загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ

Крива захворюваності на дифтерію у останні роки підскочила вгору Справа в тім, що в усьому світі виявлений досить високий рівень носіїв токсигенних штамів корінебактерії дифтерії, що пов'язано із зниженням штучного імунітету у дорослих та збільшенням контингенту неімунізованих дітей (відомо, що виникнення епідемії неможливе, якщо 70-80% дітей імунізовані).

Синонімом терміна дифтерія гортані є " дифтерійний круп" або "істи-ний круп". Найбільш чутливими до дифтерії гортані є діти віком від 1 до З років, дещо менше - 3-5 років, у старших вікових групах дітей дифтерія зустрічається рідше, Те, що діти молодших вікових груп більш чутливі до захворювання на дифтерійний круп, пов'язано із анатомічними та фізіологічними особливостями гортані дітей та їх імунною реактивністю до дифтерійної інфекції. Серед характерних особливостей перебігу епідеміологічного процеса дифтерії за останні роки слід підкреслити ріст захворюваності дорослого населення, переважно мешканців міст.

Гортань уражується дифтерійним процесом у більшості випадків у комбінації з дифтерією зіва та носа, таке ураження носить назву нисхідного крупу. Ізольоване ураження гортані дифтерією (первинний круп) зустрічається рідше.

Збудником захворювання є паличка дифтерії, яка була відкрита Г.Клебсом у 1883 році, а виділена у чистій культурі Лефлером у 1884 році. Зараження у більшості випадків відбувається повітряно-краплинним шляхом, при безпосередньому контакті з хворим на дифтерію, бацилоносієм, що одужує, або здоровим виділителем токсигенних штамів, у рідких випадках можливе зараження через побутові речі або продукти харчування (наприклад, молоко).

Клініку дифтерії гортані визначає розвиток гострого стенозу гортані, у патогенезі якого можна виділити такі фактори:

1) утворення фібринових плівок (нальотів) у порожнині гортані;

2) набряк її слизової оболонки;

3) спазм внутрішніх м'язів гортані.

Патоморфологічно дифтерія є фібринозним запаленням у місці вхідних воріт інфекції. Відбувається коагуляційний некроз епітелію слизової оболонки, розширення кровоносних судин. Внаслідок підвищення проникності судинної стінки відбувається пропотівання ексудату, що містить фібриноген. При зіткнені з некротизованою тканиною під впливом тромбокинази, що вивільнюється при некрозі клітин, відбувається перетворення фібриногену на фібрин, який утворює плівку. При проведенні ларингоскопії у прозорі гортані визначаються плівки, які важко знімаються та залишають кровоточачу поверхню на слизовій оболонці.

Для перебігу дифтерії гортані характерним є послідовний розвиток симптоматики, що дає можливість виділити три стадії захворювання: 1)дисфонічна або крупозного кашлю; 2) стенотична; 3) асфіксична.

Першій стадії, що відповідає катаральним змінам, притаманні прояви симптомів загальної інтоксикації, підвищення температури тіла. З'являється та поступово посилюється кашель, який стає "лаючим". "Лаючий" кашель - обов'язковий симптом крупа, він спричинений тим, що повітря, яке видихається під час кашлю, при крупі проходить крізь звужену голосову щілину. Якщо при крупі голосові складки незначно уражені виникає дзвінкий "лаючий" кашель, при більш поширенім ураженні - більш глухий, хриплий.
трусы женские хлопок
Змінюється голос: з'являється охриплість і навіть афонія. Ця стадія може тривати від кількох годин до кількох діб. При ларингоскопії визначається гіперемія та набряк слизової оболонки гортані, нальотів немає.

На фоні афонії та малозвучного кашлю з'являється утруднення дихання, що відповідає другій (стенотичній) стадії. Ця стадія обумовлена зменшенням прозору гортані внаслідок наявності плівок (фібринозного нальота) та рефлекторного спазму м'язів гортані, що спричинене подразненням нервових закінчень дифтерійним токсином, запальним набряком. З'являється інспіраторна задишка, що супроводжується втягненням підатливих місць грудної клітки.

Характерним для стенотичного дихання є утруднення проходження повітря при вдосі крізь звужену голосову щілину. Внаслідок цього вдих хворого можна чути на відстані. Через подовження вдоху випадає пауза між вдихом та видихом, дихання набуває "шумногохарактеру". Із наростанням ступеню важкості стенозу дитина стає більш неспокійною, метушиться. Покриви шкіри стають блідими, вкриті потом, з'являється акроцианоз, тахікардія. На якийсь час дитина заспокоюється та засинає, але сон короткочасний. Дитина прокидається від кашлю. Утруднення дихання при першім вдосі лякає дитину, наслідком чого стає посилення спазму м'язів гортані. При ларингоскопії: голосова щілина різко звужена, на фоні набряку слизової оболонки суцільні або у вигляді окремих острівців сірі плівки, що частіш розташовані на голосових складках та у підголосовій щілині.

Дитина втрачає сили та заспокоюється, іноді схлипує, потім зовсім затихає. Однак це ложний спокій - дитина дихає дуже поверхнево. Наступна стадія - асфіксична, відповідає переходу стенозу гортані у термінальну стадію. Хворий стає в'ялим, сонливим, дихання дуже часте, пульс ниткоподібний із випадінням окремих пульсових хвиль. На цьому фоні може наступити смерть.

Діагноз дифтерії гортані встановлюється на підставі поступового наростання стенозу гортані, поєднання ураження гортані із дифтерією глотки, при фарінгоскопіїу глотці визначають нальоти. Допомагає встановити діагноз ларингоскопічна картина.

Діагноз підтверджується бактеріологічними дослідженнями мазків з носа, глотки, гортані, Однак бактеріологічний метод є допоміжним, оскільки позитивні результати не перевищують 40%.

За характером перебігу, швидкістю зміни стадій розрізняють бурно прогресуючий та повільно прогресуючий круп. Перший тип зустрічається у дітей віком до двох років і часто супроводжується пневмонією, другий тип має більш сприятливий перебіг.

Загальна інтоксикація при дифтерійному крупі нерізко виражена, що пов'язано із особливостями будови слизової оболонки дихальних шляхів, які обумовлюють слабку здатність до всмоктування токсинів. Ускладення, спричинені дією дифтерійного токсину (міокардити, поліневрити), виникають виключно рідко. Причиною смерті при дифтерійнім крупі у 90-98% є пневмонія і лише у рідких випадках - механічна закупорка плівками дихальних шляхів та інші ускладнення. Ознаками, що допомагають визначити поширення крупозного процесу у нижні дихальні шляхи, є:

1) відхаркування фібринозних трубчатих зліпків бронхів;

2) поява синдрома початкової обструкції бронхів (різке ослаблення або відсутність дихальних шумів та поряд з цим - голосний перкуторний звук над часткою або цілою зоною легень);

3) на Ro-грамі у коренях легень визначається посилення малюнку кореня легені із товстими віялоподібними тяжами, що розходяться до периферії.


У наш час, у зв'язку з тим, що дифтерія розвивається на фоні наявного імунитету після вакцінації, захворювання реєструється переважно у дорослих, клініка має стертий характер і маскується іншими проявами хвороби, фоновими станами, впливом інтоксикації, що утруднює своєчасну діагностику цього захворювання. У початковому періоді клінічна картина може бути нечіткою, яскраві ознаки стенозу гортані нерідко проявляються лише при поширенні плівок/^ трахею та бронхи. Імунитет після вакцинації не попереджує носійства, але перешкоджає утворенню дифтерійних плівок, що, у свою чергу, знижує вірогідність передачі збудника.

При встановленні діагнозу необхідно проводити диференційну діагностику із гострим лариготрахеїтом при гострих респираторних вірусних інфекціях (табл. 2).

Рідше доводиться проводити диференційну діагностику дифтерії гортані із стенозами дихальних шляхів, що виникають внаслідок гіпертрофії зобної залози, збільшення трахеобронхіальних лімфовузлів, сторонніх тіл гортані та трахеї.

При підозрі на дифтерію хворого необхідно ізолювати та госпіталізувати у інфекційну лікарню.

Лікування дифтерії гортані потребує максимально раннього введення протидифтерійної антитоксичної сироватки, у дозі, що відповідає важкості захворювання. Специфічне лікування слід починати при підозрі на дифтерію, не очікуючи на бактеріологічне підтвердження. Враховуючи можливість алергічних реакцій на введення протидифтерійної сироватки, хворому попередньо призначають гіпосенсибілізуючі препарати.

Для усунення спазму м'язів гортані внутрішньовенно призначають 2,4% розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 млна кг маси дитини, Призначають аскорбінову кислоту, комплекс вітамінів групи В. Полегшують стан хворого лужні інгаляції, що сприяють відходженню плівок. Для бороть-

Таблиця 2.

Диференційна діагностика дифтерійного крупа та гострого стенозуючого ларинготрахеїту





би із вторинною інфекцією призначають антибактеріальні препарати. При переході стенозу з стадії неповної компенсації у декомпенсовану виконують трахеостомію.

При зворотнім розвитку дифтерійного крупу спостерігається певна послідовність у зникненні основних симптомів: спочатку зникають симптоми шумного стенотичного дихання, потім "лаючий" кашель і, нарешті, охриплість, тобто симптоми зникають у послідовності, зворотній до тої, в якій вони виникали.

Виписку з лікарні здійснюють після клінічного одужання та трикратного (через кожні 2 дні) негативного результату бактеріологічного дослідження.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ"
  1. ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ. СТЕНОЗ ГОРТАНІ. НАБРЯК ГОРТАНІ ТРАХЕОСТОМІЯ. ГОСТРИЙ ЛАРИНГІТ. ГОРТАННА АНГІНА. ФЛЕГМОНОЗНИЙ ЛАРИНГІТ. ХОНДРОПЕРИХОНДРИТ ГОРТАНІ
    ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ. СТЕНОЗ ГОРТАНІ. НАБРЯК ГОРТАНІ ТРАХЕОСТОМІЯ. ГОСТРИЙ ЛАРИНГІТ. ГОРТАННА АНГІНА. ФЛЕГМОНОЗНИЙ ЛАРИНГІТ. ХОНДРОПЕРИХОНДРИТ
  2. ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ* ГОСТРИЙ СТЕНОЗУЮЧИЙ ЛАРИНГОТРАХЕО-БРОНХІТ У ДІТЕЙ. ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ. ХРОНІЧНИЙ ЛАРИНГІТ
    ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ* ГОСТРИЙ СТЕНОЗУЮЧИЙ ЛАРИНГОТРАХЕО-БРОНХІТ У ДІТЕЙ. ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ. ХРОНІЧНИЙ
  3. ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ГОРТАНІ
    ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ
  4. ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ГОРТАНІ
    ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ
  5. ФІБРОМА ГОРТАНІ
    Фіброма гортані переважно виявляється у дорослих, у дітей це ураження відносно рідке. У більшості випадків фіброма має форму невеликої горошини, гладку поверхню, сірувато-білий колір. Частіше фіброма має тонку ніжку, що виходить з підскладкового простору; рідше розташована на голосовій складці. Фіброма є утворенням, що складається з волокнистої сполучної тканини, яка вкрита плоским епітелієм.У
  6. СТОРОННІ ТІЛА СТРАВОХОДУ ТА ВИКЛИКАНІ НИМИ УСКЛАДНЕННЯ. ОПІКИ СТРАВОХОДУ. СТОРОННІ ТІЛА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ ТА БРОНХІВ
    СТОРОННІ ТІЛА СТРАВОХОДУ ТА ВИКЛИКАНІ НИМИ УСКЛАДНЕННЯ. ОПІКИ СТРАВОХОДУ. СТОРОННІ ТІЛА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ ТА
  7. ДИФТЕРІЯ ГЛОТКИ
    Оториноларинголог зобов'язаний знати клініку, епідеміологію та профілактику дифтерії. При всіх формах ангіни він має проводити ди-ференційний діагноз із дифтерією глотки. З 1990 року відмічено різке підвищення захворюваності на дифтерію. Особливістю структури сучасної захворюваності є переважання серед хворих на дифтерію дорослого населення. Збудником дифтерії є корінебактерія дифтерії
  8. ПАПІЛОМА ГОРТАНІ
    Папілома - є пухлиною, що серед доброякісних новоутворень гортані зустрічається найбільш часто. Це найбільш часта пухлина ЛОР-ор-ганів у дитячому віці. Папіломи гортані у більшості випадків виникають у хлопчиків. Папіломи в гортані переважно множинні. Такий процес має назву папіломатозу гортані. Протягом останніх років фахівцями запропонований термін - респіраторний папіломатоз, оскільки
  9. Клінічні ознаки гострих респіраторних вірусних захворювань
    Різні збудники вражають більшою мірою певні відділи дихальних шляхів: риновіруси та коронавіруси - переважно слизову оболонку носа, реовіруси - носа та глотки, парагрипозні віруси - гортані, вірус грипу - трахеї, РС-вірус - бронхів та бронхіол, аденовіруси - лімфоїдну тканину глотки та кон'юнктиви. Хоча у цілому, вони обумовлюють запалення усіх відділів дихальних шляхів, однак різною мірою.
  10. РАК ГОРТАНІ
    Рак гортані становить 1 -5% від раку інших локалізацій. Однак відносно раку інших ЛОР-органів рак гортані спостерігається у 40-60% хворих. Захворювання виникає переважно у чоловіків у віці старше 40 років. Співвідношення чоловіків та жінок при ций патології - 20:1. У віковій групі до 20 років частіше хворіють жінки. Мешканці міст хворіють на рак гортані у 2 рази частіше, ніж мешканці сіл.
  11. ДИХАННЯ ТА МЕХАНІЗМ ОЗДОРОВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ ДИХАЛЬНОЮ ГІМНАСТИКОЮ
    Дихання - це процес, який забезпечує організм енергією і складається з кількох етапів: 1) газообмін між зовнішнім середовищем та дихальними шляхами, тобто вентиляція легень; 2) перенесення завдяки крові кисню від легень до всіх клітин організму та вуглекислого газу у протилежному напрямку; 3) біохімічні реакції у клітинах, при яких розпадаються поживні речовини та вивільнюється енергія,
  12. Інфекційний ларинготрахеїт
    Інфекційний ларинготрахеїт (Laryngotracheitis infectiosa) - гостра контагіозна хвороба птиці, що характеризується катарально- геморагічним і фібринозним запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та кон'юнктиви. Історична довідка. Хворобу вперше описали в США у 1925 р. Мей і Титслер під назвою «інфекційний бронхіт». У 1930 р. Біч виділив збудника інфекційного ларинготрахеїту птиці
  13. СТЕНОЗ ГОРТАНІ
    Як визначити поняття "стеноз гортані?" Стеноз гортані - це звуження просвіту гортані, яке призводить до порушення дихання через неї. Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею. Цей патологічний стан може бути проявом різних захворювань гортані. Стеноз гортані поділяється на гострий і хронічний. Ці поняття визначаються часом, протягом якого стеноз розвинувся. Гострий стеноз
  14. ТУБЕРКУЛЬОЗ
    Туберкульоз - хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу. Захворювання викликається мікобактеріями людського або коров'ячого типу. Особливістю мікобактерій туберкульозу є їх висока стійкість до впливу хімічних та фізичних факторів: кислот, лугів, спиртів та ін. Вони тривалий час можуть зберігатись в харкотинні, в пилу, на предметах. В патогенезі
  15. ОПІКИ СТРАВОХОДУ
    Опіки стравоходу можуть бути термічними та хімічними. Від глибини ураження тканини розрізняють 3 ступеня опіку стравоходу: 1 ступінь - ушкоджуються поверхневі шари епітелію; 2 ступінь - ушкоджуються та омертвіють більш глибокі шари слизової оболонки; 3 ступінь - некроз всієї слизової оболонки, підслизового та м'язового шарів. Хімічні опіки стравоходу зустрічаються нерідко. Вони
  16. Віспа птиці
    Віспа птиці (Variola avium, віспа-дифтерит птиці) - контагіозна хвороба, що характеризується утворенням на шкірі специфічних віспин, а на слизових оболонках ротової порожнини, верхніх дихльних шляхів та кон'юнктиві очей - дифтеритичних плівок та нашарувань. Історична довідка. Віспа відома ще з XVIII ст., коли Гузард докладно описав це захворювання в 1775 р. під назвою «кон'юнктивіт курей».
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...