загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Гарячка Ку

Гарячка Ку (Q-Febris, рикетсіоз, коксієльоз) - природно-осередкова інфекційна хвороба багатьох видів сільськогосподарських та диких тварин, що спричинюється рикетсіями і протікає здебільшого безсимптомно, іноді з ознаками гарячки, плевриту, пневмонії. До хвороби сприйнятлива людина.

Історична довідка. Гарячка Ку належить до групи захворювань, названих рикетсіозами на честь американського дослідника Ріккетса, який загинув при вивченні нововиявленого збудника - рикетсії сипного тифу. Захворювання вперше спостерігав Є. Деррік (1937) серед робітників скотобоєнь, молокозаводів та лісорозробок Австра- лії. Одночасно другий австралійський учений Ф. Бурнет у 1937 - 1939 рр. виділив збудника хвороби й ідентифікував її як рикетсію нового типу, яка згодом дістала назву Rickettsia burneti. Пізніше збудника хвороби було виділено в самостійний рід - Coxiella і на честь дослідника Н. С. Сохе переіменовано в Coxiella burneti. У людей це захворювання зареєстровано на всіх континентах, крім Ска- ндинавії. У роки Другої світової війни (1944 - 1945) гарячка Ку у вигляді масових епідемій спостерігалася серед військ і цивільного населення на Балканах, на Корсиці, в Італії. Імунобіологічними методами гарячку Ку виявлено в сільськогосподарських тварин в Австралії, Африці, Азії, Америці та Європі, а також у багатьох середньоазійських республіках колишнього Радянського Союзу. В Україні це захворювання не зареєстровано. Економічні збитки при гарячці Ку незначні у зв'язку з доброякісним перебігом її у тварин. Проте необхідно зважати на велику небезпеку хворих тварин як джерела збудника інфекції для людей.

Збудник хвороби - Coxiella burneti (Rickettsia burneti) належить до родини Rickettsiaceae і являє собою маленьку, (0,2...0,4) ?? (0,4...1,0) мкм, поліморфну нерухому кокоподібну паличку, що знаходиться всередині клітини різних органів і тканин, проходить крізь бактеріальні фільтри. Забарвлюється за Романовським - Гімза і Зотовим - Бліновим. Культивується в курячих ембріонах та клітинних культурах. З лабораторних тварин до рикетсій сприйня- тливі морські свинки, білі миші й ховрахи.

Рикетсії надзвичайно стійкі в зовнішньому середовищі і зберігаються у висушених фекаліях кліщів-переносників до 1,5 року, сухій крові - 5 - 6 міс, сечі - кілька тижнів, у гною, складеному для біотермічного знезараження, - не менш як 32 доби. Не руйнується при нагріванні до 60 °С впродовж 1 год, не знезаражується в молоці при пастеризації.
трусы женские хлопок
Зберігається у сирах упродовж 25 діб, у маслі, виготовленому з молока хворих тварин, при 5 °С виживає до 41 доби, у свіжому м'ясі при 4 °С - 30 діб, у засоленому м'ясі - до 90 діб, у воді за кімнатної температури - до 16 діб. Гине під дією 3 %-го роз- чину хлораміну, 3 %-го розчину фенолу, 3 %-го розчину їдкого на- тру, 3 %-ї емульсії креоліну.

Епізоотологія хвороби. До гарячки Ку сприйнятливі велика рогата худоба, вівці, кози, свині, коні, верблюди, буйволи, собаки, кури, гуси, голуби. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та тварининосії, що виділяють рикетсії з молоком, слиною, сечею, фекаліями, носоглотковим слизом, з інфікованими плодовими оболон- ками і навколоплідною рідиною. Носійство збудника в умовах природної інфекції триває від 2 міс до 2 років. Зараження відбувається, головним чином, через укуси кліщів-переносників, аліментарно, аерогенно, а також при безпосередньому контакті. Факторами передавання збудника можуть бути корми, підстилка, шкури, шерсть, м'ясо, одяг обслуговуючого персоналу, предмети догляду, забруднені виділеннями хворих тварин.

У збереженні та поширенні збудника хвороби значну роль відіграють іксодові кліщі, в організмі яких рикетсії можуть зберігатися від 670 до 979 діб. Сприйнятливість до інфекції диких гризунів і кліщів, що паразитують на них, зумовлюють утворення природних осередків хвороби. При первинному спалаху інфекції в раніше благополучних господарствах хвороба впродовж 2 міс може охопити 40 - 50 % стада. Летальність досягає 20 %.

Патогенез. Після зараження рикетсії проникають у кров, розносяться по всьому організму, локалізуються і розмножуються в легенях, лімфовузлах, вимені, сім'яниках, вагітній матці. Внаслідок цього утворюються мікронекротичні осередки, які згодом заміщаються сполучною тканиною. Періодичний вихід збудника в кров'яне русло зумовлює підвищення температури тіла.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Гарячка Ку у свійських і диких тварин проходить безсимптомно і установлюється лише за допомогою серологічних, алергічних та біологічних досліджень. В окремих тварин під час загострення хвороби може спостерігатися короткочасна пропасниця (41 - 41,8 °С), пригнічення, зменшення апетиту, серозно-катаральний кон'юнктивіт і риніт, опухання суглобів. У вагітних самок бувають аборти, народження нежиттєздатного потомства, мастити, у самців - орхіти. В перехворілих тварин упродовж 5 - 8 міс може виникати періодичне підвищення температури тіла, зниження удоїв, виділення рикетсій з молоком, сечею, фекаліями.
У собак розвивається бронхопневмонія, виявляється збільшення селезінки.

Патологоанатомічні зміни. Не специфічні і незначні, тому не мають діагностичного значення. В ускладнених випадках спостерігається ураження плеври, легенів, плодових оболонок, матки, осередки фібринозного маститу.

Діагноз ґрунтується на епідеміологічних, епізоотологічних, алергічних даних та результатах лабораторних досліджень.

У лабораторії для досліджень надсилають уражені легені, селезінку і плаценту, консервовані 50 %-м розчином гліцерину, а також кров і виділення хворих тварин. Для серологічних досліджень направляють парні сироватки крові.

Лабораторна діагностика. Передбачає пряму мікроскопію мазків з крові, молока, поверхні котиледонів, плаценти, забарвлених за Романовським - Гімза, дослідження сироваток крові за реакцією зв'язування комплементу та проведення біологічної проби на морських свинках і курячих ембріонах. Під час серологічного дослідження з 7 - 13-ї доби хвороби виявляються специфічні антитіла в діагностичних титрах 1 : 16 і вище. Молоко від підозрюваних у зараженні тварин можна досліджувати на наявність рикетсій за допомогою біопроби на морських свинках. Для одержання чистої культури рикетсій патологічний матеріал від загиблих заражених морських свинок пасажують на курячих ембріонах.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення бруцельозу, лістеріозу та рикетсійного моноцитозу за допомогою бактеріологічних і серологічних досліджень.

Лікування. Специфічної терапії не розроблено. Застосовують антибіотики тетрациклінового ряду, симптоматичні засоби.

Імунітет не вивчено. Специфічних засобів профілактики гарячки Ку у тварин не запропоновано. У медичній практиці (США, Чехія) використовують інактивовані емульсинвакцини.

Профілактика та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання занесенню хвороби з неблагополучних держав, що постійно здійснюється прикордонною ветеринарно-контрольною службою. В разі появи гарячки Ку негайно вживають відповідних заходів. Усіх тварин неблагополучної групи забивають, проводять ретельну дезінфекцію, дезінсекцію, дератизацію та протикліщові заходи в місцях їх тимчасового перебування. Для дезінфекції використовують 2 %-й розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-й розчин креоліну, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна. Гній спалюють.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Гарячка Ку"
  1. Клінічна характеристика захворювань, що входять в групу ГРВЗ
    Грип. В клініці грипу можна виділити два основних синдроми - інтоксикаційний та катаральний. Серед всіх ГРВЗ саме при грипі інтоксикаційний синдром найбільш значний. Особливостями цього синдрому є: висока короткочасна (3 - 5 днів) лихоманка після відчуття мерзлякуватості, значний м'язовий біль, типова локалізація головного болю - в надбрівних дугах, параорбітальних та скроневих ділянках.
  2. Ефемерна лихоманка великої рогатої худоби
    Ефемерна лихоманка великої рогатої худоби (Febris ephemeralis, триденна лихоманка, хвороба нерухомості) - гостра трансмісивна вірусна хвороба великої рогатої худоби, що характеризується емфіземою, серозно-катаральним ринітом, стоматитом, кон'юнктивітом, ураженням суглобів, осередковими некрозами скелетних м'язів. Історична довідка. Вперше ефемерну лихоманку описав Швайнфурм (1867) у
  3. Африканська чума коней
    Африканська чума коней (Pestis africanа equorum, АЧК) - трансмісивна вірусна хвороба однокопитних, що характеризується гарячкою, явищами геморагічного діатезу, ураженням органів дихання й кровообігу, надзвичайно високою летальністю. Історична довідка. Перше повідомлення про африканську чуму коней відносять до арабських писемностей за 1327 р. Починаючи з 1569 р. хвороба періодично реєструється
  4. Чума верблюдів
    Чума верблюдів (Pestis camelorum, зооантропонозна чума) - гостра природно-осередкова хвороба, що характеризується септицемією, явищами геморагічного діатезу, тяжкою інтоксикацією організму, геморагічно-некротичним ураженням лімфатичної системи та лобарною пневмонією з осередками гепатизації. Чума верблюдів майже завжди реєструється в ендемічних осередках чуми людей. Історична довідка.
  5. ПРО СТРУКТУРУ І ФУНКЦІЮ ВІРУСНОГО ГЕНОМА
    У соматичних клітинах кожного біологічного виду в нормі є строго визначений набір хромосом. Кожна хромосома є парною. Набір хромосом подвійний (диплоїдній), а в зрілих статевих клітинах - одиничний (гаплоїдний). При мітозі відбувається подвоєння хромосом і звичайно рівний розподіл їх між клітинами. Вірусам, як і більш досконалим організмам, притаманні спадковість і мінливість. Дослідженням
  6. Чума великої рогатої худоби
    Чума великої рогатої худоби (Pestis bovum) - гостра контагіозна хвороба жуйних тварин, що характеризується септицемією, геморагічним діатезом, запально-некротичними ураженнями слизових оболонок травного каналу, діареєю, високою летальністю. Історична довідка. Чума великої рогатої худоби є одним із найжорстокіших захворювань, що впродовж багатьох століть спричиняло багатомільйонну загибель
  7. Венеричні хвороби як фактор ризику репродуктивного здоров'я
    Тепер ці захворювання називають сексуально-трансмісійними (СТЗ), тому що вони переважно передаються статевим шляхом. До них належать як давно відомі (сифіліс, гонорея), так і нові (СНІД та інші). Сифіліс (люес) Збудника завезено в Європу з Америки. Уже через три місяці після тріумфального повернення Колумба та урочистостей у Барселоні стався перший випадок нового захворювання, що
  8. Епізоотичний лімфангоїт
    Епізоотичний лімфангоїт (Lymphangitis epizootica) - хронічна хвороба однокопитних тварин, що характеризується гнійним запаленням лімфатичних судин шкіри й підшкірної клітковини та регіонарних лімфовузлів. Історична довідка. Збудник хвороби був виявлений у 1873 р. італійським ученим Рівольта в гною виразок тварин, підозрюваних щодо захворювання на сап. Хворобу вперше описали Рівольта і
  9. Ентеровірусний гастроентерит свиней
    Ентеровірусний гастроентерит свиней (Gastrienteritis enterovirosis suum) - гостра інфекційна хвороба молодих поросят, що характеризується розладом функції травного каналу (діарея, блювання, запори), дегідратацією організму та загальним виснаженням. Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1948 р. Маннінгер під назвою «інфекційний гастроентерит свиней». Ентеровіруси першим виділив від
  10. Чума м'ясоїдних
    Чума м'ясоїдних (Pestis carnivorum, хвороба Карре, чума собак, інфекційна катаральна лихоманка собак) - гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок органів дихання, травлення й сечовиділення, а також ураженням центральної нервової системи, очей та шкіри. Історична довідка. Чуму м'ясоїдних установлено в Європі та Росії в другій половині
  11. Туберкульоз
    Туберкульоз (Tuberculosis) - хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина. Історична довідка. Захворювання на туберкульоз знайоме людству з давніх-давен. В історичних рукописах Вавилона, Китаю та Індії є записи, що
  12. Бешиха свиней
    Бешиха свиней (Erysipelas suum) - інфекційна хвороба свиней 3 - 12-місячного віку, що характеризується за гострого перебігу септицемією і запальною еритемою шкіри, за хронічного - ендокардитом, поліартритами та некротичним ураженням шкіри. На бешиху хворіє людина. Історична довідка. До другої половини ХІХ ст. це захворювання не диференціювалося від сибірки, тифу та інших хвороб свиней. У 1869
  13. ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
    Стадії патогенезу вірусних інфекцій. В патогенезі вірусних інфекцій розрізняють такі стадії: 1) проникнення вірусу в організм; 2) первинна репродукція віруса в місці проникнення; 3) поширення вірусу в організмі; 4) локалізація віруса в організмі; 5) пошкодження чутливих клітин; 6) імунна відповідь; 7) персистентність віруса. Не всі віруси проходять зазначені стадії кожен
  14. Чума свиней
    Чума свиней (Pestis suum, класична, або європейська, чума свиней) - висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується за гострого перебігу гарячкою, явищами септицемії та геморагічного діатезу, за підгострого й хронічного перебігу - крупозним запален- ням легень та крупозно-дифтеритичним колітом. Історична довідка. Захворювання вперше було виявлено в 1833 р. у Північній Америці, звідки в
  15. Африканська чума свиней
    Африканська чума свиней (Pestis africana suum, АЧС, хвороба Монтгомері) - висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується гарячкою, геморагічним діатезом, значними крововиливами, дистрофічно-некротичними змінами у внутрішніх органах, надзви- чайно високою смертністю. Історична довідка. Збудник інфекції тривалий час циркулював у дикій природі Африки в замкненому колі між дикими свиньми та
  16. ОСОБЛИВОСТІ ЕПІЗООТОЛОГІЇ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ
    У епізоотології вірусних хвороб є особливості, що відрізняють їх від інфекцій бактеріального характеру. Плин вірусної інфекції. Гострий плин характеризується яскравим проявом клінічних ознак хвороби (наростанням їх числа і виразністю прояву, потім - у залежності від біологічних властивостей вірусу, фізіологічного й імунобіологічного стану організму, видужання чи загибелі тварини). Приклади
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...