Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВалеологія
« Попередня Наступна »
Грибан В.Г.. Валеологія, 2011 - перейти до змісту підручника

Дефініції та понятійний апарат

Кожна наука має власний понятійний апарат (глосарій) та основні дефініції або визначення (тезаурус), за допомогою яких інтерпретуються сучасні наукові дані.

Основна категорія валеології - індивідуальне здоров'я людини, яке виходить із гармонійності та сили біоенерго-інформаційної системи, якою є людина. Саме гармонійність і потужність цієї системи є основою життєздатності, благополуччя індивіда з точки зору його фізичної, психічної і соціальної суті.

Згідно з уявленням відомого американського валеолога, теоретика медицини Г. Сигеріста(1941), здоровою ? людина, яка має гармонійний фізіологічний і розумовий розвиток, добре адаптована до навколишнього фізичного й соціального середовища.... Тому здоров'я не означає відсутності хвороби: це дуже позитивне, життєрадісне й охоче виконання обов'язків, які життя покладає на людину.

У преамбулі Статуту ВООЗ в 1948 р. записано: "здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби і фізичних дефектів". Удосконаленість функцій у людини може бути охарактеризована, у тому числі й кількісно, резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення. З цієї точки зору дефініція здоров'я людини виглядає таким чином: Здоров'я - це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення функцій, характеризується стійкістю до дії патогенних факторів і здатністю компенсувати патологічний процес, а також є основою виконання біологічних і соціальних функцій.

Трьом рівням людини (соматичному, душевному і духовному) відповідають і три аспекти здоров'я - соматичний, психічний і духовний.

Резерв здоров'я індивіда, як правило, залежить від його фізичного стану і способу життя.

Фізичний стан - це здатність людини виконувати фізичну роботу (розрізняють окремі рівні роботи - максимальну, субмаксимальну, великої потужності і помірної потужності).

Спосіб життя - соціальна категорія, яка включає якість, устрій і стиль життя. За визначенням ВООЗ, спосіб життя - це спосіб існування, який ґрунтується на взаємодії між умовами і конкретними моделями поведінки людини. Таким чином, "здорова" модель поведінки для певних, конкретних умов зменшує ризик виникнення захворювання. З цього також випливає, що різні умови життя передбачають і різні моделі поведінки.

Спосіб життя визначається суспільством, а не медициною, але принципи здорового способу життя формуються різними науками: соціологією, медициною, психологією тощо.

Якісна сторона життя - одна з характеристик способу життя і визначається ступенем соціальних і духовних свобод індивіда. Індикатори якості життя - освіта, прибутки, забезпеченість житлом, транспортом, свобода думки й слова тощо.

Комплекс заходів з оптимізації народжуваності, росту та розвитку підростаючого покоління є формуванням здоров'я нації, суспільства, а комплекс заходів із підтримки, закріплення й поновлення здоров'я індивіда є категорією збереження здоров'я людини. Існує кілька механізмів, завдяки яким здійснюються ці комплекси - гомеостатичний, адаптивний, регенеративний та інші, які реалізуються як у здоровому, так і у хворому організмах.

Здоров'я може бути популяційним, або здоров'ям суспільства, та індивідуальним.

Суспільне здоров'я характеризується системою статистичних показників:

а) відтворення (медико-демографічна характеристика);

б) запас фізичних сил або дієздатність (показники фізичного розвитку);

в) особливості адаптації до умов навколишнього середовища (показники захворюваності).

Відповідно до вимог ВООЗ, популяційне здоров'я характеризується такими показниками:

1. Політика в галузі охорони здоров'я

- виділення ресурсів на медичну допомогу на одного громадянина;

- рівномірність прибутків у суспільстві;

- наявність мережі охорони здоров'я;

- забезпеченість лікарями;

- рівень доступності здоров'я для населення.

2. Структурно-економічні показники:

- рівень народжуваності та смертності серед населення;

- валовий національний продукт та його приріст;

- рівень безробіття;

- житлові умови;

- енергетична забезпеченість населення.

3. Медична освіта:

- наявність медичної освіти,

-доступність медичної освіти (фізична й економічна).

4. Охоплення населення первинною медичною освітою:

- санітарна освіта;

- доброякісність харчування;

- доброякісність води;

- охорона здоров'я матері та дитини;

- планування сім'ї;

- профілактичні щеплення;

- забезпеченість ліками;

- можливість ефективного лікування.

5. Показники здоров'я населення:

- доля новонароджених (%) із масою менше 2,5 кг;

- доля новонароджених (%) із масою (3,3-3,4 кг);

- психічний розвиток дітей і підлітків;

- дитяча смертність;

- тривалість життя;

- смертність від окремих хвороб;

- захворюваність загальна та індивідуальна;

- самогубство, алкоголізм, наркоманія. Критерії індивідуального здоров'я розробляються

валеологією.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Дефініції та понятійний апарат"
  1. Грибан В.Г.. Валеологія, 2011
    Зміст Від автора Поняття про валеологію. Об'єкт, Метед та методологічні основи, шсторія розвитку науки Валеологія як наука Здоров'я та хвороба Об'єкт валеології Методологічні основи валеології Основні завдання валеології початок та історія розвитку валеології Дефініції та понятійний апарат Вплив екологічних факторів на здоров'я людини Людина та її Здоров'Я з
  2. Вступ
    Ще зовсім не так давно мікробіологія займалась також вивченням і вірусів. Але останні дуже і дуже своєрідні об'єкти, які різко відрізняються своїми біологічними властивостями від інших груп мікроорганізмів. Маніпуляції з ними вимагають розробки спеціальних методик, які відрізняються від загальноприйнятих в мікробіології. Це послужило основою для виділення вчення про віруси в самостійну область
  3. ПРО ПРИРОДУ І ПОХОДЖЕННЯ ВІРУСІВ
    На підставі встановлених фактів про фізичну структуру, хімічний склад, механізми репродукції вірусів з'явилася можливість освітити питання про природу і походження їх. Ясно, що в міру подальшого заглибленого вивчення вірусів розуміння, що нижче приводяться, неминуче деякою мірою будуть змінюватися й уточнюватися. Представлення про природу вірусів і їх походження перетерпіли значні зміни протягом
  4. ХІМІЧНИЙ СКЛАД ВІРУСІВ
    Віріони просто організованих вірусів являють собою вірусну нуклеїнову кислоту, укладену в оболонку (капсид), що складається з повторюваних субодиниць (капсомерів). Кожен капсомер побудований з одного чи декількох білків, закодованих у геномі вірусу. Крім нуклеїнової кислоти і білків вони містять ліпіди і гліколіпіди, які здебільшого розташовуються в зовнішній (суперкапсидній) оболонці віріонів.
  5. МОРФОГЕНЕЗ ВІРУСІВ
    При внутрішньоклітинній репродукції вірусів формуються структури, відсутні в незаражених вірусом клітинах. Ці утворення - місця синтезу і зборки субвірусних структур (компонентів дочірніх віріонів) - одержали різні найменування - клітинні матрикси, «фабрики», віропласти, включення. Ці структури є продуктами кооперативних процесів клітини і вірусу, де чільна роль належить клітині. Морфологічно
  6. РЕПРОДУКЦІЯ ВІРУСІВ
    Пошуки етіологічних агентів інфекційних захворювань увінчалися відкриттям сотень вірусів. Патологічні ефекти при вірусних захворюваннях складаються з взаємодії декількох факторів: а) токсичного впливу продуктів вірусних генів на метаболізм заражених клітин; б) реакції хазяїна на експресію вірусних генів у заражених клітинах; в) модифікації експресії генів хазяїна в результаті їх структурної чи
  7. ПЕРША ФАЗА РЕПРОДУКЦІЇ
    Адсорбція віріонів на поверхні клітини. Прикріплення вірусних часток до поверхні клітини-хазяїна - перша стадія інфекційного процесу. Початковий контакт вірусу з клітиною відбувається в результаті випадкового зіткнення по типу броунівського руху. В основі адсорбції лежать два механізми. Перший з них (неспецифічний) визначається силами електростатичної взаємодії, що виникають між різнойменно
  8. Трансляція інформаційних РНК
    Синтез білка в клітині відбувається в результаті трансляції іРНК. Трансляцією називається процес перекладу генетичної інформації, що міститься в іРНК, на специфічну послідовність амінокислот. Іншими словами, у процесі трансляції здійснюється переклад 4-буквеної мови азотистих основ на 20-буквену мову амінокислот. Синтез білка в клітині здійснюється на рибосомах. Процес трансляції складається
  9. ТИПИ ВЗАЄМОДІЇ ВІРУСУ З КЛІТИНОЮ
    Маються два основних типи взаємодії вірусу і клітини. При першому типі вірусний геном функціонує в зараженій клітині більш-менш автономно. Репродукція його відбувається незалежно від репродукції клітинного генома. Віруси, що автономно розмножуються в клітині, відносяться до групи вірулентних. При такому характері взаємодії вірусу і. клітини утворюється нове покоління віріонів. У цьому випадку
  10. ПРО СТРУКТУРУ І ФУНКЦІЮ ВІРУСНОГО ГЕНОМА
    У соматичних клітинах кожного біологічного виду в нормі є строго визначений набір хромосом. Кожна хромосома є парною. Набір хромосом подвійний (диплоїдній), а в зрілих статевих клітинах - одиничний (гаплоїдний). При мітозі відбувається подвоєння хромосом і звичайно рівний розподіл їх між клітинами. Вірусам, як і більш досконалим організмам, притаманні спадковість і мінливість. Дослідженням
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека