Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Чума м'ясоїдних

Чума м'ясоїдних (Pestis carnivorum, хвороба Карре, чума собак, інфекційна катаральна лихоманка собак) - гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок органів дихання, травлення й сечовиділення, а також ураженням центральної нервової системи, очей та шкіри.

Історична довідка. Чуму м'ясоїдних установлено в Європі та Росії в другій половині XVIII ст. У 1762 р. зареєстровано в Криму під назвою «кримська хвороба». Вірус чуми собак вперше був виявлений французьким ученим Карре в 1905 р., вірусна природа хвороби до- ведена Данкіним і Лейдлоу в 1926 р. Чума м'ясоїдних поширена в багатьох країнах світу, завдає значних економічних збитків хутровому звірівництву та службовому собаківництву.

Збудник хвороби - РНК-геномний пантропний вірус з родини Paramyxoviridae. Віріони поліморфні, найчастіше сферичної форми,діаметром 115 - 160 нм, вкриті поверхневою глікопротеїдною оболонкою з виступами завдовжки 8 - 10 нм. В організмі хворих тварин вірус у високих титрах виявляється в крові, селезінці, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, плевральному та перитонеальному ексудатах, носових виділеннях. Добре розмножується в курячих ембріонах, первинних культурах клітин нирок собак, тхорів й кролів, а після адаптації до курячих ембріонів також у перещеплюваних лініях Hela i Hep.

Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі: при мінус 20 °С залишається життєздатним в органах загиблих собак упродовж 6 міс, у носовому слизі - 1 - 2 міс, у крові - 3 міс. За плюсових температур не змінює своєї активності у фекаліях та носових виділеннях 7 - 11 діб, при мінус 10 °С - кілька місяців, при 76 °С - тривалий час, у ліофілізованому стані - понад рік. Інактивується при 60 °С через 30 хв, при 100 °С - миттєво, під дією сонячного світла - через кілька годин, ультрафіолетового опромінення - 30 хв. Руйнується 2 %-м розчином формаліну або фенолу впродовж кількох годин.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до чуми найбільш сприйнятливі собаки, лисиці, норки, єноти, стійкіші - песці, вовки, шакали, койоти, леопарди, рисі, леви, гієни, ведмеді, борсуки, ласки, видри, куниці, тхори. Захворювання можливе в будь-якому віці,однак частіше хворіють молоді тварини - собаки віком від 2 міс до 1 року, хутрові звірі - до 5-місячного віку. Резервуаром вірусу чуми м'ясоїдних у природі є дикі м'ясоїдні тварини та бродячі собаки. Джерелом збудника інфекції є хворі на чуму тварини, що виділяють вірус з витіканнями з очей і носа, слиною, калом, сечею, а також перехворілі тварини-вірусоносії впродовж 3 міс після одужання. Зараження відбувається при прямому контакті здорових тварин з хворими, через контаміновані вірусом корми, воду, повітря, підстилку, предмети догляду, годівниці, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Механічними переносниками збудника хвороби можуть бути птахи, гризуни, жалкі комахи, люди.

Хвороба реєструється впродовж усього року, однак частіше навесні та восени. Проходить у вигляді спорадичних випадків, ензоотій та епізоотій, що визначається рівнем імунітету у сприйнятливих тварин, величиною популяцій, частотою контактів серед диких звірів, умовами утримання та повноцінністю кормових раціонів хутрових звірів, яких розводять у неволі. Чума м'ясоїдних нерідко ускладнюється секундарною мікрофлорою (сальмонели, пастерели, коки) або супроводжується інфекційним гепатитом та парвовірусною інфекцією. У разі спалаху чуми серед неімунних тварин захворюваність може сягати 90 %, летальність - 60 - 80 %.

Патогенез. Після проникнення в організм через слизові оболонки дихальних шляхів вірус у перші 6 діб репродукується в лімфоїдній тканині, звідки кров'ю та лімфою розноситься по всьому організму, спричинюючи вірусемію, запалення слизових оболонок дихальних шляхів і травного каналу, ураження очей, нервової тканини, епідермальних клітин шкіри на кінцівках. Надалі патологічний процес часто ускладнюється вторинною бактеріальною мікрофлорою.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. У собак інкубаційний період триває від кількох днів до 3 тижнів і довше. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють легеневу, кишкову, нервову та шкірну форми чуми, іноді відмічається змішана форма хвороби. Н а д г о с т р и й перебіг буває дуже рідко, характеризується раптовим підвищенням температури тіла до 40 - 41 °С,різким пригніченням, відмовою від кормів, швидкою загибеллю тварини в перші 2 - 3 доби хвороби.

Г о с т р и й перебіг спостерігають на початку ензоотії. Проявляється високою температурою (39,5 - 41,2 °С), яка утримується 1 - 2 доби, потім знижується, стає сталою чи ремітивною. Тварини малорухливі, тремтять, відмовляються від кормів. З ніздрів витікає серозний, слизистий, а згодом гнійний ексудат, розвивається кон'юнктивіт, з'являється кашель. Може також спостерігатись ураження травного каналу. Тривалість хвороби - 15 - 21 доба.

Найчастіше трапляється п і д г о с т р и й перебіг. Проявляється пригніченням, зниженням апетиту, важким диханням. Спостерігаються світлобоязнь, почервоніння та набряк кон'юнктиви, склеювання повік гноєм. Навколо ніздрів, рота, на внутрішній поверхні стегон та черевної стінки з'являються дрібні червоні плями, на місці яких згодом утворюються гнійні міхурці та кірочки. Тривалість хвороби - 3 - 4 тижні. Х р о н і ч н и й перебіг проявляється ураженням нервової системи. Хвороба триває 1 міс і більше.

Форма прояву хвороби визначається домінуючими клінічними симптомами. Однак за всіх форм хвороби уражаються очі. У разі легеневої форми спостерігаються риніт, трахеїт, бронхіт, прискорене важке дихання. Згодом різко підвищується температура, розвивається плеврит, катаральне запалення легень. За к и шк ової форми відмічають запори, що змінюються проносом, фекалії рідкі, жовтого кольору, з домішкою слизу та крові, блювання, повну відмову від кормів, швидке виснаження. У разі шкірної форми на безшерстих ділянках черева й стегон з'являються пустульозно-вузликові ураження, екзема, кірочки. Не рвова форма супроводжується збудженням тварини, агресивністю, судомами окремих груп м'язів, парезами, паралічами задніх кінцівок, прямої кишки, сечового міхура, лицевого нерва. Розвиваються сліпота, глухота, втрата нюху, які нерідко залишаються на все життя. За зміш аної форми можливе одночасне ураження органів дихання і травлення або нервової системи.

У хутрових звірів інкубаційний період триває 9 - 30 діб, іноді довше. Хвороба проявляється тими самими клінічними ознаками, що й у собак. У лисиць переважають катаральні явища (кон'юнктивіти, риніти), наприкінці спалаху ензоотії домінує нервова форма. У норок відмічають слизисто-гнійні кон'юнктивіти та риніти, опухання лап.

Проте частіше зустрічається шкірна форма, при цьому ураження нерідко спостерігаються по всьому тулубу. В кінці хвороби порушується координація рухів, виникають паралічі кінцівок, з'являється пронос. Тривалість хвороби - 2 - 18 діб. Летальність у молодняку може досягати 100 %, у дорослих звірів - 30 - 35 %. У тхорів спостерігаються катаральні явища, дегідратація, випинання та набряк прямої кишки. У соболів і песців ураження шкіри не буває.

Патологоанатомічні зміни. При надгострому перебігу хвороби виявляють накопичення серозного ексудату в серцевій сорочці, дрібні крововиливи в серцевому м'язі, катаральне запалення слизових оболонок. При гострому перебігу чуми спостерігають катаральне або гнійне запалення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, бронхів, плеври. У легенях відмічають сірувато-червоні зони запалення або осередки ателектазу. На слизовій оболонці травного каналу - крововиливи, ерозії, виразки. Характерними для чуми собак вважаються крапчасті та смугасті крововиливи на слизових оболонках дванадцятипалої й прямої кишок, а також сечового міхура. Селезінка часто збільшена і застійно гіперемійована. В головному та спинному мозку виявляють негнійний енцефаломієліт.

Діагноз установлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Ґрунтується на виявленні в гістологічних зрізах специфічних тілець-включень у цитоплазмі епітеліальних клітин слизової оболонки сечового міхура, в ядрі клітин епітелію слизових оболонок жовчного міхура, жовчних ходів, шлунка, дванадцятипалої кишки, звивистих канальців нирок, бронхів та альвеол хворих або загиблих звірів. У сумнівних випадках вдаються до біопроби на щенятах того виду тварин, від якого взято патологічний матеріал для дослідження. Щенята лисиць, норок, песців на 10 - 14-ту добу після підшкірного або внутрішньом'язового введення 3 - 5 мл 10 %-ї суспензії патологічного матеріалу захворюють на чуму з характерними клінічними ознаками: підвищення температури тіла, відмова від кормів, пронос, кон'юнктивіт, риніт.

Вірусологічні дослідження для виділення та ідентифікації вірусу пов'язані зі значними труднощами, тому їх проводять дуже рідко. З метою ретроспективної діагностики досліджують парні сироватки крові хворих і перехворілих тварин за допомогою РН, РЗК та РЗГА. У лабораторію для дослідження направляють цілі трупи звірів і собак або паренхіматозні органи, лімфатичні вузли, головний мозок, сечовий міхур. Для серологічного дослідження надсилають проби сироваток крові.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення інфекційного гепатиту (інфекційного енцефаломієліту), сказу, хвороби Ауєскі, алеутської хвороби норок, парвовірусного ентериту норок, пастерельозу, сальмонельозу, авітамінозу В1, кормових отруєнь. При інфекційному енцефаломієл іті, як і при чумі м'ясоїдних,спостерігаються нервові явища, однак виражені вони значно сильніше і супроводжуються епілептичними нападами, судомами окремих груп м'язів, слинотечею. Характерні жовтяничність і збільшення печінки. Загибель щенят трапляється лише в окремих сім'ях. Не буває риніту, кон'юнктивіту, пустульозних висипань на шкірі черева та внутрішній поверхні стегон. Позитивні результати біопроби на морських свинках та білих щурах, які не чутливі до вірусу чуми. Сказ характеризується агресивністю хворих звірів, паралічами нижньої щелепи та задніх кінцівок. В амонових рогах головного мозку виявляються тільця Бабеша - Негрі.

Відсутні характерні для чуми м'ясоїдних риніти й кон'юнктивіти. Перебіг хвороби Ау єскі у собак, котів та хутрових звірів надзвичайно швидкий, упродовж однієї доби, супроводжується сильним свербежем. Хворі тварини енергійно розчухують та гризуть сверблячі ділянки шиї, відмічаються часті жувальні рухи з виділенням з ротової порожнини значної кількості пінистої слини. Збудник патогенний для білих мишей, кролів та морських свинок, які не сприйнятливі до вірусу чуми м'ясоїдних. На парвовірусний ентерит м'ясо ї дних хворіють щенята після відлучення їх від матерів. Хвороба виникає раптово, перебіг переважно гострий (5 - 7 діб), супроводжується ураженням в основному тонких кишок. Відсутні кон'юнктивіти, риніти, нервові явища, що характеризують чуму. Позитивні результати біопроби на молодих кошенятах. Під час досліджень у фекаліях виявляються трубочки десквамованого епітелію слизової оболонки, а в епітелії тонких кишок - внутрішньоядерні включення.

Діагноз остаточно встановлюють після отримання позитивних езультатів досліджень патологічного матеріалу за РГА та РЗГА.

Для алеутської хвороби норок характерні стаціонарність, дуже повільне поширення інфекції, латентний перебіг хвороби. Діагноз установлюють на підставі позитивнихпоказників реакції імуноелектрофорезу та йодноаглютинаційного тесту. Пастерельоз з'являється в господарстві раптово, швидко охоплює звірів усіх вікових груп. Гострий перебіг хвороби характеризується явищами септицемії та геморагічного діатезу, хронічний перебіг - осередковим некрозом клітин паренхіми печінки, нирок, шлунка.

Бактеріологічні дослідження забезпечують швидке виділення збудника хвороби. Сальмонельоз спостерігається переважно влітку (липень - серпень) серед щенят 1 - 2-місячного віку. На розтині виявляється збільшена в 5 - 10 разів селезінка. Збудник хвороби швидко визначається бактеріологічними дослідженнями. Отруєння завжди пов'язане зі згодовуванням неякісних кормів, що встановлюється токсикологічними дослідженнями. При гіповітамінозах В1 спостерігається дистрофія та переродження печінки. Діагноз підтверджується результатами біохімічних досліджень крові та сечі на вміст вітаміну В1 і піровиноградної кислоти.

Лікування. На початку хвороби з успіхом використовують гіперімунну сироватку проти чуми м'ясоїдних і гамма-глобулін, меншою мірою - цитровану кров здорових звірів. Для пригнічення збудників секундарної інфекції застосовують сульфаніламідні й нітрофуранові препарати, а також антибіотики широкого спектра дії з попереднім визначенням чутливості до них бактеріальної мікрофлори. Проводять також симптоматичне лікування, дають серцеві, жарознижувальні та відхаркувальні препарати. При нервових явищах призначають люмінал, мединал, бромід калію та інші засоби. Хворих тварин забезпечують дієтичними кормами та оптимальними умовами утримання.

Імунітет. Після перехворювання на чуму м'ясоїдних формується стійкий і тривалий імунітет. Щенята від імунних матерів не сприйнятливі до вірусу чуми впродовж 2 - 3 міс після народження (колостральний імунітет). Для специфічної профілактики застосовують сухі культуральні вірусвакцини з атенуйованих штамів 668-КФ, ЕПМ і Вакчум, які зумовлюють створення імунітету терміном до одного року.

У неблагополучних звірогосподарствах рекомендується щеплення вагітних самок, а також використання 3- і 4-валентних полівакцин (проти чуми, вірусного ентериту, ботулізму і псевдомонозу).

Профілактика та заходи боротьби. Ґрунтуються на суворому виконанні ветеринарно-санітарних правил розведення тварин та їх планомірної специфічної вакцинації. Завозити собак або хутрових звірів дозволяється лише з благополучних щодо чуми звірівницьких ферм та собакорозплідників. Усіх новоприбулих тварин витримують у профілактичному карантині впродовж 30 днів. Систематично знищують бродячих собак, розплідники захищають від проникнення на їхню територію диких звірів.

Регулярно проводять очищення та дезінфекцію кліток, будиночків, території розплідника. Здійснюють постійний ветеринарний нагляд за всім поголів'ям тварин, у тому числі за собаками робітників звіроферм. У разі появи хвороби у звірогосподарстві запроваджують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється ввезення та вивезення чутливих до чуми м'ясоїдних тварин, припиняються перегрупування, зважування, таврування тварин та проведення інших заходів, які можуть сприяти поширенню збудника інфекції. Хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових тварин щеплюють вакциною проти чуми м'ясоїдних незалежно від віку та пори року. Тушки загиблих тварин спалюють, шкури знімають в ізоляторах, висушують 3 доби при 25 - 33 °С, потім витримують ще 10 діб за кімнатної температури.

Після кожного випадку видалення хворої тварини проводять дезінфекцію всього приміщення для тварин, очищення та знезараження кліток, ґрунту під клітками, переносних ящиків, інвентарю. В ізоляторах щодня проводять дезінфекцію.

Карантин з неблагополучного господарства знімають через 30 діб після останнього випадку видужання або загибелі хворої на чуму тварини, проведення остаточної дезінфекції. Вивезення собак з господарства дозволяється через 1,5 міс, хутрових звірів - через 6 міс після зняття карантинних обмежень.

Для дезінфекції приміщень, будиночків, вольєрів, кліток та інвентарю застосовують 2 - 4 %-й розчин їдкого натру, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 3 %-й розчин креоліну, 3 %-ву емульсію лізолу. Гній знезаражують біотермічним способом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Чума м'ясоїдних"
  1. Чума
    Чума
  2. Африканская чума свиней
    Африканская чума
  3. Классическая чума свиней
    Классическая чума свиней
  4. Заключение
    В 1893 году Берлин был потрясен скандалом. Пятидесятилетний профессор Кох разводится со своей супругой и женится на молодой актрисе Хедвиге Фрайбург. Люди, мало знакомые с Кохом, часто считали его подозрительным и нелюдимым, однако друзья и коллеги знали его как доброго и участливого человека. Кох был поклонником Гете и заядлым шахматистом. Скончался Роберт Кох в Баден-Бадене от сердечного
  5. Реферат. Смертельные заболевания, 2010
    Состоит из 21 страницы. Включает в себя такие болезни: СПИД, Туберкулёз, Венерические заболевания (сифилис, гонорея), Сибирская язва, Сыпной тиф, Болезнь Боткина, Холера, Чума, Дифтерия, Грипп (свиной,
  6. Шпаргалка. Інфекційні захворювання, 2010
    Брюшной тиф.Паратиф А и В.Холера.Амебиаз.Иерсиниозы.Аскаридоз. Трихинеллез.Сыпной тиф, б-нь Брилля-Цинссера.Эхинококкоз. Энтеробиоз.Ку-лихорадка.Лайм-боррелиоз.Лептоспироз.Туляремия.Сибирская язва. Менингококковая инфекция.Чума.Столбняк.Бешенство.Орнитоз. Легионеллез.Рожа.Грипп.Пищевые
  7. Шпаргалка. Ответы к экзамену по инфекционным болезням, 2011
    Ответы к экзамену по инфекционным заболеваниям. Включают в себя краткие ответы на экзаменационные вопросы кафедры БГМУ. Оглавление: сыпной тиф, брюшной тиф, паратифы, сальмонеллёз, чума, холера, сибирская язва, методы борьбы с дегидратацией, ОКИ, грипп и т.
  8. ЖИВІ ЦІЛЬНОВІРІОННІ ВАКЦИНИ
    Вони можуть бути гомологічні з ослаблених вірусів, проти яких використовуються з профілактичною метою, і гетерологічні з гетерологічних вірусів. Головним компонентом будь-якої вакцини є збудники чи їх субодиниці. Вітчизняна біологічна промисловість виготовляє велику кількість вакцинних препаратів проти вірусних інфекцій. Багаторічне планове використання засобів специфічної профілактики
  9. ЛИМФАДЕНИТ
    Лимфаденит - воспаление лимфатических узлов. Различают регионарный и генерализованный лимфаденит. Основные возбудители Регионарный лимфаденит встречается при многих инфекционных заболеваниях (стрептококковая инфекция, туберкулез, туляремия, чума, болезнь кошачьей царапины, сифилис, венерическая лимфогранулема, мягкий шанкр, генитальный герпес и др.) Генерализованный лимфаденит может
  10. ТЕМАТИЧЕСКИЙ ПЛАН ЗАНЯТИЙ
    Практические занятия Занятие 1. а) Организация работы инфекционного стационара и противоэпидемического режима в нем. б) Методика обследования инфекционного больного. Занятие 2- 3. Брюшной тиф, паратифы А и В. Занятие 4- 5. Сальмонеллезы и другие острые диарейные инфекционные заболевания. Занятие 6- 7. Дизентерия (шигеллез). Занятие 8- 9. Ангина. Занятие
  11. ЗАБОЛЕВАНИЯ, ПЕРЕДАЮЩИЕСЯ ЧЕЛОВЕКУ
    К сожалению, некоторые инфекционные и инвазионные заболевания домашних кошек представляют угрозу и для человека, в особенности они опасны для маленьких детей. Такие болезни, которые передаются от животных к человеку, называют зооантропонозами. К ним относятся: бешенство, боррелиоз, лептоспироз, туберкулез, чума, микроспория, парша, пастереллез, сальмонеллез, токсокароз, токсоплазмоз,
  12. ЧУМА СВИНЕЙ (КЛАССИЧЕСКАЯ ЧУМА СВИНЕЙ)
    Инфекционное, высококонтагиозное вирусное заболевание, характеризующееся при остром течении септицемией и геморрагическим диатезом, при подост-ром и хроническом - крупозной пневмонией и крупозно-дифтеритическим колитом. В естественных условиях чумой болеют только домашние и дикие свиньи всех пород и возрастов; более восприимчивы к вирусу высокопородные свиньи. Возбудитель - РШ-содержащий
  13. Чума
    ЭТИОЛ. Yersinia pestis. ФП: экзо- и эндотоксины. Ферм.: гиалорунидаза, коагулаза, гемолизин, фибринолизин. Очаги: первичн. и синантропн. Переносчики: разл. виды блох. ПУТИ: 1) трансмиссивн. (укус блохи - срыгив. «чумной блок», втирание фекалий); 2) контктн. (при снятии шкур, разделке мяса); 3) алиментарн.; 4) аэрогенный (от больных легочн. ф-мой). П-З. Место внедрения - лимфа - ЛУ - размн. -
  14. Определение
    - классическая чума это факторная вирусная инфекционная болезнь свиней, которой свойственна эстафетной передачей возбудителя инфекции. Эта болезнь протекает хронически без заметных клинических и патологоанатомических изменений среди диких аборигенных свиней в определенных регионах земного шара. При проникновении ее возбудителя к одомашненным свиньям, особенно к свиньям новых пород и породных
  15. ИЕРСИНИОЗЫ
    ЧУМА Наиболее известный иерсиниоз - печально знаменитая бубонная чума, которая вызывается бактериями Yersinia рestis. Заболевание относится к зооантропонозам и может передаваться человеку не только от грызунов, но и от кошек, которые заражаются, поедая инфицированных иерсиниями грызунов. Переносчиком бактерий являются блохи. Как правило, заболевание у кошек протекает в легкой форме или
  16. КРИТЕРИИ ВКЛЮЧЕНИЯ БОЛЕЗНЕЙ В СПИСОК МЭБ
    Статья 1.2.1. Включение болезни в список МЭБ производится на основе следующих критериев: Статья 1.2.2. Критерии Ст. 1.2.1. применяются в соответствии со следующей схемой принятия решений: В Список МЭБ включены следующие болезни: Статья 1.2.3. 1. В категорию "болезни разных видов животных" включены: - бешенство - болезнь Ауески
  17. МЕТОДИ СЕЛЕКЦІЇ ВІРУСІВ
    Тому що вірусологи досліджують властивості не окремих вірусних часток, а вірусної популяції в цілому, то для прояву зміни спадковості вірусу необхідний інший процес- селекція, тобто створення таких умов, при яких відбувається переважне розмноження вірусних часток зі зміненою спадковістю, у результаті чого уся вірусна популяція буде складатися з однорідних генетичних мутантних віріонів.
  18. ЧУМА
    Чума - острое инфекционное заболевание, характеризующаяся тяжелой формой общей интоксикацией, специфическим поражением лимфатических узлов, легких и других органов. Клиническая диагностика Инкубационный период от нескольких часов до 10 дней (чаще 3-6 дней). Начало внезапное. Высокая температура, интоксикация, нарушение сознания, бред. Поражение сердечно-сосудистой системы.
  19. Определение.
    Африканская чума - это факторная вирусная инфекционная болезнь свиней,которой свойственна эстафетная передача возбудителя инфекции.Эта болезнь распространена в странах южной и центральной Африки среди диких аборигенных свиней (кустарниковые - Potamochoerus, бородавочники - Phacochoerus и некоторые другие виды). Вековая коэволюция с возбудителем инфекции в естественных условиях привела
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека