загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Ентеровірусний гастроентерит свиней

Ентеровірусний гастроентерит свиней (Gastrienteritis enterovirosis suum) - гостра інфекційна хвороба молодих поросят, що характеризується розладом функції травного каналу (діарея, блювання, запори), дегідратацією організму та загальним виснаженням.

Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1948 р. Маннінгер під назвою «інфекційний гастроентерит свиней». Ентеровіруси першим виділив від свиней Московічі в 1956 р., у колишньому Радянському Союзі - А. Г. Бахтін у 1964 р. В Україні це захворювання детально вивчив, а також розробив методи діагностики й боротьби з ним В. Ф. Романенко (1977). Ентеровірусний гастроентерит проходить у вигляді обмежених ензоотій, становить загрозу лише для господарств з великою концентрацією молодих свиней.

Збудники хвороби - РНК-геномні ентеротропні віруси, що належать до родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 26 - 28 нм. Ентеровіруси дуже поширені в природі, їх виділяють як від хворих, так і від клінічно здорових свиней, іноді одночасно кілька серотипів. Містяться в епітеліальних клітинах слизової оболонки тонкого відділу кишок, а також у лімфовузлах, печінці, нирках, крові, селезінці. Ентеровіруси вирощують у первинній культурі клітин нирок, поросят або перещеплюваній лінії СПЕВ. Репродукція вірусу супроводжується ЦПД, що виявляється утворенням через 16 - 20 год після зараження дрібних фокусів з округлих, зернистих рефрактильних клітин, які згодом утворюють великі осередки, з наступним повним руйнуванням усього моношару.

Лабораторні тварини й курячі ембріони до ентеровірусів свиней не чутливі. Ентеровіруси стійкі до дії хлороформу, ефіру, 70 %-го спирту, трипсину, дезоксихолату натрію, а також до значень рН у діапазоні від 2 до 13. При 70 °С не змінюють своєї вірулентності протягом 650 діб, у замороженому та ліофілізованому стані - впродовж кількох років. Зберігаються тижнями у фекаліях, а також у приміщеннях, де утримуються хворі тварини. Дуже повільно інактивуються під дією дезінфекційних препаратів - 2 %-го розчину їдкого натру за 7 год,2 %-го розчину формаліну або крезолової кислоти - за 1 год. Віруси швидко руйнуються під дією ультрафіолетового випромінювання, розчинів йоду, пари формаліну при 50 °С, миттєво гинуть при кип'ятінні.

Епізоотологія хвороби. За звичайних умов до ентеровірусів свиней сприйнятливі поросята відлученого віку та підсвинки 4 - 10- місячного віку. Рідко хворіють дорослі тварини і поросята-сисуни з 14- до 60-денного віку. Не хворіють поросята в перші 2 тижні життя. Інші види тварин до ентеровірусів свиней не чутливі. Джерелом збудника інфекції є хворі, перехворілі та латентно інфіковані свині. Вірусоносійство після перехворювання триває 1 - 2 міс. Спостеріга- ються часті випадки спалаху хвороби у разі неконтрольованого за- везення свиней для комплектування з інших господарств, а також загострення в господарстві латентної інфекції внаслідок різних стресових ситуацій (тривале транспортування, переохолодження,перегрівання, різка зміна видів корму, перегрупування, відлучення від свиноматки).

З організму хворих свиней збудник виділяється з фекаліями.

Зараження здорових свиней відбувається при спільному утриманні з хворими, а також аліментарним шляхом, через контаміновані вірусом корми, воду, предмети догляду, одяг та руки обслуговуючого персоналу. Захворювання спостерігається в будь-яку пору року, частіше в період перегрупування тварин після відлучення від свиноматок.

Хвороба проходить у вигляді ензоотії, характеризується високою контагіозністю, швидким охопленням майже всього сприйнятливого поголів'я. Під час комплектування спеціалізованих господарств «збірним» поголів'ям свиней спалахи хвороби виникають упродовж перших 3 діб після завезення. Тривалість ензоотії - 2 - 3 тижні. Летальність становить 5 - 10 %.
трусы женские хлопок
За антисанітарних умов утримання свиней ензоотія може затягуватися до 2 - 3 міс і більше. У цих випадках до ентеровірусного гастроентериту часто приєднується секундарна інфекція, летальність може досягати 25 - 30 %. Перехворілі тварини завжди відстають у розвитку і їх, як правило, вибраковують.

Патогенез вивчений недостатньо. Ентеровіруси проникають в організм поросят через глотку та інші відділи травного каналу, де розмножуються в епітеалії слизових оболонок тонких кишок. Згодом з'являються в крові та інших органах. Репродукція вірусу супроводжується різними морфологічними та функціональними змінами травного каналу, що зумовлюють характерні симптоми гастроентериту.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 - 6 діб, перебіг хвороби завжди гострий. У хворих поросят відмічають пригнічення, відсутність апетиту, спрагу, у багатьох - блювання. Температура тіла, як правило, перебуває в межах норми, іноді підвищується до 41,0 - 41,5 °С або, навпаки, знижується нижче норми. Характерною клінічною ознакою ентеровірусного гастроентериту є профузний пронос, який майже завжди чергується із запором, а також сильне виснаження. Фекалії водянисті, жовтого або жовто-зеленого кольору, іноді з домішкою крові. У деяких тварин спостерігають порушення координації рухів, судомні скорочення окремих груп м'язів тулуба, інші ознаки розладу нервової системи.

Бувають випадки раптової загибелі молодих поросят з апоплексичними симптомами, без діареї.

Патологоанатомічні зміни не характерні. На розтині виявляють катаральне або геморагічне запалення травного каналу, складчастість слизової оболонки дна шлунка й товстого відділу кишок, збільшення мезентеріальних лімфовузлів, селезінки, печінки, нирок.

Під час гістологічного дослідження спостерігають десквамацію покривного епітелію слизової оболонки шлунка й кишок, осередкову інфільтрацію лімфоїдними клітинами, поверхневі, рідко глибокі, осередкові або дифузні некрози слизової оболонки дна шлунка та тонкого відділу кишок, еритродіапедез і плазморагію. Знаходять білкову й жирову дистрофію, некробіоз епітеліальних клітин печінки, нирок, осередкову інфільтрацію еритроцитами пульпи селезінки.

Діагноз ґрунтується на результатах лабораторних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін. У сумнівних випадках ставлять біопробу на 2 - 4-місячних поросятах.

Лабораторна діагностика. Включає виділення ентеровірусу свиней з патологічного матеріалу в культурі клітин, ідентифікацію ентеровірусу за допомогою реакції нейтралізації, виявлення зростання титру типоспецифічних антитіл у парних сироватках крові хворих та перехворілих свиней, біологічну пробу на поросятах. Для дослідження в лабораторію направляють зскрібки зі слизової оболонки прямої кишки та ректальні змиви, взяті від хворих тварин. Ректальні змиви збирають стерильними тампонами, які потім занурюють у пробірки з розчином Хенкса та антибіотиками. Від загиблих або вимушено забитих тварин відбирають шматочки уражених ділянок порожньої, клубової, ободової та прямої кишок. Шматочки кишок консервують у 30 %-му розчині гліцерину і пересилають у термосі з льодом. Для ретроспективної діагностики надсилають парні або одноразово відібрані сироватки крові.

Серологічну діагностику ентеровірусного гастроентериту проводять за допомогою реакції нейтралізації в культурі клітин з еталонними штамами вірусу. Результати досліджень вважають позитивними, а діагноз установленим при 4-разовому й більшому зростанні титру антитіл у парних сироватках або при виявленні антитіл у титрі 1 : 32 і більше у 50 % сироваток одноразово досліджуваних тварин. Для проведення біопроби у благополучному щодо інфекційних хвороб господарстві відбирають 4 поросят у віці 2 - 4 міс, з яких двох заражають патологічним матеріалом, а двох - не заражають і використовують для контролю.
Як вірусвмісний патологічний матеріал використовують рідину, яку отримують після центрифугування 10 %-ї суспензії зі слизової оболонки тонкого і товстого відділів кишок від спеціально забитих хворих поросят або вірусвмісну культуральну рідину.

Поросят заражають перорально в дозі по 50 мл і, крім того, вводять ще по 1 мл в кожну ніздрю. За піддослідними й контрольними тваринами ведуть спостереження впродовж 2 тинів. У разі позитивних результатів у піддослідних поросят відмічається типова картина ентеровірусного гастроентериту.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення вірусного (трансмісивного) гастроентериту поросят, дизентерії, коліентериту, чуми, сальмонельозу та діареї незаразної етіології. На вірусний трансмісивний гастроентерит масово, з високою летальністю хворіють новонароджені поросята до 10 - 15-денного віку, для нього характерні виразки слизової оболонки шлунка й кишок, тотальний некроз ворсинок тонкого відділу кишок. Позитивні результати біопроби на новонароджених поросятах. Дизентерія уражує свиней різного віку, супроводжується кривавим проносом, високою летальністю. Під час бактеріологічного дослідження виділяють збудник хвороби. Ефективним є лікування осарсолом. Коліентерити бувають лише у поросят перших днів життя, супроводжуються високою летальністю. Під час бактеріоло- гічного дослідження виділяють ентеропатогенні штами кишкової палички. Позитивні результати антибіотикотерапії.

Чума свиней проявляється високою гарячкою постійного типу, лейкопенією, кон'юнктивітом, серозно-гнійними виділеннями з носа, запорами, що змінюються проносом, явищами геморагічного діатезу, характерними ураженнями селезінки, кишок, лімфовузлів. Сальмонельоз у відлучених поросят та підсвинків має підгострий і хронічний перебіг, тривалість хвороби - від кількох тижнів до двох і більше місяців. Спостерігають кн'юнктивіт, діарею, осередкове почервоніння та синюшність шкіри, іноді кашель. Характерні дифтеритичне ураження слизової оболонки товстого відділу кишок, утворення струпів, виразок, значне збільшення селезінки, часто виявляють пневмонію. Летальність досягає 40 % і більше. Під час бактеріологічного дослідження виділяють сальмонели, до яких чутливі білі миші, кролі, морські свинки й голуби. Позитивних результатів досягають лікуванням антибіотиками. Діареї незаразної етіології, зумовлені згодовуванням неякісного корму, припиняються після зміни кормового раціону.

Лікування. Специфічних терапевтичних засобів не запропоновано. Проводять симптоматичне лікування, дають легкоперетравні корми, для профілактики секундарної інфекції застосовують антибіотики.

Імунітет не вивчено.

Профілактика та заходи боротьби. Ґрунтуються на чіткому дотриманні ветеринарно-санітарного контролю під час завезення свиней для комплектування, утримання та годівлі молодняку. В теплий і сухий період року свиней потрібно переводити в літні табори. Не допускається згодовування харчових відходів у незнезараженому вигляді, а також неякісних кормів. У разі виникнення ентеровірусного гастроентериту в господарстві запроваджують карантинні обмеження. Хворих та підозрюваних щодо захворювання свиней ізолюють і лікують. За рештою тварин установлюють ветеринарний нагляд. Проводять щоденне механічне очищення та дезінфекцію приміщень, обладнання, вигульних дворів, предметів догляду. Для дезінфекції застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-ві гарячі розчини їдкого натру або калі, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 3 %-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші. Гній знезаражують гарячим 2 - 3 %-м розчином їдкого натру або калі і складають у спеціально відведених для цього місцях.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Ентеровірусний гастроентерит свиней"
  1. Класифікація родини PICORNAVIRIDAE
    Представники родини є найдрібнішими РНК вмістимими вірусами (Pico - дрібний, RNA - РНК). Більше десяти пікорнавірусів є збудниками небезпечних хвороб для людини (збудник полімієліту, гепатиту А) та тварин (збудник ящуру, ентеровірусного енцефаломієліту свиней та ін.). Родина пікорнавірусів включає чотири роди: Enterovirus, Cardiovirus, Rhinovirus,
  2. Резервуары и источники возбудителя инфекции.
    Как уже отмечалось, резервуаром возбудителя африканской чумы являются популяции диких аборигенных кабанов в странах центральной и южной Африки. Индикаторами таких резервуаров следует считать острые вспышки этой инфекции среди завезенных в эти страны свиней, европейских пород. На других континентах, где болезнь считается экзотической, заболевание свиней африканской чумой также может формировать
  3. Стандарты на свиней
    Категории упитанности свиней устанавливают на основании СТБ 987-95, согласно которому выделяют 6 категорий. Первая - свиньи мясные, молодняк в возрасте до 8 мес., туловище хорошо развитое, с широкой грудью и поясницей без перехватов за лопатками, шкура без опухолей и кровоподтеков, живой массой 80-150 кг, толщиной шпика над 6-7 грудными позвонками 10-30 мм. Вторая - свиньи - молодняк, мясные,
  4. Болезни свиней
    Болезни
  5. Хвороби свиней
    Хвороби
  6. Африканская чума свиней
    Африканская чума
  7. Макраканторинхоз свиней
    Макраканторинхоз (macracanthorhynchosis) - гельминтозное заболевание свиней, вызываемое скребнями рода Macracanthorhynchus, с признаками поноса, анемии, истощения, нарушения работы желудочно-кишечного тракта, что нередко заканчивается падежом животных. Этиология. Возбудитель - M. hirudinacеus - крупные белые или бело-розового цвета гельминты, длиной до 65 см. На переднем конце скребни имеют
  8. Эзофагостомоз свиней
    Эзофагостомоз (oesophagostomosis) - инвазионное заболевание преимущественно взрослых свиней, сопровождающееся нарушениями работы желудочно-кишечного тракта, нарушением обмена веществ и исхуданием. Этиология. Возбудитель - нематоды из рода Оеsорhagostomum, представляющие собой небольших гельминтов - 7,5-13,4 мм, локализующихся в толстом кишечнике. Эпизоотология. Эзофагостомоз имеет
  9. Эпизоотология.
    Природные очаги африканской чумы свиней приурочены к странам южной и центральной Африки (Кения, Ангола,Конго,Танганьика, Сенегал, Мозамбик, Родезия, Замбия, Малави, Юго-Западная Африка и др.). Эти очаги начали проявляться в конце Х1Х и начале ХХ столетий на завезенных в регион свиньях культурных европейских пород . Острое переболевание и гибель таких свиней происходили после прямых или
  10. Эпизоотология
    - весьма показательна для факторных инфекционных болезней, которым не свойственна эстафетная передача возбудителя инфекции. Пока не зарегистрировано ни одного случая передачи возбудителя этой инфекции от больных свиней из промышленных комплексов к животным обслуживающего персонала в индивидуальных подворьях. . Массовое заболевание в период развитияэпизоотической вспышки обусловлено не
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...