загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

ДИФТЕРІЯ ГЛОТКИ

Оториноларинголог зобов'язаний знати клініку, епідеміологію та профілактику дифтерії. При всіх формах ангіни він має проводити ди-ференційний діагноз із дифтерією глотки.

З 1990 року відмічено різке підвищення захворюваності на дифтерію. Особливістю структури сучасної захворюваності є переважання серед хворих на дифтерію дорослого населення.

Збудником дифтерії є корінебактерія дифтерії (Corinebacterium diphthe-riae, паличка Лефлера). Збудник дифтерії був вперше винайдений Г.Клеб-сом у 1883 році у зрізах дифтерійних плівок, а у 1884 році Ф.Лефлер виділив його у вигляді чистої культури. Збудники дифтерії поділяються на токсигенні та нетоксигенні штами. Єдиним джерелом інфекції є людина (хворий, ре-конвалісцент, здоровий бактеріоносій). Тривалість перебування збудника в організмі реконвалісцента 2-7 тижнів (може сягати 90 діб). У більшості випадків - до 20-25 днів. Ведучий механізм передачі - повітряно-крапельний, можливе зараження через побутові предмети, іграшки. Дуже рідко - через їжу. Інкубаційний період - від 2 до 10 днів. Вхідними воротами для інфекції частіш за все є слизова оболонка піднебінних мигдаликів, рідше - інших відділів глотки, носа, гортані, ще рідше - очей, статевих органів (вульви, вагіни) або ураженої поверхні шкіри.

Дифтерія - гостре антропонозне токсико-інфекційне захворювання, для якого характерні місцеве фібрінозне запалення слизових оболонок, явище загальної інтоксикації та ураження серцево-судинної і нервової систем.

Основним фактором патогенності є екзотоксин корінебактерії дифтерії. Його дія обумовлена пригніченням біосинтезу клітинного білку. У місцях локалізації збудника під дією токсину виникає гіперемія, набряк, а потім і коагуляційний некроз епітелію. При цьому розвивається стаз крові у капілярах та підвищення проникності стінок судин, що призводить до пропотівання ексудату, який містить фібриноген. Під дією тромбокінази фібриноген перетворюється у фібрин, що спричинює утворення щільної, спаяної із підлеглими тканинами фібрінозної плівки.

Лімфогенне розповсюдження екзотоксину викликає ураження регіонарних лімфовузлів, їх набряк, а при токсичних формах - набряк тканин підщелепної ділянки та шиї. Поширеність набряку є крітерієм ступеню важкості токсикозу.

Гематогенним шляхом токсин розноситься у різні органи. Наслідком цього є розвиток міокардита, поліневріта, паралічів, нефрозу та інших ускладнень.

При дифтерії ротоглотки токсикоз має найбільшу вираженість.
трусы женские хлопок
Дифтерія ротоглотки становить 90% усіх локалізацій діфтерії у дорослих хворих.

За ступенем токсикозу виділяють такі форми дифтерії: субтоксичну, токсичну, гіпертоксичну та геморагічну. Основним крітерієм для оцінки важкості захворювання є не поширеність та характер змін у глотці, а вираженість загального токсикозу та характеру ускладнень.

Субтоксична форма дифтерії може бути локалізованою та поширеною. При локалізованій формі запальний процес не виходить за межі мигдаликів, при поширеній - процес сягає за їх межі. Локалізована форма може бути катаральною, плівчастою, острівцевою. При поширеній формі плівки розповсюджуються на м'яке піднебіння та піднебінні дужки. Після відторгнення нашарувань залишається ерозія, яка злегка кровоточить, але швидко епітелізується.

Субтоксичні форми дифтерії можуть бути не діагностовані лікарем, а через 1-2 тижні після перенесеної ангіни може виникнути параліч м'якого піднебіння або інші ускладнення. Такі випадки є найбільш небезпечними з епідеміологічної точки зору.

Для токсичної форми дифтерії глотки характерною рисою є виникнення частого, слабкого наповнення, аритмічного пульсу, який є ознакою токсичного ураження серця. Збільшується площа дифтерійних нашарувань, вони переходять у носоглотку, гортань та трахею. Відбувається збільшення лімфатичних вузлів. З'являється набряк підшкірної клітковини шиї, який у важких випадках може сягати ключиць.

При геморагічній формі дифтерії спостерігаються крововиливи у слизову оболонку та покриви шкіри, а дифтерійні нашарування, просочені кров'ю, набувають коричневого кольору.

Диференційно-діагностичні ознаки дифтерії

1. Гострий початок захворювання.

2. Загальноінтоксикаційний синдром (окрім катаральної форми).

3. Рівень температури тіла та інтоксикації не відповідають вираженості місцевих змін.

4. Біль у горлі помірний, не відповідає вираженості місцевих змін.

5. Голос гунявий, оскільки виникає обмеження рухливості м"якого піднебіння.

6. Набряк у глотці переважає над гіперемією.

7. Лімфовузли не завжди збільшені, збільшені лімфовузли помірно болючі.

У більшості випадків дифтерія зіву має ізольований перебіг, але можливе поєднання з іншими локалізаціями. У таких випадках мова йде про комбіновані форми. Найбільш часто поєднується ураження ротоглотки та носа, ротоглотки та гортані.

Атипові варіанти перебігу дифтерії

1.
У щеплених хворих дифтерія має стертий перебіг, діагноз встановлюють лише на підставі позитивних результатів бактеріологічного дослідження.

2. У осіб із видаленими мигдаликами відмічається розлита гіперемія глотки, при задній риноскопії можна побачити фібринозні нашарування на глотковому мигдалику.

3. Поєднання дифтерії глотки із паратонзилітом, паратонзилярним абсцесом, ангіною Симановського-Венсана-Плаута, ГРВІ.

4. Самолікування (оброблення глотки яблучним оцтом, перекисем водню, бензином, прийом різних медикаментів) може змінити фарингоскопічну картину.

5. Виникнення пареза м'якого піднебіння, міокардиту, токсичного ураження нирок, полірадикулоневріту у хворих, що перенесли ангіну, є підставою для ретроспективної діагностики дифтерії.

Діагноз дифтерії глотки встановлюється перш за все за клінічною картиною. Виділення токсикогенного штаму корінебактерії дифтерії підтверджує діагноз. Відсутність збудника за наявності типової клінічної картини не є підставою для скасування діагнозу.

Мікробіологічне дослідження мазків з носа та глотки складається з бактеріоскопії та бактеріологічного дослідження (виділення культури збудника та визначення його токсигенності). Попередню відповідь отримують на підставі бактеріоскопії через 1-2 години: у мазку виявлені або не виявлені бактерії, подібні до збудника дифтерії. Негативний результат бактеріоскопії не є підставою для скасування діагнозу. Бактеріологічне дослідження полягає у виділенні Corinebacterium diphthe-гіае та вивченні її токсигенних властивостей. При негативному результаті відповідь отримують через 48 годин. При позитивному результаті для отримання відповіді необхідно 72-96 годин (3-4 доби).

Лікування

Всі хворі на дифтерію підлягають госпіталізації у інфекційне відділення. Основою специфічного лікування є введення протидифтерійної антитоксичної сироватки. Лікувальна доза (разова та курсова) у кожнім випадку визначається індивідуально із урахуванням форми, ступеню важкості, наявності та характеру ускладнень, віку хворого: від ЗО тисяч МОд до 400 тисяч МОд.

Проводиться загальна дезінтоксикаційна, антигістаміниа та протизапальна терапія. Антибактеріальна терапія є обов'язковою при лікуванні дифтерії. Призначають пеніцилін, амоксіл, цефазолін, левоміцетин, еритроміцин та ін.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ДИФТЕРІЯ ГЛОТКИ"
  1. Острый фарингит
    глотки. Это заболевание чаще бывает сопутствующим при респираторных инфекциях вирусной и микробной этиологии (гриппозной, аденовирусной, кокковой и др.). Больной жалуется на саднение или боли в глотке, першение, сухость, осиплость голоса, а при осмотре отмечается гиперемия слизистой всех отделов глотки, скопление вязкой слизи на задней стенке , иногда геморрагического характера. Общие симптомы -
  2. ГЛОТКА
    глотку открываются отверстия полости носа (хоаны) и полости рта (зев). Воздух из полости носа через хоаны или из полости рта через зев поступает в глотку, а после в гортань. Пищевая масса из полости рта во время акта глотания проходит в глотку, а далее в пищевод. Вследствие этого глотка является местом, где пересекаются дыхательный и пищеварительный пути, Между задней стенкой глотки и пластинкой
  3. АНАТОМИЯ ОРГАНОВ РЕЧИ
    глотка, гортань, трахея, бронхи, легкие, грудная клетка и диафрагма (рис. 41). Головной мозг {foto45} Рис. 41. Строение речевого аппарата Носовая полость Твердое небо Губы Резцы Кончик языка Спинка языка Корень языка Надгортанник Гортань Трахея Правый бронх Правое легкое Диафрагма Мягкое небо Глотка Спинной мозг Пищевод
  4. Клиническая анатомия и топография глотки. Заглоточные и окологлоточные пространства
    глотке различают три отдела: 1. Верхний - носоглотка, 2. Средний - ротоглотка. 3. Нижний - гортаноглотка. Носоглотка выполняет дыхательную функцию. В верху свод носоглотки фиксирован к основанию черепа, сзади носоглотка граничит с I и II шейными позвонками, впереди находятся хоаны, на боковых стенках располагаются глоточные отверстия слуховых труб. Кзади от устья слуховой трубы
  5. МЕТОДЫ ИССЛЕДОВАНИЯ
    глотки используется шпатель, оттягивающий корень языка и носоглоточное зеркало, которое вводится за мягкое небо, не касаясь задней стенки глотки, больной при этом должен дышать носом. Осматриваются хоаны, задние концы нижних носовых раковин, носоглоточная миндалина. Осмотр гортаноглотки производится одновременно с осмотром гортани - ларингоскопия (фаринголарингоскопия) гортанным зеркалом с
  6. Хронические воспалительные заболевания
    глотки носит вялый характер, проявляется непостоянным ощущением болей, сухости и дискомфорта в глотке, быстрой утомляемостью голоса. Часто это бывает при воздействии бытовых и профессиональных факторов, в том числе алкоголя, курения, загрязнения воздуха пылью (особенно цементом), едкими химическими веществами. В последние годы отмечено и влияние радиоактивных примесей в воздухе (Чернобыльская
  7. Обеспечение системы внешнего дыхания
    глотки, аспирации содержимого рото- и носоглотки. Показаниями к интубации трахеи и проведению искусственной вентиляции легких (ИВЛ) являются апноэ и гипопноэ, наличие цианоза кожи и слизистых. Кроме того, если проходимость дыхательных путей и возможность предупреждения аспирации содержимого глотки вызывают сомнения, необходима экстренная назо- или орофарингеальная интубация
  8. Глотка
    глотки и сообщающимися с ней, различают три отдела глотки: верхний, или носоглотку, средний, или ротоглотку, и нижний, или гортаноглотку (рис. 51). {foto55} Рис. 51. Схема строения полости носа, рта и глотки: / - полость носа; // - рот; III - глотка: а - носоглотка, б - ротовая часть глотки, в - гортанная часть глотки; 1 - твердое небо; 2 - мягкое небо опущенное; 2а - мягкое небо поднятое;
  9. ПОЛОСТЬ НОСА
    глотки. Перегородка носа состоит из перепончатой, хрящевой и костной частей. В каждой половине носа выделяют преддверие полости носа. Внутри оно покрыто переходящей через ноздри кожей наружного носа, содержащей потовые, сальные железы и жесткие волоски, которые задерживают частицы пыли. От боковой стенки в просвет каждой половины носа выступают по три выгнутые костные пластинки: верхняя, средняя
  10. Лимфаденоидное глоточное кольцо, его значение для организма
    глотке располагаются в виде кольца лимфоидные образования: две небные миндалины (I и II), две трубные (V и VI). одна глоточная (носоглоточная) (III), одна язычная (IV) и мелкие скопления лимфаденоид-ной ткани. Все вместе они называются лимфаденоидное глоточное кольцо Вальдеера-Пирогова. Небные миндалины (I и II) лежат в нишах между небными дужками. Иногда в области верхнего полюса небной
  11. Инородные тела пищепроводных путей
    глотки В глотку инородные тела почти всегда попадают с пищей. Способствует их попаданию поспешная еда, отсутствие зубов, болезни жевательного аппарата, внезапный кашель, смех, разговоры во время еды. Кроме того, инородные тела могут попасть в глотку через нос, а также из гортани и пищевода. Особую опасность представляют крупные инородные тела. Они, застревая в гортанной части глотки, закрывают
  12. ИНОРОДНЫЕ ТЕЛА И ПОВРЕЖДЕНИЯ ГЛОТКИ
    глотку при дыхании или при глотании и представляют собой бесчисленно разнообразные предметы. Исходы пребывания инородного тела в глотке различны : оно может быть откашляно, выброшено с выдохом, выплюнуто, свободно лежать в глотке, не травмируя слизистую, продвинуться далее и стать инородным телом гортани, трахеи и бронхов, пищевода, наконец, травмировать слизистую и выйти в мягкие ткани чаще
  13. Хронические фарингиты. Классификация. Принципы лечения
    глотки делятся на катаральные, гипертрофические (гранулезный и боковой) и атрофические. Хронический катаральный и гипертрофический фарингиты. Этиология: местные причины - повторные острые фарингиты, хронический насморк, гнойные заболевания придаточных пазух носа, хронические тонзиллиты, сухость и запыленность воздуха, злоупотребление алкоголем и курением и др. Общие причины - болезни обмена
  14. Основные принципы и методы эндоскопической диагностики и лечения в оториноларингологии
    глотки и входа в гортань с последующим выполнением манипуляций. Прямую ларингоскопию осуществляют с помощью ларингоскопа, непрямую - посредством изогнутого зеркала или специального оптического ларингоскопа. Показания Прямая ларингоскопия чаще всего применяется при эндотрахеальном наркозе (для интубации трахеи). Под контролем ларингоскопа также вводятся эндоскопические приборы для
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...