Головна
Медицина || Психологія
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія та нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна та санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство та гінекологія
ГоловнаМедицинаВнутрішні хвороби
« Попередня Наступна »
Візер В.А.. Лекції з терапії, 2011 - перейти до змісту підручника

Гіпертонічна хвороба.

Перед тим як перейти до розгляду цієї надзвичайно складної і актуальної теми, хотілося б у загальних рисах торкнутися деяких термінологічних аспектів, які давно застосовуються лікарями різних спеціальностей та експериментаторами, але, не дивлячись на це, трактуються підчас далеко не однозначно.

Поняття артеріальна гіпертензія (АГ), запропоновано для визначення підвищення артеріального тиску (АТ), будь-якого походження більше 140/90 мм рт. ст.

У сучасній літературі досі на рівних правах використовуються три терміни-симптому: «первинна АГ», «гіпертонічна хвороба (ГБ)» і «есенціальна гіпертензія». Відповідно до наказу міністерства охорони здоров'я України № 247 (1988 р.), ми будемо використовувати термін «Есенціальна гіпертензія», для визначення стану, при якому має місце високий АТ при відсутності явної, очевидної причини його виникнення. Він відповідає поширеному в нашій країні, терміну «гіпертонічна хвороба».

Термін «вторинна гіпертензія» застосовується для позначення АГ, причину якої можливо встановити, він прирівнюється до поняття «симптоматична гіпертензія»

Слід кілька слів сказати про конкуруючих найменуваннях «гіпертонія »і« гіпертензія », які часто і абсолютно помилково ототожнюють один з одним. Справа в тому, що слово «ТЕНЗО» позначає «тиск», а «тонія» - «тонус», отже при вживанні терміну гіпертензія необхідно розуміти підвищення тиску крові в судинній системі, а поняття гіпертонія свідчить про підвищення тонусу артеріальної стінки. Далеко не завжди при гіпертонії спостерігається гіпертензія і в основі гіпертензії лежить гіпертонія.

Гіпертонічна хвороба є головним фактором ризику практично всіх захворювань серцево-судинної системи, недостатності кровообігу, інвалідизації та передчасної смерті. Абсолютно справедливим слід вважати вислів, згідно з яким: «боротьба з артеріальною гіпертензією сьогодні означає боротьбу з ІХС, інсультом, судинної смертністю завтра».

Артеріальна гіпертензія продовжує залишатися однією з проблем світового масштабу. Епідеміологічна ситуація в більшості країн світу, не дивлячись не всі зусилля, що, залишається важкою. Згідно з меморандумом ВООЗ (1992р.), 15-25% всього дорослого населення в світі має підвищені цифри артеріального тиску. В опублікованому в 1997 році маніфесті Африканських кардіологічних коледжів (Бетезда, Флорида) підкреслюється, що кожен третій пацієнт синдромом серцевої недостатності має або мав у минулому артеріальну гіпертензію, а витрати суспільства на лікування та реабілітацію цих пацієнтів досягли 1 млр. $ На рік. Щорічно в країнах Європи діагностується близько 450 тис. нових випадків захворювання.

На Україні близько 15-20% населення середнього віку, страждають підвищеним АТ і серед літніх осіб поширеність есенціальною гіпертензією досягає 30-40%.

На XVIII європейському кардіологічному конгресі в Бірмінгемі, були представлені цікаві дані, щодо виявлення артеріальної гіпертензії, відносини хворих до свого стану і якості медичної допомоги.

Серед усіх страждають на артеріальну гіпертензію лише близько 50% (кожен другий) знає, що він хворий. Серед обізнаних, тільки половина отримує антигіпертензивну лікування. І з цієї половини лише кожен другий лікується адекватно.

Тим часом адекватність проведеної терапії має винятково важливе значення для попередження смертності від серцево-судинної патології.

Підвищення АТ зменшує тривалість життя, за даними страхових компаній США, чоловік 35 років з АТ 120/80 мм рт.ст. має шанси дожити до 76 років (у середньому), тоді, як його ровесники з АД 130/90 мм рт. ст. - На 4 роки менше, при АТ 140/95 мм рт. ст. - На 9 років менше і, з АТ 150/100 мм рт. ст. хворі живуть на 16 років менше, тобто тільки до 60 років.

Основними причинами смерті хворих на артеріальну гіпертензію за даними 1989р., Є: ІХС і серцева недостатність (39%), інсульти (20%), ниркова недостатність (18%) і на інші причини припадає 23% .

Так, аналіз 14 великих плацебо контрольованих паралельних досліджень (37000 хворих), показав, що зниження діастолічного АТ на 5 мм рт. ст. сприяє зменшенню ризику інсульту на 42% і ризику серйозних коронарних подій - на 14%, а на 10 мм рт. ст. - Відповідно на 56 і 37%. У став вже класичним дослідженні НОТ (Hypertension Optimal Treatment Study) була показана динаміка зменшення ризику серйозних коронарних подій, раптової смерті, цереброваскулярних ускладнень у міру зниження артеріальної гіпертензії.
Так, при АД 240/114 мм рт. ст. ризик розвитку ускладнень зменшувався тільки на 7%, а при рівні АТ 140/89 - майже на 30%, що є яскравим свідченням необхідності зниження артеріального тиску, до або нижче, цільового рівня 140/90 мм рт. ст.

Як видно з проведених даних - актуальність вивчення артеріальної гіпертензії та необхідність адекватного контролю системного артеріального тиску ньому викликає сумнівів.

Зараз необхідно зупинитися на понятті «нормальні цифри артеріального тиску», що вкрай важливо, як для діагностики артеріальної діагностики артеріальної гіпертензії, так і для оцінки ефективності антигіпертензивної терапії. Відповідно до вищезазначеним наказом міністерства охорони здоров'я України, нормальними вважаються цифри систолічного АТ менше 139 мм рт. ст. і діастолічного АТ менше 89 мм рт. ст. I і наступні стадії гіпертонічної хвороби розглядаються з рівня АТ 140/90 мм рт. ст. і вище, що відповідає діагностичним критеріям ВООЗ.

Тепер зрозумілим стають визначення ВООЗ, згідно з яким

есенціальна артеріальна гіпертензія-це стійке хронічне підвищення систолічного (більше 140 мм рт. Ст.) Та / або діастолічного (більше 90 мм рт. ст.) артеріального тиску не пов'язане з якою-небудь відомою причиною.

У шостому доповіді Об 'єднаний національного комітету з попередження, розпізнаванню, оцінки та лікування високого артеріального тиску (США 1998р.) - GNC-6 який узагальнює новітні наукові дані і містить рекомендації практично з усіх питань попередження і лікування гіпертензії, запропонована наступна класифікація артеріального тиску для осіб старше 18 років:

Категорія Систолічний АТ Діастолічний

(мм рт. ст.) (мм рт. ст.) Оптимальне < 120 І < 80 Нормальне < 130 І < 85 Висока - нормальне 130-139 Або 85-89 Гіпертонія I стадії 140-159 Або 90-99 Гіпертонія II стадії 160-179 Або 100-109 Гіпертонія III стадії> 180 Або> 110 Примітка : ізольована систолічна гіпертензія: Систолічний АТ більше 140 мм рт. ст., діастолічний Ад менше 90 мм рт. ст.

У даній таблиці представлені значення АТ у осіб, які не беруть антигіпертензивні препарати. Ці показники необхідно знати, так як вони є загальновизнаними і широко використовуються в зарубіжній літературі.

Як для вище наведеної класифікації, так і для тієї, яку ми використовуємо в щоденній роботі, (мова про неї піде трохи пізніше), слід здійснювати вимірювання АТ у відповідності з наступними рекомендаціями:

Визначення, як і 90 років тому, проводять за методом Короткова. Переважно використовувати ртутний сфигмоманометр. Вимірювання необхідно проводити на правій руці, що знаходиться під кутом 45 градусів до вертикалі, в положенні сидячи, після не менш 5-хвилинного відпочинку і не менш ніж через 30 хвилин після куріння і не менш ніж через годину після інтенсивного фізичного навантаження. У літніх пацієнтів, хворих на цукровий діабет, і при підборі антигіпертензивної терапії, для виявлення ортостатичних реакцій, рекомендується додатково вимірювати АТ стоячи. При діаметрі плеча менше 42 см, використовується звичайна манжетка, при більшому діаметрі - спеціальна - для вимірювання на нижніх кінцівках. Нижній край манжетки повинен бути на 2-3 см вище внутрішньої складки ліктьового згину. При накачуванні гумової манжети лікар повинен пальпувати пульс хворого, після його зникнення тиск в манжеті піднімається ще на 20 мм рт. ст., після чого випускають повітря зі швидкістю 2 мм рт. ст. в секунду. Систолічний АТ визначається після появи тонів Короткова, діастолічний - після їх зникнення. Артеріальний тиск вимірюється двічі з інтервалом 2-3 хвилини, причому, якщо цифри відрізняються більш ніж на 5 мм має бути виконане третій вимір. За величину АТ приймається середня величина всіх вимірювань. У випадках, коли АТ відповідає 120/80 мм рт. ст. - Вимірювання проводиться 1 раз.

Заохочується самоізмереніе артеріального тиску для виключення «гіпертонії білого халата» (термін визнається тільки Американськими колегами, ВООЗ вважає його малообоснованним, враховуючи відсутність прогностичної цінності даного феномена і застосування для лікування ретардних, пролонгованих форм антигіпертензивних препаратів).
Слід вважати, що цифри, отримані при самообстеженні, як правило, нижче одержуваних медичними працівниками, у зв'язку з чим, поріг для гіпертонії при вимірюванні АТ будинку повинен бути нижче 135/85 мм рт. ст.

Проведення цілодобового моніторингу АТ, в амбулаторних умовах, для діагностики артеріальної гіпертензії комітет ВООЗ вважає передчасним, у зв'язку з відсутністю критеріїв норми при даному дослідженні, основне показання для проведення якого, є підбір антигіпертензивної терапії.

У нашій країні визнається термін «гіпертензія білого халата» і існують наступні показання до проведення цілодобового моніторингу: резистентна АГ, АГ з епізодичними підйомами артеріального тиску, періоди гіпотензії, особливо пов'язані з прийомом лікарських препаратів, оцінка коливанні артеріального тиску в нічний час, для якісної оцінки антигіпертензивної терапії.



На Україні застосовується класифікація, рекомендована експертами ВООЗ і міжнародним товариством боротьби з артеріальною гіпертензією в 1978 г, і переглянута в 1993 р. Яка дозволяє класифікувати АГ за рівнем артеріального тиску і за ступенем ураження органів-мішеней.

Відповідно до цієї класифікації виділяють м'яку, помірну, виражену і ізольовану систолічну АГ. Існує також поняття "прикордонної гіпертензії», яка розглядається як підгрупа «м'якої АГ» і «систолічною АГ».



Класифікація артеріальної гіпертензії в залежності від рівня артеріального тиску (ВООЗ, 1993р.):

Категорія АД, мм рт. ст. Систоличне діастолічний Нормальне < 140 і < 90 М'яка АГ 140-180 і / або 90-105 Підгрупа прикордонної АГ 140-160 і / або 90-95 Помірна і важка АГ> 180 і / або> 105 Ізольована систолічна АГ> 140 і < 90 Підгрупа прикордонної систолічною АГ 140-160 і < 90

Термін «м'яка АГ» позначає невелику ступінь підвищення АТ, проте вже цей рівень є небезпечним для життя, і, ні в якому разі, не повинен задовольняти ні лікаря, ні пацієнта.

При поділі АГ на стадії слід керуватися не стільки середніми цифрами АТ, скільки наявністю і виразністю зміною з боку органів-мішеней , тобто ускладнень з другою частиною класифікації.







Класифікація артеріальної гіпертензії в залежності від ураження органо-мішеней (ВООЗ 1993р.):

I Стадія Немає об'єктивних змін з боку серця, нирок, головного мозку, судин очного дна. II Стадія Наявність як мінімум одного з перерахованих ознак ураження органів-мішеней:

- Гіпертрофія лівого шлуночка (рентгенографія, електрокардіографія, ехокардіографія)

- Ознаки порушення функції нирок (протеїнурія і / або незначне підвищення рівня сироваткового креатиніну)

- Генералізоване і локальне ураження артерій сітківки

- Наявність атеросклеротичних бляшок в сонній артерії, аорті, клубової артерії, стегнової артерії (за даними ультразвукового та рентгенологічного досліджень) III Стадія Наявність клінічних ознак необоротних змін з боку органів-мішеней:

Серце

- стенокардія

- інфаркт міокарда

- серцева недостатність

Головний мозок

- інсульт

- минущі порушення мозкового кровообігу

- гіпертонічна енцефалопатія

Очне дно

- крововилив і ексудація в сітківку, з (або без) набряку соска зорового нерва

Нирки

- концентрація креатиніну більше 2,0 мг / дл

- ниркова недостатність

Судинна система

- аневризма аорти

- оклюзійні ураження артерій

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Гіпертонічна хвороба."
  1. Візер В.А.. Лекції з терапії, 2011
      хвороба Гіпертонічна хвороба Гломерулонефрsafasdіт Грижі стравоходу Деструктивні захворювання легень дифузной захворювання сполучної тканини І Б З Коліт Легенева гіпертензія Сечокам'яна хвороба Некоронарогенні захворювання серця Неспецифічний виразковий коліт Пухлини кишечника Остеохондроз Пієлонефрит Плеврит
  2. ДЕФОРМІВНИЙ ОСТЕОАРТРОЗ. ПОДАГРА.
      гіпертонічну хворобу Як Ви пам'ятаєте, подагра може бути первинною і вторинною, основними клінічними особливостями вторинної подагри слід, вважати: 1. часте і раннє виникнення тофусов; 2. значна тривалість атак; 3. ранній розвиток захворювання; 4. досить високий рівень гіперурикемії. На закінчення опису клінічної картини подагри
  3. ПАТОГЕНЕЗ
      гіпертонічної хвороби саме цій системі відводиться ключова роль у формуванні підвищеного артеріального тиску. Детальна її характеристика буде розглянута при вивченні проблеми недостатності кровообігу, в цій лекції ми торкнемося певних особливостей даної системи стосовно АГ. За останні кілька років уявлення про РАС зазнали певних змін.
  4. КЛІНІЧНА КАРТИНА
      гіпертонічна хвороба підрозділяється на три стадії, що відображають глибину пошкодження органів-мішеней, прогресування захворювання і ступінь його тяжкості. ВООЗ дотримується, практично тієї ж позиції. Стадії АГ були розглянуті при вивченні другої частини класифікації гіпертонічної хвороби. Хоча підвищення АТ і ураження органів мішеней є основною ознакою АГ, захворювання
  5. ЛІКУВАННЯ
      гіпертонічної хвороби становить серйозну проблему, ще дуже далеку до свого вирішення. У міру розвитку медичної науки, постійно змінюються підходи до терапії цього стану, кінцеві цілі лікування, створюються нові прогресивні революційні лікарські засоби з надзвичайно складними механізмами корекції АТ. У багатьох країнах світу були прийняті федеральні (державні)
  6. ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ
      гіпертонічним синдромами, швидке наростання ниркової недостатності, летальний результат через 3-4 місяці. III Швидкопрогресуючий ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ Перебіг: протікає з нефротичним і гіпертонічним синдромами, розвиток ХНН до 2-х років від гострого початку захворювання. IV ХРОНІЧНИЙ ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ Типи: первинно-хронічне; вторинно-хронічний (результат гострого
  7. ЛІКУВАННЯ СТЕНОКАРДІЇ.
      гіпертонічної хвороби. Охарактеризуємо тільки ті препарати, які найбільш часто застосовуються в кардіологічній практиці і торкнемося тактики їх застосування при різних формах стенокардії та поєднанні її з іншими захворюваннями. ВЕРАПАМИЛ (изоптин, феноптін). Він, крім вираженого антиангінального ефекту, уповільнює проходження імпульсів по атріовентрикулярному вузлу, значно урежаєт
  8. КАРДІОМІОПАТІЇ.
      гіпертонічною хворобою, ревматизмом, вадами серця, провідними до збільшення серця і недостатності кровообігу з поганим прогнозом. Іншими словами, якщо у хворого без видимих причин виникає прогрес-сірующая серцева недостатність, то перед вами, швидше за все, одна з форм кардіоміопатій. Якщо недостатність кровообра-домлення виникає на тлі ІХС, підвищених цифр тиску,
  9. ХРОНІЧНИЙ ПІЄЛОНЕФРИТ
      гіпертонічною хворобою. На користь пієлонефриту свідчить відносно молодий вік пацієнтів, анамнестичні дані на перенесені "цистити", "пієліти", наявність сечокам'яної хвороби. У цьому випадку показано проведення провокаційних тестів, зокрема преднизолонового. Вирішальне значення мають результати додаткових методів дослідження - рентгенологічних, вазографічних і
  10. ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗ
      гіпертонічної хвороби та цукрового діабету. Ці стани призводять до звуження просвіту артеріальних судин і викликають ішемію стінки жовчного міхура, яка завжди починається зі слизової оболонки. І нарешті, остання теорія, яка не викликає сумнівів - це хімічна теорія. Сутність її полягає в тому, що зміна со-става міхурово жовчі і співвідношення її компонентів може призвести до
© 2014-2022  medbib.in.ua - Медична Бібліотека