Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВетеринарія
« Попередня Наступна »
А. Ф. Каришева. Спеціальна епізоотологія, 2002 - перейти до змісту підручника

Бешиха свиней

Бешиха свиней (Erysipelas suum) - інфекційна хвороба свиней 3 - 12-місячного віку, що характеризується за гострого перебігу септицемією і запальною еритемою шкіри, за хронічного - ендокардитом, поліартритами та некротичним ураженням шкіри. На бешиху хворіє людина.

Історична довідка. До другої половини ХІХ ст. це захворювання не диференціювалося від сибірки, тифу та інших хвороб свиней. У 1869 р. Карстен і Гармс визначили бешиху свиней як самостійне захворювання і описали її в спеціальній праці «Rоtlaut des Schweines». У 1882 р. Пастер і Тюйє знайшли в трупі свині особливу бактерію, яка виявилась збудником бешихи свиней. З виділеної культури Луї Пастер (1883) шляхом пасажів через кролів приготував прищепний матеріал, який упродовж тривалого часу використовували для захисту свиней від бешихи. Першу сироватку проти бешихи свиней виготовили Лоренц і Лекланш (1895 - 1899).

Бешиха свиней - надзвичайно поширена хвороба і трапляється майже всюди, де розводять свиней. Економічні збитки, яких завдає бешиха свиней, у минулому були значними і зумовлювались головним чином високою летальністю та вимушеним забоєм хворих свиней. Широке введення в практику ефективних вакцин та планове проведення профілактичних щеплень різко знизили захворюваність і загибель свиней від бешихи. Проте ця хвороба все ще зустрічається в різних регіонах України, що потребує значних витрат для проведення профілактичних заходів.

Збудник хвороби - бактерія Erysipelothrix insidiosae - тонка,пряма або трохи зігнута паличка розміром (0,5...1,5) ? (0,2...0,3) мкм. Для біології збудника характерний значний діапазон мінливості морфологічних, культуральних та антигенних властивостей. Розміщується поодиноко, попарно, у вигляді невеликих скупчень. У старих бульойнних культурах, а також у мазках з ендокарда та синовіальної рідини суглобів за хронічного перебігу хвороби виявляється у вигляді довгих переплетених ниток. Бактерії нерухомі, спор і капсул не утворюють, грампозитивні, добре забарвлюються усіма аніліновими фар- бами. Культивуються в аеробних і анаеробних умовах на звичайних живильних середовищах при 36 - 37 °С, рН=7,2 - 7,6. Ріст в МПБ супроводжується слабким помутнінням з наступним утворенням оса- ду, який при струшуванні піднімається у вигляді хмаринок, так званих «муарових хвиль».

На агарі через 24 - 48 год з'являються малень- кі росинчасті колонії бактерій S-форми, які ізолюються за септичного перебігу, та R-форми - за хронічного перебігу хвороби і в старих бульйонних культурах. Бактеріїбешихи дуже поширені серед багатьох видів птахів, комах, гризунів, членистоногих. Трапляються в харчових продуктах, гниючих трупах, річковому мулі, стоячих водоймах,лучному ґрунті, багатому на органічні речовини, де за сприятливих умов вони можуть навіть розмножуватися. Виявляються в мигдаликах, кишках, жовчному міхурі здорових свиней.

З лабораторних тварин чутливими до бактерії бешихи є білі миші та голуби, які гинуть на 3 - 4-ту добу після зараження.

Збудник бешихи завдяки підвищеному вмісту в його оболонці воскоподібних речовин дуже стійкий у зовнішньому середовищі. Зберігає життєздатність у річковій воді при 4 °С - 72 - 86 діб, у водопровідній воді - 100 - 108 діб, у копчених продуктах - до 3 міс, у солонині - до

6 міс, у сечі свиней - 113 - 145 днів, у ґрунті - 32 - 128 діб, у фекаліях - 38 - 78 діб, у заритих у землю трупах - до 280 діб, у гниючих трупах - до 9 міс. Під час варіння м'яса в шматках завтовшки 8 - 10 см бактерії гинуть через 150 хв. Паличка бешихи винятково стійка проти сонячного випромінювання, яке інактивує її лише через 12 днів,тобто за триваліший час, аніж спорові бацили. При висушуванні вона гине лише через 1 міс. Разом з тим, збудник швидко руйнується під дією високих температур (при 70 °С - через 2 - 5 хв, при 100 °С - через кілька секунд), а також різних дезінфекційних речовин (2 %-ві розчини їдкого натру або формальдегіду, 10 - 20 %-ві розчини хлорного та свіжогашеного вапна, 3 %-й розчин фенолу та ін.).

Епізоотологія хвороби. У звичайних умовах хворіють свині 3 - 12-місячного віку, інколи ягнята до 4 - 8-місячного віку і, як виняток,кури, індики, фазани, качки, гуси. Описано спорадичні випадки захворювання на бешиху коней, великої рогатої худоби, собак, північних оленів, різних диких тварин зоопарків, гризунів та інших видів тварин. Основним джерелом збудника є хворі свині, які в період гострого перебігу хвороби виділяють із сечею та калом значну кількість вірулентних бактерій. Клінічно здорові свині-бактеоріоносії в разі загострення латентної інфекції внаслідок несприятливих умов також стають джерелом збудника хвороби. Факторами передавання збудника інфекції можуть бути всі предмети зовнішнього середовища, забруднені виділеннями хворих і перехворілих тварин-бактеріоносіїв (корми, вода, обладнання та інвентар вигульних двориків, літніх таборів, тваринницьких приміщень), незнешкоджені продукти забою хворих свиней, боєнські та кухонні відходи, а також трупи тварин, які загинули від бешихи.

Певну роль можуть відігравати гризуни, птахи, мухи-жигалки (І. Є. Толстяк) та комахоїдні,насамперед як механічні переносники збудника хвороби. Зараження відбувається через травний канал, рідше через шкіру. Бешиха свиней проходить у вигляді ензоотії або спорадичних випадків, однак ніколи не охоплює всіх свиней. Захворювання найчастіше спостерігається серед ремонтного та відгодівельного молодняку, оскільки поросята-сисуни мають пасивний імунітет, а дорослі свині не сприйнятливі завдяки фізіологічній зрілості та «побутовій», епізоотичній імунізації. Для бешихи свиней характерні сезонність і стаціонарність, які обов'язково слід брати до уваги при складанні планів протиепізоотичних заходів і контролювати вакцинаціями.

Патогенез. Залежно від шляхів проникнення в організм бактерії бешихи локалізуються і розмножуються в мигдаликах і солітарних фолікулах кишок (у разі перорального зараження) або в лімфатичних судинах шкіри та регіонарних лімфатичних вузлах. У разі про- никнення через шкіру утворюють сильний токсин, який зумовлює сенсибілізацію організму (В. Т. Котов). З часом збудник руйнує захисні бар'єри організму, проникає в лімфу, кров, а потім у паренхіматозні органи. Генералізація інфекції та накопичення бактеріальних продуктів спричинюють тяжкий загальний стан, розвиток септичного процесу, глибокі дистрофічні зміни в органах і тканинах, дегенера- тивні процеси в м'язах серця, у кровоносних судинах і капілярах, що зумовлює значні застійні явища в шкірі та паренхіматозних органах. Швидко розвивається серцева недостатність, набряк легенів і настає загибель тварини.
У перехворілих свиней і тварин з латентною інфекцією розвивається стан алергії (В. Ф. Петров).

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період становить 2 - 5 діб. Розрізняють блискавичний, гострий, підгострий та хронічний перебіг бешихи свиней, а також білу, септицемічну, шкірну (кропив'янка) та латентну форми хвороби. Б л и с к а в и ч н и й перебіг (б і л а форма) трапляється порівняно рідко і тільки серед підсвинків 7 - 10-місячного віку, розміщених у тісних, жарких,погано провітрюваних приміщеннях, а також у разі сильного перегрівання чи переохолодження під час транспортування в необладнаному автофургоні. У цьому випадку розвиток клінічного симптомо-комплексу запізнюється, тварина гине впродовж кількох годин на фоні швидкоплинної септицемії. У зв'язку з відсутністю на шкірі червоних плям така форма хвороби дістала назву «білої бешихи».

Г о с т р и й перебіг (с е п т и ц е м і ч н а форма) характеризується загальносептичними явищами та типовими змінами шкіри (бешиста еритема). Захворювання починається раптовим підвищенням температури тіла до 42 - 42,5 °С, відмовою від корму, різко вираженим пригніченням, запором, що змінюється проносом, інколи з кров'ю, хиткою ходою. Розвивається загальна слабкість заду, з'являється сльозоточивість, слизові та слизово-гнійні виділення з очей.

На шкірі шиї виявляються характерні темно-червоні з синюватим відтінком плями, які зникають при натисканні. Дихання стає хрипким, розвивається набряк легень, через 2 - 4 доби тварина гине.

П і д г о с т р и й перебіг (шкірна форма, кропив ' янк а) триває 10 - 12 діб. Спостерігається підвищення температури тіла до 41 °С і вище, пригнічення, слабкість. Через 1 - 2 доби на боках, рідше на інших частинах тіла з'являються своєрідні обмежені набряки темно-червоного кольору, різного розміру та форми, щільні на дотик, а також еритематозні плями типу кропив'янки. При кропив'янці бактеріємії не буває, збудник локалізується тільки в уражених ділянках шкіри. З виникненням набряків температура тіла знижується, загальний стан поліпшується і настає видужування.

Х р о н і ч н и й перебіг розвивається як продовження гострого та підгострого перебігу і виявляється ураженням ендокарда (верукозний ендокардит), некрозами шкіри на вухах, хвості, спині, можливі ураження суглобів. За хронічного перебігу хвороба може розвиватися місяцями і закінчуватись видужуванням або загибеллю тварин.

Патологоанатомічні зміни. Не завжди характерні. У свиней, які загинули внаслідок хвороби з го стри м чи пі дгострим перебігом, у ділянці підгруддя, шиї, вух, кінцівок, черевної стінки спостерігаються великі дифузні ураження шкіри темно-фіолетового кольору. При розтині виявляють кровонаповнення та застійну гіперемію в усіх внутрішніх органах, гостре катаральне запалення тонкого відділу кишок, геморагічний лімфаденіт і гломерулонефрит. При хро н і ч н о м у перебігу виявляють бородавчасті розрощення на клапанах серця (верукозний ендокардит), поліартрити,рідше - некрози шкіри.

Діагноз установлюють на підставі клініко-епізоотологічних, патологоанатомічних даних та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні дослідження мазків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середовища, а за потреби - зараження лабораторних тварин. Для дослідження в лабораторію направляють цілий труп тварини або серце, печінку,селезінку, нирку й трубчасту кістку. У разі підозри на хронічний перебіг хвороби обов'язково направляють серце з перев'язаними біля основи судинами. Для мікроскопічного дослідження з органів готують мазки-відбитки і фарбують за Грамом. Одночасно готують мазки для дослідження імунофлуоресцентним методом. При хронічному перебігу хвороби мазки готують також з уражених клапанів серця. У разі позитивних результатів у мазках, забарвлених за Грамом, спостерігають грампозитивні палички, розміщені поодиноко, попарно або скупчено. Для бактеріологічного дослідження проводять посіви з крові серця, уражених клапанів серця, нирок, селезінки, печінки, кісткового мозку на МПА, МПБ або бульйон Хоттігера.

Посіви інкубують при 37 °С впродовж 24 - 48 год, а в разі відсутності росту - ще 24 год. Проводять ідентифікацію виділеної культури за морфологічними, культуральними та біохімічними властивостями, а також за допомогою РА з позитивною сироваткою.

Біопробу ставлять на двох білих мишах, яким підшкірно вводять 10 %-ву суспензію з органів або 2-добову агарову культуру виділеного збудника бешихи в дозі 0,1 - 0,2 мл. Спостереження за інфікованими тваринами проводять упродовж 6 діб. Білі миші гинуть від сепсису через 2 - 4 доби. З органів загиблих мишей роблять посіви на живильні середовища для реізоляції палички бешихи. Лабораторний діагноз на бешиху вважають установленим у разі отримання одного з таких показників: виявлення збудника бешихи у вихідному патологічному матеріалі (або в змішаній культурі) методом флуоресціюючих антитіл (без виділення чистої культури); виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для збудника бешихи, якщо навіть у посівах з вихідного патологічного матеріалу культури збудника не виділено. Термін дослідження - до 7 діб.

Диференціальна діагностика. Бешиху свиней слід диференціювати від чуми, пастерельозу, сальмонельозу, сибірки та лістеріозу.

На чуму хворіють свині всіх вікових груп і в будь-який період року. Характерні довший і не такий гострий перебіг хвороби. При розтині трупа спостерігають явища геморагічного діатезу, інфаркти селезінки, «мармуровість» лімфовузлів, ураження товстого відділу кишок («чумні бутони»). Непрямим показником може бути ефективність специфічної серо- та антибіотикотерапії при бешисі свиней.

Пастерельоз супроводжується крупозною пневмонією, фібринозним плевритом, перикардитом, геморагічним діатезом органів грудної порожнини. При гострому перебігу саль монельозу виявляють геморагічний діатез, гіперплазію селезінки, некрози печінки.

Сибірка супроводжується ангіною, запальним набряком у підщелеповому просторі, л і с т е р і о з - ураженням центральної нервової системи. В усіх випадках остаточний діагноз установлюють на основі результатів бактеріологічних досліджень.

Лікування. Проводять гіперімунною сироваткою проти бешихи свиней та антибіотиками (пеніцилін, екмоновоцилін, еритроміцин,окситетрациклін). Лікарські препарати вводять внутрішньом'язово,разом або окремо, з розрахунку сироватки - 1,5 мл на 1 кг маси тіла тварини, антибіотиків (за винятком препаратів з прологнованою дією) - 2 - 3 тис.
Пролонговані антибіотики вводять тричі, з інтервалом 24 год, у дозі 5 - 10 тис. ОД на 1 кг маси тіла. Одночасно застосовують симптоматичні препарати (кофеїн, каломель).

Імунітет. Після перехворювання на бешиху тривалий і напружений. Для активної імунізації проти бешихи свиней використовують живі та інактивовані вакцини. Останнім часом добре зарекомендували себе дві українські вакцини - бешивак і бешиформ.

Бешивак - депонована вакцина проти бешихи свиней, яку використовують з профілактичною метою в благополучних господарствах,а також у разі раптового виникнення захворювання. Вакцину вводять підшкірно, дворазово, з інтервалом 12 - 14 діб, відповідно в дозі 0,3 і 0,5 мл. Імунітет після вакцинації настає через 7 - 10 діб і зберігається не менш як 6 міс. Бешиформ - концентрована гідроксидалюмінієва формолвакцина проти бешихи свиней, яку використовують для запобіжних та вимушених щеплень. Вакцину вводять внутрішньом'язово, двічі, з інтервалом 12 - 14 діб, молодняку від 2 до 4 міс - у дозі по 3 мл, свиням віком від 4 міс і старшим - по 5 мл. Усе дворазово вакциноване поголів'я свиней через 4 - 5 міс ревакцинують одноразово в дозі 5 мл.

Досить успішно використовують вакцину проти бешихи свиней із штаму ВР-2. З профілактичною метою вакцинують усе поголів'я свиней віком від 2,5 міс і старших, свиноматок не пізніше як за 20 діб до спарювання. В неблагополучних господарствах поросят з профілактичною метою вакцинують з 2 - 4-місячного віку, ревакцинують уперше через 20 - 25 діб, вдруге - через 4 - 5 міс. Свиноматок незалежно від терміну супоросності вакцинують одноразово.

Профілактика та заходи боротьби. Для профілактики бешихи свиней слід чітко дотримуватися ветеринарно-санітарних правил і технологічних вимог з комплектування, транспортування, розміщення, догляду, годівлі та ветеринарного обслуговування свиней.

Комплектувати свиноферми треба лише з благополучних щодо інфекційних хвороб господарств здоровими свиньми. Все свинопоголів'я загальних та індивідуальних господарств слід піддавати вакцинації проти бешихи свиней починаючи з 2-місячного віку в дозах,передбачених настановами з використання відповідної вакцини. У репродуктивні ферми та відгодівельні господарства необхідно завозити тільки здорових, вакцинованих проти бешихи свиней, яких обов'язково витримують у карантині не менш як 30 діб. Увесь молодняк свиней вакцинують і ревакцинують у відповідні терміни. У тваринницьких приміщеннях регулярно проводять механічне очищення, дезінфекцію, дератизацію, дезінсекцію. Не допускається згодовування свиням збірних харчових та боєнських відходів у незнезараженому вигляді. Забій свиней слід проводити тільки на м'ясокомбінатах, забійних пунктах та спеціальних забійних майданчиках. У разі появи бешихи в господарстві вводять карантинні обмеження на вивезення, завезення та перегрупування свиней, вивезення кормів, м'ясних продуктів та субпродуктів, шкір.

Проводять клінічний огляд і термометрію всього поголів'я. Хворих та підозрюваних щодо захворювання свиней ізолюють і лікують. Клінічно здорових свиней вакцинують і встановлюють за ними ветеринарний нагляд упродовж 10 діб. У разі захворювання щеплених тварин організовують їх ізоляцію і проводять лікування. Регулярно здійснюють дезінфекцію станків, а через кожні 10 діб проводять дезінфекцію всього свинарника. Гній знезаражують біотермічним способом.

Обмеження з неблагополучного господарства знімають через 14 діб після останнього випадку одужання хворої тварини, щеплення всього свинопоголів'я проти бешихи, ретельного очищення та остаточної дезінфекції приміщень, вигульних дворів, а також предметів догляду за свиньми.

Для дезінфекції використовують: розчини хлорного вапна з вмістом активного хлору 3 % за експозиції 2 год; 2 %-й гарячий розчин їдкого натру за експозиції 1 год; 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна за експозиції 1 год; 0,5 %-й розчин формальдегіду за експозиції 1 год;5 %-ву емульсію ксилонафту кімнатної температури або 4 %-ву гарячу емульсію ксилонафту за експозиції 2 год; 5 %-ву емульсію нафталізолу за експозиції 3 год; 5 %-й гарячий розчин кальцинованої соди за експозиції 3 год; 5 %-й розчин хлориду йоду (з розрахунку 0,5 л на 1 м2 площі) за експозиції 3 год. Дезінфекцію приміщень проводять також аерозольним методом: 20 %-м водним розчином формальдегіду з розрахунку 15 мл на 1 м3 приміщення за експозиції 3 год або формалін-креоліновою (ксилонафтовою) сумішшю, що складається з трьох частин формаліну і однієї частини дезінфекційного креоліну або ксилонафту з розрахунку 10 мл на 1 м3 приміщення за експозиції 6 год.

Після остаточної дезінфекції приміщення білять свіжогашеним вапном. Застосовують також препарати парасоду та фоспару у вигляді 3 %-х водних розчинів для вологої дезінфекції (0,5 л на 1 м2) або 40 %-х розчинів для аерозольної дезінфекції (20 мл на 1 м3 приміщення за температури повітря в приміщення не менш як 15 °С, відносної вологості не менш як 60 % та експозиції 24 год). Препарати парасоду і фоспару застосовують у вигляді спрямованих аерозолів 5 %-ї концентрації з розрахунку 0,25 л на 1 м2 за експозиції 6 год.

Захворювання на бешиху (еризипелоїд) у людини. Має професійний характер - хворіють робітники м'ясо- та рибокомбінатів, боєнь, спеціалісти ветеринарної медицини, м'ясники, домогосподарки, а також люди, які обслуговують хворих на бешиху свиней. Інфікування виникає після незначних ушкоджень (уколів) шкіри. Інкубаційний період триває 1 - 2 доби. Спочатку на місці поранень шкіри, частіше на пальцях рук, з'являється обмежена пляма червоного кольору, відмічається збільшення регіонарних лімфовузлів та незначна гарячка. Згодом пляма збільшується в розмірі, в центрі блідне, а по периферії стає синюшно-червоного кольору. Через 2 - 3 тижні пляма безслідно зникає. Інколи перебіг захворювання може бути хронічним з ураженням суглобів (набряк, потовщення, болі в ділянці фалангових суглобів, деформівні зміни).

Дуже рідко еризипелоїд проходить у септицемічній формі (пропасниця, головні болі, безсоння, утворення по всьому тілу еритематозних плям, явища ендокардиту). Хвороба закінчується одужанням, яке можна прискорити лікуванням антибіотиками (пеніцилін та ін.).

З метою профілактики хвороби під час розбирання м'ясних туш та риби слід дотримуватись правил особистої гігієни, вживати заходів для запобігання травмуванню. В разі пошкодження шкіри треба негайно обробити рану дезінфекційними речовинами і звернутись до лікаря.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Бешиха свиней"
  1. Резервуары и источники возбудителя инфекции.
    Как уже отмечалось, резервуаром возбудителя африканской чумы являются популяции диких аборигенных кабанов в странах центральной и южной Африки. Индикаторами таких резервуаров следует считать острые вспышки этой инфекции среди завезенных в эти страны свиней, европейских пород. На других континентах, где болезнь считается экзотической, заболевание свиней африканской чумой также может формировать
  2. Стандарты на свиней
    Категории упитанности свиней устанавливают на основании СТБ 987-95, согласно которому выделяют 6 категорий. Первая - свиньи мясные, молодняк в возрасте до 8 мес., туловище хорошо развитое, с широкой грудью и поясницей без перехватов за лопатками, шкура без опухолей и кровоподтеков, живой массой 80-150 кг, толщиной шпика над 6-7 грудными позвонками 10-30 мм. Вторая - свиньи - молодняк, мясные,
  3. Болезни свиней
    Болезни
  4. Хвороби свиней
    Хвороби
  5. Африканская чума свиней
    Африканская чума
  6. Макраканторинхоз свиней
    Макраканторинхоз (macracanthorhynchosis) - гельминтозное заболевание свиней, вызываемое скребнями рода Macracanthorhynchus, с признаками поноса, анемии, истощения, нарушения работы желудочно-кишечного тракта, что нередко заканчивается падежом животных. Этиология. Возбудитель - M. hirudinacеus - крупные белые или бело-розового цвета гельминты, длиной до 65 см. На переднем конце скребни имеют
  7. Эзофагостомоз свиней
    Эзофагостомоз (oesophagostomosis) - инвазионное заболевание преимущественно взрослых свиней, сопровождающееся нарушениями работы желудочно-кишечного тракта, нарушением обмена веществ и исхуданием. Этиология. Возбудитель - нематоды из рода Оеsорhagostomum, представляющие собой небольших гельминтов - 7,5-13,4 мм, локализующихся в толстом кишечнике. Эпизоотология. Эзофагостомоз имеет
  8. Эпизоотология.
    Природные очаги африканской чумы свиней приурочены к странам южной и центральной Африки (Кения, Ангола,Конго,Танганьика, Сенегал, Мозамбик, Родезия, Замбия, Малави, Юго-Западная Африка и др.). Эти очаги начали проявляться в конце Х1Х и начале ХХ столетий на завезенных в регион свиньях культурных европейских пород . Острое переболевание и гибель таких свиней происходили после прямых или
  9. Эпизоотология
    - весьма показательна для факторных инфекционных болезней, которым не свойственна эстафетная передача возбудителя инфекции. Пока не зарегистрировано ни одного случая передачи возбудителя этой инфекции от больных свиней из промышленных комплексов к животным обслуживающего персонала в индивидуальных подворьях. . Массовое заболевание в период развитияэпизоотической вспышки обусловлено не
  10. Эпизоотология
    Классическую чуму свиней впервые зарегистрировали в 1826 году в Англии и в 1833 году в штате Огайо, США (P.Ulenhut. 1929) В последующие годы этой инфекцией болели свиньи во многих странах мира. То время характеризовалось активизацией мореплавания и межконтинентальных связей, основу которых составляла международная торговля, в том числе и продуктами свиноводства. Классическая чума свиней
  11. Пути, механизмы и факторы передачи возбудителя инфекции
    Вертикальный путь передачи возбудителя африканской чумы свиней обеспечивает его выживание в природе В организме скрытых носителей возбудителя этой инфекции, он передается помоту поросят трансплацентарно. У новорожденных инфекция проявляется по-разному, в зависимости от уровня жизнеобеспеченности свиноматок. Если они ослаблены , с дефицитом витаминных и минеральных веществ, возможно рождение
  12. Определение.
    Африканская чума - это факторная вирусная инфекционная болезнь свиней,которой свойственна эстафетная передача возбудителя инфекции.Эта болезнь распространена в странах южной и центральной Африки среди диких аборигенных свиней (кустарниковые - Potamochoerus, бородавочники - Phacochoerus и некоторые другие виды). Вековая коэволюция с возбудителем инфекции в естественных условиях привела
  13. Профилактика и меры борьбы
    В целях предотвращения заболеваний свиней балантидиозом необходимо строго соблюдать санитарно-гигиенический режим, следить за чистотой в помещениях, не допускать резкой смены рационов кормления, соблюдать нормы размещения поголовья в станках, обеспечивать комплектование ферм здоровыми животными из благополучных хозяйств. Вновь поступающих в хозяйство животных следует содержать изолированно в
  14. Этиология
    - этиологическим агентом гемофилезной плевропневмонии свиней является естественно переживающая в их организме при традиционном содержании животных этого вида гемофильная бактерия - Haemophilus pleuropneumoniae. Пусковым механизмом или фактором, приводящим к заболеванию, является повышенная скученность свиней, приводящая к резким нарушениям традиционных параметров микроклимата: понижение
  15. Определение
    - классическая чума это факторная вирусная инфекционная болезнь свиней, которой свойственна эстафетной передачей возбудителя инфекции. Эта болезнь протекает хронически без заметных клинических и патологоанатомических изменений среди диких аборигенных свиней в определенных регионах земного шара. При проникновении ее возбудителя к одомашненным свиньям, особенно к свиньям новых пород и породных
  16. Оценка экстерьера
    Экстерьер - это внешнее строение животного, его анатомо-морфологические особенности. Экстерьер свиней оценивают глазомерно по 100-бальной шкале (табл.1.), по промерам, индексам телосложения. Таблица 1. Шкала для глазомерной оценки экстерьера свиней {foto92}Свиноматок по экстерьеру оценивают на 5-10-й день после опороса, хряков ежегодно на дату рождения, начиная с 12-месячного
  17. Система органов кожного покрова
    Кожа всех домашних животных состоит из трех слоев - эпидермиса, основы кожи и подкожного слоя. К производным кожи относятся железы (потовые, сальные, молочные и специфические), волосяной покров, мякиши, копыто (копытца, когти), рога. Потовые железы хорошо развиты у лошадей и крупного рогатого скота, у свиньи слабо, у собак практически отсутствуют, они развиты только в коже мякишей. Сальные
  18. Диагностика.
    Африканскую чуму свиней продолжают распознавать с помощью диагностического комплекса, основу которого составляют эпизоотологический, клинический и патологоанатомический диагнозы. Лабораторными исследованиями уточняют или подтверждают диагноз, поставленный этим комплексом При этом, обязательно учитывают полученные при комплексном исследовании объективные данные. Эпизоотологический
  19. Класифікація родини CORONAVIRIDAE
    Родина коронавірусів (Соrоnaviridae) включає в себе два роди: Сoronavirus та Torovirus. В рід Torovirus включають торовіруси людини, ВРХ, коней, свиней, овець, кіз, кроликів і мишей, які дотепер залишаються мало вивченими. Характерною рисою коронавірусів є широкий спектр їх природних господарів в поєднанні з вираженим видовим обмеженням патогенності. По здатності вражати різні
  20. Трихоцефалез свиней
    Трихоцефалез свиней (trichocephalosis) - нематодозное заболевание, протекающее чаще хронически с признаками анемии, угнетения и прогрессирующего исхудания. Этиология. Возбудитель - нематода Тrichocephalus suis, самцы которой имеют длину 33-48 мм, самки - 38-53 мм. Находятся трихоцефалы в основном в толстом кишечнике. Свиньи заражаются при заглатывании инвазионных яиц, из которых выходят
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека