загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Діагностика

Діагноз на отруєння слід ставити виходячи з комплексу даних, що грунтуються на: анамнезі, клінічних симптомах, результатах патолого-анатомічного розтину та хіміко-токсикологічного дослідження кормів, води, органів і тканин загиблих або вимушено забитих тварин.

Важливе значення при встановленні діагнозу мають анамнестичні дані. При зборі анамнезу необхідно обов'язково вияснити клінічний стан тварин до захворювання, масовість хвороби, зв'язок хвороби з введенням до складу раціону нових кормів.

Отруєння тварин, на відміну від інших захворювань, мають деякі характерні особливості: раптовість захворювання з гострим перебігом та порівняно швидкою загибеллю тварин, масовість при однакових клінічних симптомах та патолого-анатомічних змінах; початок хвороби збігається у часі із змінами в годівлі.

Клінічні симптоми отруєнь досить різноманітні. Слід розпізнавати первинні симптоми, які є результатом дії токсичних речовин на окремі системи, і вторинні, що виникають як наслідок порушення функцій інших систем. Прояв клінічних симптомів отруєння залежить від кількості токсичної речовини, яка потрапила в організм, та фізіологічного стану тварин. Отруєння може проявлятися блискавично, гостро і хронічно.

Блискавичний перебіг характеризується ураженням життєво важливих центрів нервової системи. При цьому спостерігають судоми, порушення координації рухів та загибель тварини через кілька годин.

Гострий перебіг отруєння характеризується послабленням та згасанням зорових і слухових рефлексів, судомами, синдромом колік, посиленим потовиділенням, багаторазовим блюванням, парезами і паралічами, серцево-судинною та дихальною недостатністю. Смерть тварин настає протягом 24-48год при явищах клоніко-тонічних судом, коматозного стану та асфіксії.

При несмертельному отруєнні відмічають парези і паралічі кінцівок, загальне виснаження тварини внаслідок анорексії, діареї, ослаблення серцевої діяльності, порушення дихання та зниження тонусу м'язів кінцівок. У таких випадках видужання тварини настає повільно.

Основним при діагностиці отруєнь є хіміко-токсикологічне дослідження корму і вмістимого шлунку, при якому визначають позитивну реакцію на алкалоїди (протовератрин).

У лабораторію надсилають матеріал, взятий від трупів загиблих тварин, проби всіх кормів (по 1кг кожного виду), які згодовували тваринам, та їх залишків із годівниці. В окремих банках або поліетиленових пакетах надсилають частину стравоходу та уражену частину шлунка з вмістом (в кількості 0,5кг) - у моногастричних тварин, частину стравоходу і сичуга, а також вміст рубця - у жуйних.
трусы женские хлопок


Вміст шлунка відбирають наступним чином. Лігатурою перев'язують стравохід і дванадцятипалу кишку біля пілоруса. Шлунок витягують і кладуть у чистий скляний посуд (шлунок від великих тварин - на чисте місце), потім роблять розтин його по передній стінці. Вміст не вибирають із шлунка, перемішують, після чого обережно відбирають частину його для дослідження (для перемішування не можна використовувати металеві предмети). Потім відбирають найбільш уражену частину тонких і товстих кишок завдовжки 0,4-0,5м разом з вмістом (до 0,5кг); частину печінки (0,5кг) з жовчним міхуром, а від дрібних тварин - усю печінку; одну нирку, скелетні м'язи (0,5кг).

Для ботанічного аналізу відбирають проби у наступному порядку: на площі 1м кв. У місцях випасу худоби зрізають під корінь усі рослини. Якщо травостій однотипний, пробу з 1га пасовища відбирають у 3-5 місцях, а якщо травостій різнотипний, то кількість проб збільшують з метою більш повного охоплення різних рослин і надсилають середню пробу. Якщо проби трави можна доставити в лабораторію протягом кількох годин, то їх відсилають у сирому вигляді, при тривалій пересилці траву висушують. (11, 12)
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Діагностика"
  1. Вступ
    діагностику, засоби та методи боротьби з вірусними захворюваннями. До 1967 року студенти ветеринарних факультетів ВУЗів знайомились з збудниками вірусних інфекцій, вивчаючи курс ветеринарної мікробіології. В наш час майбутні лікарі ветеринарної медицини вивчають віруси та вірусні захворювання с/г тварин в самостійному курсі "ветеринарної вірусології" Але перш чим приступати до вивчення
  2. ПРО ПРІОНИ І ВІРОЇДИ
    діагностика з застосуванням спеціальних діагностичних наборів централізованого виготовлення дозволить практичному лікарю лабораторії розібратися в цьому хаосі патогенних агентів, зробити епізоотологічний аналіз, прогноз і на підставі цих даних провести раціональні заходи загальної і специфічної профілактики. По-четверте, окремі види патології (уроджені виродки, пороки розвитку й ін.), де
  3. ВЕТЕРИНАРНА ВІРУСОЛОГІЯ, ЇЇ ДОСЯГНЕННЯ І ЗАВДАННЯ В ДІАГНОСТИЦІ І ПРОФІЛАКТИЦІ ВІРУСНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
    діагностики і специфічної профілактики являється важливим завданням ветеринарної вірусології. Лабораторна діагностика вірусних хвороб тварин і людини зробила за останні два десятиріччя великий крок уперед. На зміну загальноприйнятим серологічним реакціям (РН, РЗГА, РНГА, РЗК, РДП тощо) приходять високочутливі й експресні методи імуноферментного і радіоімунного аналізу, молекулярної
  4. ПАТОГЕНЕЗ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ
    діагностики, ідентифікації і титрування вірусів у культурі клітин. Раннім проявом цитопатичної дії є пригнічення мітозів у культурі клітин. Віруси сімейства Herpesviridae здебільшого придушують мітоз відразу. При міксовірусній інфекції придушення мітозу менш виражене, якщо клітина пройшла профазу. Онкогенні віруси (наприклад, вірус саркоми Рауса), навпаки, підсилюють мітотичну активність
  5. ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
    діагностики. Переважна локалізація вірусу в інфікованому організмі. Багато вірусів, що проникнули в організм, переносяться кров'ю, лімфою, деякі- шляхом септіневріту і вибірково локалізуються у відповідних органах. У залежності від тканинної системи розмноження і нагромадження вірусу в організмі у вірусології прийнято позначати цю властивість тропізмом, чи афінітетом вірусу. Очевидно, ця
  6. Класифікація вірусів по тропізму
    діагностика, відсутні специфічні тести, що розпізнають хворобу в початковому періоді до розвитку важких клінічних проявів. Змішані інфекції. Безліч прикладів свідчить про роль асоціації бактеріальних і вірусних агентів. Проблема змішаних вірусних і вірусобактеріальних інфекцій набула особливу актуальність в умовах ведення промислового тваринництва. У великих господарствах відгодівельного типу
  7. ОСОБЛИВОСТІ ЕПІЗООТОЛОГІЇ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ
    діагностики персистентних вірусних інфекцій. Діагностичні прийоми мають свої більш складні виявлення специфічних антитіл у зв'язку з відсутністю будь яких симптомів. Тут виникає і друга проблема - відповісти на питання: чи свідчать антитіла про існуючу персистенцію вірусу чи вони лише свідчать про минулу зустріч зі збудником (реконвалесценції). Тому прямим доказом вірусної персистенції дотепер
  8. ПРОТИВІРУСНІ ВАКЦИНИ
    діагностику між вакцинним штамом і збудником інфекції, проти якої проводили вакцинацію. Недоліком використання таких вакцин є небезпека зараження природно чутливих до цих збудників видів тварин, а також те, що імунний захист, який забезпечується такими вакцинами, як правило, слабкіший того, який досягають аттенуйованими штамами гомологічного вірусу. 5. Субодиничні вакцини. Одним із
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...