Головна
Медицина || Психологія
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія та нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна та санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство та гінекологія
ГоловнаМедицинаІнтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога
« Попередня Наступна »
Полушин Ю.С. (Ред). Керівництво з анестезіології та реаніматології, 2004 - перейти до змісту підручника

Антибактеріальна терапія

Антибактеріальна терапія є окремим компонентом інтенсивної терапії, спрямованої на придушення життєдіяльності збудників інфекційного патологічного процесу. У відділенні реанімації та інтенсивної терапії антибіотики застосовують з метою профілактики гнійно-запальних ускладнень або терапії наявних інфекційних процесів. В якості основних збудників інфекційних захворювань і ускладнень виступають бактерії, віруси, найпростіші і грибкова флора. Антимікробна хіміотерапія характеризується виборчою дією, що означає активність щодо окремих мікроорганізмів або груп (видів, пологів) при збереженні життєздатності клітин організму.

Все антимікробні препарати відрізняються тим, що вони впливають на клітинні механізми власне збудників, а не на організм пацієнта. Активність препаратів з часом знижується, що пояснюється розвитком резистентності, зумовленої протидією збудників. Основними механізмами, що приводять до зниження антибактеріальної активності (резистентності) хіміопрепаратів є структурна зміна місця взаємодії хіміопрепарата і мікроорганізму, вироблення мікроорганізмами ферментів, инактивирующих хіміопрепарат і зниження проникності клітинної мембрани мікроорганізму, а також активне виведення хіміопрепарата з клітки (еффлюкс).

Залежно від методу отримання, все антибактеріальні препарати класифікують на природні, полусінтететічні і синтетичні. За типом дії антимікробні хіміопрепарати діляться на ЦІДН (бактеріоцідное, фунгіцидні і т.д.), тобто призводять до незворотного порушення життєдіяльності збудника, і статичні (бактеріостатичні), припиняють і призупиняють поділ мікроорганізмів. Найбільш поширена класифікація, згідно з якою всі антимікробні хіміопрепарати поділяються на групи і класи, для представників яких характерний конкретний спектр активності, фармакодинамічні і фармакокінетичні особливості. Водночас, абсолютної взаємозамінності навіть серед препаратів одних груп і класів, не буває.

При проведенні антибактеріальної терапії необхідно дотримуватися ряду принципів. По-перше, слід враховувати наявність строгих показань для призначення антибіотиків. Ними є ознаки локального або генералізованого інфекційного процесу (див. гл. 36). Необгрунтоване призначення антибактеріальних засобів небезпечно через імовірність токсичного впливу хіміопрепаратів, антибіотикоасоційований ускладнень, воно також створює умови для селекції стійких госпітальних штамів. Припустимо профілактичне призначення антибактеріальних препаратів при наявності високого ризику приєднання інфекції при оперативних втручаннях, що супроводжуються великою ймовірністю інфікування, при важких травмах і пораненнях, імунодефіциті (агранулоцитоз), попередженні інфекційних ускладнень в несприятливих епідеміологічних умовах.

По-друге, слід прагнути до чіткої ідентифікації збудника з раннім встановленням його чутливості до існуючих хіміопрепаратів. Для цього в першу чергу необхідно суворо дотримуватися правил забору того біологічного матеріалу (кров, сеча, ліквор і т.д.), в якому передбачається максимальна активність збудника. Краще, якщо бактеріологічне дослідження буде вироблено до призначення антибактеріальних засобів. Високу діагностичну цінність має виділення мікроорганізмів з біологічних субстратів, які є в нормі стерильними. При інтерпретації результатів дослідження необхідно мати на увазі можливість контамінації досліджуваного матеріалу сторонньої флорою. Найбільші труднощі в оцінці результатів виникають при дослідженні біоматеріалу, одержуваного з нестерильних ділянок організму людини. Для оцінки значущості мікроорганізмів, виділених з різного патологічного матеріалу, доцільно використовувати кількісні критерії, що відображають число колоній утворюючих мікроорганізмів в 1 мл. Для мокротиння значущими вважаються цифри> 105-106 кол / мл, ендотрахеального аспірата -> 105-106 кол / мл, бронхоальвеолярного лаважу> 104 кол / мл, захищених мазків -> 103 кол / мл.


Принцип досягнення максимальної ефективності антибактеріальної терапії передбачає вибір конкретного антимікробної агента або поєднання лікарських засобів, що мають найкращі умови для проникнення в патологічних вогнище. Досягнення кращих результатів при виборі засобів для хіміотерапії грунтується на визначенні чутливості патогенетично значущої збудника або збудників. З урахуванням тимчасової затримки, необхідної для проведення мікробіологічного дослідження, найбільш часто початок антибактеріальної терапії носить емпіричний характер. Він має на увазі використання антибактеріальних засобів, виходячи з типу передбачуваного збудника, характеру і локалізації інфекційного процесу.

Етіотропна антибактеріальна терапія стає можливою після ідентифікації збудника та визначення його чутливості. Однак завжди треба пам'ятати, що похибки в паркані і порушення умов транспортування матеріалу, недотримання методики проведення дослідження можуть привести до помилкового результату або виявити патогенний штам. Тому слід проводити контрольні дослідження, іноді в альтернативних лабораторіях, і постійно зіставляти лабораторну та клінічну ефективність проведеної терапії.

Важливий вибір адекватної дози, шляхи і кратності введення антибактеріальних препаратів, при яких досягається їх оптимальна діюча концентрація. У пацієнтів з інфекціями легкого та середнього ступеня тяжкості препарати призначаються в среднетерапевтичних дозах, кращим є їх пероральний прийом (за умови гарної біодоступності). При загрозливих для життя інфекціях (сепсис) антимікробну хіміотерапія проводиться в максимальних добових дозах і тільки внутрішньовенно. У деяких випадках вдаються до внутриартериальному шляху введення. У цьому випадку використовують катетеризацію регіонарного судинного басейну, що дозволяє збільшити концентрацію антибіотика у вогнищі. Крім цього описані сприятливі ефекти при ендолімфатичне введення антибіотика. Кратність призначення хіміопрепарата грунтується на його фармакодинамічних характеристиках і для кожного конкретного лікарського засобу є індивідуальною. У випадку розвитку ниркової недостатності, використання методів еферентної терапії доцільно зміна добової і разової доз препарату згідно схем, викладених у додаткових довідкових виданнях або анотації до нього.

На вибір засобів антибактеріальної терапії впливають тяжкість загального стану пацієнта, а також особливості перебігу захворювання. Так, у важко хворих і постраждалих хіміотерапію призначають вже при підозрі на мікробну інфекцію. Найчастіше вдаються до антибіотиків широкого спектру дії та з урахуванням епідеміологічної ситуації в стаціонарі, що включає дані мікробіологічної резистентності. Значення у виборі засобів антибактеріальної терапії має вік пацієнта, наявність в анамнезі алергічних реакцій на антибактеріальні препарати, стан функції печінки і нирок, а також вагітність.

Показанням для комбінації декількох лікарських засобів емпіричної терапії є важкі (частіше генералізовані) форми інфекції, стану імунодефіциту та агранулоцитозу, асоціація двох і більше збудників при відсутності чутливості всіх мікроорганізмів до одного хіміопрепарати, наявність помірної чутливості патогенних мікроорганізмів для посилення бактерицидного ефекту. При виборі комбінації антибіотиків слід враховувати їх сполучуваність. Як правило, в практиці використовують поєднання двох бактецідних або двох бактериостатичних антибактеріальних засобів. Разом з тим, не слід забувати, що в разі необгрунтованого застосування комбінації двох і більше хіміопрепаратів може відзначатися синергізм відносно токсичних ефектів, підвищується ймовірність вироблення резистентності з ослабленням ефективності антибактеріальної терапії, підвищується вартість лікування.

Основним способом введення антибактеріальних препаратів є парентеральний. У важко хворих при генералізованих формах інфекції він взагалі розглядається як єдино прийнятного.
Такий шлях введення дозволяє швидко досягати бажаного рівня концентрації препарату в середовищах організму. Ентеральне введення антибіотика в ВРІТ нерідко неможливо, у зв'язку з порушенням функції шлунково-кишкового тракту. Місцеве, в тому числі інгаляційне або ендотрахеальної використання антибіотиків визнано неефективним.

Оцінку клінічного ефекту антибактеріальної терапії слід проводити протягом 48 ч. Серед критеріїв, що характеризують спроможність антиінфекційних лікування, виступають регрес інтоксикаційного синдрому, зниження і нормалізація температурної реакції, поліпшення загального самопочуття. Тривалість антибактеріальної терапії обирається індивідуально залежно від конкретної клінічної ситуації. Якщо спочатку обраний препарат ефективний, його слід призначати на повний курс у відповідності з закономірностями протікання конкретного патологічного процесу. Існуючі думки про необхідність зміни антибактеріальних препаратів кожні 8-10 днів не обгрунтовані.

За відсутності ефекту від проведеної антибактеріальної терапії необхідно уточнити правильність основного діагнозу або приєдналися ускладнень, з'ясувати можливість поєднання використовуваних лікарських засобів і відсутність ефекту ослаблення при обраної комбінації. Додатково слід виключити «хірурічні» причини інтоксикаційного синдрому, а також лихоманку, пов'язану з реакцією на сам антимікробний препарат.

Особливостями проведення антибактеріальної терапії у відділеннях реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ) є нерідко полімікробний характер контамінації. Чільну роль при цьому відіграють нозокоміальні (госпітальні) штами. Останні характеризуються високим ступенем резистентності до більшості традиційно використовуваних антибіотиків. У процесі лікування можливе спостереження рецидивів гнійно-запальних ускладнень. Серед факторів, що сприяють розвитку гнійно-запальних ускладнень у хворих в ВРІТ вважають тяжкість стану вище 20 балів за АРАСНЕ II, вік старше 60 років, інвазивні маніпуляції (інтубація, респіраторна терапія, катетеризація порожнин і судин), тривалість перебування в ВРІТ (більше 5 днів), безсистемне і широке профілактичне призначення антибіотиків.

Основними принципами антибактеріальної терапії в ВРІТ є невідкладний характер підключення антибактеріальних засобів вже при перших ознаках інфікування, програмованість антибактеріальної терапії (по можливості - стандартизація), на початковому етапі емпірична терапія з оцінкою ефективності в перші 48 год, перевагу монотерапії над комбінованої антибактеріальної терапією.

Профілактична антибактеріальна терапія призначається при відсутності клінічних та лабораторних проявів інфекції для запобігання розвитку гнійно-запальних ускладнень. Завдання, які вирішуються в цьому випадку зводяться до попередження екзогенного інфікування, а також попередження рецидивування або генералізації інфекції. Найбільш поширеною є періопераційна антибіотикопрофілактика, що передбачає введення хіміопрепарату до початку втручання з метою зниження ймовірності післяопераційних ускладнень. При цьому враховують факт використання штучних і природних імплантатів, тип і тривалість оперативного втручання, характер супутньої патології.

Залежно від імовірності мікробного обсіменіння всі операції поділяються на 4 види: чисті, умовно-чисті, контаміновані і брудні (табл.6.7).



Таблиця 6.7.

Підходи до проведення антибактеріальної профілактики з урахуванням характеру оперативного втручання





Продовження антибактеріальної терапії при умовно-чистих і контамінованих втручаннях в ранньому післяопераційному періоді не підтвердило клінічної ефективності.

Тривалість операції є фактором ризику, якщо вона перевищує час, зазвичай витрачається на її виконання. Ризик післяопераційних ускладнень зростає при тяжкості стану пацієнта більше 2 балів за шкалою ASA.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "антибактеріальна терапія"
  1. КЛАСИФІКАЦІЯ бронхоектазом
    (А.І.Борохов, Н.Р.Палеев, 1990) 1. За походженням: 1.1. Первинні (вроджені кісти) бронхоектази. 1.1.1. Одиночні (солітарні). 1.1.2. Множинні. l .. l-З.Кістозное легке. 1.2. Вторинні (придбані) бронхоектази. 2. За формою розширення бронхів: 2.1. Циліндричні. 2.2. Мішечкуваті. 2.3. Веретеноподібні. 2.4. Змішані. 3. По важкості перебігу
  2. ревматоїдний артрит. ХВОРОБА БЕХТЕРЕВА
    Ревматологія як самостійна науково-практична дисципліна формувалася майже 80 років тому у зв'язку з необходімостио більш поглибленого вивчення хвороб цього профілю, викликаної їх широким розповсюдженням і стійкою непрацездатністю. У поняття "ревматичні хвороби" включають ревматизм, дифузні захворювання сполучної тканини, такі як системний червоний вовчак, системна
  3. ДЕСТРУКТИВНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ
      Розрізняють три основні клініко-морфологічні форми: абсцес, гангренозний абсцес і гангрену легені. Абсцесом легені називається більш-менш обмежена порожнина, що формується в результаті гнійного розплавлення легеневої паренхіми. Гангрена легені являє собою значно більш важкий патологічний стан, що відрізняється поширеним некрозом і іхо-розное розпадом ураженої
  4. ЛІКУВАННЯ
      повинно бути спрямоване на усунення етіологічного фактора; нормалізацію функціонального стану кишечника (відновлення еубіоза і нормальної моторики); зменшення запального процесу в кишечнику; дезинтоксикацию і корекцію метаболічних порушень, вплив на алергічні реакції, психопатологічні і вегетативні прояви. Крім того, в лікувальну програму включаються
  5. ХРОНІЧНИЙ ПІЄЛОНЕФРИТ
      У більшості випадків хронічний пієлонефрит є наслідком неизлеченного гострого і може виявлятися різноманітною клінікою. У одних хворих він протікає латентно, супроводжується лише помірним болем і лейкоцитурією. У інших же пацієнтів захворювання періодично загострюється, і процес поширюється на нові ділянки паренхіми нирки, викликаючи склероз не тільки канальців, але і клубочків.
  6. ЛІКУВАННЯ.
      Терапія фибринозного (сухого) плевриту передбачає вплив на патологічний процес, що є його причиною. Хворі з діагнозом ексудативного плевриту підлягають госпіталізації для встановлення діагнозу основного захворювання і відповідного лікування. Основна увага має приділятися етіотроп-ної або патогенетичної терапії процесу, ускладнилися плевритом (пневмонія,
  7. ЕТІОЛОГІЯ
      Визначення етіології гострих пневмоній все ще залишається важко вирішимо проблемою. В умовах практичної медицини встановити справжню причину хвороби досить складно. Навіть виділення з мокротиння хворого певних бактерій ще не означає, що саме цей мікроорганізм є винуватцем захворювання. Для підтвердження етіологічної ролі знайденого при мікроскопічному дослідженні мікроба
  8. ПАТОГЕНЕЗ
      Для більш повноцінного вивчення механізмів розвитку гострих пневмоній, визначення тактики раціонального лікування і розробки питань первинної профілактики доцільно розділити їх на дві досить чітко окреслені групи: ПЕРВИННІ і Вторич-ІНШІ. Під терміном "Первинна гостра пневмонія" (за кордоном вона називається позагоспітальна), розуміють захворювання, що виникло у людини з раніше
  9. КЛІНІКА ГОСТРИХ первинним паренхіматозних ПНЕВМОНІЙ
      значною мірою обумовлена видом збудника, особливостями патогенезу, поширення странения запального процесу і станом макроорганізму. Крупозна пневмонія Являє собою найбільш важко протікає форму пневмонії. Вона зустрічається майже в 5% випадків серед всіх гострих пневмоній, характеризується пайовою або сегментарним ураженням легкого і залученням в процес плеври.
  10. ЛІКУВАННЯ
      гострих пневмоній має бути по можливості раннім, раціональним, індивідуальним і комплексним. Компоненти лікувального комплексу повинні бути наступними: боротьба з інфекцією і інтоксикацією, активізація захисних сил організму, нормалізація порушених функцій органів і систем, посилення регенеративних процесів. Хворі з гострою пневмонією підлягають лікуванню в умовах стаціонару. Постільний режим
© 2014-2022  medbib.in.ua - Медична Бібліотека