загрузка...
Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
« Попередня Наступна »

Актиномікоз

Актиномікоз (Actinomycosis) - хронічне неконтагіозне грибкове захворювання свійських і деяких видів диких тварин, що характе- ризується утворенням специфічних гранульом - актиноміком, переважно в ділянці голови. На актиномікоз хворіє людина.

Історична довідка. Захворювання відоме давно, але друзи грибка при так званому «дерев'яному язиці» великої рогатої худоби виявив Давен лише в 1850 р. Грибкову природу хвороби встановив у 1877 р. Болінгер, у 1887 р. Гарц. Чисту культуру збудника хвороби вперше виділив у 1891 р. Ізраель.

Актиномікоз у вигляді спорадичних випадків або уражень окремих груп тварин реєструється в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. Економічні збитки внаслідок актиномікозу невеликі.

Збудник хвороби - променистий грибок - Actinomyces bovis,який дуже поширений у природі, часто знаходиться в землі, на злакових рослинах. У патологічному матеріалі з гною та уражених тканин актиноміцети виявляються у вигляді скупчень дрібних жовтуватих або сіруватих зернинок - друз, які можна розгледіти неозброєним оком. При дослідженні нативних препаратів під мікроскопом актиноміцети мають вигляд променистих грибків з радіально розміщеними довгими булавоподібними нитками розміром 100...600 ? 0,2...1,2 мкм. За Грамом актиноміцети забарвлюються в темно-фіолетовий колір. Спор і капсул не утворюють. Культивуються в анаеробних умовах на агарі Сабуро або глюкозо-кров'яному агарі Цейсслера. Ростуть дуже повільно, з'являються в товщі агару у вигляді невеликих білих або жовтих колоній лише через 10 - 45 діб після посіву.

Актиноміцети надзвичайно добре пристосовуються до різних умов існування в зовнішньому середовищі. У висушеному стані зберігаються 9 - 10 років, при мінусових температурах - 1 - 2 роки, стійкі проти дії сонячного випромінювання.

Епізоотологія хвороби. На актиномікоз найчастіше хворіє велика рогата худоба, переважно у 1 - 5-річному віці, значно рідше - свині, як виняток - вівці, кози, коні, м'ясоїдні, а також ведмеді, слони, олені, кролі. Хвороба спостерігається впродовж усього року, однак частіше взимку й навесні. Зараження відбувається при згодовуванні тваринам контамінованих актиноміцетами колючих кормів (остистих колосків, соломи, полови, січки), які спричинюють поранення слизової оболонки ротової порожнини й глотки, забезпечують проникнення і розвиток грибків в організмі. Збудник може проникати в організм тварини під час кастрації, прорізування в молодняку зубів,через пупковий канал. При стійловому утриманні можливе зараження через дихальні шляхи, ушкоджену шкіру в ділянці голови та шиї, соски вимені. Прямий контакт з хворою твариною до зараження не призводить. Хвороба проходить у вигляді спорадичних випадків, іноді ензоотії.

Патогенез. В осередку актиномікозного ураження відбувається запальний процес, який розвивається за типом хронічної гранульоми з перевагою ексудативно-гнійних або проліферативних явищ із залученням до процесу м'язів, кісток, фасцій, серозних порожнин та судин. Внаслідок дегенеративних процесів і розпаду сполучної тканини в центрі гранульоми утворюється гнійний фокус, який іноді розкривається назовні з утворенням фістул. По периферії такого осередку грануляційна тканина поступово перетворюється на фіброзну, відмежовуючи актиномікому від здорових тканин. Рідше запальний процес розвивається без нагноєння, зі значним розростанням сполучної тканини та утворенням дрібних друз.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг захворювання зав- жди хроні ч ни й, триває впродовж багатьох місяців і навіть років. У великої рогатої худоби акнтиномікозні розрости локалізуються переважно в ділянці голови на рівні кутів нижньої щелепи та привушної слинної залози або у вентральній ділянці передньої третини шиї. Рідше уражаються підщелепові лімфатичні вузли (25,6 - 30,4 %),язик (6,4 - 11 %), кістки нижньої щелепи (8,4 - 12,7 %).
трусы женские хлопок


Актиномікоз шкіри й підшкірної клітковини характеризується повільним розвитком твердих вузлів, які поступово збільшуються і перетворюються на пухлини, що зростаються зі шкірою та прилеглими тканинами. Спостерігаються випадки ураження актиномікозом глотки, стравоходу, шлунка, кишок, органів дихання, вимені, сечостатевих органів. Дуже рідко зустрічається генералізований актиномікоз.

Ураження язика супроводжується сильним збільшенням органа в нижній або бічній частині, рідше - ущільненням у товщі язика («дерев'яний язик»), утворенням вузлів і виразок, утрудненням під час захоплення корму та жування, постійною слинотечею. З часом язик стає малорухомим, споживання корму стає неможливим.

При ураженні м'яких тканин спостерігаються утворення своєрідних пухлин щільної консистенції, зрощення шкіри з прилеглими тканинами. Згодом у центрі актиномікозної пухлини відбувається гнійне розм'якшення тканини. Через нориці та виразки виділяється спочатку вершкоподібний жовтуватий, а потім кров'янистий гній, у якому виявляються друзи.

При ураженні лімфатичної системи патологічний процес найчастіше локалізується в підщелепових і заглоткових лімфатичних вузлах, які значно збільшуються в розмірах, стають малорухомими,набувають щільної консистенції.

При актиномікозному ураженні кісток нижньої та верхньої щелеп визначаються тверді обмежені безболісні пухлини, з яких через нориці виділяється гній. Спостерігаються здутість і зрощення уражених кісток з прилеглими тканинами.

Актиномікоз вимені супроводжується дифузним ущільненням органа або появою в паренхімі твердих вузлів і неболісних пухлин.

У свиней найчастіше спостерігаються актиномікозні пухлини вимені, у поросят актиномікоми можуть розвиватися на слизовій оболонці рота і язика. В овець і кіз місцем розвитку актиномікозного процесу можуть стати мигдалики, легені, язик, іноді губи, нижня щелепа. У коней актиномікоз розвивається як ускладнення після кастрації з утворенням пухлини на сім'яному канатику.

У людей актиномікоз трапляється дуже рідко. Зараження відбувається через ушкоджену слизову оболонку ротової порожнини, де збудник актиномікозу перебуває у вигляді сапрофіта. Пухлини можуть локалізуватися в ротовій порожнині, шийно-лицевій ділянці, в органах черевної порожнини та сечостатевої системи, а також у кістках, суглобах, шкірі.

Патологоанатомічні зміни. В уражених органах і тканинах виявляються зрощені з прилеглими тканинами горбисті, тверді безболісні пухлини різного розміру та консистенції, іноді з розм'якшенням у центрі та виділенням густого білого гною. У разі актиномікозного ураження язика й окремих ділянок шкіри спостерігаються розростання сполучної тканини, ущільнення органа, потовщення шкіри.

Діагноз настільки характерний (актиномікоз шкіри, язика, щелеп, міжщелепового простору), що його установлюють здебільшого на підставі типової клінічної картини. Ранні форми захворювання й ураження внутрішніх органів виявляють за результатами патолого- анатомічних і гістологічних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає мікроскопію препаратів з патологічного матеріалу для виявлення друз променистого гриба. До лабораторії надсилають гній із абсцесів, регіонарні лімфатичні вузли, шматочки уражених органів і тканин. Для мікроскопічного дослідження патологічний матеріал розбавляють водою і розглядають на чорному фоні. Відбирають невеличкі окремі скупчення - друзи жовтуватого або сірого кольору, які впродовж 5 хв витримують у 15 %-му розчині їдкого натру, розчавлюють між двома предметними скельцями і досліджують під мікроскопом у краплі 50 %-го водного розчину гліцерину. Одночасно готують препарати, які забарвлюють за Грамом. У разі позитивних результатів виявляють характерні довгі булавоподібні палички - нитки темно-синього кольору (гіфи міцелію) й рожеві колбоподібні здуття.
Бактеріологічні дослідження при актиномікозі проводять дуже рідко через високу вибагливість збудника до живильних середовищ і недоцільність діагностичного виділення його в чистій культурі.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення актинобаци льозу , збудником якого є анаеробна паличка Actinobacillus lignieresi, до якої дуже чутливі самці морських свинок, а також лейкозу великої рогатої худоби на підставі результатів клініко-гематологічних та серологічних досліджень. Туберкульоз диференціюють за допомогою алергічної проби.

Лікування. Специфічних засобів лікування актиномікозу не запропоновано. У ранній період хвороби, до утворення значних актиномікозних уражень, позитивні результати одержують при комплексному застосуванні йодистих препаратів - внутрішньовенні ін'єкції (йод - 1 г, йодид калію - 2 г, дистильована вода - 500 мл), пероральне давання препарату (йодид калію - 6 г на добу, розчинений у 200 мл води) та місцеве введення безпосередньо в актиномікому (5 %-й спиртовий розчин йоду, 10 %-й йодоформний ефір,2 %-й розчин Люголя та ін.).

Імунітет. При актиномікозі не утворюється, тому можливе повторне захворювання. Наявність у крові перехворілих тварин аглютинінів, преципітинів та комплементзв'язувальних антитіл не є показником стійкості організму до патогенних актиноміцетів.

Профілактика та заходи боротьби. Специфічних біопрепаратів для профілактики актиномікозу тварин не розроблено. У неблагополучних місцевостях не рекомендується випасати худобу на низинних заболочених пасовищах, згодовувати молодняку сіно із заливних луків. Для запобігання пораненням ротової порожнини грубі корми потрібно запарювати, солому перед згодовуванням кальцинувати. У разі виявлення перших випадків актиномікозу в раніше благополучному господарстві хворих тварин доцільно забити, для решти застосувати препарати йоду з профілактичною метою. У неблагополучних господарствах особливу увагу слід приділяти профілактиці актиномікозу та лікуванню ранніх випадків хвороби, а також своєчасному і надійному знешкодженню грибка у навколишньому середовищі. У разі виникнення хвороби проводять ретельний клінічний огляд усієї худоби. Хворих тварин ізолюють і лікують. Поліпшують зоогігієнічні умови утримання й годівлі худоби, особливо якість кормів та відповідну підготовку їх перед згодовуванням.

Для дезінфекції приміщень рекомендується 3 %-й розчин їдкого натру; лужний розчин формальдегіду, який містить 2 % формальдегіду і 1 % їдкого натру; гарячий 10 %-й розчин сірчано-карболової суміші з дворазовим нанесенням розчину, одногодинним інтервалом між обробками та наступним побіленням стін і перегородок 20 %-ю суспензією свіжогашеного вапна. Гній знезаражують біотермічним способом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Актиномікоз"
  1. Лейкоз
    Лейкоз (Leucosis) - хронічна інфекційна хвороба великої рогатої худоби, інших ссавців та різних видів птахів, що характеризується порушенням процесу дозрівання клітинних елементів крові, злоякісним розростанням кровотворної та лімфоїдної тканин, утворенням у різних органах пухлин. На лейкоз хворіє людина. Історична довідка. Захворювання вперше описав під назвою «лейкемія» Р. Вірхов у 1845 р. у
загрузка...

© medbib.in.ua - Медична Бібліотека
загрузка...