цьому випадку манифестацією хронічного мієлолейкоза став паратонзилярний абсцес.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ГОСТРИЙ ТОНЗИЛІТ АБО АНГІНА"
  1. ТОНЗИАОГЕННИЙ СЕПСИС
    Тонзилогенний сепсис виключно тяжке захворювання, при якому мигдалики служать вхідними воротами для проникнення інфекції в загальний кровоток. Сепсис може виникнути як після гострого тонзиліту (ангіни) або паратонзилярного абсцесу, так і при загостренні хронічного тонзиліту. Сепсис може розвинутися в будь-якій стадії ангіни. Можуть бути рання та пізня форми сепсису. Інфекція може поширюватися:
  2. Лікування ангін
    1. Хворим на ангіну необхідно провести такі обстеження: а) взяти мазок із слизової оболонки глотки та носа на наявність палички дифтерії (BL); б) провести загальний аналіз крові, оскільки ангіна може бути лише симптомом важкого захворювання крові. 2. Режим: хворого слід утримувати в ліжку та ізолювати в домашніх умовах. Якщо загальний стан хворого важкий, необхідно госпіталізувати його у
  3. УСКЛАДНЕННЯ ГОСТРИХ ПЕРВИННИХ ТОНЗИЛІТІВ. ВИРАЗКОВО-ПЛІВЧАСТА АНГІНА СИМАНОВСЬКОГО-ВЕНСАНА-ПЛАУТА. ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ. АДЕНОЇДНІ РОЗРОЩЕННЯ. ГІПЕРТРОФІЯ ПІДНЕБІННИХ МИГДАЛИКІВ
    УСКЛАДНЕННЯ ГОСТРИХ ПЕРВИННИХ ТОНЗИЛІТІВ. ВИРАЗКОВО-ПЛІВЧАСТА АНГІНА СИМАНОВСЬКОГО-ВЕНСАНА-ПЛАУТА. ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ. АДЕНОЇДНІ РОЗРОЩЕННЯ. ГІПЕРТРОФІЯ ПІДНЕБІННИХ
  4. ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ
    Хронічний тонзиліт може бути специфічним та неспецифічним. Специфічний хронічний тонзиліт являє собою ураження мигдаликів інфекційними гранульомами (туберкульозом, сифілісом, склеромою). Хронічний неспецифічний тонзиліт є захворюванням інфекційно-алергічного характеру з місцевими проявами у вигляді стійкої запальної реакції мигдалика, що морфологічно виражається альтерацією, ексудацією та
  5. ДИФТЕРІЯ ГЛОТКИ
    Оториноларинголог зобов'язаний знати клініку, епідеміологію та профілактику дифтерії. При всіх формах ангіни він має проводити ди-ференційний діагноз із дифтерією глотки. З 1990 року відмічено різке підвищення захворюваності на дифтерію. Особливістю структури сучасної захворюваності є переважання серед хворих на дифтерію дорослого населення. Збудником дифтерії є корінебактерія дифтерії
  6. АДЕНОФЛЕГМОНА ШИЇ
    В результаті проникнення інфекції з мигдалика в шийні лімфатичні вузли (частіше - в верхні з вузлів, що розташовані по передньому краю грудинно-ключично-сосковидного м'яза) розвивається гострий лімфаденіт, абсцедування та некроз вузла, паралімфаденіт, аденофлегмона. Аденофлегмона - гнійне запалення клітковини, що оточує лімфатичні вузли, ускладнення гострого лімфаденіту. Хворого турбує
  7. ГОСТРІ СИНУЇТИ
    Патологічна анатомія. При гострому синуїті у слизовій оболонці приносових пазух відбувається артериальна гіперемія, дрібноклітинна інфільтрація, мукоїдний набряк, ексудація. Ексудат спочатку має слизовий, серозний або геморагічний характер, але швидко стає гнійним. Якщо значного пошкодження зазнає судинне русло, виникає некроз слизової оболонки і навіть кістки. При руйнуванні кістки у ділянці
  8. Ускладнення ГРВЗ
    Ускладнення гострих респіраторних вірусних захворювань (див. додаток.1) умовно можна розділити на дві групи - специфічні, що зумовлені безпосередньою дією етіологічного фактору, та неспецифічні, що зумовлені дією інших етіологічних чинників (суперінфекцією або активацією хронічного вогнища інфекції в
  9. Класифікація родини ASTROVIRIDAE
    Астровіруси були вперше описані в 1975 році в результаті вивчення спалаху гострого гастроентериту в центрі матері і дитини в Шотландії. Родина має тільки один рід Astrovirus. В наш час астровіруси ізольовані від птахів, собак, котів, свиней, овець, великої рогатої худоби і людей. Від людей виділено 7 серологічних типів астровірусів. Подібно ротавірусам, астровіруси викликають гострі ентерити
  10. Клінічна характеристика захворювань, що входять в групу ГРВЗ
    Грип. В клініці грипу можна виділити два основних синдроми - інтоксикаційний та катаральний. Серед всіх ГРВЗ саме при грипі інтоксикаційний синдром найбільш значний. Особливостями цього синдрому є: висока короткочасна (3 - 5 днів) лихоманка після відчуття мерзлякуватості, значний м'язовий біль, типова локалізація головного болю - в надбрівних дугах, параорбітальних та скроневих ділянках.
  11. Вступ
    Гострі респіраторні захворювання (далі - ГРЗ) - збірна група захворювань, спричинюваних різними збудниками, що поєднані на основі спільності особливостей епідеміології, патогенезу та особливостей клініки. Захворювання верхніх дихальних шляхів є найбільш поширеними інфекційними захворюваннями. Серед причин тимчасової втрати працездатності вони посідають перше місце - навіть в
  12. Загальні відомості про ГРВЗ
    Питання термінології. При величезній кількості збудників, поліморфізмі спричинюваних ними клінічних ознак, розмаїтті клінічних форм далеко не завжди, навіть за самого детального обстеження хворого, вдається встановити етіологію збудника, що обумовив респіраторний синдром (Возіанова Ж.І.). Вище зазначені фактори призводять до плутанини при встановленні діагнозу, що обумовлює необхідність
  13. Правець
    Правець (Tetanus, стовбняк) - гостра неконтагіозна ранова токсикоінфекція різних видів тварин, що характеризується підвищеною рефлекторною збудливістю і тривалим судомним скороченням скелетних м'язів. На правець смертельно хворіє людина. Історична довідка. Клінічна картина правця у людини була описана ще Гіппократом у IV ст. до н. е. Проте тільки в 1884 р. Ніколайєру вдалося викликати
  14. ГРИПП
    ЭТИОЛ. РНК-сод. АГ: 1) S - нукреопептид (типы А, В, С); 2) Н - гемагглютинин (подтипы Н1, Н2, Н3); 3) N - нейраминидаза (подтипы N1, N2). А - H1N1, H2N2, H3N2 + множество АГ-вариантов. Дрейф - точечные изменения H- N-АГ; шифт - рекомбинации, появление новых подтипов. Вир. В изм-ся только по типу дрейфа, а тип С не им. N-АГ и мало изменчив. ИСТ: только больной человек. ПУТИ: возд-кап. СЕЗ: з. ИМ:
  15. Клінічні ознаки гострих респіраторних вірусних захворювань
    Різні збудники вражають більшою мірою певні відділи дихальних шляхів: риновіруси та коронавіруси - переважно слизову оболонку носа, реовіруси - носа та глотки, парагрипозні віруси - гортані, вірус грипу - трахеї, РС-вірус - бронхів та бронхіол, аденовіруси - лімфоїдну тканину глотки та кон'юнктиви. Хоча у цілому, вони обумовлюють запалення усіх відділів дихальних шляхів, однак різною мірою.
  16. Діагностика
    Діагноз на отруєння слід ставити виходячи з комплексу даних, що грунтуються на: анамнезі, клінічних симптомах, результатах патолого-анатомічного розтину та хіміко-токсикологічного дослідження кормів, води, органів і тканин загиблих або вимушено забитих тварин. Важливе значення при встановленні діагнозу мають анамнестичні дані. При зборі анамнезу необхідно обов'язково вияснити клінічний стан
  17. Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва
    Вимушений забій на м'ясо тварин, які отруїлися повинен проводитися під наглядом ветеринарних спеціалістів з дотриманням ветеринарно-санітарних правил, що встановлені Міністерством сільського господарства України. При ветеринарно-санітарній експертизі потрібно особливо суворо диференціювати підхід при оцінці якості м'яса і м'ясопродуктів. Потрібно мати на увазі, що при вимушеному забої, у
  18. Профілактика психічного стресу та корекція його наслідків
    Профілактика та корекція базується на чотирьох принципах валеології. 1. Підвищення стійкості до стресу. Потрібно готувати людей до різних ситуацій, вчити управляти своїми емоціями. 2. Позбавлення від психічної напруги, оптимальна реакція на негативні емоції. 3. Психокорекція. При гострих короткочасних стресах вона викликає: а) комплекс рухів, особливо ритмічних і досить важких, за
  19. Вірусна геморагічна септицемія лососевих риб
    Вірусна геморагічна септицемія лосовевих риб (Viral haemorrhagic septicemia) - гостра контагіозна хвороба райдужної форелі, що характеризується септицемією та явищами геморагічного діатезу. Історична довідка. Хворобу під назвою «запалення нирок» вперше описав В. Шеперклаус у 1937 р. в Німеччині. Вірусну етіологію захворювання довели Л. О. Цвілленберг та М. Енсен у 1964 р. Інфекція
  20. ГОСТРИЙ ГАЙМОРИТ
    Якщо процес однобічний, що зустрічається частіше, характерним симптомом є однобічна нежить: виділення гною з ураженої половини носа, утруднене носове дихання з цього боку. У випадку ураження обох пазух нежить двобічна. Характерними є головний біль та біль, що відповідає локалізації верхньощелепної пазухи. Біль може віддавати у орбіту, зуби, чоло, скроні, поширюватись на відповідну половину
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека