загрузка...
« Попередня Наступна »

Формування особистості молодшого школяра

Розумові особливості. У процесі керованої учбової діяльності відбувається розумовий розвиток молодших школярів, виникають зміни в структурному складі розуму школярів, у співвідношенні його основних компонентів. Зростає роль одних структурних одиниць, або компонентів, зменшується роль інших, змінюються їх співвідношення. У структурі розумової діяльності першокласників спочатку провідними є компоненти сприймання і пам'яті. Третє місце посідає мовлення, четверте - мислення і п'яте - фантазія. Під впливом навчання в інтелекті учнів перших і других класів підвищується питома вага мислительних і мовних компонентів. Змінюється і їх взаємозв'язок. У третьокласників також провідними стають мислительні і мовні складові. Третє і четверте місце посідають компоненти пам'яті й фантазії. Тенденція до зміцнення взаємозв'язків різних компонентів розумової діяльності учнів виявляється у формуванні в них перших узагальнених розумових дій, способів їх виконання, які переносяться з однієї навчальної ситуації в іншу, з одного навчального предмета на інший. Вони є компонентами вміння вчитися, що починає складатися в учнів молодших класів (О.В. Скрипченко).

До ознак, за якими можна судити про розумовий розвиток учнів, належать такі, як якість знань, вміння застосовувати їх у навчальній роботі, орієнтування у матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп І легкість засвоєння нового матеріалу, а також міцність запам'ятовування матеріалу, самостійна постановка запитань, які логічно випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів розв'язування нових задач, виділення серед них найраціональніших і т.п.

Ці ознаки доповнюються показниками розвитку окремих сторін інтелекту. Такими є точність зорового, слухового, дотикового сприймання, повнота і детальність описування картини, яку учень бачить уперше, способи свідомого запам'ятовування навчального матеріалу (групування його під час запам'ятовування, самоконтроль під час заучування тощо), здатність помічати помилки або неточності в міркуваннях ровесників, гнучкість мислення, що виявляється в доцільному варіюванні способів дій, легкість і швидкість переходу від мислення, що спирається на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графічні схеми, числові й буквенні формули.

У розумовому розвитку в учнів початкових класів є індивідуальні відмінності. Вони виявляються в загальних здібностях учитись і в спеціальних здібностях (до математики, малювання, музики, технічного конструювання та ін.) Індивідуальні відмінності проявляються в швидкості виконання навчальних завдань, в їх якості, в успішності, хоч остання залежить не тільки від здібностей учні в, зокрема від їх ставлення до навчання, уміння вчитися.

Для визначення рівнів розумового розвитку молодших школярів шкільні психологи мають користуватися різними методами діагностики, включаючи і тести, які діляться на три групи: 1) Тести, які € складовою частиною навчання, основаного на діагнозі. Вони виступають важливим педагогічним інструментом вимірювання того, на що здатний учень у навчанні у даний момент. Це робиться з єдиною метою - дати учителю дані, щоб він міг зробити наступний крок у навчанні дитини. Такі дані мають бути позбавлені узагальнених оцінок у балах, а бути конкретними щодо навчальних досягнень дитини і давати учителю матеріал для пошуків подальшого навчання. Таке тестування бажано проводити шкільному психологу сумісно з учителем чи завучем. 2) Це ж стосується і так званих критеріально-орієнтованих тестів, які оцінюють, на якому ступені знаходиться дитина в оволодінні конкретними діями (уміннями і навичками), наскільки у неї є зрушення у навчанні, відповідно конкретним цілям. 3) Тести, орієнтовані на статистичну норму, в яких оцінка конкретної дитини оцінюється з більшою групою інших дітей. Одержані за третьою групою тестів дані раніше служили для визначення Л. Тепер більше використовується стандартний показник .Ір (показник, оснований па порівнянні, в одиницях стандартних відхилень) результату, одержаного від конкретного учня із середнім значенням розподілу результатів інших учнів (Г. Крайг та ін.)

Наявність індивідуальних відмінностей у темпі роботи та якісних особливостях розумового розвитку молодших школярів вказує на важливість Індивідуального підходу до них у процесі навчання. Завдання його полягає не в тому, щоб нівелювати ці відмінності, а в тому, щоб допомогти кожному учневі успішно вчитися, оволодівати знаннями, вміннями і навичками відповідно до його можливостей.

Н.О. Менчинська, О.В. Скрипченко та ін. звертають увагу на потребу вивчати особливості учнів, які не належать до розумово-відсталих, але відстають в учінні через невисокий темп виконання навчальних завдань, повільність мовлення тощо. Через цю повільність вони не можуть справлятися із завданнями, відразу відповідати на поставлені вчителем запитання. Такі учні потребують більше часу на обдумування й відтворення. Тривалі паузи у відповідях, повільне мовлення таких учнів нерідко викликають сміх у класі, що негативно позначається на їх самопочутті, впевненості в своїх силах. На уроці такі учні, як правило, пасивні, складається думка ніби вони мало здатні до учіння. Внаслідок цього в них знижується інтерес до навчання, формується Я-образ з перевагою негативних якостей, заниженою самооцінкою, з неповагою до себе.

Як зазначалось, майже всі першокласники приходять до школи з бажанням учитися, у них більш-менш успішно проходить адаптація до школи. Проте, з часом у частини молодших школярів відбувається «шкільна дезадаптація», яка виявлясгь-ся у відхиленнях у навчальній діяльності - відставання у навчанні, недисциплінованість, конфлікти з ровесниками тощо. Виявлені три основних причини «шкільної дезадаптації» молодших школярів: 1) Коли в учня процес формування навчальних умінь і навичок проходить важко, непродуктивно, учень починає відставати від навчальної програми, а вчитель і батьки не враховують індивідуальні особливості дитини. 2} Коли дитина не вміє довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги, коли учень виконує навчальні завдання не за власною ініціативою, а внаслідок зовнішньої стимуляції (коли її лають, змушують). Подібне виявляється у емоційної дитини, яка відзначається високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживань. Такий учень, як правило, неуважний, загальмований. 3) Коли дитина ослаблена, часто хворіє, втомлюється, невитривала, пасує перед труднощами, недооцінює свої можливості (О.А. Головко).

Емоційні особливості. Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи і невдачі в учінні, взаємини з ровесниками і батьками, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри і т.п. Л.С. Виготський відмічав, що вже 6-7-літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, які зумовлені оцінкою дорослих.

До емоційної сфери особистості молодших школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних Інтересів, допитливості учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість.

Розвивається в учнів усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. Проте, першокласники не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху й гніву, а також доброзичливого й недоброзичливого ставлення дорослих один до одного. У II і, звичайно, у III класі учні здебільшого адекватно наслідують виявлення почуттів дорослих і переносять їх у взаємини з однолітками. Іноді вони переймають негативні способи виявлення почуттів, наприклад, погані манери (Н,С. Лейтес, П.М. Якобсон та ін.).

Для молодших школярів загалом характерним є життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які Іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями задовольнити їх прагнення домогтися високих оїдінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників до нього (Л.С. Сла-віна). У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забійкуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація соромливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої мас певне значення для них. Розвивається далі почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особистості й позитивному емоційному переживанні визнання тих чи інших позитивних їх особистих якостей.

У першому класі спілкування з ровесниками та старшими дітьми, роль учителя у вихованні моральних почуттів особливо важлива. Провідна роль Його зберігається і на наступних етапах навчання учнів, але поряд з цим зростає й значення як фактора формування в учнів моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності.

У молодшому шкільному віці розвивається почуття симпатії. Воно відіграє важливу роль в утворенні малих груп та позакласних об'єднань.

У дівчаток 10-12 років більше проявляється турбота і співчуття, ніж у хлопчиків цього віку. За цими показниками хлопчики наздоганяють дівчаток переважно у юнацькому віці (А. Айзенберг).

На емоційний стан молодших школярів впливають взаємини у сім'ї та жорстоке ставлення батьків до дитини (відмовлення у задоволенні потреб дитини, яке супроводжується сильною неприязню; зайва холодність батьків, нездатність їх відповісти на спроби дитини спілкуватись з батьками; прилюдне приниження дитини; загроза застосовувати фізичне насилля, яка викликас страх у дитини; заборона спілкуватись з ровесниками чи брати участь у родинних заходах тощо).

Вольові якості. Помітних успіхів досягають молодші школярі в набуванні здатності здійснювати цілеспрямовані дії, долати при цьому зовнішні та внутрішні труднощі. Формуванню їх вольових якостей сприяє передусім шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати своєю увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя.

Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіїшя. Для деяких молодших школярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати. Негативно позначається на формуванні вольових рис характеру молодших школярів прагнення наслідувати інших, особливо «сміливих» І «відважних» однолітків ї старших, не розбираючись що у їхній «сміливості» і «відважності» добре і що погано. Природньо, що моральні критерії у молодших школярів ще не досить визріли і тому їм потрібна допомога вчителя, батьків (М.П. Задесенець).

Виховувати волю дитини означає: 1) організовувати її діяльність, навчати розумної поведінки, тренувати в хороших вчинках; 2) формувати здатність до інтенсивної й систематичної роботи, до переборення труднощів у житті і праці; 3) виробляти звичку завжди і в усьому бути енергійною, рішучою, наполегливою людиною; 4) прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі тощо.

Молодші школярі піддаються навіюванню. Учні І-II класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки. У подоланнї поганих вчинків важливу роль відіграють індивідуальна, виховна робота з неофіційними лідерами груп та правильно по-с ґавлені дорослими вимоги до молодших школярів (О.В. Скрип-ченко).

Правильно ставити вимоги - досить складна річ. Якщо не виявити терпіння, такту й оперувати лише наказами (зроби те, збігай туди і т.п.), то можна викликати негативізм. Вимоги тут мають визначатися не міркуваннями власної зручності, а перспективою виховання повноцінної людини. Форма вимог буває різною: нагадування, заклик до дії, застереження, заборона. Всяка вимога мусить бути: І) правильною, бо непродумані, нерозумні вимоги можуть лише зашкодити вихованню; 2) зрозумілою для учня, до того ж висловленою коротко, бо багатослів'я знижує спонукальну силу і затемнює зміст; 3) посильною для дитини, бо непосильні вимоги призводять до невдач, породжують невпевненість і слабовілля; 4) безапеляційною, рішуче висловленою, без натяку на упрощування, яке шкідливо впливає на учня; 5) висловленою спокійним, доброзичливим тоном, цілком серйозно - крик, роздратованість, глузування неприпустимі, бо викликають протидію та інші небажані реакції (В.І. Абраменко).

Індивідуально-типологічні особливості. На формуванні вольових та інших якостей особистості молодшого школяра позначається тип його нервової системи, що с основою його темпераменту.

Діти із сангвін істинним темпераментом характеризуються легкою збудливістю почуттів. Діти цього темпераменту швидкі й рухливі, але меншою мірою, ніж сангвініки дорослі.

Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. У групах вони часто виділяються прагненням до самоствердження, люблять організовувати ігри, охоче включаються у громадську роботу. За правильних умов виховання ці діти виявляють активність і наполегливість у роботі, а за неправильних - стають неслухняними, запальними, образливими.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, однак тривалі і стійкі. Молодший школяр-флегматик повільний, він здебільшого неохоче спілкується, часто нехтує справами, що вимагають від нього швидкості, турбот, зайвих рухів. Така спокійна дитина здебільшого уникає доручень, діставши їх, виконує з бажанням, але не поспішаючи, дотримується порядку, організованості. Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється так яскраво, як у дітей вищезгаданих типів.

Діти з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі, почуття у них виникають легко, вони міцні і стійкі у часі. Такі діти здебільшого сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю в своїх силах, поганою пристосованістю до нових обставин, зниженим настроєм, острахом перед труднощами. Меланхоліки скаржаться на ровесників, бояться образ, плачуть і намагаються гратися самотньо. Вони часто розгублюються при опитуванні, хоч і мають хороші знання.

Під впливом навчання і виховання у дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність, любов до праці тощо. Важливою умовою формування рис характеру є життя учнів у шкільному колективі, їх участь у дитячих організаціях. Положення про те, що формування особистості відбувається головним чином у взаєминах з однолітками, товаришами по навчанню і дорослими, що оточують її, є незаперечним у педагогіці і психології. Причому підкреслюється першорядна роль відносин учнів у групі чи колективі, в якому вони постійно займаються навчальною діяльністю, грою тощо. Успіх у формуванні рис характеру в молодших школярів залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце належить єдності вимог школи і родини, позитивному прикладу дорослих, розумному застосуванню ними заохочень і покарань (М.Ф. Добринін, В.І. Абраменко та ін.).

Оцінні судження у молодшому шкільному віці займають важливе місце і виконують різну функцію. Оцінні судження батьків, учителів та інших дорослих про дітей цього віку є засобом корегування не тільки навчальних дій, а й моральних вчинків учнів. Оцінні судження учнів, які вони висловлюють по відношенню до ровесників та дорослих є важливою умовою розвитку в учнів самооцінки. Оцінні судження дорослих про учнів мають свої особливості. З боку батьків мають переважати позитивні оцінні судження навіть по відношенню до тих дітей, які не встигають у навчанні. Це необхідно для того, щоб запобігти появі у дитини комплексу неповноцінності (І.М. Данилюк).

Уважного індивідуального підходу потребують діти, які вчаться посередньо. Однак нерідко учень, який одержав «трійку», затратив більше зусиль, ніж той, якому поставили «5». Тому вчителеві важливо помічати зусилля «середнього» учня, йога ставлення до учіннй, й відповідно оцінювати їх. Окрилений заслуженою похвалою, він, як правило, починає значно краще вчитись і поводитись, поступово змінювати негативне ставлення доучінняіучителя(В.І. Абраменко, Н.П. Зубалій, О.І. Киричук, Л.О. Скрипченко та ін.).

Індивідуального підходу потребують і ті вихованці, самооцінка яких завищена або занижена. Якщо учень занадто високої думки про себе, бажано більше уваги звертати на його недоліки в роботі, щоб він усвідомив: ставлення до нього визначається справжніми, а не бажаними успіхами. Ті школярі, які недооцінюють себе, природньо, потребують підкреслення навіть ледь помітних успіхів. А якщо вони розгублені від невдачі, вчителю треба показати їм, що він у них вірить і чекас нових досягнень у навчанні і поведінці. Таким чином, усвідомлювання себе здійснюється як завдяки судженням інших, так і оцінці учнем власної учбової І трудової діяльності (Л.С. Сапожникова).

У молодших школярів формується самоповага до себе. Зважаючи назв'язок самоповаги з успіхами у навчанні деякі вчителі намагаються часто хвалити своїх учнів, щоб сформувати у них повагу до себе. Помірна похвала корисна для розвитку «Я-образу», але та, яка не відповідає успіхам дітей, може привести дітей до думки, що в кожній справі їм немарівних, що вони в центрі Всесвіту. У таких дітей можуть сформуватись такі риси, які створюють проблеми у спілкуванні з ровесниками і вчителями, призводити до соціальної байдужості (Г. Крайг та ін.)

Розвиток здібностей. Уже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

Індивідуальні відмінності виявляються І в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, в її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших- розширюється. У процесі оволодіння технікою читання, обчислювальними навичками у І класі та в першій чверті II класу він зростає, а потім зменшується, в оволодінні розв'язуванням математичних задач - розширюється (О.В. Скрипченко),

У процесі навчання здібності в учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивнІ, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

В окремих випадках в учнів проявляються значні здібності до математики, до музики, до живопису. Математичні здібності виявляються, наприклад, у швидкому оволодінні складними обчислюваннями в умі, самостійному знаходженні закономірних відношень у рядах чисел, узагальнених способів розв'язування задач, оволодіння основами алгебри. Випадки прояву математичних здібностей у молодшому шкільному віці описані в літературі (В.А. КрутецькиЙ та ін.). Той факт, що в молодшому шкільному віці ті чи інші діти не виявляють спеціальних здібностей, не дає підстав говорити, що в них немає цих здібностей. Біографії талановитих людей (математиків, письменників, художників, винахідників та ін.) свідчать про те, що а молодшому шкільному віці деякі з них не відзначалися великими здібностями, що їх можливості оволодіння математикою, малюванням, музикою кваліфікувалися педагогами як посередні.

Індивідуального підходу потребують усі учні, як сильніші, так І слабші. Здібні до навчання учні, як правило, легко засвоюють знання, уміння й навички, але іноді зазнаються (особливо, коли їх дуже захваляють), що негативно позначається на їх успіхах і розвитку здібностей.

Особливої уваги потребують учні, що відзначаються невисокою здатністю вчитися, відстають у навчанні. Серед невстигаючих.

звичайно, виділяють такі групи: діти педагогічно занедбані; ті, що перенесли захворювання у передродовому періоді свого розвитку, при народженні чи в самому ранньому віці, що значно знизило їхню здатність учитися; діти з ослабленою, внаслідок захворювання, працездатністю та ін.

Засвоєння морально-етичних якостей, норм і правил поведінки. Морально-етичні якості формуються протягом всього життя особистості, але їх основна частина закладається ще у дошкільному та молодшому шкільному віці. Цілком зрозуміло, що на рівні понять згадані якості ще не формуються у молодших школярів, але діти цього віку вже мають деякі уявлення, зв'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта-жорсто кість, чеснІсть-нечесність тощо). Для деяких молодших школярів притаманні уявлення про національні цінності (поняття національної гідності, любов до рідної мови, національних свят і традицій тощо). В тих школах, де надається необхідна увага національним цінностям, у молодших школярів виникає пошана до державних та національних символів, до державного Гімну України. При сприятливих умовах молодші школярі одержують деякі уявлення про громадські, сімейні цінності (пошана до Закону, піклування про батьків І старших у сім'ї, гостинність тощо). Молодшим школярам притаманні і деякі цінності особистого життя (почуття гумору, життєрадісність, працьовитість, увага до власного здоров'я тощо). Проте, ці цінності не виникають стихійно, їх необхідно формувати, і. насамперед, на рівні моральності батьків та вчителів. Важливим тут є зміст підручників та дитячої літератури, рекомендованих для молодших школярів (Г. Ващенко, О. Вишневський та Ін.).

Результати аналізу «читанок» для молодших школярів показує, що їх зміст в основному дає можливість для формування різноманітних моральних якостей. Так, зміст цих підручників дозволяє формувати в учнів уявлення про гуманне ставлення до людей, любов до рідного краю, рідної землі - України, а також уявлення про вірність, сміливість, героїзм тощо. Наприклад, кількість текстів, що дозволяють формувати згадані уявлення, у другому класі становить 18%, а у третьому - 21%. В останні роки, кількість текстів, що дозволяють формувати у молодших школярів уявлення про моральні якості, має тенденції до збільшення. Рівень моральної вихованості молодших школярів багато залежить від рівня усвідомлення ними мотивів вчинків літературних персонажів (О.М. Ковальчук, О.М. Мильникова, Л.Є. Яценко).

Вивчаючи оцінювання школярами здатності до самовиховання моральних якостей, що їм імпонують, Г.О. Карпова виділила дві групи третьокласників: перша - з адекватним чи близьким до них і друга - із різко завищеними або заниженими самооцінками та оцінками взірців. Учні першої групи досить високо розуміють важливість наслідування ідеалу. Вони переживають свою невідповідність взірцю. Для третьокласників другої групи значимість ідеалу не викликає прагнення до самовдосконалення: обраний моральний взірець стає лише об'єктом захоплення.

Молодші школярі вживають терміни, зв'язані з моральними якостями але далеко не всі уші розуміють їх зміст, далеко не всі ці терміни входять у механізм регуляції поведінки. Так, 77% молодших школярів вживає термін чесність, 75% - доброта, 60%-- сміливість І боягузство, 50% - нечесність тощо. Молодші школярі схоплюють і запам'ятовують ці та інші терміни у типових ситуаціях. Але рівень розуміння цих термінів у них ще низький (О.М. Мильникова. А.І. Пилипенко, В.М. Пискун, С.М. Хорунжий).

Моральні норми правил поведінки успішно засвоюються молодшими школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкретних прикладах показує, як їх треба виконувати (як вітатися з товаришами, старшими і т.п.), а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за дотриманням правил його членами. Успіх засвоєння учнями цього віку моральних норм і правил поведінки залежить від того, як ставиться вчитель до випадків їх невиконання і якою мірою його підтримують колектив і батьки (Л.С. Славіна).

Формування взаємовідносин, груп і колективів. Першокласники спілкуються переважно в процесі виконання навчальних завдань або під впливом зовнішніх обставин (учні сидять за однією партою). Стосунки між дітьми в класі складаються в основному за сприяння вчителя. Учитель завжди виділяє деяких учнів у класі як зразок для інших в навчанні І поведінці, одночасно звертає увагу й на хиби в поведінці деяких учнів. Як правило, більшість першокласників відтворює в своєму ставленні до них ставлення вчителя, не досить ще усвідомлюючи критерії, з яких він виходить у своїй оцінці тих чи інших учнів. Від стилю взаємин, що складаються між учнем і вчителем залежить активність І самопочуття дитини. Характер спілкування з учителем значно впливає на формування не тільки провідної діяльності учіння, а й моральних якостей учня. На жаль, у практиці трапляється і негативний стиль роботи класовода. Він проявляється в тому, що класовод «диктує» вимоги, не стимулює ініціативу і самостійність дитини, дозволяє собі грубі, образливі характеристики дитини, проявляє нетерпимість, підвищує голос на дитину; коли у нього є любимі та нелюбимі діти. Такий класовод має сам зайнятись своїм перевихованням, пам'ятаючи, що, за умови згаданого стилю спілкування з дитиною, у неї не можна сформувати не тільки позитивного ставлення до навчання, а й позитивних моральних якостей.

Наприкінці першого року навчання в учнів може формуватися громадська думка щодо дітей, які відзначаються успішністю й дисципліною, з'являються спроби оцінити вчинки ровесників. Поступово у школярів виникають інтереси, пов'язані з позакласною роботою, з громадським життям школи, з тими взаємовідносинами, які встановлюються в шкільному колективі. Поза школою товаришують першокласники, які живуть в одному будинку чи на одній вулиці. Вони охочіше вступають у взаємини із однолітками, ніж дошкільники старшого віку. У групах, де переважають хлопчики, спостерігається більша однорідність за віковою ознакою. Дівчата-першокласниці частіше залучають у гру дітей молодшого віку. Хлопчики-першокласники шукають собі товаришів не тільки серед однокласників, а й поміж своїх сусідів. Проте групи дітей-першокласників ще не складають єдиного колективу, об'єднаного діяльністю, спрямованою на досягнення спільної мети (О.В. Киричук та ін.)

УІ і особливо в III класах виникають короткочасні об'єднання, які іноді переростають у досить стійкі мікроколективи шкільного й позашкільного характеру.

Ці об"єднання відносно неформальні, з невеликою кількістю правил для їх ровесників. Структура цих груп гнучка і швидкозмінна. Але у 10-12 років ці групи набувають рис колективу і відіграють важливу роль для дитини. Тиск на дитину з боку ровесників набуває значної сили. У групі виділяються діти Із хорошою пристосованістю, ентузіазмом, контактністю, а також з хорошою шкільною успішністю. При цьому діти з протилежними якостями часто ігноруються, група їх не помічає, або вони стають предметом насмішок. Особливо у несприятливих умовах у групах і колективах знаходяться діти-невротики з деякими аномальними ознаками у поведінці і порушеннями соціальних контактів. Не користуються популярністю у групі діти надзвичайно агресивні і соромливі. Останні відчувають найбільші труднощі у спілкуванні з ровесниками, що входять до групи, колективу. Становище учня ці-IV класу в групі, в колективі впливає на його почуття. Почуття соціальної самотності в групі чи колективі часто призводить до негативного ставлення до ровесників, учіння і самого себе. Проте деякі з цих учнів з часом намагаються пристосуватись до вимог колективу, навіть тоді, коли вимоги групи є привабливими для дитини. Серед таких дітей виділяються деякі, яких відносять до висококомфортних дітей. Ця група дітей неоднорідна. Одні з них мають «комплекс неповноцінності», інші більш залежні від лідерів або тривожні, а ще інші - надзвичайно чутливі до думки і реплік оточуючих. Такі діти мають бути не поза увагою вчителів, батьків, шкільних психологів (Г. Крайг, К. Копитянська, Л. Скрипченко та ін.)

Тиск групи, колективу на окремих учнів може бути як позитивним (сприяти підвищенню навчальної мотивації тощо), так і негативним (куріння, антигромадські вчинки). Негативному впливові більше піддаються хлопчики у порівнянні з дівчатками.

Небажані групи не вдається «зруйнувати» простою забороною. Шляхом організації співробітництва, налагодження дружніх стосунків між дітьми можна сформувати класний колектив.

Досить часто у молодших школярів виникають почуття симпатії. Вони відзначаються нестійкістю, особливо в учнів перших і других класів. Як правило, переважна більшість хлопчиків симпатизує хлопчикам, а дівчата - дівчатам. Виявляються вони в посмішках, ласкавих поглядах, взаємодопомозі, приятелюванні тощо. У взаєминах молодших школярів часто одні діти виступають як вожаки, інші - як підлеглі. Вже у II і III класах виникають групи, очолювані учнями, які виявляють здатність підпорядковувати своїй волі інших дітей. Діти-вожаки відзначаються такими позитивними рисами, як енергійність, наполегливість, спостережливість, кмітливість, справедливість, а також хорошим фізичним розвитком. Проте дітям-вожакам бувають властиві й негативні особливості, наприклад, егоїзм, зарозумілість.

Характер дружби у дітей змінюється. В учнів І-II класів дружба має егоцентричний характер. У ІІ1-IV класах діти починають встановлювати більш тісні взаємини з друзями. Ця дружба сильна, але недовготривала. Дружба двох молодших школярів може бути різною. Так, в одних випадках вона може базуватись на тому, що одному подобається командувати, іншому -підпорядковуватись. У других випадках - один може сприймати другого як модель, яку треба навчати, як «правильно» поводити себе, одягатись тощо. У третіх - дружба будується на рівноправ'ї, без чітко виражених ролей (Г Крайг та ін.)

Молодші школярі здатні оцінювати моральні якості оточуваних людей при визначенні ідеалів та людей несимпатичних їм. Проте, ця здатність більш-менш чітко проявляється в учнів переважно третіх класів. Змістовна спрямованість оцінних ставлень третьокласників, що визначають зміст їхнього ідеалу, неоднозначна. Зміст оцінок 53% третьокласників - морально-вольові та комунікативні якості: скромність, сміливість, чуйність, турбота, доброта, чесність, товариськість, працелюбство тощо. У змісті оцінних суджень 47% третьокласників поряд з моральними були фізичні, Інтелекчуальні та якості, що характеризують способи розваг- кмітливість, весела вдача, охайність тощо. Найціннішими вважаються третьокласниками уміння ровесників проводити дозвілля (співати, грати на музичному інструменті). Учні цього віку оцінюють і таку якість особистості, як здатність спілкуватися, знаходити спільну мову, готовність постояти за себе і захистити слабшого (Г.О. Карпова).

У межах молодшого шкільного віку змінюється зміст і якість скарг дітей один на одного. Першокласник, на якого скаржаться, здебільшого не ображається, оскільки скарги в учнів першого класу та навіть другого мають особливий зміст. Скарги першокласників є наслідком намагання дитини сумлінно й відповідально виконати класне завдання, шкільні правила поведінки. Першокласник не тільки намагається сам икоиувати вимоги вчителя, ай турбується проте, щоб усі учні СУ робили згідно з встановленими правилами. Під кінець И і а пі'класі ця форма впливу дітей один на одного змінюється, і скарги набувають іншої якості. Іноді вони набувають характеру ябед. Тому учні III класу починають сприймати скаргу на товариша як щось негативне, а учень, який тихенько поскаржився на товариша, засуджується колективом класу (Л.І. Божович).

Формування самосвідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об'єкти, запам'ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою тощо. Тим самим він звертає увагу на різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічати й виправляти свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводить до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (М.Й.Боришевський, П.Р. Чамата та ін.)

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Третьокласники за цими ознаками поділяються па дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Таких третьокласників нараховується 30%. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання. Типовим для багатьох третьокласників (70%) другої групи є неадекватна оцінка себе І взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. У цих третьокласників прийнятий ідеал не завжди визначає моральні вимоги до себе як особистості. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем. {«Жодного разу не задумувалась, чому не схожа на свою подругу, думаю, що я не гірша за неї» - міркує учениця) (Г.О.Карпова).

У формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів важливу роль відіграють стосунки учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе і іншими дітьми, учиться об'єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об'єктивної оцінки своєї діяльності (М.Й. Боришевський, І.М.Данилюк, Г.О.Карповатаін.).

Формуванню самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом. У процесі засвоєння мови, зокрема граматики, об'єктами аналізу й синтезу дітей стають не тільки предмети, дії та стани, які означаються словами, ай самі ці слова як одиниці мовлення. Фізичній психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються в них узагальнено, у формі певних уявлень і почасти понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах, які становлять важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах життя і розвитку.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Формування особистості молодшого школяра"
  1. Емоційно-вольові процеси молодшого школяра
    Емоційно-вольова сфера. В емоційній сфері молодшого школяра зростає стриманість, переважає бадьорий, життєрадісний настрій учня, дитина проявляє інтерес та доброзичливість до оточуючих. Водночас емоції молодшого школяра дуже бурхливі, дитина легко втрачає рівновагу, виходить з себе, схильна до афектів (Л. С. Славіна). Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність. Інтенсивно
  2. ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ
    Ця тема логічно продовжує і конкретизує знання, вже здобуті під час вивчення теми «Психологія особистості», де було подано загальні уявлення про психологію особистості військовослужбовця, основні фактори її формування, а також її психологічну структуру. Провідними компонентами структури особистості виступають психічні властивості (спрямованість, характер, здібності, темперамент). На основі
  3. МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК
    Розвиток діяльності молодшого школяра. За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною. Вступ дитини
  4. ОБРАЗЕЦ ПЛАНА
    Соблюдать все шрифты и отступы! Внимательно вычитать! ЗМІСТ Вступ 4 Розділ І. Феномен атракції в контексті проблем психології комунікації 8 1.1. Комунікативний аспект акту передачі інформації 9 1.1.1. Вербальна комунікація 9 1.1.2. Невербальна комунікація 11 1.2. Інтерактивний компонент комунікації 12 1.3. Перцептивний аспект комунікації 14 Висновки 15
  5. Тести та завдання для самоконтролю
    2-1. Автоконтрольний блок. Особистість - це______ '__ індивід, що з огляду на соціальнозначущі____ , які визначають його та діяльність. розглядається соціалізований власти6осилі поведінку 2-2. Зробіть соціально-психологічний аналіз основних психічних рис особистості: - ступінь сформованості психічних властивостей та якостей; - свідомість, самосвідомість та
  6. Основні закономірності психічного розвитку людини
    Психічний розвиток людини відзначається наступними закономірностями. 1. Гетерохронність психічного розвитку дитини - це нерівномірний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів. Він проявляється у тому, що для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Ці періоди - сензитивні (Виготський Л. С.). Наприклад, для розвитку
  7. Дошкільний вік
    Незважаючи на різницю у віці й у системі цінностей, будь-які взаємини з дитиною-дошкільником повинні будуватися з позиції дорослої людини. Дитина повинна завжди знати, що дорослі бачать її реальний потенціал і що там, де вона може рости, її будуть стимулювати, а там, де вона ще безпомічна, їй допоможуть. Ієрархію цінностей дитина-дошкІльник завжди переймає від дорослих. Вона сприймає предмети
  8. Діяльність молодшого школяра
    Навчальна діяльність - провідна для психічного розвитку молодшого школяра. На початок шкільного навчання дитина володіє окремими елементами навчальної діяльності. Наприклад, за вказівкою учителя дитина виконує певні вправи, завдання, але повна структура навчальної діяльності із системою взаємопов'язаних її компонентів формується протягом усього початкового навчання. При оволодінні учнем
  9. Рання юність
    Ранній юності властиве зростання самосвідомості. Це усвідомлення своїх якостей і можливостей, потреба звітувати свої вчинки, уявлення про своє місце в житті, усвідомлення себе як особистості. З цим пов'язаний великий інтерес до моральних проблем - щастя й обов'язку і громадських відносин між людьми, любові і дружби. У цьому плані можна говорити про формування моральної свідомості в старшому
  10. Література
    Пєвцов А., «Дихальна гімнастика Олександри Стрельникової», Володимир, видавництво ВКТ Москва 2009 р., 187с. 2. Сучасний довідник школяра: 5-11 класи. - Харків, ВД «Школа», 2003р., 720с. 3. Скороход В.М., Скороход Т.В., «Вікова фізіологія та валеологія», Кіровоград, РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2008р.,
  11. Особистість, індивідуальність, суб'єкт
    Поняття «особистість» психологи тлумачать як сукупність індивідуальних властивостей психіки, що керують соціальною активністю людини. Особистість - це специфічне людське утворення, породжене соціальним середовищем і вихованням у процесі активної трудової діяльності людини. Та обставина, що при цьому змінюються й деякі її риси та якості як індивіда становить не причину, а результат формування
  12. Окремі аспекти вивчення психологом особистості військовослужбовця и соціально-психологічних явищ у військових підрозділах
    Основні методи психологічної роботи щодо вивчення особистості військовослужбовця і різноманітних соціально-психологічних явищ у малих соціальних групах військового середовища були розкритті у темах 7 і 9 цього підручника. їх творче застосування забезпечує психолога необхідною інформацією для організації і здійснення виховної роботи. Увагу слід акцентувати на необхідності всебічного вивчення
  13. Тести та завдання для самоконтролю
    10-1. Автоконтрольний блок. Спілкування - це процес контактів між ________, який дає змогу________перебіг сумісної_______ за рахунок______ індивідуальних дій, розподілу або здійснити цілеспрямований вплив на формування окремих осіб. Людям Змінити Налагодження Функцій Діяльності Погодження 10-2. Яка з нижче вказаних властивостей не належить до структури спілкування?
  14. Психологічна структура особистості
    Особистість - це складна система, в якій диференціюються та інтегруються всі психічні явища, що розвиваються в індивіді під впливом різноманітних факторів. Тому особистість можна визначати, кажучи словами Г.С. Костюка, «системою систем», і це буде правильно. У свою чергу, індивідуальність кожної людини визначається і характеризується психологічною структурою її особистості. Сучасні дослідження
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...