ГоловнаПсихологіяВійськова психологія і педагогіка
« Попередня Наступна »
Ягупов В. Військова психологія, 2004 - перейти до змісту підручника

Досвід діагностики і корекції психологічних наслідків участі військовослужбовців у бойових діях (іноземний досвід)

Для здійснення заходів, передбачених в попередньому підрозділі, необхідно знати сучасний досвід іноземних країн щодо діагностики і корекції психічних наслідків участі воїнів у бойових діях. Коли така допомога не надається своєчасно, у воїнів, що брали участь у бойових діях, можуть виникнути відстрочені реакції на вплив стрес-факторів бойової обстановки. Спеціальний обіжник для вивчення відстрочених реакцій на вплив стрес-факторів бойової обстановки був опрацьований А. Кардинером ще у 20-ті pp. XX ст. В ньому є розділи, присвячені вивченню біографічних даних, історії служби в армії, ситуацій, що травмують психіку, психосоматичних симптомів [145, с. 242-245].

Під час Другої світової війни Р. Гринкер і Б. Шпігель для вивчення психічних наслідків бойового стресу використовували тест толерантності до стресу Гаровера-Ериксона (Harrower-Erickson test), тест Роршаха і тест тематичної апперцепції Морея [140, с 419].

На сучасному етапі першим кроком дослідження психологічних наслідків участі в бойових діях визнається аналіз причин психічних травм, що отримали ветерани. З цією метою використовується розгорнуте клінічне інтерв'ю, Найпопулярніший варіант такого інтерв'ю опрацьований Р. Скерфілдом і А. Бланком [153]. Він включає такі розділи:

- обставини життя до призову в армію;

- обставини призову в армію;

- військова підготовка до служби в зоні бойових дій;

- служба в зоні бойових дій: отримання повідомлення про направлення у зону бойових дій; відбуття з країни і прибуття в зону бойових дій; військова спеціальність і службово-бойові завдання, які виконував у зоні бойових дій; зміни у званнях і посадах, основні місця служби в зоні бойових дій та їхня хронологія; взаємини з начальниками тощо;

- особливості служби тих, що не брали участі у бойових діях; участь у головних операціях, служба поза бойовими діями; взаємини з місцевим населенням; зміни у ставленні до служби і поведінки в армії; ставлення до певних унікальних особливостей війни; стреси та конфлікти на національному ґрунті;

- специфічні події, що травмують психіку;

- позитивні переживання, які пов'язані зі службою в зоні бойових дій;

- вживання алкоголю та наркотиків;

- можливість відпочинку і відновлення сил;

- випадки відрядження додому;

- моральні та ціннісні конфлікти, що обумовлені специфічними особливостями війни;

- особливості служби перед демобілізацією, підготовка до демобілізації, повернення на Батьківщину;

- обставини демобілізації в запас, нагороди, пільги та ін.;

- особливості післявоєнної адаптації.

Другим кроком у вивченні психічних проблем ветеранів є дослідження актуальних психічних реакцій на фактори, що травмують психіку і які мали місце у минулому. Для цього опрацьовані різноманітні діагностичні технології. Вони переважно призначені для обстеження ветеранів, що не отримали бойових психічних травм. Найпопулярнішими серед них є:

Структуроване клінічне інтерв'ю для психічно здорових пацієнтів (SCID - DSM - III - R, Non-patient Version-Vietnam) [154], яке призначене для вивчення 17 різних видів посттравматичних синдромів реакцій на травматичний бойовий стрес, а також для оцінки бойової активності;

Місисітська шкала оцінки посттравматичних реакцій, обумовлених участю в бойових діях (Mississippi Scale for Combat-Related PTSD) [147, с. 85-90], що використовується для оцінки у ветеранів ступеня виразності посттравматичного синдрому реакцій, об'єднані в шість груп (нав'язливі спогади та депресії, труднощі у спілкуванні, афективна лабільність, проблеми пам'яті, порушення сну, різноманітні особистісні проблеми), а також ступеня впливу бойового стресу;

Шкала оцінки ступеня впливу травматичного явища (Impact of Event Scale) [143, с. 209-218] використовується для оцінки двох видів реакцій ветерана на травматичний стрес (періодичні повторні переживання того, що відбулося; вихід із спогадів явища, шо найбільш травмує, а також про інше, що може його викликати). Результати, отримані за допомогою цієї шкали, дають змогу судити про фазу розвитку посттравматичного процесу (згідно з концепцією М. Горовица) [142]; субшкала Мінесоцького багатофакторного особистіспого обіжника (ММР1) для оцінки виразності посттравматичних синдромів реакцій [147].

З цією метою досить ефективно використовували тест Роршаха, як допоміжні інструменти інколи застосовується Шкала депресії Бека [134], Шкала тривожності Спілбергера, а також нова версія Мінесоцького обіжника (ММРІ-2) [136]. Для виявлення можливих психічних відхилень у ветеранів і падання їм медичної допомоги використовується симптоматичний обіжник SCL-90 (Derogatis L.R., et al, 1973).

Останнім часом для підвищення валідності та надійності діагностики посттравматичних стресових розладів все частіше використовують різні фізіологічні показники частоти серцевих скорочень, шкірно-гальванічних реакцій, електроміограму тощо у поєднанні з подразниками, які нагадують про психотравматичні явища (фільми про війну, військова музика, описання бонових епізодів тощо) (Pitman P.K., et al (1987, 1990), Orr S.P.,etal(1990)TaiH.).

Заслуговують на увагу також західні методи психологічної реабілітації воїнів, які мають психотравматичні синдроми.

Після Першої світової війни С.В. Гольман наголошував па ефективності методу впливу за допомогою електричного струму, який був опрацьований 1916 р. німецьким лікарем Ф. Кауфманом [22, с. 63]. МЛ. Астваца-туров називав цей метод «сугестивною електризацією», виокремлюючи в цьому випадку психологічний механізм впливу [6, с. 203-205]. Підкреслюється також ефективність гіпнозу [22], «навіювання у стані, коли людина не спить», особливо в поєднанні із вправами [6], трудовою терапією. Під час Великої Вітчизняної війни ефективними способами психотерапії істеричних симптомів визнавалися методи, які поєднували пряме й опосередковане навіювання І ефірною маскою Свядоща, кальцієвим ударом, судомною психотерапією [107, с 303-308].

П.Я. Гальперин, О.М. Леонтьев, О.В. Запорожець та Інші під час Великої Вітчизняної війни займалися відновленням функцій кінцівок; Б.Г. Ананьев, Є.С. Бейн, О.Р. Лурія - відновленням пам'яті, мови і письма після отримання бойових психічних травм. В основі їхнього підходу був діяльнісний підхід.

У процесі надання психотерапевтичної допомоги американським солдатам у роки Другої світової війни Р. Гринкер і Б. Шпігель опрацювали систему комплексного психотерапевтичного впливу. Складовими цієї системи с:

- наркосинтетичний метод (використання снодійних ліків для полегшення досягнення катарсису);

- психотерапія з обмеженою кількістю сеансів (brief psycho therapy);

- судомна шокова психотерапія;

- терапія довгим сном;

- трудотерапія;

- групова психотерапія і загальна атмосфера психічного комфорту для пацієнтів [139, с 77-114].

Завданнями бриф-терапії Р. Гринкер і Б. Шпігель вважали зниження неусвідомленої напруженості, зміцнення «еґо» і модифікацію «супер-его» у ветеранів. Вони виокремлювали вісім принципів цього виду психотерапії: встановлення позитивного ставлення пацієнта до психотерапевта; попереджання бажань пацієнта використовувати вторинну вигоду від власного розладу; десенситизація до ситуацій, що викликають страх; подолання негативної реакції «супер-еґо» (негативної самооцінки); подолання тенденції до пасивної залежності від інших; звільнення від можливих істеричних симптомів; зменшення неусвідомленої ненависті до інших [140, с 86-105].

На сучасному етапі психологічна допомога ветеранам у подоланні відстрочених реакцій на вплив стрес-факторів бойової обстановки ґрунтується на концепції посттравматичних стресових реакцій.

Основним завданням психотерапевта в цьому разі є створення умов для поступового усунення негативного впливу бойового досвіду, що травмує психіку. Цього можна досягти за допомогою різних видів психотерапії (психодинамічної, когнітивної, поведінкової, терапії мистецтвом, наркосинтетичної, трансмедитальної тощо) і форм психотерапії (індивідуальна, групова, родинна).
Ця психологічна допомога може мати терміновий (crisis intervention) та обмежений (brief psychotherapy) або довготривалий (long term PTSD intervention) характер.

На думку P. Скерфілда, під час організації допомоги ветеранам необхідно враховувати чотири ключові моменти:

- явище, яке травмує психіку і безпосередню реакцію на нього, що супроводжується, як правило, його запереченням;

- наступне усвідомлення і повторне переживання негативних аспектів, що мають відношення до психічної травми;

- спроби контролювання, зниження чи відсторонення від нав'язливих спогадів через використання взаємодії психічних механізмів заперечення психотравму та повторення переживань, що травмують психіку;

- інтеграцію травматичного досвіду та його позитивний або негативний вплив на особистість, відношення до значущих явищ, подій, стосунки з людьми та оточенням у цілому [ 153, с 239-240].

Негайна психологічна терапія здійснюється якнайшвидше після отримання психотравму (як правило, у безпосередній близькості від району бойових дій) з метою відновлення внутрішньої психічної рівноваги та недопущення дезадаптації особистості [153, с 240-241].

На думку М. Горовица, завданням психотерапії, що розраховане на короткий строк, є повернення до нормального процесу відновлення після впливу явища, що травмує психіку. Вона розрахована на тих потерпілих, в яких відстрочені реакції на травматичний стрес не перейшли у хронічну форму [142-144]. Горовиц у розвитку відстрочених реакцій на травматичний стрес виділяє патологічну та непатологічну фази.

Згідно з його моделлю «короткої» психотерапії, передбачається 12 сеансів, тобто зустрічей з пацієнтом. Психічний вплив у цьому випадку передбачає підведення ветерана до спогадів про явища, що травмують психіку, емоційну підтримку під .час спогадів, створення умов для чіткішого усвідомлення того, що відбулося, і його переосмислення. Однією із важливих умов цієї психотерапії є тісніший контакт між психотерапевтом і пацієнтом. Головна увага приділяється вирішенню «основного» конфлікту, що є причиною посттравматичних реакцій. Він також звертає увагу на стиль реагування ветерана на стресові впливи та виділяє три їх вида: істеричний, обсесивний, нарцисичний.

Істеричний стиль характеризується поданням ветераном своїх переживань у глобальних, яскравих і невизначених поняттях. Головним завданням психотерапевта є детальна реконструкція травматичного досвіду і психологічна підтримка пацієнта у разі інтенсивних емоційних переживань.

У обсесивному етилі поведінки пацієнта емоційний компонент опису рекомендується ізолювати від ситуації, що травмує психіку, і основну увагу зосередити на деталях, подробицях.

Нарцисичний стиль характеризується панічною дезорієнтацією і фрагментарністю сприйняття травматичного досвіду. Ця категорія пацієнтів надзвичайно чутлива до всього, що може стосуватися їхньої самооцінки.

Основними принципами психологічної допомоги у подоланні відстрочених реакцій на травматичний стрес, яка розрахована на тривалий період, Р. Скерфілд вважає:

- встановлення довірливих взаємин між пацієнтом і психотерапевтом;

- ознайомлення пацієнта з необхідною інформацією про процес подолання посттравматичного стресу;

- контроль за станом пацієнта;

- редукція підвищеної напруженості;

- повернення до повторних переживань, що мають відношення до психічної травми;

- інтеграція травматичного досвіду [153, с. 241].

Д. Сміт розглядає процес індивідуальної психотерапії з ветеранами, що розрахований на тривалий термін, з погляду когнітивно-емоційного підходу. Він визначає його як процес, у ході якого пацієнт інтегрує свідомі та підсвідомі ефекти травматичного досвіду І опановує його [154, с 144].

Цілями психотерапії у цьому разі вважаються подолання посттравматичного стресу, підвищення самооцінки та самоконтролю, а також відновлення особистісної інтегрованості, відновлення почуття власної гідності та відповідальності за власне майбутнє.

Д. Сміт виокремлює дев'ять основних етапів у психотерапевтичному процесі.

*Перші три пов'язані з обговоренням проблем довіри до людей, умінням контролювати власні дії, подоланням дратівливості, гніву та обвинувальної поведінки щодо інших людей.

*Четвертий етап передбачає підведення ветерана до відкриття власних проблем,

*п'ятий - перетворення системи настанов і виношені., що склалися, та стороння умов для Інтеграції травматичного досвіду в мову систему;

*шостий - обговорення значення травматичного досвіду для Інших подій у житті ветерана;

*сьомий - повернення до того, про то вже говорилось і внесення уточнень;

*восьмий - створення умов для емоційного розкріпачення; останній, дев'ятий етап - збудження бажання у ветерана надати допомогу іншим. На його погляд, вияв агресивності ветерана може мати три форми: надмірний контроль та уникнення її вияву, активна її демонстрація та змішана поведінка.



Т. Кін та його співавтори використовували метод поведінкової психотерапії - імплозії, тобто занурення пацієнта в уяві в травматичну ситуацію, що надало їм можливість знизити рівень тривожності, депресії» зменшити нав'язливі переживання, що повторюються. Але водночас їм не вдалося підвищити емоційну чуттєвість і подолати відчуженість [146, с 245-260].

Використовуються й інші ефектніші методи поведінкової терапії - десенсибілізації (А. Cclluci, R. Lawrence, 1978), зупинки обмірковувань, когнітивної реконструкції, поведінкової бібліотерапії (R. Marafiorte, 1980; Е. Parson, 19S4), десенситизації через вплив на рух очей (F. Shapiro, I989). Досить результативні такі види психотерапії, як артотерапія (D. Johnson, A. Morgan, М. James), гіпноз (J. Brendi, В. Benedict, 1980), гештальтстерапія (Е. Parson, 1984), наркосинтез (L. Kolb, 1985), трансцендентальна медитація (В. Brooks, T. Scarano, 1982) та iн.



Широкої популярності набувають різні модифікації групової психотерапії. Ще 1944 р. Г. Роум. визначаючи необхідність групового підходу до реабілітації ветеранів, відокремив кілька факторів, що впливають на ЇЇ ефективність: подібність психічних проблем у групі, зниження внутрішнього психічного напруження, подолання почуття неповноцінності, довірливі відношення між психотерапевтом і пацієнтом, контрольоване емоційне розкріпачення, контрольований глибинний аналіз проблем, доповнення групової роботи Індивідуальною, коли є така необхідність [152, с 525]. Р. Гринкер І Б. Шпігель у 1945 р. відмічали, що ефективність групової психотерапії з ветеранами забезпечується трьома факторами: розвитком позитивних взаємин між психотерапевтом і пацієнтом, вільним висловлюванням почуттів, можливістю детальнішого аналізу психічних проблем [139, с. 387].

У 1970 р. групою американських психотерапевтів (R. Lifton, С. Shatan, F. Pincus та in.) були організовані так звані rap-групи ветеранів з організації «В'єтнамські ветерани проти війни» з метою падання допомоги у подоланні психічних наслідків війни та осмислення свого військового досвіду. Довірлива атмосфера, взаємна емоційна підтримка, неформальний характер груп сприяли ефективності психологічної допомоги. Rap продовжували традиції груп з обмеженою роллю ведучого (центруванні на клієнті групи «палкого» стільця, вільно «плавальні» групи тощо) або взагалі не мали ведучого (групи двічі народжених, що організовані у Сан-Франциско).

Ці групи, як правило, об'єднують ветеранів, що пережили психотравматичні явища, з метою надання їм психологічної допомоги. Вони завдяки описуванню, вивченню, трансформації та структуруванню невпорядкованого травматичного досвіду надають можливість;

- подолати почуття ізольованості через емоційний комфорт, підтримку і відчуття спільності з Іншими ветеранами;

- подолати почуття неповноцінності та відновлення власної гідності;

- «переробити» травматичний1 досвід серед людей» спроможних його розуміти;

- емоційне розкріпачення;

- самогенерацію (відродження потреби у самопізнанні, самоконтролі, самооцінці, самовдосконаленні).




Rap-групи ветеранів можуть бути різних рівнів.

До першого належать інформаційні або початкові групи, основними цілями яких є поступове підведення ветеранів до дискусії щодо їхніх психічних проблем, інформування ветеранів про можливі психічні наслідки участі в бойових діях.

Групи другого рівня мають назву «збуджувальні, ті, що працюють». їхньою метою є створення умов для аналізу минулого воєнного досвіду і зіставлення його з актуальною життєдіяльністю. Організатор таких груп має визначитися - чи спроможний ветеран взяти участь у дискусіях і намагатися зменшити відмінності між учасниками групи, насамперед у боновому досвіді. Під час формування таких груп враховуються готовність ветерана брати участь у групових дискусіях, надавати психологічну допомогу і підтримку іншим членам групи, бажання отримати таку саму допомогу з боку інших.

Групи третього рівня розраховані на тривале існування. їхньою характерною властивістю є те, що учасники стають ніби психотерапевтами один для одного. У цих групах аналізуються також актуальні психічні проблеми, надається можливість взяти участь особам, які не є ветеранами.



Є. Парсон запропонувала модель багаторазової rap-групи ветеранів, яка розрахована на три фази психотерапевтичного процесу.

У групу першої фази включаються тільки ветерани бойових дій. Завданнями першої фази Є:

- допомога в подоланні нав'язливих спогадів про війну, почуття війни, відчуття на собі «печаті смерті», стану лиха та депресії;

- допомога в подоланні фобійних реакцій, стану емоційного заклякнення, соціальної відчуженості, підвищення самоконтролю і відкритості в спілкуванні;

- допомога в осмисленні травматичного досвіду, відновленні самототожності, почуття належності до кола людей, збудження бажання відновити перервані взаємини з іншими людьми і виявляти активність у всіх сферах життя.

Друга фаза групової психотерапії передбачає включення в гар-групи ветеранів конкретної війни, які не брали участі в бойових діях. Це дає можливість розширити тематику психічних проблем. Завдання цієї фази:

- поглиблення у ветеранів довіри один до одного та до інших людей;

- формування відкритості у взаєминах;

- допомога в усвідомленні «фальшованого Я» та його виявів у спілкуванні, стимулювання переходу від «дзеркально-рефлекторних» форм спілкування до змістовніших.

Після вирішення проблем першої та другої фаз можна організувати психоаналітично орієнтовну фазу. На цьому етапі в групу включаються особи, які не є ветеранами, у тому числі й жінки. Це спеціально зроблено так, щоб соціальне оточення, стиль спілкування, характер обговорення проблем ветеранів наблизити до реального життя, розширити коло знайомих, зацікавити проблемами життєдіяльності звичайних людей, формувати інтерес до повсякденних проблем соціального оточення ветерана. А тому завданням цієї фази є глибші та суттєвіші особистісні зміни у ветеранів через усвідомлення та осмислення власного психічного життя, аналізування особистісних проблем, що зумовлені участю в бойових діях [151].



Остання група психологічної допомоги - це сімейна психотерапія, якій іноземні психологи надають суттєвого значення (C.R. Figley, 1978, 1989; Т. Williams, 1980; Т. Sarano, 1982 та ін.). Наприклад, за Ч. Фіглі, будь-яка психологічна допомога родинам ветеранів має ґрунтуватися на таких принципах:

- шанування інтимних аспектів життя родини, її самовідданості під час війн, а також досвіду родини щодо пережитих стресових життєвих обставин;

- інформування родини про можливі психічні наслідки війни;

- поєднання психологічної допомоги із соціальною підтримкою родини, у тому числі з боку родин інших ветеранів;

- психотерапевтичне втручання в життя родини передбачає: уважне вивчення джерел стресу в родині; визначення основаних психологічних прийомів, що використовуються в ній для налагодження взаємин; інформування родини про різноманітні способи та прийоми подолання наслідків травматичного стресу; допомога родині у створенні системи взаємної підтримки; допомога у мобілізації тих сторін життєдіяльності родини, які сприяють її зміцненню і забезпечують розв'язання психічних проблем [157].

С. Вільямс і Т. Вільямс основними завданнями сімейної психотерапії вважають:

- подолання у ветерана Ідентифікації з образом «пацієнта» в родині, стану депресії, емоційної та соціальної відчуженості, неадекватних реакцій ветерана на хворобу й горе інших членів родини;

- подолання випадків насильства в родині, зловживання алкоголем і наркотиками, прагнення тривалої відсутності в родині;

- подолання небажання ветерана розповідати про власний бойовий досвід;

- подолання психічної дистанції між ветераном і дітьми;

- налагодження взаємин між подружжям;

- психологічна допомога дружинам ветеранів, формування в родині системи взаємної допомоги;

- вдосконалення системи спілкування в родині [158, с 196-199].

З цією метою вони пропонують мультимодальну форму сімейної психотерапії, яка включає:

- індивідуальне і родинне консультування;

- групову психотерапію окремо з ветеранами й окремо з їхніми дружинами;

- заняття в групах, які складаються з кількох родинних пар.

На думку деяких психологів, сімейна психотерапія має відігравати вирішальну роль у психологічній допомозі ветеранам та їхній соціальній та психологічній реабілітації.

За кризової ситуації в родині можна застосувати модель психотерапевтичної допомоги, яка ґрунтується на концепції Р. Стейкі (R. Staikcy) (1985). Вона включає такі етапи:

- встановлення психічного контакту із сім'єю;

- дослідження психічних проблем у родині;

- спільний пошук із членами родини можливих способів вирішення проблем, що виникли;

- допомога членам родини в здійсненні конкретних заходів, спрямованих на розв'язання психічних проблем;

- супроводження родини після виходу з кризової ситуації [141, с 200].

Таким чином, у США створена достатньо ефективна система психологічної допомоги та реабілітації військовослужбовцям у зоні бойових дій та ветеранам війни.

Отже, аналіз психологічних проблем сучасної війни свідчить про

те, що у воїнів, які беруть участь у бойових діях, існують суттєві

соціальні та психічні проблеми. На основі аналізу іноземного

досвіду вивчення, діагностики та коригування психічних станів воїнів і ветеранів, які брали участь у бойових діях, можна виділити певні тенденції в дослідженні цих проблем.

По-перше, центр уваги з загального вивчення психічних наслідків сучасних бонових дій переноситься на дослідження наслідків конкретних стрес-факторів війни.

По-друге, здійснюється поступовий перехід від вивчення переважно невротичних реакцій і станів ветеранів війн до дослідження глибинних психічних феноменів.

По-третє. опрацьовуються конкретні методики і технології поступового впровадження ветеранів війни в повсякденну життєдіяльність з позицій парадигми «нормальної реакції на ненормальну ситуацію».



Нажаль, наявність у нашому суспільстві проблеми «афганського синдрому» та його негативних наслідків у ряді випадків свідчить про те, що існує гостра потреба створення в державі та її Збройних силах ефективної системи психологічної реабілітації учасників бойових дій. Цього вимагають також особливості військової діяльності в Збройних силах України, їх участь у миротворчих силах ООН у гарячих точках, які сприяють виникненню в українських військових певних психічних розкладів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Досвід діагностики і корекції психологічних наслідків участі військовослужбовців у бойових діях (іноземний досвід)"
  1. Основні напрями психологічного забезпечення
    Ряд цих проблем можуть бути оптимально зняті завдяки ефективній організації психологічного забезпечення підготовки і ведення бойових дій, яке має на меті досягнення мораль но-психологічної переваги над протиборчою стороною, підтримку високої боєздатності військ і духовної стійкості населення. Це досягається узгодженими за завданнями, місцем і часом, здійсненими за єдиним задумом і планом
  2. Психологічне забезпечення збройного конфлікту на Північному Кавказі
    Певний Інтерес для розвитку системи МПЗ у Збройних силах України має вивчення досвіду його організації під час роззброєння незаконних збройних формувань у Чеченській Республіці. В листопаді 1994 р. Президент і Уряд Російської Федерації ухвалили рішення про використання частин і з'єднань Південнокавказьського військового округу (ПКВО) для роззброєння незаконних збройних формувань у Чеченській
  3. Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців
    У зв'язку з чим виникає необхідність здійснення психологічної реабілітації воїнів? По-перше, у воїнів, які протягом певного часу перебувають під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їхньої бойової діяльності. Стомленість - це відчуття слабкості, безсилля, в'ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою
  4. Методика прогнозування і розрахунку психогенних втрат серед особового складу
    Ефективність дій особового складу в бойовій обстановці, характер отримання ним бойових психічних травм, надання йому оперативної психологічної допомоги та здійснення психологічних реабілітаційних робіт суттєво залежать від надійності методики прогнозування і розрахунку бойових психічних втрат. Для її здійснення у бойовій обстановці необхідно визначитися з ключовими поняттями, до яких належать:
  5. Сутність паніки та причини її виникнення
    У військовій психології під панікою розуміють певний емоційний стан (емоційне потрясіння, збентеження, жах тощо, які виникають у масі воїнів або в окремого воїна), різновид поведінки натовпу внаслідок дефіциту або надлишку інформації. Сам термін «паніка» походить від імені грецького бога Папа, покровителя пастухів, пасовищ і стад, який викликав своїм гнівом «шаленство» останніх, що під його
  6. Методи емпіричного психологічного дослідження
    Спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціо-метрія, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик тощо - це емпіричні методи психологічного дослідження. Розглянемо деякі з них докладніше. . Спостереження Метод спостереження широко використовується у військовій психології. Він полягає в
  7. Діяльність командирів щодо попередження та подолання конфліктних ситуацій у підрозділі
    Військовий підрозділ, сформований з воїнів з різними індивідуально-психічними особливостями, розв'язує різноманітні службово-бойові завдання. На якість розв'язання цих завдань безпосередньо впливають різноманітні соціально-психологічні явища, які мають місце у життєдіяльності військового колективу. Безумовно, в діяльності будь-якого колективу мають місце різні конфлікти. У принципі, до позитивних
  8. Досвід психологічного забезпечення в сучасних воєнних конфліктах
    Багатий позитивний досвід у сфері психологічного забезпечення мають деякі іноземні країни. Найбільш організовано і цілеспрямовано до цієї справи ставляться у Збройних силах США, де ця проблема протягом XX ст. вважається пріоритетною державною справою і ґрунтується на наукових засадах. Ще до Першої світової війни у США була створена Рада з питань використання психології у військовій справі, що
  9. Зміст психологічної роботи в бойовій обстановці
    Як спосіб діяльності психологічна робота включає взаємозв'язані методи - психологічне проектування і психологічну корекцію. Психологічне проектування полягає в прогнозуванні психологічного змісту майбутньої бойової діяльності, передбаченні її психічних наслідків і закладанні оптимальних психологічних умов здійснення. Смисл психологічного проектування полягає у передбаченні всієї сукупності
  10. Тести та завдання для самоконтролю
    15-1. Автоконтрольний блок. Психологічна робота виступає як частина морально-психологічного бойових дій і на формування, підтримання і моральних, психічних, психофізіологічних, фізичних і військовослужбовців, які необхідні для ефективного ними бойових завдань. складова забезпечення спрямована відновлення якостей станів виконання 15-2. Яке з нижченаведених
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека