Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Чума верблюдів

Чума верблюдів (Pestis camelorum, зооантропонозна чума) - гостра природно-осередкова хвороба, що характеризується септицемією, явищами геморагічного діатезу, тяжкою інтоксикацією організму, геморагічно-некротичним ураженням лімфатичної системи та лобарною пневмонією з осередками гепатизації. Чума верблюдів майже завжди реєструється в ендемічних осередках чуми людей.

Історична довідка. Захворювання верблюдів на чуму вперше зареєстровано в 1875 р. в Багдаді напередодні спалаху чуми серед людей. Чуму верблюдів, з якою також пов'язана поява чуми серед людей, описав Джуковський у 1899 р. Чуму людей в астраханських степах, що виникла внаслідок вживання м'яса вимушено забитих хворих верблюдів, спостерігав М. М. Клодницький (1907). Встановлено, що захворювання на чуму людей, верблюдів і диких гризунів спричинює один той самий збудник, який у міжепізоотичні періоди зберігається в природних осередках серед диких гризунів (ховрахи, миші, водяні щури та ін.). У минулі століття чума людей нерідко набувала характеру пандемій, зумовлюючи величезну смертність і спустошеність значних територій. Під час останньої пандемії, яка почалася в 1894 р. в Кантоні й Гонконгу, чума забрала життя понад 12 млн чоловік.

Власне, це стало приводом для розгортання серйозних наукових досліджень, у результаті яких був виділений збудник чуми (Кітазато та Ієрсен, 1894), встановлена роль у поширенні хвороби щурів (Ієрсен, 1894), бліх (Сімон,1898) та степових гризунів (Д. К. Заболотний, 1912). Виявлено також природну осередковість чуми, виготовлено активні протичумні вакцини та розроблено ефективні засоби боротьби, що забезпечило можливість ліквідації чуми в багатьох ендемічних осередках. Нині основними світовими осередками чуми людей залишаються: в Азії - індійський (Індія, Пакистан, Індокитай, Індонезія) та китайський (пустелі Середньої Азії); в Африці - північноафриканський, південно-африканський та мадагаскарський; в Америці - північноамериканський (захід США), бразильський, перуанський та аргентинський осередки. Економічні збитки, яких завдає чума верблюдів, значні і зумовлюються високою захворюваністю, що в неблагополучних гуртах може досягати 50 %, а також 80 %-ю летальністю.

Збудник хвороби - Yersinia pestis, що належить до роду Yersinia, родини Enterobacteriaceae, яка також є етіологічним фактором чуми людини й гризунів. У мазках з органів та крові тварин,що загинули внаслідок гострого перебігу чуми, збудник виявляється у вигляді невеликої, (1...2) ? (0,3...0,5) мкм, овоїдної, нерухомої грамнегативної палички, яка оточена ніжною капсулою. Забарвлюється біполярно всіма аніліновими фарбами, краще за Романовським - Гімза. Спор не утворює. У патологічному матеріалі, взятому від тварин, загиблих внаслідок хронічного перебігу чуми, єрсенії мають кулясту форму, слабко сприймають забарвлення. Єрсенії ростуть на звичайних живильних середовищах з добавлянням різних стимуляторів (крові, сульфату натрію) при Т=28 °С, рН=6,9 - 7,1. У МПБ ріст мікроба супроводжується утворенням ніжної поверхневої плівки, яка при струшуванні випадає на дно пробірки подібно до сталактитів і утворює пухкий осад.

На МПА ріст єрсеній проявляється у вигляді в'язкого, ніжного, прозорого нальоту на поверхні середовища. Єрсенії містять ферменти патогенності (фібринолізин, гіалуронідазу) та антигенний комплекс VW, що пригнічує фагоцитоз, продукують сильний екзо- та ендотоксин.

Збудник досить стійкий у зовнішньому середовищі. В трупах тварин за низьких температур зберігається до 6 міс, у гною - 8 - 14 діб, ґрунті - до 7 міс, у молоці - до 5 діб, у солоному м'ясі - до 130 діб. При мінус 22 °С залишається життєздатним 4 міс. Миттєво руйнується при кип'ятінні, під дією сухого жару - через 20 хв. Чутливий до дії дезінфектантів: 3 %-й розчин лізолу вбиває паличку чуми через 1,5 хв, 3 %-й розчин карболової кислоти - через 5 - 10 хв, 70 %-й етиловий спирт - через 3 - 5 хв.
З лабораторних тварин до збудни- ка чуми сприйнятливі морські свинки, білі миші, щури.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах чума перш за все є хворобою диких гризунів - щурів, ховрахів, тарбаганів, піщанок, мишей, байбаків, ондатр (всього понад 300 видів), серед яких проходить у вигляді епізоотій. Гризуни створюють і підтримують існування природних осередків збудника хвороби. Переносниками збудника є блохи, які паразитують на гризунах і в організмі яких мікроби зберігаються тривалий час. Зараження верблюдів відбувається через укуси ектопаразитів, не виключається також аерогенний шлях. З організму інфікованих верблюдів єрсенії виділяються з носовими витіканнями, кров'ю при пораненнях, абортованими плодами та плодовими оболонками, молоком і сечею.

У разі хронічного перебігу розвивається тривале бактеріоносійство та бактеріовиділення. Крім верблюдів і домашніх тварин можуть захворювати вівці, кози, свині, віслюки. Люди заражаються від гризунів, а також при забої верблюдів на м'ясо, вживанні в їжу непровареного верблюжого молока, заготівлі та вивезення одержаних від верблюдів сирих продуктів і шерсті.

Патогенез. При зараженні через укуси комах збудник лімфогенним шляхом потрапляє в регіонарні лімфовузли, де розмножується і спричинює геморагічний періаденіт (первинний бубон). Вторинні бубони з'являються в результаті гематогенного занесення збудника в інші лімфатичні вузли. За до бро якісно ї форми хвороби уражені лімфовузли нагноюються, розкриваються і загоюються. У разі злоякісн ої форми хвороби збудник з уражених лімфовузлів проникає в кров, зумовлює розвиток септицемії і загибель тварини.

Якщо зараження відбувалося через дихальні шляхи, первинні осередки ураження виникають у верхніх частинах легенів. Згодом окремі ділянки зливаються, утворюючи широкі лобарні ураження з осередками різної стадії гепатизації.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 - 8 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють септичну, легеневу та бубонну форми чуми. При го с т ро му перебігу спостерігається септична форма хвороби. Відмічають гарячку (39 - 41 °С), прискорення пульсу й дихання, аритмію, пригніченість, порушення апетиту та жуйки, пронос, виснаження. Уражені поверхневі лімфовузли (бубони) збільшуються майже вдвічі, стають болісними. Далі розвиваються септичні явища, загальний стан тварини швидко погіршується. Вагітні матки абортують. Загибель настає на 5 - 12-ту добу від початку хвороби. Підго с трий перебіг супроводжується ураженням легень (легенева форма). Спостерігають гарячку, анорексію, розлад роботи серця, сильний кашель, серозно-катаральні виділення з носа. Шкіра стає сухою, зморшкуватою, шерсть легко висмикується. Настає виснаження, загальна інтоксикація і загибель тварини на 9 - 15-ту добу хвороби.

Хронічний перебіг є продовженням гострого й підгострого перебігу хвороби, коли загальний стан тварини трохи поліпшується. Спостерігаються ремітивна пропасниця, мінливий апетит, загальна слабкість. Іноі повторно запалюються й збільшуються поверхневі лімфовузли (вторинні бубони), з'являється кульгавість. Видужування настає дуже рідко.

Патологоанатомічні зміни. Характеризуються явищами геморагічного діатезу (множинні крововиливи на слизових і серозних покривах, у різних органах і тканинах, кровонаповнення) та дегенеративними змінами в паренхіматозних органах. Виявляються гіперплазія, крововиливи, нагноєння і некрози лімфатичних вузлів (бубон н а форма чуми), збільшення і розм'якшення селезінки, зниження коагуляції крові. За легеневої форми чуми спостерігаються набряк, гіперемія легень, лобарна пневмонія.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних та епідеміологічних даних, клінічної картини хвороби, даних патологоанатомічного розтину та результатів бактеріологічних досліджень.


Лабораторна діагностика. Включає мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, забарвлених за Грамом та метиленовим синім,посіви патологічного матеріалу на живильні середовища, виділення чистої культури та її ідентифікацію, біологічну пробу на морських свинках з виділенням культури збудника. Одержану культуру збудника обов'язково диференціюють від збудника псевдотуберкульозу гризунів. Для прискорення діагностики використовують імунофлуоресцентний метод.

У лабораторію для дослідження направляють кров хворих верблюдів, вміст бубонів, виділення з ротової й носової порожнин, абортовані плоди. З трупів загиблих тварин для дослідження відбирають шматочки паренхіматозних органів та гній з уражених лімфовузлів; у разі сильного розкладання трупа для бактеріологічного дослідження відбирають трубчасту кістку і вухо. Розтин трупа, відбір патологічного матеріалу, його пересилання здійснюють із суворим дотриманням заходів профілактики з метою запобігання зараженню людей та поширенню збудника хвороби, за обов'язкової участі медичних працівників протичумних станцій.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення за результатами бактеріологічних досліджень туляремі ї, сибірки та пастерельоз у, а також к л іщовог о паралічу на підставі акарологічного дослідження і трипаносомозу - за виявленням збудника хвороби.

Лікування не проводять. Хворих верблюдів знищують.

Імунітет. Перехворілі на чуму верблюди набувають тривалого імунітету. Для запобіжної імунізації верблюдів у природних осередках чуми використовують живу вакцину з авірулентного штаму EV,яка була створена для щеплення людей. Одноразове підшкірне введення вакцини в дозі 300 млрд м. к. забезпечує формування напруженого імунітету у дорослих верблюдів, який триває 4 - 6 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Включають систематичне спостереження в місцях можливої появи чуми (прикордонні райони, порти, аеродроми тощо), проведення санітарно-гігієнічних заходів, вивчення динаміки розмноження гризунів, прогностичні бактеріологічні дослідження, відловлення гризунів і переносників збудника (блохи, кліщі), систематичне проведення дератизації та дезінсекції. На неблагополучний щодо чуми гризунів пункт накладають карантин і за чумою верблюдів. У неблагополучному пункті забороняють введення та виведення верблюдів, забій верблюдів на м'ясо до закінчення 9-добового ветеринарного нагляду за ними з 2-разовим вимірюванням температури тіла протягом доби. Молоко дозволяється використовувати в їжу лише після кип'ятіння.

Забороняється заготівля та вивезення з неблагополучного пункту одержаних від верблюдів продуктів, сировини та шерсті. Усіх верблюдів беруть на облік, таврують на лопатці та щеплюють проти чуми. Якщо епізоотію чуми серед диких гризунів не ліквідовано, через 6 міс верблюдів ревакцинують.

У неблагополучному пункті верблюдів обробляють інсектицидами не рідше одного разу на тиждень. У разі виявлення в гурті хворих чи підозрюваних щодо захворювання на чуму верблюдів їх негайно знищують і спалюють разом зі шкурою. Приміщення та територію ретельно очищають і дезінфікують, гризунів знищують. Карантин знімають після припинення епізоотії чуми серед гризунів, але не раніше ніж через 60 діб після останнього випадку забою або загибелі хворих чи підозрюваних щодо захворювання на чуму верблюдів.

Для дезінфекції приміщень, обладнання та інвентарю, вигульних майданчиків, предметів догляду за тваринами застосовують 2 %-ні гарячі розчини їдкого натру або калі, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 3 %-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші, 2 %-й розчин формальдегіду.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Чума верблюдів"
  1. Чума
    Чума
  2. Африканская чума свиней
    Африканская чума
  3. Классическая чума свиней
    Классическая чума свиней
  4. Заключение
    В 1893 году Берлин был потрясен скандалом. Пятидесятилетний профессор Кох разводится со своей супругой и женится на молодой актрисе Хедвиге Фрайбург. Люди, мало знакомые с Кохом, часто считали его подозрительным и нелюдимым, однако друзья и коллеги знали его как доброго и участливого человека. Кох был поклонником Гете и заядлым шахматистом. Скончался Роберт Кох в Баден-Бадене от сердечного
  5. Реферат. Смертельные заболевания, 2010
    Состоит из 21 страницы. Включает в себя такие болезни: СПИД, Туберкулёз, Венерические заболевания (сифилис, гонорея), Сибирская язва, Сыпной тиф, Болезнь Боткина, Холера, Чума, Дифтерия, Грипп (свиной,
  6. Шпаргалка. Інфекційні захворювання, 2010
    Брюшной тиф.Паратиф А и В.Холера.Амебиаз.Иерсиниозы.Аскаридоз. Трихинеллез.Сыпной тиф, б-нь Брилля-Цинссера.Эхинококкоз. Энтеробиоз.Ку-лихорадка.Лайм-боррелиоз.Лептоспироз.Туляремия.Сибирская язва. Менингококковая инфекция.Чума.Столбняк.Бешенство.Орнитоз. Легионеллез.Рожа.Грипп.Пищевые
  7. Шпаргалка. Ответы к экзамену по инфекционным болезням, 2011
    Ответы к экзамену по инфекционным заболеваниям. Включают в себя краткие ответы на экзаменационные вопросы кафедры БГМУ. Оглавление: сыпной тиф, брюшной тиф, паратифы, сальмонеллёз, чума, холера, сибирская язва, методы борьбы с дегидратацией, ОКИ, грипп и т.
  8. Класифікація родини POXVIRIDAE
    У родині Poxviridae виділено дві підродини: Chordopoxvirinae (поксвіруси хребетних) і Entomopоxvirinae (поксвіруси комах). Подродина Chordopoxvirinae складається з 8 родів: Orthopoxvirus, Parapoxvirus, Avipoxvirus, Capripoxvirus, Leporipoxvirus, Suipoxvirus, Molluscipoxvirus, Yatapoxvirus. 1. Рід Orthopoxvirus (від грец. orthos - правильний). Включає віруси вакцини (прототипний вірус) і
  9. ЛИМФАДЕНИТ
    Лимфаденит - воспаление лимфатических узлов. Различают регионарный и генерализованный лимфаденит. Основные возбудители Регионарный лимфаденит встречается при многих инфекционных заболеваниях (стрептококковая инфекция, туберкулез, туляремия, чума, болезнь кошачьей царапины, сифилис, венерическая лимфогранулема, мягкий шанкр, генитальный герпес и др.) Генерализованный лимфаденит может
  10. ТЕМАТИЧЕСКИЙ ПЛАН ЗАНЯТИЙ
    Практические занятия Занятие 1. а) Организация работы инфекционного стационара и противоэпидемического режима в нем. б) Методика обследования инфекционного больного. Занятие 2- 3. Брюшной тиф, паратифы А и В. Занятие 4- 5. Сальмонеллезы и другие острые диарейные инфекционные заболевания. Занятие 6- 7. Дизентерия (шигеллез). Занятие 8- 9. Ангина. Занятие
  11. ЗАБОЛЕВАНИЯ, ПЕРЕДАЮЩИЕСЯ ЧЕЛОВЕКУ
    К сожалению, некоторые инфекционные и инвазионные заболевания домашних кошек представляют угрозу и для человека, в особенности они опасны для маленьких детей. Такие болезни, которые передаются от животных к человеку, называют зооантропонозами. К ним относятся: бешенство, боррелиоз, лептоспироз, туберкулез, чума, микроспория, парша, пастереллез, сальмонеллез, токсокароз, токсоплазмоз,
  12. ЧУМА СВИНЕЙ (КЛАССИЧЕСКАЯ ЧУМА СВИНЕЙ)
    Инфекционное, высококонтагиозное вирусное заболевание, характеризующееся при остром течении септицемией и геморрагическим диатезом, при подост-ром и хроническом - крупозной пневмонией и крупозно-дифтеритическим колитом. В естественных условиях чумой болеют только домашние и дикие свиньи всех пород и возрастов; более восприимчивы к вирусу высокопородные свиньи. Возбудитель - РШ-содержащий
  13. Чума
    ЭТИОЛ. Yersinia pestis. ФП: экзо- и эндотоксины. Ферм.: гиалорунидаза, коагулаза, гемолизин, фибринолизин. Очаги: первичн. и синантропн. Переносчики: разл. виды блох. ПУТИ: 1) трансмиссивн. (укус блохи - срыгив. «чумной блок», втирание фекалий); 2) контктн. (при снятии шкур, разделке мяса); 3) алиментарн.; 4) аэрогенный (от больных легочн. ф-мой). П-З. Место внедрения - лимфа - ЛУ - размн. -
  14. Определение
    - классическая чума это факторная вирусная инфекционная болезнь свиней, которой свойственна эстафетной передачей возбудителя инфекции. Эта болезнь протекает хронически без заметных клинических и патологоанатомических изменений среди диких аборигенных свиней в определенных регионах земного шара. При проникновении ее возбудителя к одомашненным свиньям, особенно к свиньям новых пород и породных
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека